.

Західноукраїнські землі в 1921-1939 pp. (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
16 10042
Скачать документ

ТЕМА 6. ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ В 1921-1939 pp.

Як ви вже знаєте, доля західноукраїнських земель вирішувалась на
Паризькій мирній конференції (1919 р.). В 1923 р. Рада Антанти остаточно
погодилася на приєднання частини українських земель до Польщі, Румунії,
Чехословаччини за умови додержання національних права українців.

Розділ західноукраїнських земель

Учасник розділу

Приєднані території

Чисельність українського населення

Польща Східна Галичина, Західна Волинь, Холмщина, Полісся 6 млн. чол.

Румунія Північна Буковина і придунайські землі 790 тис. чол.

Чехословаччина

Закарпаття 455 тис чол.

Незважаючи на те, що українська меншість складала понад 7 млн. чоловік,
її права обмежувались всупереч рішенням Паризької мирної конференції.
Це, в першу чергу, відбилося на правовому статусі західноукраїнських
земель

Правовий статус західноукраїнських земель

Польща, Румунія, Чехословаччина проголосили себе унітарними державами.

Українському населенню було відмовлено у праві на самоврядування,
автономний устрій і навіть культурну автономію.

На приєднані території було розповсюджено державний адміністративний
устрій (Галичину, наприклад, було поділено на три воєводства: Львівське,
Тернопільське, Станіславське).

Українці були позбавлені можливості обіймати адміністративні посади в
державних органах влади, офіцерські посади в польській, чеській,
румунській арміях.

Соціально-економічне становище українського населення, що опинилося на
територіях, загарбаних Польщею, Румунією, Чехословаччиною, було тяжким.
Головна причина—дискримінація українського населення. Ось яскравий
приклад. Наприкінці 20-х років 60% дорослого населення Закарпаття, 70% —
Західної України, 80% — Буковини було або неписьменним, або
малописьменним. Покажчики по корінному населенню Польщі, Чехословаччини,
Румунії були значно нижчими.

Національна дискримінація населення західноукраїнських земель

Заборона української мови в державних і адміністративних органах влади.
Закриття українських шкіл, звільнення з роботи вчителів-українців.

Виселення українців із західноукраїнських земель в центральні райони
Польщі, Румунії, Чехословаччини. Колонізація західноукраїнських земель
більш “надійним” польським, румунським, чехословацьким населенням.

Зміна українських географічних назв на польські, чехословацькі,
румунські, примушування до відмови від українських імен та прізвищ на
користь чужинних

Національна дискримінація надзвичайно тяжкою була в Румунії, де було
закрито всі українські школи, а українців не визнавали за націю.

В кращому становищі було Закарпаття, бо Чехословаччина була однією з
демократичніших країн Європи того часу. Тому національне пригнічення не
було таким тяжким, як у Польщі чи Румунії.

Характерні риси економічного стану західноукраїнських земель

Економічному розвитку західноукраїнських земель приділялося мало уваги,
вони перетворювались в колонії Польщі, Чехословаччини, Румунії.

Західноукраїнські землі опинились у залежності від іноземного капіталу
(французького, англійського). Іноземці в союзі з урядом Польщі,
Чехословаччини, Румунії хижацьки грабували багатства краю, гальмували
його економічний розвиток.

Промисловість залишалася напівкустарною (підприємств з чисельністю
працівників понад 20 чол. було 2% від загальної кількості).

Надзвичайно відсталими були райони Буковини і Закарпаття. Закарпаття
перетворювалось в аграрний додаток Чехословаччини.

Значна кількість земель залишалася у власності поміщиків, держави,
церкви. Селяни страждали від малоземелля

В середині 30-х років тяжкого удару по економіці західноукраїнських
земель було завдано світовою економічною кризою Уряди Польщі, Румунії
залишили без підтримки українські підприємства, кооперативи і населення
(“своїм” ту чи іншу допомогу було надано).

Відстала економіка зумовлювала і скрутне матеріальне становище
населення. Розповсюдженими явищами були безробіття, низька заробітна
платня, тяжкі умови праці, високі ціни на споживацькі товари першої
необхідності, а також епідемії, висока смертність. Українцям не
надавались субсидії, а вакансії розподілялись серед корінного населення.

Соціальне і національне гноблення викликало опір з боку українців,
набули поширення страйки, збройна партизанська боротьба, захоплення
поміщицької землі, підпалення маєтків

Влада на загарбаних землях розпочинає широко застосовувати репресії
проти населення. (Тільки Закарпаття було виключенням).

Репресивна політика влади на західноукраїнських землях

Роки

Заходи уряду

1924р. Жорстоке придушення антирумунського Татарбунарського повстання,
що розпочалося на придунайських землях

1930р.

“Пацифікація” (упокорення) селян Східної Галичини. В ході “пацифікації”
спеціальні загони проводили арешти, розстріли, конфіскації майна селян —
учасників повстань

1934р.

Було організовано концтабір для політичних в’язнів-українців на Поліссі
в місті Береза-Картузька

Зупинити репресії були нездатними навіть міжнародна організація — Ліга
Націй, яка засудила дії польської та румунської влади.

Безправ’я, злидні, гірке розчарування в можливості здобути національну
свободу мирними, конституційними заходами, ліберальною боротьбою,
реформами, — все це сприяло появі в 20-ті роки нової ідеології —
інтегрального націоналізму.

На окупованій території України було встановлено нацистський «новий
порядок».

Окупаційний режим («новий порядок») в Україні

Україна як держава переставала існувати.

Територію України було поділено. Частину української землі було включено
до рейхскомісаріату «Україна». Львівську, Дрогобицьку, Станіславську і
Тернопільську області під назвою «Дистрикт Галичина» окупанти приєднали
до генерал-губернаторства, утвореного на території Польщі. До складу
Румунії увійшли Чернівецька, Ізмаїльська, Одеська області, низка районів
Вінниччини, Миколаївщини, Херсонщини під назвою «Трансністрія».
Чернігівська, Сумська, Харківська, Ворошиловоградська області набули
назву «прифронтової зони», яка знаходилась під владою військового
командування.

Окупаційна влада використовувала каральні органи: гестапо (поліція), СС
(збройні загони), СД (служба безпеки).

Крім окупаційної адміністрації, були створені допоміжні адміністрації з
осіб, що виявили бажання співпрацювати з нацистами. Це — бургомістри в
містах, голови — в районах, старости — в селищах, допоміжна поліція.

Широко застосовувалися репресії проти мирного населення.

Було створено 150 концентраційних таборів, де загинуло 1,9 млн.
військовополонених.

Українську націю оголосили неповноцінною, тобто такою, що підлягала
витісненню за межі України, частково — фізичному знищенню, перетворенню
на рабів.

Було введено 12-14-годинний робочий день в промисловості.

Найсуворіше контролювалася робота колгоспів (колгоспи не було скасовано
фашистами)

В Німеччину з України вивозились люди як робоча сила, сировина,
матеріальні цінності, витвори мистецтва тощо.

Під час німецької окупації в Україні було вбито і закатовано 3,9 млн.
мирних жителів; на примусові роботи у Німеччину було вивезено 2 млн.
чоловік.

На боротьбу з окупаційним режимом, «новим порядком» піднімалися широкі
верстви населення. Не всі з них були прибічниками радянської влади. В
русі Опору були дві течи — прорадянська і націоналістична.

Рух антифашистського Опору в Україні (1941-1942 pp.)

Течія Діяльність

Прорадянська

• Створення підпільних організацій.

• Створення партизанських загонів.

• Нанесення шкоди окупантам шляхом саботажу.

• Ведення бойових дій.

Націоналістична • Виголошення 30 червня 1941 р. у Львові незалежної
української держави. Формування уряду під проводом Я. Стецька — одного з
провідних діячів ОУН.

• Намагання співпрацювати з Німеччиною заради перемоги над більшовизмом
(цю позицію поділяла частина ОУН під проводом А. Мельника).

• Організація підпілля і партизанських загонів, що боролися як з
окупантами, так і з Червоною Армією (в цій боротьбі бере участь частина
ОУН під проводом С. Бандери).

• Агітаційна робота серед населення.

• Створення в жовтні 1942 р. Української повстанської армії (УПА) під
проводом ОУН-Бандери.

Надавати Україні незалежність Німеччина не бажала. Уряд Я. Стецька 9
липня було розігнано окупантами. Проти ОУН гітлерівці в 1941-1942 pp.
проводять масові репресії: арешти і розстріли. У вересні 1941 р. було
заарештовано С. Бандеру, Я. Стецька. Потім було розгромлено значну
частину оунівських організацій; тисячі активних членів ОУН загинули,
серед них були не тільки прибічники Бандери, але й мельниківці

Радянський рух Опору до 1942 р. зміцнився. В Україні нараховувались
сотні партизанських загонів, багато з них об’єднувались в справжні
боєздатні армії, наприклад, партизанські загони С. Ковпака, С. Руднєва,
О. Сабурова, О. Федорова. В травні 1942 р. з метою координації дій
партизанських загонів було створено Центральний штаб партизанського руху
при Ставці. 3 жовтня 1942 р. партизанські загони беруть участь в бойових
діях Червоної Армії. Значної шкоди фашистам завдавали і підпільні
організації, діяльність яких охоплювала всю територію України. В
партизанському русі брали участь 300 тис. чоловік, в діяльності
підпільних організацій —100 тис. чоловік.

Бойові дії на території України з липня 1942 р. по грудень 1943 р.

В липні 1942 р. розпочалась найвизначніша битва Великої Вітчизняної
війни — Сталінградська (на території Російської Федерації).

Перемога Червоної Армії в Сталінградській битві створила умови для
вигнання загарбників з України.

В грудні 1942 р. почалось визволення Донбасу.

В липні 1943 р. радянські війська перемогли у грандіозній Курській
битві. Перемога під Курськом дозволила розпочати наступ під Харковом,
який було визволено 23 серпня 1943 р. У вересні 1943 р. було звільнено
Чернігів, Полтаву, весь Донбас; радянські війська форсували Дніпро.

6 листопада 1943 р. від окупантів було звільнено Київ.

В грудні 1943 р. від Полісся до Чорного моря розпочався наступ
радянських військ.

1944-1945 pp. —завершальний етап Великої Вітчизняної війни, що
закінчився визволенням України від німецько-фашистських загарбників і
повною перемогою СРСР.

Основні події завершального етапу Великої Вітчизняної війни в Україні
(1944 р.)

Наступальні операції проходили по всьому фронту від Полісся до Чорного
моря; в них взяли участь всі чотири Українські фронти.

В січні-лютому 1944 р. в районі Корсунь-Шевченківського радянські
війська оточили і знищили 80-тисячне угруповання ворога.

Перемога під Корсунем-Шевченківським відкрила шлях на Правобережжя. У
лютому-березні 1944 р. у ході Луцько-Рівненської операції радянські
війська визволили Луцьк, Проскурів, Чернівці, Тернопіль, Вінницю,
форсували Південний Буг і вийшли на державний кордон з Румунією.

В березні-травні 1944 р. від ворога було звільнено Крим. Тут радянські
війська спромоглися знищити 200-тисячну німецько-фашистську армію.

В липні 1944 р. було звільнено Львів.

В жовтні 1944 р. почалась Карпато-Ужгородська операція, в ході якої було
звільнено Закарпаття.

28 жовтня 1944 р. всю територію України було звільнено від
німецько-фашистських загарбників.

На завершальному етапі війни посилилась боротьба в тилу німецьких
військ: зросла кількість підпільних організацій, партизанських загонів.
Підпілля, партизанські загони, що підтримували радянську^ владу, брали
участь у всіх битвах цього періоду війни, здійснювали диверсії, рейди по
території України.

Рух Опору під проводом ОУН потрапив в ще більш скрутне становище, аніж
раніше. З 1943 р. ОУН-УПА веде систематичні бойові дії проти фашистів, в
результаті чого була визволена значна частина Волині і Галичини.
Окупаційне командування звинуватило ОУН-УПА в зв’язках з Москвою.
Насправді ОУН-УПА залишалась в ізоляції. Радянські партизани відмовились
від співпраці з УПА. А польські партизани прагнули відновити Польщу в
довоєнних кордонах і перетворилися на ворогів УПА.

ОУН-УПА в 1944-1945 pp.

В січні-липні 1944 р. з ініціативи ОУН формується Українська головна
визвольна рада (УГВР), яка повинна була очолити боротьбу з німецькими
окупантами за незалежність України.

У відповідь на це окупаційна влада заарештовує А. Мельника, С. Бандеру,
Я. Стецька та інших керівників ОУН.

У вересні 1944 р. керівників ОУН було звільнено, гітлерівське
командування пропонує дивізії січових стрільців (СС) «Галичина»,
сформованій в 1943 p., вести бойові дії проти Радянської армії разом.
ОУН-мельниківці погоджуються.

В червні 1944 р. дивізія СС «Галичина» бере участь в боях під Бродами і
зазнає нищівної поразки від радянських військ.

На ліквідацію ОУН-УПА в 1944 р. було кинуто дивізії НКВС і прикордонні
війська у всіх районах дислокації УПА.

Родини вояків ОУН-УПА зазнають репресій; їх висилають у північні і
східні райони СРСР.

3 лютого 1944 р. до липня 1945 р. в боях загинуло 92,8 тис. бійців УПА,
тобто переважна більшість.

Після завершення визволення від німецько-фашистських загарбників
території СРСР Червона Армія продовжила наступ.

В квітні 1945 p., здійснивши переможний похід через країни Східної
Європи, радянські війська підійшли до Берліну. На початку травня Червона
Армія та армії союзників по антигітлерівській коаліції (США, Англії,
Франції) завершили операцію по узяттю Берліна, що розпочалась 16 квітня.

8 травня Німеччина капітулювала.

9 травня було знищене останнє угруповання німецьких військ під Прагою,
що чинили опір після капітуляції.

9 травня відзначається як День Перемоги.

2 вересня 1945 р. капітулювала Японія.

Другу світову війну було завершено.

Втрати України в роки Другої світової війни

Загинула п’ята частина населення: біля 3 млн. людей на фронтах і 5,5
млн. в зоні окупації.

Промисловість, сільське господарство, транспорт було повністю
зруйновано.

Зруйновано 714 міст і селищ. 10 млн. людей залишилися без житла.

Внесок українського народу в перемогу Об’єднаних Націй в Другій світовій
війні

Українці боролися проти гітлерівської Німеччини у складі Червоної Армії,
американської, канадської армій, військових частин Австралії, загонів
руху Опору.

Серед військового керівництва СРСР було чимало українців (А. Єрьоменко,
С Тимошенко, P. Малиновський, І Черняхівський, П Рибалко, К Москаленко)

2072 українця були удостоєні звання Героя Радянського Союзу. 32 українця
стали двічі Героями Радянського Союзу. З 17 млн орденів І медалей, якими
було нагороджено солдат і офіцерів Червоної Армії, 2,5 млн. дістали
мешканці України.

Вчені України багато зробили для зміцнення обороноздатності СРСР
(Інститут електрозварювання під керівництвом Є. Патона; КБ під
керівництвом І. Доброхотова та ін.).

В діючій армії працювало 16 тис. лікарів з України.

Евакуйовані з України на схід СРСР підприємства постачали боєприпаси,
військову техніку, продовольство.

Культура України в роки війни

В культурі воєнних років відбивалася політика двох попередніх десятиріч,
яка нівечила її вказівками, контролем, проробками, ідеологічними
догмами. Але культуру народу знищити неможливо. Через найтемніші періоди
історії вона все одно пробивається новими, живими паростками. Жива душа
української культури надихала народ на воєнні і трудові подвиги,
наповнювала його оптимістичною вірою в майбуття.

Народна освіта

• Зруйнована значна частина шкіл і вищих навчальних закладів, знищена
їх матеріальна база.

• На окупованих територіях ліквідовано довоєнну систему освіти:
дозволялися тільки початкові і професійні школи, що працювали за
програмами, розробленими німецьким чиновництвом; вищі учбові заклади
було закрито.

• Вузи України продовжували працювати в евакуації (70 вузів).

Наука

• Наукові заклади України, в тому числі Академію наук, було евакуйовано.

• В евакуації вчені продовжували працювати.

Наукові досягнення в галузі оборони Наукові досягнення в галузі медицини

• Автоматичне зварювання корпусів танків Т-34 (Інститут
електрозварювання)

• Метод виплавки броньованих сталей (Лабораторія академіка
М.Доброхотова)

• Створення нового терміту для мін і снарядів; вдосконалення торпед;
створення радіолокаторів, автоматичної системи пеленгації; створення
пристрою для знешкодження морських мін (Фізико-технічний інститут АН
України). • Колектив лікарів під проводом М.Стражеско, В.Філатова,
Р.Кавецького, О.Палладіна; Інститут клінічної фізіології АН України під
проводом А. Богомольця розробили ефективні заходи лікування інфекційних,
травматичних та інших захворювань.

Література

• Понад 300 членів Спілки письменників України вступили до лав Червоної
Армії, багато з них загинуло на фронтах.

• Письменники і поети боролись з окупантами у партизанських загонах,
підпіллі.

• В тилу працювали: М.Бажан, П. Тичина, М.Рильський, В.Сосюра та інші.

• Агітаційна група українських письменників (О. Головко, М. Стельмах,
Л.Дмитерко, С.Скляренко, В.Сосюра та ін.) неодноразово виїжджала на
фронт, своїми виступами зміцнювала бойовий дух радянських воїнів.

Театр, кіно

• Театри і кіностудії були евакуйовані, але в евакуації продовжували
працювати.

• Колективи театрів часто виїжджали на фронт з концертами, виступали у
шпиталях перед пораненими червоноармійцями.

• Київська і Одеська кіностудії створили фільми: «Олександр Пархоменко»,
«Як загартовувалась сталь», «Партизани у степах України», було
організовано їх показ у кінотеатрах країни і на фронті.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020