РЕФЕРАТ
на тему:
“ПОНЯТТЯ ПРО ІНВЕСТИЦІЇ
ТА ІНВЕСТУВАННЯ”
План
Поняття інвестиції.
Причини і фактори, що впливають на прямі іноземні інвестиції в
розвинутих країнах.
Список використаної літератури.
1. Поняття інвестицій.
Інвестиції ( або капіталовкладення) складаються з доданих протягом року
до національного основного капіталу будівель, устаткуавння та запасів.
Інвестиції означають відмову в поточному споживанні, щоб збільшити
майбутнє споживання.
Застосування слова “інвестиції” економістами дещо відрізняється від
загальновживаного. Коли хтось каже що хоче здійснити інвестиції, то це,
як правило, стосується купівлі звичайних акцій чи облігацій. Таке
вживання даного слова відрізняється від його застосування економістами у
терміні інвестиційні видатки. Купівля цінних паперів не передбачає
збільшення попиту на нові вироблені товари і послуги. Коли економісти
говорять про інвестиційні видатки, то мають на увазі купівлю нового
реального основного капіталу, такого, як новий верстат або новий
будинок. Ці акти купівлі справді збільшують сукупний попит.
Важливо зрозуміти, що існує два види інвестицій. Перший вид – це
вкладання в основний капітал, тобто видатки ділових фірм на устаткування
(верстати, комп’ютери, літаки) та будівництво (фабрики, приміщення
контор, торгові центри) і планові видатки на житлові будинки. Другий вид
– це інвестиції у товарно-матеріальні запаси, тобто видатки ділових фірм
на додаткові запаси сировини, деталей та кінцевих товарів, що
обчислюються як зміна запасів цих статей протягом певного періоду часу,
скажімо за рік.
Важлива риса інвестицій у товарно-матеріальні запаси полягає у тому, що,
на відміну від інвестицій в устаткування, які завжди є плановими, ряд
інвестицій у товарно-матеріальні запаси можуть бути незапланованими.
Розрізняють також чисті і валові інвестиції.
Валові інвестиції не корегуються на амортизацію, яка вимірює величину
капіталу що був спожитий у певному році. Отже, валові інвестиції
включають всі машини, фабрики, будинки, що збудовані протягом року, –
навіть коли окремі з них просто були куплені, щоб замістити старі засоби
праці, що зносилися.
Щоб отримати величину розширення суспільного капіталу, валові інвестиції
не є точним вимірювачем.
Для того, щоб знайти чистий приріст капіталу, потрібно взяти валові
інвестиції і вирахувати вибуття капіталу у формі амортизації, тобто суму
зношеного капіталу.
Таким чином, щоб оцінити капіталовкладення, розраховуємо чисті
інвестиції. Чисті інвестиції завжди дорівнюють новоствореному капіталу
(валові інвестиції) за мінусом вибулого капіталу (амортизація капіталу).
Важливе місце в інвестиційній діяльності займає міжнародне інвестування.
Міжнародні інвестиції – це довгострокове вкладення міжнародного капіталу
в економіку країни у вигляді створення філій, дочірніх компаній,
спільних підприємств і просто у вигляді участі в капіталі.
В залежності від ступеня реальноздійснюваного контролю за діяльністю
створених підприємств виділяють дві форми інвестицій:
1. Прямі закордонні інвестиції- це капіталовкладення в закордонні
підприємства, які забезпечують інвесторові безпосередній контроль над
ними і відповідний дохід.
Прямий контроль за діяльністю підприємства забезпечує іноземному
інвестору володіння як 100% акціонерного капіталу так і володіння
контрольним пакетом акцій (не менше 25% акціонерного капіталу, а в
американських фірмах не менше 10%).
2. Портфельні закордонні інвестиції – це капіталовкладення в
закордонні підприємства, які приносять інвестрові відповідний дохід, але
не дають права контролю над підприємствами.
Інвестування має велике значення і вигідне для обох країн: експортери
капіталу отримують прибуток, який вивозять з країни, або використовують
для повторних інвестицій в даній країні. Імпортери капіталу мають
можливість ефективно і раціонально використовувати зовнішні джерела
коштів і технологій в національних інтересах.
2. Причини і фактори, що впливають на прямі іноземні інвестиції в
розвинутих країнах.
Серд розвинутих країн спостерігається висока міра географічної
концентрації прямих іноземних інвестицій – їх найбільша і дедалі
зростюча частина зосереджується в західноєвропейському регіоні: 53.6% у
1980р., 55.2% у 1990р., 56.3%., у 1995р. Головна причина, що зумовлює
наростаючі темпи і масштаби прямих іноземних інвестицій у цьому регіоні,
полягає в успішному розвитку інтеграційних процесів, і в першу чергу – у
рамках Європейського Союзу (ЄС), який включає 15 країн – повноправних
членів із загальною чисельністю населення понад 370 млн. чол. і ряд
країн – асоційованих членів.
Міждержавна економічна інтеграція стимулює припливи і швидке
нагромадження прямих іноземних інвестицій до країн регіону за двома
каналами. За першим відбуваються інтенсивні наростаючі зустічні потоки
інвестицій країн – члкнів інтеграції, оскільки економічні кордрни між
ними широко відкрито; за другим ідуть інвестиції з “третіх” країн,
обминаючи митні бар’єри (тарифні та особливо нетарифні) за принципом
“троянського коня”. Про це красномовно свідчить наростаюче збільшення
прямих іноземни інвестицій до еокноміки країн, які приймаються до складу
ЄС. Так, якщо за п’ять років (1980-1985 рр.) до прийняття Іспанії в
Європейський Союз загальна сума прямих іноземних інвестицій у країні
зросла лише на 3.8 млрд. дол., то за наступні п’ять (1986-1990 рр.),
після прийняття, – на 57.34 млрд.,а ще за наступні на 62.6 млрд. дол. З
тієї самої причини (поряд з іншими) відбувається інтенсивне
нагромаджування прямих іноземних інвестицій в Поротугалії (з 1986 р.),
Греції (з 1981р.), а раніше у Великобританії та Данії.
Важливим фактором, який стимулює приплив іноземних інвестицій до
Західної Європи, є система міжнародних податкових угод. На кінець 1996
р. загальна кількість таких угод, укладених країнами ЄС з іншими
державами, досягла 740 (з них 323 – з розвинутими країнами, 314 – з
тими, які розвиваються, 103 – з країнами з перехідною економікою
Центральної та Східної Європи.
Необхідно відзначити ще одну особливу причину, яка пояснює істотне
наростаюче збільшення прямих іноземних інвестицій в Західній Європі в
90-ті роки. Йдеться про розгортання другої хвилі приватизації в цьому
регіоні. Зокрема, за 1993-1996 рр. тільки в чотирьох країнах (Франції,
Італії, Великобританії, Німеччині) загальна вартість приватизованих
пвдприємств становила 106 млрд. дол.; у 1998-1999 рр. уряд Португалії
планує одержати від приватизації 17 державних підприємств близько 5
млрд. дол.; тощо. Процес приватизації став одним з важливих факторів
величезних за вартістю поглинань підприємств, у тому числі іноземними
інвесторами. Загальна вартість злиттів і поглинань у Західній Європі
зросла з 185.8 млрд. дол. у 1988-1991 рр. до 245.5 млрд. дол. у
1992-1995 рр. Стає зрозумілим зростання середньорічних припливів прямих
приватних інвестицій до західноєвропейського регіону з 40 млрд. дол. у
другій половині 80-х до 99 млрд. дол. у першій половині 90-х.
Іншим велким за нагромадженням прямих іноземних інвестицій регіоном є
промислово розвинута частина Північної Америки (США, Канада), на яку
припадає понад 35% (681 млрд. дол.) загальної суми прямих іноземних
інвестицій в розвинуті країни, в тому числі на США – понад 29% (656
млрд. дол.). США традиційно займає провідне місце серед країн –
імпортерів капіталу.
Що приваблює іноземних інвесторів в США? Крім спільних для всіх країн
факторів, необхідно виділити такі: не порівнянні за своїм обсягом і
структурою внутрішні ринки товарів, послуг науково-технічних знань,
капіталів, робочої сили; стабільно висока міжнародна
конкурентоспроможність; величезні масштаби іноземного сектора (активи
понад 2.5 трлн., обсяг продажі понад 1.5 трлн. дол.), що дозволяє
здійснювати значною мірою самофінансування; чітка тривала тенденція до
зниження курсу американського долара по відношенню до інших ключових
валют, що зумовлює зниження витрат іноземних компаній на інвестиційну
діяльність у США; інша важлива тенденція – до скорочення відриву і
навіть відставання рівня витрат на робочу силу в США порівняно з іншими
розвинутими країнами, урезультаті чого на початку 1997р. за рівнем
заробітної плати в обробній промисловості США опинилися на 13-му місці
серед 19-ти розвинутих країн: 14.6 дол. за годину порівняно з 31.8 дол.
у Західній Німеччині, з 21 дол. в Японії тощо. Додатковим прямим
стимулом для прямих іноземних інвесторів в США є утворення з 1994 р.
Північноамериканської зони вільної торгівлі (НАФТА), що включає, крім
США Канаду і Мексику, із загальною чисельністю населення 370 млн. чол.,
обсягом виробництва 7 трлн. дол. Визначаючи перспективи припливу прямих
іноземних інвестицій до США, необхідно звернути особливу увагу ще на дві
обставини. Перша пов’язана з докорінними структурними змінами в їх
економіці, спрямованими на формування “нової економіки”, в основі якої
лежатимуть інформаційні технології, що істотно зміцнить позиції та
конкурентоспроможність США на світових ринках. Друга обставина
стосується подальшого розвитку інтеграційних процесів в Америці. Йдеться
про те що НАФТА повинна бути основою формування в 2005 р. зони вільної
торгівлі на Американському континенті – ФТАА (Free Trade Area of the
Amerika). Тому є всі підстави стверджувати, що США дедалі більше
нарощуватимуть у себе прямі іноземні інвестиції, загострюючи конкуренцію
на світовому ринку іноземних інвестицій.
Розвиток інтеграційних процесів в Північній Америці багато в чому
пояснює значні розміри прямих іноземних інвестицій в Канаді (понад 120
млрд. дол. нині), а також той факт, що майже 70% цих інвестицій припадає
на США і там же зрсереджено 50% всіх іноземних інвестицій Канади.
Наступним важливим об’єктом прикладання іноземних інвестицій в
розвинутій частині світу є Австралія і Нова Зеландія. Прямі іноземні
інвестиції відіграють значну і дедалі зростаючу роль в економіці цих
країн. Серед основних факторів, які стимулюють приплив інвестицій до цих
країн, небхідно виділити такі: високорозвинуте виробництво, надзвичайно
багата і різноманітна сировинна (втому числі промислова і
сільськогосподарська) база; дуже розвинута сфера послуг (дає понад 2/3
ВВП Австралії); великий експортний потенціал, високий рівень міжнародної
конкурентоспроможності і високий рейтинг привабливості для іноземних
інвесторів; висока політична, економічна, соціальна стабільність; значні
результати у здійсненні економічних реформ. Крім того, ці країни входять
до складу Британської співдружності націй, що дає їм (отже й іноземним
інвесторам) певні вигоди й переваги перед “третіми” країнами у
зовнішньоекономічних зв’язках з Великобританією та багатьма іншими
країнами Співдружності. У рамках цих двох країн функціонує спільний
ринок.
Особливе місце серед розвинутих країн – імпортерів іноземних інвестицій
займають Японія і ПАР. Особливість Японії полягає в тому, що, будучи
другою після США економічно розвинутою країною, за обсягом прямих
іноземних інвестицій вона займає серед розвинутих країн 16-те місце, а
на душу населення – останнє. Незавжаючи на зростання абсолютної суми
іноземних інвестицій (з 3.27 млрд. дол. у 1980 р. до 17.83 млрд. у 1995
р.), питома вага Японії в загальній сумі таких інвестицій у розвинутій
частині світу не змінюється і становить менше як 1%. Серед причин які
зумовлюють її значно меншу привабливість для іноземних інвесторів
необхідно виділити такі: вища міра державного регулювання економіки;
менш ліберальна політика по відношенню до прямих іноземних інвестицій;
випереджаюче порівняно з іншими країнами зростання вартості робочої
сили; дорожчання земельних ділянок; тривале підвищення курсу японської
ієни, що збільшує витрати іноземних інвесторів на підприємницьку
діяльність в країні. Стимулюючим для припливу іноземних інвестицій
фактором є зниження темпів економічного розвитку країни: якщо в
1981-1990рр. середньорічний приріст ВВП становив 4.1% то в 1993-1996 рр.
– лише 0.75% (порівняно з 2.17% в усіх розвинутих країнвх в цілому і з
3.05% у США).
Особливість прямого інвестування в ПАР полягає в тому, що протягом
тривалого періоду, починаючи з кінця 70-х років, загальна сума прямих
інвестицій у країні зменшувалась: з 16.52 млрд. дол. у 1980р. і 11.04
млрд. у 1995р. Значною мірою це пов’язано з політикою апартеїду та із
загостренням політичної та соціальної кризи в країні. Особливо помітне
зниження інвестиційної активності спостерігається з 1989 р. Воно
пов’язане з економічною блокадою, встановленою Світовим співтовариством
на знак протесту проти політики апартеїду правлячого режиму в ПАР. після
приходу до влади Н. Мандели і поступової ліквідації системи апартеїду
починає підвищуватись ділова активність, і, як результат, зростає
приплив іноземних капіталів: у 1995 р. іноземці інвестували в різних
формах 6.8 млрд. дол., у 1996р. – 9.5 млрд.
Звертає на себе увагу відносно велика і наростаюча сума прямих
іноземних інвестицій в Ізраїлі, який відноситься експертами ЮНКТАД до
розвинутих країн. Поясненням цього можуть бути два фактори: значна
частина (понад 35%) прямих інвестицій в країні контролюється ТНК з США;
інших іноземних інвесторів Ізраїль приваблює тим, що завдяки особливим
відносинам між Ізраїлем і США (які включають систему двосторонньої
безмитної торгівлі) вони можуть вільно (безмитно), через Ізраїль
переходити на ринок США.
Література:
1. Семюелсон П. Макроекономіка. – К.:”Основи”, 1995.
2. Мишкін. Економіка грошей, банківської справи і фінансових ринків. –
К.: “Основи”, 1998.
3. Пересада А.А. Інвестиційний процес вУкраїні. К.,”Видавництво Лібра”
ТОВ, 1998р.
4. Ушакова Н.Н. “Инвестирование финансирование кредитирование”. КДТУ
1997р.
5. Дорнбуш Рудігер. Макроекономіка. – К.: Основи, 1996.
6. Бурда. Макроекономіка:Європ. контекст. – К.: Основи, 1998.
7. Губський Б. – Економіка України. Проблеми міжнародного інвестування в
Україні. К., “Преса України”, 1998р.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
