Реферат на тему: “Основи економічної теорії ”.
Підготував: Фесюк Ігор
Зародження економічної теорії та основні етапи її розвитку.
Історичний екскурс у минуле економічної думки показує, що люди завжди
прагнули теоретично усвідомити економічні умови свого існування, мотиви
господарської діяльності, а відтак, розгадавши таємниці економічних
процесів, спробувати управляти ними. Практичні потреби регулювання
економічного життя й зумовили виникнення економічної теорії.
Економічна думка зародилася ще в стародавньому світі. Це була певна сума
поглядів на господарські явища, на ушійні сили економічної діяльності
людей. Істотного розвитку вона досягла в епоху рабовласництва. В працях
Ксенофонта (430—355 рр. до н. е.), Платона (427—347 рр. .о н. є.),
Аристотеля (384—322 рр. до н. е.), а також мислителів стародавнього
Риму, Індії, Китаю міститься спроба з позицій свого часу з’ясувати
загальні принципи економічного розвитку. «Економікс» (домашнє
господарство) —так називалася праця видатного мислителя стародавньої
Греції Ксенофонта, в якій зроблена спроба обгрунтувати мотиви
господарської діяльності людей, висловлено ряд цікавих економічних
думок.
Але не кожна економічна думка розвивається у систему поглядів і стає
економічним ученням. Ні в рабовласницькому, ні у феодальному суспільстві
ще не існувало стрункої системи економічних поглядів на економічні
процеси. Вона складається поступово в процесі історичного розвитку
суспільства.
Могутнім поштовхом до формування економічної науки стало становлення в
усіх структурах суспільного життя капіталістичних відносин, коли
бурхливими темпами почали розвиватися продуктивні сили, стали
формуватися ринок, обмін, торгівля. З’явилася потреба в дослідженні всіх
ціх явищ, вивченні закономірностей функціонування економії в цілому.
Врешті-решт постало питання і про джерела богатства націй і народів,
груп людей, окремих осіб, засоби їх виміру.
Не відразу, суперечливо, але формується система погл ядів на всі ці
питання. Відбувається і становлення економічної теорії як науки під
назвою політична економія. Цей термін був уперше застосований
французьким економістом Антуаном Монкрет’є у праці “Трактат політичної
економії” (1615 р.). Тривалий час саме під цією назвою розвивалася
економічна теорія. Назва ж походить від грецьких слів «пі
літикос»—суспільний, державний і «ойкономія»—управління, домашнє
господарство («ойкос» — дім, господарство, «номос» — закон).
Визначне місце в історії політичної економії зайняло вчення
меркантелістів. Воно зародилось у XVI—XVII с у країнах Західної Європи.
Виражаючи інтереси торгової буржуазії, це вчення було спрямоване проти
феодалізму. У меркантелістів об’єктом досліджень був обіг, зокрема
багато уваги приділялося зовнішній торгівлі. Саме обіг вважався тією
сферою, де створюється багатство. Загалом же у меркантелістів переважав
поверховий опис явищ процесу обігу. Вони не створили наукової системи.
К. Маркс зазначав, що справжня наука сучасної економічної теорії
починається лише з того часу, коли теоретичне дослідження переходить від
процесу обігу до виробництва.
Перенесення аналізу із сфери обігу .у виробництво стало початком
економічної науки, що пов’язано зі становленням капіталістичного ладу.
Саме його розвиток зумовив занепад меркантелізму і виникнення класичної
буржуазної економічної науки.
Історично першими на шлях капіталізму стали Англія і Франція, де й
зародилася класична буржуазна політекономія. Її засновниками були Вільям
Петті (1623—1687 рр.,Англія) і фізіократи на чолі з Франсуа Кене
(1694-1774 рр., Франція). Питання про походження багатства переноситься
ними зі сфери обігу в сферу виробництва. На сню думку, саме тут і
створюється багатство у вигляді матеріальних цінностей, а його джерелом
є природа і праця. Ф.Кене в своїй праці «Економічна таблиця» (1758 р.)
уперше в економічній літературі процес суспільного відтворення розглядав
як цілісну систему виробництва, обміну, споживання.
Вищим досягненням буржуазної політичної економії є праці представників
англійської класичної школи Адама Сміта (1723—1790 рр.) і Давида Рікардо
(1772—1823 рр.). У них досліджувалися виробництво й обіг, зроблено
спробу розкрити суть товарно-грошових відносин, науково обгрун-вати
походження прибутку. Результати досліджень, основні висновки класиків
буржуазної політекономії високо цінює і сучасна економічна наука.
Водночас слід зазначити, що через вузькість кругозору творців класичної
буржуазної політекономії (так само, як і через недостатню розвиненість
на той час самих капіталістичних відносин) вони не зуміли в повному
обсязі розкрити суть даної економічної системи. Економічні інтереси й
погляди дрібних товаровиробників міста й села капіталістичного
суспільства покликали до життя дрібнобуржуазну політекономію в особі
ЖСісмон-Ж Прудона й інших. У працях цих економістів викрито багато
недоліків і суперечностей капіталістичного суспільства, але вони мріяли
про їх усунення через повернення назад, до старих форм господарювання.
На початку XIX ст. на суспільній арені з’явилася така револіоційна сила,
як пролетаріат. Виражаючи інтереси робіничого класу, К.Маркс і Ф.Енгельс
поставили на науковий грунт соціалістичну ідею, звільнили її від
утопічних ілюзій, з одного боку, й відокремили від грубого, зрівняльного
комунізму, з іншого. Сформувався так званий марксистський напрям у
політичній економії. Маркс і Енгельс уперше для пізнання економічних
процесів застосували метод матеріалістичної діалектики. Ставлення нового
суспільства вони пов’язували з вищим розвитком матеріального
виробництва, демократії й особистості. Заслугою Маркса є також створення
стрункої наукової теорії вартості й додаткової вартості. Цим
визначається особливе місце марксистської політекономії в історії
економічного вчення.
Класики марксизму дали лише загальнотеоретичну модель суспільного
розвитку. Вони прогнозували його можливості , виходячі з відомих їм
економічних реальностей,і готових відповідей на деталі організації
майбутнього суспільства у них не було. Оцінюючи економічні погляди
класиків марксизму з сучасних позицій,слід визнати, що певні їх
висновки хоч і були правильними для свого часу, не витримали перевірки
практикою і підлягають науковій переоцінці сьогодні. Що ж до
методології, то вона не застаріла і немає ніяких підстав від неї
відмовлятися. Однак і обмежуватися нею не можна. Необхідно подолати
кастову замкнутість науки, догматизм, відособленість від прогресивних
економічних учень світу.
Наша країна розпочала сьогодні важкий шлях до ринку. Йдеться про перехід
суспільно-економічного укладу до якісно нового стану, до формування
нового економічного простору, головними діючими особами якого мають
стати акціонерні компанії, комерційні підприємства. Теоретикам належить
складна робота щодо оновлення теоретичного арсеналу, вивчення досягнень
економічної теорії зарубіжних країн, особливо розвинутих.
За своїм станом сучасна економічна теорія світу надзвичайно
різноманітна. Провідними напрямами є неокласицизм і неокейнсіанство.
Неокласицизм розвиває основні ідеї класичної буржуазної політекономії
(А. Маршал — Ангія, Дж. Кларк—США), неокейнсіанство (засновник Дж. Кейнс
— Англія) розробляє концепції державно-монополістичного регулювання
економіки.
Зближення неокейнсіанської теорії зростання з неокласичними концепціями
розподілу зумовило виникнення неокласичного синтезу.
Зростає також значення ліберального критичного напрямку нових теорій. Це
– теорії “троякої революції”, “нового індустріального суспільства” , в
яких піднімається питання про утворення єдиного індустріального
суспільства. Йдеться також про необхідність посилення перерозподілу
доходів.
людина>. До них належать закономiрностi розвитку вiдносин власностi
(передусiм на засоби виробництва), тiсно пов’язаних з ними розподiлу i
вiдтворення суспiльного виробництва в цiлому як економiчного кругообiгу,
який вiдбувається через виробництво, розподiл, обмiн i споживання
продуктiв та послуг.
Дослiдження соцiально-економiчних вiдносин розкриває соцiальнi
можливостi iнтеграцiйних процесiв в сучасному суспiльствi та управлiннi
господарством. Це дозволяє також визначити рiвень вiдповiдностi
економiчної дiяльностi вимогам зростання суспiльного багатства i
пов’язаним з ним iнтересам переважної бiльшостi членiв суспiльства.
Вивчення соцiально-економiчних вiдносин дає змогу побачити, хто реально
володiє засобами виробництва та фiнансами, привласнює їх, тобто в чиїх
iнтересах вiдбувається розподiл вироблених продуктiв та послуг, i,
нарештi, як i скiльки трудiвник працює на себе та iнших членiв
суспiльства.
Виробничi вiдносини вiдповiдають iсторично певнiй формi власностi на
засоби виробництва та дiалектичне взаємодiють з продуктивними силами.
Поняття – одне з. центральних у курсi економiчної теорiї.
Власнiсть iснує на трьох рiвнях. Перший з них матерiально-натуральний
(заводи, ферми, лiкарнi, навчальнi та науковi заклади тощо), другий-
юридичний, коли йдеться про правове оформлення володiння, розпорядження
ним та його використання, i третiй – полiтекономiчний, який вiдображає
реальне, а не юридичне присвоєння результатiв економiчної дiяльностi. До
органiзацiйно-економiчних форм власностi належать iндивiдуальна,
колективна, державна тощо; до соцiально-економiчних – приватна,
суспiльна (остання може бути мiсцевого, загальнодержавного i навiть
загальносвiтового рiвня), змiшана. Кожна з них має свою сферу
оптимального застосування. Загальним критерiєм ефективностi тiєї чи
iншої форми власностi виступає мiра вiдчуження виробника вiд засобiв
виробництва та його результатiв. У певному суспiльствi одна з форм
власностi є панiвною. Вiдповiдно до неї складаються соцiально-економiчнi
вiдносини.
Полiтекономiчний аспект економiчної теорiї охоплює також аналiз
економiчних законiв та їх взаємодiї.
Органiзацiйно-економiчнi та соцiально-економiчнi виробничi вiдносини
вiдтворюються постiйно в найрiзноманiтнiших формах i поєднаннях.
Поняття, якi вiдображають в узагальненому виглядi умови економiчного
життя суспiльства, називаються економiчними категорiями (наприклад,
, , , тощо). Економiчнi
категорiї вiдбивають суть економiчних явищ i процесiв.
Економiчнi закони виявляють об’єктивнi, стiйкi при-чинно-наслiдковi
зв’язки як усерединi виробничих вiдносин, економiчних процесiв i явищ,
так i мiж ними самими, розкривають сутнiсть цих зв’язкiв (наприклад,
закони вартостi, середнього або монопольного прибутку, спiввiдношення
мiж складовими нацiонального доходу та iн.). Економiчнi закони не можуть
бути незмiнними, оскiльки економiчнi процеси не є чимось застиглим.
Економiчнi закони є всезагальнi, загальнi та специфiчнi. Всезагальнi
закони вiдбивають спiввiдношення мiж продуктивними силами i виробничими
вiдносинами, їх взаємодiю. Це закони вiдповiдностi виробничих вiдносин
характеру i рiвню продуктивних сил, економiї часу, пiдвищення потреб
тощо. Суспiльному виробництву завжди притаманнi риси виробничого процесу
як такого, незалежно вiд його соцiально-економiчної структури. Пiзнання
всезагальних економiчних законiв допомагає осягнути фундаментальнi
основи та послiдовнiсть розвитку людського суспiльства.
Загальнi закони вiдображають взаємозв’язок мiж продуктивними силами та
органiзацiйно-економiчними вiдносинами (наприклад, закони товарного
виробництва).
Специфiчнi закони розкривають ступiнь розвитку органiзацiйно- та
соцiально-економiчних виробничих вiдносин (наприклад, закони додаткової
вартостi, середнього або монопольного прибутку та iн.). Так, вiдносини
на певному етапi трансформуються у i згодом – у , залежно вiд ступеня
розвитку суспiльства. Специфiчнi економiчнi закони, з одного боку,
характеризують певну економiчну систему в процесi її розвитку, з другого
– окремi її сфери.
Загальною основою дiї економiчних законiв є об’єктивна, суперечлива
бiосоцiальна сутнiсть людської iстоти. Бiологiчна сутнiсть людини
вiдображує її об’єктивнi природнi характеристики. Щодо соцiальної
сутностi, то вона є породженням об’єктивного процесу розвитку людського
суспiльства. Звiдси економiчнi закони породжуються об’єктивною
реальнiстю, яка створює саму людину.
Розрiзняються сутнiсть економiчного закону, механiзми його дiї та
використання. Щодо економiчних законiв застосовуються такi категорiї
дiалектики, як кiлькiсть i якiсть, змiст i форма, цiле i часткове,
суперечнiсть тощо.
За певних умов людина спроможна використовувати економiчнi закони в
своїх iнтересах. Свiдоме, узгоджене господарювання неможливе без
пiзнання економiчних законiв.
Першi спроби вивчення економiчних процесiв та явищ були ще в працях
Ксенофонта, Платона, Арiстотеля, Се-неки, Цезаря, мислителiв Давнього
Єгипту, Китаю, Iндiї тощо. Формування економiчної науки належить до тих
часiв нової iсторiї людства, коли товарне господарство почало набувати
загального характеру. Сьогоднi воно охоплює сферу як матерiального
виробництва (промисловiсть, сiльське господарство, будiвництво,
транспорт, торгiвлю, комунальне господарство, побутове обслуговування),
так i нематерiального (охорону здоров’я, освiту, наукове консультування
тощо).
Оскiльки товарнi вiдносини охопили передусiм сферу торгiвлi, то й першою
в новi часи (XV-XVII ст.) склалася школа меркантилiстiв (вiд
iталiйського гпегсапiе – торговець, купець). Вона ототожнювала багатство
з грошима, золотом, нагромадження яких у той перiод вiдбувалося через
торгiвлю. Тому меркантилiсти виходили з того, що джерелом багатства
суспiльства є торгiвля.
У XVIII ст. виникла цiкола фiзiократiв, її представники Ф. Кене та /7.
Буагiльбер перенесли питання про
походження багатства iз сфери обiгу в сферу виробництва. Але вони
вважали, що багатство створюється лише в сiльському господарствi. А вже
в працях таких видатних представникiв класичної полiтекономiї, як У.
Петтi, А. Смiт, Д. Рiкардо, С. Сiсмондi, основним об’єктом дослiдження
стало саме виробництво, незважаючи на його галузевi особливостi. Велике
значення мали працi А. Смiта (1776) та Д. Рiкардо (1817). А. Смiт та Д. Рiкардо виявили, що прибуток
пiдприємця втiлює неоплачену працю найманих робiтникiв. Д. Рiкардо
вiдкрив закономiрнiсть, яка виражає спiввiдношення мiж оплаченою працею
(заробiтною платою робiтникiв) та неоплаченою (прибуток пiдприємця), i
довiв, що прибуток буде високим або низьким у тiй самiй пропорцiї, в
якiй буде низька або висока заробiтна плата. Таким чином, класичною
полiтекономiєю було започатковано трудову теорiю вартостi.
Подальша розробка економiчної теорiї здiйснювалась за двома основними
напрямами. Марксистський аналiз завершив створення розпочатої класиками
трудової теорiї вартостi.
PAGE 1
PAGE 5
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
