.

Суть поняття виробництва, його складові (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 3233
Скачать документ

Коломийський політехнічний коледж

Реферат

з дисципліни “Основи економічної теорії”

на тему:

СУТЬ ПОНЯТТЯ ВИРОБНИЦТВА,

ЙОГО СКЛАДОВІ

1. СУТНІСТЬ ВИРОБНИЦТВА ЙОГО ЧИННИКИ

ЗМІСТ ВИРОБНИЦТВА

Коли ми чуємо чи промовляємо слово «виробництво», то уявляємо різні
підприємства, на яких створюються конкретні блага: продукти харчування,
одяг, взуття, машини, верстати, літаки, побутова техніка, будинки тощо.
Все це є результати людської праці. І звідси робимо висновок:
виробництво — це процес створення жіп їіВІїх У.ІУІ. иикш.ьіих для
існування і розвитку людського суспільства.

Таке визначення є цілком правильним. Однак воно не враховує того, що
людська праця створила певне благо у взаємодії з природою. Без цього
виробництво неможливе. Це дуже важливо розуміти. Адже людська праця
протягом багатьох тисячоліть не створювала нових речовин: вона лише
надавала існуючим нових форм. Людська діяльність зводилася до
користування готовими матеріалами і силами природи. Вивчаючи
властивості, що притаманні дарам природи (лісу, кам’яного вугілля,
зерна), людина своєю працею змінювала їхню форму, надавала їм нових
якостей та пристосовувала до своїх потреб. У цій зміні форми власне і
полягала сутність виробництва.

Візьмімо, наприклад, човен, без якого не можна уявити собі жит-. тя
наших пращурів. Для того щоб його зробити, потрібен певний матеріал —
деревина. Отримати її можна, застосувавши певні знаряддя, щоб спиляти
дерево, перетягти чи привезти до конкретного місця, обробити. У цьому
випадку людина застосовує свою фізичну та розумову силу і відповідні
знаряддя праці — пилку, сокиру, вогонь. Це свідчить про те, що природа і
праця — два головних елементи виробничо-господарської діяльності.

Природа поставляє матеріали та енергію, запаси яких створюють межі
виробничих можливостей. Проте ці межі змінюються у двох напрямах —
зменшення і розширення. Перший виявляється в тому, що більшість
природних ресурсів обмежені таневідтворювані. Інтенсивне використання їх
призводить до вичерпання. Водночас розвиток науково-технічного прогресу
сприяє економнішому, раціональнішому використанню природних ресурсів,
заміні їх штучними (синтетичні волокна, пластмаси, нові види енергії
тощо), що сприяє розширенню виробничих можливостей. Отже, людина
спроможна не тільки використовувати природні багатства, а й відкривати
нові джерела для розвитку виробництва.

ЧИННИКИ ВИРОБНИЦТВА

Глибокі зміни у виробництві, що відбуваються під впливом розвитку науки,
техніки, підвищення знань і культури людей, не зачіпають складу чинників
виробництва. Це — робоча сила, предмети праці та засоби праці.

Робоча сипа — це сукупність фізичних та розумових здібностей людини, її
здатність до праці.

Як головна умова виробництва у будь-якому суспільстві робоча сила має
весь час діяти. Цей процес дістав назву її споживання. Інакше кажучи,
споживання робочої сили є сама праця, її ще називають «живою працею».

Праця — діяльність людини, спрямована на зміну предметів та сил природи
з метою задоволення її потреб. Вона є винятково якістю людини. Тварини
також виконують окремі трудові операції, користуються природою і вносять
в неї певні зміни. Проте вони роблять це інстинктивно. Праця ж як
усвідомлена діяльність властива

лише людині. Наприклад, архітектор, на відміну від бджоли, яка з
Інстинкту створює соти, спочатку в уяві складає ідеальний образ
майбутньої будівлі, а згодом з допомогою креслень, малюнків, розрахунків
створює її. У процесі праці змінюється не лише природа, а й сама людина,
нагромаджуючи знання, досвід, уміння. У цьому розумінні праця створила
людину і є головним чинником її розвитку і вдосконалення.

Предмети праці — це те, на що спрямована праця людини, і становить
матеріальну основу створюваного продукту

До предметів праці належать продукти, які є первинними і такими, що
з’явилися внаслідок переробки. Земля, її надра: кам’яне вугілля, ліс,
залізна руда, нафта, інші корисні копалини, риба у воді — належать до
первинних продуктів праці. Всі вони добуваються з надр природи.
Переважна частина предметів праці в сучасних умовах є продуктами певної
переробки, тобто попередньої праці: метал на машинобудівному заводі,
бавовна на ткацькій фабриці, цемент у будівництві тощо, їх називають
сировиною, сирими матеріалами.

У сучасних умовах завдяки досягненням науково-технічного прогресу
з’являються якісно нові предмети праці з властивостями, які їм
задаються, тобто такі, яких немає у природі (пластмаси, синтетичні
деталі тощо). Однак їхньою першоосновою також є природа.

Засоби праці — це речі або комплекси речей, за допомогою яких людина
впливає на предмети праці, перетворює і пристосовує їх для своїх потреб.

Вони включають інструменти, машини, обладнання, виробничі гдівлі,
транспортні засоби, резервуари тощо. Це уречевлена праця.

Предмети і засоби праці в сукупності становлять засоби виробництва і
виступають як матеріально-речовий чинник виробництва .

Рис. 1. Система продуктивних сил суспільства

Особистий і матеріально-речові чинники виробництва — це продуктивні сили
суспільства (рис. 1).

Розвиток продуктивних сил свідчить про те, як суспільство оволоділо
природою і збільшило своє багатство, на якому щаблі суспільного прогресу
воно перебуває. Для визначення рівня розвитку продуктивних сил
використовують кількісні та якісні параметри (рис. 2).

Рис. 2. Система параметрів оцінки рівня розвитку продуктивних сил

Досягнуті масштаби виробництва вимірюються кількістю виробленої
продукції на підприємстві чи в країні за певний час або зазначені
показники мають грошове вираження.

Обсяг засобів виробництва також має грошове і кількісне вираження.
Наприклад, на підприємстві використовується 105 верстатів, на яких
переробляється за певний період 10 т сировини, 5 т напівфабрикатів,
спалюються 2 тис. кВт електроенергії тощо. Вони мають і грошову оцінку.

Кількісний склад робочої сили показує, що, наприклад, на | підприємстві
зайнято 3202 працівники, а в країні — 23 млн чол.

Прогресивність техніки і технолог іївідображує удосконалення, винаходи,
раціоналізаторські пропозиції, нові інструменти, машини, а також перехід
від певних процесів, правил виготовлення продукції до інших.
Застосування їх дає значний економічний ефект, І що знаходить вираження
в економії живої та уречевленої праці. Наприклад, лауреат Нобелівської
премії американський економіст Р. Солоу підрахував, що збільшення удвічі
виробництва валової продукції на одну витрачену людино-годину в США за
період 1909-1949 pp. І відбулося на 87,5 відсотка за рахунок
технологічних змін.

Я кість створюваних благ вимірюється багатьма показниками. Візьмімо,
наприклад, звичайну міську квартиру. Для того щоб (оцінити її, потрібно,
на думку фахівців, проаналізувати десятки (різних параметрів і кожному
дати відповідний бал. Це і площа квартири, і площа допоміжних приміщень,
і наявність ліфта та сміттє-Іпроводу, планування, освітлення, місце
розташування квартири тощо.

Якість промислової чи сільськогосподарської продукції не можна виміряти
двома чи трьома показниками. Для цього застосовують систему показників.
Для механічного преса — це потужність, продуктивність, маса, габарити,
надійність, точність, безшумність, зручність у роботі, кількість точок
змащення тощо.

Існує окрема наука, що займається вимірюванням якості, — кваліметрія
(від лат. qualis (кволі) — який за якістю та гр. метрія — вимірювання).

Кваліфікація кадрів свідчить про рівень знань, умінь та трудових навичок
робітників і службовців певного підприємства, галузі чи країни.

Продуктивність праці характеризує ефективність виробничої діяльності
людей в процесі створення матеріальних благ і послуг. Вона вимірюється
кількістю продукції чи послуг, вироблених працівником за одиницю
робочого часу (тиждень, місяць, рік тощо), або кількістю робочого часу,
витраченого на виробництво одиниці продукції чи надання послуги.

СТРУКТУРНІ ЕЛЕМЕНТИ ВИРОБНИЧИХ ВІДНОСИН

Раніше ми розглядали виробництво як взаємодію людини з природою. Поряд з
цим виробництво обов’язково передбачає й іншу його особливість —
взаємовідносини між людьми з приводу виробництва. Такі відносини
називають виробничими, або економічними.

Система виробничих відносин складна і багатоманітна. Однак головним,
визначальним у її змісті є відносини власності. Як основа виробничих
відносин власність характеризує суспільний спосіб поєднання працівника з
засобами виробництва і відповідні відносини між людьми з приводу
привласнення матеріально-речових елементів і результатів виробництва.
Вона визначає, в чиїх інтересах ведеться виробництво, його цільову
спрямованість, умови розпорядження чинниками виробництва і використання
їх. Водночас відносини власності зумовлюють історичну специфіку цього
суспільства, його класову і соціальну структуру, систему влади.

Власність на засоби виробництва визначає не тільки характер економічних
взаємозв’язків між людьми безпосередньо у самому процесі виробництва, а
й форми розподілу, обміну і споживання створених матеріальних і духовних
цінностей.

Отже, система виробничих відносин кожного суспільства — це сукупність
економічних зв’язків між людьми, що визначається специфікою відносин
власності, які виникають у процесі виробництва, розподілу, обміну і
споживання матеріальних і духовних благ.

Розподіл, обмін і споживання відчувають на собі визначальний вплив
виробництва. Відповідно до цього кожна конкретно-історична система
виробничих відносин формується і функціонує виходячи з провідної ролі
(примату) виробництва і адекватного підпорядкування йому розподілу і
обміну створених матеріальних і духовних благ, які споживає людина.

Економічні відносини є базисом суспільства, на якому грунтуються
надбудовчі відносини — соціальні, правові, політичні, національні,
культурні, моральні, психологічні тощо.

Розвиток економічних відносин визначає еволюцію надбудовчих відносин або
їхніх окремих елементів (політичні, правові), які, в свою чергу, чинять
зворотний вплив на економічні відносини. Взаємодія і взаємний вплив
базису і надбудови на різних етапах розвитку суспільства змінюються.
Надбудова може відігравати першочергову роль у перетворенні базису.
Наприклад, для реформування в Україні адміністративно-командної
економіки потрібно змінити відносини власності. Зробити це можна
передусім через зміну правових норм та політичної системи.

Отже, результатом виробництва, що є взаємодією людини і природи, з
одного боку, і економічних відносин між людьми — і іншого, є продукт.

ПРОДУКТ І СТАДІЇ ЙОГО РУХУ

Готове благо для споживання, що має назву продукта, створюється на
першій стадії — у виробництві.

За своєю формою і економічним призначенням блага та послуги, створені у
суспільному виробництві, використовуються як предмети споживання і
засоби виробництва. Перші призначені для задоволення життєвих потреб
населення та інших видів невиробничого призначення (одяг, продукти
харчування, житло, побутові прилади, легкові автомобілі, телевізори,
пилососи, пальне, що йде на потреби людей, різноманітні послуги, що
задовольняють потреби людей). Другі використовуються для продовження
процесу виробництва і є предметами і засобами праці, про що вже
говорилося.

Засоби виробництва створюються сукупністю галузей, що дістали назву
підрозділу І суспільного виробництва. Предмети споживання виробляються у
підрозділі II.

Галузі, які випускають предмети споживання, утворюють так звану групу
«Б». До них належать: легка, харчова промисловість, агропромисловий
комплекс тощо. Окремі підприємства підрозділу І також випускають
предмети споживання. Підприємства машинобудування виробляють легкові
автомобілі, пральні машини, пилососи, те-чсвізори тощо.

Галузі, що виробляють засоби виробництва, належать до групи «А». І (,е
машинобудування, металообробка, чорна і кольорова металургія, слектро- і
теплоенергетика, хімічна промисловість, промисловість будівельних
матеріалів тощо. Деякі галузі промисловості (добувна, обробна) поряд із
засобами виробництва виготовляють і предмети споживання, що належать до
групи «Б».

Як же здійснюється рух продукту, створеного на першій стадії — у
виробництві? Розглянемо це за схемою, наведеною на рис. 3.

Рис. 3. Рух продукту

Передусім слід мати на увазі, що рух засобів виробництва і предметів
споживання має як певну специфіку і відокремленість, так і спільні риси.

Споживання засобів виробництва і створення продукту

Уявімо тисячі різних підприємств, що виробляють певні блага, ккільки для
розвиненого суспільства характерний поділ праці, іізьмемо одне з цих
підприємств — верстатобудівне, що належить до групи «А». Створені ним
верстати мають задовольнити власні виробничі потреби, а також
забезпечити потреби працівників, що ви-зобляють цей продукт. Зрозуміло,
що самі верстати цього забезпечити не можуть, їх треба продати, отримати
гроші, за які можна купити Іредмети споживання і засоби виробництва, що
не виробляються на Іьому підприємстві. Отже, після виробництва настає
стадія обміну.

Така ж ситуація і з продуктами, що виробляються на підприємствах групи
«Б». І одяг, і взуття, і продукти харчування мають бути реалізовані, щоб
потім за отримані гроші придбати необхідні для Іормального життя людей,
що працюють на підприємстві, різноманітні предмети споживання, а також
засоби виробництва, які сприяли б продовженню виробничого процесу цього
підприємства.

Як бачимо, після реалізації певного продукту працівники під-Іриємства
отримують заробітну плату, а його власники — доход. Іаймані працівники
отриману заробітну плату можуть використати ;а придбання предметів
споживання, а також придбати певні цінні папери (акції, облігації). Це
зумовлює необхідність стадії обміну після розподілу.

І лише після цього настає завершальна стадія руху продукту — споживання,
тобто продукти харчування з’їдають, взуття та одяг носять, телевізор
дивляться, книжки читають тощо. Це особисте споживання, яке забезпечує
основу життя працівника та членів його сім’ї.

Рух засобів виробництва завершується виробничим споживанням, яке є
ланкою самого процесу виробництва. Це використання металу при
виготовленні машин, зерна при випіканні хліба, згоряння палива на
електростанціях тощо.

У зв’язку з цим суспільству важливо забезпечити рух продукту, який би
давав можливість досягти таких економічних цілей:

1) виробництво сприяє зростанню обсягів продукту, виникненню нових благ,
послуг, а також поліпшенню їхньої якості;

2) розподіл є стимулом для працівників підприємств, які підвищували
ефективність виробництва;

3) обмін сприяє розвитку ринкових відносин і забезпечує соціальну
справедливість;

4) споживання відповідає раціональним нормам і сприяє всебічному
розвитку людини.

2. СТРУКТУРА СУСПІЛЬНОГО ВИРОБНИЦТВА

Економічна система суспільства формується на основі суспільного
виробництва і спрямована на його розвиток, якісне удосконалення, що є
фундаментом для реалізації багатоманітних потреб та інтересів суб’єктів
виробничої діяльності всіх членів суспільства.

Структура суспільного виробництва включає матеріальне і нематеріальне
виробництво (рис. 4).

Рис.4. Структура суспільного виробництва

Матеріальне виробництво є сферою суспільного виробництва, в якій
виробляються: а) матеріальні блага: вугілля, цемент, метал, папір,
будівлі, одяг, взуття, машини, обладнання, сільськогосподарська
продукція, хімічні вироби, електроенергія, тепло, холод тощо; б)
матеріальні послуги: вантажний транспорт, оптова торгівля,
обслуговування і ремонт техніки, обладнання виробничого призначення
тощо.

Нематеріальне виробництво — це сфера суспільного виробництва, в якій
виробляються: а) нематеріальні послуги: роздрібна торгівля, громадське
харчування, пасажирський транспорт та зв’язок (що обслуговує населення),
побутове обслуговування, охорона здоров’я тощо; б) духовні цінності:
освіта, культура, мистецтво тощо.

Виробництво матеріальних і нематеріальних послуг становить сферу послуг.
Остання охоплює підприємства й галузі, що виробляють як матеріальні, так
і нематеріальні послуги. Це може бути, скажімо, транспорт, зв’язок,
торгівля. Зазначені галузі самі по собі не створюють матеріального
продукту. Проте корисний ефект, що створюється вантажним транспортом та
зв’язком, можна спожити лише під час перевезення (переміщення вантажів —
матеріальних благ у просторі) та поєднання різних суб’єктів
господарювання (економія часу, підписання угоди). Ось чому ці галузі є
структурним елементом матеріального виробництва.

Праця у сфері обігу (оптової торгівлі) передбачає сортування, фасування,
зберігання та пакування засобів виробництва, що також є продовженням
процесу виробництва. Роздрібну торгівлю, перевезення пасажирським
транспортом, зв’язок, що задовольняє потреби людей, слід відносити до
нематеріальних послуг.

Матеріальне виробництво — це вирішальна сфера людської діяльності. Вона
визначає виникнення, становлення і розвиток нематеріального виробництва.
Водночас, особливо в сучасних умовах у розвинених країнах, нематеріальна
сфера має великий зворотний вплив на розвиток матеріального виробництва.

Усі складові структури економіки не тільки глибоко взаємозалежні та
взаємодіють, а й постійно змінюються. Інакше кажучи, категорія
«структура економіки» є не статичною, а динамічною. Так, процес
індустріалізації країни передбачає переважний розвиток виробництва
засобів виробництва, важкої промисловості.

Проте, як показує досвід розвинених кра’ш, безумовне слідування
переважному зростанню засобів виробництва порівняно з виробництвом
предметів споживання призводить до суттєвих викривлень у розвитку
економіки. Внаслідок цього наша країна досягла найвищих показників
виробництва матеріальних ресурсів і водночас набагато відстала у
виробництві кінцевої продукції, насамперед товарів народного споживання,
послуг. Наприклад, у розвинених країнах на базові галузі —
електроенергетику, чорну металургію, паливну промисловість — припадає в
середньому 20 відсотків промислового виробництва, близько третини займає
машинобудівельний комплекс. Приблизно така ж сукупна частка легкої та
харчової промисловості.

В Україні після розпаду Радянського Союзу в умовах швидкого підвищення
цін на продукцію базових галузей, і передусім на енергоносії, частка
електроенергетики в обсязі промислової продукції у 1996 р. порівняно з
1990 р. зросла у 4 рази, паливної промисловості — у 2, чорної металургії
— у 2 рази. При цьому частка продукції машинобудування зменшилася у 2
рази, легкої промисловості — у 5 разів і у 1996 р. становила всього 2,1
відсотка.

Зазначимо, що у повоєнний період багатьом країнам довелося відновлювати
зруйноване господарство і завершувати процес індустріалізації. Це
змушувало більш швидкими темпами розвивати галузі важкої промисловості.
В Японії, наприклад, за 1960-1973 pp. середньорічні темпи зростання
промисловості становили 14 відсотків, а частка важкої промисловості
зросла з 50,3 до 57,8 відсотка. Для цього етапу, як для колишнього СРСР,
так і для Японії, характерним було швидке збільшення споживання сировини
і палива, формування енерго- та матеріаломісткої структури виробництва.

Слід ураховувати ще одну обставину. Якщо Японія обходилася мінімальними
витратами на оборону, то наша економіка була переобтяжена воєнним
виробництвом. Його масштаби досягали 20-25 відсотків всієї економіки, що
в 4—5 разів перевищувало аналогічний показник у США, Великій Британії,
Франції, Німеччині. З загального обсягу продукції машинобудування понад
60 відсотків становили товари воєнного призначення, 75 відсотків усіх
асигнувань в країні на науку йшло на воєнно-дослідницькі потреби. Третя
частина усіх працівників добувних і обробних галузей народного
господарства працювали безпосередньо в інтересах оборони країни. Все це
спотворювало структуру економіки нашої країни. В результаті вона
працювала сама на себе, а не на задоволення потреб людей.

Країни з розвиненою економікою у 70-ті роки під впливом розвитку науки і
техніки, невигідності широкого використання дорогих палива і сировини,
загострення економічної ситуації стали переходити до нової моделі
економічного зростання. Вона заснована на інтелектуальних, наукомістких
галузях, що використовують передові технології, висококваліфіковану
працю та досягнення науково-дослідницьких і дослідно-конструкторських
розробок (НДДКР).

Такий стратегічний напрям структурних зрушень в економіці виявився
ефективним. У Японії, наприклад, одночасно зі згортанням потужностей в
енерго- та матеріаломістких галузях відбулося швидке нарощування таких
високотехнологічних, наукомістких виробництв, як виробництво
електронно-обчислювальних машин (ЕОМ), літаків, промислових роботів,
інтегральних схем, тонких хімічних сполук, засобів зв’язку, верстатів з
числовим програмним управлінням (ЧПУ), високоякісної побутової
електроніки, одягу, меблів. Про успіх цього курсу свідчать такі дані.
Нині Японія виробляє близько 2/3 світового випуску виробництва
промислових роботів, майже половину верстатів з ЧПУ і продуктів тонкої
кераміки, близько 3/4 світового випуску понадвеликгіх інтегральних схем,
від 60 до 90 відсотків випуску окремих типів мікропроцесорів, близько 90
відсотків світового випуску відеомагнітофонів.

Структурна перебудова матеріального виробництва стала важливою умовою
зростання ефективності економіки, зниження матеріале- і енергомісткості,
зростання наукомістких, інтелектуальних галузей.

На жаль, економічний розвиток в Україні йде всупереч потребам НТП,
всупереч прогресивним тенденціям щодо зміни співвідношення матеріального
і нематеріального виробництва.

Частка промисловості та сільського господарства в Україні в загальному
обсязі товарів та послуг для кінцевого споживання (внутрішній валовий
продукт — ВВП) становила у 1993 р. 82 відсотки (47 припадало на
промисловість і 35 — на сільське господарство).

Україна значно відстає від провідних промислове розвинених країн за цими
показниками. У них у ВВП частка промисловості значно нижча і становить
35-37 відсотків, а сільського господарства є меншою більше ніж у 10
разів.

Водночас частка сфери послуг в Україні дуже мала. Вона становить всього
18 відсотків, тоді як у країнах з розвиненою економікою цей показник
дорівнює 55-70 відсотків. Це є свідченням того, що Україна розвивається
в межах індустріального, а не постіндустрі-ального суспільства, як США,
Японія, Канада та країни Європейського Союзу.

Україна має дуже недосконалу структуру зайнятості, для якої характерною
є велика частка зайнятих у сільському господарстві та промисловості.
Так, у США, Канаді, Німеччині, Великій Британії у сільському
господарстві працює лише 3 відсотки усіх зайнятих. Це стало можливим
завдяки розвитку галузей зберігання, транспортування і переробки
сільськогосподарської продукції. В Україні ж у сільському господарстві
працює 20 відсотків. Частка Іайнятих у сфері послуг в Україні майже
вдвічі менша, ніж у США і Канаді.

Така структура суспільного виробництва в нашій країні стримує розвиток
тих сфер діяльності, які пов’язані переважно з розвитком працівника,
його розумових і фізичних здібностей, професійних знань І практичних
навичок, підвищенням освітнього і культурного рівня, ибезпеченням
фізичного і морального здоров’я.

Отже, світовий досвід переконує, що значення нематеріального виробництва
у розвитку суспільства постійно зростає. Воно є чинником удосконалення
самої людини, поліпшення її життя.

Структура промислового виробництва в Україні

(у відсотках за підсумком у поточних цінах)

Промисловість в цілому та окремі галузі 1980 1990 1995 1997

Промисловість в цілому:

100

100

100

100

У тому числі:

електроенергетика

3,4

3,2

11

12,9

паливна промисловість

16,7

5,7

13,2

11,2

чорна металургія

14,2

11

21,8

23,2

машинобудування і металообробка

25,9

30,7

16,1

15,4

легка промисловість

12,8

10,8

2,8

1,7

харчова промисловість

18,9

18,6

15,1

17,1

інші галузі

18,1

20

20

18,5

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020