UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75855
останнє поновлення: 2016-12-09
за 7 днів додано 12

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваМ.Грушевський і Антонович. Державницька й народницька школа в Україні (реферат)
Автор
РозділІсторія України, реферат, курсова, диплом
ФорматWord Doc
Тип документуРеферат
Продивилось3469
Скачало457
Опис
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

Реферат на тему:

 

М.Грушевський і Антонович.

 

Державницька й народницька школа

 

в Україні

 

На істориків, як це часто буває і в інших науках, тиснуть стереотипи

стійких уявлень. Твердження, визнані більшістю фахівців, стають

аксіомами. Здається, ніби час тривалого панування певної концепції вже

сам по собі гарантує її сталу істинність. Коли свого часу М. Грушевський

сформулював національну схему української історіографії, він зламав

усталений погляд на східнослов’янську («загальноруську») історію –

погляд з висоти, як писав М. Максимович, кремлівського пагорбу.

 

Заперечення карамзінсько-соловйовської інтерпретації української історії

звучали і раніше. У 1830-х – 1840-х рр. полемізували про це з росіянами

перший ректор Київського університету і ідеолог кирило-мефодіївських

братчиків, пізніше – представники київської історико-правничої школи й

провідник Старої громади. Останній в цьому напрямі зробив найбільше. В.

Антонович усю свою діяльність присвятив поборенню панівної теорії. Але

лише М. Грушевський у 1904 р. дав чітке визначення більш ніж

півстолітнього переконання українських істориків. І по праву цей рік, а

не рік виходу альманаху «Киевлянин» чи «Запорізької старовини» І.

Срезневського, вважається роком постання національної схеми

історіографії. Невелика стаття «Звичайна схема руської історії і справа

її раціонального укладу» стала хрестоматійною, вона протягом майже ста

років десятки разів передруковувалася.

 

У 1923 році настала черга тріумфу Д. Дорошенка. З появою його «Огляду

української історіографії» спершу частина, а згодом і переважна

більшість істориків приймає його поділ історіографії кінця ХІХ – початку

ХХ ст. на державницький і народницький періоди. Після 1991 року його

думки з цього приводу стали хрестоматійними не тільки в еміграійних

колах, а й в Україні..

 

Не ставлячи за мету спростовувати висновки Д. Дорошенка, у цій статті я

лише намагатимуся уточнити кілька засадничих положень, на які спирається

сучасна українська історіографія, а саме, з’ясувати: 1) наскільки

антагоністичними були відмінності між істориками-державниками і

народниками; 2) що слід вважати державницькою школою, її хронологічні

межі і кого персонально можна вважати державником; 3) як державницька

школа співвідноситься з радянською марксистсько-ленінською та

історіографією радянського періоду за доби українізації.

 

Почнемо з першої проблеми. Як кожна новопостала історіографія,

державницька школа рішуче, по-революційному поривала зі своєю

попередницею, підкреслюючи лише її недоліки, нехтуючи позитивним. Логіка

моменту підказувала різко і однозначно засудити ще не так давно панівний

напрям.

 

Головні звинувачення на адресу істориків-народників були такими: а) вони

розглядали історію України з бездержавних позицій; б) недооцінювали

власну еліту, протиставляли народ провідній верстві. Нова школа постала

під час української революції. Політика детермінувала філософію історії.

Історіософія завжди відгукується на виклики часу, рефлексує на суспільне

замовлення. Поразка у визвольних змаганнях спонукувала провідників

-----> Page:

0 [1] [2] [3] [4] [5] [6] [7] [8] [9] [10] [11] [12] [13] [14] [15] [16] [17] [18]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ