.

Державна інформаційна політика і національні інформаційні ресурси (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
355 3457
Скачать документ

Реферат

на тему:

Державна інформаційна політика

і національні інформаційні ресурси

Протягом останнього десятиріччя в українському суспільстві здійснюється
поступовий перегляд парадигми національної безпеки – політики і вчені, у
своїй більшості, відійшли від вузького трактування національної безпеки
як безпеки держави, якій підпорядковані безпека особи і суспільства. В
Україні, як і в інших демократичних державах, безпека особи все більше
сприймається як основоположний компонент національної безпеки, що
викликало необхідність наукового опрацювання проблем співвідношення
безпеки особи та суспільної безпеки, безпеки особи та державної безпеки,
суспільної та державної безпеки. Необхідність взаємодії владних структур
при вирішенні соціально-політичних, економічних, оборонних та
інформаційних проблем ставить вимоги щодо узагальнення вітчизняного та
світового досвіду в цій сфері та переведення цього наукового надбання в
площину практичних дій – удосконалення діючого законодавства, вжиття на
державному, регіональному та місцевому рівнях організаційних та інших
заходів.

Загалом, національна безпека – це стан країни, при якому відсутні
реальні зовнішні та внутрішні загрози її національним цінностям,
інтересам та образу життя, або дія цих загроз усунута. У такому разі
забезпечуються необхідні умови для практичної реалізації життєво
важливих інтересів особи, ссуспільства і держави.

Тобто, національна безпека є основою природного розвитку людського
суспільства і є запорукою історичного розвитку народів і створенних
народами держав.

Зазначимо, що стрімкий і глобальний розвиток інформаційної сфери,
сучасних інформаційних технологій, значною мірою впливає на політичну,
економічну, соціокультурну, оборонну та інші складові процесів розвитку
суспільства і держави, а інформаційні ресурси в сучасних умовах стають
системоутворюючим фактором їхньої життєдіяльності.

Ефективність системи державного управління національними інформаційними
ресурсами та їхнім захистом значною мірою визначає, в умовах
науково-технічного прогресу та переходу до постіндустріального
суспільства, загальний рівень національної безпеки, а будь-які недоліки
в структурі й функціонуванні системи державного управління цими
процесами призводять до непоправних збитків суспільству й державі.
Наприклад, відомо, що втрати економіки Німеччини від індустріального
шпигунства перевищують 40 млрд. марок на рік, втрата торгових і
технічних секретів США (за неофіційними даними) обійшлась американським
компаніям у 1992 році в 100 млрд. долл. Вважається, якщо не буде вжито
рішучих заходів щодо припинення промислового шпигунства, вказані втрати,
за оцінками фахівців, до 2003 року складуть 150 млрд. дол. [1].

Все це визначає проблему формування організаційно-правових засад системи
управління і захисту інформаційних ресурсів, як найактуальнішу і
невідкладну. створення збалансованої інформаційної інфраструктури,
спроможної забезпечити формування, поширення й ефективне використання і
захист інформаційних ресурсів залежить від чіткого законодавчого
визначення системи поглядів на цілі, завдання і основні напрями
інформаційної політики.

Необхідність вирішення вищезазначених питань обумовлено тим, що:

в сучасних умовах значно розширилися можливості для реалізації
конституційних прав громадян на інформацію та свободу інформаційної
діяльності, суттєво зросли потреби потенціально активної частини
суспільства в інформаційній взаємодії як всередині країни, так і з
зовнішнім світом;

інтенсивний розвиток глобальної інформаційної інфраструктури,
необхідність інтеграції України у світове інформаційне співтовариство на
рівноправних умовах посилили залежність ефективного функціонування
суспільства та держави від стану розвитку інформаційної сфери, перед
усім, системи державного управління національними інформаційними
ресурсами;

інформаційні ресурси, інформаційна інфраструктура в сучасних умовах
стають ареною міжнародної боротьби за світове лідерство, за досягнення
певних стратегічних і тактичних політичних цілей. І, що необхідно
підкреслити особливо: володіння інформацією, належне інформаційне
забезпечення органів державного управління, є основою успішної боротьби
із сучасним тероризмом;

інформаційна революція перетворилася на революцію у воєнній справі –
вона надала можливості вивести з відчутної сфери, віртуалізувати багато
які складові війни, як мінімум, передвоєнний період, підготуватися до
нанесення удару без звичайного загрозливого періоду, а в деяких випадках
і всю воєнну кампанію провести у віртуальному варіанті. Водночас, не
зважаючи на віртуальність ведення війни тільки в інформаційних мережах і
системах обробки інформації, можливо, не залучивши жодного солдата,
здійснити заходи, наслідком яких буде повне підкорення економіки та
політики супротивника [2].

Тобто, основне геополітичне питання, що постає перед кожною державою на
початку третього тисячоріччя, звучить так: здатна країна реалізувати
свої порівняльні конкурентні переваги в глобальному економічному
просторі чи вона буде позбавлена реальної самостійності і національного
суверенітету і скотиться на периферію світового ринку?

Прорив в галузі інформаційно-комп’ютерної індустрії, що забезпечує
перетин і злиття дійсної і віртуальної реальностей, найширше
впровадження “Інтернету” і використання програмування в складних
суспільних і економічних процесах перетворюють світ у чітко
прораховувану керовану структуру, а розвиток інформаційних технологій,
які впливають на психіку людей, і моделювання людської свідомості за
допомогою електронних засобів масової інформації дозволяють прийти до
найжорстокішого диктату над кожною окремою особистістю.

Водночас усе більш віртуальною стає сама навколишня щодо людини
соціально-економічна реальність. Частина суспільного багатства, що
швидко зростає, концентрується в “фінансових пірамідах”, що
розкручуються на електронних торгах без якогось зв’язку з реальною
економікою. Грошові потоки замикаються у віртуально-спекулятивних
операціях, що висмоктують із виробничої сфери утворюваний у ній
прибуток. Все це веде до виникнення якісно нової всеохоплюючої
ієрархічної структури суспільних зв’язків, що буде цілком
підпорядковуватися тому, хто перший розробить її базові правила.

Перед таким загрозливим викликом стоїть зараз і Україна – політично
залежна, економічно розорена, світоглядно спустошена. Ігнорувати цей
виклик неможливо, а підпорядкування чужій волі означає повну втрату
державного суверенітету. За цих умов, спроба копіювати чужі досягнення –
даремна витрата часу.

Тому, на думку автора, визначення, правове і організаційне закріплення
напрямів державної політики управління національними інформаційними
ресурсами повинно випливати з об’єктивних законів розвитку інформаційної
сфери та державної управлінської діяльності. Тобто, в процесі формування
системи державного управління національними інформаційними ресурсами
доцільно забезпечити цілісність такої системи, ієрархію побудови,
стабільність організації та погодженість її зв’язків, врахуючи якость
інформаційних ресурсів і засобів їх збереження, обробки і передачі.

Державна інформаційна політики має створювати умови для реалізації
конституційного права громадян своєї держави вільно отримувати і
використовувати інформацію для вирішення таких важливих завдань, як
формування національного інформаційного простору, включення його до
світового інформаційного простіру на засадах забезпечення інформаційного
суверенітету та інформаційної безпеки і формування демократично
орієнтованої свідомості.

Головною метою державної інформаційної політики стосовно національних
інформаційних ресурсів, на думку автора, є створення необхідних
економічних і соціокультурних умов та правових і організаційних
механізмів формування, розвитку і забезпечення ефективного використання
національних інформаційних ресурсів в усіх сферах життя і діяльності
громадянина, суспільства й держави. Функції державного управління
інформаційними ресурсами можна сформулювати, як:

розробка й прийняття політичних рішень, законодавчих і
нормативно-правових актів щодо забезпечення системи управління
національними інформаційними ресурсами та удосконалення механізмів
реалізації правових норм чинного законодавства;

визначення і здійснення повноважень державних органів, органів
регіонального й місцевого самоврядування щодо оперативного управління
(володіння, розпорядження, користування) державними інформаційними
ресурсами;

розробка і реалізація організаційних заходів і нормативно-методичного
забезпечення відомчих і регіональних структур та недержавного сектора в
сфері формування та використання інформаційних ресурсів за умови
координації діяльності згаданих структур;

розробка і реалізація фінансово-економічних засад регулювання процесів
формування та використання інформаційних ресурсів;

здійснення державної реєстрації інформаційних ресурсів, забезпечення
повноти створення первинних і похідних інформаційних ресурсів на засадах
використання інформації, що виникає (створюється) у процесі діяльності
державних органів, органів регіонального та місцевого самоврядування,
підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності;

введення технологічно та методологічно єдиних засад формування
інформаційних ресурсів за результатами діяльності державних органів,
органів регіонального та місцевого самоврядування, державних підприємств
і організацій для надання їх у вільний доступ громадянам і організаціям
(крім інформаційних ресурсів, що мають відомості, віднесені до державної
таємниці та до іншої інформації з обмеженим доступом);

забезпечення ефективного використання інформаційних ресурсів для
діяльності державних органів, органів регіонального і місцевого
самоврядування та державних підприємств, установ і організацій;

оптимізація державної політики інформатизації щодо забезпечення
науково-технічних, виробничо-технологічних і організаційно-економічних
умов створення та застосування інформаційних технологій, інших елементів
інформаційної інфраструктури для формування, розвитку і ефективного
використання інформаційних ресурсів та сприяння доступу громадян до
світових інформаційних ресурсів, глобальних інформаційних систем;

забезпечення функціонування ефективно діючої комплексної системи захисту
інформаційних ресурсів;

забезпечення захисту громадян, суспільства і держави від хибної,
спотвореної та недостовірної інформації;

забезпечення розробки та застосування правових, організаційних і
економічних механізмів стосовно форм та засобів обігу інформаційних
ресурсів України (ринку інформації, інформаційних технологій, засобів
обробки інформації та інформаційних послуг);

регулювання інформаційного співробітництва, спрямованого на забезпечення
рівноправного і взаємовигідного використання національних інформаційних
ресурсів у процесі міжнародного обміну, здійснення єдиної державної
політики наукової підтримки системи державного управління формуванням,
розвитком і використанням національних інформаційних ресурсів;

кадрове забезпечення функціонування системи державного управління
національними інформаційними ресурсами;

інформаційно-аналітичне забезпечення прийняття управлінських рішень у
сфері управління інформаційними ресурсами;

контроль за встановленим порядком і правилами формування, розвитку і
використання інформаційних ресурсів;

нагляд за додержанням законодавства в сфері формування, розвитку,
використання інформаційних ресурсів та здійснення правосуддя у сфері
суспільних інформаційних відносин.

організаційно-правова система державного управління інформаційними
ресурсами в контексті викладеного, на думку автора, має функціонально
три основних рівні:

Перший – стратегічний рівень – є рівнем прийняття політичних рішень,
законодавчого та нормативно-правового забезпечення державної політики
щодо управління національними інформаційними ресурсами України.

Другий – є рівнем організаційного та нормативно-методичного забезпечення
виконання законодавчих і нормативно-правових актів, координації і
контролю за формуванням, поширенням та захистом інформаційних ресурсів.

Третій – виконавчий рівень, на якому забезпечується безпосередньо
виконання законодавчих і нормативно-правових актів та здійснюється
відомчий та територіальний нагляд за встановленим порядком і правилами
формування, поширення та використання інформаційних ресурсів.

На стратегічному рівні визначаються національні інтереси та їх
пріоритети в інформаційній сфері; формуються правові засади для
побудови, розвитку системи національних інформаційних ресурсів та
управління цією системою; на підставі головної стратегічної цілі
державної інформаційної політики щодо інформаційних ресурсів
визначаються функції та їх раціональне розподілення між організаційними
структурами, що створюються для досягнення стратегічних цілей;
формуються основні правові й організаційні засади кадрового,
фінансового, матеріально-технічного, інформаційного та інших видів
стратегічного забезпечення системи управління національними
інформаційними ресурсами; здійснюється стратегічне прогнозування
розвитку інформаційної сфери та прийняття політичних і політико-правових
рішень щодо удосконалення системи управління цією сферою.

Аналіз стану формування і використання інформаційних ресурсів України,
що становлять на стратегічний ресурс сучасності, свідчить про наявність
низки невирішених важливих проблем, пов`язаних з дефіцитом послідовності
та системності впровадження заходів, спрямованих на удосконалення
управління інформаційними ресурсами на стратегічному рівні. Зокрема,
реальністю є те, що правотворчий процес здійснюється підчас шляхом
вирішення окремих проблем в окремих законах та підзаконних актах
фрагментарно, без узгодження з чинним законодавством, без враховання
специфіки національної ментальності, правової культури і правосвідомості
населення. Тобто, стратегічно важливою залишається проблема координації
правотворчого процесу щодо формування правових засад побудови,
забезпечення функціонування і розвитку системи управління інформаційними
ресурсами України, а також розвитку інформаційної інфраструктури країни.

Президентом України вживаються активні заходи щодо вдосконалення системи
управління інформаційною сферою. Важливе політико-правове значення мають
діючі Укази Президента України “Про деякі заходи щодо захисту держави в
інформаційній сфері” (22.04.98 р.); “Про вдосконалення державного
управління інформаційною сферою” (16.09.98 р.); “Про вдосконалення
інформаційно-аналітичного забезпечення Президента України та органів
державної влади” (14.07.2000 р.); “Про заходи щодо розвитку національної
складової глобальної інформаційної мережі Internet та забезпечення
широкого доступу до цієї мережі” (31.07.2000 р.); “Про додаткові заходи
щодо безперешкодної діяльності засобів масової інформації, дальшого
утвердження свободи слова в Україні” (09.12.2000 р.); “Про рішення Ради
національної безпеки і оборони України від 19 липня 2001 року “Про
заходи щодо захисту національних інтересів у галузі зв’язку та
телекомунікацій” (23.08.2001р.) та ін.

На другому рівні державного управління центральними органами виконавчої
влади здійснюється організаційне, нормативно-методичне забезпечення
виконання законодавчих актів, політичних і політико-правових рішень
Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України,
координація і контроль за формуванням, використанням та захистом
інформаційних ресурсів. Однак певні важливі функції державного
управління на цьому рівні залишаються не визначеними, а саме:

здійснення загальнодержавних заходів організаційного,
нормативно-методичного забезпечення, координації та контролю; планування
конкретних заходів і оперативне управління системою та її структурними
елементами;

організація державної реєстрації інформаційних ресурсів, що містять
державну таємницю та іншу інформацію з обмеженим доступом;

організація державної реєстрації інформаційних ресурсів, отриманих у
процесі міжнародного співробітництва (окремо, відкритих інформаційних
ресурсів і, окремо, інформаційних ресурсів з обмеженим доступом, але у
єдиному технологічному контурі);

ведення обліку державних інформаційних ресурсів як майна або немайнових
активів, впровадження порядку їх закріплення в оперативне управління і
господарче відання;

фінансування заходів щодо формування державних інформаційних ресурсів,
визначення порядку надання платних послуг на основі різних видів
використання державних інформаційних ресурсів та формування
інформаційного ринку;

державна реєстрація та координація діяльності у сфері розробки і
впровадження інформаційних технологій;

розробка і впровадження організаційних заходів, нормативно-методичного
забезпечення, координація і контроль у сфері охорони інформації з
обмеженим доступом, що не становить державної таємниці;

заходи організаційного, нормативно-методичного забезпечення, координація
і контроль за реалізацією державної інформаційної політики у сфері
захисту особи, суспільства і держави від хибної, недостовірної,
недоброякісної інформації, тобто забезпечення інформаційної безпеки у
широкому розумінні цього поняття.

Аналіз другого і третього рівнів державного управління і захисту
інформаційних ресурсів свідчить, що на державному рівні не визначено
низку управлінських функцій, які відповідно і не виконуються. Зокрема,
починаючи з рівня виконавчої влади, не утворена управлінська вертикаль
щодо формування і використання інформаційних ресурсів, відсутні деякі
організаційно-правові елементи системи управління і захисту
інформаційних ресурсів. Так, на виконавчому рівні, на якому
забезпечується безпосереднє виконання законодавчих і нормативно-правових
актів, порядку та правил формування, поширення, використання та захисту
інформаційних ресурсів, здійснюється відомчий та територіальний контроль
не визначені функції:

для органів державної влади, міністерств, інші центральних органів
виконавчої влади, органів регіонального та місцевого самоврядування –
функції організації і забезпечення функціонування служб, систем, баз і
банків даних для задоволення потреб громадян, юридичних осіб, держави;

для Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та
Севастопольської міських державних адміністрацій – функції формування
регіональних і місцевих реєстрів інформаційних ресурсів та забезпечення
їхньої державної реєстрації;

для підприємств, установ і організацій всіх форм власності – функції
подання інформаційних ресурсів, які створені в процесі їх професійної
діяльності, відповідно до встановленого порядку і правил до державної
реєстрації.

Важливою проблемою залишається ресурсне забезпечення державної
інформаційної політики щодо формування, використання і захисту
інформаційних ресурсів України. Головною причиною виникнення такої
проблеми є те, що чітко не визначені пріоритети інформаційної політики
на вищому рівні державного управління. Державний бюджет України
передбачає фінансування розвитку інформаційної сфери лише за окремими
статтями витрат (державне телебачення та радіомовлення, інформатизація,
частково – забезпечення інформаційної безпеки). Сфера формування
інформаційних ресурсів та забезпечення інформаційних потреб громадян,
суспільства і держави на безприбутковій основі, доходи від комерційного
використання державних інформаційних ресурсів, а також у повному обсязі
сфери забезпечення інформаційної безпеки залишаються поза увагою
розробників проекту Державного бюджету України і законодавця.

Аналогічно Державному бюджету України, формуються і статті витрат на
розвиток інформаційної сфери у регіональних і місцевих бюджетах.

Програма діяльності Уряду “Реформи заради добробуту”, затверджена
Верховною Радою України, також не приділяє пріоритетної уваги
удосконаленню системи державного управління і захисту інформаційних
ресурсів України. У цьому важливому державному документі положення щодо
захисту інформаційної сфери зведено до вдосконалення системи
фінансування державного телебачення, а основні напрями діяльності Уряду
щодо розвитку національного сегмента Internet – до розробки Концепції
пріоритетного розвитку Internet в Україні.

Загроза національній безпеці України в інформаційній сфері, яка
визначена в Концепції (Основах державної політики) національної безпеки
України, залишається і досі, що пов’язано з невиваженістю державної
політики в цій сфері. Схвалений Верховною Радою України у січні 1997 р.,
цей важливий документ не забезпечив поєднання підходів як до формування
законодавчої бази, створення правових засад для побудови, функціонування
і розвитку системи, так і організаційного забезпечення, чіткого
визначення функцій та раціонального їх розподілення між елементами
системи та реалізації всього комплексу стратегічних завдань зміцнення
національної безпеки України в інформаційній сфері. Державне управління
інформаційною сферою, основу якої складають інформаційні ресурси
України, залишається найбільш неврегульованою сферою державної
управлінської діяльності.

Зазначимо, що повноваження вищих державних органів, визначені
Конституцією України, зокрема, Верховної Ради України (ст. 85),
Президента України (ст.106), Ради національної безпеки й оборони України
(ст. 107), Кабінету Міністрів України (ст. 116) дозволяють забезпечити
виважену державну інформаційну політику щодо управління інформаційними
ресурсами України.

Разом з тим прийняті за останні роки закони, укази Президента України та
нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України не забезпечують в
правовому і організаційному плані формування і розвиток цілісної системи
державного управління та захисту інформаційних ресурсів. Лише
фрагментарно і ситуаційно передбачають вирішувати згадані проблеми і
проекти актів законодавства, що розробляються або перебувають на
розгляді у Верховній Раді України, в тому числі, проект Інформаційного
кодексу України та проект Закону України “Про національні інформаційні
ресурси”.

Практика минулих років свідчить про нагальну потребу суттєвого
вдосконалення взаємодії, скоординованості і узгодженості дій і рішень
Парламенту – Президента – Уряду з питань виконання конституційних
повноважень щодо формування і реалізації державної інформаційної
політики; внесення докорінних змін до підходів щодо проведення
адміністративної реформи, спрямованих на забезпечення формування
цілісної і стабільної структури органів виконавчої влади, виходячи із
функцій і повноважень державних органів, закріплених у Конституції
України, Законах України, указах Президента України, постановах Кабінету
Міністрів України, інших правових актах та удосконалення правових засад
функціонування системи управління і захисту інформаційних ресурсів
України.

Перелік використаних джерел і літератури

Шаваев А.Г. Система борьбы с экономической разведкой – М.: Издательский
дом “Правовое просвещение”, 2000. – 236 с.

А. Бедрицкий. А. Федоров. Прав ли Президент Буш?//Независимое военное
обозрение.12-18 октября 2001 г. №38. – С.4.

Конституція України. Закони України, т.10. – К., 1997.

Закон України “Про власність” від 07.02.91, №697-XII.- К., 1991.

Закон України “Про підприємства” від 27.03.91. З доповненнями від
16.12.93, №3713-XII. Закони України, т.1. – К., 1996.

Закон України “Про інформацію” від 02.10.92, №2657 – XII.- К., 1992.

Закон України “Про науково-технічну інформацію” від 25.06.93, №3322 –
XII. – К., 1993.

Закон України “Про захист інформації в автоматизованих системах” від
05.07.94, №80/94 – ВР. – К., 1994.

Закон України “Про національну програму інформатизації” від 04.02.98,
№74/98 – ВР. – К., 1998.

8 Закон України “Про державну таємницю” у редакції Закону від 21.09.99,
№1079-XIV. – К., 1999.

Проект Закону України “Про інформаційний суверенітет та інформаційну
безпеку”. Внесено на розгляд Верховної Ради України 07.07.98.

Проект Інформаційного кодексу України. Перша редакція Проекту на стадії
узгодження із зацікавленими державними органами. 2001.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020