.

Економічні проблеми в умовах ринкових економічних відносин і регіональні проблеми в перспективах (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 2630
Скачать документ

РЕФЕРАТ

на тему:

“Економічні проблеми в умовах ринкових економічних відносин

і регіональні проблеми в перспективах”Структура економіки в її
широкому розумінні охоплює всі сфери людської діяльності – від макро- до
мікроекономічного рівня. Це не тільки галузева макроструктура в моделі
міжгалузевого балансу за схемою “затрати – випуск”. Вона, безумовно, є
найважливішою і основною ланкою, своєрідним ядром загальної структури
економіки. До речі, розгорнута економіко-математична модель
міжгалузевого балансу в його динамічній будові, що відбиває міжгалузеві
потоки, і сьогодні вважається визначним досягненням економічної дмки у
справі пізнання кількісних структурних зрушень в економіці. За допомогою
такої моделі групою під керівництвом професора В. Леонтєва проведено
фундаментальне дослідження довготермінових структурних зрушень в
американській економіці . Видатний вклад у розкриття цієї проблеми
зроблено російськими і українськими вченими, за якими залишається певний
пріоритет у створені та використанні блочної моделі шахматного балансу.
Вперше розгорнутий міжгалузеаий баланс за матрицею певних затрат на
випуск кінцевих продуктів складено та опубліковано у 20- ті роки
статистиками Росії під керівництвом П.. Попова . Перший баланс
народного господарства за 1923-1924 рр. було надруковано в 1926 р. . Не
можна й не відзначити й розвиток теорії економічних структур академііка
В. Нємчиновом і М. Федоренковим.

Масштабні інвестиції покликані не тільки зупинити спад і пожвавити
виробництво, але й створити умови для розв”язання іншого, ще складнішого
завдання – глибокої структурної перебудови народного господарства .
Світовий досвід показує, що ті країни де ринкові реформи не
супроводжувалися структурною перебудовою, не змогли вирватися з обіймів
злиднів, створити ефективне ринкове господарство і увійти до “клубу”
високорозвинутих держав .

На відміну від закритої, коомандної економіки, ринкове господарство має
відкритий характер. Отже, внутрішній ринок даної країни входить до
системи світових ринків, являючи собою сферу конкурентної боротьби не
тільки вітчизняних підприємств, але й зарубіжних фірм, і втому числі –
транснаціональних корпорацій. Відповідно, значна частина продукції
вітчизняних підприємств реалізуються за кордоном, йде на експорт.
Безпосередньою метою структурної перебудови є пріоритетний розвиток тих
галузей економіки, тих підприємств, які можуть виробляти продукцію
конкурентно спроможну на світових ринках, і в тому числі – на
внутрішньому ринку даної країни в умовах низьких митних тарифів, отже –
конкуренції імпортних товарів. Природно, що галузі, не здатні виробляти
таку продукцію, повинні згортатися, а а їх підприємства – закриватися.
Глибока структурна перебудова перехідної економіки є обов”язковою умовою
використання переваг міжнародного поділу праці, і в тому числі –
науково-технічних досягнень інших, розвинутіших країн. Спроби вписатися
до системи міжнародного поділу праці, що не супроводжуються глибокою
структурною перебудовою, приречені на провал.

Починаючи ринкові реформи, Українська держава, нібито, прагнула
здійснити радикальні структурні зрушення в економіці України на користь
випереджаючого розвитку галузей, які працюють на задоволення потреб
людини і насичення внутрішнього споживчого ринку, тобто перейти від
тоталітарного орієнтованої до соціально орієнтованої економічної
структури і відповідного устрою всього суспільства. І це не одна з
кардинальних проблем соціально-економічної політики демократичної
держави. Проте за минулі роки майже жодного кроку в цьому вирішальному
напрямі структурного трансформування економіки зробити не вдалося.
Досить навести дані Мінстату України про динаміку пропорцій у
співвідношенні виробництва (група “А”) і виробництва предметів
споживання (група “Б”) у фактичних і порівняльних цінах (див. табл. 1.).

Таблиця 1

Співвідношення груп галузей “А” і “Б” у структурі промислової продукції
України

Роки Продукція промисловості Засоби виробництва предмети споживання

1 (в цілому) у факт. цінах у порівняль

них цінах у факт. цінах у порівняль

них цінах

1990 100 – 69,5 – 30,5

1991 100 62,9 67,1 37,1 32,9

1992 100 77.9 66,6 22,1 33,4

1993 100 74,0 64,9 26,0 35,1

1994 100 76,1 66,7 23,9 33,3

У фактичних цінах частка виробництва засобів виробництва не тільки не
зменшилась, а навпаки – зросла до 76,1%, а частка виробництва предметів
споживання – впала до 23,9%, тобто тенденція є прямо протилежною тій,
якої прагнули. Розрахунки за порівняльними цінами дали збільшення
випуску предметів споживання в 1994 р. лише на 2,8% пункта, при
відповідному зменшенні частки виробництва засобів виробництва. Але такі,
вкрай незначні, структурні зміни не справили відчутного впливу на стан
внутрішнього споживчого ринку, за рахунок власних товаровиробників. Його
насиченість формується переважно за рахунок імпорту, який витісняє з
ринку вітчизняні товари. Таким чином, поки що переорієнтвція промислової
структури в соціальному напрямі не відбулася.

Діюча макроструктура трансформується досить повільно і далеко не в кращу
сторону. Про це свідчать також тенденції структурних змін у вирішальних
агрегованих сферах господарської діяльності (див. табл. 2).

Таблиця 2

Зміни в агрегованій структурі економіки України за 5 років її
реформування (у фактичних цінах)

%

Сфера матеріального виробництва 1990

рік

ССП 1990

рік

НД 1991

рік

ССП 1991

рік

НД 1992

рік

ССП 1992

рік

НД 1993

рік

ССП 1993

рік

НД 1994

рік

ССП 1994

рік

НД

Народне господарство

в тому числі :

100

100

100

100

100

100

100

100

100

100

промисловість 60,2 41,5 42,4 66,6 66,6 49,0 39,6 59,0 58,5 42,6

сільське-господарсто 21,5 30,5 30,4 20,1 13,4 19,7 21,3 16,8 13,4 16,3

будівництво 8,0 10,2 10,7 8,5 8,5 11,9 11,0 8,5 12,5 16,3

транспорт і зв”язок, торгівля, і мат.-тех. Постачання

3,5

6,8

7,6

4,2

4,8

9,5

14,8

7,3

6,1

9,7

інші галузі 2,6 5,1 4,0 1,9 0,6 0,9 1,4 0,9 1,6 2,6

Характерно, що – при тенденції до спаду промислового виробництва (за 5
років – біліше, ніж на половину) – у 1992р. питома вага промисловості у
ВСП не тільки не зменшилась, а навпаки – підвищилася (+6,4%); тим часом
у 1994р. (порівняльно з даними 1990р.) вона дещо скоротилася (-1,7%).
Частка ж промисловості в НД виявилася відповідно, на 7,5% і на 1,1%
вищою. Все це – діяння виключно цінового фактора.

Гіперінфляційний шок спрацював на структурну деформацію повною мірою,
бо, скажімо, сфера сільського господарства (при спаді виробництва лише
на 1/3) стабільно утримувала свою питому вагу лише перші 2 роки, а
потім, з початком цінової лібералізації, пішло обвальне падіння її
частки у ВСП на 8,1%, а в НД – на 14,2% (у 1994р.). При цьому сама
аграрна сфера (на відміну від промислової), при меншій частці у ВСП,
переважає власну частку в НД. В умовах панування монополізму та
гіперінфляції оптові ціни промисловості зростали швидшими темпами, ніж
аграрні ціни, що, власне, і призвело до такого перекосу між двома
вирішальними сферами суспільного виробництва.

Те саме стосується і будівництва, де обсяги інвестицій скоротилися до
критичної межі, інвестиційна та інноваційна діяльність “заморожені” (в
1994р. валовий продукт будівництва скоротився (проти обсягів 1990р.) на
68%, а НД – на 59%), а його частка в галузевій народногосподарській
структурі має тенденцію до стійкого зростання.

Перевезення вантажів транспортними засобами істотно зменшилися, системи
транспорту катастрофічно старіють, а питома вага цієї галкзі у ВСП і в
НД, внаслідок бурхливого зростання тарифів, збільшилася майже вдвічі.
За рахунок підвищення цін і розширення імпорту товарів відповідно
зростає частка сфери обігу. Надто низькою залишається питома вага сфери
особистих споживчих послуг.

Промисловість, залишаючи за собою провідну роль у структуроутворюючому
процесі в українській економіці, одночасно зберігає тенденцію до
подальшого спаду виробництва, з внутрішньою деформацією своєї галузі
структури. За розрахунками аналітиків, у 1995р. фактичне падіння
промислового виробництва вже сягає 2/3 від рівня 1990р. . Певні ознаки
стабілізації та пожвавлення – за рахунок передових підприємств – окремих
промислових галузей, які використовують економічні можливості
(металургійна і хімічна промисловість, електроенергетика, деревообробна
промисловість, виробництво будівельних матеріалів), аж ніяк не змінюють
негативних тенденцій до спаду промислового виробництва і цього
подорожчання, що не сприяє піднесенню його конкурентноспроможності
навіть на своєму, внутрішньому ринку. Іноземні конкуренти з успіхом
витісняють з нього вітчизняних товаровиробників, часто ставлячи їх на
межу повного банкрутства. Водночас держава зовсім не захищає їх
законодавчо навіть від не порядної конкуренції чужоземців.

Деталіізований галузевий аналіз структурних змін у промисловості лише
підтверджує висновок про те, що при тенденції до випереджаючих темпів
спаду виробництва, а також зростання собівартості та оптових цін
продукції галузі важкої промисловості продовжують залишатися “лідерами”
як у загально промисловій, так і в народногосподарській. Наприклад,
паливна промисловість скоротила обсяг виробництва продукції більше як
удвічі, а оптові ціни на паливо зростли щороку ( за “ланцюговим”
індексом) такими темпами : у 1991р. – в 1.7 раза, в 1992 – у 2,37 , а в
1993р. – в 53,5, а в 1994р. – в 11 разів. У результаті (як не
парадоксально, але факт) питома вага цієї галузі в промисловій структурі
стала вдвічі вищою проти рівня 1990р.. Анологічною є ситуація і по
чорній металургії : виробництво в галузі скоротилося за ці самі роки на
57%, а оптові ціни щороку підвищувалися ( порівняно з попереднім
роком), відповідно, в 3, 14, 55, 56 раза. При цьому в структурі
промислового виробництва чорна металургія – як найбільш енергомістка
галузь – вийшла на перше місце, подвоївши свою питому вагу. Зміни в
структурі виробництва валової промислової продукції розкриваються в
таблиці 1.3.

Таблиця 3

Зміни в структурі промисловості за вартістю продукції

Галузі промисловості 1990рік 1991рік 1992рік 1993рік 1994рік 1995рік

Промисловість (у цілому)

у тому числі : 100 100 100 100 100 100

електроенергетика 3,2 3,6 6,4 9,4 11,5 11,4

паливна промисловість 5,7 3.8 14,3 8,5 11,2 13,2

чорна металургія 11,0 9,9 22,7 16,8 19.9 21,9

хімічна і нафтохімічна 6,0 5,9 6,7 6,0 6,9 7,5

машинобудування і металообробка 30,7 26,4 18,6 19,9 17,0 16,0

лісова, деревообробна і целюлозно паперова 2,9 2,9 2,2 2,6 2,4 2,6

будівельних матеріалів 3,4 3,7 3,6 4,7 4,0 3,9

скляна і фарфоро-фаянсова 0,5 0,6 0,5 0,5 0,6 –

легка 10,8 12,3 6,7 6,1 4,4 2,7

харчова 18,6 24,4 13,6 19,7 17,1 15,0

борошномельна-круп”яна і комбікормова 4,0 2,8 2,3 2,7 1,5 2,4

інші галузі 3,2 3,7 2,4 3,2 3,5 3,8

Поряд з паливною промисловістю та чорною металургією, за рахунок падіння
того самого цінового фактора, точніше – інфляційного буму, в 3,6 раза
підвищено питому вагу в промисловій структурі електроенергетики, хоча
електроенергія при цьому (як на виробничі, так і на побутові цілі)
перетворилася на дефіцитний і дорогий товар. Безумовно тут спраццював
фактор подорожчання імпорту енергоносіїв, зокрема – нафти і газу. До
речі, ці продукти перетворилися на об”єкт небувалого збагачення
корумпованих елементів і міжнародних спекулянтів. На реекспортні нафти і
нафтоподуктів вони стали мільйонерами, залишивши переважну частку
капіталу на рахунках закордонних банків, одночасно ще й енергетично
паралізувавши розвиток національного товаровиробництва і можливість його
нормального побутового енергоспоживання країни.

Досить стабільними залишаються місця в структурі промисловості лісової,
деревообробної та целюлозно-паперової, скляної та фарфорофаянсової,
хімічної та нафтохімічної промисловості будівельних матеріалів. І це теж
за умов спаду виробництва і зростання цін, які стали не доступними для
основної маси споживачів. Проте існує різкий спад виробництва в галузях
машинобудування, які є найважливішими носіями НТП і технологічного
переозброєння всього народного господарства. Неконкурентноспроможність
власного машинобудування заганяє вітчизняних товаровиробників у глухий
кут, зумовлює потребу у величезних валютних затратах на імпорт техніки і
технології.

Можна навести чимало яскравих прикладів масової закупівлі, наприклад,
сільськогосподарської техніки у закордонних фірм за іноземні кредити під
державну гарантію. До речі, такі фірми мають досить необхідних
прихильників серед приречених до цього посадових осіб. Відома
американська фірма “Джон Дір” має намір продавати Україні (під гарантію
держави) 1000 зернозбиральних комбайнів. Тим часом вітчизняна
конструкція конкурентноспроможного комбайна Дніпропетровського
машинобудівного комплексу і Херсонського комбайнового заводу на власне
виробництво чомусь не ставить. Інакше кажучи, за таких ринкових умов
сільськогосподарське машинобудування, як і машинобудування для
переробної промисловості, ставиться на межу загибелі.

Як показує таблиця 1.3, у загальнопромисловій структурі питома вага
сфери машинобудування металообробки вже знизилася з 20,7 до 16%, тобто
майже удвічі. Країну поставлено перед дилемою : або йти в пряму, надто
дорогу, залежність від дкржавних технологій, на що немає належних
коштів, або повертатися до примтивних технологій минулого. Як перший,
так і другий шляхи для України не тільки не придатні, але й згубні,
оскільки приведуть її економіку до повної деградації та занепаду. Треба
йти єдино правильним шляхом оновлення, нарощування і структиризації
національного машинобудівного комплексу, використовуючи новітні
науково-технічні досягнення, – з тим, щоб освоювати і випускати власні
технологічні системи. Це основа прогресивного розвитку держави.
Необхідні нагромадження та інвестиції можуть бути забезпечені за рахунок
ефективного відтворювального процесу в самому ж машинобудуванні. При
раціональному веденні, воно стає досить доходним. Зрозуміло, що для
цього треба мати місткий платоспроможний ринок. Важливим імпульсом до
економічного пожвавлення і розвитку машинобудування може стати
економічне і законодавче стимулювання кооперування та інтеграції з
іноземними фірмами на базі спільного капіталу, а також залучення
іноземних кредитних ресурсів. Це є значно ефективніше і дешевше, ніж
орієнтація на масовий імпорт готових машин і устаткування. Проте, перш
за все, цій галузі потрібні державні захист і підтримка для забезпечення
ринкової стабілізації та виживання в конкурентній боротьбі.

Ринок України наповнили імпортні товари широкого вжитку з Польщі,
Італії,Туреччини та багатьох інших країн Сходу. Крім того, частково
втрачено сировинні ринки Середньої Азії та Росії, що в свою чергу,
скоротило можливості експорту до них готових українських виробів. З
огляду на все це, вітчизняна легка промисловість майже припинила своє
існування. Її питома вага в загальнопромисловій структурі 1995року
знизилася (проти рівня 1990р.) в чотири рази і становить всього 27%.
Більшість підприємств не працює або працює обмежений час внаслідок
відсутності сировини і ринків збуту для готових виробів.При цьому галузь
має висококласних працівників, які здатні випускати експортну продукцію
і конкурувати з іноземними фірмами.Певне технологічне переобладнання
дозволило, наприклад, нашим швейникам виконати замовлення на випуск
жіночих пальт, які експортувалися до США. На міжнародних виставках
українські моделі одягу і взуття користуються постійним успіхом. Тим
часом наш ринок заповнили імпортні товари далеко не кращої якості, бо
відсутній будь-який захист власного товаровиробника.

Більше того, такі сировинні ресурси, як, скажімо, шкури тварин та й самі
тварини, масово скуповують іноземні ділки, використовуючи хабарництво,
за безцінь.Вони вивозять їх за кордон, виробляють там готову сировину,
виготовляють з неї модельне взуття і експортують його на наш же ринок.На
цьому Україна втрачає значні валютні ресурси. Її ж власні підприємства
легкої промисловості, маючи усі підстави успішно функціонувати на своїх
внутрішніх доходах і забезпечувати істотний вклад прибутку до бюджету,
через відсутність якісної сировини і законодавчого захисту сировини
опинилися в стадії розвалу. З 1990 по 1994р. обсяг випуску товарів
легкої промисловості скоротився на 66%. У 1995р. відбувся його черговий
спад ( проти рівня 1994р.) на 38,8. Основна маса підприємств цієї галузі
або вже припинила, або майже припиняє виробництво.

Аналогічний процес відбувається, хоча й повільними темпами, в харчовій
промисловості, яка внаслідок штучного заниження контрактних цін і
несвоєчасних розрахунків з сільськогосподарськими поставщиками часто
залишається без достатньої кількості сировини, а також внаслідок
штучного обмеження ринків збуту різко скорочує виробництво харчових
продуктів. Випереджаючі темпи зростання споживчих цін порівняно з
доходами недозволяють купувати необхідні продукти споживачам з
середніми і нижчими від середніх доходами. З 1990 по 1994р. виробництво
продуктів харчування зменшилося на 46%, а за 1995р.- ще на 13,8%.

Разом з тим відмова в 1995р. від закупівлі значної частини
сільськогосподарської продукції за державними замовленнями і несвоєчасна
оплата державою закупленої продукції змушують аграрних товаровиробників
продати її різним посередникам, і в тому числі – міжнародним
комерсантам. Вони оптом скуповують пшеницю, цукор, соняшник тощо
безпосередньо в господарствах і платять безпосередньо готівкою,
здебільшого – у валюті, але за цінами значно нижчими від їх дійсної
вартості. Куплена в такий спосіб продукція вивозиться за кордон, де
перепродається відповідно до кон”юктури зарубіжних ринків за цінами, в
1,5-2 рази вищими, або переробляється в кінцеві продукти харчування, які
нерідко повертаються до наших же споживачів, тільки за цінами, набагато
вищими, ніж вітчизняні.

Мало того, що подібні торговельні операції завдають Україні вітчизняних
збитків, так вони щей ставлять під загрозу внутрішню продовольчу безпеку
нашої країни.

Переробна промисловість України дійсно відстає від західної в
технологічному відношенні. Над цим ще треба наполегливо працювати, щоб
добитися належної конкурентноспроможності її підприємств. Проте це
зовсім не означає, що треба економічно знищувати її та переходити на
імпортне харчування. Така політика влаштовує лише корумпованих
хабарникі, а більшість українського населення вона загрожує голодним
існуванням. Критична ситуація складається з виробництвом і збутом м”яса,
м”ясо- і молокопродуктів, а також різноманітних виробів дитячого
харчування. В 1994-1995рр. відбувся особливо значний спад їх виробництва
і погіршення його структури. Розрахунки свідчать, що від продажу
кінцевих продуктів харчування в розфасованому і затареному вигляді під
попит споживачів можна одержати в тричі більші доходи, ніж від експорту
сировинних ресурсів, з яких вони виготовляються.

Тому, потрібно негайно виправляти становище, докорінно змінювати
структурну політику (і перш за все – в промисловості), брати на першій
стадії ринкових реформ власних товаровиробників під правовий захист – з
тим , щоб зовсім не втратити промисловий потенціал країни. Процес його
модернізації вимагає часу та інвестицій. Не можна використовувати цей
час на руйнування виробничих сфер, і особливо- вирішальних для
необхідного життєзабезпечення людини і суспільства. Зрозуміло, що
деформована економічна структура не обіцяє прогресивних зрушень, але ж
зруйнована – взагалі заганяє економіку до безвихідної прірви.

Поки що залишається далеко від оптимальної макроструктура як усього
АПК, так і його аграрної сфери. Вище вже говорилось про її незадовільне
технічне забезпечення. До цього слід додати гострий дефіцит
енергоресурсів, мінеральних добрив, гербіцидів, отрутохімікатів, а також
матеріалів для пакування і зберігання сільськогосподарської продукції.
Крім того, аграрний ринок зіткнувся з дуже обмеженою платоспроможністю
сільських товаровиробників. Внаслідок цінових диспропорцій у 1995р. вони
майже не мали фінансових можливостей для придбання вкрай необхідних
виробничих ресурсів.

Інакше кажучи промисловий блок -1блок АПК і в кількісному і якісному
відношеннях відстає від записів і потреб сільськогосподарьких
товаровиробників, а з другого боку, – сільськогосподарські
товаровиробники втратили необхідний рівень доходності та нагромаджень
основних і оборотніх фондів. У свою чергу, 3блок АПК (переробна
промисловість), хоча й займає в його загальному виробництві близько 45%,
теж, як зазначалось, опинився в гостро кризовому стані. У
високорозвинутих країнах питома вага цьго блоку в агропромисловій сфері
становить 70-80%, тобто є набагато вищою, ніж у нас. Тому уряду
належить спрямувати агропромислову політику на структурне і якісне
оновлення всієї виробничої структури, і в тому числі – на випереджаючий
розвиток переробної промисловості на базі сучасних технологій
безвідхіідності та глибокої переробки цінної технологічної сировини.

За даними Мінстату України, в минулому році галузі, що безпечуть АПК
засобами виробництва, скоротили обсяг їх випуску на 23,7% (у тому числі
тракторне і сільськогосподарське машинобудування – на 38,7% підприємства
по виготовленню технологічного обладнання для торгівлі та громадського
харчування – на 35,5%, хімічні підприємства по виробництву мінеральних
добрив і засобів захисту рослин -на 11,1%). Одночасно продовжує
скорочуватися і промислова переробка сільськогосподарської сировини: в
легкій промисловості -на 35,4% і в харчовій – на 13,8% (в тому числі в
м”ясопереробці – на 35,6%). М”ясний ринок України наповнюється імпортом
різноманітних м”ясопродуктів.

Не можна обминути увагою і стан українського ринку щодо багатьох
товарів широкого побутового призначення. Під тиском імпорту наша країна
втрачає розвиток власного виробництва сучасної телерадіоапаратури,
холодильників, пилососів і багатьох інших видів побутової техніки. Я не
кажу вже про легкові автомобілі, мотоцикли, моторолери, які за своїми
якісними параметрами завжди відставали від зарубіжних. Сьогодній
вітчизняний випуск цих товарів (і навіть велисопедів) зводиться
нанівець. Те саме стосується конче потрібних людям сантехнічного
обладнання, керамічних виробів, шпалер, різгих видів покриттів та інших
товарів для впорядкування житла. Як слід не налагоджено навіть випуск
кухонного посуду.

Наша країна, що має досить великий промисловий потенціал стає
залежною від імпорту багатьох товарів,які забезпечують життєздатність
людини. Ці товари можуть і повинні дешевше і краще вироблятися
вітчизняними товаровиробниками. Тим часом за даними Мінстату України,
обсяг виробництва товарів народного споживання і в 1995р. скоротився на
19,1%. Зростання обсягів і питомої ваги у внутрішньому товарообороті
імпорту одягу, білизни, взуття, продуктів харчування, ліків, технічних
засобів, технологій, інформаційно-обчислюваних систем, різноманітних
побутових товарів тощо є наочним свідченням глибокої економічної кризи у
вирішальних галузях національного товаровиробництва. І таке явище аж
ніяк не можна вважати нормальним. Давно відомо країни з переваженням
експорту сировини і матеріалів та імпорту готових виробів належать до
категорії залежних і слаборозвинутих.

Державна економічна політика ринкового реформування не може ігнорувати
цей вірогідний факт. Перш за все, вона має бути зорієнтована на розвиток
високотехнологічних виробництв конкурентноспроможних товарів на власній
території, а не на забезпечення соціальних і технологічних потреб за
рахунок дорожчого і руйнівного для національної економіки імпорту
готових товарів і послуг. Високоорганізовані виробничо-торговельні
системи сучасного рівня обходяться значно дешеввше і є вигіднішим для
держави та споживачів.

Безумовно Україна має реальні можливості щодо вибору перспективних
варіантів ефективного розвитку різних подібних систем, здатних виробляти
високоякісні товари не тільки під задоволення масового ринкового попиту
населення, але й під індивідуальні та серійні замовлення у сферах
судно-, літако- і ракетобудування, електротехнічної та хімічної
промисловості, виробництво будівельних матеріалів, виготовлення
коштовностей тощою . Треба лише активно діяти в цьому напрямі як
підприємницьким, так і урядовим структурам і не чекати, коли за них це
зробить невидима рука.

Основою нової регіональної парадигми є визнання цілісності і
рівноправності усіх складових єдиної регіональної системи —
природно-ресурсної, економічної, соціальної, інформаційної. Сучасна
концепція розміщення продуктивних сил орієнтується на досягнення їх
сталого розвитку і передбачає: подолання існуючих диспропорцій у
територіальній структурі національної економіки; максимальне
використання переваг територіального поділу праці, особливостей
природно-ресурсного та науково-виробничого потенціалу регіонів;
удосконалення спеціалізації регіонів з урахуванням загальнодержавних
інтересів; активізацію господарської діяльності у регіонах на ринкових
засадах в умовах різних форм власності; забезпечення умов для
прискореного розвитку галузей, що випускають конкурентоспроможну
продукцію, та залучення іноземних інвестицій у регіони, де існують для
цього найбільш сприятливі передумови; створення нормальних умов для
життєдіяльності населення та ліквідацію зон надзвичайних екологічних
ситуацій в окремих регіонах.

Основні концептуальні положення щодо розміщення продуктивних сил
реалізуються в таких розробках прикладного характеру, як схеми-прогнози
та державні програми розвитку й розміщення продуктивних сил України,
економічних районів і областей на перспективу. Вони необхідні для
обгрунтування економічно доцільних напрямів розвитку продуктивних сил
певних територій та розробки цілеспрямованих заходів державної
регіональної економічної політики, які б дали змогу забезпечити
ефективне регулювання процесів регіонального розвитку, узгодження дій
центральних і місцевих органів виконавчої влади у здійсненні структурної
перебудови економіки країни та послідовному впровадженні ринкових
відносин.

До особливостей розміщення і розвитку продуктивних сил за умов ринкової
економіки можна віднести такі:

• органічне поєднання державних, регіональних і місцевих інтересів під
час розміщення нових об’єктів при мінімальному залученні зовнішніх
ресурсів та максимальному використанні місцевих;

• формування та інтенсивний розвиток об’єктів ринкової інфраструктури та
інформаційних систем з метою створення збалансованих регіональних ринків
виробництва і збуту конкурентоспроможної продукції та послуг, на яких
спеціалізуються регіони;

• пріоритетний розвиток наукомістких виробництв з швидкою окупністю
витрат, ресурсозбереженням і значним нагромадженням для активізації
інвестиційної діяльності та структурної реорганізації економіки;

• орієнтація на прогресивну структуру регіональної економіки з високою
питомою вагою галузей, що працюють на задоволення потреб споживчого
сектора економіки;

• розвинутість недержавного сектора економіки, зокрема підприємницьких
структур.

У перспективі в Донецькому і Придніпровському регіонах набудуть
подальшого розвитку такі галузі спеціалізації промисловості:
паливно-енергетична, чорна і кольорова металургія, хімічна,
автомобільна, аерокосмічна промисловість, важке машинобудування. У
найближчій перспективі здійснюватиметься комплексна реструктуризація та
технічне переоснащення перспективних підприємств вугільної,
металургійної, хімічної промисловості, машинобудування, енергетики, а
також структурне реформування всього виробничо-територіального комплексу
та збалансування розвитку базових галузей з реальними потребами
економіки. Здійснюватимуться конверсія окремих оборонних підприємств із
метою використання їх потужностей для випуску цивільної продукції,
зокрема товарів народного споживання; проводитимуться заходи щодо
забезпечення продуктивної зайнятості населення шляхом диверсифікації
виробництв, організації громадських робіт, створення нових робочих
місць, особливо у шахтарських містах і селищах. Відбуватиметься
нарощування потужностей легкої та харчової промисловості.

Поряд з цим значна увага приділятиметься поліпшенню екологічної ситуації
шляхом впровадження у виробництво безвідходних і маловідходних
технологій, перепрофілювання окремих підприємств, ліквідації териконів,
хвосто- і шлакосховищ, відстійників, рекультивації порушених земель.

У Східному регіоні України структурна перебудова спрямовуватиметься на
технічне переоснащення та підвищення ефективності роботи підприємств
таких галузей спеціалізації, якими є тракторне і сільськогосподарське
машинобудування, автомобільна, електронна, електротехнічна, харчова
промисловість. Збільшуватимуться обсяги власного видобутку газу, нафти
та продуктів їх переробки.

У перспективі здійснюватиметься конверсія частини виробничих потужностей
підприємств військово-промислового комплексу з їх спрямуванням на випуск
цивільної продукції. Поряд з цим вдосконалюватиметься спеціалізація
сільськогосподарського виробництва, підвищуватиметься його товарність та
ефективність, набудуть подальшого розвитку переробні галузі. Регіон
більш ефективно використовуватиме наявний науково-технічний потенціал та
переваги прикордонного розташування.

У Центральному регіоні України структурні зрушення в економіці
спрямовуватимуться на посилення її соціальної орієнтації,
забезпечуватиметься прискорений розвиток АПК, сфери послуг, харчової і
легкої промисловості, а також машинобудівних галузей — авіабудування,
сільськогосподарського машинобудування, радіотехніки і електроніки.
Здійснюватиметься реконструкція та технічне переоснащення підприємств
хімічної промисловості, розвиток наукомістких виробництв на основі
науково-технічного і кадрового потенціалу м. Києва. Передбачаються
заходи щодо вирішення еколого-економічних і соціальних проблем,
пов’язаних з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

У Поліссі подальшого розвитку набудуть такі галузі спеціалізації, як
сільськогосподарське машинобудування, приладобудування, видобуток і
переробка мінералів, легка та харчова промисловість. Проводитиметься
реструктуризація АПК у напрямі підвищення частки харчової та переробної
промисловості. Передбачається розвиток інтенсивного землеробства і
тваринництва. Створюватимуться найсприятливіші умови для вирощування
суто поліських культур (картоплі, льону-довгунця, хмелю) та їх
промислової переробки, а також подальшого розвитку лісового
господарства, деревообробної промисловості, промисловості будівельних
матеріалів.

У Подільському регіоні здійснюватиметься технічна реконструкція та
модернізація енергетики, сільськогосподарського машинобудування,
приладобудування, харчової промисловості. Намічено перепрофілювання
частини підприємств на випуск техніки для агропромислового комплексу,
медицини, товарів народного споживання. Забезпечуватиметься пріоритетний
розвиток легкої промисловості, виробництва будівельних матеріалів,
скляних, фаянсових виробів на базі власної сировини. Посилиться
спеціалізація АПК на вирощуванні та переробці цукрового буряка, зернових
культур, м’яса і молока, поглиблюватиметься ступінь переробки
сільськогосподарської продукції.

Структурна перебудова промислового комплексу Карпатського регіону
спрямовуватиметься на підвищення питомої ваги сільськогосподарського і
автомобільного машинобудування, електронного та електротехнічного
виробництва з використанням сучасних технологій. Здійснюватимуться
заходи щодо реконструкції і технічного переозброєння підприємств
хімічної та нафтохімічної промисловості, подальшого розвитку та
інтенсифікації лісового господарства, лісопромислового комплексу, легкої
та харчової промисловості.

У сільському господарстві основна увага приділятиметься розвитку
овочівництва, садівництва, виноградарства, м’ясо-молочного скотарства та
вівчарства. У господарському комплексі регіону (формуватиметься
високорозвинутий рекреаційно-туристичний та оздоровчо-лікувальний
комплекс загальнодержавного і міжнародного значення. Розвиватиметься
регіональне транскордонне співробітництво у рамках єврорегіонів.

У перспективі пріоритетними напрямами розвитку Причорноморського регіону
будуть насамперед галузі морегосподарського комплексу — суднобудування
та судноремонт, рибне та портове господарство, а також галузі
машинобудування для обслуговування агропромислового комплексу, освоєння
нафтогазових родовищ шельфової зони Чорного моря. Передбачається значно
підвищити ефективність сільського господарства у виробництві зерна,
соняшнику, овочів, винограду, а також м’яса і молока.

Здійснюватиметься комплекс заходів щодо розселення і облаштування раніше
депортованих кримських татар та осіб інших національних меншин, які
повернулися на постійне проживання у цьому регіоні. Важливим напрямом
розвитку регіону є комплексне використання рекреаційних ресурсів,
створення у 1999 — 2010 роках ефективної індустрії туризму та
оздоровчо-лікувальних закладів, особливо цілорічного функціонування, у
Криму, Одеській, Миколаївській, Херсонській областях.

Література

1. Дорогунцов С. І., Федорищева А. М. Усталеність розвитку
еколого-економічного потенціалу України та її регіонів // Економіка
України. — 1996. — № 7. — С. 4—11.

2. Долішній М. І., Злупко С. М. Концептуальні засади регіональної
соціально-економічної політики та її компоненти // Регіональна
економіка. — 1997. — № 3. — С. 5—22.

3. Закон України «Про концепцію державної регіональної економічної
політики» (проект) № 57 — 2135 / 4 від 8 липня 1998 р. — 20 с.

4. Заяць Т. А. Регіональна політика ринку праці та зайнятості населення:
механізм формування і реалізації // Регіональна економіка. — 1997. — №
3. — С.83—89.

5. Економічний словник-довідник / За ред. С. В. Мочерного. — К.: Femina,
1995. — С. 249, 282—283, 318.

6. Паламарчук М. М., Паламарчук О. М. Економічна і соціальна географія
України з основами теорії. — К.: Знання, 1998. — 416с.

7. Поповкін В.Н. Регіонально-цілісний підхід в економіці. — К.: Наукова
думка, 1993. — 210с.

8. Розміщення продуктивних сил : Підручник / В. В. Ковалевський, О. Л.
Михайлюк, В.Ф. Семенов та ін. — К.: Знання, КОО, 1998. — С. 451—458.

9. Симоненко В. Регіональна політика: системний підхід // Економіка
України. — 1996. — № 6. — С. 31—38.

10. Україна: прогноз розвитку продуктивних сил / С. І. Дорогунцов, Б. М.
Данилишин, Л. Г. Чернюк та ін. — К.: РВПС України НАН України, 1998. —
Т. 1. — 163 с.

11. Україна: прогноз розвитку продуктивних сил / С. І. Дорогунцов, Б. М.
Данилишин, Л. Г. Чернюк та ін. — К.: РВПС України НАН України, 1998. —
Т. 2. — 117 с.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020