UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75843
останнє поновлення: 2016-12-04
за 7 днів додано 10

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваФеномен самозванства в російській історії (реферат)
Автор
РозділІсторія Всесвітня, реферат, курсова
ФорматWord Doc
Тип документуРеферат
Продивилось1184
Скачало182
Опис
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

Реферат на тему:

 

Феномен самозванства

 

в російській історії

 

“Самозванство” – поняття, яке визначає, передусім, дії конкретної

людини, яка вирішила оголосити себе царем чи месією, а також фактори, що

визначали поведінку самозванця, доки він не отримав підтримку народу. В

історичній літературі досліджено багато прикладів самозванства у

світовій історії. Виходячи з цього, самозванство ніяк не можна назвати

виключно російським феноменом, але в жодній іншій країні це явище не

було таким поширеним і не відігравало такої значної ролі у

взаємовідносинах суспільства і держави. В.О.Ключевський зазначав, що

“...з легкої руки першого Лжедмитра самозванство стало хронічною

хворобою держави: з того часу ледь не до кінця 18 ст. рідко яке

царювання проходило без самозванця, а в часи Петра 1 за відсутності

такого народні чутки справжнього царя перетворили на самозванця” [4,

26]. Навіть якщо обмежитися підрахунком лише лжецарів і лжецаревичів, то

все одно набереться значне число. В XVII ст. на території Московської

держави діяло близько 20 самозванців (з них у смутні часи до 12

чоловік), а у XVIII ст. нараховують понад 40 випадків самозванства [10,

53].

 

Самозванці, які претендували на російський престол, “зголошувалися” як

за кордоном, так і серед місцевого населення. Термін “самозванство”

належить до галузі соціальної психології. Самозванство починається тоді,

коли лжецар або псевдомесія самопроголошується, формує групу соратників

чи стає на чолі руху соціального протесту. Вивчаючи природу

самозванства, потрібно акцентувати особливу увагу, передусім, на реакції

суспільства на появу самозванця. В основі російського самозванства

лежала віра в богообраність “справжнього” царя. Це можна сприйняти за

основу пояснення природи самозванства, тобто виявленню тих

ідейно-психологічних факторів, які спонукали людину на те, щоб видати

себе за посланника небес або члена царської династії. Деякі дослідники

(зокрема К.В.Чистов) розглядають самозванство в Росії як прояв певних

властивостей соціальної психології народних мас, які чекали приходу

визволителя”, як одну із специфічних і стійких форм антифеодального руху

[12, 26-29]. Навряд чи варто вважати всіх російських самозванців

авантюристами і свідомими обманщиками. Скоріш за все, суть самозванства

полягає в широкому ототожненні самого себе з тією особою, ім’я якої

присвоювалося і приймалося.

 

Якщо говорити про самозванство царського напряму, то не можна сказати,

що в його основі провідним було прагнення до досягнення матеріальних

благ чи житейських задоволень. Що ж рухало самозванцями? Б.А.Успенський

визначив три обставини, які могли змусити просту людину повірити в те,

що вона є “істинним государем”:

 

1. Оскільки в народній свідомості домінувала уява про Божественне

покликання справжнього царя, то немає нічого дивного в тому, що людина,

яка знайшла на своєму тілі які-небудь “знаки”, починала вважати себе

богообраною.

 

2. У випадку порушення природного (родового) порядку успадкування

престолу, той, хто займав у такий спосіб царський трон, сам сприймався

-----> Page:

0 [1] [2] [3] [4] [5]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ