Реферат на тему:
ПОВСТАНСЬКИЙ РУХ
НА ПОЛТАВЩИНІ
У 1919-1920 рр.
Окупаційна політика більшовиків спричинила спалах повстанського руху у
1919-1920 р.р. Соціальний склад повстанців – селянство, робітництво,
інтелігенція. За твердженням доктора Матвія Стахіва, “Ідейно-програмову
підставу цього масового руху давали українські антибільшовицькі
соціалістичні партії, зокрема українську соціалісти-революціонери, що
мала здавна сильні впливи серед селянських мас” [1]. На повстанську
позицію стали також незалежні соціал-демократи” і місцеві діячі
соціал-боротьбистів” [2]. Більшість повстанських організацій виступали
за підтримку уряду Української Народної Республіки. Для координації
повстанським рухом при уряді УНР восени 1919 року було створено навіть
спеціальну окрему установу – Центральний Український Повстанський
Комітет, до якого входили по одному представникові від обох українських
соціалістичних партій (Н. Петренко від УПСР і П. Феденко від УСДРП) та
один від “Селянської Спілки” (О. Щадилів).
За свідченням Х. Раковського, тодішнього голови уряду України, лише за
три з половиною весняні й літні місяці 1919 р. на Україні відбулося 328
повстань [3]. Цей рух на Україні інтенсивно продовжувався протягом
усього періоду 1919-1921 р.р. За даними офіційного радянського “Збірника
справоздань” (виданого в Харкові року 1921), на Україні було нараховано
тоді близько 40.000 повстанців проти московського більшовицького
окупаційного режиму [4]. Варто погодитись з думкою Д. Солов’я, що цей
величезний рух збройного спротиву вівся неорганізовано, не об’єднано, не
мав єдиного національного проводу, а розпорошував свої сили у
несконсолідованій боротьбі. На підтвердження цієї думки спробуємо
навести маловідомі факти про діяльність одного із регіональних
координаційних центрів такого руху, який було сформовано навесні 1920
року в Полтаві. У щоденнику полтавського лікаря О.О. Несвіцького, де на
ґрунтовному фактичному матеріалі відображено події визвольних змагань
1917-1922 у Полтаві, згадується і про появу навесні 1920 року
повстанських загонів [5], але не зазначено нічого ні про керівника
загонів, ні про якийсь керівний центр. Про діяльність таємного комітету
на чолі з А. Геращенком повідомляє В. Ревегук [6]. В архівах Служби
безпеки України автор натрапила на документ, в якому йдеться про
створення наприкінці травня 1920 року і діяльність у Полтаві за
завданням Києва “Комітету Визволення України” [7]. Комітет будувався за
принципом “п’ятірок”, центральна з яких знаходилася в Полтаві. Кожен із
членів “центру” створював свою “п’ятірку”, члени якої в свою чергу
організовували “п’ятірки”. Комітет повинен був охопити діяльність інші
губернії, повітові міста, повіти, села.
Метою “Комітету Визволення України” було, по-перше, об’єднання всіх
роз’єднаних повстанських загонів в Україні у більші бойові одиниці, щоб
за їхнього сприяння захопити владу. По-друге, важливим завданням була
пропаганда і агітація за владу Петлюри. По-третє, відстоювалася ціль за
сприятливих умов оголосити себе Урядом України і розпочати переговори з
країнами Антанти на державному рівні [8].
На липень 1920 року “Комітет Визволення України” було сформовано у
складі голови Комітету – Прийми [9], завідувача
адміністративно-організаційною частиною – Ніньківського, заступника
голови – комісара з воєнних справ – Юрченка, його помічника – Лейко,
завідувача інформацією – Наталії Дорошенко. До складу Комітету також
входили представники від партії українських соціал-революціонерів
Чубуков і Дорошенко та – від партії українських соціал-демократів
Левченко [10]. Секретарем Комітету був Балик, завідувачем фінансів –
Геращенко.
Через посередництво Ніньківського та Воїнова Комітет встиг налагодити
зв’язок з повстанськими загонами Гадяцького, Звенигородського,
Переяславського повітів. Як стверджується в слідчих документах Служби
безпеки України, рішення про оголошення Комітету тимчасовим Урядом було
затверджене, але через арешт його учасників Особливим Відділом не було
реалізовано.
В червні 1920 року в Полтаві було створено Губернській повстанський
Комітет на чолі з членом партії українських соціал-демократів Михайлом
Токаревським. Але і ця організація не змогла розгорнути діяльності по
координації розрізнених партизанських загонів, оскільки Комітет було
викрито.
Цікаво було б простежити взаємозв’язок вищезгаданих структур із таємним
повстанським комітетом, створеним у Полтаві восени 1920 року на чолі з
А. Геращенком [11]. З використанням справи особливого архіву (документи
з якого наводяться), можливо, вдасться по-новому розглянути розвиток
подій на Полтавщині весною-восени 1920 року. Однак виявлені архівні
джерела дозволяють поки що лише висувати різні версії.
Так, враховуючи той факт, що інформація про “Комітет Визволення України”
вміщено в слідчій “Справі уряду УНР”, спрямованій проти представників
партій українських соціал-демократів і українських
соціал-революціонерів, можливо, факт створення і діяльності Комітету
було подано дещо упереджено, на догоду замовнику – партії більшовиків,
яка вела боротьбу за утвердження однопартійності. Реальний же стан справ
міг бути менш значущим, і ні про які претензії Комітету на
представницький орган не йшлося. Однак беззаперечним є той факт, що
антибільшовицький повстанський рух в Україні у 1919-1920 роках не лише
прагнув до самоорганізації, а й здійснив кілька спроб утворення
політичних керівних центрів. Існування “Комітету Визволення України” в
Полтаві підтверджує зазначену думку.
ЛІ ТЕРАТУРА
1. Стахів М. Україна проти більшовиків (Нариси з історії агресії
Совєтської Росії). Кн.2. – Тернопіль, Вид-во “Тернопіль”, 1993. – С.95.
2. Там само. – С.96.
3. Цит. за: Соловей Д. Голгофа України. Ч.1. – Дрогобич: Видавнича фірма
“Відродження”, 1993. – С.22.
4. Там само. – С.22-23.
5. Несвицький О.О. Полтава у дні революції та в період смута (1917-1922
р.р.). Полтава. 1995. – С.160.
6. Ревегук В. Полтавщина в українській революції 1917-1920 р.р. –
Полтава, 1996. – С.91.
7. Архів Служби безпеки України. – Спр.69270-ФП, Т.2. – Арк.97 (Далі
Архів СБУ).
8. Архів СБУ-Спр.69270-ФП, Т.2. – С.98.
9. Автор подає прізвища без ініціалів, як подано в документах архіву.
10. Там само.
11. Див. Ревегук В. Вказ. праця. – С.91-92.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
