.

Звіт про проходження виробничої переддипломної практики (економічний огляд роботи підприємства)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
1 22059
Скачать документ

коломийський

МЕХАНІКО – ТЕХНОЛОГІЧНИЙ КОЛЕДЖ

ЗВІТ

Про проходження виробничої переддипломної практики в ВАТ “Коломийська
друкарня

ім. Шухевича”

терміном з 5.05.97р. по 5.06.97р.

Студентки групи Б-32 Іванишак Наталії

Коломия, 1997

2

ПЛАН

1. Аналіз господарської діяльності З

1.1. Аналіз виконання плану по продукції. З

1.2 Аналіз ефективності використання основних фондів. 4

1.3. Аналіз використання трудових ресурсів. 5

1.4. Аналіз собівартості продукції. 7

1.5 Аналіз плану по прибутку і рентабельності. 9

1.6 Аналіз фінансового стану підприємства. 12

2. Фінансування і кредитування. 14

2.1 Функції і структура фінансового відділу. 14

2.2 Доходи підприємств. 15

2.3 Рентабельність, показники рентабельності. Облік капітальних

вкладень. 17

2.4. Організація нормування оборотніх засобів. 18

2.5 Операції затрат підприємства. 20

2.6. Порядок платежів. 21

2.7 Кредитування підприємств. 22

3. Бухгалтерський облік. 25

3.1. Облік грошових та розрахункових операцій. 25

3.2. Прибуток підприємства. 27

3.3. Звітність промислових підприємств. 29

3.4. Облік імпортно-експортних операцій. 33

з

1. аналіз ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ 1.1. Аналіз виконання плану по
продукції.

Аналіз діяльності підприємства починають з вивчення обсягу виробництва,
темпів його зростання, з оцінки плану виробництва та реалізації
продукції. Від обсягу, складу, асортименту та якості випущеної та
реалізованої продукції, ритмічності виробництва залежить собівартість,
прибуток, рентабельність.

Виконання плану по реалізації продукції — необхідна умова стійкого
фінансового становища підприємства. До планового обсягу реалізованої
продукції вимагають:

1. вартість готових виробів, напівфабрикатів, придбаних замовниками і
оплачених ними;

2. роботи промислового характеру;

3. реалізацію продукції в своєму капітальному будівництві та
непромисловим господарствам, які перебувають на балансі
підприємства. Джерелом аналізу є:

— звіт виробничого об’єднання про виконання плану по продукції (форма
1П);

— реєстри бухгалтерського звіту;

— матеріали оперативного обліку, що характеризують виконання договорів
по поставках…

Аналіз починають з визначення, як виконаний план відвантаження
промислової продукції споживачу, для контролю виконання плану будують
графіки відвантаження продукції споживача. Залежно від характеру цієї
продукції оперативний облік ведеться в натуральному виразі або
грошовому.

В процесі аналізу слід встановити, яким споживачам затримували
відвантаження, з’ясувати причини строків відвантаження, а також
накреслити заходи щодо усунення виявлених недоліків.

4

Фактори, що впливають на обсяг реалізації продукції. Обсяг реалізованої
продукції залежить від обсягу товарної продукції, зміни залишків
продукції, відвагнтаження продукції. Залежність обсягу продукції від
факторів:

Р=Т+(ТСз — ТСі) + (ТУ2—ТУі) Р — реалізована продукція за звітний період;

Т — товарна продукція за звітний період;

ТС/ і ТС^ — залишки готової продукції на складах на початок і кінець
місяця;

ТУ ^ гГУ/ — залишки товарів відвантажених, але не оплачених на початок і
кінець місяця

1.2 Аналіз ефективності використання основних фондів.

Узагальненим показником ефективності використання основних фондів є
фондовіддача (Фв), вона розраховується відношенням вартості випущеної
продукції до середньорічної вартості основних фондів:

Фв = ВП/ОФ

Ефективність використання виробничих планів — цей показник
розраховується шляхом ділення вартості випущеної продукції на виробничі
площі в м2:

Фв = ВП/8

Фондоозброєність — це відношення середньорічної вартості всіх основних
фондів до середньоспискової чисельності працівників:

Фо = ОФ/ССЧ Якщо Фв * Фо = ВП/Т;

розраховують показники використання обладнання:

1. По часу роботи — екстенсивного використання, це відношення робочого
часу у верстатозмінах до максимально можливого планового часу;

5

2. Коефіцієнт інтенсивного навантаження — це відношення фактичного
виробітку до планового за верстатогодину, або до годинної потужності
обладнання;

3. Коефіцієнт інтегрального навантаження (використання обладнання) —
характеризує обладнання по часу і потужності, він розраховується шляхом
множення коефіцієнту екстенсивного використання обладнання на коефіцієнт
інтенсивного використання обладнання. При аналізі використання
обладнання по кількості розраховують показники:

коефіцієнт використання наявного обладнання, розраховують
відношенням кількості одиниць працюючого обладнання до кількості
наявного обладнання; цей показник свідчить, яка частина невстановлена,
або встановлена і не працює.

1.3. Аналіз використання трудових ресурсів.

Для визначення впливу окремих трудових факторів на об’єм виробництва
застосовується така система трудових факторів:

— чисельність промислове виробничого і непромислово виробничого
персоналу;

— склад промислове виробничого персоналу по категоріях працюючих;

— використання робочого часу по числу днів роботи та тривалості роботи
за зміну;

— середній виробіток на одного працівника за окремі періоди. Чисельність
у звітності відображається у двох видах:

; 1. Планова середня спискова чисельність працівників визначається

виходячи з планового об’єму робіт та продуктивності праці, а по інших
категоріях працівників відповідно з необхідністю в адмінуправлінському

та обслуговуючому персоналу.

І

2. Фактична середня спискова чисельність визначається щомісячно по
кількості людей зазначених по табелю, включаючи всі явки і неявки

о

шляхом ділення загальної кількості людиноднів на число і кількість
календарних днів.

Для характеристики процесу руху працівників обчислюється коефіцієнт
змінності. Він характеризує ступінь оновлення працівників;

його обчислюють як частку від ділення найменшого з двох показників руху
працівників на середньоспискову чисельність.

Коефіцієнт плинності -це відношення працівників, звільнених за власним
бажанням, з боку адміністрації, … до середньоспискової чисельності.

Для визначення відносного забезпечення працівниками враховують виконання
плану за обсягом виробництва продукції. Для цього планову чисельність
робітників перераховують на процент виконання плану за обсягом випуску
продукції , а потім фактичну кількість порівнюють з перерахованим
планом.

Метою аналізу використання робочого часу є виявлення втрат на виконання
плану випуску та реалізації продукції. Для встановлення втрат робочого
часу слід детально вивчити календарний, табельний, фактично
відпрацьований фонди часу. Ці дані містяться в балансі робочого часу,
який складають в людиноднях або людиногодинах. Узагальненим показником
використання робочого часу є середня кількість людиногодин
відпрацьованих всіма працівниками за звітний період до загальної
кількості людиноднів відсутніх робітників за цей же період. Дані балансу
робочого часу дають змогу визначити відхилення від плану за окремими
видами невиходів на роботу, а також розкрити незаплановані невиходи.
Деталізуючи втрати робочого часу за видами можна визначити вплив кожного
виду на обсяг товарної продукції.

Показник тривалості робочої зміни характеризує повноту
використання робочого часу протягом зміни.

Порівнюючи фактичну тривалість робочої зміни з плановою, обчислюють
втрати робочого часу за день в середньому на одного працівника.

Виконання завдань щодо продуктивності праці пов’язане з виконанням норм
на основі досвіду і статистичних даних. Для розробки технічних норм за
основу беруть: час, необхідний для виготовлення виробу при найбільш
раціональних організаційно-технічних умовах. Таким чином на ріст
продуктивності праці мають вплив такі фактори:

1. Співвідношення між середньо-списковою чисельністю всього персоналу і
робітниками.

2. Використання часу по кількості відпрацьованих днів, годин.

3. Скорочення ручної праці.

4. Зниження внутрішніх простоїв.

5. Плинність кадрів.

6. Кваліфікація робітників.

7. Зміна в асортименті.

8. Краще використання механізмів і обладнання.

1.4. Аналіз собівартості продукції.

Собівартість товарної продукції — це виражена в грошовій формі
сукупність витрат виробництва та реалізації.

Аналіз собівартості продукції охоплює такі питання:

1. Виконання плану собівартості товарної продукції в цілому за
узагальненими показниками;

2. Причини відхилення фактичних витрат від планових у розрізі статей, а
також за різними видами і групами продукції;

3. Резерви зниження собівартості продукції та розробка конкретних
засобів

щодо їх усунення, використання.

Виконання плану собівартості всієї товарної продукції визначається
шляхом співставлення фактично повної собівартості товарної продукції.
Одержаний результат свідчить про економію або перевитрати.

Виявлення відхилень від планової собівартості непорівняної продукції
можливе за обставин:

8

1. Освоєння нових видів продукції, які не випускались в минулому році
може бути пов’язане з виробничими неполадками, що викликало підвищення;

2. В перший рік освоєння нових видів продукції немає бази для
планування собівартості і тому фактично одержана собівартість маже
внести корективи до планових калькуляцій.

Відхилення фактичної собівартості від планової аналізують для виявлення
резервів

На зниження собівартості непорівняної продукції вплив мають такі
фактори:

а) зміна в асортименті;

б) рівень фактичної собівартості;

в) зміна цін і тарифів (не залежить від діяльності того чи іншого

підприємства).

Аналіз собівартості окремих видів продукції.

Найбільш повне виявлення резервів зниження собівартості досягають при
аналізі відхилень від планової собівартості продукції по окремих її
видах.

Виявлення цих відхилень та їх аналіз сприяють визначенню та узагальненню
можливих резервів зниження собівартості.

Загальна методика аналізу собівартості по звітних калькуляціях:

– по кожному виду продукції вираховують відхилення від планової
собівартості по статтях витрат, по кожній статті визначають ступінь
впливу факторів на відхилення;

– по статтях “сировина і матеріали” визначають вплив фактора норм та
цін, а при аналізі заробітньої плати визначають вплив продуктивності
праці та середньої заробітньої плати по загальновиробничих
і загальногосподарських витратах, вплив об’єму виробництва та
дотримання кошторисних дисциплін.

При аналізі звітних калькуляцій враховують особливості окремих
виробництв по техніко-економічних показниках, враховують склад сировини
і матеріалів, видів використання продукції

9

Фактори, що мають вплив на виконання плану витрат на одну гривню
товарної продукції:

1. Структура асортименту товарної продукції;

2. Рівень повної собівартості окремих видів продукції.

Резерви зниження собівартості продукції. Резерви зниження собівартості
виявляють при аналізі звітних калькуляцій. Потрібно врахувати
резерви, виявлені при аналізі окремих елементів витрат на виробництво та
статей на продукцію.

Резерви зниження собівартості продукції:

1. По фонду заробітньої плати;

2. Утримання зверхнормованої чисельності працюючих;

3. Відрахування на соціальне страхування та суми перевитрат заробітньої
плати;

4. Перевитрати невиробничих витрат по окремих статтях цехових витрат;

5. Перевитрати на виробничі витрати по окремих статтях
загальновиробничих витрат;

6. Перевитрати по витратах на утримання і експлуатацію обладнання;

7. Витрати по браку;

8. Перевитрати на підготовку і освоєння виробництва;

9. Перевитрати по сировині і матеріалах.

Витрати на паливо та електроенергію власного виробництва аналізують по
вітних калькуляціях даного підприємства.

1.5 Аналіз плану по прибутку і рентабельності.

Виконання плану прибутку є одним з кінцевих показників, роботи
підприємства. Розмір прибутку в основному залежить від об’єму реалізації
продукції та її собівартості.

Аналіз балансового прибутку.

Фінансовий результат, відображений в балансі підприємства називають
балансовим прибутком (збитком)

Балансовий прибуток складається:

10

1. прибуток від реалізації товарної продукції.

2. прибуток чи збиток від іншої реалізації.

3. позареалізаційні результати. Прибуток = ціна — собівартість До іншої
реалізації належить.

1. продаж продукції підсобного господарства.

2. продаж понаднормованих і “зайвих” матеріальних цінностей.

3. послуги свого власного транспорту.

4. різні послуги непромислового характеру.

Особливу увагу слід надати реалізації понаднормових чи “зайвих”
матеріальних цінностей. Потрібно встановити з якою метою і чому
виявились непотрібними. Прибуток чи збиток від іншої реалізації та
позареалізаційні результати відображають у формі 1ф.

Позареалізаційні результати – це доходи або витрати непов’язані
безпосередньо з реалізацією/їх не включають у собівартість продукциї а
враховують на “Прибутки чи збитки”.

На результати від реалізації продукції впливають різні фактори,
пов’язані з продуктивністю праці та використанням засобів виробництва.

До цих факторів належать:

1. Зміна обсягу реалізації продукції

2. Зміна величини собівартості

3. Зміна оптових цін

4. Зміна структури асортименту та якості продукції.

Кожен з факторів впливає на результат від реалізації продукції
самостійно, тому вивчення факторів, що мають вплив на прибуток дозволяє
виявити шляхи збільшення прибутку.

Шляхи збільшення прибутку:

1. Збільшення реалізованої продукції;

2. Зменшення собівартості;

3. Скорочення трудових, матеріальних та фінансових витрат. Аналіз
рентабельності.

11

Рентабельність означає прибутковість, тобто перевищення доходів над

витратами.

Рентабельність визначають відношенням прибутку до повної собівартості.

Рентабельність підприємства визначають відношенням суми
балансового прибутку до вартості виробничих фондів плюс нормовані
оборотні засоби, включаючи середньорічну вартість основних виробничих
фондів та нормованих оборотних засобів.

На рівень рентабельності підприємства мають вплив:

– сума балансового прибутку;

-вартість основних виробничих фондів;

– вартість нормованих оборотних засобів.

Вплив цих факторів на рівень рентабельності підприємства можна

обчислити користуючись прийомом ланцюгових підстановок.

Рентабельність підприємства залежить від рентабельності продукції. На
рівень рентабельності продукції мають вплив такі фактори

– відхилення від планової собівартості;

– зміна в структурі асортименту та якості продукції;

– зміна оптових цін.

Рентабельність окремих видів продукції визначають відношенням суми
балансового прибутку до собівартості за мінусом матеріальних витрат.
Розрахована таким чином рентабельність називається реальною
рентабельностю окремих видів продукції.

Повна собівартість – прямі матеріальні витрати; відображає витрати
підприємства на обробку вихідних матеріалів, а рентабельність вирахувана
на основі цього показника ефективності діяльності підприємства.

Вплив рентабельності окремих видів продукції на рівень
рентабельності підприємства залежить не від розміру витрат виробництва,
а від різноманітності в обладнанні виробництва основними фондами,
запасами сировини та матеріалів, тривалістю виробничого циклу і величини
незавершеного виробництва.

12

Резерви підвищення рівня рентабельності полягають у збільшенні суми
балансового прибутку при менших вкладеннях у основні виробничі фонди і
нормовані оборотні засоби.

Для визначення розміру резервів підвищення рівня рентабельності
підприємства в першу чергу треба узагальнити резерви збільшення сум
прибутку, для цього необхідно використати результати собівартості і
балансового прибутку, тому варто проаналізувати результати збільшення
прибутку:

1. Зниження виробничої собівартості товарної продукції;

2. Виконання плану реалізованої продукції;

3. Недопущення перевитрат по позавиробних витратах;

4. Недопущення збитків від іншої реалізації;

5. Недопущення незапланованих позареалізаційних збитків.

1.6 Аналіз фінансового стану підприємства.

Фінансовий стан підприємства – це сукупність показників, що відображають
наявність, розміщення та використання фінансових ресурсів. Фінансовий
стан підприємства проявляється платоспроможністю підприємства
внаслідок відповідності фактичного кругообігу коштів на всіх етапах
розрахунковим показникам. Сталий фінансовий стан підприємства -це
необхідна умова діяльності підприємства при ринкових умовах, тому що від
цього залежіть своєчасність та повнота погашення зобов’язань
підприємства щодо оплати праці робітників, розрахунків з бюджетом,
банками та постачальниками матеріальних ресурсів.

Аналіз фінансового стану – це невід’ємна частина економічного аналізу
діяльності підприємства, без якого неможливе раціональне ведення
господарства. Фінансовий стан безпосередньо впливає на виробничу
діяльність підприємства. Нестача або неправильне використання фінансів
може виявитись головною причиною несвоєчасної оплати розрахункових
документів постачальників за одержані сировину та матеріали, неповного
та неритмічного постачання виробництва необхідними предметами праці, а

13

отже погіршення результатів виконання підприємством за обсягом,
асортиментом, собівартістю продукції та іншими показниками. Фінансовий
.стан залежить від виробничої діяльності. При успішному виконанні плану
по виробництву та реалізації продукції, зниженні собівартості,
підприємство одержує надплановий рибуток, утворюються додаткові джерела
коштів, що сприяє зміцненню фінансового стану підприємства. Отже
фінансовий стан залежить від результатів виробничої діяльності, тому
резерви подальшого поліпшення фінансового стану – це виробнича
діяльність підприємства. Дослідження фінансового стану промислового
підприємства затверджує економічній аналіз господарської діяльності.
Крім цього фінансовий стан підприємства залежить від:

1. Стану запасів;

2. Нормованих оборотних засобів;

3. Розрахунків з дебіторами та кредиторами;

4. Оборотності оборотних коштів;

5. Повноти використання права на кредит ….

14

2.ФІНАНСУВАННЯ І КРЕДИТУВАННЯ. 2.1 Функції і структура фінансового
відділу.

Фінвідділ є структурний підрозділ управління промисловим підприємством.
Діяльність відділу регламентується положенням підприємства.

Фінвідділ слідкує за забезпеченням підприємства фінансовими ресурсами,
за ростом доходів п-ства, здійснює контроль за використанням фін.
ресурсів, за забезпеченням власними оборотніми засобами, за здійсненням
розрахунків і виконанням фін. зобов’язань перед державою, банками,
постачальниками і вищестоячими органами, несе зобов’язання по виплаті
заробітної плати, складанні планів та аналізі господарської діяльності,
несе відповідальність за виконання нових форм і методів.

Фінвідділом керує його начальник, який несе відповідальність за фін.
стан п-ства і здійснює всі види фін. операцій на основі законів і
правил. Фінвідділ зв’язаний з такими відділами,як плановий, бухгалтерія,
відділ реалізації, матеріально-технічного постачання.

Підпорядкований він головному економісту, заступнику директора або
генеральному директору підприємства. Кількісний склад фінвідділу
залежить від об’єму робіт, рівня механізації і автоматизації.

Фінвідділ контролює роботу підприємства в частині фінансів, а саме:

— вартість обладнання по заповнених договорах;

— правильне складання і оформлення коштів;

— своєчасність і правильність встановлення цін на всі види про дукції.

Фінвідділ несе відповідальність за виконання фінансових і кредитних
планів, за використанням позичених і власних коштів фінансування.

Фінвідділ надає дані в плановий відділ, в бухгалтерію – подає виписки з
розрахункового рахунку на оплату за реалізацію продукції. У відділ
реалізації дає дані про покупців, у відділ матеріально-технічного

15

постачання – інформацію про уточнення планових показників. Завданням
фінвідділу є те, що він повинен щоденно забезпечувати
платоспроможність фінансових коштів підприємства, що регламентується
положенням підприємства “Про роль і функції фінвідділу”.

2.2 Доходи підприємств.

Фінансовим результатом діяльності ідприємства являється прибуток.
Прибуток – це чистий дохід підприємства, являється основним джерелом
формування державного бюджету. Показник прибутку орієнтує виробниче
господарську діяльність підприємства на високі кінцеві результати,, на
ріст випуску високоякісної продукції з найменшими затратами. Показник
прибутку являється одним із показників, який встановлений в контрольних
цифрах, є основним джерелом виробничого і соціального розвитку
підприємства.

Абсолютний розмір Пр,який має підприємство виражає всю систему його
госпрозрахункових відносин з господарством, партнером по доставці
сировини та матеріалів, тепла, енергії, взаємовідносин з транспортними
та науково дослідницькими організаціями.

Забезпечення росту Пр залежить від:

1. впровадження науково-обгрунтованих методів планування;

2. від заінтересованості підприємства в розробці та прийнятті
планів,які б

максимально враховували всі резерви.

Загальний прибуток, який відображається в балансі підприємства
утворюється від реалізації ТП, іншої реалізації,
позареалізаційних результатів. Більше 90% прибутку в складі балансового
прибутку займає прибуток від реалізації.

Планування прибутку може здійснюватися:

1. Методом прямого розрахунку – заключається із вартості РП по оптових

цінах підприємства утримують повну планову собівартість:

ПР = Вр – С/В

16

2. для визначення Пр підприємств, організацій,які в РП по оптових цінах
включають податок з обороту ( По ) Пр = Вр – С/В – По.

3. Нормативний. Для розрахунку планового Пр використовують плановий
норматив рентабельності на об’єм РП по плановій С/В:

Пр = План. Нормат. Р * Нр / 100

ПОДАТКИ

Податки забезпечують приблизно 90 % надходжень в центральний бюджет і
70% у місцевий.

Світовий досвід показує, що найкраще розвинута економіка при
мінімальному оподаткуванні Пр 10-12%. При оподаткуванні менше 10%
нагромадження капіталу відбувається швидше ніж створюються умови для
його ефективного використання, при ставках 20-30% економічний розвиток
зазнає прогресу на 3-6% в рік. Коли ставки податку до 30-55%
відбувається згортання розвитку економіки.

Існує 3 принципи оподаткування:

1. Прямі податки. 2. Непрямі. 3. Податки на майно.

Розрізняють також : Прогресивний і регресивний податок. Прогресивний –
це податок,який зростає швидше від доходу, а Регресивний – повільніше.

Прямі податки: на особисті доходи громадян, податок на спадщину та дари,
відрахування від З/ТІ на соціальне забезпечення, податок на прибуток
підприємств всіх форм власності, з реалізації цінних паперів – 15%, з
виробничої діяльності – 30%, грального бізнесу -55% в У країні, державне
мито за землю та екологічний податок.

Непрямі податки: податок з обороту, ПД В, акцизний збір, податки якими
оподатковуються за певним списком товари монопольного виробництва та
імпорт.

Податки на майно: це податки на будівлі, автомобілі, дивіденди, податок
на спадщину та дари.

Податки на соціальне страхування: їх сплачують частково підприємства та
частково працівники.

17

2.3 Рентабельність, показники рентабельності. Облік капітальних
вкладень.

Рентабельність(Р) означає прибутковість, тобто перевищення доходів над
витратами.

Р продукції – це відношення прибутку до повної С/В.

Р підприємства – це відношення суми балансового прибутку до вартості
основних виробничих фондів + НОЗ.

Р окремих видів продукції визначають –

Р о.п. = сума балансового прибутку / С/В – матеріальні витрати;

Реальна Р.

Для того щоб відкрити фінансування підприємств по
капіталовкладеннях необхідно оформити потрібні документи.

Важливим документом капбудівництва є титульний список будови. Він має
такі реквізити:

– назва і місце будови;

– кошторисна вартість;

– вартість незавершеного будівництва;

– введення потужностей в дію в даному році;

– вартість придбаних 03;

– план капбудівництва;

– довідка про фінансування капвкладень;

– довідка банку про затвердження кошторисної документації Ф-6;

– договір підряду;

– дозвіл на відкриття будови, відношення п-ва для відкриття рахунку для
фінансування капвкладень. Основним завданням плану капітальних вкладень
є:

– збільшення і удосконалення виробничих потужностей, транспорту,
зв’язку, культури, освіти.

В плані повинні відображатись тільки дільниці будівництва, проектні
технологічні характеристики, які відповідають вищим сучасним і
прогнозуючим науково технічним досягненням. При плануванні велику увагу
приділяють не усуненню витрат, а зосереджують увагу на

18

раціональному і ефективному використанні фінансове трудових і
матеріальних ресурсів. Для цього необхідно:

1. Повністю використати при проектуванні досягнення науки і техніки,
досвід своєї держави і світовий досвід.

2. Встановлення найбільш вигідних правильних капробіт,що дасть
можливість забезпечити приріст продукції на кожен % затрачених
грн.,капвкладень.

3. Скоротити строки окупності капвкладень^ також максимально

сконструювати засоби на найбільш важливих будовах і раціонально
розмістити дільниці будови.

При складанні держплану економічного і соціального розвитку, в нього
включають перелік держзамовлень, вони вигідні тим, що вони гарантують
задоволення в першу чергу всіх потреб (це поставки деяких видів
продукції, це виконання науково – дослідних робіт, введення в дію
виробничих потужностей), вони можуть розміщуватися вищестоячими органами
тобто організацією на конкурсній основі.

2.4. Організація нормування оборотніх засобів.

Порядок визначення норм запасу по матеріальних затратах залежить від
умов постачання і збуту, віддаленості постачання і споживання від
транспортних умов,від часу на підготовку до виробництва, тривалості
виробничого циклу.

Норма запасу оборотних засобів по матеріалах, сировині включає

в себе такі запаси як:

– транспортний;

– підготовчий;

– технологічний;

– складський;

– страховий.

Норматив по сировині і матеріалах визначається: – середньосписковий
запас помножити на денний запас по сировині і матеріалах.

19

Середньодобовий запас – визначається відношенням сум затрат на
виробництво відповідного виду запасу поділено на кількість днів у
звітному періоді.

Норматив по допоміжних матеріалах вираховується аналогічним шляхом на
основі даних за декілька попередніх років. За декілька попередніх років
розраховують середні залишки, уточнюють умови роботи в плановому році і
визначають норматив.

Норматив по паливу вираховується по виробничих і невиробничих потребах,
для виробничих потреб норматив вираховують в залежності від норм витрат
на одиницю продукції.

Норматив по тарі вираховують – по тарі власній,
разовій, оборотній, покупній.

Норматив по запчастинах – розраховують на 1000 гривнів балансової
вартості обладнання помноженому на коефіцієнт зниження, або шляхом
прямого розрахунку як по сировині так і матеріалах.

Норматив по МШП – встановлюється окремо по предметах в експлуатації і
предметах на складі.

По інструментах, приспосібленнях, інвентарю, спецвзутті, одягу, норматив
визначається в гривнях на 1-го працюючого ПВП.

Для визначення нормативу оборотніх засобів в незавершеному виробництві
користуються таким показником, як тривалісттю виробничого циклу,
виробленої продукції, ступенем готовності ГП.

Норматив оборотних засобів повинен забезпечити ритмічний процес
виробництва і рівномірне поступлення ГП на склад вир-ва і тому
нормування виражає вартість початих але незакінчених виробів на
відповідних стадіях виробництва, і тому нормування побудоване на
вирахуванні нормативу по групах або видах виробів по кожному цеху
зокрема. Норматив у НВ визначають за формулою: Сума виробничої С/В з
кошторису запасу на вир-во планового року помножити на норму запасу в
днях і поділити на плановий період в днях.

Норма запасу по НВ визначається: тривалість виробничого циклу помножити
на коефіцієнт зростання затрат. Знаючи тривалість виробничого

20

циклу можна визначити норматив по НВ: С/В витрат по кошторису помножити
на тривалість в-чого циклу, помножити на коефіцієнти зростання затрат і
це поділити на плановий період в днях. Затрати НВ можуть зростати
рівномірно і нерівномірно. Для визначення цього коефіцієнта затрат
користуються формулами.

При рівномірному зростанні затрат використовують формулу:

К=А+0.5Б/А+Б (с/в)

При нерівномірному зростанні затрат користуються формулою, в якій в
чисельнику відображають суми затрат разових і затрат кожного дня по
окремих стадіях, помножених на час разових затрат до кінця виробничого
циклу, поділених на с/в виробів і помножених на тривалість виробничого
циклу.

Норми оборотніх коштів на ГП – визначають часом з моменту прийняття ГП
на склад і до здачі розрахункових документів у банк.

Середня норма ОбЗ(коштів)наГП на складі вцілому по підприємству
визначають діленням потреби оборотніх коштів на всі види ГП,по
заводській С/В.

2.5 Операції затрат підприємства.

Розрахунки готівкою – це розрахунки при яких платежі проводяться шляхом
безпосередньої передачі грошей платником їх одержувачу.

Розрахунки векселем – вони є дуже прості в передачі прав розрахунку.

Всякий вексель може передаватися на основі передавального напису, що
робиться на зворотній стороні і називається індосаментом – засвідчує
перехід прав за векселем до іншої особи – ремітента.

Індосамент може бути іменним, коли вказується ім’я власника, або
-бланковим при цьому векселетримач може:

1. заповнити бланк на своє ім’я або ім’я іншої особи.

2. здійснити індосамент за векселем.

3. передати вексель третій особі незаповнюючи бланка і не здійснюючи
індосаменту.

21

Основними формами індосаменту є:

і. Короткий індосамент – коли на векселі робиться запис:замість банку
“Україна”за адресою кому.

2. Заставний індосамент – “Замість мене заплатіть… що розміщується за
адресою… ,як заставотримачу цього векселя”.

3. Індосамент на пред’явника “Замість мене заплатіть”.

Платіж за переказом може гарантувати повністю або частково за допомогою
авеля – вексельна запорука в силу якої особа(авеліст),яка її здійснила,
приймає на себе відповідальність за виконання зобов’язань будь-якої
особи зобов’язаної за векселем.

Саме слово Вексель – це цінний папір, вид кредитних грошей,
платіжний документ.

2.6. Порядок платежів.

Між підприємствами, організаціями, населенням проводиться готівковий
та безготівковий розрахунки, що складають платіжний оборот держави.

Грошовий оборот – це сума всіх грошових платежів, які здійснюються
підприємствами, організаціями, установами, населенням у двох формах:

— готівковою (грошовою);

— безготівковою.

Розрахунки готівкою – це розрахунки при яких платежі проводяться шляхом
безпосередньої передачі грошей платником ії одержувачу.

Безготівковий оборот – це сукупність платежів, що здійснюються шляхом
перерахування на рахунках через кредитні установи і зарахуванням
зустрічних вимог.

Основними принципами організації розрахунків є:

1. Встановлення розмежування всіх платежів на готівкові та
безготівкові;

2. Обов’язковість проведення безготівкового перерахування через банк;

3. Вимога платежу проводиться тільки після відвантаження продукції;

4. Розрахунки повинні проводитись з погодженням покупця;

5. Кожне підприємство має право вибору любого виду розрахунків;

22 6. Обов’язком кожного підприємства є своєчасність розрахунків з

робітниками.

Безготівкові розрахунки можуть бути проведенні платіжними дорученнями,
вимогами, акредитивами, чеками, векселями, розрахунками в порядку
планових платежів, з зарахуванням зустрічних вимог, через факторінгові
відділи.

2.7 Кридитування підприємств.

Форми кредиту.

Банківський

Комерційний

Споживчий

Лізинговий

Бланковий

Іпотечний

Консорціумний

Види банківського кредиту.

1. За строком користуванна:

— короткострокові (до одного року);

— середньострокові (до трьох років);

— довгострокові (понад три роки).

2. За забезпеченням:

— гарантовані;

— забезпечені заставою;

— з іншим забезпеченням;

— не забезпечені.

3. За ступенем ризику:

— стандартні кредити;

— кредити з підвищеним ризиком;

4. За методом надання:

— у разовому порядку;

— відповідно до відкритої лінії;

23

— гарантійні;

5. За строками погашення:

— водночас;

— з розстроченням;

— додатково;

— з реєстрацією платежів;

— після закінчення обумовленого періоду.

Кредит — це позиковий капітал у банку у грошовій формі, що передається
у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення,
строковості, платіжності та цільового характеру використання.

Кредитор – це суб’єкт кредитних відносин, який надає кредит іншому
суб’єкту господарської діяльності на тимчасове користування.

Позичальник – суб’єкт кредитних відносин, який отримав у тимчасове
користування грошові кошти на умовах повернення, платіжності,
строковості.

Банківський кредит надається суб’єктам кредитування усіх форм власності
у тимчасове користування.

Основним джерелом формування банківських кредитних ресурсів є:

1. Власні кошти банків;

2. Залишки на розрахункових рахунках та поточних валютних рахунках;

3. Залучені кошти юридичних та фізичних осіб на депонентні рахунки до
запитання на строкові;

4. Міжбанківські кредити і кошти одержані від випуску цінних паперів.

Укладення кредитних договорів між банком і суб’єктом господарської
діяльності здійснюється тільки в письмовій формі, в якій визначені
взаємні зобов’язання та відповідальність сторін і не можуть змінюватися
в односторонньому порядку без згоди двох сторін. Комерційні банки можуть
сплатити борг у визначений у договорі термін. Для отримання кредиту
позичальник звертається в банк (заява). Якщо розрахунковий рахунок
позичальника відкрито в іншому банку, то він подає документи в банк із
зазначенням юридичної адреси, картку із

24

зразками підписів завірену банком та довідку банку про залишки коштів на
рахунках і наявність заборгованості за позичальником. Об’єкти
кредитування:

1. Виробничі запаси сировини, матеріалів, палива, інших матеріальних
цінностей;

2. Витрати на виробництво;

3. Залишки незавершеного виробництва;

4. Готова продукція;

5. Розрахункові документи. Методи кредитування:

1. Видача позик під залишки відповідних об’єктів;

2. Кредитування по обороту матеріальних цінностей та витрат

підприємства.

Комерційні банки аналізують, вивчають діяльність позичальника,
потенційного визначення його кредитоспроможності, прогнозує ризик
повернення кредиту і приймає рішення про надання або відмову у наданні
кредиту.

Основними критеріями кредитоспроможності є:

1. Забезпечення власними коштами не менш як 50% усіх його видатків.

2. Репутація позичальника.

3. Оцінка продукції, що випускається і реалізується, характер послуг,
які надаються, попит продукції на ринку.

4. Економічна коньюктура, наявність джерел, коштів для позичальника.

Кредитна операція – це договір щодо надання кредиту, що супроводжується
записом у банківських рахунках, відповідно відображені в балансах
кредитора та позичальника.

Кредитоспроможність – здатність позичальника у повному обсягу і у
визначений кредитною угодою термін розрахуватись за своїми борговими
зобов’язаннями.

Кредитний ризик – ймовірність несплати позичальником основного боргу та
процентів, які належать сплаті за користування кредитом у терміни
визначені договором.

25

3. бухгалтерський ОБЛІК. 3.1. Облік грошових та розрахункових операцій.

Щоб відкрити розрахунковий рахунок в банку, слід подати до банку
документи, які підтверджують створення і реєстрацію підприємства
(статут, установчий договір, свідоцтво про реєстрацію або наказ про
створення підприємства); заповнити заяву на відкриття рахунку, картку із
зразками підписів керівника і головного бухгалтера, та печатки.

На розрахунковому рахунку зосереджуються кошти одного підприємства,
які надходять за реалізацію продукції, виконані роботи чи надані послуги
та з інших джерел. З розрахункового рахунку списуються суми видані
готівкою для виплати заробітньої плати, пенсій, стипендій, вносяться
платежі до бюджету, проводяться розрахунки з постачальниками,
сплачують борги за кредити, ….

На розрахунковий рахунок зараховуються і списуються з нього кошти за
дорученням власника рахунку на основі відповідних первинних документів.
Найбільш поширеними з них є:

1. Об’ява на внесок готівкою.

2. Чек.

3. Акредитив.

4. Платіжне доручення.

5. Розрахунковий чек.

Для зберігання, приймання, видачі готівкових грошей підприємство має
касу. Порядок ведення касових операцій регламентовано положенням “Про
порядок ведення касових операцій в народному господарстві України”, із
змінами та доповненнями.

Підприємства можуть мати гроші в касі в межах ліміту, який погоджують з
банком, а гроші зверх ліміту повинні бути здані на розрахунковий
рахунок, зверхлімітовані гроші можна тримати в касі не

26

більше трьох днів. Видача готівки на поточні потреби підприємства
проводиться диференційовано в розмірах до тридцятикратного
неоподаткованого мінімуму на місяць в залежності від його розміру.
Підприємства із чисельністю працюючих:

— до 20 чоловік – ліміт каси до 5 неоподаткованих мінімумів;

— до 100 чоловік – ліміт каси до 10 неоподаткованих мінімумів;

— до 300 чоловік – ліміт каси до 15 неоподаткованих мінімумів;

— до 1000 чоловік – ліміт каси до 20 неоподаткованих мінімумів;

— більше 1000 чоловік – ліміт каси до ЗО неоподаткованих мінімумів.

Лімітні залишки готівки в касі та норми витрат грошей з виручки
регулюються тимчасовим положенням щодо встановлення ліміту готівки в
касі та норми витрат грошей з виручки, а також встановлення строків
здавання грошової виручки на розрахунковий рахунок в банку.

Без обмеження норм витрачається готівка з виручки у випадках:

1. Підприємствам і організаціям роздрібної торгівлі, громадського

харчування, побутового обслуговування незалежно від форм власності, на
оплату праці працівникам магазинів, їдалень, буфетів, але в межах
коштів, що направлені на споживання.

2. Сільським та районним споживчим товариствам, які не мають у своєму
складі галузевих об’єднань на виплату заробітної плати апарату
управління,товариствам,робітникам.

3. Підприємствам торгівлі для закупівлі скляної тари у населення.

Підприємства, які витрачають гроші з виручки без обмежень норм, не мають
права затримувати в своїх касах готівку для оплати праці та на інші цілі
до настання строків виплати. Витрачання готівки, виручки одного
підприємства іншим підприємством, що входить до одної і тої ж
організації, забороняється, крім випадків передбачених вище.

Видача готівки під звіт на господарські потреби проводиться в межах сум
належних на цю мету відповідно до встановленого положення прийнятого
урядом України.

Невикористана готівка видана під звіт повинна бути повернена до каси не
пізніше трьох днів після закінчення строку на який вона була

27

видана. Особи, що одержали готівку під звіт зобов’язані подати до
бухгалтерії підприємства авансовий звіт про витраченні суми. Наступна
видача готівки під звіт проводиться за умовами повного звіту за раніше
виданими сумами. Всі касові операції оформляються документами, типові
міжвідомчі форми яких затвердженні Міністерством статистики України за
згодою НБУ та МФ України і мають застосовуватись без змін на всіх
підприємствах незалежно від їх відомчої підпорядкованості і форм
власності.

3.2. Прибуток підприємства.

Основним показником виробничо-фінансової діяльності підприємства є
прибуток або збиток. Кінцевий фінансовий результат складається з
фінансових результатів від реалізації продукції, робіт та послуг,
основних засобів, нематеріальних активів, іншого майна підприємства,
цінних паперів, валюти та інших видів фінансових ресурсів, прибуток від
орендованих операцій, а також від позареалізаційних результатів.

Прибуток або збиток від реалізації продукції визначається як різниця між
виручкою від реалізації продукції і суми нарахованого ПДВ, акцизного
збору, ввізного митного збору та інших обов’язкових зборів та платежів
передбачених законодавством, а також суми витрат, які включають в
собівартість реалізованої продукції.

її

До складу доходів та витрат від позареалізаційних операцій, що відносять
на прибуток чи збиток входять:

1. Одержані штрафи та пені.

2. Доходи по акціях, облігаціях та інших цінних паперах, що належать
підприємству.

3. Доходи та збитки від переоцінки готової продукції.

4. Доходи від надання комерційного кредиту.

5. Доходи від ліквідації основних засобів.

6. Доходи від проведення ф’ючерсних операцій.

7. Доходи від операцій з борговим зобов’язанням.

28

8. Доходи від продажу іновалюти.

9. Втрати і нестачі товаро-матеріальних цінностей.

10. Витрати на утримання законсервованих об’єктів.

11. Некомпетентні винуватці збитків.

12. Оплата праці за рахунок вимушеного прогулу.

13. Суми заборгованості дебіторів та кредиторів по яких минув строк
позовної давності.

14. Прибутки та збитки минулих років виявлені в поточному році.

15. Збитки від лиха, пожеж, аварій.

16. Надходження раніше списаних боргів.

17. Списання залишків невикористаних резервів, які створились за рахунок
собівартості продукції.

Штрафи , пені, неустойки визнані боржником або на які одержані рішення
суду про стягнення, відносять на фінансування підприємства або
результати від прибутку .

Одержані в звітному місяці доходи, які належать до наступних звітних
періодів відображають в обліку окремою статтею як доходи майбутніх
періодів. Ці доходи підлягають зарахуванню на результати фінансової
діяльності при настанні того періоду до якого вони належать.

Облік загальних фінансових результатів підприємства здійснюють на
рахунку 80 “Прибутки та збитки” А-П.

Це рахунок фінансове-результативний.

По Кт 80 відображають одержані суми прибутку, у цьому випадку рахунок
пасивний і показує джерела нових коштів.

По Дт 80 відображають збитки, при цьому рахунок активний і показує суми
безповоротньовтрачених коштів.

До рахунку 80 ведуться субрахунки:

1.80/1 результати від реалізації продукції, формується записами в

кореспонденції з рахунком 46.

2.80/2 прибуток і збиток від фінансування. На цьому рахунку відображають
доходи і витрати не пов’язані з реалізацією.

29

Загальна сума прибутку або збитку за звітний період та сальдо рахунку 80
називають балансовим прибутком або збитком, включаючи прибуток від
реалізації, допомоги і обслуговування виробництв, які не мають окремого
балансу, прибуток від реалізації основних засобів, нематеріальних
активів, цінних паперів, валютних цінностей, процентів за оренду.

Аналітичний облік прибутків та збитків здійснюють за їх видами,
передбаченими на активному регулюючому рахунку 81 “Використання
прибутку”, по дебету цього рахунку протягом року відображають витрати. В
кінці року суми втрат по дебету 81 списують на рахунок 80. Після цого
залишок на рахунку 80 відносять на А-П рахунок 98 ” Нерозприділений
прибуток” В подальшому на протязі року прибуток, врахований на рахунку
98 використовують за напрямками використання чистого прибутку, а збиток
відшкодовують за рахунок наступного прибутку або інших джерел
фінансування.

3.3. Звітність промислових підприємств.

Періодичне узагальнення даних поточного обліку у системі показників,
які характеризують виконання плану підприємством, називається його
звітністю.

Дуже важливо, щоб звітність складалася своєчасно і була дуже точною.
Для цього у визначені строки проводять інвентаризацію. На основі
затвердженого протоколу інвентаризаційної комісії у облікові дані
вносять виправлення, щоби привести їх у відповідність з фактичною

• ^ »
«й*

• й

наявністю засобів в дійсності: залишки матеріальних цінностей
оприбутковуються, а недостачі списуються. Операції по оприбуткуванню
залишків і по списанню недостач матеріальних цінностей відображають в
обліку слідуючим методом:

зо

а) взаємне зарахування залишків і недостач в результаті пересортиці (
по відношенню матеріальних цінностей однієї і тієї ж назви, за один і
той же період і у однієї і тієї ж особи );

Дт 05,08,40 Кт 05,08,40

б) надлишки зверх зарахованої пересортиці;

Дт 05,08,40 Кт25(26)

в) недостачі зверх зарахованої пересортиці;

Дт 84 Кт 05,08,40 З рахунку 84 відповідні суми списуються в слідуючому
порядку:

– недостачі зверх норм втрат і втрати від псування матеріальних
цінностей по вині визначених робітників:

Дт 72 Кт 84

– недостачі в межах встановлених норм:

Дт 25 (26) Кт 84

– недостачі зверх норм втрат, а також втрати від псування матеріальних
цінностей, коли конкретні винуватці не встановлені:

Дт 25 (26) Кт 84 Звітність підприємства класифікується за рядом ознак:

1. За змістом і джерелами складання звітність поділяють на :

а)бухгалтерську

б)статистичну

в)оперативну (спеціальну).

Бухгалтерська звітність – це система показників, які характеризують
господарську діяльність підприємств за певний період. Її складають по
даних поточного синтетичного і аналітичного обліку, які підтверджені
даними облікових документів.

Бухгалтерська звітність ведеться як в натуральних , так і в грошових
показниках.

Статистична – складається за даними б/о і охоплює певні системи
техніко-економічних даних, значення і узагальнення яких не
підпорядковані б/о, тобто відомості статистичного і оперативного обліку.

31

Спеціальна звітність подається з питань розрахунків з бюджетом, залишку
грошових коштів, використання фондів і інші дані.

2. За строками подання:

а) періодична

б) річна

Періодична (місячна, квартальна, піврічна, 9-місячна) звітність від
річної меншою кількістю показників і форм.

Річна складається по закінченню року і характеризує роботу підприємства
за рік.

В склад любого звіту (в тому числі за квартал) входить бухгалтерський
баланс, а також звіт про фінансові результати і іх використання Ф-2, В
склад річного звіту входять:

— звіт про стан майна підприємства Ф-3

— звіт про наявність і рух коштів підприємства Ф-10

Обсяг періодичної та річної звітності визначається інструкцією про
порядок заповнення відповідних форм, яка затверджується щорічно
наказом Мінфіну України.

3. За ступенем узагальнення звітність поділяється на первинну, зведену.
Первинна – для підприємств, які є на самостійному балансі, а зведена —
господарські об’єднання Міністерства по даних первинних звітів.

4. За розподілом по галузях звітність буває типова і галузева.

5. За ступенем використання обчислювальної техніки звітність поділяють
на:

— звіт заповнений в ручну;

— звіт заповнений засобами ЕОМ.

До бухгалтерської звітності ставляться такі вимоги:

1. реальність показників звітності – для цього перед складанням

бухгалтерської звітності складають правильність розрахунків доходів і
видатків ,а також дані звіту повинні бути підтверджені результатами

32

інвентаризації.Показники звіту повинні бути документально обгрунтовані.

2. своєчасність складання і подання звіту – використовується для
управління і контролю.

3. ясність показників звіту – повинні бути підтверджені відповідними
розрахунками.

4. єдність методики розрахунку звітних показників.

5. порівняльність звітних показників з показниками плану і минулого
періоду.

Річна бухгалтерська звітність складається по формах. Основні з них:

1. Баланс по основній діяльності ф.ЧЯІ

2. Звіт про фінансові результати ф.К2

3. Звіт про фінансово-майновий стан

4. Декларація про прибуток

5. Розрахунок внесків до фонду Чорнобиля.

6. Розрахунок іноваційного фонду і фонду охорони праці.

7. Довідка валютного відділу.

8. Довідка про воду і комунальні послуги.

9. Довідка по касових апаратах.

10. Розрахунок по бартерних операціях. •

11. Декларація по ПДВ.

12. Розрахунок перевищення фонду споживання.

13. Розрахунок амортизаційних відрахувань.

14. Розшифровка до форми К2.

15. Розрахунок суми податку на прибуток.

16. Звіт про витрати на виробництво продукції ф.Н5-с.

До квартальної звітності відноситься •-

1. Баланс по основній діяльності ф.КІ

2. Звіт про фінансові результати ф.М2

33

3. Декларація про прибуток

4. Розрахунок внесків до фонду Чорнобиля

5. Розрахунок іноваційного фонду і фонду охорони праці

6. Довідка валютного відділу

7. Довідка про воду і комунальні послуги

8. Довідка по касових апаратах

9. Декларація по ПДВ

10. Розрахунок перевищення фонду споживання

11. Розрахунок суми податку на прибуток

Організація складання звітності визначається нормативними
документами, а саме:

– Положенням про організацію б/о в Україні за М250.

Інструкції про порядок заповнення форм бухгалтерського звіту,
затверджені наказом Мінфіну України від 18 серпня 1995 року МІ 39.

– Порядок складання і подання звіту передбачений графіком, в якому
вказуються форми .терміни подання , відповідальний за склад звіту і інші
дані.

3.4. Облік імпортно-експортних операцій.

Підприємства, які здійснюють зовнішньо-економічну діяльність,
відкривають валютний рахунок в комерційному банку, якщо мають ліцензію
НБУ на ведення валютних операцій. Для обліку валютних коштів в Україні
відкрито активний рахунок 52″Валютний рахунок”.

Експорт – продаж товару або послуги надані іноземному покупцю з
відправленням товару в країну покупця.

Імпорт – пидбання товару чи послуг в іноземного постачальника з
завезенням товару в країну покупця.

Реекспорт – це експорт імпортного товару з попереднім завезенням в
країну або без такого завезення.

34

Поставка експортних товарів здійснюється на основі укладених контрактів
між експортером та імпортером.

В міжнародних угодах по купівлі та продажу товарів використовують
різноманітні форми розрахунків пов’язаних із застосуванням банківських
та комерційних кредитів.

Загальними формами є такі розрахунки:

— інкасовим дорученням

— акредитивами

— по відкритому рахунку

— з запитом комерційного кредиту

Для обліку розрахунків з постачальнмками застосовують рахунок 60
“Розрахунки з постачальниками та підрядчиками”.

Розрахунки здійснюють в ж/о № 6,3.Записи ведуть за найменуванням
постачальників лінійно-позиційним способом.

Аналітичний облік необхідно базувати в межах ж/о, або в розрізі країн
постачальників, номерів контрактів, а в них вже за постачальниками.

Облік експортних та імпортних товарів ведеться в розрізі:

— облікових партій

— товарної номенклатури

— місць зберігання, етапів і напрямків руху товарів

— МВО

Облік товарів ведеться в натуральному та вартісному виразі. Основою для
обліку експортних та імпортних товарів та їх руху лежать відповідним
чином оформлені документи:

— рахунки постачальників

— поштові квитанції

— приймальні акти

— комерційні акти

При імпорті сировини, продовольчих товарів за облікову партію приймають:

— по морських перевезеннях: тонна,паром.

— по залізничних: вагон, ешелон.

35

Облік експортних товарів здійснюється за відпускною вартістю. Імпорт — в
фактурній вартості.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020