Реферат з журналістики
Місце літератури у професійному становленні студентів-журналістів
Звичним і начебто само собою зрозумілим у програмі навчання майбутніх
журналістів сприймається курс вітчизняної й світової літератур. Протягом
кількох років студенти розглядають літературний процес від давнини й до
сучасності, знайомляться з видатними іменами, найцікавішими творами,
складають необхідні заліки й екзамени. І що ж далі? Що залишиться в
активній пам’яті? Що потім неодмінно буде використане в журналістській
творчості, допоможе в непростих ситуаціях, у спілкуванні з людьми, у
формуванні життєвої позиції? Що потрібно для того, аби ознайомлення з
літературою, її численними героями не пройшло повз, не стало просто
чимось вимушеним, типу “здати і забути”? Спробуємо проаналізувати, що
дає майбутньому журналісту вивчення літератури.
1. Література прилучає читача до колосального за обсягом і глибиною
досвіду людського життя. Робиться це надзвичайно ефективно, адже йдеться
про специфічне, художнє відтворення дійсності. Саме література відкриває
душу людини назустріч світу.
2. Величезним досягненням літератури є вироблення нею системи типів
емоційно-ціннісних орієнтацій.
Варто підкреслити, що особливе місце в системі емоційно-ціннісних
орієнтацій займає іронія. В іронії своєрідне, відособлене поле
діяльності. Основа іронії — скептицизм, і спрямований він не на саму
дійсність, а на її осмислення. Скептичне заперечення в іронії не
припускає утвердження протилежного: говорять про силу іронії, що
перемагає, що не гребує побутом, а, навпаки, підноситься над ним. Іронія
протистоїть як опонент-скептик будь-якій точці зору на світ, вона
супротивник усякої догматичності й не приймає ніяких абсолютистських
світоглядних постулатів, тобто іронія може виконувати функцію
універсального компенсатора. “Іронія,— писав Томас Манн,— є пафос
середини, вона — інтелектуальна обмовка, що грається між контрастами й
не поспішає підтримати якусь зі сторін і прийняти рішення: бо вона повна
передчуття, що у великих питаннях, де йдеться про людину, будь-яке
рішення може виявитися передчасним і неспроможним”. Саме завдяки іронії
часто виникають дуже цікаві, художньо переконливі системи. Іронічний
погляд на світ — свідчення справжньої інтелектуальності, воно однаково
цінне й привабливе як у літературних, так і в журналістських жанрах.
3. Література — це унікальна лабораторія слова. Справжню красу,
багатофункціональність, невичерпність слова можна відчути тільки у
тканині художнього твору. Отож, кращої майстерні, кращого “полігона”
удосконалення, шліфування власних мови і мовлення для майбутнього
журналіста годі й шукати! Саме розкіш спілкування із шедеврами
літератури дозволяє осягнути магію то буденного, то святкового, часом
таємничого й світлого Слова.
ед таємницями буття; необмежені можливості думки, що прагне пізнати
світ; мистецтво як засіб інтуїтивного пізнання особистості — усе це
проблеми, до яких звертається література, що стала у ХХ сторіччі
особливо складною, дискретною.
Сформульовано декілька причин дискретності літератури, основних — дві.
Перша викликана прагненням естетично відобразити хаотичність дійсності й
історії, відчуженість особистості. Друга виявляє себе як наслідок
“розірваної свідомості”, що не може осягнути світ не тому, що він
хаотичний, а тому, що свідомість не може пізнати його глибинні таємниці.
Непросто розібратися у тенденціях сучасної літератури. У ній
відбувається подальший розвиток традиційного реалізму, що набуває нових
ознак, часто “вибухових”, незвичних. Розвивається й так звана
“література інших вимірів”: це можуть бути зсуви реального й
ірреального, реального й надреального; “інші виміри” можуть бути
пов’язані або з прихованими таємницями людської душі, або з вторгненням
паралельних світів (у тому числі, на жаль, і нижчих).
Невипадково аналіз складних художніх творів викликає значний інтерес у
майбутніх журналістів, адже коли стає зрозумілим автор, коли
розкриваються секрети його творчості, його мовний код — здійснюється ще
один крок у безкінечному процесі пізнання.
5. Література поряд з багатьма різноманітними проблемами звертається й
до осмислення журналістської професії, зокрема до особливостей роботи
журналіста. Глибокі міркування такого роду знаходимо у творах Джека
Лондона, Річарда Олдінгтона, Шона О’Фаолейна, Бориса Пастернака, Марка
Твена.
Звернення до творів названих авторів не претендує на вичерпне розкриття
проблеми, тим більше, що зазначені речі (насамперед — романи)
надзвичайно багатопланові, й наведене питання — одне з багатьох.
Показово, що тут у першу чергу “спрацьовують” приклади, які мають явний
негативний підтекст. Який резонанс, наприклад, яку дискусію викликає в
студентській аудиторії іронічна подача оповідача (роман “Смерть героя”
Річарда Олдінгтона): “… журналістика — заняття, яке коротко, але дуже
точно можна визначити як найпринизливіший вид найпринизливішої вади —
розумову проституцію”.
Правда життя — і правда газетного рядка; шанобливе ставлення до людської
особистості, уміння в звичайній, рядовій людині побачити, як казали в
давнину, “душу святу”; моральна відповідальність журналіста; складності
процесу журналістського становлення; особистість журналіста
(співвідношення інтелектуального і морального) — це далеко не повний
перелік важливих проблем, що розглядаються на сторінках літературних
творів.
Отже, цілком очевидно:
– варто жити, хоч трохи оглядаючись на літературу; справжня література
не лежить на полицях, вона живе у свідомості людей і формує їх; справжня
література дозволяє проникнути у макро- і мікрокосм людини;
– література знайомить з архетипами світового мистецтва й культури;
– література сприяє активізації мислення, творчості;
– література збагачує і шліфує мову й мовлення.
У ХХ столітті любили говорити, що література — це людинознавство,
література — підручник життя. На щастя, більшість студентів-журналістів
усвідомлює: такий підручник конче потрібен.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
