.

Культура Галицько-Волинського князівства (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
39 44053
Скачать документ

Реферат на тему:

Культура

Галицько-Волинського князівства

План

І. Вступ

1)Усна народна творчість, освіта і писемність.

Галицько-Волинський літопис.

Архітектура і містобудування.

Живопис, художні ремесла.

ІІ. Висновки: Значення Галицько-Волинського князівства

І. Вступ

Перед тим, як розглянути культурні процеси, які розвивалися в
Галицько-Волинській державі, необхідно з’ясувати, які державотворчі та
інші історичні процеси відбувалися на цій території.

Отже, західноукраїнські землі, Галичина і Волинь, за перших князів
належали до Києва. Коли ж після смерті Ярослава Україна поділилася на
князівства, над Бугом виникло Волинське князівство з столицею у
Володимирі, а над Дністром – Галицьке князівство. Спочатку сильніша була
Галичина. Значної сили Галичина набула за князя Володимира (1124-1153
рр.). Коли помер останній князь з роду Ростиславичів, Галицьке
князівство перейшло під владу волинського князя Романа Мстиславича
(1199-1205 рр.). Роман наслідував свого прадіда Володимира Мономаха і
всіма силами старався знищити степового ворога – половців. Князь Роман
злучив Галичину і Волинь в одну Галицько-Волинську державу.

Галицько-Волинське князівство, не дивлячись на сильне наслідування
культури Київської Русі, встигло за період свого існування залишити свої
особливі риси в мистецтві, архітектурі, усній та письмовій творчості
тощо.

1) Усна народна творчість, освіта і писемність.

Галицько-Волинський літопис.

Із зростанням писемності, зростало число рукописних пам’яток того часу.
Життя Галицько-Волинських мешканців в деякій мірі знайшло своє
відображення в давньоруських літописах.

Найцікавішим в цьому плані є драматичне оповідання про осліплення
теребовлянського князя Василя Ростиславича братами Святополком і
Давидом. Це оповідання можна вважати одним з перших художніх творів, що
виник в ХІ столітті на території Галичини.

Період феодальної роздробленості як закономірний етап в історії
Київської Русі був періодом дальшого культурного розвитку Прикарпаття і
Волині.

Значного поширення набула грамота, про що свідчать написи ХІІ – ХІІІ
століть на стінах храмів в Галичі і Рогатині, на побутових предметах.
Розвивалась шкільна освіта. Серед місцевих князів багато уваги приділяли
розвитку освіти князі Володимирко та Ярослав Осмомисл. Особливість
шкільної політики останнього полягала в тому, що він “монахов же и их
доходы к научению детей определил”, тобто розгортав мережу шкіл коштом
неоподаткованих прибутків монастирів. Ще в період правління князя
Володимирка в Галичі, ймовірно, було відкрито й бібліотеку. Адже при
Ярославі Осмомислі ця бібліотека була однією з найкращих на Русі.

Піклуючись про освіту, князь спонукав бояр і двірцеву знать посилати
своїх дітей для навчання в училища.

Потяг до освіти був тоді настільки великий, що міська влада стала
утискувати учнів. На вимогу галицьких міщан в 1301 році князь Лев
Данилович змушений був грамотою підтвердити надані раніше привілеї
школярам.

Про значне поширення писемності серед населення краю свідчать і
археологічні знахідки. Важливу групу таких знахідок становлять, зокрема,
писала, що виготовлялись із бронзи, заліза або кістки у вигляді
гострокінцевих стрижнів з лопатками у верхній частині.

Високохудожньою писемною пам’яткою ХІІІ століття є Галицько-Волинський
літопис, перша частина якого була складена в Галичі. Він охоплює події з
1201 по 1292 рік і має світський характер. Автор поетично, образно
розповідає про князювання Романа і Данила, про життя князів і бояр,
воєнні походи, боротьбу проти монголо-татар, польських і угорських
загарбників. Він звертається з закликом до єднання руських земель,
проводить ідею міцної висококнязівської влади, яка могла забезпечити
захист від іноземних поневолювачів.

В Галицько-Волинському літописі серед багатьох цікавих історичних подій
та імен згадуються три тодішні галицькі діячі культури – “премудрий
художник” Тимофій, “хитрець” Авдій і “словутний співець” Митуса.

2) Архітектура і містобудування

У зв’язку з розвитком торгівлі з Заходом починається в ХІІІ ст. в
Галичині й на Волині ріст городів (міст). Ще за київських часів через
західноукраїнські землі провадилася жвава торгівля з середньою й
західною Європою. З упадком Києва посередницька роль в торгівлі між
Заходом і Сходом переходить до Галичини. Сюди приїздять купці з Польщі,
Німеччини, Угорщини, Греції, з Балкан й закуповують продукти місцевого
господарства та привозять свій крам. Все це впливало на розвиток і
збагачення міст, на розвиток міської культури, прикладних мистецтв,
закріплення і урізноманітнення народних обрядів, звичаїв тощо.

У рукописних згадках того часу яскраво змальовано, як були збудовані у
той час і пишно прикрашені холмські церкви. Справжнім меценатом в ділі
будування й прикрашання храмів став Володимир Василькович.

З усієї будівничої діяльності Данила, Василька, Володимира та інших
князів збереглися до наших часів лише руїни, але й на основі цих руїн та
різних випадкових знахідок можна бачити, що мистецтво в
Галицько-Волинській державі було розвинуто дуже високо. Можна бачити в
ньому впливи візантійського, романського й готичного стилів в
архітектурі й орнаментиці.

В цей час тут існували такі міста, як Галич, долина, Городенка, Коломия,
Рогатин, Рожнятів, Снятин, Тисмениця, Тлумач та інші. З розширенням міст
будувалися міські укріплення, різні цивільні і культові споруди:
князівські і боярські палаци, церкви тощо. Лише в Галичі археологи
виявили залишки близько 30 кам’яних переважно культових будівель кінця
ХІІ-ХІІІ століть.

На березі Дністра (зараз с.Шевченкове) до нашого часу збереглася церква
Пантелеймона (близько 1200 р.)

Найбільшим храмом стародавнього Галича був згаданий Успенський собор,
виявлений українським археологом Я. Пастернаком в 1936 – 1938 роках.

3) Живопис, художні ремесла

На території колишньої Галицько-Волинської держави археологами виявлено
ряд цікавих знахідок, які свідчать про те, що у VІІІ – ІХ століттях на
території Прикарпаття високого рівня досягли ковальська справа,
деревообробне і костерізне ремесла, ткацтво і лимарство. Певного
поширення набуло гончарське ремесло. Згодом в краї з’являються перші
рукописні книги, призначені для церковного богослужіння, житія святих
тощо.

В Галицько-Волинському літописі серед багатьох цікавих історичних подій
та імен згадуються три тодішні галицькі діячі культури – “премудрий
художник” Тимофій, “хитрець” Авдій і “словетний співець” Митуса.

Про першого з них літописець повідомляє: “А був у Галичі Тимофій,
премудрий книжник родом із Києва”. В Галичі Тимофій наблизився до
княжого двору. Він засуджував міжусобиці галицьких бояр, підтримував
престиж великокнязівської влади і тісно співпрацював з Данилом Галицьким
та його союзником в боротьбі з угорськими феодалами – новгородським
князем Мстиславом Удатним, вів літературні записи тогочасних історичних
подій, що лягли в основу Галицько-Волинського літопису. Однією з
найбільш ймовірних, як слушно відзначив академік В.В. Грабовецький, є
гіпотеза, що “премудрий книжник” Тимофій міг бути автором “Слова о полку
Ігоревім”.

Другим відомим діячем культури часів Данила галицького був скульптор
Авдій. Літописець називає його “хитрець” – тобто “умілець” – так тоді
називали восококваліфікованого майстра. Творчість Авдія можна умовно
поділити на галицький і холмський періоди. В Холмі він прикрасив,
зокрема, своїми мистецькими роьотами церкву Іоанна.

Третім діячем культури Галицької Русі середини ХІІІ століття був
“словутний співець” Митуса, що жив спочатку в галичі,а потім в
Перемишлі. Постать Митуси здавна цікавила дослідників. М. Максимович
вважав, що він був знаменитим церковним співаком. Інші історики не
погоджувлись з таким твердженням. Зокрема, сучасний український історик
М. Котляр вважає, що Митуса, найімовірніше, був придворним поетом, який
виконував власні вірші речитативом під акомпанемент арфи або лютні, так
само, як відомі західноєвропейські трубадури. Ця думка більш близька до
істини.

В ІХ-ХІV століттях на території Галицької землі високого розвитку
досягли ковальська, ювелірна і гончарна галузі ремесла. Про це
незаперечно свідчать цілий ряд виробів тогочасних майстрів, що знайдені
археологами в Галичі та інших населених пунктах Прикарпаття.

ІІ. Висновки: Значення Галицько-Волинського князівства

Із розвитком торгівлі з Заходом починається в ХІІІ ст. в Галичині й на
Волині ріст міст (городів). Ще за київських часів через
західноукраїнські землі провадилася жвава торгівля з середньою й
західною Європою. З упадком Києва посередницька роль в торгівлі між
Заходом і Сходом переходить до Галичини. Сюди приїздять купці з Польщі,
Німеччини, Угорщини, Греції, з Балкан й закуповують продукти місцевого
господарства та привозять свій крам. Все це впливало на розвиток і
збагачення міст, на розвиток міської культури, прикладних мистецтв,
закріплення і урізноманітнення народних обрядів, звичаїв тощо.

Протягом ста років після занепаду Києва Галицько-Волинське князівство
було опорою української державності. У цій ролі обидва князівства
перейняливелику частку київської спадщини й водночас запобігали
захопленню західноукраїнських земель Польщею. Тим самим у переламний
момент історії вони зберегли в українців, чи русинів, як їх тепер
називали, почуття культурної та політичної ідентичності. Це почуття
матиме вирішальне значення для їхнього існування як окремого
національного утвору в лихі часи, що насувалися.

Однак варто зазначити, що Галицько-Волинська держава все ж таки залишила
чималий культурний слід по собі.

Фактично Галицько-Волинське держава, це друга велика держава на
українській землі, збудована українськими руками, яка зуміла об’єднати
біля себе більшу частину української етнографічної території свого часу,
фактично в половині ХIV ст. перестала існувати. Але півтора століття її
існування не проминули безслідно як для подальшої долі українського
народу, так і його культури. Власне ця держава, на думку багатьох
вчених, зберегла самобутність України перед передчасним опануванням і
асиміляцією з боку Польщі.

Галицько-Волинська держава, перейнявши культурно-національні традиції
Київської Русі, свою політичну й соціальну революцію розвивала під
сильним впливом тих відносин, які існували в тогочасній Центральній
Європі.

Список використаної літератури:

Д.І.Дорошенко. Нарис історії України. – Львів, 1991.

Крип’якевич І. та ін. Історія України. – Львів: “Фенікс”, 1994.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020