Тема. Розвиток феодальних відносин у країнах Західної Європи та
Візантійській імперії.
План
1. Місце феодалізму у світовій історії та його періодизація.
2. Виникнення і розвиток феодальних відносин у країнах Західної Європи.
3. Виникнення і формування феодальних відносин у Візантійській імперії.
4. Середньовічне місто, його виникнення та економічна роль.
1. Місце феодалізму у світовій історії та його періодизація.
В попередній лекції ми переконались, що господарство, засноване на
жорстокій експлуатації рабів, зазнало економічного краху.
В середині першого тисячоліття н. е. сталися кардинальні зміни в
господарстві країн світу, суть яких полягала в появі нових економічних
відносин, які в науковій літературі дістали назву феодальні, а
суспільство – феодальне або аграрне (від слова феод – спадкове
землеволодіння) в Західній Європі у середні віки.
Становлення цих економічних відносин відбулося в різних країнах в різний
час. Найраніше феодалізм виник в Індії (ІІ ст.), в Італії в ІІІ ст.,
Англії і Франції в V ст., в арабів, японців і східних слов’ян в VI ст.,
в Німеччині – в УІІ ст.
Історики багато сперечались з приводу походження західноєвропейського
феодалізму. Так звані романісти (Дюбо, Фюстель де Куланж) виводили
феодалізм із римських начал, германісти (Ш. Монтеск’є, Г. Мауер, Г.
Вайц, П. Рот, Дж. Кембл) – із відносин, які існували у варварів. Однак,
уже в ХІХ ст. К. Ф. Савіні, Ф. Гізо, М. М. Ковалевський, О. П.
Виноградов довели, що на значній території Західної Європи феодальний
лад виник в результаті синтезу римських і германських
соціально-економічних інститутів. Ця точка зору одержала подальший
розвиток в марксистській історіографії (З. В, Удальцова, Є. В. Туткова,
Б. В. Поршнєв, Ф. Я. Полянський).
Феодальне суспільство характеризується наступними ознаками:
1. панування приватної власності, основою якої була земля у формі феода;
2. монополія феодала на землю;
3. протиріччя між великою власністю на землю і дрібним селянським
володінням;
4. особиста, поземельна, судово-адміністративна, військово-політична
залежність селянина від землевласника.
5. натуральний характер господарства;
6. другорядна роль обміну;
7. переважання ручної праці;
8. примітивність знарядь праці спричинили примітивність форм
господарювання;
9. рентна форма експлуатації феодально залежного селянства
(відробіткова, натуральна, грошова рента);
10. наявність васально-сеньйоріальної системи;
11. основні форми господарської діяльності – феодальна вотчина
(французька сеньйорія, англійський манор), ремісничий цех, торгова
гільдія;
12. позаекономічний примус;
13. умовний характер земельної власності
14. місце людини в суспільстві визначалося не особистими якостями чи
заслугами, а походженням: син сеньйора ставав сеньйором, син селянина –
селянином, син ремісника – ремісником.
Феодалізм у західноєвропейських країнах пройшов три етапи:
1.) V – X ст. – раннє середньовіччя, в якому сформувалися і утвердилися
визначальні риси феодального господарства (період генези);
2.) XI – XV ст. – період зрілості феодального господарства, внутрішня
колонізація, розвиток міст, ремесла і товарного виробництва;
3.) XVI – перша половина XVIII ст. – пізнє середньовіччя, в якому
зароджується ринкове господарство, використовувалися енергія вітру і
рік, вугілля і деревина, з’являються ознаки індустріальної цивілізації.
2. Виникнення і розвиток феодальних відносин у країнах Західної Європи.
Становлення феодальних відносин в країнах Західної Європи мало свої
особливості. До прикладу в Італії, Франції, Іспанії, Візантійській
імперії період становлення цих економічних відносин називають романським
(сформувалися на основі соціально-економічної спадщини Римської імперії
та господарських досягнень германських племен); в Англії, Німеччині,
скандинавських і слов’янських країнах перехід до феодальних відносин
відбувся на основі розкладу родоплемінних і общинних відносин.
Причини феодалізації були характерні для всіх західноєвропейських
держав:
– в генезі феодалізму велику роль відіграв уклад, успадкований від
Римської імперії (колонат, патронат, землеробське рабство, велика
земельна власність);
– чималу роль відіграли зародки феодалізму, які розвинулись у германців
(рабство, напівсвобода, патронатні відносини, дружинний лад, наявність
родової служилої знаті);
– зародки феодалізму у германців розвинулись у справжній феодалізм
“благодаря воздействию производительных сил, найденных у завоеванных
странах”;
– варварські завоювання привели до подальшої натуралізації і аграризації
економіки;
– католицька церква і світські землевласники широко практикували систему
прекаріїв (селянин, щоб захистити себе вступав під патронат феодала);
– ранньофеодальна держава в особі королів широко практикувала роздачу
земель спочатку на умові бенефіція (земельне пожалування при умові
несення військової служби, яке не передавалось у спадок), а потім лена
(який передавався у спадок);
– закріпаченню общинників сприяли феодальні міжусобиці, набіги арабів,
угорців, аварів, норманців.
Класичним зразком феодального суспільства вважається французька модель,
хоч в кожній країні процеси феодалізації мали свої особливості.
Становлення середньовічного господарства яскраво простежується на
прикладі королівства франків (V – IX ст.), яке було створене
германськими племенами франків на території колишньої римської провінції
– Північної Галлії (сучасна Франція), а з VIII ст. опанувало більшу
частину Західної Європи.
У V – VШ ст. у Франкському королівстві відбувається перетворення родової
землеробської общини на сусідську-марку, в якій переважало індивідуальне
сімейне господарство – основна виробнича ланка франкської общини. Права
відчуження (вільного розпорядження) землі франки не знали. Вся земля
знаходилася у колективній власності громади. У спадок (синам, братам,
померлого франка)передавалися наділи орної землі, сади, виноградники,
ділянки лісу, луки та пасовища. Поступово спадкові наділи збільшувалися
і перетворювалися на алод – приватну сімейну власність, яка вільно
відчужувалася – продавалася, обмінювалася, заповідалася і дарувалася без
дозволу громади.
У VШ – ІХ ст. аграрні відносини пройшли складну еволюцію, пов’язану з
посиленням ролі держави в економічному житті. Король Карл Мортелл
(714-751) провів військово-аграрну реформу, якою надав воїнам-рицарям
пожиттєві земельні наділи – бенефіції – за умови виконання ними
військової служби. Так склалось бенефіціальне –умовно-службове
землеволодіння, яке ґрунтувалося на сеньойоріально-васальних відносинах.
В ІХ ст. васальна служба стала спадковою. Бенефіцій перетворився на лен
– основну найпоширенішу форму землеволодіння доби середньовіччя.
Феодальне господарство утверджувалось і розвивалося в межах маєтку –
сеньйорії (кілька сотень гектарів). Земля поділялася на домен, де
господарював сам землевласник та селянські наділи. Із зростанням
великого землеволодіння формувалося феодально залежне селянство: серви
(нащадки колишніх рабів, колонів), вільні франкські солдати, дрібні
галло-римські землевласники.
Були поширеними прекарні угоди, згідно з якими земля вільного дрібного
власника відчужувалась на користь сеньйора чи церкви, а потім
поверталася селянинові в пожиттєве користування як земля, видана на
прохання. Угоди передбачали обов’язки сеньйорів щодо селян.
Отже, в V – ІХ ст. у Франкській державі сформувалася класична форма
феодального службового землеволодіння та сеньйоріально-селянських
відносин. Дрібне господарство франків витіснило феодальний маєток
сеньйора – замкнуте натуральне господарство, власник якого мав усю
повноту влади на своїй території.
Своєї зрілості феодальні відносини досягли в країнах Західної Європи в
ХІ – ХV ст.. Панувала феодальна земельна власність трьох типів: –
королівська, світська, церковна.
З ХШ ст. у Франції, а потім і в інших країнах починається криза
панщинної системи. Феодали здійснили масовий перевід закріпачених селян
із панщини на натуральний, а згодом – на грошовий оброк (“комутація
ренти”).
У ХІV – ХV ст. феодальні господарства втягуються у товарно-грошові
відносини. З’являються нові економічно-правові форми взаємовідносин між
феодалами і селянами – оренда, найм, орієнтовані на ринок.
3. Виникнення і формування феодальних відносин у
Візантійській імперії.
В 395 році н. е. Римська імперія розпалася на 2 частини – східну і
західну. Західна Римська Імперія була більш розвиненою в господарському
відношенні, але в кінці ІV ст. господарський і культурний центр став все
більше переміщуватись на схід. Столицею Східної (Візантії) імперії стало
м. Константинополь. Проіснувала до 1453 року (впала під натисками
турків).
В боротьбі з великими землевласниками вільні колони (основна маса
сільськогосподарського населення) потрапляли в економічну залежність і
перетворювались у приписних орендарів – енапографів. Вони орендували
чужу землю і майно, але вільно нею розпоряджатись не могли. Квазиколони
могли з дозволу господаря продавати свої земельні ділянки. Вільне
селянство було об’єднане в сусідську общину – митрокомію. Генезис
феодалізму досяг найбільших успіхів у VІ ст. (за часів правління
імператора Юстиніана (527-565)).
Члени митрокомії мали право приватної власності на землю. В VІІ ст.
відбувався процес розшарування селян: апори – зубожілі селяни, які
здавали свою землю в оренду, стратеотипи – селяни, які одержували за
службу землю і платили лише поземельний податок, парики – раби, нащадки
колонів, збіднілі вільні общинники. Їх можна було продавати (і не
обов’язково з землею), дарувати. Власнику від їх експлуатації
діставалось 30-45% прибутку.
Наряду з вотчинним одержало розповсюдження умовне феодальне
землеволодіння (пронія). Проніари перетворювалися у справжніх ленників,
так як їх земля ставала спадковою. У VШ – ІХ ст. зростає власність
військової і цивільної знаті.
Існували три форми великого землеволодіння:
– приватне феодальне;
– церковно-монастирське;
– державне.
Феодальна власність формувалась двома шляхами:
– розорення общинників через неспроможність сплачувати податки;
– держава дарувала землі разом з селянами.
Великий вплив на формування феодальних відносин у Візантії справляла
держава, вона не зазнала феодальної роздробленості. Податок – канон
збирався з селян у великих розмірах.
В ХШ – ХV ст. розвиваються в надрах феодалізму товарно-грошові
відносини.
4. Середньовічне місто, його виникнення та економічна роль.
В країнах Західної Європи найдавніші міста започаткували римляни біля
стін великих замків, монастирів, на перехресті торгових шляхів, над
великими річками, на узбережжі морів. З кінця ХІ ст. відроджуються
античні міста – Рим, Неаполь, Париж, Генуя, Ліон, Лондон і утворюються
нові – Гамбург, Любек, Лейпциг, Магдебург. Основними причинами цього
процесу були:
– подальший ріст продуктивних сил;
– відокремлення ремесла від сільського господарства;
– руйнування натурально-господарських форм виробництва;
– розвиток товарних відносин;
– хрестові походи кінця ХІ ст. активізували західноєвропейську торгівлю,
а отже і розквіт міст;
– посилення феодального гноблення селян спричинило їх втечі і набуття
там статусу вільних людей.
Раніше, ніж в інших країнах, відбувалося пожвавлення міст в Італії:
Амальфі, Венеція, Генуя, Піза, Барі. Згодом ростуть південнофранцузькі
міста: Марсель, Тулуза, Арль. З ХІ ст. ростуть міста в Англії, Німеччині
– Бремен, Любек, Гамбург, Магдебург. Населення в містах було небагато –
чисельним (біля 5 тисяч чоловік). Виключення склали Париж, Венеція,
Флоренція (більше 100 тисяч).
Спочатку середньовічні міста були власністю феодалів. В ХІ – ХШ ст. у
містах прокотилася хвиля комунальних революцій, внаслідок яких міста
добилися незалежності та самоврядування. Міста стали осередками
промисловості. Найбільш поширеними ремеслами були текстильне, виплавка і
обробка металів, виробництво зброї, гірнича справа, залізорудна,
видобування солі.
Ремесло мало цехову організацію – об’єднання ремісників однієї чи ряду
професій в межах міста у спілки – цехи. Причини їх виникнення:
– необхідність згуртування проти об’єднаного дворянства;
– потреба ремісників у спільних приміщеннях;
– зростання конкуренції з боку сільських ремісників;
– необхідність створення умов для професійної діяльності своїх членів.
Внутрішні правила були спрямовані на підтримання економічної рівності
серед членів цеху. Він був військовою організацією, що брала участь в
охороні й обороні міста. Цех мав свою церкву, каплицю, будучи своєрідною
релігійною організацією. Цехова організація була економічно раціональною
в ХШ – ХV ст. і мала тоді прогресивне значення в розвитку середньовічної
промисловості. Згодом цехи стали гальмувати розвиток продуктивних сил.
Сувора регламентація виробництва і збуту призвела до застою у розвитку
науки, техніки і, як наслідок, до занепаду промисловості.
Економічна роль середньовічного міста в тому, що розвиток ремесла в
містах став важливою передумовою активізації торгівлі, яка мала велике
значення для розвитку промислового виробництва в Європі.
Розвиток товарно-грошових відносин сприяв виникненню мануфактурного
виробництва, а це вже елементи капіталістичної організації виробництва.
Таким чином, місто відіграло вирішальну роль в зміні способу життя
людей, соціальної структури суспільства, підготувало умови для більш
погресивних форм господарювання.
Саме в цей час закладаються основи майбутньої ринкової економіки,
зароджується банківська справа, кредит, вдосконалюється грошова система
без чого неможливий розвиток капіталістичного виробництва і торгівлі.
Отже, V – ХV ст. стали важливим етапом у розвитку західноєвропейського
регіону. У цей період сформувалась і вдосконалювалась феодальна
структура, намітився прогрес у аграрному секторі. Значних успіхів
досягли міста, які стали центрами господарського розвитку.
Запитання і завдання для самоперевірки
1.) Визначте суть феодальних виробничих відносин, назвіть основні риси
та етапи становлення в країнах Західної Європи.
2.) Охарактеризуйте шляхи формування форми і типи власності в добу
середньовіччя.
3.) Назвіть основні виробничі форми феодалізму.
4.) Розкрийте особливості становлення феодального господарства у
Франції, Англії, Німеччині.
5.) Проаналізуйте особливості становлення феодалізму у Візантійській
імперії.
6.) Розкрийте основні причини виникнення західноєвропейських міст, їх
економічну роль.
7.) Опишіть цеховий лад середньовічного міста, покажіть його економічну
доцільність у ХІІ – ХV ст.
8.) Охарактеризуйте риси, характер європейської торгівлі в середні віки,
її головні шляхи і райони.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
