UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75850
останнє поновлення: 2016-12-08
за 7 днів додано 17

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваСоціальний аспект історичної харизми (реферат)
Автор
РозділІсторія Всесвітня, реферат, курсова
ФорматWord Doc
Тип документуРеферат
Продивилось1431
Скачало139
Опис
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

Реферат на тему:

 

Соціальний аспект історичної харизми

 

Зрозуміти сучасну історико-філософську думку й основні проблеми

сьогодення неможливо поза зверненням до теоретичних джерел початку

ХХ ст. У цей період (ми аж ніяк не применшуємо значення та впливу всіх

інших) було запропоновано своєрідне бачення фундаментальних питань

людського буття у його різноманітних вимірах. До таких особливих

“заломлювань” теоретичної думки належить харизма (від гр. – милість,

божественний дар, благодать), тобто виняткова обдарованість, наділеність

конкретної особи, лідера, пророка, проповідника, політичного діяча тощо,

дії, інституту чи символу надзвичайними якостями, надприродністю,

непогрішимістю, святістю в очах певної кількості прихильників. Цей

термін широко використовують у своїх соціологічних концепціях М.Вебер та

Е.Трьольч.

 

Із початком становлення людської цивілізації відбувалося й оформлення

трьох основних фігур, які почали претендувати на втілення ідей харизми:

цар, жрець, пророк. На царя переносилася магічна функція вождя. Для

патріархального суспільства з його рівнем свідомості людський колектив

виступав засобом відтворення універсуму, а країна ототожнювалася з

Ойкуменою, тому цар та його країна перебували в іпостасних відносинах із

Богом, який не має над собою жодних вищих іпостасей. Зрозуміло, що

подібні положення мали безліч варіантів: цар є сином та намісником Бога,

який автоматично користується його славою і слухняний наказам божества.

 

Подібне осмислення одноосібної влади не лише зміцнювало її, але й

сприяло формуванню основи для критики конкретних носіїв влади та

оформленню ідеалів: якщо цар – намісник надземних інстанцій, то в його

діяльності основним є не господарювання, а служіння, в якому необхідним

виступає відданість. Принцип харизми так чи інакше освячував світську

владу, але одночасно виключав її “приземлення”: “Немає влади, яка не від

Бога” [6, 200], тому природно заключити, що влада, яка не “від Бога”,

взагалі не може бути владою. Але хто б спробував нагадати царю про це?

Офіційно санкціонований на роль прислужника божеству жрець, який

займався вихованням дитини царя. В його силах було поставити під сумнів

божественне походження останнього і зробити висновки на свою користь.

Однак у царя і верховного жреця були спільні властивості: вони

відстоювали теократію, яка спиралася на суму тим чи інших юридичних та

релігійних норм. Саме тут харизма і поставила запитання про особистісну

богодуховність царя, сприяла формуванню образу життя як служіння Богу.

 

У цьому аспекті варто порівняти два вислови представників Стародавньої

Греції, які у певній мірі характеризують історичну харизму. Перший

вислів належить Періклу: “Хоча лише нечисленні здатні творити політику,

ми всі можемо оцінювати її” [4, 20]. Другий також був сформульований

його сучасником, видатним мислителем Платоном: “Найвищим принципом з

усіх є той, що ніхто, ні чоловік, ні жінка, не повинен залишатися без

проповідника. Так само не можна дозволити звикнути робити хоча би що то

було на власний розсуд: байдуже через запопадливість чи через жвавість

-----> Page:

0 [1] [2] [3] [4] [5] [6]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ