.

Фінансово-економічні результати та ефективність діяльності (курсова робота)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
1 5682
Скачать документ

ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНІ РЕЗУЛЬТАТИ

ТА ЕФЕКТИВНІСТЬ ДІЯЛЬНОСТІ

Зміст і форми фінансової діяльності підприємства (організацій)

Формування й використання прибутку.

Оцінка фінансово економічного стану підприємства (організації).

Cутнісна характеристика та вимірювання ефективності
виробництва.

Чиники зростання ефективності виробництва.

1. ЗМІСТ І ФОРМИ ФІНАНСОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА (ОРГАНІЗАЦІЇ)

1.1 Характеристика фінансової діяльності.

Функціонування підприємства супроводжується безперервним круго-оборотом
коштів, який здійснюється у вигляді витрат ресурсів і одержання доходів,
їхнього розподілу й використання. При цьому визначаються джерела коштів,
напрямки та форми фінансування, оптимізується структура капіталу,
проводяться розрахунки з постачальниками матеріально-технічних ресурсів,
покупцями продукції, державними органами (сплата податків), персоналом
підприємства тощо. Усі ці грошові відносини становлять зміст фінансової’
діяльності підприємства.

Основні завдання фінансової діяльності такі: вибір оптимальних форм
фінансування, структури капіталу підприємства і напрямків його
використання з метою забезпечення стабільно високої прибутковості;
балансування в часі надходжень і витрат платіжних засобів; підтримування
належної ліквідності та своєчасності розрахунків.

Головний зміст фінансової діяльності підприємства (організації) полягає
в належному забезпеченні фінансування.

Відповідно до джерел коштів поділяютьсяна зовнішні йвнутрішні .
Внутрішні фінансування здійснюється за рахунок коштів, одержаних від
діяльності самого підприємства: прибуток, амортизаційні відрахування,
виручка від продажу чи здавання в оренду майна. Зовнішнє фінансування
використовує кошти, не пов’язані з діяльністю підприємства: внески
власників у статутний капітал (безпосередньо або у формі купівлі акцій),
кредит, зобов’язання боржників, державні субсидії тощо.

Треба також розрізняти фінансування за рахунок власних і залучених
коштів. До залучених коштів належать ті, які треба повертати, тобто
кредит або інші боргові зобов’язання. Решта коштів виступає як власний
капітал. При цьому кожна фірма, що намагається ефективно господарювати,
об’єктивно повинна забезпечувати оптимальне (економічно доцільне)
співвідношення власного й залученого капіталу.

Важливою формою фінансування є кредит — платне надання грошей або інших
цінностей у борг на певний час. Залучення кредитних коштів розширює
фінансові можливості підприємства, але одночасно створює ризик,
пов’язаний із необхідністю повернення боргів у майбутньому і сплати
відсотків за користування позиченими коштами. Відтак нині широко
застосовуються кредити в не-грошових формах: товарний кредит, оренда та
її різновид — лізинг.

Товарний кредит — це короткостроковий кредит, який одне підприємство
надає іншому в товарній формі через відстрочку платежу за поставлену
продукцію (кредит постачальника). За товарного кредиту боржник може
оформляти своє зобов’язання у вигляді векселя — документа, який дає
право його власнику одержати зазначену у векселі суму в установлений
термін. Товарний кредит застосовується переважно як засіб розширення
сфери ринку та збільшення обсягу продажу продукції.

Спеціальною формою довгострокового кредиту є оренда — договірне строкове
платне володіння і користування майном. Орендодавець надає в
розпорядження орендаря певне майно на обумовлений термін за прийнятну
для обох сторін орендну плату.

Поширеним у світовій практиці різновидом оренди єлізинг, коли
орендодавець —лізингова компанія (лізингодавець) купує об’єкти оренди
(передусім устаткування) у підприємств-виробників і передає їх у оренду
на певних умовах. По закінченні терміну оренди її об’єкти (залежно від
умов договору) або повертаються лізингодавцю, або орендуються на новий
термін або викупаються орендарем.
-1-

Важливим інструментом управління фінансами підприємства є фінансовий
план. Основна мета складання фінансового плану — узгодження доходів із
витратами в плановому періоді. У перспективному фінансовому плані
вирішуються принципові питання фінансування діяльності та розвитку
підприємства (організації). До таких питань належать передусім
фінансування капітальних вкладень, повернення боргів, сплата відсотків
за борговими зобов’язаннями тощо. Поточні фінансові плани на рік
(квартал, місяць) опрацьовуються , детальніше за видами доходів і витрат
з урахуванням їхньої кален дарної динаміки.

Фінансовий план підприємства (організації) складається у формі балансу
доходів і витрат. У складі доходів основними є надходження від
стабільних власних джерел — прибуток та амортизаційні відрахування.

До нерегулярних власних джерел доходу належать емісія і продаж акцій,
виручка від продажу непотрібних активів тощо. Різниця між плановими
фінансовими потребами і власними коштами покривається за рахунок
залучених коштів у ‘вигляді кредитів, випуску облігацій, лізингу і т. п.

Однією з форм залучення коштів є кредиторська заборгованість, яка за
свою відносну стабільність одержала назву стійких пасивів. До неї
відносять перехідну заборгованість по заробітній платі, відрахування на
соціальні потреби, резерв майбутніх витрат та ін. Зазначена мінімальна
заборгованість визначається середньодобовими нарахованими витратами за
певними їхніми елементами та кількістю днів від початку місяця до
моменту виплат. Наприклад, постійна мінімальна заборгованість по
зарплаті підприємства, в якого квартальний фонд оплати праці налічує
4500 тис. грн., а зарплату працівникам виплачують 5-го числа кожного
місяця, становитиме 200 тис.грн. ((4500/90)*4) . У фінансовий план
включається не загальна сума цієї заборгованості, а її зміна (приріст чи
зменшення) за плановий період.

Витратна частина балансу доходів і витрат включає планові спрямування
коштів: на сплату податку; поповнення резервного фонду; формування
інвестиційних ресурсів (у тім числі поповнення оборотних коштів);
виплату винагороди персоналу за результатами роботи за рік, виплату
дивідендів тощо.

Важливою формою фінансового планування є складання оперативного балансу
(бюджету) грошових надходжень і видатків. Спрощену форму такого балансу
наведено в табл. 17.1. Надходження й виплати показано в таблиці сумарно.
Проте слід розрізняти ці величини, бо їх зумовлено як операційною
господарською діяльністю, так і інвестиційною активністю підприємства.
Таблиця1

УМОВНИЙ БАЛАНС (БЮДЖЕТ) ГРОШОВИХ ПОТОКІВ ПІДОІРИЄМСТВА НА І КВАРТАЛ
ПОТОЧНОГО РОКУ, тис. грн.

Місяць Залишок на початок : місяця Надходження Виплати Залишок на
кінець , Й’їЖтоіення,'(+,’•-)

^-.^й,

МІСЯЦЬ ^загальне

Січень 50 450 420 80 +30 +80

Лютий 80 380 400 60 -20 +60

Березень 60 390 380 70 +10 +70

Дані табл. 1 свідчать про те, що протягом трьох місяців кварталу
підприємство має надлишок грошових коштів. У такому разі вільні гроші
доцільно помістити в дохідні активи, тобто інвестувати. За браком коштів
навпаки — виникає потреба в банківських кредитах.

Перспективні й поточні плани постійно треба коригувати з урахуванням
фактичного фінансового стану та уточнених показників розвитку
підприємства.

2. ФОРМУВАННЯ Й ВИКОРИСТАННЯ ПРИБУТКУ

2.1 Сутність і показники лрибутку

Прибуток — це та частина виручки, що залишається після відшкодування
всіх витрат на виробничу й комерційну діяльність підприємства.
Характеризуючи перевищення надходжень над витратами, прибуток виражає
мету підприємницької діяльності і береться за головний показник її
результативності (ефективності).

-2-

Прибуток є основним джерелом фінансування розвитку підприємства,
удосконалення його матеріально-технічної бази, забезпечення всіх форм
інвестування. Уся діяльність підприємства спрямується на те, щоб
забезпечити зростання прибутку або принаймні стабілізацію його на
певному рівні.

Залежно від формування та розподілу виокремлюють кілька видів прибутку.
Насамперед розрізняють загальний прибуток і прибуток після
оподаткування. Загальний прибуток — це весь прибуток підприємства,
одержаний від усіх видів діяльності, до його оподаткування та розподілу.
Такий прибуток інакше називають балансовим. Прибуток після
оподаткування, тобто прибуток, що реально поступає в розпорядження
підприємства, має поширену у вітчизняній літературі та практиці назву —
чистий прибуток.

У зарубіжній економічній теорії та підприємництві загальновживаними є
поняття валового, маржинального та операційного прибутку.

Валовий прибуток — це різниця між виручкою та виробничими витратами
(собівартістю продукції, визначеною калькулюванням за неповними
витратами). Це поняття включає власне прибуток і так звані невиробничі
(адміністративні, комерційні) витрати.

Операційний прибуток, що його часто називають чистим прибутком, дорівнює
валовому прибутку за мінусом невиробничих витрат.

Маржинальный прибуток характеризує обсяг виручки від продажу продукції
за мінусом змінних витрат. Він включає власне прибуток і постійні
витрати. Отже, такий прибуток за величиною збігатиметься з валовим
прибутком, коли калькулювання здійснюватиметься лише за змінними
витратами.

2.2 Джерела прибутку та його обчислення.

Прибуток підприємства формується за рахунок \ бутку та його j таких
джерел: а) продаж (реалізація) продукції (послуг); б) продаж іншого
майна; в) позареалізаційні операції. Прибуток від продажу продукції
(виконання робіт, надання послуг) є основним складником загального
прибутку. Це прибуток від операційної діяльності, яка відображає місію і
профіль підприємства. Він обчислюється як різниця між виручкою від
продажу продукції (без урахування податку на додану вартість і акцизного
збору) та її повною собівартістю.

У разі калькулювання за неповними витратами ту частину витрат, що її не
включено в собівартість продукції, відносять на певний період і за
обчислення прибутку (П ) відраховують від виручки, тобто

П.=В„-С„„-С„, (1)

де В — виручка від продажу продукції; С— собівартість проданої
(реалізованої) продукції за Д=Пд/Nа неповними витратами; С — витрати,
що їх не включено в собівартість продукції, а віднесено на певний
період.

Це так званий метод прямого обчислення прибутку, який вважають головним.
Поряд з ним існує ще аналітичний метод, згідно з яким прогнозований
прибуток визначається коригуванням його базової (фактичної) величини з
урахуванням впливу певних чинників у плановому (розрахунковому) періоді.
Такий вплив може здійснюватися через зміну обсягу виробництва та
продажу, його структури, собівартості продукції і цін. Цей метод
орієнтовано на велику частку відносно однотипної продукції в загальному
її обсязі.

Прибуток від продажу майна включає прибуток від продажу основних фондів
(матеріальних активів), нематеріальних активів, цінних паперів інших
підприємств тощо. Його розраховують як різницю між ціною продажу та
балансовою (залишковою) вартістю об’єкта, який продається, з урахуванням
витрат на продаж (демонтаж, транспортування, оплата агентських послуг).

Прибуток від позареалізаційних операцій — це прибуток від пайової участі
в спільних підприємствах, здавання майна в оренду (лізинг), дивіденди на
цінні папери, дохід від володіння борговими зобов’язаннями, роялті,
надходження від економічних санкцій тощо.

Розглянута схема обчислення величини загального прибутку за його
джерелами має важливе значення для аналізу та прийняття господарських
рішень. Але треба мати на увазі, що прибуток є об’єктом оподаткування.

-3-

У зв’язку з цим державні органи суворо регламентують методику обчислення
оподатковуваного прибутку в нормативних актах.. Так, згідно із Законом
України «Про оподаткування прибутку підприємств» (1997 p.)
оподатковуваний прибуток (П) обчислюється за формолою

По=Дв-(Вв+АВ),
(2)

Де Дв-валовий дохід ; Вв-валові витрати ; АВ-сума амортизаційних
відрахувань від балансової вартості основних фондів інематеріальних
активів.

Основною складовою валового доходу є виручка від продажу продукції. У
нього включають також прибуток від продажу майна і від позареалізаційних
операцій. Валові витрати — це передусім витрати на реалізовану
продукцію, а також втрати від продажу майна (перевищення балансової
вартості об’єктів над виручку від їхнього продажу). Амортизаційні
відрахування виокремлено із загальної суми витрат, оскільки нарахування
таких контролюється фіскальними органами в особливому порядку.

2.3 Напрямки використання прибутку.

У фінансовій політиці підприємства важливе місце займає розподіл і
використання одержуваного прибутку як основного джерела фінансування
інвестиційних потреб і задоволення економічних інтересів власників
(інвесторів). Принципову схему використання прибутку підприємства
наведено на рис. 1.

Із загального прибутку сплачується податок згідно з умовами,
передбаченими законодавством про оподаткування прибутку підприємств.
Прибуток, що залишився після оподаткування (чистий прибуток), поступає в
повне розпорядження підприємства та використовується згідно з його
статутом і рішеннями власників.

Відповідно до принципових (головних) напрямів використання цей прибуток
можна розділити на дві частини: 1) прибуток, що спрямовується за межі
підприємства у вигляді виплат власникам корпоративних прав, персоналу
підприємства за результатами роботи (як заохочувальний захід), на
соціальну підтримку тощо (розподілений прибуток); 2) прибуток, що
залишається на підприємстві і є фінансовим джерелом його розвитку
(нерозподілений прибуток). Останній спрямовується на створення
резервного та інвестиційного фондів. Резервний фонд є фінансовим
компенсатором можливих відхилень від нормального обороту коштів або
джерелом покриття додаткової потреби в них. Його формування є
обов’язковим для господарських товариств, орендних підприємств,
кооперативів.

Цю загальну схему розподілу прибутку можна конкретизувати стосовно
підприємств із різними організаційно-правовими формами. Це стосується
насамперед акціонерних товариств (підприємств). Як відомо, власники
акцій одержують частину корпоративного прибутку у вигляді дивідендів
(доходу інвесторів на вкладений капітал). Щодо акціонерного підприємства
дивіденди можна розглядати як плату за залучений від продажу акцій
капітал.

Розподіл прибутку на виплату дивідендів та інвестування є фінансовою
проблемою, яка істотно та неоднозначно впливає на фінансову стабільність
і перспективи розвитку підприємства. Спрямування достатньої суми
прибутку на виплату дивідендів і високий рівень таких збільшують попит
на акції та підвищують їхній ринковий курс. Водночас обмежується власне
джерело фінансування, ускладнюється розв’язання завдань перспективного
розвитку підприємства.

Зрозуміло, що низький рівень дивідендів призводить до протилежних
наслідків. З урахуванням цих обставин акціонерне товариство
(підприємство) мусить вибирати таку дивідендну політику, яка відповідала
б конкретним умовам його діяльності.

Основними варіантами дивідендної політики можуть бути: 1) виплата
постійного рівня дивідендів протягом кількох років; 2) виплата
дивідендів зі щорічним певним зростанням; 3) спрямування на дивіденди
встановленої (нормативної) частки чистого прибутку; 4) виплата
дивідендів із залишку прибутку після фінансування інвестиційних потреб;
5) виплата дивідендів не грошима, а додатковим випуском акцій. Кожний з
цих варіантів має свої переваги й недоліки і застосовується, як правило,
не постійно, а в межах певного перспективного періоду з урахуванням
економічної кон’юнктури та фінансового стану підприємства.

-4-

Рис. 1. Схема використання прибутку підприємства.

Абсолютна сума дивідендів у розрахунку на одну акцію (D) відповідно
становитиме

D=Пд/Na . (3)

де Na — кількість акцій, що формує величину статутного капіталу
(кількість проданих акцій). де Пд — частина прибутку, що спрямовується
на виплату дивідендів.

Частина прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів, визначається
відповідно до вибраного варіанта дивідендної політики. Досвід зарубіжних
корпорацій свідчить, що частка величини Пд у чистому прибутку
коливається в межах ЗО—70%. Якщо вона менша за 30%, то виплати
вважаються заниженими, а коли її відносний розмір більший за 70% —
завищеними.

3. ОЦІНКА ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА (ОРГАНІЗАЦІЇ)

3.1 Сутність та інформаційна база оцінки.

Фінансово-економічний стан підприємства (організації) характеризується
ступенем його (її) прибутковості та оборотності капіталу, фінансової
стійкості та динаміки структури джерел фінансування, здатності
розраховуватися за борговими зобов’язаннями.

Правильна оцінка фінансових результатів діяльності та
фінансово-економічного стану підприємства (організації) за сучасних умов
господарювання конче потрібна як для його (її) керівництва і власників,
так і для інвесторів, партнерів, кредиторів, державних органів.
Фінансово-економічний стан підприємства (організації) цікавить і його
(її) конкурентів, але вже в іншому аспекті — негативному; вони
заінтересовані в ослабленні позицій конкурентів на ринку.

Для оцінки фінансово-економічного стану підприємства (організації)
необхідна відповідна

інформаційна база. Такою можуть бути звіт про фінансові результати,
діяльності і баланс — підсумковий синтетичний документ про склад засобів
діяльності підприємства (організаціїта джерела їхнього формування в
грошовій формі на певну дату (кінець кварталу, року). Спрощену форму
балансу, яка була чинною в Україні протягом багатьох років, показано в
табл. 2.

-5-

З 1 січня 2000 року в Україні введено в дію нову форму балансу
підприємства, що відповідає міжнародним стандартам здіснення
бухгалтерського обліку суб’єктами господарювання.

Таблиця 2.

БАЛАНС ПІДПРИЄМСТВА ЗА СТАНОМ НА _________ (тис. гри.)

.

Актив ^\’. Сума Пасив Сума

І Основні засоби та інші

позаоборотні активи

Основні засоби:

— первинна вартість

— спрацювання

— залишкова вартість

2. Нематеріальні активи:

— первинна вартість

— спрацювання

— залишкова вартість

3. Довгострокові фінансов

вкладення

І Власні кошти (капітал)

Статутний 8000

Капітал

2. Резервний фонд 2000

3. Акумульований 4500

(нерозподілений прибуток)

15400 4400 11000

320 100 220

Усього по розділу І 11220 Усього по розділу І 14500

II Запаси і витрати

1. Запаси матеріалів

„ Незавершене виробництво

3. Витрати майбутніх періодів

, Запаси готової продукції

II Довгострокові пасиви

, Довгострокові кредити

2. Інші довгострокові

зобов’язання 4000

2200

3000

400

1500

Усього по розділу II 7100 Усього по розділу II 4000

III Гроші, розрахунки та інші

активи

Гроші на розрахункових

рахунках

2. Гроші в касі

Короткострокові фінансові

вкладення

Дебіторська заборгованість

покупців продукції

III Короткострокові пасиви

1. Короткострокові кредити

2. Кредиторська заборгованість

постачальникам

3. Інша кредиторська

заборгованість 1520 2200

1200

1250

50

1700

2100

Усього по розділу НІ 5100 Усього по розділу III 4920

Баланс 23420 Баланс 23420

Таблиця.2

В активі балансу підприємства за новою формою виділені такі три розділи:

1 Необоротні активи (• Нематеріальні активи • Незавершс — не
будівництво • Основні засоби • Довгострокові фінансові інвестиції);

2.Оборотні активи (• Виробничі запаси • Незвершене вироб — ництво •
Готова продукція • Дебіторська заборгованість • Поточні фінансові
інвестиції • Грошові кошти та їхні еквіваленти);

-6-

3. Витрати майбутніх періодів.

Рис. 2 Групи розрахункових показників для оцінки фінансово-економічного
стану підприємства.

Пасив балансу підприємства за новою формою складається з п’яти
виокремлених розділів:

Власний капітал (• Статутний капітал • Пайовий капітал • Резервний
капітал • Нерозподілений прибуток);

Забезпечення наступних витрат і платежів (• Забезпечення виплат
персоналу • Інші забезпечення • Цільове фінансування);

Довгострокові зобов’язання (• Довгострокові кредити банків • Відстрочені
податкові зобов’язання • Інші довгострокові зобов’язання);

Поточні зобов’язання (• Короткострокові кредити банків • По-;—» точна
заборгованість за довгостроковими зобов’язаннями. • Векселі видані •
Кредиторська заборгованість • Інші поточні зобов’язання);

Доходи майбутніх періодів.

Співвідношення між окремими групами активів і пасивів балансу мають
важливе економічне значення та використовуються для оцінки й діагностики
фінансового стану підприємства.

Оцінка фінансово-економічного стану підприємства на фіксовану дату
здійснюється на підставі аналізу офіційних документів — звітів про:
фінансові результати, рух грошових коштів, власний капітал і системи
розрахунковихпоказників. Загальновживані групи такихпо-

казників наведено на рис. .2.

Оцінка прибутковості та активності.

-7-

Прибутковість підприємства вимірюється двома і прибутковості j
показниками — прибутком і рентабельністю. Прибуток виражає абсолютний
ефект без урахування використаних ресурсів. Тому для аналізу його
доповнюють показником рентабельності.

Рентабельність — це відносний показник ефективності роботи підприємства,
котрий у загальній формі обчислюється як відношення прибутку до витрат
(ресурсів). Рентабельність має кілька модифікованих форм залежно від
того, які саме прибуток і ресурси (витрати) використовують у
розрахунках.

Передусім виокремлюють рентабельність інвестованих ресурсів (капіталу) і
рентабельність продукції. Рентабельність інвестованих ресурсів
(капіталу) обчислюється в кількох модифікаціях: рентабельність активів,
рентабельність власного капіталу, рентабельність акціонерного капіталу.

Рентабельність активів (Р.) характеризує ефективність використання
всього наявного майна підприємства .

Обчислюючи цей показник, виходять як із загального (до оподаткування),
так і з чистого (після оподаткування) прибутку. Єдиного методичного
підходу тут не існує. Тому треба обов’язково зазначити, який саме
прибуток узято.

Показник рентабельності сукупних активів може бути дезагре-гований, якщо
підприємство здійснює різні види діяльності (за її диверсифікації). У
цьому разі поряд із рентабельністю всіх активів визначається
рентабельність за окремими видами діяльності (наприклад, рентабельність
виробництва, сервісного обслуговування, комерційної діяльності тощо).

Рентабельність власного капіталу (Рвк) відображає ефективність
використання активів, створених за рахунок :

(4) 6

де Пч — чистий прибуток підприємства; Кв — власний капітал підприємства.

Величина власного капіталу береться за даними балансу підприємства або
його звіту про власний капітал на певну дату (після 1 січня 2000 року).

Рентабельність акціонерного капіталу (Рак) свідчить про верхню межу
дивідендів на акції власних коштів

У багатономенклатурному виробництві поряд з рентабельністю всієї
продукції обчислюється також рентабельність окремих її різновидів.

Ділова активність підприємства є досить широким поняттям і включає
практично всі аспекти його роботи. Специфічними показниками тут є
оборотність активів і товарно-матеріальних запасів, величини
дебіторської та кредиторської заборгованості.

Оборотність активів ( na) — це показник кількості оборотів активів
підприємства за певний період (переважно за рік), тобто

Na=В/Ка ,
(5)

де В — виручка від усіх видів діяльності підприємства за певний період;
К — середня величина активів за той самий період. За цих умов середня
тривалість одного обороту (ta) становитиме

ta=Дк/ na ,
(6)

де — кількість календарних днів у періоді. Оборотність
товарно-матеріальних запасів ()виражається кількістю оборотів за певний
період:

лтмз=Ср/Мз ,
(7)

де С р— повна собівартість реалізованої продукції за певний період; Мз—
середня величина запасів у грошовому виразі.

Активність підприємства у сфері розрахунків з партнерами
характеризується середніми термінами оплати дебіторської та
кредиторської заборгованості.

За період tодз платіжні вимоги підприємства до покупців перетворюються
на гроші. Зрозуміло, що скорочення цього періоду є економічно вигідним,
а продовження (проти

встановленого терміну або проти минулого року) — небажаним і потребує
з’ясування причин.

-8-

Скорочення за інших однакових умов не визнається позитивним для
підприємства, оскільки потребує додаткових коштів. Натомість збільшення
періоду оплати заборгованості може бути наслідком різних причин:
погіршання для підприємства умов розрахунків, браку коштів, затягування
оплати з метою використання кредиторської заборгованості як джерела
фінансування тощо.

3.3 Оцінка фінансової стійкісті та планоспроможності.

Фінансова стійкість підприємства характеризується співвідношенням
власного й залученого капіталу. Для використовуються різні показники,
які заведено називати коефіцієнтами. З-поміж них найбільш поширеними є
коефіцієнти автономії та забезпечення боргів.

Коефіцієнт автономії (ka) обчислюється діленням власного капіталу на
підсумок балансу підприємства:

ka=Кв/Кб

(8)

де К — власний капітал підприємства; Kб— підсумок балансу (сума всіх
джерел фінансування).

Це означає, що активи підприємства на 62% забезпечено власними коштами.
Решта (38%) фінансується за рахунок боргових зобов’язань. Така величина
коефіцієнта є прийнятною — борги покриваються власним капіталом. Якщо k.

3—4), може виникнути сумнів в ефективності використання оборотних
активів. На оптимальну величину k помітно впливає частка
товарно-матеріальних запасів у оборотних активах. Для підприємств з
невеликими товарно-матеріальними запасами та оперативно оплачуваними
дебіторськими зобов’язаннями є прийнятним нижчий рівень співвідношення
оборотних активів і короткострокової заборгованості (kлзвисокої (термінової) ліквідності до короткострокових пасивів, тобто kлт=Ктл/Кзк (11) де Ктл— оборотні активи високої (термінової) ліквідності, до яких відносять оборотні активи за мінусом товарно-матеріальних запасів (запасів і витрат). Коефіцієнт абсолютної ліквідності (kла ) — це відношення абсолютно ліквідних активів до короткострокових пасивів: kла=Кал/Кзк, (12) де Кал — абсолютно ліквідні активи підприємства, до яких належать гроші та короткострокові фінансові вкладення (ліквідні цінні папери). Рівень ліквідності підприємства залежить від його прибутковості, але однозначний зв'язок між цими показниками простежується тільки в перспективному періоді. У перспективі висока прибутковість є передумовою належної ліквідності. У короткостроковому періоді такого прямого зв'язку немає. Підприємство з непоганою прибутковістю може мати низьку ліквідність унаслідок великих виплат власникам, ненадійності дебіторів тощо. Отже, забезпечення задовільної ліквідності потребує певних управлінських зусиль та оптимізації фінансово-економічних рішень. 4. СУТНІСНА ХАРАКТЕРИСТИКА ТА ВИМІРЮВАННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИРОБНИЦТВА 4.1 Економічна суть і агальна методологія визначення . Процес виробництва на будь-якому підприємстві здійснюється за належної взаємодії троьх визначальних його чинників: персоналу (робочої сили), засобів праці та предметів праці. Використовуючи наявні засоби виробництва, персонал підприємства продукує суспільно корисну продукцію або надає виробничі й побутові послуги. Це означає, що, з одного боку, мають місце затрати живої та уречевленої праці, а з іншого — такі чи такі результати виробниц- тва (діяльності). Останні залежать від масштабів застосовуваних засобів виробництва, кадрового потенціалу та рівня його використання. Ефективність виробництва — це комплексне відбиття кінцевих результатів використання засобів виробництва й робочої сили (працівників) за певний проміжок часу. У зарубіжній практиці як синонім терміна «результативність господарювання» зазвичай застосовується термін «продуктивність системи виробництва та обслуговування», коли під продуктивністю розуміють ефективне використання ресурсів (праці, капіталу, землі, матеріалів, енергії, інформації) за виробництва різноманітних товарів і послуг. Не варто забувати також, що загальна продуктивність системи є поняттям набагато ширшим, ніж продуктивність праці та прибутковість виробництва. Родовою ознакою ефективності (продуктивності) може бути необхідність досягнення мети виробничо-господарської діяльності підприємства (організації) з найменшими витратами суспільної праці або часу. У кінцевому підсумку змістове тлумачення ефективності (продуктивності) як економічної категорії визначається об'єктивно діючим законом економії робочого часу, що е основоположною субстанцією багатства й мірою витрат, необхідних для його нагромадження та використання суспільством. Саме тому підвищення ефективності виробництва треба вважати конкретною формою вияву цього закону. Сутнісна характеристика ефективності виробництва (продуктивності системи) знаходить відображення в загальній методології її визначення, формалізована форма якої має вигляд: Ефекгивність (продуктивність) = Результати/ Ресурси (витрати) Результативність виробництва як найважливіший компонент для визначення його ефективності не варто тлумачити однозначно. Необхідно розрізняти: 1 ) кінцевий результат процесу виробництва; -10- 2) кінцевий народногосподарський результат роботи підприємства або іншої інтеграційної структури як первинної автономної ланки економіки. Перший відбиває матеріалізований результат процесу виробництва, що вимірюється обсягом продукції в натуральній і вартісній формах; другий включає не тільки кількість виготовленої продукції, а також її споживну вартість. Кінцевим результатом процесу виробництва (виробничо-господарської діяльності підприємства) за певний період часу є чиста продукція, тобто новостворена вартість, а фінансовим результатом комерційної діяльності — прибуток (прибутковість). Важливо нагадати, що необхідні для одержання певного результату виробництва (діяльності) ресурси розподіляються на одноразові (інвестиційні) та поточні, які витрачаються щоденно (ці пи-тання детально розглянуто в розділах 8 і 16). 4.2 Види ефективності виробництва. Ефективність виробництва (продуктивність сиcефективності і теми) має поліморфність визначення й застосування для аналітичних оцінок та управлінських рішень. З огляду на цс важливим є виокремлювання за окремими ознаками (класифікація) відповідних видів ефективності (продуктивності), кожний з яких має певне практичне значення для системи господарювання (табл. 3.). Відповідні види ефективності виробництва (діяльності) виокремлюються переважно на підставі одержуваних ефектів (результатів) господарської діяльності підприємства (організації). У зв'язку з цим виникає необхідність навести сутнісно-змістову характеристику окремих видів ефективності. • Економічну ефективність відображають через різні вартісні показники, що характеризують проміжні та кінцеві результати виробництва на підприємстві чи в іншій інтеграційній виробничій структурі. До таких показників належать: обсяг товарної, чистої або реалізованої продукції; величина одержаного прибутку, рентабельність виробництва (виробів); економія тих чи тих видів ресурсів (матеріальних, трудових) або загальна економія від зниження собівартості продукції; продуктивність праці тощо. • Соціальна ефективність полягає у скороченні тривалості робочого тижня, збільшенні кількості нових робочих місць і рівня зайнятості людей, поліпшенні умов праці та побуту, стану довкілля, безпеки життя тощо. Соціальні наслідки виробництва можуть бути не лише позитивними, а й негативними (безробіття, посилення інфляції, погіршання екологічних показників). • Локальна (комерційна) ефективність визначає конкретний результат виробничо-го сподарської чи іншої діяльно сті під приємства, унаслідок якої воно має певний зиск (дохід, прибуток). • Коли ж виробництво продукції на даному підприємстві потребує додаткових витрат ресурсів, але її споживання (використання) на іншому підприємстві зв'язане з меншими експлуатаційними витратами або іншими позитивними наслідками діяльності, то кажуть про народногосподарську ефективність, тобто сукупний ефект у сферах виробництва та споживання відповідних виробів (послуг). • Абсолютна ефективність характеризує загальну або питому (у розрахунку на одиницю витрат чи ресурсів) ефективність діяльності підприємства (організації) за певний проміжок часу. • Порівняльна ефективність відображає наслідки порівняння можливих варіантів господарювання і вибору ліпшого з них; рівень порівняльної ефективності відбиває економічні та соціальні переваги вибраного варіанта здійснення господарських рішень (напрямку діяльності) проти інших можливих варіантів. • Абсолютна й порівняльна ефективність доповнюють одна одну. Визначення економічно найбільш вигідного варіанта господарювання завжди базується на зіставленні показників абсолютної ефективності, а її аналітична оцінка здійснюється порівнянням запланованих, нормативних і фактично досягнутих показників, їхньої динаміки за певний період. -11- Таблиця 3 ВИДОВА КЛАСИФІКАЦІЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИРОБНИЦТВА (ДІЯЛЬНОСТІ) ЗА ОКРЕМИМИ ОЗНАКАМИ Класифікаційна ознака Ефективність Одержаний результат (наслідки) • Економічна • Соціальна Місце одержання ефекту • Локальна (комерційна) • Народногосподарська Метод розрахунку • Абсолютна • Порівняльна Ступінь збільшення ефекту • Первинна • Мультиплікаційна • Синергічна Структура організації виробництва •Робочого місця • Виробничого підрозділу (дільниці, цеху, виробництва) •Підприємства в цілому Тип економічного зростання виробництва • Екстенсивного розвитку • Інтенсивного розвитку Напрям інноваційно-інвестиційної діяльності •Науки, техніки і технології • Організаційно-управлінських інновацій • Інвестиційних проектів і програм Характер витрат • Поточних витрат •Одноразових (капітальних) витрат Об'єкт оцінки • Повна (інтегральна) • Часткова (окрема) •Чинникова (багаточинникова) Масштаб міжнародного співробітництва •Зовнішньоекономічної діяльності фірми •Діяльності спільних підприємств і транснаціональних корпорацій • Первинна ефективність — це початковий одноразовий ефект, що його одержано внаслідок здійснення виробничо-господарської діяльності підприємства (організації), запровадження прибуткових технічних, організаційних або економічних заходів. • Первинна (початкова) ефективність майже завжди примножується завдяки багатоспрямованому та багаторазовому використанню названих заходів не лише на даному, а й на інших підприємствах, в інших сферах діяльності. Тоді можна казати про так звану мультиплікаційну ефективність, яка виявляється здебільшого в кількох специфічних формах — дифузійному й резонансному ефектах, а також ефектах «стартового вибуху», супровідних можливостей та акселерації. о Дифузійний ефект реалізується тоді, коли певне господарсько-управлінське рішення, нововведення технічного, організаційного, економічного чи соціального характеру поширюється на інші галузі, унаслідок чого відбувається його мультиплікація (наприклад, перед тим, як метод безперервного розливання рідкого металу знайшов широке застосування в чорній металургії, ним . –12- . досить тривалий час користувалися на підприємствах кольорової металургії). о Резонансний ефект має місце тоді, коли якесь нововведення в певній галузі активізує і стимулює розвиток інших явищ у виробничій сфері (наприклад одержання синтетичного волокна високої якості уможливило виробництво нових видів тканини, а відтак — нових видів одягу тощо). о Ефект «стартового вибуху» — це своєрідна «ланцюгова реакція» в перспективі. Він можливий за умови, коли певний «стартовий вибух» стає початком наступного лавиноподібного збільшення ефекту в тій самій або в іншій галузі виробництва чи діяльності (переконливий приклад — застосування економі-ко-математичних методів і моделей в управлінні, виробництві, різних галузях науки). о У процесі створення будь-яких матеріальних цінностей з'являються супровідні можливості з певним ефектом. Такі можливості виявляються у вигляді різних проміжних і побічних результатів (ефектів), використання виробничих і побутових відходів тощо. о У будь-якій діяльності має місце також ефект акселерації (від лат. accelero — прискорюю), який означає прискорення темпів поширення і застосування якогось конкретного позитивного результату. Межі між окремими формами мультиплікаційної ефективності є досить умовними, рухливими та відносними. Діалектичний взаємозв'язок цих форм полягає в тім, що всі вони разом формують загальний інтегральний ефект від практичної реалізації того чи того управлінського рішення. • Синергічна ефективність (відгр. synergos — діючий спільно) виражає такий комбінований вплив сукупності тих чи тих інновацій на фінансово-економічний стан суб'єкта господарювання, коли загальний ефект перевищує суто арифметичну суму впливу на виробництво (діяльність) кожної інновації зокрема, тобто коли кожна інновація посилює вплив усіх інших. 4.3 Вимірювання ефективності діяльності. Процес вимірювання очікуваного чи досягнутого рівня ефективності діяльності підприємства (організації) методологічно пов'язаний передовсім із визначенням належного критерію і формуванням відповідної системи показників. Критерій — це головна відмітна ознака й визначальна міра вірогідності пізнання суті ефективності виробництва (діяльності), відповідно до якого здійснюється кількісна оцінка рівня цієї ефективності. Правильно сформульований критерій має якнайповніше характеризувати суть ефективності як економічної категорії і бути єдиним для всіх ланок суспільного виробництва чи господарської діяльності. Суть проблеми підвищення ефективності виробництва (діяльності) полягає в тім, щоб на кожну одиницю ресурсів (витрат) — трудових, матеріальних і фінансових—досягати максимально можливого збільшення обсягу виробництва (доходу, прибутку). Виходячи з цього, єдиним макроекономічним критерієм ефективності виробництва (діяльності) стає зростання продуктивності суспільної (живої та уречевленої) праці. Кількісна визначеність і зміст критерію відображаються в конкретних показниках ефективності виробничо-господарської та іншої діяльності суб'єктів господарювання. Формуючи систему показників ефективності діяльності суб'єктів господарювання, доцільно дотримуватися певних принципів, а саме: • забезпечення органічного взаємозв'язку критерію та системи конкретних показників ефективності діяльності; • відображення ефективності використання всіх видів застосовуваних ресурсів; • можливості застосування показників ефективності до управління різними ланками виробництва на підприємстві (діяльності в організації); • виконання провідними показниками стимулюючої 4їункції в процесі використання наявних резервів зростання ефективності виробництва (діяльності). Система показників ефективності виробництва (діяльності), що її побудовано на підставі . -13- . зазначених принципів, має включати кілька груп: 1) узагальнюючі показники ефективності виробництва (діяльності); 2) показники ефективності використання праці (персоналу); 3) показники ефективності використання виробничих (основних та оборотних) фондів; 4) показники ефективності використання фінансових коштів (оборотних коштів та інвестицій). Кожна з цих груп включає певну кількість конкретних абсолютних чи відносних показників, що характеризують загальну ефективність господарювання або ефективність використання окремих видів ресурсів (табл. 4). Для всебічної оцінки рівня й динаміки абсолютної економічної ефективності виробництва, результатів виробничо-господарської та комерційної діяльності підприємства (організації) поряд із наведеними основними варто використовувати також і специфічні показники, що відбивають ступінь використання кадрового потенціалу, виробничих потужностей, устаткування, окремих видів матеріальних ресурсів тощо. Конкретні види ефективності можуть виокремлюватися не лише за різноманітністю результатів (ефектів) діяльності підприємства (організації), а й залежно від того, які ресурси (застосовувані чи споживані) беруться для розрахунків. Застосовувані ресурси — це сукупність живої та уречевленої праці, а споживані — це поточні витрати на виробництво продукції (надання послуг). У зв'язку з цим у практиці господарювання варто виокремлювати також ефективність застосовуваних і споживаних ресурсів як специфічні форми прояву загальної ефективності виробництва (діяльності). У даному разі йдеться про так звані ресурсні та витратні підходи до визначення ефективності із застосуванням відповідних типів показників. Таблиия 4 СИСТЕМА ПОКАЗНИКІВ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИРОБНИЦТВА (ДІЯЛЬНОСТІ) ПЕРВИННИХ СУБ'ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ Узагзльнюючі Показники ефективності використання показники праці (персоналу) виробничих фонде фінансових хбііпівї, • Рівень задоволення потреб ринку • Виробництво чистої продукції на одиницю витрат ресурсів • Прибуток на одиницю загальних витрат • Рентабельність виробництва •Витрати на одиницю товарної продукції • Частка приросту продукції за рахунок інтенсифікації виробництва • Народногосподарський ефект використання одиниці продукції • Темпи зростання продуктивності праці • Частка приросту продукції за рахунок зростання продуктив- ності праці • Відносне вивільнення працівників • Коефіцієнт викорис- тання корисного фонду робочого часу •Трудомісткість оди- ниці продукції • Зарплатомісткість одиниці продукції • Загальна фондо- віддача (за обсягом продукції) • Фондовіддача ак- тивної частини ос- новних фондів •Рентабельність ос- новних фондів •Фондомісткість одиниці продукції •Матеріаломісткість одиниці продукції •Коефіцієнт вико- ристання найваж- ливіших видів си- ровини й матеріалів • Оборотність оборо- тних коштів •Рентабельність оборотних коштів • Відносне вивільне- ння оборотних коштів • Питомі капітальні вкладення (на одиницю приросту потужності або продукції) •Рентабельність інвес- тицій •Строк окупності вкла- дених нвестицій ництва до обсягу утвореного за розрахунковий рік національного доходу і застосовується для перерахунку уречевленої у виробничих фондах праці в середньорічну чисельність працівників. -14- Узагальнюючим показником ефективності споживаних ресурсів може бути показник витрат на одиницю товарної продукції, що характеризує рівень поточних витрат на виробництво і збут виробів (рівень собівартості). Як відомо, до собівартості продукції споживані ресурси включаються у вигляді оплати праці (персонал), амортизаційних відрахувань (основні фонди і нематеріальні активи) і матеріальних витрат (оборотні фонди). З-поміж узагальнюючих показників ефективності виробництва (діяльності) того чи того первинного суб'єкта господарювання виокремлюють насамперед відносний рівень задоволення потреб ринку. Він визначається як відношення очікуваного або фактичного обсягу продажу товарів (надання послуг) суб'єктом господарювання до виявленого попиту споживачів. До важливих узагальнюючих показників ефективності виробництва (діяльності) належить також частка приросту продукції за Таблиця .5 ВИЗНАЧЕННЯ ЧАСТКИ ПРИРОСТУ ОБСЯГУ ПРОДУКЦІЇ ЗА РАХУНОК ІНТЕНСИФІКАЦІЇ ВИРОБНИЦТВА •Показник Період базисний розрахунковий 1. Обсяг виробництва продукції, тис.грн. 20000 24000 Приріст обсягу виготовленої продукції, % х 20 Розрахунковий коефіцієнт повних затрат праці, частка одиниці 0,18 0,18 4. Чисельність працівників підприємства, осіб 1800 2000 5. Основні фонди за відновною вартістю, тис.грн. 15000 16500 6. Оборотні фонди, тис.грн. 3000 3450 7. Сума основних та оборотних фондів, тисгрн. 18000 19950 8. Ресурси уречевленої праці в перерахунку на середньорічну чисельність працівників, осіб (18000-0,18; 19950-0,18) 3240 3591 9. Сукупні застосовувані ресурси, осіб (1800+3240; 2000+3591) 5040 5591 10. Приріст застосовуваних ресурсів у розрахунковому періоді X 10,9 11. Частка приросту обсягу продукції за рахунок інтенсифікації виробництва, % [і 00 (і -10,9 / 20 )] X 45,5 рахунок інтенсифікації виробництва. Це зумовлюється тим, що за ринкових умов господарювання вигіднішим економічно й соціальне є не екстенсивний (через збільшення застосовуваних ресурсів), а саме інтенсивний (за рахунок ліпшого використання наявних ресурсів) розвиток виробництва. Умовний приклад визначення частки приросту обсягу продукції за рахунок інтенсифікації виробництва наведено в табл. 5. -15- Народногосподарський ефект використання одиниці продукції як узагальнюючий показник ефективності того чи того виробництва обчислюється як приріст чистого прибутку (доходу), тобто як приріст загального ефекту (збільшення прибутку внаслідок зростання обсягу виробництва і продуктивності праці, економії експлуатаційних витрат та інвестиційних ресурсів тощо) за відрахуванням вартості придбаної (купленої) продукції виробничо-технічного призначення. Щодо решти системи показників, диференційованих за видами ресурсів та наведених у табл. 4, то, по-перше, методику їхнього обчислення викладено в інших розділах цього підручника, а, по-друге, вони використовуються відповідно до заздалегідь визначеної цілі вимірювання ефективності та способів використання результатів такого вимірювання. Існують принаймні дві постійні цілі: 1) оцінка та узагальнення ефективності діяльності виробничих підрозділів і функціональних служб з наступним визначенням пріоритетних напрямків мотивації та реальних механізмів впливу на позитивну динаміку діяльності в майбутньому; 2) порівняння рівнів ефективності господарювання, досягнутих даним підприємством та його конкурентами на ринку, щоб запобігти зниженню престижу й конкурентоспроможності у сфері бізнесу. Оцінка соціальної ефективності. Неухильне зростання соціальної ефективності є кінцевою метою багатоаспектної діяльності підприємств та організацій. З огляду на це економічну ефективність відносно соціальної треба вважати проміжною. Рівень економічної результативності діяльності суб'єктів господарювання служить матеріально-фінансовою базою для розв'язання будь-яких соціальних проблем. З урахуванням саме цієї важливої обставини кожному підприємству (підприємцю) треба постійно оцінювати соціальну ефективність своєї діяльності. Щоправда, об'єктивне оцінювання соціальної ефективності наражається на істотні труднощі, оскільки й досі бракує науково обґрунтованої і загальновизнаної методики її визначення. Відтак допустимо спиратися на дещо інтуїтивне та емпіричне уявлення про принципові підходи до оцінки соціальної ефективності. • По-перше, соціальну ефективність треба визначати на двох рівнях: 1) локальному (на підприємстві та в організації стосовно міри задоволення конкретних соціальних потреб працівників); 2) муніципальному та загальнодержавному (стосовно міри соціального захисту людей і забезпечення соціальних потреб різних верств населення з боку місцевих органів влади та держави в цілому). • По-друге, важливе практичне значення має визначення рівня задоволення соціальних потреб працівників за рахунок фінансових коштів самого підприємства (організації). До соціальних потреб працівників, які може певною мірою задовольнити підприємство (організація), зокрема належать: збільшення розміру оплати праці понад встановлений державою мінімальний рівень заробітної плати; оплата значної частини вартості або надання безкоштовних путівок до лікувально-оздоровчих закладів; дотації закладам громадського харчування підприємства (організації); надання безповоротної позички на придбання житла і зведення дачних будиночків; будівництво та утримання власного житлового фонду, баз відпочинку, будинків (палаців) культури, поліклінік, дитячих дошкільних закладів, спортивних споруд; забезпечення нормальних (безпечних для здоров'я) умов праці та належної охорони довкілля; направлення працівників у середні й вищі навчальні заклади з виплатою стипендій та оплатою навчання; стажування керівників і спеціалістів у зарубіжних фірмах; створення підсобних сільськогосподарських підприємств (цехів) тощо. • По-третє, оцінюючи соціальну ефективність, треба враховувати соціальні заходи, здійснювані за рахунок муніципального (місцевого) і загальнодержавного бюджетів, розмір яких формується під безпосереднім впливом податкових надходжень від суб'єктів господарювання. Основними з таких заходів є: установлення й регулювання мінімальної заробітної плати працівникам державних підприємств та організацій; встановлення й виплата пенсій, стипендій, допомоги багатодітним сім'ям, субсидій на житлово-комунальні послуги; індексація заробітної . -16- . плати й пенсій відповідно до динаміки роздрібних цін і тарифів; регулювання продажних цін на певні види товарів і вартості комунальних послуг; бюджетне фінансування державних підприємств та організацій невиробничої сфери; реалізація муніципальних, регіональних і загальнодержавних соціальних програм тощо. По-четверте, конкретне визначення рівня соціальної ефективності має охоплювати не тільки ті заходи, які піддаються кількісному вимірюванню, а й ті, щодо яких кількісне вимірювання прямого ефекту є неможливим. Стосовно таких заходів вимірювання соціальної ефективності полягає в обчисленні непрямого економічного ефекту і витрат на його досягнення з наступним їх порівнянням, а також у якісній характеристиці, тобто більш-менш детальному словесному описі їхнього реального (можливого) впливу на результативність виробництва (діяльності) і життєвий рівень населення. Взагалі результати кількісного вимірювання соціальної ефективності завжди треба доповнювати якісними характеристиками заходів, що впливають на неї, і на цій підставі формулювати конкретні висновки щодо її рівня та динаміки. 17.5. ЧИННИКИ ЗРОСТАННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИРОБНИЦТВА (ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА) 5.1 Класифікація та загаль на характеристика. Рівень економічної та соціальної ефективності виробництва (діяльності) залежить від багатьох чинників. Тому для практичного розв'язання завдань управління ефективністю важливого значення набуває класифікація чинників її зростання за певними ознаками. Класифікацію чинників зростання ефективності (продуктивності) виробничо-економічних та інших систем діяльності доцільно здійснювати за трьома ознаками: 1) видами витрат і ресурсів (джерелами підвищення); 2) напрямами розвитку та вдосконалення виробництва (діяльності); 3) місцем реалізації в системі управління виробництвом (діяльністю). Саме таку класифікацію чинників зростання ефективності наведено на рис. 4. Групування чинників за першою ознакою уможливлює достатньо чітке визначення джерел підвищення ефективності: зростання продуктивності праці і зниження зарплатомісткості продукції (економія затрат живої праці), зниження фондомісткості та матеріаломісткості виробництва (економія затрат уречевленої праці), а також раціональне використання природних ресурсів (економія затрат суспільної праці). Активне використання цих джерел підвищення ефективності виробництва (діяльності) передбачає здійснення комплексу заходи, які за змістом характеризують основні напрями розвитку та вдосконалення виробничо-комерційної діяльності суб 'єктів господарювання (друга класифікаційна ознака). Визначальними напрямами є: прискорення науково-технічного та організаційного прогресу (підвищення техніко-технологічного рівня виробництва; удосконалення структури виробництва, організаційних систем управління, форм і методів організації діяльності, її планування та мотивації); підвищення якості й конкурентоспроможності продукції (послуг); 3) усебічний розвиток та вдосконалення зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів господарювання. Практично найбільш важливою треба вважати класифікацію чинників ефективності за місцем реалізації в системі управління діяльностю (третя ознака групи чиників) . Класифікація внутрішніх чинників на «тверді» і «м'які» є досить умовною, але широко використовуваною в зарубіжній практиці господарювання. Специфічну назву цих груп чинників запозичено з комп'ютерної термінології, відповідно до якої сам комп'ютер називається «твердим товаром», а програмне забезпечення — «м'яким товаром». За аналогією «твердими» чинниками називають ті, які мають фізичні параметри і піддаються вимірюванню, а «м'якими» — ті, що їх не можна фізично відчути, але вони мають істотне значення для економічного управління діяльністю трудових колективів. -17- К Л А С И Ф І К - Державна економічна та соціальна політика - Інституціональні механізми Інфраструктура Структурні зміни , ';: ••" З О В Н І Ш Н І О К Р Е М І Ч И Н И К Місце реалізації чинників у системі управління діяльністю А Ц І Й Н І Ч И Н И К І В Д І Я Л Ь Н О С Т І -Тверді» чинники: Технологія устаткування матеріали та енергія вироои -М'які» чинники: працівники організація та системи методи роботи стильуправління В Н У Т Р І Ш Н І Ч И Н И К И З Р О С -Науково-технічний прогрес - Структура виробництва - Організаційні системи управління - Форми та методи організації ДІЯЛЬНОСТІ - Конкурентоспроможність продукції (послуг) - Планування та мотивація діяльності - Зовнішньоекономічна діяльність С Т А Н Н Я Д І Я Л Ь Н О С Т І Основні напрями розвитку та вдосконалення діяльності - Зростання продуктивності праці Зниження: • фондомісткості продукції • матеріаломісткості продукції • зарплатомісткості продукції Раціональне використання природних ресурсів Джерела Підвищення ефективності Рис. 4. Інтегрована модель і класифікація чинників ефективності діяльності первинних суб'єктів господарювання. -18- 5. 2 Напрямки дії та використання окремих чиників. Можливі напрямки реалізації внутрішніх і зовнішніх чинників підвищення ефективності діяльності підприємств та організацій неоднакові за мірою впливу, ступенем використання та контролю. Тому для практики господарювання, для керівників і відповідних спеціалістів (менеджерів) суб'єктів підприємницької чи інших видів діяльності важливим є детальне знання масштабів дії, форм контролю та використання найбільш істотних внутрішніх і зовнішніх чинників ефективності на різних рівнях управління діяльністю трудових колективів. Той чи той суб'єкт господарювання може й мусить постійно контролювати процес використання внутрішніх чинників через розробку та послідовну реалізацію власної програми підвищення ефективності діяльності, а також ураховувати вплив на неї зовнішніх чинників. У зв'язку з цим виникає необхідність конкретизації напрямків дії та використання головних внутрішніх і зовнішніх чинників підвищення ефективності діяльності суб'єктів господарювання. 1. Технологія. Технологічні нововведення, особливо сучасні форми автоматизації та інформаційних технологій, справляють найістотніший вплив на рівень і динаміку ефективності виробництва продукції (надання послуг). За принципом ланцюгової реакції вони спричиняють суттєві (нерідко докорінні) зміни в технічному рівні та продуктивності технологічного устаткування, методах і формах організації трудових процесів, підготовці та кваліфікації кадрів тощо. 2. Устаткуванню належить провідне місце в програмі підвищення ефективності передовсім виробничої, а також іншої діяльності суб'єктів господарювання. Продуктивність діючого устаткування залежить не тільки від його технічного рівня, а й від належної організації ремонтно-технічного обслуговування, оптимальних строків експлуатації, змінності роботи, завантаження в часі тощо. 3. Матеріали та енергія позитивно впливають на рівень ефективності діяльності, якщо розв'язуються проблеми ресурсозбереження, зниження матеріаломісткості та енергоємності продукції (послуг), раціоналізується управління запасами матеріальних ресурсів і джерелами постачання. 4. Вироби. Самі продукти праці, їхня якість і зовнішній вигляд (дизайн) також є важливими чинниками ефективності діяльності суб'єктів господарювання. Рівень останньої має корелювати з корисною вартістю, тобто ціною, яку покупець готовий заплатити за виріб відповідної якості. Проте для досягнення високої ефективності господарювання самої тільки корисності товару недостатньо. Пропоновані підприємством (організацією) для реалізації продукти праці мають з'явитися на ринку в потрібному місці, у потрібний час і за добре обміркованою ціною. У зв'язку з цим суб'єкт діяльності має стежити за тим, щоб не виникало будь-яких організаційних та економічних перешкод між виробництвом продукції (наданням послуг) та окремими стадіями маркетингових досліджень. 5. Працівники. Основним джерелом і визначальним чинником зростання ефективності діяльності є працівники — керівники, менеджери, спеціалісти, робітники. Ділові якості працівників, підвищення продуктивності їхньої праці багато в чому зумовлюються дійовим мотиваційним механізмом на підприємстві (в організації), підтриманням сприятливого соціального мікроклімату в трудовому колективі. 6. Організація і системи. Єдність трудового колективу, раціональне делегування відповідальності, належні норми керування характеризують добру організацію діяльності підприємства (установи), що забезпечує необхідну спеціалізацію та координацію управлінських процесів, а отже, вищий рівень ефективності (продуктивності) будь-якої складної виробничо-господарської системи. При цьому остання для підтримування високої ефективності господарювання має бути динамічною та гнучкою, періодично реформуватися відповідно до нових завдань, що постають за зміни ситуації на ринку. -19-7. Методи роботи. За переважання трудомістких процесів досконаліші методи роботи стають достатньо перспективними для забезпечення зростання ефективності діяльності підприємства (організації). Постійне вдосконалення методів праці передбачає систематичний аналіз стану робочих місць та їхню атестацію, підвищення кваліфікації кадрів, узагальнення та використання нагромадженого на інших підприємствах (фірмах) позитивного досвіду. 8. Стиль управління, що поєднує професійну компетентність, діловитість і високу етику взаємовідносин між людьми, практично впливає на всі напрямки діяльності підприємства (організації). Від нього залежить, у якій мірі враховуватимуться зовнішні чинники зростання ефективності діяльності на підприємстві (в організації). Відтак належний стиль управління як складовий елемент сучасного менеджменту є дійовим чинником підвищення ефективності діяльності будь-якого підприємства, кожної підприємницької структури. 9. Державна економічна й соціальна політика істотно впливає на ефективність суспільного виробництва. Основними її елементами є: а) практична діяльність владних структур; б) різноманітні види законодавства (законотворча діяльність); в) фінансові інструменти (заходи, стимули); г) економічні правила та нормативи (регулювання доходів і оплати праці, контроль за рівнем цін, ліцензування окремих видів діяльності); д) ринкова, виробнича й соціальна інфраструктури; е) макроекономічні структурні зміни; є) програми приватизації державних підприємств (організацій); ж) комерціалізація організаційних структур невиробничої сфери. 10. Інституціональні механізми. Для безперервного підвищення ефективності діяльності всіх суб'єктів господарювання держава має створити відповідні організаційні передумови, що забезпечуватимуть постійне функціонування на національному, регіональному чи галузевому рівнях спеціальних інституціональних механізмів — організацій (дослідних і навчальних центрів, інститутів, асоціацій). Їхню діяльність треба зосередити на: 1) розв'язанні ключових проблем підвищення ефективності різних виробничо-господарських систем та економіки країни в цілому; 2) практичній реалізації стратегії і тактики розвитку національної економіки на всіх рівнях управління. Нині у світі функціонує понад 150 міжнародних, національних і регіональних центрів (інститутів, асоціацій) з продуктивності та управління. 11. Інфраструктура. Важливою передумовою зростання ефективності діяльності підприємств (організацій) є достатній рівень розвитку мережі різноманітних інституцій ринкової та виробничо-господарської інфраструктури. Нині всі підприємницькі структури користуються послугами інноваційних фондів і комерційних банків, бірж (товарно-сировинних, фондових, праці) та інших інститутів ринкової інфраструктури. Безпосередній вплив на результативність діяльності підприємств (організацій) справляє належний розвиток виробничої інфраструктури (комунікацій, спеціалізованих інформаційних систем, транспорту, торгівлі тощо). Вирішальне значення для ефективного розвитку всіх структурних елементів економіки має наявність широкої мережі установ соціальної інфраструктури (див.розділ 12). 12. Структурні зміни в суспільстві також впливають на показники ефективності на різних рівнях господарювання. Найважливішими є структурні зміни економічного та соціального характеру. Головні з них відбуваються в таких сферах: а) технології, наукові дослідження та розробки, супроводжувані революційними проривами в багатьох галузях знань (пропорція імпортних та вітчизняних технологій); б) склад та технічний рівень основних фондів -20- (основного капіталу); в) масштаби виробництва та діяльності (переважно за деконцентрації з допомогою створення малих і середніх підприємств та організацій); г) моделі зайнятості населення в різних виробничих і невиробничих галузях; д) склад персоналу за ознаками статі, освіченості, кваліфікації тощо. Лише вміле використання всієї системи перелічених чинників може забезпечити достатні темпи зростання ефективності виробництва (діяльності). При цьому обов'язковість урахування зовнішніх чинників не є такою жорсткою, як чинників внутрішніх. Питання для самостійного поглибленого вивчення 1. Зростання ролі фінансової діяльності підприємства (організації) за ринкових умов господарювання. 2. Чинники й резерви зростання прибутку суб'єктів господарювання (підприємницьких структур). 3. Розподіл прибутку й дивідендна політика підприємства (організації). 4. Специфіка обчислення оподатковуваного прибутку підприємства (організації). 5. Оптимізація структури капіталу підприємства (організації). 6. Наукова обгрунтованість методологічних підходів до визначення фінансово-економічного стану підприємства (організації). 7. Вибір стратегії стабілізації фінансово-економічного стану первинного суб'єкта господарювання. 8. Правомірність та обгрунтованість ототожнення економічних категорій ефективності і продуктивності діяльності підприємств та інших підприємницьких структур. 9. Проблеми формування, визначення й застосування узагальнюючих показників ефективності (продуктивності) діяльності суб'єктів господарювання. 10. Методологічні основи визначення ефективності окремих груп заходів соціального характеру. 11. Науково-технічний та організаційний прогрес як визначальні чинники зростання ефективності виробництва на підприємстві. 12. Організаційно-економічний механізм дії внутрішніх чинників зростання ефективності виробництва (діяльності). 13. Міра і форми втручання держави в розвиток економіки за ринкових відносин між суб'єктами господарювання. 14. Узагальнення передового зарубіжного та вітчизняного досвіду підвищення ефективності господарювання на підприємствах. 15. Вплив інфраструктурних інституцій (систем) на ефективність суспільного виробництва за умов ринкової економіки. -21- . лкнв-алдв+дев \# "0" :

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020