Реферат з журналістики
Поняття “свобода преси”: визначення, зміст, структура
Свобода преси найчастіше визначається як право поширювати ідеї, думки,
інформацію через друковане слово без обмежень з боку влади; право, що
гарантує захист і “лежить в основі усіх інших політичних свобод” та прав
людини. Свобода преси є не просто гарантом, а “головним гарантом
конституційності демократичного ладу”.
Основна мета свободи преси — це створення передумов для формування
освіченого й поінформованого електорату, здатного самостійно оцінювати
стан громадських справ. Свобода преси означає, що мас-медіа можуть
зайняти будь-яку позицію щодо влади — лояльну чи непримиренну, бути її
рупором чи контролювати дії влади, критикувати її політику, вади та
зловживання. Свобода преси — це, по суті, і є свобода ставлення громадян
до влади, свобода робити надбанням гласності всі владні дії, свобода їх
критики або підтримки.
У такому розумінні свобода преси є однією із форм безпосередньої участі
громадян у політиці, а поняття “займатися політикою” Іван Франко,
наприклад, розумів саме як “свобідний обсуд ділань і розпоряджень уряду,
свобідну критику державного устрою та публічного життя”. Свобода означає
для індивіда можливість свідомо робити свій вибір, а свідомий вибір
можна зробити тільки тоді, коли йому передує достатній обсяг
різноманітної оперативної й об’єктивної інформації.
Свобода преси та шляхи її досягнення — це давня, якщо не сказати, вічна
тема, яка активно обговорюється у багатьох країнах світу. Питання про
свободу преси є найбільш фундаментальним у будь-якій системі ЗМІ:
“Свобода — це політичний кисень преси, без якого вона не може нормально
існувати й належно виконувати свою громадську функцію. Щоправда, у
теорії журналістики проблема повної свободи преси ще й досі є одним з
найбільш дискусійних питань. Проте більшість авторів висловлюються за
повну свободу преси, переконливо стверджуючи, що цензурні обмеження є
більш небезпечні, ніж найбільша воля вислову.”
Свобода преси як одна з політичних свобод здійснюється в площині
громадянин — держава через інститут вільних ЗМІ і насамперед включає в
себе: 1) свободу доступу до інформації; 2) свободу поширення інформації;
3) “свободу дотримування своєї опінії, не зазнаючи зовнішнього
втручання”. Федеральний суддя Ірвінг Кауфман (США) констатував, що
свобода преси залежить від захисту трьох аспектів комунікаційного
процесу: 1) збору інформації; 2) обробки інформації; 3) поширення
інформації.
тільки те, що ми не можемо приписати йому ніяких властивостей, бо кожна
властивість предмета вже вносить у нього якусь роздільність. Називаючи
свободу синонімом незалежності та аналізуючи структуру поняття “свобода
преси”, один із теоретиків вітчизняної преси В. Владимиров виділяє такі
основні компоненти цієї свободи: 1) економічна самостійність ЗМІ; 2)
правовий захист свободи журналістської діяльності; 3) політична
незаангажованість редакцій, їх орієнтація на загальнолюдські цінності;
4) творча свобода журналістів.
Структуруючи поняття “свобода преси”, дослідники журналістики
зазначають, що воно включає такі основні положення (питання): 1) ЗМІ та
юридичні рамочні умови їх існування; 2) ЗМІ та економічні рамочні умови
їх існування; 3) ЗМІ та становище журналіста; 4) відносини між ЗМІ та
політикою, напруженість цих відносин; 5) ЗМІ та підготовка і підвищення
кваліфікації журналістів.
Доктор історичних наук Спартак Бєглов стверджує, що, наприклад, у
Великобританії існує реальний вимір свободи преси, незважаючи на те, що
у цій країні немає ні конституції, де була б зафіксована свобода преси,
ні законів про пресу, а судова влада функціонує на засадах наявності
прецедентів (аналогій у минулому). Але там уже протягом кількох
десятиліть, точніше, “з п’ятдесятих років існує Кодекс журналістської
практики. В основі цього Кодексу не заборонені заходи, а принципи
високої відповідальності журналіста перед суспільством і читачами.”
Аналізуючи британський досвід С. Бєглов дійшов таких висновків:
“1) Теоретично свобода преси утвердилась у Великобританії як норма, що є
невід’ємною частиною всіх інших прав і свобод людини.
2) Юридично — це свобода в межах загального законодавства та окремих
обмежень щодо преси для запобігання зловживанням цією свободою на шкоду
суспільству чи окремим людям.
3) У матеріальному плані переважну можливість у використанні цієї
свободи мають великі підприємства газетної індустрії та утворені ними
монополістичні об’єднання.”
Під час семінару “Перешкоди свободи слова в Україні та шляхи їх
подолання”, який відбувся у Київі в 1996 році, зазначалося, що взагалі є
дві свободи слова: 1) свобода слова як абсолютна цiннiсть; 2) свобода
слова як полiтичний аргумент, а під час парламентських слухань з проблем
свободи слова у 1997 році екс — спікер Верховної Ради України О. Мороз
виділив два аспекти свободи слова: 1) свобода слова як правова
категорія; 2) свобода слова як моральна категорія.
Загалом проблема свободи преси має, принаймні, вісім аспектів: 1)
правовий (юридичний); 2) економічний; 3) історичний; 4) філософський; 5)
політичний; 6) моральний; 7) психологічний; 8) технічний. Проте
стверджувати однозначно, який з них є найважливішим досить важко. Тому
їх розташування у цьому списку досить умовне.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
