.

Розвиток освіти, науки і медицини 17 ст. в Україні (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
5 3590
Скачать документ

Міністерство освіти та науки України

Коломийське медичне училище

ім. І.Франка

Р Е Ф Е Р А Т

н а т е м у :

“Розвиток освіти, науки і медицини 17 ст. в Україні ”.

Підготувала: ст. гр. 2П9

Семчишин Мирослава

Коломия, 2001 р.Освічені люди першої половини 17 століть шукали
різноманітні засоби, щоб стримати польський наступ. Найважливішою була
справа заснування нових шкіл. Недостатній розвиток освіти вважали за
головну причину занепаду культурного і національного життя. Найглибше
висвітлив це питання автор “Перестороги”, який писав: “Вельми зашкодило
державі Руській, що не могли поширити шкіл і наук всенародних і їх не
фундували, бо якщо науку мали б, то за несвідомістю своєю не прийшли б
до такого занепаду”.

Першочергово на цю потребу відгукнулися братства. Так, перша братська
школа була заснована у Львові у 1585 р. і звалася греко-слов’янською
школою, або гімназією. Навчання в школі велося слов’янською мовою, з
давніх мов вивчалася грецька. У якій пошані була грецька мова, можна
побачити із заповіту гетьмана Петра Сагайдачного, що встановив у
львівській і київській школах окремі кошти на утримання грецьких
учителів.

Навчання носило літературний характер. Після вивчення основ граматики
приступали до вивчення поетики та риторики, торкалися основ філософії.
Поза літературною освітою учень виносив зі школи деякі знання з
математики, астрономії, музики. Дуже високі вимоги ставилися до
вчителів-дидасколів, останні повинні бути розумними, благочестивими (не
п’яницями, розпусниками, хабарниками, зависниками, а являти собою
взірець добра і всяких чеснот у всьому). Учні в школі мали рівні права,
які визначалися шкільним статутом. Викладали в цій школі молоді вчителі
і письменники: Зизаній Тустановський, Кирило Ставровецький, Іван (Іов)
Борецький та ін. Головне завдання школи було підготувати нових
духовників, учителів і письменників, що словом і письмом могли послужити
громадянству.

Існувала братська школа й у Луцьку. В ній працювали відомі педагоги
Єлисей Ілковський, Павло Босинський, Ав-густин Славинський, видатний
художник Йов Кондзелевич. Школа мала свій статут “Порядок шкільний” і
правила для учнів “Артикул прав”, котрі є пам’ятками прогресивної
педагогічної думки того часу. В Луцькій братській школі навчався
видатний український поет і громадський діяч Данило Братковський,
закатований шляхтою у 1702 р.

за участь у національно-визвольному русі. Певну роль у розвитку освіти
відіграла Запорозька Січ.

Вже у 1576 р. на землях Війська Запорозького була заснована перша школа,
в якій навчалися бажаючі — як малолітні, так і дорослі. На Чортомлицькій
Січі в 1650 р. збудували січову військову церкву із центральною головною
школою при ній. У цій школі, як свідчать документи, навчалося 80 учнів.
Всього на Запорожжі було 44 церкви, при 16 з них працювали
церковнопарафіяльні школи. Діяли також, за твердженням історика О.
Апанович, 3 спеціальні школи підвищеного типу.

Головним учителем січової школи був ієромонах. Він турбувався про
здоров’я хлопчиків, ховав померлих і про все, що відбувалося в школі,
доповідав кошовому отаманові та прикордонному лікареві. Навчання в усіх
школах Запорожжя велося рідною — “руською” — мовою. Крім рідної, у
січових школах вивчали старослов’янську і латинську мови, письмо й
лічбу, закон Божий, піїтику, риторику, геометрію, географію, астрономію,
музику тощо. Учні проходили курс військово-фізичного виховання, мали
досить широкі права. Щороку обирали двох отаманів: одного для учнів
старшого, другого — для учнів молодшого віку. Виняткову увагу запорозькі
козаки приділяли добору вчителів, стежили за їхніми поведінкою і працею.
Проте довгий час залишалася невирішеною справа вищої школи, яка могла б
дати освіту інтелігенції і протидіяти впливам єзуїтських шкіл.

Створенням вищої школи першим зайнявся князь Костянтин Острозький,
волинський магнат, що займав високі урядові посади і, розуміючи вагу
освіти, заснував у своєму маєтку в м. Острозі у 1576 р. школу, відому
під назвою Острозької академії. Щоб забезпечити школі вищий рівень,
Острозький запросив викладати в ній видатних українських та іноземних
вчених. Очолив Академію Герасим Смотриць-кий, професорами були греки:
Кирило Лукаріс, Протосінгел Никифор, Діонісій Палеолог. Тут викладали
ієромонах з Острога Купріян, котрий свого часу вчився в Падуї та
Венеції, математик та астроном Ян Лятос, який був раніше професором
Краківського університету, острозькі священики Дем’ян Наливайко та
Василь — автор трактату “О єдиной вірі”. Були і світські люди: Клірик
Острозький, Христофор Філарет — автор “Апокрисису”, пізніше — Мелетій
Смотрицький. З 1576 р. тут діяла друкарня Івана Федорова, яка видала
понад ЗО найменувань книжок, особливим досягненням було видання
Острозької Біблії в 1581 р. В Академії навчалися майбутній гетьман Петро
Конашевич-Сагайдачний та вчений, письменник Мелетій Смотрицький. Але
проіснував навчальний заклад недовго. В 1608 р., коли князь Острозький
помер, його син Януш, який був уже католиком, справи батька продовжувати
не бажав. А онука князя Острозького, Анна Алоїза Ходкевичева, заснувала
в Острозі єзуїтську колегію.

Знову потребу вищої школи в Україні підняв Петро Могила, об’єднавши в
1632 р. школу Києво-Печерської лаври з братською школою і створивши
навчальний заклад, який стали називати Києво-Могилянським колегіумом, а
пізніше, з 1694 р., Києво-Могилянською академією. Новий навчальний
заклад мав за основу західноєвропейський зразок.

З самого початку колегіум, крім чотирьох нижчих класів (фари, інфіми,
граматики, синтаксими), мав класи поетики, риторики, філософії. Лекційні
курси читалися переважно латинською мовою, як і в тогочасних
західноєвропейських колегіумах та університетах. На цьому дуже наполягав
сам Петро Могила, хоча проти вивчення латини в Україні стояла значна
частина духовенства.

Як і тогочасні європейські університети, Києво-Моги-лянський колегіум
мав у своєму підпорядкуванні школи, що працювали за його програмою: у
Вінниці; у Кременці.

У цьому навчальному закладі викладалися арифметика, граматика, музика,
нотний спів, геометрія, астрономія, грецька, латинська та польська мови.
Щорічно в академії навчалося близько тисячі учнів як з України, так і з
Білорусії, Молдови, Сербії, Чорногорії, Болгарії, Греції та інших країн.
Вчилося багато росіян, зокрема Михайло Ломоно-сов. У 1698 р. цар Петро
наказав патріархові: “Священники у нас ставятся, грамоти мало умеют …
й для того в обучение хотя бьі послать 10 человек в Киев в школы”.

У той час, коли в Московії західної науки і культури завжди боялися і
втікали від них, в Україні ніколи нічого подібного не спостерігалося і
західний вплив широкою рікою котився до нас. Про те, що в
Києво-Могилянській академії утверджувалась атмосфера вільнодумства,
свідчить хоча б викладання в ній філософії. Кожен професор філософії
повинен був виробити собі свій оригінальний курс, до цього навіть
зобов’язував статут академії. Оригінальні курси філософії залишили після
себе професори Христофор Чарнуцький, Платон Малиновський, Амвросій
Дубневич, Стефан Кали-новський, Йосип Туробайський, Мануйло
Козачинський.

Києво-Могилянська академія була не лише освітнім, а й науковим центром.
Професори, як свідчать нотатка лекцій Йосипа Горбацького в 1639-1640 рр.
та Інокентія Пзеля в 1645—1647 рр. не обмежувались лише викладом
концепцій, загальноприйнятих у тогочасній європейській науці, а ще
самостійно розробляли проблеми логіки, психології та інших наук.

Пам’ятками православної полемічної літератури стали “Палінодія” Захарія
Копистенського і польськомовний трактат “Літос”, який вважають твором
Петра Могили. Обидва твори засвідчують ерудицію авторів, їхню
обізнаність як з богословською думкою Сходу і Заходу, так і з тогочасною
слов’янською та західноєвропейською літературою.

Та основна заслуга цього навчального закладу полягала в тому, що
українці вже в XVII ст. мали свою вищу школу, яка здобула визнання у
всьому слов’янському світі, демонструвала зв’язок української культури
із західноєвропейською, сприйняла ідеї гуманізму, Реформації і
Просвітництва, стала віддзеркаленням демократизму українського
суспільства та здійснила величезний вклад у справу формування
української еліти.

Проте спочатку, до відкриття в Україні вищої школи, рівень вітчизняної
науки представляли вихованці монастирських шкіл, що часто продовжували
свої студії в Празькому, Лейпцігському, Болонському, Падуанському та
Краківському університетах. До найбільш знаних належить, наприклад,
поет-гуманіст Павло Русин із Кросна (бл. 1470—1517 рр.). Також чималий
вплив на розвиток тогочасної гуманістичної думки справив художник Максим
Грек, його ревним учнем був князь Андрій Курбський, діяльність якого на
Волині сприяла значному культурно-освітньому пожвавленню. Протягом
60—80-х років XVI ст. А. Курбський був оборонцем православ’я перед
наступом католицизму і полонізації. Його перу належать переклади творів
Івана Златоуста, Івана Дамаскина та інших авторів. А. Курбський
листувався з князем Острозьким, Чарторийською, А. Бокієм.

Першою видатною постаттю в українській медичній науці після Євпраксії
був Юрій Дрогобич (бл. 1450—1494). Справжнє прізвище Котермак, народився
в м. Дрогобичі біля Львова. Закінчив Краківський університет і одержав
звання магістра. Продовжив навчання в Болонському університеті, став
професором медицини і філософії, відомим астрономом і згодом ректором
цього університету. В 1483 р. в Римі була надрукована його праця
“Прогностичне судження”. В 1488р. Ю.Дрогобич повернувся до Кракова і
очолив кафедру медицини в місцевому університеті.

Вірогідно, Ю.Дрогобич був не єдиним українським вченим-медиком у XV-XVI
ст. В архівах Краківського університету згадуються студенти з різних
населених пунктів України. Професором медицини в Краківському
університеті в середині XVI ст. був Йосип Струсь, який написав знамениту
працю про пульс.

Українцями, на думку дослідників, були професори першої в Україні
медичної школи, заснованої в Замості у 1593 р., Симон Бирковський, Іоан
Ірсин. Велику роль у підготовці медиків України в XVII ст. відігравала
Києво-Могилянська академія. Вона не була медичною, а загальноосвітньою
школою, та завдяки високому науковому рівню давала дуже добру підготовку
для подальшого студіювання медицини в загальноєвропейських
університетах.

За далеко неповними даними колишніми учнями Києво-Могилянської академії
були близько 740 українських лікарів, її закінчили такі видатні
українські вчені-медики, як Нестор Амбодик-Максимович, Степан
Андрієвський, Данило Веланський-Кавунник, Денис Волчанецький, Михайло
Гамалія та ін.

Після закінчення академії сотні молодих українців ішли для продовження
навчання до відомих університетів Західної Європи: Лондона, Парижа,
Лейдена, Галля, Кіля, Падуї, Лейпціга, Единбурга, Кракова та ін. Бідніші
або менш здібні учні академії йшли до госпітальних шкіл,
медико-хірургічних шкіл Польщі, а пізніше — Московщини.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020