.

Роль фіскальної політики в умовах ринкової трансформації (курсова)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
196 4450
Скачать документ

Курсова робота

Роль фіскальної політики в умовах ринкової трансформації

План.
Вступ
1. Теоретичні основи аналізу фіскальної політики;
1.2 Інструментарій фіскальної політики;
1.2 Види фіскальної політики;
1.3 Завдання фіскальної політики.

2. Фіскальна політика в історичній ретроспективі;
2.1 Меркантилісти та класична школа про вплив держави на економіку;
2.2 Історичні умови виникнення кейнсіанства. Економічний дирижизм;
2.3 Кейнсіанські методи економічного втручання .

3.Вплив фіскальної політики на економічну рівновагу:
3.1 Модель IS-LM для закритої економіки;
3. 2 Модель Мандела-Флемінга.

4. Аналіз фіскальної політики в Україні:
4.1 Використання інструментів фіскальної політики упродовж 1990-2001 рр.;
4.2 Методи збалансування державного бюджету України;
4.3 Рекомендації щодо використання інструментів фіскальної політики.

Висновки.
Список використаної літератури.

Вступ
Здобувши державну незалежність, Україна розв’язує надзвичайно важливе завдання – створення економіки, спроможної забезпечити гідне життя народові. Тому Україна здійснює перехід до ринкової економіки. В процесі цього переходу відбуваються глибокі зміни в різних сферах економічного життя. Однією з найвагоміших змін є перехід до нового типу макроекономічного регулювання, яке пов’язує окремі галузі та виробництва у національну економіку.
Основною економічною функцією уряду є стабілізація економіки. Стабілізація частково досягається завдяки законам фіскальної політики. Особливого значення фіскальна політика набуває у перехідній економіці. Проведення фіскальної політики в Україні відбувалося не завжди вдало внаслідок труднощів перехідного періоду. Це пояснюється багатьма обставинами, насамперед, непослідовністю економічної політики, мінливістю пріоритетів, слабкістю основних складових ринкової інфраструктури, монополізмом виробників, а також, тим, що більшість нормативних актів, які стосуються цієї проблеми не узгоджені між собою. Хоча за роки незалежності є певні здобутки молодої держави. Не слід зупинятися на здобутому. Для розбудови міцної держави необхідно вдосконалювати інструменти економічно політики. Усе це зумовлює необхідність вивчення і узагальнення досвіду проведення фіскальної політики в перехідній економіці України.
У вітчизняній науці ця проблема ще недостатньо розроблена, оскільки вона є відносно новою і відображає глибоко неоднозначний і суперечливий характер становлення ринкових відносин в українській економіці. Передусім, це відсутність економіко-математичної інтерпретації фіскальної політики. Водночас залишаються ще слабо вивченими теоретичні аспекти цієї проблеми. Зокрема, це стосується історичного аспекту фіскальної політики.
Інформаційну базу курсової роботи становлять наукові праці українських та зарубіжних вчених.
Актуальність даної теми курсової роботи зумовлена формування ринкових відносин в економіці України; нерозробленість даної проблеми, як в науковій, так і навчальній літературі.
Метою даної роботи – на підставі системного аналізу теорії і практики фіскальної політики, виявити роль фіскальної політики у становленні національної економічної системи України, з’ясувати суть, цілі, види фіскальної політики, проаналізувати фіскальну політику в історичній ретроспективі та з’ясувати вплив фіскальної політики на становлення внутрішньої та зовнішньої рівноваги.

1. Теоретичні основи аналізу фіскальної політики
1.2 Інструментарій фіскальної політики
Фіскальна політика, її ще часто називають бюджетно-фінансовою, або просто бюджетною, порівняно недавно використовується як інструмент макроекономічного регулювання.
Слово “фіскальна” латинського походження і в перекладі означає казенний [30, С. 206].
Фіскальна політика – це заходи уряду спрямовані на зниження безробіття чи інфляції та досягнення природного виробництва[27, С. 404].
Можна твердити, що лише з часів Джона Кейнса почалося її активне, цілеспрямоване та безперервне застосування у цій якості[27, С. 400]
Фіскальна політика містить досить простий інструментарій свого впливу на господарське життя: податки і видатки. Саме шляхом зміни податків та видатків і забезпечується вплив на макроекономічні процеси.
Державний бюджет складається з доходної та видаткової частин. Доходи бюджету – усі податкові, неподаткові та інші надходження на безповоротній основі, спрямування яких передбачено законодавством України.
Податками називають обов’язкові платежі, які держава стягує з фізичних та юридичних осіб. В Україні розрізняють загальнодержавні податки та збори[4, С. 190]. Податки – це частина доходу, що сплачують фірми, домогосподарства у розмірі встановленому законом, або це гроші в бюджет, засіб формування державного бюджету. Адміністрування податків – це комплекс заходів виконавчої влади щодо забезпечення виконання доходної частини бюджету усіх рівнів[8, С. 78]. Податки поділяються на прямі, непрямі, акцизи, мито[38, С. 403].
Сукупна база оподаткування повинна базуватися на реалістичній оцінці можливостей виробничо-комерційної діяльності, дбайливому ставленні до товаровиробника і розумінні того, що доходну частину бюджету можуть сформувати не жебраки та безприбуткові виробничі ланки, а заможні люди та високоефективні підприємства[12, С. 8-9]. Збільшення доходної бази бюджету є можливим лише за умови успішного функціонування виробництва в країні[44, С. 33]. Завдання полягає не в тому, щоб зібрати якомога більше податків, а в тому, щоб при цьому розширилася база податків[22, С. 72].
Видатки бюджету – кошти, що спрямовуються на здійснення програм та заходів, передбачених відповідним бюджетом[1, С. 5]. Державний бюджет містить чимало статей видатків, які можна згрупувати у шість основних напрямів[39,С. 405]:
1. національна оборона;
2. утримання державного апарату;
3. фінансування бюджетного сектора економіки;
4. соціальні видатки;
5. проценти у державний борг.
Тобто, державні видатки – це витрати пов’язані з діяльністю держави.
Отже, фіскальною політикою розуміють процес зміни у системі оподаткування та урядових видатків[14, С. 34].

1.2 Види фіскальної політики
Економісти виділяють два види фіскальної політики: стимулювальну та стримувальну. Перша передбачає збільшення урядових видатків, зниження податків або певне поєднання двох попередніх засобів. Стримувальна фіскальна політика передбачає зниження урядових видатків, збільшення податків або певне поєднання двох попередніх інструментів[38, С. 407].
Економісти виділяють також такі види фіскальної політики, як дискреційну і недискреційну.
Дискреційна фіскальна політика – це система заходів, що передбачає цілеспрямовані зміни в рівні державних видатків і податків, для впливу на обсяг національного виробництва і зайнятість, контролю над інфляцією та сприяння економічному зростанню. Термін “дискреційна” означає, що зміни у податках і державних видатках залежать від рішення парламенту чи уряду. Для аналізу фіскальної політики припустімо, що вона впливає лише на сукупний попит і ніяк не впливає на сукупну пропозицію[20, С. 329].
Нехай унаслідок різкого зменшення інвестиційних видатків національна економіка увійшла у фазу спаду. Крива сукупного попиту перемістилася вліво з AD1 до AD2 (рис.1). Це зменшення сукупного попиту супроводжуватиметься зменшенням обсягу національного виробництва і виникненням циклічного безробіття[С. 327 ].

Рис 1. Стимулювальна фіскальна політика [27, С. 292].
Під час спаду бюджет стає дефіцитним, бо доходи фізичних і юридичних осіб зменшуються і відповідно скорочуються податкові надходження, а видатки з державного бюджету, наприклад виплати з безробіття, зростають. Для подолання спаду уряд може використати стимулювальну фіскальну політика, яка веде до виникнення дефіциту державного бюджету. Припустімо, уряд збільшує сукупні видатки, що показано на рис. 1 пунктирною лінією. Реальний обсяг виробництва зросте, а рівень безробіття знизиться. Щоб подолати спад, уряд може також знизити податки. Для подолання спаду уряд може також поєднувати збільшення видатків і зниження податків, щоб досягти бажаного початкового зростання споживання та збільшення сукупного попиту і реального ВВП. Стримувальна політика спрямована на подолання інфляційного попиту.
Вмонтований, або автоматичний, стабілізатор – це будь-який механізм національної економіки, що збільшує бюджетний дефіцит під час спаду та індукує надлишок у роки інфляції і не потребує додаткових заходів з боку державних інститутів. Автоматичні стабілізатори часто називають недискреційною фіскальною політикою[20, С. 329].
Отже, економісти виділяють такі види фіскальної політики, як дискреційну і недискреційну. В межах дискреційної виділяють ще такі два підвиди фіскальної політики: стимулювальну та стримувальну.

1.3 Завдання фіскальної політики
Стимулювальну фіскальну політику проводить уряд з метою зниження рівня безробіття і зростання ВВП. Стримувальна фіскальна політика передбачена для зниження рівня інфляції. Завдання фіскальної політики зводиться до збільшення обсягів виробництва і зайнятості чи зниження темпів інфляції.
Основне завдання політиків і економістів у сфері фіскальної політики полягає в тому, щоб так відрегулювати систему оподаткування, щоб вона не стримувала економічного зростання і не спотворювала пропорцій, встановлених між окремими секторами або галузями економіки в результаті дії ринкових сил. Завдання полягає не просто в тому, щоб зібрати якомога більше податків, а в тому, щоб при цьому розширювалася база податків[22, С.72]. Фіскальну політику проводить уряд, як механізм суспільства в цілому. Тому у певних межах урядові рішення щодо видатків та оподаткування можуть змінюватися, щоб впливати на рівноважний реальний ВВП в інтересах загального добробуту.[27, С. 290] Отже, основним завданням має стати формування такої фіскальної політики, що дасть поштовх до зростання національної економіки, та можливість вирішення соціальних проблем. Крім того за допомогою фіскальної політики уряд може змінювати структуру національної економіки, зменшити циклічне коливання, досягати повної зайнятості, сприяти економічному зростанню, впорядковувати державні фінанси, боротися з інфляцією[38, С. 404].

2. Фіскальна політика в історичній ретроспективі
2.1 Меркантилісти та класична школа про вплив держави на економіку
Теорія державного регулювання бере свій початок ще в період середньовіччя, коли для заохочення тих чи інших виробництв або ремесел надавались пільги в оподаткуванні. Але у ті далекі часи використання податкових важелів як інструментів впливу на економічне життя мало спорадичний характер.
Меркантилісти були першою школою, яка у своїй теоретичній системі відвела податкам суттєву роль, як інструменту впливу держави на економіку. Згідно з їхньою теорією, держава повинна стимулювати надходження золота в країну, що забезпечить їй стабільне положення в світі, а її громадянам – достойний рівень життя[23, С. 41]. Представники цієї течії вважали, що податки є тим інструментом, за допомогою якого можна одночасно досягнути двох цілей – поповнити державну скарбницю шляхом оподаткування імпортних товарів, а також підтримати вітчизняного товаровиробника, що, в свою чергу, також сприятиме нагромадженню золота в країні, позитивному торговельному балансу.
Однак до середини ХІХ ст. держава мало втручалася в господарське життя, а фірми не могли впливати на основні параметри ринку. У кожній галузі функціонували тисячі дрібних і середніх виробників, взаємозв’язок між якими здійснювався через ринок у вигляді конкуренції. За таких умов ринковий механізм регулював розподіл ресурсів, територіальні пропорції, ув’язував між собою вартісні пропорції, окремі фази відтворювального процесу. Економічна могутність фірм була ще недостатньою, щоб впливати на макроекономічні процеси, а економічна роль держави зводилася до функцій «нічного сторожа», тобто охоронця власності[19, С. 108]. Отже, економісти піднімали питання регулювання економікою, бо в цьому не було потреби.
А.Сміт дав не вельми схвальну оцінку схемі, яку запропонували меркантилісти. Справедлива її критика була пов’язана з тим, що вона, по-перше, поставила дохід держави у пряму залежність від митних зборів, а по-друге, «високі мита, якими обкладався ввіз багатьох іноземних товарів, в багатьох випадках слугували тільки для заохочення контрабанди і у всіх випадках зменшували доходи від мита порівняно з тим, які б приносили значно менші мита». Ще один великий економіст минулого Д.Рікардо вважав, що податки ніколи не можна розподілити так рівномірно, щоб впливати однаковою мірою на вартість всіх товарів і зберегти їх відносну вартість на одному рівні. Застосування урядом високих податків веде до відпливу капіталу в такі галузі виробництва, в які він при природному ході речей не скеровувався би, що призводить до вкрай згубного перерозподілу коштів суспільства. «Тому, – робить висновок Д.Рікардо, – Там найкращий податок – це найменший податок»[41, С. 147].
Д.Рікардо також підкреслював, що своїми опосередкованими впливами податки нерідко ведуть до наслідків, які не відповідають намірам законодавців. З початку ХІХ ст. у Франції широкого поширення набула теорія дифузії, основоположником якої був А.Канар. Суть цієї теорії зводиться до того, що кожний новий податок приносить нові тертя і коливання цін. Збурення викликаються не самим податком, а порушенням рівноваги, яке той викликає. Вважалося, що старий податок добрий, а новий – шкідливий. Тому основною вимогою до податкової політики стала її стабільність[46, С. 7]. Сучасне тлумачення теорії «дифузії» дали Ф.Кідленд, Е.Прескотт та Р.Барро, які довели, що якщо податки будуть стабільними протягом ділового циклу, то спотворення або розбалансованість, які вони викликають, будуть мінімальними.
Отже, теорія державного регулювання бере свій початок ще в період середньовіччя, однак меркантилісти були першою школою, які обгрунтували загальні риси впливу держави на господарські процеси. Однак до середини ХІХ ст. держава мало втручалася в господарське життя, тому представники класичної школи відстоювали “доктрину laissez-faire”.

2.2 Історичні умови виникнення кейнсіанства. Економічний дирижизм
В останній третині ХІХ ст. в економіці передових країн відбуваються глибокі зміни. Галузеве виробництво зосереджується в руках все меншої кількості фірм, зокрема, в таких нових галузях, як автомобільна, нафтова та деякі інші. Скорочення або припинення виробництва такою фірмою уже серйозно впливає на всю національну економіку. За таких умов механізм державного регулювання, в якому задіяні винятково базові елементи – ціни, попит та пропозиція, втрачає здатність державної координації. Ринкове регулювання повинно доповнюватися регулюванням фірм, а також посиленням втручання державного сектора в господарське життя до такого висновку прийшли деякі економісти цього періоду[19,С. 110].
Великі фірми можуть впливати на основні параметри ринку, що відображається в теоріях монополії та олігополії. Ці крупні фірми підривають великою мірою функціонування ринкового механізму. У той час зміцнюють свої позиції профспілки, які обмежують ринковий механізм у визначені заробітної плати. У результаті посилюється розбалансованість економіки, що проявляється в поглибленні циклічних коливань, збільшенні кількості банкрутств, посиленням інфляційних тенденцій. Особливо руйнівною став спад 1929-33 рр., який увійшов в історію під назвою Великої депресії. Ця криза підтвердила, що ринкова економіка сама по собі не може забезпечити економічну рівновагу. Слід зазначити, що однією із передумов становлення теорій державного регулювання був успіх економічної системи Радянського Союзу (який виконав перший п’ятирічний план)[15, С. 338].
В цих умовах виникає необхідність зрозуміти і розкрити закономірності капіталізму і запропонувати практичні рекомендації, які забезпечать його розвитку. Пошук різноманітних варіантів державного контролю над економікою – особливість буржуазної політекономії ХХ ст. З’являється напрям у економічній теорії, що об’єднує прихильників регульованої економіки, цей напрям отримав назву економічний дирижизм. Слід зазначити, що сутність дирижизму як напрямку економічної науки полягає у обгрунтуванні необхідності використання різних засобів (уряду, права, вартості, ціни,..) для державного контролю над економікою. Дирижисти одні із перших виступили з ідеєю державного регулювання і в теоретичному аспекті підготовили відповідну платформу для кейнсіанства[15, С. 338]. Однак дирижизм не має якихось загальних теоретичних засад. Об’єднують дирижистів методологія і критичне ставлення до ортодоксальної класичної і неокласичної теорії. Дирижисти не шкодують чорної фарби, щоб змалювати негативні риси капіталізму. Критикували класиків за те, що вони зводять усе до механічних законів попити та пропозиції і не торкаються інших проблем. На їх думку державне регулювання з використанням фінансів, грошового обігу, кредиту не тільки врегульовує економічний розвиток, але і запобігає циклічним коливанням. Державне регулювання в змозі розв’язати суспільні суперечності капіталізму.
Аналіз дирижизму дозволяє зробити висновок, що теоретики цього напрямку обгрунтували необхідність державного регулювання економіки, через недосконалість ринкового механізму. Однак вони не дали серйозних практичних рекомендацій щодо реалізації регулювання економіки[21, С. 236]. Дирижизм вважається основною теоретичною платформою кейнсіанства.
Отже, в останній третині ХІХ ст. в економіці передових країн відбуваються глибокі зміни: утворились монопольні об’єднання, успіх економічної системи Радянського Союзу, сильна позиція профспілок. Сутність дирижизму як напрямку економічної науки полягає у обгрунтуванні необхідності використання різних засобів для державного контролю над економікою та критиці основних положень класичної школи.

2.3 Кейнсіанські методи економічного втручання
Потрясіння ринкової економіки в 30- х рр. підштовхнули економістів до висновку, що економіка не може успішно функціонувати без державного регулювання. Найвідомішим серед цих економістів є Дж.М.Кейнс з його революційною працею «Загальна теорія зайнятості, процента та грошей», яка з’явилась у 1936 році[53, С. 216]. Книга Кейнса справила глибокий вплив як на економічну науку так і практику. Кейнс не заперечував: що саме меркантилісти здійснили великий вплив на його погляди[53, С. 217 ].
На зміну неокласичній теорії прийшла інша, яка більше відповідала новим реаліям економічного життя. Такою теорією стало кейнсіанство – це напрям економічної теорії, метою якого є обгрунтування необхідності державного регулювання економіки[15, С. 337].
Насамперед Кейнс поставив під сумнів положення класиків про гнучкість цін і заробітної плати і також те, що процентна ставка зрівноважує заощадження та інвестиції, що заощадження визначають зміни в доходах. Він твердив, що в економіці може досягатися макроекономічна рівновага, але, водночас існуватиме велике безробіття, інфляція це і є теоретичною інновацією, яку ввів Кейнс[7, С. 607]. Кейнс визнає, що безробіття – органічно притаманне капіталізму явище, яке “неминуче супроводжує сучасний капіталістичний індивідуалізм”[25, Г. 2].
Найрозумніша політика, – пише Кейнс, – полягає, зрештою у підтримування стійкого загального рівня грошової заробітної плати[23, С. 41].
Головною метою, яку ставив перед собою Кейнс – збільшення ефективного попиту, а отже і зайнятості[25, Г. 3]. Недостатність ефективного попиту можна усунути лише через сучасну економічну політику, а не через автоматичні стабілізатори економіки. Звідси кейнсіанцями робиться висновок, що найефективнішим впливом є фіскальна політика. Уряд, стимулюючи сукупний попит, переміщує криву сукупного попиту праворуч, в результаті чого економіка наближається до потенційного ВВП[7, С.196].
Уряд повинен здійснювати вплив на схильність до споживання, частково через податки, частково через процентну ставку[25, С. 428]. Держава повинна брати на себе пряму організацію інвестицій. Ефективність регулювання урядом економічним процесом залежить від пошуку засобів під державні інвестиції, досягнення повної зайнятості населення, зниження і фіксація норми процента[7, С. 220].
Кейнс підкреслював на дотриманні таких запобіжних заходів при проведені політики стимулювання державних інвестицій[25, Г. 6]:
1. слід уникати такого методу фінансування інвестицій, який супроводжується збільшенням процентної ставки з наступним сповільненням темпів інвестування в інших напрямках;
2. не слід допускати, що збільшення вартості капітального обладнання супроводжувалось зниженням граничної ефективності обладнання для тих хто здійснює приватні інвестиції;
3. необхідно уникати ефективного впливу цієї політики на настрої в ділових колах, що може супроводжуватися збільшенням ставки процента, зниженням приватних інвестицій.
Споживчі видатки, на думку кейнсіанців, є стабільною величиною, але держава може вплинути на них через зміну використованого доходу. Останній, як відомо залежить від шкали прибуткового податку. Підвищення або зниження ставки оподаткування впливає на обсяг сукупних видатків.
Кейнс здійснив справжню революцію у макроекономіці, а кейнсіанська концепція домінувала у 40-70-ті роки.
Отже, основоположником державного регулювання ввжається Дж.М.Кейнс з його революційною працею «Загальна теорія зайнятості, процента та грошей», яка означала повний крах “доктрини laissez-faire”.

3. Вплив фіскальної політики на економічну рівновагу :
3.1 Модель IS-LM для закритої економіки
Початково розглянемо модель IS-LM, яка характеризує закриту економіку у короткостроковому періоді за умови незмінного рівня цін. За цією моделлю приховується “серце” кейнсіанської системи[7, С. 609]. У даній моделі крива IS відображає обернену залежність між процентною ставкою і рівнем доходу, яка виникає унаслідок встановлення рівноваги на ринку товарів і послуг. Крива IS описує усі комбінації доходу Y і процентної ставки i, для яких справджується така рівність:
Y = C( Y – T) + I(i) + G, (1)
де Y – обсяг виробництва (пропозиції) товарів та послуг в економіці або ВВП; C – споживання домогосподарств (обсяг споживання прямо пропорційний величині наявного доходу (Y) і обернено пропорційний сумі податків(Т)); I – інвестиції, обсяг яких залежить від зміни процентної ставки (і); G, Т – державні видатки та податки, як змінні фіскальної економічної політики, що у моделі розглядаються як екзогенні.
Крива LM відображає пряму залежність між процентною ставкою і рівнем доходу. Вона характеризує рівновагу на ринку реальних грошових залишків, що описується рівнянням:
(М/Р) = L( i, Y), (2)
М/Р – пропозиція грошей (реальних грошових залишків) зрівноважується із попитом на гроші (М/Р)d = L( i, Y), який прямо пропорційний до ВВП і обернено пропорційний до процентної ставки. Змінні монетарної політики – грошова маса М і рівень цін Р- також розглядаються у моделі IS-LM як екзогенні.
У поєднанні криві IS та LM визначають процентну ставку і національний дохід у короткостроковому періоді за умови незмінного рівня цін ( рис. 2).

Рис. 2. Рівновага у моделі IS-LM [54, С. 776]
На рис. 2 точка перетину кривих IS та LM характеризує стан рівноваги економіки, тобто визначає процентну ставку і рівень доходу, які задовольняють умови рівноваги, як на ринку товарів та послуг, так і на ринку грошей.
За допомогою моделі IS-LM можна проаналізувати, як фіскальна політика впливає на параметри макроекономічної рівноваги у короткостроковому періоді. Дію стимулювальної фіскальної політики, яка передбачає збільшення державних видатків та зниження податків, графічно можна зобразити переміщенням кривої IS праворуч ( рис. 3).

Рис.3. Фіскальна політика в моделі IS-LM [32, С. 310]
Рівновага переміщується із точки А у точку В. У результаті дохід збільшується із Y1 до Y2, а процентна ставка – з і1 до і2. При цьому необхідно відзначити, що вплив фіскальної політики може бути послаблений дією ефекту витіснення – зменшенням обсягу інвестицій унаслідок зростання процентної ставки. Стримувальна фіскальна політика призводить до зворотного результату – зростання інвестицій та падіння процентної ставки і унаслідок переміщення кривої IS1 ліворуч. При цьому дохід зменшується з Y1 доY3 (див. рис.3 ).
Отже, використовуючи модель IS-LM можна проаналізувати, як фіскальна політика впливає на параметри макроекономічної рівноваги. Якщо уряд використовує стимулювальну фіскальну політику, то крива IS переміститься праворуч. При використання стримувальної фіскальної політики крива IS переміститься ліворуч.

3. 2 Модель Мандела-Флемінга
Модель Мандела-Флемінґа, пояснює основні макроекономічні взаємозв’язки у малій відкритій економіці у короткостроковому періоді за умови незмінного рівня цін. На відміну від моделі IS-LM, дана модель враховує вплив на стан національної економіки іноземного сектора (наприклад, міжнародної торгівлі та фінансів). У моделі Мандела-Флемінґа робляться додаткові припущення:
1) обсяг експорту знаходиться у оберненій залежності від обмінного курсу (е). Інакше кажучи, при знеціненні національної валюти вітчизняні товари на світовому ринку стають дешевшими, а отже попит на них зростає;
2) обсяг імпорту знаходиться у прямій залежності від величини доходу (ВВП): чим вищий дохід , тим більший попит резидентів на всі товари, враховуючи імпортні. Тобто чистий експорт є функція від двох змінних Y та е:
NX=NX(e,Y) (3);
3) рух капіталу визначається різницею між процентною ставкою усередині країни та на світовому ринку (і-і*) [55, С. 337-340]. Інакше кажучи, чим вищою є віддача від вітчизняних активів у порівнянні із іноземними активами, тим більшим буде приплив капіталу, і тим меншим – його відплив.
У моделі Мандела-Флемінґа, як і в моделі IS-LM, розглядається ринок товарів та послуг і фінансовий ринок, стан рівноваги на яких можна описати за допомогою системи рівнянь:
Y = C(Y – T) + I(i) + G + NX(е, Y),
М/Р = L( i, Y) (4).
У даній моделі екзогенними вважають такі змінні: податки (T) і державні видатки (G), пропозицію грошей (М), рівень цін (Р) та світову процентну ставку (і*). Ендогенними ж є такі змінні, як дохід Y і обмінний курс е.
Крім того, у моделі Мандела-Флемінґа розглядається зовнішній сектор, що перебуває у стані рівноваги за нульового сальдо платіжного балансу (ВР). Тобто, будь-який дисбаланс у рахунку поточних операцій повинен компенсуватися відповідним значенням сальдо рахунку руху капіталу і фінансів:
ВР = NX(e, Y) + KА + k(i – i*)= 0 (5),
де KA – деяка постійна величина руху капіталу, що не залежить від рівня процентних ставок, k – ступінь мобільності капіталу [45, С. 209].
Із вказаної умови випливає, що при збільшенні, скажімо, доходу, дефіцит платіжного балансу не виникатиме лише за умови зростання процентної ставки, яке стимулюватиме приплив капіталу.
Важлива роль у моделі Мандела-Флемінґа приділяється мобільності капіталу (ступеню свободи, з яким капітал переміщується із однієї країни у іншу у відповідь на зміну процентної ставки). Розрізняють чотири види мобільності капіталу:
• нульова мобільність капіталу, за якої міжнародні потоки капіталу не реагують на коливання процентної ставки усередині країни. Крива ВР у цьому разі графічно зображатиметься вертикальною лінією, оскільки обсяг чистих іноземних інвестицій не залежатиме від різниці (і-і*);
• низький ступінь мобільності капіталу означає, що зміна величини (і-і*) суттєво впливає на зміну міжнародних потоків капіталу;
• високий ступінь мобільності капіталу, за якого капітал є чутливим навіть до незначної зміни величини (і-і*);
• абсолютна мобільність капіталу, коли капітал вільно переміщується із однієї країни в іншу, чутливо реагує навіть на незначні коливання у різниці між внутрішньою і міжнародною процентними ставками. У моделі малої відкритою економіки процентна ставка усередині країни збігається зі світовою: і = і*. Графічно випадок абсолютної мобільності капіталу зображається горизонтальною кривою платіжного балансу ВР.
Окрім ступеня мобільності капіталу, внутрішню процентну ставку певною мірою визначає світова процентна ставка. Слід враховувати також вплив різних видів валютного курсу (фіксованого чи плаваючого) на ефективність стабілізаційної політики.
Проаналізуємо, як фіскальна політика впливатиме на малу відкриту економіку за умови фіксованого валютного курсу та різного ступеня мобільності капіталу.

Рис.4. Фіскальна політика в умовах фіксованого валютного
курсу [55, С. 422-423].
Стимулювальна фіскальна політика у випадку нульової мобільності капіталу (див. рис. 4-а) переміщує криву IS1 праворуч і зумовлює зростання внутрішньої процентної ставки і збільшення доходу та імпорту (точка В). Це призводить до виникнення негативного сальдо платіжного балансу і підвищує попит на національну валюту. Однак для підтримання фіксованого курсу центральний банк повинен зменшити пропозицію грошей, що перемістить криву LM1 ліворуч. У результаті дохід зменшиться з Y1 до Y2 (точка С). Отже, збільшення державних видатків або зменшення податків призводить до еквівалентного витіснення інвестицій. Подібний результат спостерігатиметься у випадку низької мобільності капіталу (див. рис. 4-б). Проте, певна чутливість короткотермінових потоків капіталу до рівня процентних ставок означає часткове витіснення інвестицій, тому має місце незначне збільшення величини доходу. Із збільшенням мобільності капіталу фіскальна політика стає дієвішою, спричинюючи суттєвіше зростання доходу, оскільки витіснення інвестицій зменшується (див. рис. 4-в). За умови абсолютної мобільності капіталу витіснення внутрішніх інвестицій повністю перекривається припливом капіталу. Величина доходу збільшується (див. рис. 4-г).
Перейдемо до аналізу впливу фіскальної політики на малу відкриту економіку в умовах плаваючого валютного курсу.

Рис.5. Фіскальна політика в умовах плаваючого валютного
курсу [55, С. 422-423].
Стимулювальна фіскальна політика переміщує криву IS1 вправо. У випадку нульової (низької) мобільності капіталу збільшення доходу і процентної ставки при цьому зумовлює дефіцит платіжного балансу, а також знецінення національної валюти. Знецінення переміщує криву ВР1 праворуч до рівня ВР2, сприяє збільшенню експорту і зменшенню імпорту, а це стимулює подальше переміщення кривої IS2 праворуч (до IS3). У результаті дохід збільшиться з Y1 до Y2, чи відповідно – до Y3 (див. рис. 5-а, 5-б). Із зростанням ступеня мобільності капіталу ефективність фіскальної політики знижується (див. рис. 5-в). Оскільки стимулювальний характер фіскальної політики спричиняє позитивне сальдо платіжного балансу, поцінування національної грошової одиниці, зростання імпорту і зменшення експорту, то крива ВР1 переміститься вгору, а крива IS2 – ліворуч. Вплив фіскальної політики частково нейтралізується (дохід збільшиться з Y1 до Y3, а не до Y2). У випадку абсолютної мобільності капіталу (див. рис. 5-г) поцінування повністю нейтралізує заходи фіскальної політики.
Отже, модель Мандела-Флемінґа, враховує вплив на стан національної економіки іноземного сектора
Підсумовуючи, слід зазначити, фіскальна політика в умовах фіксованого валютного курсу впливає на сукупний дохід, і, чим вища мобільність капіталу, тим ефективнішими є заходи фіскальної політики. За плаваючого валютного курсу інструменти фіскальної політики є дієвими лише у випадку нульової або низької мобільності капіталу[17, С. 118].

4. Аналіз фіскальної політики в Україні:
4.1 Використання інструментів фіскальної політики упродовж 1990-2001 рр.
Проведення фіскальної політики в Україні у перехідний період до ринку ускладнюється потребою одночасного збільшення обсягів виробництва і зниження темпів інфляції.
Розглянемо формування фіскальної політики в Україні, насамперед із з’ясування того, якою вона була протягом років незалежності. Аналіз фіскальної політики в Україні, почнемо із з’ясування того, наскільки послідовною вона була. Про послідовність фіскальної політики можна судити по структурі податкових надходжень і державних видатків, а також і по стабільності податкової системи в цілому.
Почнемо із податкових надходжень. (див. Таблиця 1).
Таблиця1. Доходи зведеного бюджету.
у % до ВВП

Рік
Всього доходів
(млн. грн.)
Всього
доходів
ПДВ Податок
на прибуток
п-в
Акцизний збір Фонд
Чорно-биля Податки
з
населення Пенсій-
ний фонд*
1992 17,0 32,8 9,4 5,4 1,2 2,4 2,7 9,2
1993 568,3 40,0 11,9 10,1 1,8 1,8 2,0 5,9
1994 5313,8 49,1 12,0 13,2 1,6 2,2 3,1 8,5
1995 20425,4 40,1 8,9 9,5 0,8 2,0 3,1 8,2
1996 30142,1 38,6 8,1 7,0 0,8 1,9 3,4 8,9
1997 36889,6 42,4 8,7 6,5 1,3 2,0 3,8 11,2
1998 37398,2 39,8 7,6 6,7 1,3 1,5 3,8 9,8
1999 43826,7 37,0 7,1 5,6 1,5 0,2 3,7 9,6
2000 64806,3 40,5 5,9 5,2 1,4 0,1 4,0 10,2
січень-01 5124,4 39,2
лютий 5286,8 38,1
березень 5627,2 35,9
квітень 5677,9 37,1
травень 6005,7 40,4
червень 5828,4 37,3
липень 6461,1 39,4
серпень 6280,4 36,8
* У квітні 1997 року Пенсійний фонд вилучено із складу бюджету, але для зіставлення ми надалі враховуємо його.
Джерело: Державне казначейство України, розрахунки UEPLAC.
Якщо проаналізувати структуру зведеного бюджету України, то постає картина небувалої мінливості джерел податкових надходжень.
Наприклад,
• частка ПДВ в 1992 р. становила 9,4 % до ВВП, а в 1995 р. збільшилась до 12,0 %, а вже у 2000 р. зменшилась до 5,9 % до ВВП.
• частка акцизного збору в 1992 р. – 1,2 % до ВВП, , в 1995-1996 рр. – 0,8 %, а в 2000 р. збільшилась до 1,5 % до ВВП.
• частка податку на прибуток підприємств в структурі зведеного бюджету в 1992 р. становила 5,4 %, а в 1994 р. різко збільшилась до 13,2 % до ВВП, а в 2000р. становила 5,2 % до ВВП.
Не зважаючи на мінливість податкових надходжень, динаміка номінальних доходів зведеного бюджету України відображає стійку тенденцію зростання. Хоча реальні доходи продовжують скорочуватися, якщо порівняти показники 1992 та 2000 років, то можна твердити, що доходи реального бюджету зменшились вдвічі.
Структура надходжень до зведеного бюджету по областях дещо відрізняється від структури у цілому в Україні[8. С. 78].
Важливою особливістю доходної частини державного бюджету на 2001 рік був значний обсяг надходжень від приватизації державного майна[34, С. 3]. Важливим кроком є прийняття Бюджетного кодексу України, який визначає засади бюджетної системи України, її структуру, принципи, правові засади функціонування, основу бюджетного процесу[1, С. 5]. Однак, питання формування доходної частини бюджету нині надзвичайно гостре.
У розвитку ринкових відносин важливого значення для збільшення доходної частини зведеного бюджету набуває вдосконалення податкової політики. Проведення гнучкої податкової політики зумовлює виконання двох завдань, які, на перший погляд, є малосумісними: збільшення видаткової частини бюджету із метою забезпечення економічного зростання і встановлення ставки податку, що забезпечить максимальне надходження доходів у відповідні бюджета[22, С. 73].
Наступним інструментом фіскальної політики виступають видатки держави. Проведемо аналіз видатків зведеного бюджету. (див. Таблиця2).
Таблиця2. Видатки зведеного бюджету.
у % до ВВП

Рік

Всього видатків
(млн. грн.)

Всього
видатків Народне господа-
рство та підтрим-
ка зовн. торгівлі. Соц-
культ.
заходи та наука
Обслуго-вування зовн.
боргу
Соц. захист
та
Пенсійний фонд* Оборона, право-охорон. органи та управління Еко-логія та Фонд Чорноби-лля
1992 23,3 45,0 13,8 9,9 14,8 3,5 2,2
1993 661,0 46,5 11,2 10,1 19,0 3,9 1,3
1994 6453,5 59,7 21,4 12,9 1,2 14,6 4,9 2,2
1995 24443,0 48,0 8,1 12,4 4,4 14,0 4,7 2,0
1996 33759,0 43,2 6,0 10,5 2,7 14,2 4,5 2,0
1997 43086,0 49,6 6,5 11,7 2,3 17,6 5,1 2,0
1998 39416,5 41,9 6,7 9,7 0,8 15,2 4,5 1,6
1999 45325,4 38,4 6,5 8,2 1,5 12,9 4,2 1,3
2000 61047,6 38,2 5,4 8,6 1,8 12,5 5,4 1,3
січень-01 3739,6 28,6
лютий 4867,4 35,1
березень 5952,2 37,9
квітень 5472,2 35,7
травень 5780,0 38,9
червень 5870,5 37,6
липень 5946,1 36,3
серпень 6359,7 37,2
* У квітні 1997 року Пенсійний фонд вилучено із складу бюджету, але для зіставлення ми надалі враховуємо його.
Джерело: Державне казначейство України, розрахунки UEPLAC.
Ще нестабільнішою є видаткова частина зведеного бюджету України.
Наприклад,
• частка видатків на народне господарство у 1992 р. становила 13,8 % до ВВП, а в 1993 р. зменшилася до 11,2 %, у 1994 р. досягла рівня 21,4 % до ВВП, видатки поступово скорочувались і в 2000 р. опустилися до рівня 5,4 %.
• частка на соціальний захист населення становила у 1992 – 14,8 % до ВВП , 1993 – 19,0 %, 1995 – безпрецедентне падіння до 14,0 % до ВВП і збільшення у 1997 р. до рівня 17,6 %.
• частка видатків на соціально-культурні заходи та науку становила у 1992 р. 9,9 % до ВВП, а у 1994 р. вже 12,9 % до ВВП, у 2000 році вона становила 8,6 % до ВВП.
До недавно відбулося скорочення обсягів бюджетних видатків. Так починаючи з 1997 року, реальні доходи та видатки зведеного бюджету почали спадати. Головною особливістю видаткової частини державного бюджету на 2001 рік є іі соціальна спрямованість, тобто пріоритетним напрямом фінансування є соціальні видатки. Збільшилися видатки на освіту, охорону здоров’я. Значні фінансові ресурси вкладались у 2001 році у вугільну промисловість і сільське господарство[34, С. 6-7].
Для повного аналізу фіскальної політики, слід зауважити, що головною проблемою економіки України до недавно був дефіцит зведеного бюджету.( див. Діаграма1).
Діаграма 1. Дефіцит бюджету в Україні.

Джерело: Державне казначейство України.
Можна зауважити, що з 1997 року намітилась тенденція до скорочення дефіциту. У 2000 р. вперше бюджет був профіцитним і ця тенденція продовжується. Однак досягнення позитивного сальдо дефіциту не є відображенням фундаментального покращання ситуації у податково-бюджетній системі України. Зведення бюджету з профіцитом стало результатом обмеженості джерел рефінансування державного боргу та перевиконання доходної частини бюджету в умовах непрогнозованого прискорення темпів інфляції.
Як відомо, існує два основні види фіскальної політики. Перше – це стимулювальна фіскальна політика, яка спрямована на забезпечення економічного зростання і, друге – стримувальна фіскальна політика, завдання якої полягає у припиненні розбалансованості в сфері цін, тобто зменшенні темпу інфляції.
Аналіз показує, що у 1991 – 1994 рр. фіскальна політика в Україні, в основному, була стимулювальною, про що свідчать великі дефіцити державного бюджету[19, С. 143]. Зокрема, у 1992 р. дефіцит перевищував 12,2 % ВВП, опустившись до 6,5 % у 1993 р. Однак стимулювальна фіскальна політика у 1992 – 1994 рр. не досягнула жодних із поставлених цілей. Уряду не тільки не вдалось зупинити падіння виробництва, навпаки, воно з року в рік поглиблювалось. Досить навести такі дані: в 1992 р. реальний ВВП України скоротився на 9,9 %, а в 1994 р. – вже на 23 %. Водночас різко зросло безробіття (безперечно враховуючи і приховане). Такий стан економіки дає підставу зробити висновок, що фіскальна політика не лише не досягла своїх цілей, а й поглиблювала розбалансованість економіки.
Тому з другої половини 1994 р. відбуваються різкі зміни у фіскальній політиці. Вона стає стримувальною і націлюється, насамперед, на досягнення макроекономічної збалансованості у сфері цін[19, С. 144]. Про стримувальний характер цієї фіскальної політики свідчить, насамперед, динаміка дефіциту державного бюджету, а також зміни у структурі видатків. Розмір дефіциту державного бюджету в 1995 – 1996 рр. істотно зменшився. Якщо у 1992 р. він перевищував 12,2 %, то у 1996 р. опустився до рівня 4,6 % – 4,7%. Стримувальний характер фіскальної політики випливає також із видаткової частини, зокрема фінансування економіки (значною мірою це дотації державним підприємствам) зменшилось з 37,2 % у 1992 р. до 9,6 % у 1995 р. і до 6,0 % у 1996 р.
Отже, можна визначити такі основні ознаки нової стримувальної фіскальної політики 1994-1996рр.:
 зменшення бюджетних видатків( до 6,0 % – 1996р.)[46, С. 45];
 скорочення дефіциту державного бюджету(до 4,6% до ВВП – 1996р.) [46, С. 45];
 проведення децентралізації державних фінансів, внаслідок чого на рівні центру будуть вдаватись лише до тих витрат, які матимуть загальнодержавне значення;
 скасування податку на доход та запровадження оподаткування прибутку;
 зниження ставки прибуткового податку з фізичних осіб;
 зменшення ставки на ПДВ( з 28 % до 20 %) ;
 підвищення податку на землю;
 введення податку на прибуток підприємств.
Таким чином, в результаті таких змін у фіскальній політиці вдалось різко зменшити темпи інфляції. В цілому можна констатувати, що стримувальна фіскальна політика забезпечила досягнення макроекономічної стабільності у монетарній сфері. Однак, ця фіскальна політика практично не використовується для досягнення інших цілей макроекономічного регулювання, зокрема, для зміни галузевої структури економіки. Після того, як було реформовано бюджетно-податкову сферу і було досягнено певних результатів Україна взяла курс на стимулювальну фіскальну політику. Отже, можна твердити, що у 1996-2001 роках уряд проводив стимулювальну фіскальну політику. У 1999 – 2001 рр. вперше за останнє десятиріччя чітко виявили себе ознаки економічного пожвавлення. В основному подолано падіння ВВП. Обсяг промислового виробництва зріс на 4,3% у 1999 р. У 2000р. реальний ВВП зріс на 6,0 %, тем інфляції 25,5 %. У 2001 році у першому кварталі реальне ВВП зросло на 7,8 %, а у другому – на 10,8%. Урядом було погашено заборгованість з виплати пенсій та істотно знижено заборгованість заробітної плати і соціальної допомоги. Однак не зважаючи на плюси є і мінуси. Фіскальна ефективність податкової системи України постійно знижується. Основною причиною такого становища є скорочення надходжень від податків внаслідок зниження рівня їх збору.
Отже, за роки незалежності Україна здобула певний досвід застосування фіскальної політики. Аналіз свідчить, що стимулювальна політика 1991-1994 рр. була неефективною. У 1995-1996рр. Україна проводила стримувальну фіскальну політику, з 1997 р. – стимулювальну політику. Не зважаючи на позитивні результати вона потребує удосконалення.

4.2 Методи збалансування державного бюджету України [16, С. 108]
Одна з найскладніших соціально-економічних проблем ринкової трансформації економіки України є збалансування державного бюджету. Стратегічною метою стабілізаційної політики в умовах перехідного періоду є досягнення бездефіцитного бюджету або ж підтримання рівня бездефіцитності на мінімальному рівні. Для досягнення цієї мети можна використати два методи: інфляційний (пряма та прихована грошова емісія – монетизація дефіциту державного бюджету) та неінфляційний (запозичення на зовнішньому та внутрішньому фінансових ринках; збільшення податків; зменшення видатків).
Проблема вибору найбільш оптимальних способів збалансування державного бюджету була актуальною для України упродовж всього трансформаційного періоду. На нашу думку, для аналізу методів збалансування державного бюджету України, можна виділити три етапи: 1) 1991-1994 рр., 2) 1995 -1998 рр., 3) 1999 – 2001 рр.
Упродовж 1991 – 1994 рр. збалансування бюджету в Україні відбувалося переважно за рахунок грошової емісії. Причиною було те, що державний бюджет покривався тільки емісійним шляхом, була відсутність: будь-яких реформ, структурної перебудови економіки, приватизації (у 1992 р. нараховувалось лише 30 приватизованих об’єктів, у 1993 р. – 3585). В наслідок застосування інфляційних методів збалансування бюджету грошова база у 1992 році в Україні становила 28,6 % ВВП, а у 1994 році – 11,6 % ВВП. Остерігаючись від громадського невдоволення, урядові доводилось утримувати соціальні видатки на більш-менш сталому рівні і здійснювати «підтримку народного господарства». Економіка була неспроможною обслуговувати такий високий рівень державних видатків (у 1991р. вони становили 56 % ВВП, а у 1993р. зросли до 73,3 % ВВП). Внаслідок того у 1993 р. ціни зросли більше, ніж у 102 рази.
Починаючи з 1994 року відбулося значне пришвидшення темпів здійснення економічних реформ в Україні (індекс реформ у 1994 р. становив 0,3, а вже у 1997 р. – 0,57), уряд зав’язує ділові стосунки з МВФ. Необхідно зазначити, що упродовж 1995 – 1998 рр. уряд здійснював збалансування державного бюджету емісійним шляхом і шляхом зовнішніх і внутрішніх запозичень. З 1995 року НБУ скорочував обсяги фінансування дефіциту бюджету за рахунок грошової емісії (грошова база у 1995 р. становила 4 % ВВП, а у 1998 році зменшилась до 1,7 % ВВП). З другого боку, з 1995 року по 1998 рік обсяг зовнішнього і внутрішнього фінансування стрімко зростав ( у 1996 р. вони становили 59,8 % до підсумку, вже у 1998 році – 99,2 % до підсумку). Цей шлях призводить до державного боргу (у 1995 році він становив 35,8 % ВВП, а у 1997 р. – 33,1 % ВВП), який в свою чергу – приводить до неможливості платоспроможності України і до витоку коштів із реального сектора. Обсяг зовнішнього і внутрішнього боргу змусили уряд відмовитись від даного інструменту збалансування бюджету.
З 1999 по 2001 рр. уряд вирішував проблему фінансування дефіциту державного бюджету за рахунок рестукторизації видаткової частини державного бюджету. Відбулося скорочення обсягів бюджетних видатків за рахунок більш жорсткої фінансової дисципліни, припинення фінансової допомоги збитковим підприємствам, пришвидшення приватизації (у 2000 р. налічувалось вже 73349 приватизованих об’єктів). Україна виявилась здатною самостійно збалансовувати державний бюджет, який у 2000 -2001 роках був профіцитним.
Таким чином, пріоритетним у збалансуванні бюджету України мають стати неінфляційні методи.

4.3 Рекомендації щодо використання інструментів фіскальної політики
Фіскальна політика, на нашу думку, потребує ще удосконалення. Було б доцільно:
1) надати їй оптимального, гнучкого і рівно напруженого характеру, не допускати довільного трактування, зробити її зрозумілою для всіх;
2) при зміні системи оподаткування брати до уваги специфічні завдання кожного етапу переходу економіки України до ринку і здійснення реформ;
3) при розробці системи оподаткування брати до уваги історичні та соціально-культурні традиції українського народу щодо певних видів податків;
4) вважати необхідним елементом процесу розробки нових податків наукову експертизу проектів законодавчих актів; розробити чіткий механізм, щоб запобігти ігноруванню висновків експертизи щодо змін в оподаткуванні;
5) провести потрібні глибокі якісні зміни у відносинах між урядом та головними розпорядниками бюджетних коштів;
6) удосконалити єдину комп’ютерну мережу в Україні з метою збору даних про сукупний доход фізичних осіб;
7) провести перереєстрацію всіх законних та підзаконних актів, що регулюють податкове законодавство стосовно їх взаємовідповідності (найдоцільнішим є прийняття Податкового і Бюджетних кодексів);
8) впорядкувати існуючі податки та скоротити їх кількість;
9) вдосконалити систему пільг на податки(пільги повинні бути прозорими і конкретними, повинна існувати система контролю за наданням пільг);
10) посилити захист платників податку;
11) вдосконалити напрямки видатків;
12) реформувати систему пенсійного забезпечення,
13) удосконалити систему соціального захисту населення;
14) раціонально використовувати фінансові ресурси державного бюджету на утримання армії та воєнізованих формувань;
15) посилити економічні санкції та кримінальну відповідальність за нецільове використання державних коштів;
16) змінити напрямки інвестування державних коштів.
17) вилучені кошти від продажу державних облігацій необхідно спрямувати на розвиток інноваційних підприємств, а не на поточне споживання чи фінансування збиткових підприємств. Що у майбутньому збільшить реальний дохід держави;
18) внутрішні і зовнішні запозичення можуть бути і надалі, але держава повинна дотримуватися встановленої межі;
19) необхідно застосовувати механізми грошової приватизації;
20) Україна повинна витрачати кошти на реформи, бо саме вони можуть стимулювати зростання ВВП.

Висновки

1. Фіскальна політика є видом економічної політики. Фіскальна політика містить досить простий інструмент впливу на економіку, а саме видатки і податки. Змінюючи податки і видатки можна досягти важливих змін у макроекономічних процесах. Фіскальна політика – це заходи уряду спрямовані на зниження безробіття чи інфляції та досягнення природного виробництва. Виділяють два види фіскальної політики: дискреційну і недискреційну. В межах дискреційної виділяють ще два підвиди фіскальної політики: стимулювальну та стримувальну. Стимулювальну фіскальну політику проводить уряд з метою зниження рівня безробіття і зростання ВВП. Стримувальна фіскальна політика передбачена для зниження рівня інфляції. Основним завданням для України повинно стати формування такої фіскальної політики, що дасть поштовх до зростання національної економіки, та можливість вирішення соціальних проблем.

2. Проблема податків і видатків цікавила багатьох економістів, зокрема: меркантилістів, А. Сміта, Д. Рікарда, А. Канара, А. Лафера, економічних дирижистів та ін. Однак, найбільший вплив в теорії державного регулювання здійснив Дж. Кейнса. Головною метою, яку ставив перед собою Кейнс – збільшення ефективного попиту. Він вважав, що недостатність ефективного попиту можна усунути лише через сучасну фіскальну політику, а не через автоматичні стабілізатори економіки. Дж. Кейнс твердив, що в економіці може досягатися макроекономічна рівновага, але, водночас існуватиме велике безробіття, інфляція.

3. Модель IS-LM, яка характеризує закриту економіку у короткостроковому періоді за умови незмінного рівня цін. У даній моделі крива IS відображає обернену залежність між процентною ставкою і рівнем доходу, яка виникає унаслідок встановлення рівноваги на ринку товарів і послуг. Крива LM відображає пряму залежність між процентною ставкою і рівнем доходу. Вона характеризує рівновагу на ринку реальних грошових залишків. У поєднанні криві IS та LM визначають процентну ставку і національний дохід у короткостроковому періоді. Якщо уряд використовує стимулювальну фіскальну політику, то крива IS переміститься праворуч. При використання стримувальної фіскальної політики крива IS переміститься ліворуч.

4. Модель Мандела-Флемінґа розглядає зовнішній сектор економіки(мобільність капіталу, платіжний баланс, режим валютного курсу). Фіскальна політика в умовах фіксованого валютного курсу впливає на сукупний дохід, і, чим вища мобільність капіталу, тим ефективнішими є заходи фіскальної політики. За плаваючого валютного курсу інструменти фіскальної політики є дієвими лише у випадку нульової або низької мобільності капіталу.

5. За роки незалежності Україна здобула певний досвід застосування фіскальної політики. Аналіз свідчить, що стимулювальна політика 1991-1994 рр. була неефективною. У 1995-1996рр. Україна проводила стримувальну фіскальну політику, з 1997 р. – стимулювальну політику. За останні роки намітилась позитивна тенденція в економіці України. Однак, для поліпшення дієвості фіскальної політики як знаряддя макроекономічного регулювання потрібно вдосконалювати основні її інструменти: податкову систему та основні напрямки видатків.

6. Для збалансування державного бюджету можна використати два методи: інфляційний (пряма та прихована грошова емісія – монетизація дефіциту державного бюджету) та неінфляційний (запозичення на зовнішньому та внутрішньому фінансових ринках; збільшення податків; зменшення видатків). Упродовж 1991 – 1994 рр. збалансування бюджету в Україні відбувалося переважно за рахунок грошової емісії. Упродовж 1995 – 1998 рр. уряд здійснював збалансування державного бюджету емісійним шляхом і шляхом зовнішніх і внутрішніх запозичень. З 1999 по 2001 рр. уряд вирішував проблему фінансування дефіциту державного бюджету за рахунок рестукторизації видаткової частини державного бюджету.

Список використаної літератури.
1. Бюджетний кодекс України // Голос України.- 2001. – №129.- С. 5-12
2. Закон України “Про Державний бюджет України на 2000 рік” // Урядовий кур’єр. – 14 березня 2000. – № 46.- С. 4-7.
3. Закон України “Про Державний бюджет України на 2001 рік” // Урядовий кур’єр. – 28 грудня 2000.- № 243.- С. 5-9.
4. Закон України “Про систему оподаткування” від 18 березня 1997 р. // ВВР.- 1997.- №29.- С. 190
5. Антонов А., Каламбел С. Удосконалення податкової системи // Фінанси України.- 2001.- №5.- С. 82-86
6. Білоконенко О. В. Історія економічних вчень: Конспект лекцій. – К.: Європейський університет, 2001. – С. 75-80.
7. Блауг М. Экономическая мысль в ретроспективе.: М.: Мысль, 1996. – С. 45-60, 607-609.
8. Буряковський В. Роль податків у наповненні бюджетів усіх рівнів // Фінанси України.- 2001.- №5.- С.78-81
9. Бюлетень НБУ. – 1999.
10. Влад С. Президент має до бюджету претензії. А хто їх не має? // Голос України. – 27 грудня 2000.-№ 247-248.
11. Волинський Г. Державне регулювання ринкової економіки // Економіка України. – 1996.- №11.- С.69-76.
12. Губський Б. Конкурентоспроможність української економіки: орієнтири макроекономічної політики в кризових умовах // Економіка України. – 1999.- №4.- С. 4-15
13. Державний бюджет прийнято. Бюджетний процес триває // Віче. – 2001.- №1(106). – С. 60-64.
14. Дзюбик С. Фіскальна політика: Навч. посібник- К.: УАДУ.- 1998. С. 34.
15. Дмитриченко Л. И. История экономических учений: Учебное пособие. – Донецьк, “КИНИС”, ДонГУ, – 1999. – С. 338-339
16. Дунець о. Методи збалансування державного бюджету в умовах ринкової трансформації економіки України // Міжнародна наукова конференція “Україна в ХХІ ст: формування економічної системи”. – Львів. – ЛНУ ім. І. Франка. – 2001.- 428 с.
17. Дунець О., Сахарська О., Буняк В. Інструментарій дослідження впливу стабілізаційної політики на макроекономічну рівновагу в економіці України // Формування нової парадигми економічної теорії в Україні. Науковий збірник / За ред. З. Г. Ватаманюка.- Львів: Інтереко, 2001.- 554 с.
18. Дьомін О. Бюджет – 2000 // Фінанси України. – 1999. № 12.
19. Економіка України: десять років реформ / За ред. З. Ватаманюка, С. Панчишина – Львів: ЛНУ ім. І. Франка,2001.- 496 с.
20. Економічна теорія: Макро- і мікроекономіка. Навч. посібник / За ред. З. Ватаманюка, С. Панчишина, Вид. Дім “Альтенативи, К.:2001.- С. 327-341
21. Жамс Э. История экономической мисли ХХ века, изд. иностранной литературы. – М.: 1959, С. 219-230
22. Іващук І. Сучасне європейське оподаткування // Фінанси України. – 2001.- №10.- С. 72-79
23. Історія економічних вчень. Підручник / Л. Я. Корнійчук, Н. О. Тараненко, А. М. Поручник та ін., За ред. Л. Я. Корнійчука – К.: КНЕУ, 1999.- 564 ст.
24. Кейнс Дж. М. Аналогия экономической классики Т. 2, С.428
25. Кейнс Дж. М. Общая теория занятость, процента и денег: Пер. с англ. М.: Прогресс, 1978. – 494 с.
26. Липницький Д. Оценка возможностей снижения налогового бремени в рерходной экономике// Вопросы экономики. – 2000. – №2.
27. Макконнелл К. Р., Брю С. Л.. Аналітична економія: принципи, проблеми і політика. Частина 1. Макроекономіка: Пер. з англ. – Львів: Просвіта, 1997, – 672 с.
28. Макроекономіка. // За ред. д. е. н. Савченка А. Г. – К.: Либідь. – 1995.- С. 200-208.
29. Макроекономіка. // За ред. Карпин Д. С., Маценко., Г. О., Юхимчук Г. О.- Луцьк: Вежа.-1996.- С. 150-180.
30. Макроекономіка: Навч. посібник / П. Ю. Буряк – О. В. Стефанишин, Л. Л. Цимбал, І. Д. Балагурак та ін. Львів: Інтереко, 2001.- 448 ст.
31. Максюта А. А., Чугунов І. Я. Показники виконання бюджету у 1999 р. // Фінанси України. – 2000. – №6. С. 44-54.
32. Манків, Ґреґорі Н. Макроекономіка /Пер. з анг.; Наук. ред. пер. С. Панчишина. – К.: Основи, 2000. – С. 310-311.
33. Мітюков А. Бюджет і бюджетна політика // Фінанси України. – 1999. – №3.
34. Мітюков І. Основні особливості бюджету України на 2001 рік // Фінанси України.-2001.- №3.- С. 3-13
35. Огонь Ц. Фінансова політика і податки в умовах формування ринкових відносин // Фінанси України – 1995.- №5.С-87-97.
36. Основи економіки: Підручник / Радіонова І. Ф., Кравченко І. С., Петрова І. Л., Радченко В. В. / За ред. Радіонової І. Ф..-К.: Задіак – ЕКО, 1995.- С.103-124.
37. П’ятаченко Г. Удосконалення механізму наповнення доходної частини бюджету // Фінанси України.- 2001.- №5.- С. 75-76
38. Панчишин С. Макроекономіка: Навч. посібник,- К.: Либідь, 2001.- 616 ст.
39. Платіжний баланс за 2000 рік, лютий.
40. Пріоритети видаткової частини бюджету 2001 є соціальний захист // Час. – 12 січня 2001. – №1. -С. 2.
41. Рикардо Д. Начала политической экономии и налогового обложения. Соч. М.: Госполитиздат, 1941. Т. 1. – С147.
42. Руда О. Нотатки про бюджет України на 1999 рік і про виконання бюджету 1998 року // Економіст.-1999.- №1.
43. Семюелсон П., Нордгауз В. Макроекономіка/ Пер. з англ. Панчишина С. та Ватаманюка З. – К.: Основи, 1995.- 544 с.
44. Симоненко В. Удосконалення фінансово-економічної бази бюджетів України // Економіка України. – 2000.- №3.- С. 30-36
45. Сучасна економічна теорія і стабілізаційні моделі у відкритому суспільстві / За ред. І.В. Розпутенко. – К.: Видавництво УАДУ, 1998. – С. 209.
46. Твердохлебов В. Теория переложения налогов. – СПб.: Тип. Шредера, 1914. – С.7.
47. Тенденції економіки України // Центр макроекономічного аналізу. К., 2000, грудень.
48. Тенденції економіки України. // Центр макроекономічного аналізу. К., 2001, лютий.
49. Тенденції економіки України. // Центр макроекономічного аналізу. К., 2001, липень-серпень.
50. Тенденції української економіки// Центр макроекономічного аналізу. К., 1997, березень.
51. Ткаченко В., Каламбет С., Кармазін Ю. Удосконалення податкового механізму на основі визначення господарського потенціалу // Фінанси України.- 2001.- №7.- С. 99-103
52. Щербак В. Світові моделі оподаткування // Економіка України.- 2001.- №3.- С. 21-26
53. Ядгаров Я. С. История экономических учений. Учебник для вузов. 3-е изд.- М.: ИНФРА – М, 1999. – 320 с.
54. Barro R. Macroeconomics. – 5th ed. – Cambridge, Massachusetts: The MIT Press, 2000. – P. 776.
55. Dunn, Robert M. International economics /Robert M. Dunn, James C. – Willey Press: Ingram. – Canada. 1996. -Р. 337-340.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020