Реферат на тему:
Розробка проекту. Проектний аналіз
План:
1. Розробка
2. Експертиза
3. Переговори
4. Реалізація
5. Завершальна оцінка
1. Розробка
Процес, який починається зі стадії ідентифікації проекту тривае на
стадіях розробки та експертизи і приводить, врешті-решт, до рішення про
можливість інвестування коштів для його реалізації. Як зазначено вище,
це не рівний і послідовний, а ітераційний процес, коли доводиться
повертатися до вже пройдених етапів, змінювати сформовані перед тим
ідеї, вибирати оптимальний варіант шляхом порівняння наявних варіантів з
огляду на їх відносну вартість і прибутковість, аналізувати з різним
ступенем детальності технічні, екологічні, економічні, фінансові,
соціальні та організаційні аспекти проекту.
Уточнення цілей проекту та засобів їх досягнення становить важливу
частину діяльності по розробці проекту. Це може відбуватися по-різному.
Так, наприклад, завдання виробництва мають виражатися в конкретному,
поетапному збільшенні випуску певного асортименту продукції та послуг.
Потрібно детально вивчити технічні труднощі в реалізації проекту,
наприклад, несприятливі характеристики грунту для промислового проекту.
Необхідні організаційні реформи слід подати у вигляді програми дій.
В міру уточнення цілей проекту та скорочення кількості варіантів і
альтернатив їх реалізації проект набуває конкретності, і детальніша його
розробка провадиться на основі відібраних варіантів.
Незалежно від того, проведено чи ні попередній аналіз здійснимості
проекту, основний його аналіз (скринінг) має посідати певне місце в
процесі розробки проекту. Хоча необхідність такого аналізу очевидна,
коли йдеться про великі інфраструктурні проекти. Точність і
систематичний підхід, властивий аналізові здійснимості, робить його
бажаним для всіх проектів, за винятком пересічних і повторних
капіталовкладень.
Скринінг мае встановити, чи варто здійснювати проект і який з варіантів
проекту є найкращим для досягнення його цілей.
Цей різновид аналізу провадиться для з’ясування здійснимості або
обгрунтування проекту в цілому і з огляду на його основні параметри:
технічну здійснимість, вплив на довколишнє середовище, комерційну
обгрунтованість, організаційні заходи, соціальні та культурні аспекти,
фінансову й економічну ефективність. Кожен з цих параметрів
аналізуеться, а для одержання загальної картини застосовується метод
послідовного наближення. Так, найприйнятніший пакет технічних вирішень
залежатиме, скажімо, від попиту на продукцію здійсненого проекту,
адміністративних можливостей організації, яка виконуе проект, а також
від культурних традицій і соціального поводження кінцевих виробників чи
споживачів.
Завдання скринінгу не є з’ясування, чи досить добра конкретна ідея
проекту, щоб фінансувати її здійснення. Скринінг покликаний знайти краще
з можливих рішень у заданих умовах і показати, як проект може
видозмінити ці умови. Окрім зазначених загальних характеристик, методи
скринінгу можуть різнитися один від одного так само, як і аналізовані
проекти. Масштаб і тривалість скринінгу залежать від виду й типу
проекту.
Оскільки скринінг вимагае значних коштів на розробку проекту, неминуче
виникає питання, чи виправдані такі витрати. Але ті, хто готуе план
проведення аналізу, повинні усвідомлювати, що надмірна економія коштів
недоречна, оскільки добре проведений скринінг багаторазово окупиться
завдяки подальшій економії коштів, необхідних для його реалізації.
Незалежно від ступеня складності й детальності скринінг повинен давати
відповіді на основні запитання:
чи достатній попит на продукцію проекту?
чи проект технічно узгоджений і чи є він втіленням кращої з можливих у
даних умовах технічних альтернатив?
чи є проект екологічно прийнятним?
чи узгоджений проект із звичаями та традиціями зацікавлених суб’ектів?
чи є проект економічно виправданим і реальним з фінансового погляду?
чи відповідає проект завданням і пріоритетам розвитку національної
економіки?
При розробці проекту однією з найважливіших проблем є визначення ступеня
його комплексності. Для кожної мети існує низка варіантів її досягнення,
деякі з котрих реалізувати важче, ніж інші. Цілі проекту мають бути
максимально простими з урахуванням того, що треба зробити для успіху
його реалізації.
2. Експертиза
Експертиза проекту може здійснюватись як особами, котрі проводили
передінвестиційні дослідження й розробку проекту, так і сторонніми
експертами.
Експертиза забезпечує детальний аналіз усіх аспектів проекту та його
наслідків. На цьому етапі закладається основа для реалізації проекту.
План проекту, прийнятий на етапі експертизи, є базою для оцінки
успішності проекту. Експертизі можуть підлягати як проект, так і
організації, що беруть участь у реалізації проекту.
Завданням експертизи є визначення того, наскільки позитивні результати
проекту перевищать його негативні наслідки.
Комерційна експертиза вимагає проведення аналізу:
доступності і якості ресрсів та їх вартісної оцінки;
попиту на продукцію, заходів по маркетингу та ймовірних цін;
витрат і прибутків для визначення комерційної життєздатності суб’екта.
Технічна експертиза містить оцінку:
масштабу проекту;
процесів, матеріалів, обладнання та надійності технічних систем;
придатності технічного плану для місця розташування проекту;
доступності та якості потрібних для проекту ресурсів;
рівня сервісу й надійності існуючоі інфраструктури, яку
використовуватиме проект;
строків і графіка виконання технічних вирішень для реалізації проекту.
Екологічна експертиза дозволяе оцінити вплив проекту на довколишнє
середовище в таких напрямах:
забруднення повітряного басейну, грунтів та водойм;
зниження біологічної різноманітності;
перевезення, використання або віддалення небезпечних чи токсичних
відходів;
засоленість та заболоченість земель.
Соціальна експертиза має відповісти на питання:
якою мірою люди, які повинні дістати вигоду від проекту, мають доступ
або контролюють виробничі ресурси району;
яким чином структура сім’ї поліпшуе чи погіршуе перспективи для успіху
проекту;
чи мають дрібні виробники доступ до інформації про ширші ринки збуту та
регіональну економіку;
яким чином система землекористування та землеволодіння, а також
можливості альтернативного працевлаштування можуть вплинути на ступінь
зацікавленості в видах діяльності, запропонованих згідно з проектом, для
гаданих одержувачів вигоди від його реалізації.
Інституційні аспекти експертизи містять:
обгрунтування можливостей реалізації проекту в існуючому політичному,
економічному та правовому сердовищі;
мотивацію формування команди проекту;
оцінку потенціалу та структури організації, що здійснюе проект;
визначення організаційних змін, необхідних для успішної реалізації
проекту;
визначення критеріїв, які використовуються для оцінки правильної й
раціональної організації.
Фінансова експертиза дає змогу перевірити фінансову життєздатність
проекту і визначити заходи, необхідні для обгрунтованого фінансового
управління проектом. Окрім того, фінансова експертиза може брати до
уваги деякі або всі нижченаведені чинники:
рентабельність проекту;
фінансові наслідки для замовників або інвесторів проекту, виключаючи
оцінку ризиків;
стандарти фінансової діяльності, яких слід дотримуватися під час
здійснення проекту.
Фінансова експертиза включає поточну й перспективну оцінку:
бухгалтерського балансу;
звіту про прибутки й збитки;
руху коштів;
можливості фінансування за рахунок різних джерел.
Економічна експертиза дозволяє оцінити:
чи є виправданим використання проектом національних ресурсів з огляду на
наявність конкурентного попиту на ці ресурси;
вигоди, які буде одержано в результаті реалізації проекту, для
суспільства в цілому,
необхідні стимули для різних учасників проекту.
3. Переговори
Після стадії експертизи проекту представники інвесторів проводять
офіційну зустріч, тобто переговори, щоб підтвердити терміни й умови його
фінансування. Ці домовленості потім формулюються як правові
зобов’язання, викладені в документах, що підписуються обома сторонами.
Якщо проект розроблявся у тісній спвпраці з персоналом проекту,
документи по фінансуванню проекту містять мало нової інформації, тож
офіційна зустріч для ведення переговорів являє собою більш-менш
формальне підтвердження домовленостей, досягнутих раніше протягом
багатомісячної роботи по розробці й експертизі проекту. Втім, іноді
кредитор і позичальник заходять у серйозну суперечку, що вимагає
розв’язання. Відтак офіційні переговори дають останній шанс переконати
іншу сторону погодитися на компромісне рішення або змінити план проекту
так, щоб усунути причину конфлікту. Якщо переговори ведуться по проекту
кредитного документа, то проект складається з чотирьох основних
розділів:
характеристика позичальника та кредитора;
сума, строки і процентна ставка по кредиту;
загальний опис проекту і категорії товарів та послуг із зазначенням їх
обсягу, на які можуть бути витрачені кредити;
інші умови кредитування.
Зі свого боку, кредитор повинен упевнитися, що передбачуваний
позичальник має необхідні повноваження на здійснення проекту і
завершення кредиту. Стратегія кредитора полягає в одержанні додаткової
гарантії того, що укладена угода передбачає надання кредиту організації,
яка здійснює проект, і що строк та умови такого кредитування є
обгрунтованими й доцільними.
Звичайно умови або зобов’язання щодо кредиту посідають чільне місце на
переговорах. Передумова всіх кредитів – згода позичальника виконати
загальні умови кредитора, які включають основні вимоги й норми по
виконанню контрактів на закупівлю, по витраті коштів і погашенню позики.
Крім цього, зобов’язання щодо проекту уточнюють домовленості під час
проведення тих чи інших дій або по виходу на контрольні цифри, які
відповідають організаційним завданням та цілям побудови виробничих
потужностей. У проектах, що відображають стратегічний курс, взяті
зобов’язання і являють собою проект.
Замовник та інвестор можуть домовитися про дії, спрямовані на поліпшення
роботи, і зафіксувати цю домовленість у зобов’язаннях з таких питань:
що і в який строк належить зробити;
яка частина прибутку дістанеться інвесторові;
що треба зробити для зниження видатків, дебіторської заборгованості та
оптимізації запасів;
як реорганізувати управління підприємством.
4. Реалізація
Робота, проведена на попередніх стадіях циклу проекту (ідентифікація,
розробка та експертиза проекту), спрямована на успішне здійснення
проекту. При ретельній підготовці на цих стадіях проект набирає
завершеної форми, коли визначено чіткий план дій, що розподіляе
обов’язки та відповідальність учасників проекту.
Реалізація проекту починається з планування.
У плані здійснення проекту найважливішою частиною є система досягнення
згоди щодо розподілу ролей, відповідальності й прав усіх учасників
проекту. Цього можна досягти лише шляхом спільного планування,
вироблення єдиної думки про те, хто що має робити, коли і як. Ключем до
такої згоди є обмін інформацією, а результатом – план дій, який
запобігав би потребі перегляду й видозміни раніше досягнутих
домовленостей.
Наступним етапом реалізації є проведення переговорів та укладання
контрактів на постачання сировини і матеріалів, технологій, обладнання,
а також укладання переговорів на виконання субконтрактних робіт. На цій
стадії може бути здійснено інженерно-технічне проектування (дизайнерські
роботи), будівництво як самого об’єкта, так і необхідних
інфраструктурних елементів проекту, виробничий маркетинг та навчання.
Не менш важливим на стадії реалізації є контроль. Виділяються три
аспекти контролю проекту.
По-перше, інженерно-технічний нагляд за технічними аспектами проекту,
що його здійснюють технічні фахівці, які перевіряють, наскільки
виробничі потужності, продукція, що вироблена, та послуги відповідають
технічним вимогам.
По-друге, контроль замовником ходу виконання проекту в цілому. До
компетенції контролю входить спостереження за перебігом проекту та
пропозицій щодо будь-яких необхідних змін у розробленій структурі або
плані реалізації проекту. Всі аспекти діяльності у зв’язку з проектом, у
тому числі підготовка персоналу, дослідження, стратегічні заходи, а
також матеріальні компоненти проекту мають дістати висвітлення у звітах.
Завдання такого контролю потрійне – він захищае учасників проекту від
несподіваних прикрих сюрпризів, вносить свій вклад в існуючу суму знань
про різні підходи до проблем, дозволяе уникнути аналогічних проблем, при
розробці й реалізації інших проектів.
По-третє, контроль інвесторами, що має дві мети – забезпечити
здійснення цілей проекту і погашення кредиту або одержання планового
прибутку від інвестицій. Представники кредиторів будуть зацікавлені в
тому, щоб забезпечити спрямування позикових коштів на здійснення
проекту, обговорити досягнуті успіхи з відповідальною за проект
організацією.
5. Завершальна оцінка
Проекти, особливо успішні, мають довге життя. В певному розумінні
проекти ніколи не завершуються, а дають позитивні результати протягом
невизначеного строку. Втім, після стадії реалізації корисно оцінити
уроки проекту і переглянути можливий вклад проекту в зміни життя людей.
Ця оцінка, що провадиться після стадії реалізації проекту, являє собою
своєрідний урок для тих, хто планує подальші проекти, оскільки слугує
дисциплінуючим заходом щодо тих, хто планував підданій оцінці завершений
проект.
Завершальна оцінка передачає ретроспективний аналіз проекту. Вона
провадиться переважно тоді, коли проект після здійснення перебував в
експлуатації від двох до трьох років.
Важливим моментом проведення такої завершальної оцінки є встановлення
причин успіху або провалу проекту. Це дає змогу з’ясувати такі
особливості, які можуть з успіхом використовуватися в інших проектах.
Завершальна оцінка також надає менеджерам та зацікавленим користувачам
інформацію щодо того, наскільки ефективно і повно проекти досягають
сподіваних результатів. Таким чином, завершальна оцінка виконує дві
функції, а саме – навчального документа і звітного матеріалу.
Як правило, завершальна оцінка має дати відповіді на низку запитань:
чи були вихідні цілі проекту чітко визначеними й здійснимими;
чи правильним був вибір технічних рішень та способів
матеріально-технічного постачання;
чи правильно було оцінено соціально-економічні та екологічні умови;
чи правильно було визначено групу користувачів результатами проекту і чи
ефективним виявилось обслуговування цієї групи;
чи досягнуто було істотного прогресу у зміцненні створених проектом
організацій;
чи мали місце значні перевитрати коштів і, якщо були, то з якої причини;
чи було досягнуто запланованої норми прибутку і, якщо ні, то з якої
причини.
Ретроспективність – перевага завершальної оцінки. З цього погляду, у
ході оцінки майже напевне можна знайти шляхи, за допомогою яких вдалося
б досягти кращих результатів.
5.1. Підходи до завершальної оцінки
Єдиного стандарту оцінки не існує, однак для досягнення максимальної
ефективності оцінки слід дотримуватись таких загальних умов:
особи, які керують розробкою та здійсненням проекту, повинні брати
участь у проведенні завершальної оцінки;
об’єктивність оцінки не повинна викликати сумнівів;
результати оцінки слід зробити доступними;
завершальної оцінки має зазнати якомога більша кількість проектів.
Окрім того, процес перевірки рекомендується провадити тоді, коли
одержані результати можуть виявитись корисними для планування наступних
проектів.
Щоб використання досвіду дало максимальну користь, усі проекти слід було
б піддати завершальній перевірці. Оскільки це навряд чи здійснимо,
процес перевірки має охопити, принаймні, всі великі й інші особливо
важливі проекти, а також певну випадкову вибірку з інших проектів.
Література:
1. Баум У. Цикл реализации проекта. –Вашингтон, Институт экономического
развития Всемирного Банка, 1982.
2. Руководство по циклу проекта. – Вашингтон, Институт экономического
развития Всемирного Банка, 1994.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
