.

Причина, початок і хід визвольної війни укр. народу під проводом Б.Хмельницького. Зборівський трактат (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 2672
Скачать документ

Львівський державний медичний університет.

Реферат на тему:

“ Причини, початок і хід визвольної

війни українського народу під

проводом Б.Хмельницького.

Зборівський трактат”.

Виконав:

Кордибан Олександр Богданович.

Львів 1999 р.

План.

Становище українського селянства, міщан, козаків і національно-

релігійні обмеження.

Богдан Хмельницький.

Перші перемоги.

Ускладнення між повстанцями. Зборівський рух.

1. Становище українського селянства, міщан,

козаків і національно – релігійні обмеження.

Повстання 1948 р. Стало одним з найбільших катаклізмів української
історії. В цей період магнати великою мірою спричинялися до освоєння
України, вони також були чинником нестабільності і напруженості, що
стали хронічними хворобами суспільства. Керуючись принципом “сильніший
завжди правий“, вони постійно вдавалися до насильства у конфліктах зі
своїми підлеглими та іншими магнатами. Ці егоцентричні, анархічні
тенденції, а також слабкість авторитету королівської влади у порубіжних
землях змусили поляків визнати, що “ на Україні править беззаконня “.
Схильність магнатів до застосування грубої сили найяскравіше проступила
в їхньому ставленні до селян. Установивши вільні від повинностей слободи
і в такий спосіб заманивши у свої величезні землеволодіння селянство,
вони обкладали селян повинностями, як тільки минав термін слободи.
Вимоги шляхти дедалі зростали, особливо після того як козацько-селянські
повстання, здавалося, зазнали остаточної поразки у 1638 р.

Вільних селян змушували відробляти на своїх панів по три-чотири дні
щотижня. Додатково вони мали виконувати на користь феодалів різноманітні
повинності, водночас продовжуючи сплату в королівську казну податку за
хату та худобу. Та цього ще було замало. Магнати часто здавали свої
володіння в оренду, згідно з якою орендар отримував собі в прибуток усе,
що здатен був витиснути з селян понад встановлену кількість. Орендарями
часто ставали євреї, які не мали права володіти землею, а лише могли
орендувати її. Наприклад, у величезних володіннях роду Острозьких сиділо
4 тисячі орендарів євреїв, а у 1616 р. більше половини українських
земель, що належали короні, орендувалися єврейськими підприємцями.
Прагнучи повернути з прибутком вкладені ними гроші за відносно короткий
період у два – три роки, вони нещадно визискували селян та виснажували
землі не дбаючи про майбутні наслідки. Нерідко орендар вимагав, щоб
селяни працювали на нього по шість – сім днів виганяючи їх у поле за
допомогою магнатських слуг.

Іншою формою оренди стало надання тимчасової монополії на виробництво і
продаж горілки та тютюну орендареві, який потім вимагав від селян яку
завгодно плату за ці високо ціновані продукти.

Невдоволення зростало і в інших верствах українського суспільства.
Специфіка пограниччя зумовлювала становище, коли багато невеликих щойно
заснованих міст були слабо захищені від магнатських зазіхань. На
Київщині та Брацлавщині в містах проживало близько половини всього
населення, що було втроє більше, ніж будь-де в Речі Посполитій. Хоч вони
й мали статус міст, а деякі навіть Магдебурзьке право, більшість їх
являли собою лише форти, зведені для захисту від татар своїх мешканців
(велика частина яких займалася сільським господарством). Напіваграрна
природа міст і те, що розміщувалися вони на землях магнатів, давало
олігархам привід ставити під сумнів статус міщан і вимагати від них
виконання обтяжливих повинностей і сплати податків. Об`єктом утиску і
експропріації з боку магнатів ставала навіть дрібна знать, переважна
частина якої все ще була православною. Зростало загальне невдоволення та
обурення, але “ клапани “, що ними в таких випадках виходив їх надлишок,
були закритими.

На відміну від селян в інших частинах Речі Посполитої та навіть у
західній Україні мешканці Наддніпрянщини не знали тягаря кріпаччини й не
бажали приймати її. Незважаючи на те, як їх класифікували магнати,
багато з них вважали себе людьми вільними. Серед козацтва своєрідним
догматом віри було те, що 1582 р. король Стефан Баторій начебто дарував
козакам привілеї, котрі майже зрівнювали їх у правах із шляхтою.
Численні міщани зі свого боку доводили, що вони за самим своїм статусом
люди вільні й самостійні. По десятиліттях слобідського життя важко було
переконати селянина в тому, що він не сам собі господар. І не мало
значення, наскільки такі погляди узгоджувалися з правом. А головне,
більшість населення порубіжжя вважала, що їй законно належить статус
вільного люду, а ця віра значно посилювала готовність боротися з ляхами,
як вони називали поляків. Переслідування православ`я польськими
католиками викликало ще більший гнів українців.

Готовність до повстання поєднувалася із вправністю в бою, цією
властивою рисою українців пограниччя. Масові повстання в Європі того
часу звичайно характеризувалися відсутністю організованості та
військової науки. З цієї точки зору Україна відрізнялася від інших
країн. Мандрівники – чужоземці часто зауважували, що життя на повному
небезпек пограниччі змушувало навіть простих селян та міщан освоювати
мистецтво володіння вогнепальною зброєю. До того ж козаки утворювали в
повстанському війську ядро добре організованих і високомайстерних
вояків. Відтак з посиленням експлуатації народу магнатами в українському
суспільстві пограниччя зростала готовність і здатність боротися проти
неї.

2. Богдан Хмельницький.

Вирішально визначив хід епохальних подій стосовно Великого Українського
повстання 1648 р. Богдан Хмельницький. З огляду на його величезний
особистий вплив на події, що змінили перебіг української та всієї
східноєвропейської історії, Хмельницького вважають найвизначнішим
військовим і політичним діячем України. Його дебют на історичній сцені в
ролі головного актора відбувся під кінець життя. Хмельницький народився
у 1595 р. в родині українського шляхтича Михайла Хмельницького, котрий
служив у польського магната і за свою добру службу отримав хутір
Суботів. Він послав Богдана до школи єзуїтів у Ярославлі, де той дістав
добру , на ті часи освіту, оволодів польською та латинською мовами. В
1620 р. у великій битві турків з поляками під Цецорою Б.Хмельницький
потрапив у полон. Провівши у неволі два роки, Хмельницький повертається
до Суботова, записується до реєстрових козаків, одружується і займається
розширенням своїх маєтностей. У 1638 р. завдяки добрим взаєминам з
урядом він отримує посаду писаря Війська Запорозького і в 1646 р.
вирушає у складі козацького посольства до короля Владислава IV.
Хмельницький стає сотником Чигирівського козацького полку у 50-річному
віці.

Але життя Хмельницького, а разом з тим і хід історії всього краю цілком
змінив один типовий випадок магнатської зажерливості та пихи.

У 1646 р. коли Хмельницького не було в Суботові, польський шляхтич
Данієль Чаплинський за підтримки місцевих магнатів зажадав для себе
маєтку Хмельницького. Напав на Суботів, убив молодшого сина
Хмельницького й викрав жінку, з якою щойно овдовілий козацький сотник
мав намір одружитися. Коли численні скарги до суду виявилися марними,
розлючений Хмельницький вирішив діяти проти поляків повстанням і очолити
його.

Гіпнотичний вплив, що його Хмельницький умів справляти на маси, став
очевидним, коли, рятуючись від поляків, які розвідали про його наміри,
він із жменькою прихильників у січні 1648 р. втікає на Запорізьку Січ.
За короткий час він здобуває підтримку запорожців, виганяє із Січі
польську залогу й добивається гетьманства.

Більше року до втечі на Січ він планував повстання й заручався
підтримкою прибічників. Розуміючи, що великим недоліком козаків у
боротьбі з поляками була відсутність кінноти, Хмельницький сміливо
розв`язує цю проблему й звертається з пропозицією про союз проти поляків
до давнього ворога козаків – кримських татар і на допомогу козакам на
чолі 4-тисячного загону було послано відомого воєначальника Тугай-бея.
Навесні 1648 р. попереджені про дії Хмельницького поляки послали на
південь військо, щоб придушити повстання ще в зародку.

3. Перші перемоги.

Усередині квітня 1648 р. на Жовтих Водах, по дорозі на Січ впевнений у
своїй перемозі 6-тисячний передовий загін поляків зустрівся з
об`єднаними козацько-татарськими 9-тисячними силами. 6 травня після
тривалого бою, під час якого на бік повсталих перекинулися кілька тисяч
повсталих на допомогу полякам реєстрових козаків, польський авангард
було розбито. Вражені звісткою про поразку й переконані підісланим
козаком у тому, що повстанці значно переважають їх, командувачі
20-тисячних головних сил Марцін Каліновський та Міколай Потоцький
залишили вигідні позиції під Корсунем і, маючи за поводиря таємного
агента гетьмана, почали відступати долаючи багато перешкод. 26 травня
неподалік від Корсуня поляки наскочили на козацьку засідку ( козацькі
сили зросли до 15-тисяч, без врахування татарської кінноти ) і знову
зазнали поразки. Хмельницькому до рук потрапили обидва командувачі
польсько-шляхетської армії, 80 великих вельмож, 127 офіцерів, 8520
жовнірів, 41 гармата. Наче полякам мало було нещасть, за шість днів до
битви під Корсунем помирає король Владислав IV. Річ Посполита раптом
втрачає короля, командирів і армію.

Перемоги Хмельницького приголомшили поляків і водночас надихнули
українців. Спочатку на Право- , а згодом і на Лівобережжі козаки, селяни
і міщани створюють полки або пристають до гетьмана, або ж під проводом
місцевих ватажків піднімають власні повстання. Багато селян і козаків
скористалися нагодою дати волю довго стримуваній ненависті до
гнобителів. За кілька місяців з України було зметено майже всю польську
шляхту, урядників, ксьондзів. Особливо нищівного удару зазнали євреї,
які становили найчисельніше, але найменш захищене представництво
шляхетського режиму.

Протягом літа Хмельницький, розташувавшись під Білою Церквою,
зосередився на створенні дисциплінованої добре організованої армії ядро
якої складали 16 випробуваних у боях козацьких полків.

Поляки теж не гаяли часу. Щоб затримати повстанців, вони вступили з
Хмельницьким у тактичні переговори, що дозволило їм мобілізувати 32
тисячі шляхти й 8 тисяч німецьких найманців. На чолі нової польської
армії стояли три магнати: млявий і закоханий у розкошах Домінік
Заславський, освічений вчений – латиніст Міколай Остророг і 19-річний
Александр Конецпольський.

23 вересня воюючі армії зустрілися під Пилявцями. Під час бою польським
гетьманам зрадили нерви і вони кинулися тікати. Коли про це стало
відомо, решта армії вчинила те ж саме.

Битва під Пилявцями відкрила Хмельницькому шлях на захід. Коли він
заглиблювався в землі Волині та Галичини, селяни вітали його та
приєднувалися до повстання. На початку жовтня козацько-селянська армія
взяла в облогу Львів. На початку січня 1649 р. Хмельницький
поверта-

ється до Києва на чолі переможного війська. Збуджений натовп і
православне духовенство вітали його, як “ українського Мойсея “, що “
звільнив свій народ від польського рабства”.

4. Ускладнення між повстанцями.

Зборівський трактат.

Навіть після перемог Хмельницького стосунки між поляками та українцями
лишилися нез`ясованими. Хоч гетьман усе ще не вирішив розірвати зв`язки
з Річчю Посполитою, він знав, що його послідовники рішуче настроєні
проти повернення до стану, який існував у 1648 р. Зі свого боку поляки,
готові надати незначні поступки козакам, все ж наполягали на поверненні
українців під панування шляхти. Ця безвихідь спричинила до повернення
певної моделі подій: з року в рік обидві сторони воювали між собою, але
не в змозі завдати одна одній рішучої поразки, вони закінчували
виснажливі кампанії написанням незадовільних для себе угод, після чого
верталися додому, щоб вести військову і дипломатичну підготовку до
наступної війни.

Навесні 1649 р. в наступ пішли поляки. З Волині йшли їх основні сили –
25 тис. на чолі з самим королем Яном Казимиром, а через Галичину під
командуванням сумнозвісного Яреми Вишневецького рухалося 15-тисячне
військо. Вдавшись до своєї звичайної тактики швидкого обманного маневру,
Хмельницький і його союзник хан Іслам Гірей 80-тисячним військом
обложили Вишневецького у фортеці Збараж. Коли на допомогу Вишневецькому
поспішив польський король, Хмельницький раптовим маневром напав на армію
Яна Казимира під Зборовом і оточив її. Але якраз коли поляки от-от мали
зазнати поразки й під Збаражем і під Зборовом, татарський хан зрадив
гетьмана. Підкуплений поляками й побоюючись зміцнення українців, Іслам
Гірей відвів своє військо й поставив перед Хмельницьким вимогу укласти
угоду з польським королем. За таких обставин гетьманові не залишалося
нічого іншого, як погодитися.

18 серпня 1649 р. було підписано Зборівський мир. За ним реєстр
установлювався в 40 тис. козаків, польському війську та євреям
заборонялося перебувати на Київщині, Чернігівщині та Брацлавщині, де
урядові посади дозволялося займати лише козацькій старшині та
православній шляхті, а православному митрополитові обіцялося місце в
польському сенаті. Хоча всім учасникам повстання дарувалася амністія,
більшість селян мали повернутися у кріпацтво. Польській шляхті в свою
чергу, навпаки, дозволялося повертатися до своїх володінь. Лише тиск
татар змусив Хмельницького піти на цю невигідну угоду, котра викликала
широке невдоволення по всій Україні. Але оскільки поляки вважали, що
поступилися надто великим, а козаки були переконані, що отримали замало,
ця угода так і не була повністю виконана.

Зборівський мир висвітлив ті внутрішні й зовнішні проблеми, на які мав
зважати Хмельницький. Те, що інтереси селянства фактично проігнорували у
Зборові, не було випадковим недоглядом. Хоч Хмельницький і більшість
його полковників, а також багато реєстрових козаків хотіли покращити
долю селянства, вони не мали намірів цілковитого знищення кріпацтва. Для
козацької верхівки, включаючи Хмельницького, це б означало підрив тієї
соціально-економічної системи, в якій вони посідали помітне місце.
Відтак уже в Зборові виник конфлікт між козацькою старшинською верхівкою
та черню. З часом він розвинеться у фатальну ваду козацького устрою, що
формувався на Україні.

Висновок.

Важко переоцінити вплив, що його справив на перебіг української історії
Б.Хмельницький. Хмельницький відновлює український політичний організм
там, де він давно перестав існувати, створює могутнє високоорганізоване
військо з юрби не керованого селянства і козаків; у гущі народу,
зрадженого старою верхівкою, він знаходить і згуртовує довкола себе
нових діяльних ватажків. І, що найважливіше, у суспільстві, позбавленому
впевненості в собі й виразного відчуття самобутності, він відроджує
почуття гордості і рішучості боронити свої інтереси. Незалежно від
тонкощів наукових оцінок український народ завжди проявляв любов до “
батька Богдана “. у свідомості величезної більшості українців, починаючи
з тих часів аж дотепер, Хмельницький залишається великим визволителем,
героїчною постаттю, яка силою своєї індивідуальності й розуму підняла їх
з багатовікового паралічу бездіяльності та безнадії й вивела на шлях
національного і соціально-економічного звільнення.

Список літератури.

Грабовецький В. Західноукраїнські землі в період народно-визвольної
війни 1648 – 1654 р. р. – К. 1972 р.

Крип`якевич І. Історія України . – Львів. 1991 р.

Крип`якевич І. Богдан Хмельницький . – Львів. 1990 р.

Субтельний О. Історія України . – Київ. 1991 р.

Меріме П. Українські козаки та їхні гетьмани. Богдан Хмельницький. –
Львів, – 1990.

PAGE

PAGE 14

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020