.

Практичне значення економічної теорії (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 2424
Скачать документ

Реферат

з предмету “Основи економічної теорії”

на тему:

ПРАКТИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ

План

1. Економічна політика та її роль в економічному житті.

2. Основні напрями, пріоритети, методи, важелі економічної політики.

3. Як формуються основні напрями економічної політики

4. Яке значення мас економічна політика в економічному житті

1. ЕКОНОМІЧНА ПОЛІТИКА ТА ЇЇ РОЛЬ В ЕКОНОМІЧНОМУ ЖИТТІ

ПОЛІТИКА, її ЦІЛІ І ЗАСОБИ

Політику розглядають у широкому і вузькому значеннях слова. У широкому
значенні політика охоплює політичні відносини, політичну організацію
(систему) і політичну ідеологію як певну єдність. У вузькому значенні
політика є практичною діяльністю держави.

З попереднього матеріалу ми вже знаємо, що суспільна система охоплює три
підсистеми (соціально-культурну, політико-адміністра-тивну і економічну,
або господарську). А це означає, що держава здійснює свою діяльність у
кожній з них. Нас же цікавить господарська система і економічна
політика, що здійснюються державою.

Економічна політика являє собою цілі, напрями, шляхи, методи, важелі
розвитку економіки, що визначені суб’єктами влади

Вироблена економічна політика передбачає вирішення двох завдань:

1) головні цілі, на досягнення яких зорієнтований розвиток народного
господарства;

2) засоби, які треба мобілізувати для досягнення поставлених цілей.

Цілі економічної політики та засоби досягнення їх подано на рис. 4 і 5.

Рис. 1. Цілі економічної політики

Рис. 2. Засоби досягнення цілей економічної політики

Для спрощення розуміння проблеми наведемо тлумачення основних понять на
рис. 1 і 2.

Економічне зростання — кількісне та якісне зростання товарів

та послуг.

Економічна ефективність — зменшення виробничих ресурсів

на виготовлення різноманітних благ.

Соціальна ефективність — поліпшення соціально-економічного життя людей:
зростання заробітної плати, поліпшення житлових умов та умов праці,
покращення освітнього, медичного обслуговування, забезпечення хворих,
недієздатних, пристарілих громадян

тощо.

Розміщення ресурсів полягає у тому, що держава забезпечує відповідність
між виробництвом і умовами відносного браку ресурсів.

Розподіл доходів має за мету сприяти забезпеченню соціальної

справедливості.

СІ абільні умови розвитку передбачають забезпечення для всіх суб’єктів
господарювання сприятливих умов для раціонального розміщення і
використання ресурсів.

Політика активно втручається в суспільне життя і може впливати на
економічний прогрес у трьох напрямах:

• сприяти його розвитку;

• стримувати суспільний прогрес, у тому числі економічний розвиток;

• суперечливо діяти на економічний прогрес, прискорюючи його в одному
напрямі і стримуючи в іншому.

Людство завжди намагалось дізнатись, за яких умов політика стає рушійною
силою розвитку економіки.

ОСНОВА ПОЛІТИКИ – ЕКОНОМІЧНА ТЕОРІЯ

Історичний досвід переконує, що політика стає рушійною силою розвитку
суспільства і людини, якщо вона науково обгрунтована. Такою є політика,
що грунтується на об’єктивно діючих законах, враховує різноманітні
інтереси суспільства, передбачає багато-варіантність рішень і свободу
вибору.

Якщо ж політика засновується на спотвореній теорії, яка не виходить з
об’єктивних законів і всієї сукупності інтересів суспільства,
підпорядковує одні інтереси іншим, вона є ненауковою. Вона обеззброює
людину, робить її цинічною і байдужою або фанатичною і деспотичною. Така
політика веде суспільство до кризових явищ, а то й регресу. Це
стосується й економічної політики.

Перехід економіки України до ринку можливий лише завдяки використанню
реальних причинно-наслідкових зв’язків у економічному житті, врахуванню
інтересів усіх господарюючих суб’єктів, тобто завдяки політиці,
побудованій на науковій теорії та адекватно трансформованій у
господарському механізмі.

Саме з огляду на ці обставини першоосновою вироблення науково
обгрунтованої економічної політики є економічна теорія, яка відбивала б
закономірності перехідної економіки нашої країни.

Будь-який відхід від теорії призводить до суб’єктивізму, сутність якого
полягає в ігноруванні об’єктивних вимог і умов, а отже, висуненні
необгрунтованих завдань і рішень, що в кінцевому підсумку обертається
нераціональним використанням природних, матеріальних, фінансових,
людських ресурсів, породжує диспропорції в суспільному виробництві та
соціальні суперечності.

Наукове обгрунтування економічної політики сприятиме глибокому оновленню
матеріального виробництва, повнішому розкриттю соціальних ресурсів
суспільства, що перебувають у стадії переходу до нових економічних
відносин.

Для вироблення економічної стратегії на основі всебічного врахування
вимог об’єктивних економічних законів першорядне значення має
забезпечення реалістичної, об’єктивної оцінки, з одного боку, досягнень
у здійсненні соціально-економічних завдань, з’ясування труднощів і
недоліків, що виникли, їхніх причин, а з іншого — такої ж реалістичної
оцінки наявних можливостей, ресурсів для подальшого
соціально-економічного розвитку.

Наукова об’єктивність у політиці потребує врахування притаманних
суспільству суперечностей і труднощів. Більше того, економічні закони
діють як тенденції. Форми їхнього вияву не однозначні й можуть
змінюватися під впливом різних обставин. Дуже важливо в практиці
суспільного господарювання на кожному етапі розвитку суспільства вміти
користуватися науковим знанням законів, ураховувати їхню дію, чітко
визначати роль і місце суб’єктивного чинника.

2. ОСНОВНІ НАПРЯМИ, ПРІОРИТЕТИ, МЕТОДИ, ВАЖЕЛІ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ

НАПРЯМИ І ПРІОРИТЕТИ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ

У кожний період часу важливо визначити конкретні напрями економічної
політики, їхній зміст, політичну значимість. Вибір їх не може бути
довільним. На кожному етапі розвитку суспільства він визначається рівнем
розвитку продуктивних сил і виробничих відносин, конкретними історичними
умовами, ситуацією в світі.

Одним з найважливіших завдань держави і є врахування в практичній
діяльності головних особливостей кожного етапу розвитку країни. Тільки
на таких засадах можна забезпечити глибоку наукову обгрунтованість і
реалізм принципових настанов у галузі економіки, гуманізм цілей,
наступність у розв’язанні соціально-економічних завдань.

Напрями економічної політики різноманітні за змістом та політичною
значимістю, їх можна класифікувати так:

за сферами економічного життя (промисловість, сільське господарство,
будівництво, транспорт, зв’язок, торгівля тощо);

за часом дії (довго-, середньо- та короткострокові);

ш політичною та соціально-економічною значимістю.

При цьому важливе значення має виокремлення головних напрямів
суспільного виробництва, які забезпечують створення прогресивної
структури економіки — неодмінної умови її переходу до нової якості
зростання. Без цього не можна ефективно використовувати стимули до
праці, реалізувати сукупність різноманітних інтересів суспільства і
рухатися вперед у поступальному розвитку.

Пріоритетний підхід до економіки — це завжди політичний, стратегічний
підхід. Пріоритети мають визначатися на основі інтересів і здійснюватися
через них. Вони мусять сприяти науковому передбаченню майбутнього стану
розвитку економіки, його структури, впливу на соціальну сферу, людину,
природу. У свою чергу, на цій основі можна прогнозувати реальні
суперечності та шляхи і способи вирішення їх. У такий спосіб економічна
політика, побудована на науковій теорії, перетворюється на чинник
суспільного прогресу.

Пріоритетний розвиток економіки, тієї чи іншої сфери можливий за умови
взаємодії двох процесів:

забезпечення передової матеріально-технічної бази в цій сфері,
використання підготовлених кадрів, предметів праці, інших елементів
виробництва;

матеріального і морального стимулювання його розвитку.

Це забезпечить єдність науково-технічного і соціального підходу до
вирішення вузлових проблем економіки. Отже, зміна пріоритетів в
економічній політиці можлива лише в тому випадку, якщо вона буде
підкріплена адекватними змінами перелічених процесів.

При виробленні економічної політики слід широко використовувати світовий
досвід господарювання, розвитку науково-технічного прогресу, наукове
передбачення. Орієнтація економіки лише на досвід минулий і теперішній
не забезпечить прогресивного поступу.

Економічна політика як чинник економічного розвитку має націлювати
господарство на розв’язання головних завдань, вибір пріоритетних
напрямів розвитку, які, з одного боку, забезпечать зростання галузей, що
відбивають досягнення науково-технічного прогресу, а з іншого — створять
передумови для згортання тих виробництв і сфер, які успадковані від
минулого.

Це дасть можливість якісно змінити економіку, рішуче спрямувати її на
задоволення потреб людей.

Важливе місце в цьому процесі належить структурній перебудові економіки.
Адже нинішня структура господарства в нашій країні в основному склалася
ще в роки, коли Україна була складовою єдиного народногосподарського
комплексу колишнього Радянського Союзу з відповідною спеціалізацією.
Вона безнадійно застаріла, неефективна, не працює повною мірою на
людські потреби. Зміни, що вносилися свого часу, були частковими,
некомплексними, недокорін-ними. В результаті в економіці України
переважають капіталомісткі, насамперед добувні та ресурсомісткі галузі.
Водночас частка галузей, від яких залежать прискорення
науково-технічного прогресу і успішне розв’язання соціальних завдань,
незначна.

Настав час, коли необхідно серйозно переосмислити досягнуті рубежі
суспільного розвитку, по-новому оцінити подальші перспективи. Економіка,
всі її галузі та підгалузі мають не тільки відповідати сучасному рівню
розвитку науки і техніки, а й працювати на задоволення всього
різноманіття сучасних потреб кожної людини, кожної сім’ї, суспільства в
цілому.

МЕТОДИ І ВАЖЕЛІ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ

Неодмінною умовою здійснення стратегічних цілей, напрямів, пріоритетів
економічного розвитку є визначення методів і важелів економічної
політики. Останні стають чинниками оновлення економіки в тому разі, коли
вдосконалюються не самі по собі, ізольовано від стратегічних цілей і
пріоритетів, а в органічній єдності з ними, в процесі безперервного
руху.

Досвід показує, що економічні методи управління не встановлюються з
утвердженням певної форми власності на засоби виробництва, а також після
прийняття державних та інших рішень, як це тривалий час стверджувалось у
нашій країні. Більше того, такі методи в нашій економіці, за винятком
періоду нової економічної політики, практично не використовувались через
незмінність виробничих відносин. Потребують уточнення і самі поняття
адміністративно-командних і економічних методів управління. Сутність
перших найчастіше зводиться до того, що вони діють через накази,
розпорядження, заборони та інші прийоми неекономічного тиску. Це —
поверховий вияв адміністративно-командних методів управління. Він не дає
відповіді на запитання: чому це відбувається? І тому багато хто вважає,
що досить знайти якийсь універсальний показник оцінки роботи, замінити
органи управління, скоротити їх, перегрупувати або замінити кадри більш
підготовленими, освіченими, і система управління запрацює. Все це
робилося вже неодноразово, а успіху не принесло. Причину слід шукати
глибше, в економічних відносинах, в їх серце-

аині — відносинах власності на засоби виробництва.

Останні були монопольне зосереджені в руках держави, яка че-гз це була
монополістом влади і силою влади спонукала виробників ^підприємства,
організації тощо) до реалізації так званих загально-

іародних інтересів, не дуже дбаючи про інтереси колективів вироб-

ників і окремих людей.

і методи управління — це методи жорсткого ієрархічного підпорядкування
(економічними і неекономічними прийомами і підоймами) особистих і
колективних інтересів загальнонародним

Такі методи можуть бути ефективними лише в екстремальних умовах, що
довела історія розвитку, в тому числі нашої країни.

Концентрація економічної та політичної влади в руках держави зробила
економіку нашої країни витратною, призвела до диспропорційності,
багатомільярдного дефіциту державного бюджету, хронічної нестачі
переважної частини товарів, невиконання соціальних програм.

Господарська політика, побудована на адміністративно-командних методах,
застосовує відповідні важелі: нормативні документи, інструкції, накази,
розпорядження тощо, які на практиці є нічим іншим як важелями тиску.

Усе це сковувало самостійність колективів, бажання виявляти ініціативу,
творчість, породжувало байдужість і апатію до вдосконалення виробництва.

Водночас як важелі тиску використовуються і вартісні підойми: ціни,
податки тощо. Досить згадати, як у повоєнний період високі податки на
фруктові дерева призвели до практичного знищення садів на присадибних
ділянках селян. Або інший приклад. Ціни, відірвані від вартості на
сільськогосподарську техніку, інші знаряддя праці, предмети споживання —
це також важелі тиску, що використовуються й досі.

Як бачимо, сутність методів управління визначається не економічними чи
позаекономічними чинниками, що застосовуються в господарському житті, а
виробничими відносинами, тим, наскільки вони відповідають характеру і
рівню розвитку продуктивних сил, вдосконалюються разом з ними. Якщо
вдосконалення виробничих відносин здійснюється через інтереси і на
основі інтересів, то в цьому разі використовуються економічні методи
управління.

Економічні методи управління — це система економічних та неекономічних
важелів, спрямованих на поєднання інтересів усіх суб’єктів господарської
діяльності

Суспільство може перейти до економічних методів господарювання при
виконанні таких умов:

• врахування і реалізація інтересів усіх господарюючих суб’єктів, які
беруть участь в економічному житті;

• виявлення об’єктивних суперечностей економічних інтересів і вирішення
їх завдяки застосуванню ефективних форм і засобів управління;

• суб’єкти власності, а отже, і влади на всіх рівнях мають займатися
управлінням інтересами і через інтереси;

• усі суб’єкти економічної політики мають бути рівноправними. Цього
можна досягти створенням однакових економічних і політи-ко-правових умов
для всіх господарюючих суб’єктів.

Перехід до економічних методів господарювання потребує радикальних змін
функцій держави. Вона не повинна втручатися в діяльність підприємств,
які не підвідомчі їй, у роботу регіонів різних рівнів. Увага держави має
зосереджуватися на специфічних завданнях, націлених на реалізацію
загальнонаціональних інтересів, зміцнення фінансової системи, розвиток
інфраструктури, захист Вітчизни, охорону навколишнього середовища,
здійснення соціальних гарантій.

Отже, економічна політика лише тоді стане могутнім чинником прогресу,
якщо спиратиметься на реальні, а не деформовані причинно-наслідкові
зв’язки, враховуватиме інтереси всіх господарюючих суб’єктів,
визначатиме реальні цілі, напрями, пріоритети економічного розвитку,
використовуватиме адекватні їм шляхи, методи та важелі.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020