.

Роль іноземних інвестицій в економіці України (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
17 13236
Скачать документ

Курсова робота

По курсу: Політична економія

На тему: Роль іноземних інвестицій

в економіці України

План роботи:

Вступ. Стор. 3

Поняття інвестицій та інвестиційної діяльності. Стор. 4

Поняття, сутність та класифікація інвестицій. Стор. 4

Економічний зміст, мета та завдання економічної діяльності. Стор. 7

Форми руху капіталу та інвестицій. Стор. 9

Інвестиційна стратегія та перспективна спрямованість інвестиційної
діяльності. Стор. 11

Проблеми інвестування відтворення основних фондів на сучасному етапі.
Стор. 13

Інвестиційна політика та капітальне будівництво на сучасному етапі.
Стор. 13

Інвестиційне забезпечення структурної перебудови матеріального
виробництва. Стор. 15

Міжнародний рух капіталів та інвестицій. Стор. 18

Форми міжнародного руху капіталів та інвестицій. Стор. 18

Приоритетні сфери, зони та об`єкти іноземного інвестування в Україні.
Стор. 20

Фактори, що перешкоджають притоку капіталу та іноземних інвестицій в
економіку України. Стор. 24

Інвестиційний ринок України та його учасники. Стор. 28

Зарубіжні інвестиційні інститути. Стор. 29

Сучасна ситуація на ринку України. Стор. 33

Висновки. Стор. 39

Використана література Стор. 40

Вступ

Проблема інвестування зараз дуже гостро стоїть у більшості країн світу.
Україна також серед них. І це не тому, що в неї маленький промисловий
потенціал або ж нема кваліфікованих кадрів. Тож чому? І чому взагалі
інвестування настільки важливо, що уряд України встановив податкові
пільги для іноземних інвесторів.

Чи є інвестування корисним чи, навпаки, шкідливим явищем та чому?

Інвестиційний клімат в Україні зараз бажає кращого, проте має тенденцію
до зростання кількості інвестицій. Найбільш привабливими для
інвестування є Києвська та Дніпропетровська області по підсумкам 2001
року. Перше місце у рейтингу серед областей займає саме
Дніпропетровська область, друге – Харківська, третє – Донецька. Далі
йдуть Запорізька та Одеська області. До п`ятірки ж
інвестиційно-непривабливих регіонів у минулому році увійшли Чернівецька,
Чернігівська, Рівненська, Тернопільська та Житомирська області.

Аналіз темпів росту економіки у регіонах показав, що по динаміці
економічного розвитку були лідерами Івано-Франківська, Кіровоградська,
Дніпропетровська та Чернівецька області.

Більш ніж 40% респондентів, опитаних фахівцями Інституту реформ,
очикують у 2002 році поліпшення інвестиційного клімату України, останні
експерти мають більш песимістичний настрій. По даним Інституту, прямі
іноземні інвестиції в Україну по стану на 01.04.2002 досягли $4,53 млрд.
або $93 у розрахунку на душу населення. Найбільші інвестиції за роки
незалежності України були здійснені нерезидентами із США (16% загального
об`єму), Кіпру (10,7%), Великобританії (9,4%), Нідерландів (8,5%),
Російської Федерації (7,0%), та Віргінських островів (6,1%).

За перший квартал 2002 року чистий приріст капіталу склав $115,8 млн, що
на 14,3% більше ніж у відповідному періоді 2001 року.

Одночасно нерезиденти вилучили капітал об`ємом $116,9 млн., або майже
половину усього об`єму торічних вилучень (у тому році було репатрійовано
$267,4 млн.).

Що саме призвело до цього та що таке є інвестиції, яке визначення має
цей термін? Спробуємо знайти відповідь на ці питання. 2. Поняття
інвестицій та інвестиційної діяльності.

ПОНЯТТЯ СУТНІСТЬ ТА КЛАСИФІКАЦІЯ

ІНВЕСТИЦІЙ

Економічна діяльність окремих господарюючих суб’єктів та країни в цілому
значною мірою характеризується обсягом здійснюваних інвестицій.

Терміни “інвестиції”, “інвестування”, “інвестиційний процес”,
“інвестиційна діяльність”, “інвестиційна політика” стали вживатись у
нашій країні порівняно нещодавно. Тому поняття та сутність цих термінів
у нашій економічній літературі все ще трактуються по-різному. Так,
наприклад, поняття “інвестиції” ототожнюється з капітальними
вкладеннями, “інвестиційна діяльність” – з інвестуванням. Хоча ці
поняття за своєю суттю та економічним змістом не однозначні.

Термін “інвестиції” походить від латинського слова “invest”, що означає
вкладення коштів. У більш широкій трактовці інвестиції являють собою
вкладення капіталу з метою подальшого його збільшення. Інвестиції мають
фінансове та економічне визначення.

За фінансовим визначенням, ІНВЕСТИЦІЇ — це всі види активів (коштів), що
вкладаються в господарчу діяльність з метою отримання доходу. Економічне
визначення інвестицій можна сформулювати таким чином: інвестиції – це
видатки на створення, розширення, реконструкцію та технічне
переозброєння основного капіталу, а також на пов’язані з цим зміни
оборотного капіталу, оскільки зміни у товарно-матеріальних запасах
здебільшого залежать від руху видатків на основний капітал.

Інвестиції в об’єкти підприємницької діяльності здійснюються в різних
формах. З метою обліку, аналізу та планування інвестиції класифікуються
за різними ознаками.

За об’єктами вкладень виділяються реальні та фінансові інвестиції.

Під РЕАЛЬНИМИ інвестиціями розуміють вкладення коштів у реальні активи –
як матеріальні, так і нематеріальні (іноді вкладення коштів у
нематеріальні активи, пов’язані з науково-технічним прогресом,
характеризуються як інноваційні інвестиції).

Під ФІНАНСОВИМИ інвестиціями розуміють вкладення коштів у різні
фінансові активи, серед яких найбільш значущу частку посідають вкладення
коштів у цінні папери.

За характером участі в інвестуванні виділяються прямі та непрямі
інвестиції.

Під ПРЯМИМИ інвестиціями розуміється безпосереднє вкладення коштів
інвестором в об’єкти інвестування.

Під НЕПРЯМИМИ інвестиціями розуміється інвестування, опосередковане
іншими особами (інвестиційними або фінансовими посередниками).

За періодом інвестування розрізняють короткострокові та довгострокові
інвестиції.

Під КОРОТКОСТРОКОВИМИ інвестиціями розуміють звичайно вкладення капіталу
на період, не більше одного року (наприклад, короткострокові депозитні
внески, купівля короткострокових ощадних сертифікатів і т. ін.).

Під ДОВГОСТРОКОВИМИ інвестиціями розуміють вкладення капіталу на період
більше одного року.

У практиці великих інвестиційних компаній довгострокові інвестиції
деталізуються таким чином:

до 2 років;

від 2 до 3 років;

від 3 до 5 років;

понад 5 років.

За формами власності інвесторів розрізняють інвестиції приватні
(акціонерні), державні, іноземні та спільні.

За регіональною ознакою виділяють інвестиції всередині країни та за
кордоном.

Під ВНУТРІШНІМИ інвестиціями розуміють вкладення коштів у об’єкти
інвестування, розміщені в межах даної країни.

Під інвестиціями ЗА КОРДОНОМ (іноземні інвестиції) розуміють вкладення
коштів у об’єкти інвестування, розміщені за межами даної країни.

Під інвестиціями звичайно розуміються довгострокові вкладення капіталу в
підприємства різних галузей народного господарства, в інфраструктуру, в
соціальні програми, в охорону навколишнього середовища. Інвестиції
виражають усі види майнових та інтелектуальних цінностей, які
вкладаються в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності, у
результаті якої формується прибуток (доход) або досягається соціальний
ефект. Державні інвестиції можуть здійснюватись і з метою регулювання
розвитку економіки.

Основними цінностями інвестицій є:

рухоме та нерухоме майно (будівлі, споруди, обладнання та інші
матеріальні цінності);

кошти, цільові банківські внески, кредити, акції та інші цінні папери;

майнові права, похідні від авторського права – ліцензії, “ноу-хау”,
досвід та інші інтелектуальні цінності;

право користування землею та іншими природними ресурсами, а також інші
майнові права.

За обсягом та значущістю капітальні вкладення є основною складовою
частиною інвестицій, у нашій країні на них припадає близько 85% усіх
інвестицій.

Головними етапами інвестування є:

перетворення ресурсів у капітальні вкладення (витрати), тобто процес
спрямування інвестицій у конкретні об’єкти інвестиційної діяльності
(власне інвестування);

перетворення вкладених коштів у приріст капітальної вартості, що
характеризує кінцеве перетворення інвестицій та отримання нової
споживчої вартості;

приріст капітальних вартостей у формі доходу або соціального ефекту,
тобто кінцева мета інвестиційної діяльності.

Початковий та кінцевий ланцюжки замикаються, утворюючи новий
взаємозв’язок: прибуток – ресурси, тобто процес нагромадження
повторюється. При цьому слід мати на увазі, що процес нагромадження
грошових ресурсів, не входячи в інвестиційну діяльність, є його
необхідною передумовою. Інвестиційна діяльність є основою
індивідуального кругообігу інвестицій на підприємстві. Інвестиційний
цикл (період) містить один оборот інвестицій, тобто рух вартості,
авансованої у капітальне майно від моменту акумуляції коштів до моменту
їх відшкодування. Держава стимулює інвестиційну діяльність підприємств
шляхом надання їм податково-амортизаційних преференцій (пільг з
оподаткування прибутку або пільгових норм амортизації).

ЕКОНОМІЧНИЙ ЗМІСТ, МЕТА ТА ЗАВДАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Інвестиційна діяльність являє собою сукупність практичних дій юридичних
осіб, держави та громадян щодо реалізації інвестицій. Нинішня правова
система України складається з більше ніж 100 законів та інших
нормативних актів, що регулюють інвестиційну діяльність.

Серед них слід насамперед відзначити Закон України “Про інвестиційну
діяльність”, Закон України “Про іноземні інвестиції”, Закон України “Про
державну програму заохочення іноземних інвестицій в Україні”, Закон
України “Про цінні папери та фондову біржу”, які створюють правову
основу інвестиційної діяльності.

Законодавство визначає, що всі суб’єкти інвестиційної діяльності
незалежно від форм власності та господарювання мають рівні права в
частині здійснення цієї діяльності; самостійно визначають цілі,
напрямки, види та обсяги інвестицій; залучають для їх реалізації на
договірній основі будь-яких учасників інвестиційної діяльності, у тому
числі шляхом організації конкурсів та торгів.

Об’єктами інвестиційної діяльності в Україні є:

новоутворюванні та ті, що реконструюються, основні фонди, а також
обігові кошти в усіх галузях народного господарства;

цінні папери (акції, облігації та ін,);

цільові грошові внески;

науково-технічна продукція та інші об’єкти власності; майнові права та
права на інтелектуальну власність.

Аналогічні об’єкти має і діяльність зарубіжних інвесторів, якщо вона не
суперечить законодавству України. Іноземні інвестори мають право
здійснювати інвестування на території України шляхом:

пайової участі спільно з юридичними та фізичними особами України у
створенні підприємств;

створення підприємств, цілком належних іноземним інвесторам, а також
філіалів підприємств іноземних юридичних осіб;

придбання підприємств, будівель, споруд, паїв, акцій, облігацій та інших
цінних паперів, а також іншого майна, яке за законодавством України може
належати іноземним інвесторам;

придбання прав користування землею та іншими природними ресурсами;

надання позик, кредитів, майна та майнових прав.

Суб’єктами інвестиційної діяльності є:

інвестори (замовники);

виконавці робіт (підрядники);

користувачі об’єктів інвестиційної діяльності;

постачальники товарно-матеріальних цінностей, обладнання та проектної
продукції;

юридичні особи (банківські, страхові та посередницькі організації,
інвестиційні фонди та компанії та ін.);

громадяни України;

іноземні юридичні та фізичні особи, держави та міжнародні організації.

Суб’єкти інвестиційної діяльності діють в інвестиційній сфері, де
здійснюється практична реалізація інвестицій.

До складу інвестиційної сфери включаються:

сфера капітального будівництва (ця сфера об’єднує діяльність
замовників-інвесторів, підрядників, проектувальників, постачальників
обладнання, громадян, зайнятих у сфері індивідуального та кооперативного
житлового будівництва та інших суб’єктів інвестиційної діяльності);

екологічна сфера;

інноваційна сфера;

сфера обігу фінансового капіталу (грошового, позикового та фінансових
зобов’язань у різних формах);

сфера реалізації майнових прав суб’єктів інвестиційної діяльності.

Суб’єкти інвестиційної діяльності можуть об’єднувати кошти для
здійснення спільного інвестування. Інвестори мають право виступати в
ролі замовників, вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати
інші функції учасників інвестиційного процесу.

Інвестиційна діяльність є найважливішою складовою частиною
підприємницької діяльності компанії (фірми), підприємства.

Основною метою інвестиційної діяльності є забезпечення найбільш
ефективних шляхів реалізації інвестиційної стратегії компанії (фірми),
підприємства на окремих етапах їх розвитку.

У процесі реалізації цієї основної мети інвестиційна діяльність
спрямована на вирішення таких найважливіших завдань розвитку економіки:

Визначення шляхів прискорення реалізації інвестиційних програм та
проектів. Вирішальна роль у реалізації інвестицій належить галузям
інвестиційного комплексу, передусім будівництву. Тому основним завданням
інвестиційної діяльності є визначення шляхів розвитку цих галузей.
Розвинений інвестиційний комплекс дозволяє забезпечувати стійкі темпи
зростання народного господарства, запроваджувати найновітніші досягнення
технічного прогресу, реалізовувати великі соціально-економічні завдання.

Забезпечення високих темпів економічного розвитку компанії (фірми),
підприємства. Стратегія розвитку будь-якої компанії (фірми) та
будь-якого підприємства від моменту їх створення передбачає постійне
економічне зростання за рахунок збільшення обсягів результатів
підприємницької діяльності, а також галузевої, асортиментної та
регіональної диверсифікації цієї діяльності. Це економічне зростання
забезпечується насамперед за рахунок інвестиційної діяльності, у процесі
якої реалізуються довгострокові стратегічні цілі компанії (фірми),
підприємства.

Забезпечення максималізації доходів (прибутку) від інвестиційної
діяльності. Прибуток є основним показником, що характеризує результати
не тільки інвестиційної, але й усієї підприємницької діяльності компанії
(фірми), підприємства.

Забезпечення мінімізації інвестиційних ризиків. Сучасне ринкове
середовище немислиме без ризику. За певних несприятливих умов ці ризики
можуть викликати втрату не тільки прибутку та додаткового доходу від
інвестицій, але й частини інвестованого капіталу. Ці обставини
зумовлюють необхідність пошуку шляхів та способів зниження ризику при
реалізації інвестиційних проектів,

Забезпечення фінансової стійкості та платоспроможності компанії (фірми),
підприємства у процесі здійснення інвестиційної діяльності.

Усі перелічені завдання інвестиційної діяльності тісно взаємопов’язані
та взаємозумовлені.

ФОРМИ РУХУ КАПІТАЛУ ТА ІНВЕСТИЦІЙ

За об’єктами інвестиційної діяльності інвестиції поділяються на два
основних класи: реальні та фінансові. Останнім часом виділяють також
інвестиції у людський капітал.

Реальні інвестиції забезпечують приріст дійсного (фізичного) капіталу.
Реальне інвестування означає організацію виробничого процесу, тобто
створення (придбання, будівництво і т. ін.) виробничих потужностей та
найом робочої сили.

Фінансове інвестування, на відміну від реального, не передбачає
обов’язкового створення нових виробничих потужностей та контролю за їх
експлуатацією. Як правило, фінансовий інвестор у сучасних умовах не бере
участі в управлінні дійсними, реальними активами, покладаючись у цьому
на фахівцїв-менеджерів.

Існує також поняття “споживчі інвестиції”. У деяких зарубіжних
економічних джерелах цей термін застосовується для позначення вкладень
споживачів у товари тривалого користування або в нерухомість. По суті,
даний об’єкт вкладень споживачів не відповідає поняттю інвестицій,
оскільки не передбачає одержання прибутку та зростання капіталу. Ці
вкладення доцільно розцінювати як форму заощаджень. Разом з тим,
вкладення в нерухомість можуть набуває й інвестиційних рис. Наприклад,
при високих темпах інфляції зростають заощадження, тобто зростає грошова
оцінка нерухомості та товарів тривалого користування. Деякі такі
вкладення можуть приносити прибуток за умови використання рухомого та
нерухомого майна з комерційною метою (здача квартири в оренду і т. ін.).

Відмінності між двома основними видами інвестицій — реальними та
фінансовими – розкриваються тільки в процесі їх руху, в процесі
інвестиційної діяльності.

У загальному випадку інвестиційна діяльність містить у собі такі етапи:
формування нагромаджень -вкладення ресурсів (інвестування) -одержання
прибутку. Отримання достатнього прибутку та приросту капіталу є цільовою
установкою інвесторів. Згідне з метою інвестиційної діяльності, фірма у
ринкових умовах вирішує три типи інвестиційних завдань: по-перше, вибір
інвестиційних проектів та розміщення капіталів згідно з обраними
проектами; по-друге, оптимізацію або безперервне коригування капітальної
структури фірми шляхом залучення джерел зовнішнього фінансування (емісія
цінних паперів, кредити банків) та, по-третє, формування нагромаджень та
розподіл дивідендів, оптимізацію пропорцій між інвестиціями та
дивідендами. Методи вирішення вказаних завдань і визначають усі
показники процесу інвестування (основного етапу інвестиційної
діяльності) кожної конкретної фірми.

В основі інвестиційної діяльності лежать перетворення Інвестицій, що
постійно повторюються: приріст нагромаджень – витрати – приріст
капітального майна – прибуток – інвестиції (нагромадження).

Постійне відтворення даного ланцюжка перетворень являє собою кругообіг
інвестицій. Проте в кругообігу виробничих (реальних) та фінансових
інвестицій існують особливості.

Кругообіг виробничих інвестицій, поділяючись на окремі стадії, породжує
кругообіг фінансових інвестицій. Кругообіг фінансових інвестицій виявляє
зворотний вплив на кругообіг реальних інвестицій. У кінцевому підсумку
це приводить до злиття, неподільності потоків виробничих та фінансових
інвестицій за межами даного підприємства, на локальних та національних
ринках капіталів. Для більшої ясності кругообіг інвестицій показано у
схематичному вигляді на мал. 1.1.

Сфера обміну – ринок
Сфера виробництва

Мал. 1.1. Схема кругообігу виробничих інвестицій

Як видно з малюнка, виділяються такі основні етапи руху інвестицій або
інвестиційного процесу: по-перше, реалізація інвестиційного попиту
(нагромадження), тобто процесу створення виробничих потужностей;
по-друге, процес виробництва продукції (інвестиційних або споживчих
товарів, робіт, послуг); по-третє, реалізація продукції, одержання
прибутку; по-четверте, розподіл прибутку, формування інвестиційного
попиту. Сукупність вказаних стадій руху інвестицій представляє собою їх
кругообіг. Зі схеми також видно, що інвестиційна діяльність відбувається
як у сфері виробництва, так і у сфері обігу (обміну). У сфері
виробництва інвестиційна діяльність являє собою створення нових
інвестиційних товарів, що мають матеріально-речову форму. Зазначена
інвестиційна діяльність входить до складу кругообігу інвестицій
конкретного підприємства тільки за умови її здійснення для власних
виробничих цілей. Якщо ж нові інвестиційні товари виробляються для інших
економічних суб’єктів, то це різновид основної діяльності фірми.

ІНВЕСТИЦІЙНА СТРАТЕГІЯ ТА ПЕРСПЕКТИВНА СПРЯМОВАНІСТЬ
ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Інвестиційна діяльність будь-якої фірми (підприємства) являє собою
тривалий процес і тому повинна здійснюватись з урахуванням певної
перспективної спрямованості. Формування напрямків цієї діяльності,
системи її довгострокових цілей та вибір найефективніших шляхів їх
досягнення з урахуванням перспективи являє собою процес розробки
інвестиційної стратегії.

Розробка інвестиційної стратегії підприємства (фірми) знаходить свою
подальшу конкретизацію в процесі розробки тактики управління шляхом
формування інвестиційного портфеля фірми. На відміну від інвестиційної
стратегії формування інвестиційного портфеля є середньостроковим
управлінським процесом, здійснюваним у межах стратегічних рішень та
поточних фінансових можливостей підприємства (фірми). У свою чергу
процес тактичного управління інвестиційною діяльністю знаходить своє
найбільш детальне завершення в оперативному управлінні реалізацією
окремих інвестиційних програм та проектів. Таким чином, розробка
інвестиційної стратегії є тільки першим етапом процесу управління
інвестиційною діяльністю підприємства (фірми).

Розробка інвестиційної стратегії підприємства (фірми), хоча в основному
й орієнтована на довгострокові цілі (на перспективу 3-5 років), містить
також окремі середньострокові (1-2 роки) та короткострокові (до 1 року)
елементи, які зрештою ведуть до вироблення конкретних управлінських
рішень при формуванні інвестиційного портфеля та реалізації
інвестиційних програм і проектів.

Інвестиційна стратегія є одним з головних факторів забезпечення
ефективного розвитку підприємства (фірми) згідно з обраною ним загальною
економічною стратегією.

Методологія процесу формування інвестиційної стратегії підприємства
(фірми), розроблена доктором економічних наук, професором І. А. Бланком,
наводиться на мал. 1.2.

Початковим етапом розробки інвестиційної стратегії підприємства (фірми)
є визначення загального періоду її формування. Цей період залежить від
ряду умов.

Головною умовою визначення періоду формування інвестиційної стратегії є
передбачуваність розвитку економіки в цілому та інвестиційного ринку,
зокрема. В умовах теперішнього нестабільного (та – на окремих напрямках
– не передбачуваного) розвитку економіки країни цей період не може бути
надто тривалим та в середньому не може виходити за рамки 3-5 років (для
порівняння слід відзначити, що інвестиційна стратегія найбільших
компаній країн з розвиненою ринковою економікою розробляється на період
10-15 років).

Однією з умов визначення періоду формування інвестиційної стратегії
фірми є її галузева приналежність. Результати обстеження окремих
компаній США показують, що найбільший період (понад 10 років)
характерний для розробки інвестиційної стратегії так званими
інституційними інвесторами (інвестиційними фондами, інвестиційними
компаніями і т. ін.); менший період (5-10 років) характерний для
компаній та фірм, що здійснюють свою діяльність у сфері виробництва
засобів виробництва та у видобувних галузях промисловості; ще більш
короткий період (3-5 років) характерний для компаній та фірм, що
здійснюють свою діяльність у сфері виробництва споживчих товарів,
роздрібної торгівлі та послуг населенню. Очевидно, і в наших умовах таку
галузеву диференціацію середнього періоду формування інвестиційної
стратегії слід вважати доцільною.

Мал. 1.2. Основні етапи процесу формування інвестиційної стратегії
підприємства (фірми)

Однією з важливих умов визначення періоду формування інвестиційної
стратегії є також розмір підприємства (фірми). Інвестиційна діяльність
великих компаній звичайно прогнозується на більш тривалий період.

Формування стратегічних цілей інвестиційної діяльності повинно виходити
передусім із системи цілей загальної стратегії економічного розвитку. Ці
цілі можуть бути сформовані у вигляді забезпечення приросту капіталу;
зростання рівня прибутковості інвестицій та суми доходу від
інвестиційної діяльності; змін пропорцій у формах реального та
фінансового інвестування; змін технологічної та відтворювальної
структури капітальних вкладень; змін галузевої та регіональної
спрямованості інвестиційних програм і т. ін.

Основними критеріями оцінки розробленої інвестиційної стратегії фірми
(підприємства) є:

узгодженість інвестиційної стратегії фірми із загальною стратегією її
економічного розвитку;

внутрішня збалансованість інвестиційної стратегії;

узгодженість інвестиційної стратегії з зовнішнім середовищем;

можливість реалізації інвестиційної стратегії з урахуванням наявного
ресурсного потенціалу;

прийнятність рівня ризику, пов’язаного з реалізацією інвестиційної
стратегії;

результативність інвестиційної стратегії.

Одним з найефективніших шляхів реалізації стратегічних цілей
інвестиційної діяльності є розробка стратегічної спрямованості
інвестиційної діяльності, яка базується на системі цілей цієї
діяльності. У процесі розробки послідовно визначаються: співвідношення
різних форм інвестування на окремих етапах перспективного періоду;
галузева та регіональна спрямованість інвестиційної діяльності.

Проблеми інвестування відтворення основних фондів на сучасному етапі

ІНВЕСТИЦІЙНА ПОЛІТИКА ТА КАПІТАЛЬНЕ БУДІВНИЦТВО НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ

Розвиток економічного потенціалу та суспільний розвиток у кожній країні,
підвищення життєвого рівня населення, поліпшення якості продукції в
основному залежать від активності інвестиційної політики.

Інвестиційна політика в кожен період розвитку суспільства визначається
співвідношенням довгострокових вкладень капіталу в різні галузі
економіки та у виробничу сферу всередині країни та за кордоном. Загалом
інвестуються промисловість, транспорт, сільське господарство, житлове
будівництво, наука, система підготовки кадрів та інші сфери
життєдіяльності суспільства.

Капітальні вкладення являють собою складну економічну категорію
вартісних та матеріально-речових факторів, перетворюваних у системі
капітального будівництва в основні фонди, що безпосередньо впливають на
темпи та характер розвитку суспільного виробництва. Вони виступають як
матеріалізована форма технічного прогресу, найважливіший фактор
інтенсифікації, підвищення темпів та ефективності розвитку суспільного
виробництва.

Вплив капітальних вкладень на суспільне виробництво виражається у
досягненні високого рівня продуктивності суспільної праці, неухильному
рості національного прибутку та підвищенні життєвого рівня населення.

Обсяги та пропорції розподілу капітальних вкладень за зазначеними
напрямками в кожній країні зумовлені в основному рівнем ЇЇ економічного
розвитку, У країнах, де накопичено досить потужний виробничий потенціал
та створено необхідні резервні потужності, існує можливість спрямовувати
більшу частку інвестицій у невиробниче будівництво. І, навпаки, у
країнах, що інтенсивно розвивають промислове виробництво, більша частина
капітальних вкладень використовується у сфері виробничого будівництва.

Відповідно до досягнутого рівня розвитку продуктивних сил, у різних
країнах істотно відрізняється частка валового продукту, що спрямовується
у капітальне будівництво. Так, у колишньому СРСР на капітальне
будівництво використовувалось до 10% національного доходу та валового
суспільного продукту, в Україні та країнах колишнього РЕВ – 8~12%, у США
– 4,2, ФРГ – 7,3, у Франції – 6,8, в Японії – 7,8 валового внутрішнього
продукту. Співвідношення інвестицій у виробничому та невиробничому
будівництві значною мірою характеризується часткою вкладень у житлове
будівництво.

Галузева структура капітальних вкладень в Україні у динаміці розвитку
характеризується даними, наведеними у табл. 2.1.

2.1. Галузева структура капітальних вкладень в Україні,

%, до підсумку

Як видно з наведених у табл. 2.1. даних, пріоритетним напрямком
інвестицій в Україні на розглянутих етапах розвитку народного
господарства були капітальні вкладення у розвиток промисловості, при
ігноруванні соціально-економічних потреб населення.

Підлягає реалізації комплексна програма перебудови в капітальному
будівництві проектно-кошторисної справи на базі широкого використання
систем автоматизованого проектування, зміцнення матеріально-технічної
бази та науково-інформаційних служб проектних організацій. До початку
2000 року рівень автоматизації проектування повинен був досягти не менше
50%.

Найважливішим напрямком у інвестиційній політиці стає здійснення
екологічних заходів. Щорічні капітальні вкладення в охорону
навколишнього середовища та раціональне використання природних ресурсів
явно недостатні. Від інвестиційної політики залежить і ре-сурсомісткість
матеріального виробництва.

На жаль, у наш час інвестиційна політика не відображає поки що у
належній мірі капітальних заходів з охорони навколишнього середовища.
Окрім посилення охорони сільськогосподарських угідь, лісових та водних
ресурсів, потрібні великі кошти на очисні споруди для захисту водного та
повітряного басейнів. Абсолютно ясно, що нарощування капітальних
вкладень в екологічні заходи повинно у перспективі зростати.

У кінцевому підсумку у сфері економіки України будуть встановлені такі
пропорції інвестицій у галузевому, відтворювальному, технологічному та
інших аспектах, які забезпечать високий рівень продуктивності суспільної
праці, неухильне зростання національного прибутку та найбільш повне
задоволення матеріальних потреб суспільства.

ІНВЕСТИЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СТРУКТУРНОЇ ПЕРЕБУДОВИ МАТЕРІАЛЬНОГО
ВИРОБНИЦТВА

Глибокі структурні перетворення вимагають відповідних нагромаджень,
створити які в короткі строки багато підприємств не в змозі, а бюджетні
кошти кожен раз виявляються надто обмеженими. Тож, недостатність
інвестицій цілком імовірно буде відчуватися протягом усього перехідного
періоду до ринкових відносин. Питома вага капітальних вкладень у
валовому внутрішньому продукті України зменшилася з 22,7% у 1990р. до
15,1% у 1995р. Така динаміка об’єктивно впливає на тривалість періоду
відродження нормально функціонуючої економіки навіть після початку
пожвавлення інвестиційної активності.

Проте тільки внутрішнє нагромадження та певна частка залучених іноземних
інвестицій можуть стати джерелом коштів для структурних змін у
матеріальному виробництві, що забезпечать стабілізацію та зростання його
обсягів.

Здійснення структурних перетворень тісно пов’язане з приватизацією
державної власності, розвитком підприємництва та посиленням на цій
основі мотивації праці та ділової активності.

Формування ринкової економіки в Україні неможливе без розвитку
підприємництва, що являє собою багатосторонню економічну діяльність
підприємств, фірм, окремих громадян та груп, спрямовану на отримання
прибутку (доходу).

Аналіз зарубіжного досвіду говорить про те, що в умовах ринку
самоуправління на рівні господарчих суб’єктів стосовно підприємницької
діяльності є необхідною умовою розвитку економіки підприємства або
фірми. Цього можна досягти шляхом розробки інвестиційних проектів та
програм.

Інвестиційний проект визначає мету, якої фірма прагне, стратегію
підприємницької діяльності в поєднанні зі строками досягнення мети. Цей
проект як реалістична оцінка фірми та її можливостей має бути
керівництвом у діяльності, інструментом оцінки ефективності управління
фірмою, підприємством.

Для підприємства найбільш характерні плани та заходи реалізації окремих
інвестиційних проектів та програм. Якщо реалізуються кілька проектів,
пов’язаних або залежних один від одного, то, плануючи їх взаємодію,
підприємці мають справу з проектуванням як безперервним процесом —
функцією управління підприємницькою діяльністю. Стосовно великих та
довгочасних проектів невід’ємною умовою їх розробки є обґрунтування ідеї
та надійності очікуваного результату. У світовій практиці плани
реалізації інвестиційних проектів здобули назву бізнес-планів. Проте не
можна інвестиційний проект ототожнювати з бізнес-планом. У нашій
практиці інвестиційний проект являє собою комплексний план розвитку
підприємства та слугує головним обґрунтуванням інвестицій, тоді як
бізнес-план розробляється головним чином з метою отримання максимального
прибутку.

Мета укладання інвестиційного проекту полягає, насамперед, утому, щоб
дати керівництву підприємства (фірми) якнайповнішу картину становища
підприємства та можливостей його розвитку. Окрім того, ретельне
обґрунтування проекту створює у майбутніх інвесторів впевненість у
надійності своїх інвестицій та, що не менш важливо, викликає довір’я до
керівництва підприємства.

Інвестиційний проект – це документ, який містить систему
взаємопов’язаних у часі й просторі та узгоджених з ресурсами заходів і
дій, спрямованих на розвиток економіки підприємства. Розробка
інвестиційних проектів повинна стати законом для всіх форм і видів
підприємництва. Інвестиційний проект – це форма планування та реалізації
інвестицій, він є складовою частиною інвестиційної діяльності.

В інвестиційному проекті розглядаються науково-технічні, технологічні,
організаційні, соціальні, фінансові та інші аспекти підприємницької
діяльності. Інвестиційний проект повинен передусім дати відповіді на
такі питання:

яких фінансових витрат вимагає реалізація цього проекту;

яка його ефективність (рентабельність);

у який строк окупляться витрати.

Інвестиційний проект є ефективним засобом донесення нової ідеї до осіб,
здатних фінансувати проект. Одночасно -це основа для оцінки перспективи
розвитку та для управління новим бізнесом.

Ретельно розроблений інвестиційний проект повинен містити також
відповіді на цілий ряд інших різноманітних питань:

чи піддається підприємницька ідея (проект) практичній реалізації;

яку організаційну підготовку слід провести для створення цього бізнесу;

яким чином залучити інвестиції;

що в даному бізнесі є привабливим для потенційних інвесторів;

чи має даний бізнес перевагу над конкурентами;

якими є ці переваги для підприємця, а якими – для інвесторів;

чи буде ефективним виробництво та реалізація продукції (послуг);

чи достатній ринок збуту для цієї продукції;

як буде організовано ресурсне забезпечення бізнесу;

чи відповідає кваліфікація працівників та керівників фірми завданням
задуманого бізнесу.

Таким чином, інвестиційний проект допомагає реально оцінити ідею, внести
її в документацію, усвідомити її, визначити її ефективність та “вузькі”
місця і нарешті керувати процесом реалізації інвестиційного проекту.

У практиці індустріальне розвинених країн уся багатоманітність проектів
класифікується за різними типами та ознаками.

Залежно від масштабу та вартості проекти поділяються на великі, середні
та дрібні. Великі проекти мають стратегічний характер, являють собою
принципово нові об’єкти вартістю більше 2 млн. доларів. Середні проекти
мають вартість від 300 тис. доларів до 2 млн. доларів. До них можна
віднести міжрегіональні, регіональні проекти, а також окремі проекти,
розроблювані на рівні корпорацій, компаній. Дрібні проекти звичайно
мають вартість менше 300 тис. доларів.

За тривалістю реалізації проекти поділяються на короткострокові,
середньострокові та довгострокові. Строк реалізації короткострокових
проектів не перевищує 1 року, середньострокових – 1—2 років.
Довгострокові проекти реалізуються протягом 3-5 років.

За видами проекти поділяються на:

1) проекти із затвердженими фондами (затвердженим фінансуванням), що
перебувають на тій або іншій стадії будівництва, але не закінчені;

2) проекти з несхвальним фінансуванням, які, у свою чергу, поділяються
на:

а) ті, що залежать від самих корпорацій (рішення про інвестування
приймається керівництвом корпорації);

б) ті, що залежать від споживача (фінансування відкривається тільки в
тому випадку, якщо корпорація на тендері виграє контракт на поставку
продукції).

Залежно від класу проекту виділяють – мегопроекти, мульти-проекти та
монопроекти.

Мегопроекти – це цільові програми, що містять множину взаємопов’язаних
проектів, об’єднаних загальною метою, виділеними ресурсами та обмежених
часом їх виконання. Такі програми можуть бути міжнародними,
національними, міжгалузевими, галузевими. Як правило, програми
формуються, підтримуються та координуються на верхніх рівнях управління:
державному, республіканському (Крим), обласному, муніципальному та ін.

Мультипроекти – це проекти, здійснювані в організаціях та підприємствах
(фірмах). Вони пов’язані з визначеною концепцією та напрямком
стратегічного розвитку організацій і підприємств (фірм) на перетворення
їх у прибуткові, фінансово стійкі, ефективно функціонуючі фірми та
компанії.

Монопроекти – це різні інвестиційні, інноваційні та інші проекти, що
мають визначену мету та обмеження у фінансах, ресурсах, часі, якості та
потребують створення єдиної проектної команди. Залежно від змісту
виділяють технічні, організаційні, економічні, соціальні, змішані
проекти.

Таблиця 2.2. Класифікація інвестиційних проектів за нормою прибутку

л. /п.

Тип капітальних вкладень

Мінімальна

(порогова) норма

прибутку, %

1

Вимушені капітальні вкладення, здійснювані з метою підвищення

надійності виробництва та техніки безпеки, спрямовані на

виконання вимог щодо збереження навколишнього середовища

згідно з новими законодавчими актами у цій сфері та враховуючі

інші елементи державного регулювання

Вимоги до норми

прибутку відсутні

2

Вкладення з метою збереження позицій на ринку

(підтримання сталого рівня виробництва)

6

3

Вкладення в оновлення основних виробничих фондів

(підтримання безперервної діяльності)

12

4

Вкладення з метою економії поточних витрат

(скорочення витрат)

15

5

Вкладення з метою збільшення доходів

(розширення діяльності, збільшення виробничої потужності)

20

6

Ризикові капітальні вкладення (нове будівництво,

впровадження нових технологій)

25-30

Ця класифікація є складовим елементом управління інвестиційним процесом
корпорації. Важливу роль в інвестиційній політиці відіграє і часовий
розподіл прибутку, коли залежно від фінансового становища корпорації у
різні періоди керівництво задає різні норми прибутку. У цих цілях
розробляються довгострокові плани капітальних вкладень для використання
прибутку, нагромадженого у сприятливі періоди, в менш сприятливих умовах
(для компенсації капітальних вкладень з низьким прибутком).

Норма прибутку від інвестицій різних класів проектів може коливатись
залежно від можливості доступу корпорації до вигідних об’єктів протягом
різних періодів. Тому встановлюються межі коливання норми прибутку.
Нижня межа – це той мінімальний рівень, нижче якого норма прибутку не
повинна падати, незалежно від того, який очікуваний обсяг прибутку від
проекту та які фінансові ресурси корпорації. Окрім мінімальної норми
прибутку, звичайно встановлюється на досить тривалий період (5-10 років)
також стандартна (нормальна) норма прибутку, прийнятна для корпорації.

Мінімальна норма прибутку, вказана у таблиці 2.2., розраховується
виходячи з рівня прибутковості цінних паперів, ставок по довгостроковому
кредиту і т. ін., оскільки вкладення інвестицій у цінні папери,
банківські операції є альтернативою інвестиційних проектів виробничого
характеру.

Необхідно зазначити, що мінімальна норма прибутку зростає зі збільшенням
ступеня інвестиційного ризику та може сягати дуже високого рівня для
венчурних (ризикових) проектів (25% і більше).

Окрім наведених елементів, економічний механізм повинен, по можливості,
враховувати також екологічні та соціальні вимоги й одночасно передбачати
систему субсидій, цільових дотацій, штрафних санкцій, покликаних
відігравати стимулюючу або стримуючу роль для тих чи інших видів
інвестицій.

Міжнародний рух капіталів та інвестицій

Форми міжнародного руху капіталів та інвестицій

Міжнародний рух капіталів – це розміщення та функціонування капіталу за
кордоном, передусім з метою цього самозростання, хоч і не тільки для
цього. У цьому значенні слово “капітал” вживається у множині, щоб
підкреслити, що рух капіталу між сторонами не однобічний і що в цьому
русі бере участь капітал найрізноманітніших форм та видів.

Класификация форм міжнародного руху капіталів відображає різні боки
цього процесу. Капітали вивозяться, ввозяться та функціонують за
кордоном:

У формі приватного та державного капіталів, залежно від того, вивозиться
він приватними чи державними організаціями та компаніями.

У грошовій та товарній формах. Вивозом капіталу можуть бути машини та
обладнання, патенти та “ноу-хау”, якщо вони вивозяться за кордон як
вклад у статутний капітал фірми, що там утворюється чи купується. Іншим
прикладом можуть бути товарні кредити.

У короткостроковій та довгостроковій формах.

У позиковій та підприємницькій формах. Капітал у позиковій формі
приносить його власникові доход переважно у вигляді відсотка по вкладах,
позиках та кредитах. Капітал у підприємницькій формі приносить доход
переважно у вигляді прибутку.

Обсяг функціонуючого за кордоном капіталу величезний. Тільки обсяг
накопичених у світі прямих інвестицій до 1993 р. становив 2,0 трлн.
дол.

Постсоціалістичні, соціалістичні країни та країни, що розвиваються,
навіть такі великі, як Росія, Китай, Індія, Україна, є другорядними
учасниками міжнародного руху капіталів. Ввезення капіталу помітно росте
тільки у найбільш динамічних (Сінгапур, Таїланд, Китай, Турція) та
найбільш перспективних з них (Росія, Туркменистан, Узбекистан, Україна).

Центр ООН по транснаціональних корпораціях виділяє чотири найбільш
типові у світі випадки прямих капіталовкладень, пов`язаних з
організацією виробництва товарів та послуг у зарубіжній країні:

Підприємницька діяльність за кордоном здійснюється тому, що ввезення
деяких товарів та послуг у зарубіжну країну неможливе або ускладнене
через різні обмеження або через властивості цих товарів і особливо
послуг (де часто єдиний спосіб продати послугу покупцеві – це надати
послугу на місці).

Торгівля з іншою країну ведеться без істотних обмежень, проте
виробництво товарів та послуг на місці виявляється дешевшим,
ефективнішим способом обслуговування цього зарубіжного ринку, наприклад,
через економію на транспортних витратах.

Країна прикладення підприємницького капіталу виявляється найдешевшим
місцем виробництва товарів та послуг для їх поставки на світовий ринок,
включаючи й ринки країни походження інвестицій.

Замість нарощування виробництва на батьківщині з метою подальшого
експорту виробництво налагоджується за кордоном передусім з тієї
причини, що для деяких видів продукції, особливо технічно складних,
важливі післяпродажне ослуговування, консультаційні та інші послуги, які
потребують постійної присутності виробника на ринку. У цьому випадку
мати власне виробництво в зарубіжній країні виявляється більш вигідно,
ніж організувати там чисто збутову фірму, і, тим паче, ніж збувати
продукцію через посередників.

В Україні до цього часу основною формою участі іноземного капіталу в
економіці є створення спільних підприємств. Їх кількість поки що
невелика й реалізація товарів і послуг, що виробляються ними, на
внутрішньому та зовнішньому ринках незначна, а тому серйозно вплинути на
економіку України вони поки що не можуть. Хоча вже існують і досить
переконливі приклади їх фіктивності та прибуткової діяльності. У цілому
ж іноземний капітал в Україні робить поки що дуже обережні кроки.

ПРІОРИТЕТНІ СФЕРИ, ЗОНИ ТА ОБ’ЄКТИ ІНОЗЕМНОГО ІНВЕСТУВАННЯ В УКРАЇНІ

Іноземний капітал сьогодні особливо необхідний у тих сферах економіки,
активізація яких допоможе вивести її з кризового стану, зняти наростаюче
соціальне напруження в суспільстві. Це насамперед виробництво продуктів
харчування, товарів широкого попиту та послуг, ліків та іншої життєво
важливої продукції. І справа тут не лише в тому, щоб забезпечити
населення необхідними товарами та послугами, але й у тому, щоб здійснити
їх імпортозаміщення, звільнивши валютні ресурси, що витрачаються зараз
на імпорт товарів народного споживання або сировини для їх виробництва.

У реконструкції та модернізації за участю іноземного капіталу має
потребу практично все агропромислове господарство України, як і всіх
республік колишнього СРСР, – від первинних виробничих процесів у
сільському господарстві до випуску кінцевого продукту та доведення його
до споживача. Тут вкрай необхідно підняти продуктивність та знизити
втрати, забезпечити більш глибоку та комплексну переробку первинної
сировини з метою значного збільшення виходу кінцевої продукції та
підвищення її споживчих якостей. Через технологічну відсталість у
агропромисловій сфері економіки щорічно не доходять до споживача
мільйони тонн м’яса, не використовується близько половини молочного
білка, пропадає до 30-40% овочів та фруктів. У величезних кількостях
втрачається або нераціонально використовується й вирощена зернова
продукція.

Зниження втрат сільськогосподарської сировини та поглиблення її
переробки стосується тих сфер, де за участю іноземного капіталу можна в
короткі строки одержати значний економічний ефект, зокрема шляхом
створення порівняно невеликих підприємств, що не потребують великих
вкладень і забезпечують швидку окупність початкових затрат при
невисокому ступені ризику для іноземних інвесторів. Бажана участь
іноземного капіталу й у переведенні агропромислового виробництва на
сучасну технологічну базу, в тому числі з використанням потужного
науково-технічного та виробничого потенціалу оборонних галузей, що
підлягають конверсії.

У великомасштабному іноземному інвестуванні зараз відчувають гостру
потребу й паливно-енергетичні галузі, що впродовж багатьох років несуть
величезне навантаження не тільки щодо енергопостачання виробництва та
соціальної сфери, але й щодо забезпечення експорту. Залучення інвестицій
з-за кордону в цю галузь було б дуже корисним при розв’язанні ряду
вузлових завдань. Серед них:

активізація використання існуючого виробничого потенціалу по видобуванню
та переробці енергоресурсів, особливо в тих ланках, де можна в короткі
строки здобути від хорошу віддачу вкладених коштів, наприклад, при
інвестуванні комплексу заходів щодо введення в експлуатацію великого
масиву сьогодні недіючих вугільних шахт Донецького, Придніпровського та
Львівсько-Волинського басейнів з покриттям видатків за рахунок виручки
від продажу додатково видобутого вугілля;

різке зниження питомих видатків палива та енергії у народному
господарстві на основі переходу до енергозберігаючих технологій;

комплексна модернізація діючих і створення нових виробничих фондів і
процесів на базі сучасної техніки та прогресивних технологій, що
забезпечують стійке зростання ефективності та безпеки виробництва, а
також докорінне поліпшення умов праці;

зниження негативного впливу металургійного та нафтохімічного комплексів
на навколишнє середовище на основі застосування екологічно чистих
технологічних процесів у виробництві, транспортуванні та сферах
споживання енергоресурсів.

Участь іноземного капіталу могла б істотно активізувати конверсію
військового виробництва. Для цього є великі можливості. Це, перш за все,
освоєння на конверсованих підприємствах виробництва товарів народного
споживання, машин та обладнання для агропромислового комплексу та легкої
промисловості, міського транспорту, літаків для цивільної авіації,
нафтогазового обладнання, приладів медичного та екологічного призначення
та багато іншого, Сюди ж можна віднести інвестиційну співпрацю із
зарубіжними фірмами в питанні адаптації до цивільних цілей військової
електроніки, радіотехніки, виробництва засобів та систем зв’язку.

Пріоритетними зонами для іноземних інвестицій в Україні є:

Західний регіон (Львівська, Івано-Франківська, Закарпатська,
Тернопільська, Волинська області), де ефективним може бути створення
виробництва з використанням місцевих природних ресурсів – сірки,
калійної та кухонної солі, вугілля, нафти та газу, а також розвиток
мережі оздоровчих курортно-туристичних комплексів.

Донецько-Придніпровський регіон (Донецька, Луганська, Запорізька,
Дніпропетровська області), де необхідно здійснити реконструкцію та
технічне переобладнання шахт, металургійних, хімічних виробництв на базі
безвідходних, маловідходних та екологічно чистих технологій; дати
потужний імпульс розвитку малоенергомістких виробництв середнього та
точного машинобудування, автомобіле- та літакобудування.

Південний регіон (Одеська, Миколаївська, Херсонська області), де
найбільш вигідним є проведення реконструкції та технічного переоснащення
портового господарства, розвиток виробництва обладнання для харчової та
консервної промисловості, розширення мережі оздоровчих
курортно-туристичних комплексів.

Регіони України, забруднені внаслідок аварії на Чорнобильській атомній
електростанції, у яких, поряд із запровадженням унікальних наукових
досліджень, необхідно впровадити найновітніші технології та здійснити
комплекс заходів щодо екологічного, економічного та соціального
відродження територій.

Одночасно з пріоритетними сферами та зонами для іноземного капіталу
визначаються об’єкти з особливими умовами інвестування, куди іноземні
інвестиції залучаються з дозволу уряду України. До таким об’єктів
належать:

підприємства атомного машинобудування;

підприємства та об’єднання паливно-енергетичного комплексу, у тому числі
вугільно-, нафто- та газопереробні підприємства;

об’єкти нафтопродуктозабезпечення, нафтосховища міжобласного та
республіканського значення;

підприємства залізничного, морського, річкового, авіаційного та
автомобільного транспорту загального користування;

підприємства та об’єкти електроенергетики, гідростанції,
теплоелектростанції;

об’єкти освіти, науки, що фінансуються з державного бюджету;

автомобільні дороги загального користування;

метрополітени;

магістральні лінії електропередачі;

нафто- та газопроводи, трубопровідний транспорт;

соледобуванні підприємства та багато інших.

До числа пріоритетних напрямків іноземного інвестування слід віднести й
створення в Україні сучасної інфраструктури, включаючи транспорт,
технічно оснащене складське господарство, телекомунікації, ділову
інфраструктуру (офіси, ділові центри, банки даних та інші об’єкти) та
побутовий сервіс. Без цього практично неможливі перехід до повноцінного
ринку та широкий розвиток міжнародної інвестиційної діяльності. Розвиток
цієї сфери не тільки актуальний, але й досить привабливий для зарубіжних
інвесторів, оскільки в ній, як правило, у відносно короткі строки
окупаються початкові затрати й одночасно створюється сприятлива
матеріальна основа для подальшої ділової активності іноземного капіталу.
Акцент на коротких строках окупності початкових витрат при розгляді
пріоритетів іноземного інвестування продиктований відомими причинами.
Сьогодні, як ніколи, потрібна швидка віддача від вкладених коштів з тим,
щоб максимально сприяти найшвидшому виходу економіки з кризового стану.
У той же час це буде піднімати авторитет міжнародної інвестиційної
співпраці на території СНД. Поруч із зазначеними сферами, зонами та
об’єктами для пріоритетного залучення іноземного капіталу все більшого
значення та актуальності набувають екологічні проблеми національного,
регіонального та глобального характеру. Інвестиції формують виробничий
потенціал на новій науково-технічній базі й зумовлюють конкурентні
позиції на світових ринках. При цьому далеко не останню роль для
багатьох держав, особливо тих, що вириваються з економічного та
соціального неблагополуччя, відіграє залучення іноземного капіталу у
вигляді прямих капіталовкладень, портфельних інвестицій та інших
активів.

Особливу роль в активізації інвестиційної діяльності повинно мати
страхування інвестицій від некомерційних ризиків. Важливим кроком у
цьому напрямку стане приєднання України до Багатостороннього агентства
по гарантіях інвестиціям (БІГА), що здійснює їх страхування від
політичних та інших некомерційних ризиків. Капітал, що інвестується в
Україну, зможе застрахуватись від ризику громадянської війни та
експропріації, втрат від переведення української гривні в іншу валюту,
від недотримання українським урядом узятих зобов’язань. Гарантії БІГА
поширюються на прямі та портфельні інвестиції, середньо- та
довгострокові позики.

Для забезпечення доступу іноземних інвесторів до інформації про
становище на українському ринку інвестицій необхідне створення
державного інформаційного центру сприяння інвестиціям, що формує банк
пропозицій української сторони щодо об’єктів інвестування. Створення
такого банку даних особливо важливе для регіонів, яким самостійний пошук
зарубіжного інвестора не під силу через нерозвиненість їх ділової
інфраструктури.

Залишається невирішеною проблема забезпечення зарубіжних інвесторів
інформацією про чинне стосовно іноземних інвестицій законодавство.
Тексти законів та інструкцій недосяжні для ознайомлення. Практично немає
єдиного підходу до статусу та відміни попередніх законів, тому важко
визначити, які закони зберігають чинність, а які були анульовані. Щоб
дати зарубіжним інвесторам уявлення про правовий режим в Україні
стосовно іноземного капіталу, потрібно організувати регулярний випуск
бюлетеня, що містить відповідну інформацію кількома мовами.

В Україні інвестиції можуть здійснюватись шляхом:

створення підприємств з пайовою участю іноземного капіталу (спільних
підприємств);

створення підприємств, цілком належних іноземним інвесторам, їх
філіалів;

придбання іноземним інвестором у власність підприємств, майнових
комплексів, будівель, споруд, паїв участі в підприємствах, акцій,
облігацій та інших цінних паперів;

придбання прав користування землею та іншими природними ресурсами, а
також інших майнових прав;

надання позик, кредитів, майна та майнових прав і т. ін.

Однак, незважаючи на всі зусилля (або, швидше, заклики) державних
органів, притік підприємницького капіталу в Україну невеликий.

Проблема полягає у стимулюванні ефективного притоку іноземного капіталу.
У зв’язку з цим постає два питання: по-перше, у які сфери притік має
бути обмежений, і, по-друге, у які галузі та в яких формах слід
насамперед його залучати.

Україна дуже зацікавлена у притоці прямих інвестицій, оскільки вони не
збільшують зовнішній борг (а навпаки, сприяють одержанню коштів для його
погашення), забезпечують ефективну інтеграцію національної економіки у
світову завдяки виробничій та науково-технічній кооперації, слугують
джерелом капіталовкладень, причому у формі сучасних засобів виробництва,
залучають вітчизняних підприємців до передового господарчого досвіду.

На наш погляд, іноземний капітал може мати доступ у всі сфери економіки
(за винятком тих, що перебувають у державній монополії) без шкоди для
національних інтересів. Галузеві обмеження повинні поширюватись тільки
на притік прямих інвестицій у галузі, пов’язані з безпосередньою
експлуатацією національних природних ресурсів (наприклад, трубопроводи,
видобувні галузі, придбання у власність землі), у виробничу
інфраструктуру (енергомережі, дороги і т.ін.), телекомунікаційний та
супутниковий зв’язок, галузі ВПК.

Зарубіжний капітал у формі підприємств із 100-відсотковою іноземною
участю доцільно залучати у виробництво та переробку
сільськогосподарської продукції, виробництво будівельних матеріалів,
будівництво (у тому числі житлове), для випуску товарів народного
споживання, у розвиток ділової інфраструктури. Через спільні
підприємства Україна могла б отримати доступ до нових технологій, їх
формування доцільно в тих самих галузях, що й підприємств зі
100-відсотковою іноземною участю, а також у галузі наукомістких
виробництв, при приватизації оборонних підприємств, що підлягають
конверсії, та у сферах діяльності, які ми називаємо
“екологозберігаючими”.

Притік портфельних інвестицій слід стимулювати у всі галузі економіки.
Вони забезпечують притік фінансових ресурсів без втрати контролю
української сторони над об’єктом інвестування. Це перевага для країни,
насамперед, такої, що пов’язана з видобуванням ресурсів надр. Проте
сьогодні залученню портфельних іноземних інвестицій приділяється мало
уваги, й їх в Україні практично немає.

По даним державної комісії по цінним паперам та фондовому ринку ,
сьогодні в Україні функціонують 35,5 тис. суб`єктів підприємницької
діяльності, які мають акціонерну форму власності. На початок 1999р.
загальний об`єм емісій акцій, зареєстрованих Комісією, складав 24,264
млрд. грн., у тому числі в 1997р.- 9,87 млрд. грн. Та в 1998р. – 12,24
млрд. грн. Проте із загального об`єму випуску акцій лише 21% складає
частку реально залучених коштів, інші 79% – емісія прі проведенні
корпоратизації, акціюванні державних підприємств та зростанні статутного
фонду підприємства в результаті індексації основних фондів. Тобто і досі
в нашій країні не вирішені головні задачи процесу зміни власності –
надходження інвестицій на підприємства та формування реального
ефективного власника. Саме з цієї причини дуже важливим сьогодні є
питання підвищення рівня зацікавленості інвесторів в українських
підприємствах шляхом підвищення активності емітентів на вітчизняних та
закордонних ринках цінних паперів.

Відповідно до досвіду залучення інвестицій, для значного покращення
положення, внутрішніх засобів в нас недостатньо і тому основні надії
покладають на закордонних капіталовкладників. Проте іноземний інвестор
погоджується вкладувати кошти тільки на визначених умовах, які
вітчизняні емітенти не в змозі повністю забезпечити. Головною ціллю цих
умов є перехід до Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку (МСБО),
тобто складання звітності “язиком”, який розуміє іноземний партнер.
Незадовго ДКЦПФР введе нові національні стандарти бухгалтерської
звітності, що стане важливим кроком на шляху поліпшення інвестиційного
клімату. Зокрема, з лютого 1998р. в Україні працює проект ФІНУК 9701,
який фінансується програмою Європейського Союзу ТАСIS. Його основними
завданнями є розробка пілотних проектів фінансової звітності вітчизняних
підприємств на основі МСБО, а також аналіз перспектив залучення
іноземних інвестицій в українську економіку.

ФАКТОРИ, ШО ПЕРЕШКОДЖАЮТЬ ПРИТОКУ КАПІТАЛУ ТА ІНОЗЕМНИХ ІНВЕСТИЦІЙ В
ЕКОНОМІКУ УКРАЇНИ

Інвестори розраховують, що їх необхідно інформувати про стратегію
підприємства та його задачи, про тактику керівництва, про результати
фінансової діяльності , про фінансову політику та розміри очікуваного
прибутку, щоб запобігти неприємних сюрпризів. Особливу увагу необхідно
приділяти квартальним та річним звітам. При цьому останні повинні бути
детальними, поширюватися серед інвесторів вчасно, а не через вісім
місяців, повинні регулярно поновлюватися та не бути єдиною нагодою на
потязі року для зустрічі з інвестором. Взагалі інформаційні матеріали
повинні видаватися згідно американського та британського стандартам
бухгалтерської інформації, а в країнах з високим рівнем інфляції, до
яких належить і Україна, необхідно приводити дані, які надають
можливість в подальшому проводити порівняльний аналіз поданих
результатів. До того ж інформацію необхідно подавати в єдиній формі,
написаною грамотно та з якісним перекладом.

Таким чином, на погляд інвесторів, підприємства повинні брати ініціативу
у спілкуванні з ними на себе, а не обмежуватися лише відповідними діями
на їх запити та виконанням обмеженого кола основних заходів.
Підприємство повинно бути у постійному контакті з капиталовкладниками, а
найбільш великим з них пропонувати індивідуальні зустрічі з
керівництвом. Емітенту корисно мати корпоративний сайт в Інтернеті, але
спочатку необхідно налагодити роботу більш простих каналів спілкування
з інвесторами, використовуючи які можливо повністю задовольнити основні
інформаційні потреби. Велике значення має презентація результатів
діяльності підприємства в Лондоні, а також інших фінансових центрів.

Необхідно зазначити, що у багатьох західних інвесторів, відповідно даних
проекта, український ринок не викликає оптимізму. Головними перешкодами
розвитку інвестиційної діяльності вважаються макроекономічні проблеми.
Це насамперед стосується застарілого законодавства, що регулює
підприємництво, бюрократизму, постійних переслідувань інвестиційних
інспекторів та аудиторів, криміналізації економіки, а також
багаточисельних проблем, які виникають під час створення компаній.
Звертається увага і на низький рівень володіння англійською та німецькою
мовами.

Потенційно Україна може бути однією з провідних країн прикладення прямих
та портфельних іноземних інвестицій. Цьому сприяє її величезний
внутрішній ринок, порівняно кваліфікована й водночас дешева робоча сила,
значний науково-технічний потенціал, великі природні ресурси та
наявність інфраструктури, хоч і не надто розвиненої. Проте притоку в
інвестиційну сферу приватного національного та іноземного капіталу
перешкоджають політична нестабільність, інфляція, недосконалість
законодавства, нерозвиненість виробничої та соціальної інфраструктури,
недостатнє інформаційне забезпечення. Взаємопов’язаність цих проблем
посилює їх негативний вплив на інвестиційну ситуацію. Особливого
значення для посилення інвестиційної активності набувають законодавчі
гарантії для інвесторів. Закон про іноземні інвестиції гарантує їх від
примусових вилучень (націоналізації, реквізиції або конфіскації), окрім
передбачених законодавчими актами виняткових випадків і тільки в
суспільних інтересах.

Проте механізми реалізації правових гарантій поки що недостатньо
відпрацьовані. До того ж відсутні достатні судові засоби для
забезпечення дотримання законних прав інвесторів та врегулювання спорів.
Окрім того, для іноземних інвесторів більш приваблива така інстанція для
вирішення суперечок, яка не залежала б від уряду країни-господаря. У
зв’язку з цим велике значення надається приєднанню України до
багатосторонньої конвенції по врегулюванню інвестиційних спорів між
державою та фізичними і юридичними особами інших країн. Конвенція
передбачає можливість звернення іноземних інвесторів до юрисдикції
Міжнародного центру по врегулюванню інвестиційних спорів.

Законодавство України, що присвячене регулюванню інвестиційної
діяльності, на жаль, важко назвати стабільним. Проте, відсутність такої
стабільності свідчить, скоріш за все, про його розвиток, за винятком
поодиноких випадків.

Так все таки, що ж має на увазі український законодавець під терміном
“інвестиція”? В ст.1 Закону України “Про інвестиційну діяльність” від
18.09.91 г. № 1560-XII визначено, що інвестиціями є усі види майнових та
немайнових цінностей, що вкладаються в об`єкти підприємницької та інших
видів діяльності, в результаті чого створюється прибуток або досягається
соціальний ефект.

Такими цінностями можуть виступати:

Грошові кошти, цільові банківські внески, паї, акції, інші цінні папери;

Рухоме та нерухоме майно (будівлі, споруди, обладнання та інші
матеріальні цінності);

Майнові права, що виходять з авторського права, досвід та інші
інтелектуальні цінності;

Сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, які
оформлені у вигляді технічної документації, навиків виробничого досвіду,
що необхідні для організації того чи іншого виду виробництва, але не
запатентовані (ноу-хау);

Право користуватися землею, водою, ресурсами, спорудами, будівлями,
обладнанням, а також інші майнові права;

Інші цінності;

Як видно, законодавець не встановив виключний перелік, що дозволяє
поширювати його.

Термін “соціальний ефект” має різні ступені конкретизації. У вузькому
сенсі це – поліпшення умов праці та побуту людей.

Що до умов праці, то корисний результат у сфері виробництва досягається
за допомоги застосування нової техніки, яка відіграє важливу роль у
забезпеченні техніки безпеки, використанні системи охорони праці,
поліпшенні санітарних, економічних та естетичних умов, зниженні
виробничих шумів і т. і.

У більш широкому розумінні соціальний ефект, окрім названих сфер та
результатів, поширюється практично на всі аспекти життя людини, її
матеріальний та духовний достаток. Існують подібні класифікації
соціальних результатів, до яких відносяться забезпеченість людей їжею,
одягом, житлом, медичним обслуговуванням, культурою т. і.

Основним документом, який регулює питання щодо іноземного інвестування в
Україні, є Закон України “Про режим іноземного інвестування” від19.03.96
р.

№ 93/96-ВР. У цьому законі у окремій статті вказані види іноземного
інвестування, тобто уточнюється перелік, який був приведен у ст.1 Закону
України “Про іноземні інвестиції”. У часному випадку, іноземні
інвестиції в Україні можуть здійснюватись у вигляді:

Іноземної валюти, яка визнається конвертованою Національним банком
України;

Валюти України – при реінвестиціях у об`єкти первісного інвестування чи
у інші об`єкти інвестування згідно до законодавства України при умові
виплати податку на прибуток;

Любого рухомого та нерухомого майна та зв`язаних з ним майнових прав;

Акцій, облігацій, інших цінних паперів, а також корпоративних прав (прав
власності на долю (пай) у статутному фонді юридичної особи, створеного
згідно до законодавства України або законодавства інших держав), які
виражені у конвертуємій валюті;

Грошових вимог та прав на вимоги виконання договірних зобов`язань, які
гарантуються першокласними банками та виражені у конвертуємій валюті,
підтвердженої згідно до законів (процедур) держави-інвестора або
міжнародних торгівельних звичаїв;

Любих прав інтелектуальної власності, вартість яких у конверуємій валюті
підтверджена згідно законам (процедурам) держави-інвестора або
міжнародних торгівельних звичаїв, а також експертної оцінки в Україні,
включаючи легалізовані в Україні авторські права, права на винахід,
корисні моделі, товарні знаки, “know-how” та ін.;

Права на ведення господарчої діяльності, включаючи права на користання
надрами та природними ресурсами, які надаються згідно до законодавства
або договорів, вартість яких у конвертуємій валюті підтверджена згідно
до законів (процедур) держави-інвестора або міжнародних торгівельних
звичаїв;

Об`єктом нарікань став Закон України “Про оподаткування прибутку
підприємств” у редакції Закону України від22.05.97 г. № 283/ 97-ВР.
Виказуючи свій погляд щодо використання окремих його положень, Державна
податкова адміністрація України видала лист від 30.06.98 р. №
7818/10/22-0417 (“Бізнес”, № 41). Податкова адміністрація стоїть на
тому, що заборгованість у іноземній валюті по внескам до статутного
фонду підприємства із іноземними інвестиціями підлягає перерахунку. При
цьому результат цього перерахунку повинен включатися або до валових
доходів, або до валових витрат такого підприємства. Динаміка курсу
української валюти не дозволяє навіть і думати про витрат. Отож, навіть
не здійснюючи якої-небудь господарчої діяльності, СП мають платити до
бюджету податок на прибуток. Проте бажаючих сплачувати такі податки
багато не набереться. Доволі зрозумілим у такий ситуації виглядає
бажання деяких податкових “оптимізаторів” знайти спосіб звільнення від
оподаткування. А якщо такого способу нема, то хоча б зробити його
ілюзію, не забуваючи покритикувати фіскальну політику податкових
органів.

Ще однією податковою фантазією можна назвати віднесення курсової різниці
від погашаємої заборгованості по внескам до статутного фонду СП до
емісійного доходу. Поглянемо до п.1.27 Закону України “Про
оподаткування прибутку підприємств”, яким дано слідуюче визначення
емісійного доходу: “Емісійний доход – сума перевищення доходів,
отриманих підприємством від первісної емісії (випуску) особистих акцій
та інших корпоративних прав над номіналом таких акцій (інших
корпоративних прав)”.

Ніякого перевищення від емісії корпоративних прав над їх номіналом не
сталося. Який об`єм валютних коштів повинні були внести, такий і внесли.
А курс перерахування вказан у статутних документах та в інформації про
емісію (якщо вона є).

Не варто говорити про яку-небудь оригінальність України. Все, що треба
зробити інвесторам, – це своєчасно внести свою частку статутного фонду.
А якщо вони бажають мінімізувати податкові ризики, то зробити це
необхідно у тому кварталі, коли пройшла реєстрація підприємства. При
цьому за несвоєчасне виконання своїх обов`язків до інвестора можуть бути
залучені фінансові санкції, що передбачено Законом України “Про
господарчі громади” (ст.33, 52). Та і зберігати валюту на своєму рахунку
довго не варто. Погодьтеся, потрібно бути “справжнім” економістом, щоб
тримати гроші мертвим вантажем цілий квартал, а під кінець ще податок на
прибуток заплатити.

Вже деякий час у засобах масової інформації з`являються свідоцтва про
указ президента, що готується, яким перетбачається виключати курсову
різницю із об`экта оподаткування. Як з`ясувалося, ініціатива належить
банківським закладам. Зрозуміти їх неважко: частка активів (а вона не
маленька), що виражена у іноземній валюті, постійно перераховується, тим
самим збільшує базу оподаткування. При цьому банки підтримує сама
податкова адміністрація (виключне явище). Остання з`явилася набагато
розумнішою, ніж того бажали. Проаналізувавши дебіторсько-кредиторську
заборгованість у рамках національної економіки, податкова адміністрація
легко виявила, що кредиторська заборгованість, виражена у валюті, на
ступінь перевищую дебіторську. Це означає, що у минулому податковому
періоді платники податків віднесли до складу валових витрат міліардні
суми. А це реально недоотримані до бюджету кошти.

Не слід забувати і про можливу відміну валютного коридору, і про
“заплановану” емісію, що призведе до падіння курсу гривні, а значить, і
до росту втрат по курсових різницях до катастрофічних розмірів.
Невинесення їх до валових витрат рівнозначно загибелі підприємства.

Серйозні питання викликає стимулювання притоку іноземних інвестицій
шляхом надання їм пільгового режиму в порівнянні з національними.
Залучаючи іноземний капітал, не можна допускати дискримінації стосовно
національних інвесторів. Не слід надавати підприємствам з іноземними
інвестиціями податкові пільги, яких не мають українські, зайняті в тій
самій сфері діяльності. Як показав досвід, такий захід практично не
впливає на інвестиційну активність іноземного капіталу, але приводить до
виникнення на місці колишніх вітчизняних виробництв підприємств із
формальною іноземною участю, що претендують на пільгове оподаткування.

Притоку іноземного підприємницького капіталу в Україну заважають і
причини здебільшого суб’єктивні. Це – процвітаюче в Україні піратство в
галузі інтелектуальної власності, бюрократизм та корупція. Це, зрештою,
труднощі зі зв’язком, офісами, готелями, візами і т. ін.

Ці об’єктивні та суб’єктивні причини впливають на інвестиційну ситуацію,
яка оцінюється як не дуже сприятлива.

ІНВЕСТИЦІЙНИЙ РИНОК УКРАЇНИ ТА ЙОГО УЧАСНИКИ

Інвестиційна діяльність нерозривно пов’язана з розвитком інституційної
структури інвестиційного ринку. На даний момент склад учасників
інвестиційного ринку України можна узагальнено окреслити так:

Українські підприємства, на виробничій базі яких реалізуються
інвестиційні проекти. Вони вкладають свої фінансові кошти в основні
фонди.

Інвестори – банки та інші фінансові організації – українські та
зарубіжні, що здійснюють кредитування проекту та взаєморозрахунки між
його учасниками.

Зарубіжні компанії, що надають технології та обладнання, свої збутові
мережі на світовому ринку, управлінський досвід, досвід підготовки та
перепідготовки персоналу.

Проектні та будівельні організації, що забезпечують виконання проектних
та будівельно-монтажних робіт.

Адміністрація -державна, регіональна, галузева, місцева, що створює
певні умови для учасників інвестиційного процесу.

Інвестори – фізичні та юридичні особи, у тому числі інституційні
інвестори (інвестиційні фонди, пенсійні фонди, довірчі товариства,
страхові компанії і т.ін.), що мають вільні кошти.

Посередники – юридичні особи, діяльність яких тісно пов’язана з наданням
професійних послуг з опосередкування діяльності на інвестиційному
(фондовому) ринку емітентів та інвесторів.

Держава, яка шляхом прийняття законодавчих актів та відповідних
державних органів визначає умови правового регулювання діяльності
фондового ринку з метою підтримання його ефективного функціонування та
захисту його учасників.

Учасники фондового ринку, які на добровільних засадах можуть
об’єднуватися в організації, що саморегулюються та набувають статусу
саморегульованих в умовах державної реєстрації.

Організації, що саморегулюються, самостійно визначають умови діяльності
своїх учасників шляхом встановлення мінімальних стандартів поведінки та
етики, стандартів по операціях на фондовому ринку. Держава сприяє
створенню таких організацій – учасників фондового ринку.

Кожен з перелічених учасників інвестиційного ринку відіграє певну роль в
інвестиційній діяльності, привносячи в неї свій досвід та засоби
(природно-географічні, людські, виробничі, інтелектуальні,
організаційно-управлінські можливості, фінансові ресурси). Використання
цих можливостей вимагає розуміння їх ролі в інвестиційному процесі.

Відсутність у багатьох українських керівників елементарних знань про
українські та міжнародні організації, що здійснюють інвестиційну
співпрацю з українськими підприємствами, про порядок “доступу” до їх
кредитних ліній та вимог, що пред’являються ними, є однією з причин
того, що в умовах гострої нестачі інвестиційних ресурсів навіть виділені
цими організаціями кредити використовуються далеко не повно.

ЗАРУБІЖНІ ІНВЕСТИЦІЙНІ ІНСТИТУТИ

Інвестиційна компанія “Нафтоенергоінвест” – є акціонерним товариством
закритого типу. Засновниками цієї компанії є Українські фірми з
іноземними капіталами – Фінансова компанія “Інвелл Україна” та компанія
“Нафтоенерго”, що здійснює і переробку сирої нафти, і торгівлю
нафтопродуктами.

На сьогодні ряд міжнародних організацій надають допомогу становленню
ринкових структур у нашій країні, здійснюючи технічне сприяння,
підготовку кадрів, консультативні послуги, надаючи кредити і т.ін. Серед
них – установи ООН, Європейського Союзу, групи Всесвітнього банку,
Європейський банк реконструкції та розвитку, Міжнародний валютний фонд
(МВФ) та інші. Кожна з цих організацій ставить перед потенційними
партнерами певні вимоги до оформлення передінвестиційної документації,
про які українська сторона повинна мати уявлення.

Всесвітній банк – міжурядова установа, котра сприяє економічному
розвитку країн-членів.

Основними структурними підрозділами Всесвітнього банку є дві самостійні
в юридичному та фізичному відношенні організації: Міжнародний банк
реконструкції та розвитку (МБРР) та Міжнародна асоціація розвитку (МАР).
Окрім МБРР та МАР у групу Всесвітнього банку входять Міжнародна
фінансова корпорація (МФК) та Міжнародне інвестиційне гарантійне
агентство (МІГА).

Пріоритетними напрямками інвестиційної активності Всесвітнього банку є
проекти в галузі сільського господарства, енергетики, промисловості,
охорони здоров’я, розвитку міського господарства, водопостачання,
зв’язку.

Майже 90% виділених позик та кредитів передбачають надання технічної
допомоги, що фінансується Всесвітнім банком.

Технічна допомога, що фінансується з коштів Всесвітнього банку, включає
дві категорії послуг:

а) інженерно-консультаційні послуги, у тому числі проведення аналізу
технічної реальності проекту, проектування та керівництво будівельними
роботами;

б) адміністративно-організаційна допомога, включаючи оцінку визначеної
політики та аналіз організаційної структури, сприяння в керівництві,
технічну підготовку.

Важливим елементом технічної допомоги Всесвітнього банку є
техніко-економічні обґрунтування, що виконуються при підтримці програми
розвитку ООН. Ці роботи нерідко завершуються затвердженням проектів, що
фінансуються з коштів МБРР та МАР.

Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР) бувстворений одночасно
з Міжнародним валютним фондом за рішенням валютно-фінансової конференції
ООН, що відбулась у м. Бреттон-Вуд (Нью-Гемпшир, США) у 1944 р. На даний
момент його членами є 152 країни. Згідно з його Статутом основним
завданням МБРР є стимулювання економічного розвитку країн, що
розвиваються, шляхом надання їм довгострокових позик (як правило, на
15-20 років).

Позики надаються тільки на виробничі цілі після ретельного аналізу
можливостей їх погашення країною-боржником та, як правило, під державні
гарантії (надання позик не супроводжується умовою використання
кредитного капіталу на закупки у певних країнах-членах). Відсоткова
ставка, що стягується МБРР при наданні позик, пов’язана з вартістю
одержання коштів на ринках капіталу та змінюється кожних шість місяців.

Міжнародна асоціація розвитку (МАР) була створена у 1960 р. для
вирішення тих самих завдань, що й МБРР, але стосовно найменш розвинених
країн світу. Членами МАР можуть бути всі країни, що є членами МБРР.
Зараз МАР нараховує 138 країн-членів. Основним джерелом, за рахунок
якого формується її бюджет, є внески по підписці, додаткові внески
розвинених країн-членів та відрахування з прибутку МБРР. МАР надає
кредити на умовах, менш обтяжливих для економік країн, що розвиваються,
в порівнянні з умовами позик МБРР, частина наданих кредитів
безпроцентні. Правом отримання кредитів МАР користуються тільки країни з
річним обсягом валового національного продукту на душу населення не вище
650 дол. (у цінах 1988 p.). Безпроцентні кредити МАР надаються тільки
урядам країн-членів на строк 35-40 років з пільговим періодом 10 років.

Міжнародна фінансова корпорація (МФК) – міжнародна фінансова установа,
що входить до структури Всесвітнього Банку, але юридичне та фінансове
незалежна від нього. Корпорація була створена у 1956 р. з метою сприяння
розвитку приватного сектора в економіці. Зараз вона являє собою
фінансовий інститут з внесками 147 країн. Окрім власних коштів, МФК для
реалізації програм та проектів залучає міжнародний банківський капітал.

Високий міжнародний авторитет МФК дозволяє їй залучати капітал під
найбільш низькими відсотками (7,5-8%). Маржа, яку стягує корпорація при
наданні кредиту, становить 0,5%.

На даний момент МФК – найбільший інвестор у Центральній та Східній
Європі: вона фінансує у цьому регіоні світу більше 40 проектів на суму
понад 1,5 млрд. доларів.

Міжнародна фінансова корпорація, як правило, кредитує до 25% вартості
нових інвестиційних проектів, а також до 40% вартості проектів по
модернізації. Найбільша сума, яку вона може інвестувати із власних
коштів, – 70 млн. доларів. Прийнявши рішення про патронаж, МФК може
залучити кредити з інших джерел.

Найменший розмір кредиту, що надається МФК, – 1-2 млн. доларів. Це
означає, що повна вартість заходів щодо реалізації проекту повинна
становити не менше 4-8 млн. доларів. Проте МФК розглядає й дрібніші
проекти.

Фінансових гарантій з боку урядів МФК не вимагає, проте хоче мати тверду
впевненість, що проект, який реалізується, сприятливо вплине на
економічне становище країни, а не тільки фірми, що одержує кредит. При
цьому МФК наполягає, щоб частину готової продукції дана фірма продавала
за валюту. Таке правило може видатися, на перший погляд, занадто
жорстким, проте його дотримання, на думку керівництва МФК, повинно
слугувати доказом високої якості майбутніх виробів.

При реалізації проектів корпорація надає технічну та консультативну
допомогу.

Фірми, що кредитуються, зобов’язані подавати щоквартальні звіти та
річний фінансовий баланс. В окремих випадках представники МФК входять до
складу правління об’єкта, що кредитується.

Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР) є міжнародним
інститутом з капіталом 10 млрд.екю. Членами Банку є 40 країн. У його
роботі беруть участь Європейське економічне співтовариство (ЄЕС) та
Європейський інвестиційний банк, представники яких входять до Ради
Директорів. ЄБРР розпочав операції у квітні 1991 р. Штаб-квартира ЄБРР
розташована в Лондоні.

Банк має два оперативні департаменти: “Діловий (комерційний) Банк” та
“Банк розвитку”. Через “Діловий Банк” здійснюється фінансування проектів
приватних та тих, що приватизуються, підприємств. “Банк розвитку”
фінансує проекти розвитку інфраструктури ринкової економіки, у тому
числі й у банківській сфері.

Пріоритетними напрямками діяльності Банку є: пайові капіталовкладення,
надання консультацій, позик для реалізації проектів, пов’язаних з
розвитком демократичних інститутів та ринково орієнтованих економік,
сприяння розвитку приватного підприємництва у країнах Центральної та
Східної Європи: Болгарії, Чехії та Словакії, Угорщині, Польщі, Румунії,
СНД та Югославії.

Не менше 60% коштів, що надаються Банком цим країнам, адресується
підприємствам приватного сектора та на реалізацію програм приватизації
державних підприємств. Значна увага приділяється Банком вирішенню
екологічних проблем.

Спектр послуг, що надаються Банком, включає фінансування програм та
проектів, надання довгострокових позик (максимальні строки – 10 років
для комерційних підприємств та 15 років для проектів по
інфраструктурах), акціонування, надання гарантій та страхування, за
винятком гарантій по експертних кредитах та зобов’язань по страховій
діяльності. Обсяг коштів, що надаються Банком на здійснення проекту або
програми, як правило, не перевищує 35% їх вартості.

Банк надає прямі позики або інвестиції на суму не менше 5 млн. екю;
переведення таких сум банк може здійснювати через фінансових
посередників. Виплати по них розраховуються на базі ринкової вартості
кредитних ресурсів. Звичайно банк не приймає валютний ризик на
відшкодування.

При наданні позик комерційним підприємствам Банк не вимагає урядових
гарантій, але обов’язковою вимогою Банку є повне повернення позикових
коштів. Причому, сума платежу містить у собі виплати, пов’язані з
ризиком банку при наданні позики.

В окремих випадках Банк може запропонувати фінансові консультації,
навчання, технічну допомогу. З цією метою ЄБРР співпрацює з різними
консультантами та фінансовими радниками, які працюють у країнах
Центральної та Східної Європи.

Банк приймає для фінансування проекти, які роблять внесок у:

розвиток приватного сектора;

практичну приватизацію державних підприємств;

підтримку прямих іноземних інвестицій;

створення та зміцнення фінансових інститутів;

реконструкцію індустріального сектора;

створення сучасної інфраструктури приватного сектора та ринкової
економіки;

сприяння малим та середнім за розмірами підприємствам;

вирішення питань екології.

Звертання приватних та тих, що приватизуються, підприємств у Банк з
проханням про фінансування повинні відповідати таким вимогам:

містити бізнес-план або ТЕО, а також підписані листи про наміри
сторін-учасників та експертний висновок спонсора, у якому він повинен
продемонструвати добрі знання та досвід у даній галузі;

фірма-спонсор проекту повинна мати в розпорядженні і власні кошти для
його фінансування;

сума запиту повинна перевищувати 5 млн. екю;

предмет і цілі інвестування повинні відповідати пріоритетам банку,
описаним вище.

Основними критеріями, що використовуються Банком при прийнятті рішень
про надання позик, є наявність у претендентів сильних партнерів
(спонсорів) та добре обгрунтованого бізнес-плану. Останній повинен
містити опис основних характеристик проекту:

продукції чи послуг з оцінкою їх перспектив на ринку;

базових зобов’язань спонсорів проекту;

технології;

оцінку строків окупності інвестицій;

дані про фінансовий стан підприємства та ін.

Зараз Європейським банком реконструкції та розвитку в Україні
фінансуються проекти реконструкції аеропорту “Бориспіль” та створення
єдиного плодоовочевого ринку в Києві, а також виділені кошти на
підтримку малих та середніх приватних підприємств.

ДКЦПФР разом із проектом ТАСIS має за ціль різко змінити ситуацію. На
даному етапі у рамках проекту в Україні іде робота із 23 вітчизняними
підприємствами, яки працюють в енергетичному секторі, електротехнічній
галузі, хімічній промисловості, виробництві продуктів харчування,
машинобудування та металургії. Фактично до пілотного проекту увійшли
підприємства найбільш інвестиційно-привабливих галузей, що вже само по
собі повинно привабити капіталовкладників.

Під час роботи з ціма підприємствами були зроблені важливі висновки, які
керівники проекту поділили на дві групи. До першої увійшли корисні
результати, а саме: підприємства мають великий об`єм доступної
інформації, їх керівники мають бажання отримувати знання ведення
звітності за Міжнародними стандартами бухгалтерського обліку,
підприємства мають можливість для проведення інвестиційних проектів.

Разом з тим, були і від`ємні висновки. До них перш за все слід віднести
небажання надати інформацію про діяльність підприємства. Фахівці проекту
вважають, що керівництво не мають за потрібне відкривати які-небудь
промислові таємниці, проте це не іде їм на користь. До того ж, стандарти
української звітності дуже складні, хоча й не говорять інвесторові
нічого конкретного про діяльність підприємства. Багато уваги
приділяється подробицям, через що губиться головна думка.

Проте можна констатувати, що перший крок у напрямку налагодження
зв`язків між українськими емітентами та західними інвесторами вже
зроблен. Головним висновком роботи на сьогодні стала підготовка річних
звітів усіх 23 підприємств за 1998 рік. Згідно з цим 10 з них –
“Запоріжтрансформатор”, “Донбасенерго”, “Дніпроенерго”, “Каравай”,
“Хімволокно”, “Одесакабель”, “Океан”, “Центренерго”, “Донецькобленерго”
та “Росава” у червні поточного року були презентовані у Франкфурті та
Лондоні, де їх звіти були запропоновані до уваги закордонних інвесторів.

Сучасна ситуація на ринку України.

Іноземці вклали в економіку України сущі крихти. Українським чиновникам
потрібно осягати мистецтво привабливості. За експертними оцінками,
Україна зможе досягти рівня ВВП 1990 року не раніше 2020 року. І це за
умови, що промисловий ріст збереже хоча б існуючі темпи. Поки що, в
порівнянні з минулим роком, ці темпи упали в три рази — українська
промисловість почала видихатися. Західні експерти вважають, що для
нормального розвитку українській економіці необхідно $80-100 млрд.
протягом 10 років, тобто по $8-10 млрд. у рік.

Скільки в нас вклали:

За одинадцять років Україна залучила прямих іноземних інвестицій на суму
$4745,2 млн. Цифра більш ніж скромна — Чехія за цей час одержала більш
$20 млрд. Щорічні інвестиції в Польщу складають $4-5 млрд., у той час як
в Україну — біля $0,5 млрд.

По обсязі іноземних інвестицій на душу населення Україна поступається
навіть Албанії і Казахстану. Згідно даним американської дослідницької
організації “Economist Group”, Україна по інвестиційній привабливості
знаходиться в сьомому десятку країн світу.

За даними офіційної статистики, щорічний приріст надходжень іноземного
капіталу в країну складає близько 15%, але це без обліку грошей,
вивезених іноземцями назад. Наприклад, у першому півріччі нинішнього
року іноземці “упорснули” у нашу економіку $425,5 млн., а вивезли
—$186,7 млн. Настільки сумна статистика свідчить, що зі світових
інвестиційних засобів наша промисловість поки відщипує жалюгідні крихти.

Хто вкладає:

По обсягах інвестицій в Україну на першому місці знаходяться США, на
другому затвердився Кіпр. Однак більшість іноземних експертів вважають,
що основним інвестором в економіку України все-таки є Росія, хоча
офіційно вона займає п’яте місце. Якщо додати до російських інвестицій
надходження з Кіпру, Ліхтенштейну, Британських Віргінських островів
(відкіля переважно течуть гроші російських і українських ФПГ), то обсяги
російського капіталу в Україні з лишком перекриють американські.

У російській експансії немає нічого дивного — на відміну від західних
капіталістів, росіян інвестиційний клімат в Україні не лякає (у них з
цим справи йдуть не набагато краще). Агресивність російського капіталу
на українському ринку порозумівається ще і тим, що політичний вплив
Росії на владу України набагато сильніше, ніж міжнародних фінансових
організацій навроди МВФ чи Світового банку.

Портфельних інвестицій в Україні практично немає — за весь час їх обсяги
не перевищили $250 млн., з яких третина надійшла до нас з офшорів.

Серед іноземних інвесторів переважають великі компанії, дрібний і
середній інвестор поки ще не ризикує “пастися” у суворих степах
українського інвестпростору. Іноземці відверто заявляють, що для
нормальної роботи в Україні бажано мати серйозні зв’язки в кабінетах
посадових осіб, а це “під силу лише забезпеченій людині”.

Звідси і типовий образ, що сформувався в Україні, іноземного інвестора –
могутня транснаціональна корпорація з великими лобістськими
можливостями. Саме ці інвестори (типу “Coca-Cola”) уклали найбільше
великі засоби в нашу економіку, інші — так, по дріб’язку.

В інноваційні проекти і наукомісткі галузі ніхто інвестувати не
поспішає, незважаючи на пільги.

Куди вкладають:

Західний капітал в основному зосередився в харчовій і тютюновій
промисловості, торгівлі, фінансах, енергетиці. Тобто в галузях зі
швидкою оборотністю капіталів і забезпечених ринків збуту. Ці інвестори
поки розглядають свої вкладення в Україну переважно як можливість
забезпечити збут продукції без митних і протекціоністських обмежень.

На жаль, приватизація не зіграла в залученні західних інвесторів
істотної ролі (виключення — приватизація американцями і словаками деяких
обленерго). По-перше, через численні приватизаційні скандали і перегляди
результатів торгів. По-друге, через закритість самого процесу. Більшість
західних інвесторів вкладали гроші в Україну через створення виробництв
“з нуля” чи викуп акцій у фінансових посередників.

У росіян інші мотиви інвестування в Україну. Їх цікавлять, насамперед,
стратегічні промислові підприємства по переробці сировини, головним
чином, нафти. Тюменська нафтова компанія уже придбала Лисичанський НПЗ,
а “ЛУКойл” — Одеський. Дуже цікавиться об’єктами газотранспортної й
енергетичної системи РАО “ЄЕС Росії”. Росіяни навіть купили торік що уже
дихав на ладан Львівський автобусний завод.

Частина російських капіталістів прикуповують “українське” для того, щоб
замкнути технологічний ланцюжок, розірваний при розвалі Союзу. Їхні
інтереси в основному зосередилися в металургійній (виробництво
алюмінію), хімічній промисловості та машинобудуванні. Тому північні
сусіди України орієнтуються в місцевій приватизації набагато краще
західних. Якщо порівняти структуру капвкладень росіян і американців, то
російські інвестиції більш істотні для нашої економіки. Тому в
промисловців, що працюють у вищевказаних галузях, непогані шанси
“знайти” грошика на російському ринку.

Крім працюючих інвесторів, в Україні є чимало компаній, в основному
західних, котрі просто “моніторят” ринок на майбутнє. Для західних
корпорацій нічого не коштує “кинути” в Україну пари мільйонів доларів,
щоб “застовпити” місце. Поки ці компанії здебільшого займаються
імпортом-експортом сільгосппродукції і супутніх товарів (пестициди,
гербіциди і т.д.). Дуже помітними операторами зернового ринку України
стали “дочки” іноземних “сільгоспмонстрів” — Cargill і Toepfer. Останнім
часом у цих компаній з’являється інтерес уже не тільки до торгівлі, але
і до виробництва, наприклад, зернових.

Світові тенденції інвестування обійшли Україну стороною. В інноваційні
проекти і наукомісткі галузі ніхто інвестувати не поспішає, незважаючи
на пільги. Занадто великі ризики…

До того ж в усьому світі не існує проблеми одержати портфельного
інвестора. Українські підприємства, що бажають “продатися” частково,
іноземців мало цікавлять.

Як приваблюємо і чому не йдуть…

Донедавна український уряд оперував усього лише одним стимулом для
іноземних інвесторів — податковими і митними пільгами. Політика
“пряника” скінчилася жалюгідно — пільги в СП відібрали раніш покладеного
терміну, підмочивши і без того сумнівну репутацію України.

Утім, податкові пільги іноземцям особливо й ні до чого — в них і так
серйозні переваги перед вітчизняним інвестором. Західні компанії мають
доступ до передових технологій, дешевих грошей та ефективного
менеджменту. По великому рахунку, ніякого спеціального відношення вони
до себе не вимагають і хочуть того ж, що і місцеві інвестори.

Численні опитування іноземців із завидною регулярністю щороку
демонструють ті самі проблеми, що заважають інвестуванню в Україну, —
повальна корумпованість чиновників, надмірна зарегульованість економіки,
відсутність захисту прав інвесторів.

Українська влада схоже визнала, що й вітчизняний і іноземний інвестор
рівні у своїх правах, і нічого “особливого” іноземцям уже не пропонують.
Утім, рівність іноземного і вітчизняного бізнесу чиновники розуміють
досить оригінально: невідшкодоване і тим і іншим ПДВ; відмовлення
визнавати експортні операції такими; заборона застосовувати податкові чи
векселі просто “жартування” із позаплановими перевірками.

Багато хто в Україні вже почав розуміти, що урядовими програмами
інвесторів не заманити — потрібно змінювати принципи керування
економікою. Правда, з’ясовуючи причини наших “негараздів”, чиновники усе
більше захоплюються опитуваннями інвесторів і роблять часом
парадоксальні висновки з цілком конкретних результатів.

Існують і менш помітні, але не менш важливі причини відсутності інтересу
до України з боку іноземного капіталу. Останнім часом частенько одним зі
стримуючих факторів інвестиційного процесу називають негативний імідж
країни на міжнародній арені. Укладачі рейтингів по корупції й
економічній волі вперто не хочуть визнавати Україну правовою державою,
звідси — відсутність інтересу у великих пенсійних і інвестиційних фондів
до українського ринку.

Незадоволені іноземці і “закритістю” деяких галузей української
економіки, штучно створеної місцевими міні-олігархами і регіональним
посібником. За підтримкою регіональних українських ФПГ нерідкі випадки,
коли на рівні губернаторів віддавалася команда: іноземців в область не
“пущати”.

Не секрет, що західні інвестори не в захваті і від якості українського
менеджменту — здобуваючи підприємство, вони найчастіше змінюють усіх
менеджерів-аборигенів на нових, спеціально навчених.

Чи потрібні іноземні інвестиції…

Тільки на якісне переоснащення вітчизняного гірничо-металургійного
комплексу, “який кує” основний валютний виторг, по самих скромних
підрахунках, необхідно біля $10 млрд. У металургів таких грошей немає.

Достатньо просто глянути на структуру торгового балансу країни, щоб
зрозуміти, що в найближчі роки очікується нова хвиля антидемпінгових
розслідувань проти вітчизняних експортерів. Під обмежувальні санкції в
першу чергу підпадає сировинний експорт, а якість вітчизняної продукції
часто залишає бажати кращого. Унаслідок торгових обмежень країна
“недоодержить” валюти від експортерів. А для експортоориєнтованої
української економіки це смерті подібно.

Можна до нескінченності малювати страшні картинки економічної катастрофи
в Україні, але уже сьогодні ясно — вітчизняна економіка втрачає
конкурентноздатність на світових ринках. А після можливого вступу у ВТО
ця тенденція перекинеться і на внутрішній ринок.

У самих українських промисловців немає ще загальної точки зору на
закордонні інвестиції. Директора успішних підприємств вважають, що
інвестор їм не потрібний, вистачить своїх чи засобів кредитів
українських банків. Але західні технічні експерти гадають, що
конкурентноздатність українських заводів тимчасова і доступних
фінансових джерел не вистачить на серйозну реконструкцію виробництва.

Крім того, від іноземних інвестицій є ще і непрямий ефект — упровадження
західного менеджменту і цивілізованих форм підприємництва.

Правда, як і у всякої медалі, в інвестуванні є і зворотна сторона. Є
чимало аргументів проти деяких варіантів іноземного інвестування. Дуже
часто великі компанії в країнах третього світу (до яким відноситься й
Україна) розміщають екологічно шкідливі виробництва або виробництва
товарів “групи ризику” (шкідливих для здоров’я людей). Не випадково
експансія світових тютюнових компаній в Україну збіглася з початком
активної боротьби з палінням у розвинутих країнах. А в Індії, наприклад,
екологи вже кілька років б’ють тривогу через збільшення шкідливих
речовин, що викидають в атмосферу хімічні компанії, що належать
іноземним інвесторам.

Деякі корпорації викуповують задешево профільні виробництва в країнах,
що розвиваються, щоб потім закрити їх, розчистивши ринок для власної
продукції. Згадаємо хоча б історію з діяльністю на українських просторах
одного зі світових лідерів електротехнічної промисловості.

До того ж перевантажена іноземними інвестиціями країна дуже сильно
залежить від міжнародних фінансових і фондових струсів. Такі
інвестиційно багаті країни, як Сінгапур, Гонконг, Південна Корея, у 1998
році повною мірою відчули всі принадності інвестиційного “шторму”.

Усі ці ризики необхідно враховувати при плануванні урядом інвестиційної
політики. Іноземні інвестиції Україні, дійсно, необхідні, але “зазивати”
іноземців треба з врахуванням національної економічної безпеки.

Які перспективи:

Більш за все можуть інвестувати в Україну, звичайно, росіяни. Вони
приходять всерйоз і надовго, хоча нерідко і зі скандалами. Західні
інвестори не особливо цікавляться нашим ринком. Підтвердження тому —
чергове відмовлення США надати нам статус країни з ринковою економікою.
До речі, відбулося це почасти через скарги американських інвесторів, що
працюють в Україні…

Без істотного “потепління” інвестиційного клімату нові інвестори, швидше
за все , до нас не прийдуть. По-перше, усі привабливі галузі вже
“забиті” конкурентами, як західними, так і місцевими. Нема рації
будувати в Україні, скажімо, нову тютюнову фабрику. По-друге, внутрішній
споживчий ринок досить обмежений. Час недорогих інвестиційних проектів,
мабуть, вже скінчився. Вкладати ж гроші в “мутне” болото нашої економіки
бажаючих не так вже й багато.

Більшість вітчизняних підприємців усе-таки хотіли б бачити портфельного
інвестора, щоб зберегти за собою контроль над підприємством. Але він ще
довго буде обходити наш ринок стороною.

В уряду у “загашнику” залишилося усього декілька ласих шматочків —
приватизація “Укртелекому” і що залишилися обленерго. Другий цікавий для
іноземців проект — приватизація й обслуговування газотранспортної
системи. Але отримані від іноземців гроші підуть у “скарбницю”, вони для
бізнесу малоцікаві.

Непогані перспективи в інвесторів у сільське господарство (якщо буде
вирішене питання про продаж землі). Але вкладати гроші в село будуть уже
працюючі тут інвестори. Якщо встигнуть, звичайно. Тому що вже через рік
з невеликим в Україні почнеться підготовка до президентських виборів, і
приплив інвестицій за традицією заморозиться.

Утім, іноземці прекрасно обійдуться і без нас, а гроші вкладуть у ту ж
Східну Європу, більшість країн якої з дня на день одержать членство в
Європейському Союзі. Там для європейського бізнесу і ризики менші, і
надійність вище. Чи будуть інвестувати в Росію і Казахстан, що уже
визнані США і Європою країнами з ринковою економікою.

Україна в черговий раз з інвестиціями, швидше за все , “пролетить”,
незважаючи на “геополітичне положення і самі родючі чорноземи”.

Цілком можливо, що через це темпи росту промисловості в найближчі два
роки можуть істотно знизитися, а заодне зменшиться і приплив валюти в
країну. Усе це варто було б врахувати державним чоловікам при підрахунку
макропоказників і “верстці” бюджету.

Вітчизняному бізнесу, що орієнтується на іноземні інвестиції, порадимо
поки розраховувати більше на власні сили, тому що закордон, швидше за
все , найближчим часом не допоможе.

Що заважає іноземцям: PRIVATE

У 1999 році німецька консультативна група спеціально для українського
уряду провела опитування 20 іноземних компаній, що працюють в Україні.
Ціль — визначити найбільше істотні перешкоди для інвестування в Україну.
Інвестори назвали наступні фактори (розташовані починаючи з більш
важливих), що заважають їм працювати:

нестабільність правового режиму;

невиконання урядом своїх обіцянок;

сильний державний контроль над економікою;

відсутність підтримки з боку влади;

корупція;

занадто довгі процедури одержання необхідних дозволів.

У 1999 році ЄБРР запропонував керівникам трьох тисяч підприємств
Центральної і Східної Європи і СНД оцінити інвестиційний клімат у своїх
країнах. З 20 країн, що ввійшли в дослідження, Україна була на
передостанньому місці (перед Молдавією) по забезпеченню безпеки
власності та захисту прав інвестора.

У 2000 році Український міжнародний центр політичних досліджень
запропонував 65 найбільшим іноземним компаніям, що мають в Україні свої
представництва, визначити головні перешкоди для інвестування в нашу
економіку. Опитані компанії направили в Україну більш $2,0 млрд. прямих
іноземних інвестицій.

На думку представників цих компаній, в Україні основними перешкодами для
залучення іноземних інвестицій стали (починаючи з більш важливих)
наступні:

нестабільність і величезний обсяг державного регулювання;

невизначеність економічного середовища;

корупція;

сильний податковий тиск;

труднощі у визначенні чітких умов одержання права власності;

занижені можливі рівні прибутку;

труднощі в переговорах з урядовими структурами;

нестабільність політичного середовища;

обмеженість матеріальної інфраструктури.

У 2002 році Адміністрація Президента України, Американська торговельна
палата, компанія “Ернст енд Янг“, Бюро делегата німецької економіки,
Європейська бізнес-асоціація провели анкетне опитування 122 найбільших
іноземних інвесторів щодо інвестиційного клімату в Україні.

На думку іноземців, основними перешкодами на шляху поліпшення
інвестиційної діяльності в Україні є:

бюрократизм і корупція в місцевих і центральних органах влади;

повільне просування податкової реформи і посилення податкового тиску.

Складні податкові процедури і проблеми зі своєчасним поверненням ПДВ;

складні і незрозумілі ліцензійні, сертифікаційні і митні процедури;

відсутність застави землі і простих процедур викупу землі;

недостатня прозорість процесу приватизації;

недостатній захист прав інтелектуальної власності;

Висновки

Що повинен зробити український уряд, щоб до нас прийшов іноземний
інвестор:

Створити систему реєстрації бізнесу у вигляді одно етапного процесу;

Зменшити кількість контролюючих органів;

Ліквідувати незаплановані перевірки усіма контролюючими органами.
Незаплановані перевірки повинні провадитися лише по рішенню суду;

Припинити практику ліквідування підприємств державними органами, якщо
вона не створює прямої загрози безпеці, здоров`ю людей чи навколишньому
середовищу;

Зняти обмеження на придбавання та лізинг комерційної нерухомості, землі
та житла;

Ліквідувати привілейований доступ до землі, державних кредитів та
контактів;

Модернізувати Митний кодекс та інші торговельні закони, щоб вони
відповідали світовим стандартам;

Не дозволяти усім органам державного регулювання залишати собі частину
штрафів, які вони збирають;

Фінансувати із бюджету у потрібному об`ємі роботу суддів, увести
обов`язкове підвищення кваліфікації судових службовців;

Прийняти Цивільний кодекс;

Прийняти Податковий кодекс;

Покращити механізм виконання судових рішень;

Прийняти Закон „Про акціонерні товариства”;

Провести адміністративну реформу;

Прийняти Закон „Про Фонд державного майна”;

Лібералізувати валютні операції, у тому числі відмінити усі обмеження,
що стосуються використання іноземної валюти, отриманої від
зовнішньоторговельних операцій;

Використана література:

Шевчук В. Я., Рогожин П. С. Основи інвестиційної діяльності. – К.:
Генеза, 1997. – 384 с.

Бланк І. А. Інвестиційний менеджмент. – К.: МП “ІТЕМ” ЛТД “Юнайтед
Лондон трейд Лімітед” (Москва – Лондон), 1995.

Газєєв М. К. Та інш. Показатели эффективности инвестиций в условиях
рынка. – М.: ВНИИОЕМНГ, 1993.

“Иностранное инвестирование в Украине”. – Бізнес №47 від 19.11.2001

“Чего хочет инвестор”. – Директор №12 від 04.08.1999

“Ну где они, эти толстые инвесторы?”. – Бізнес №4 від 25.01.1999

“Искусство привлекательности”. – Бізнес№37 від 09.09.2002

“Киев, Днепр… Далее – хуже”. – Бізнес№29 від 15.07.2002

PAGE 2

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020