UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75843
останнє поновлення: 2016-12-04
за 7 днів додано 10

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваПольський закон про воєводське самоврядування 1922 р. (реферат)
Автор
РозділІсторія України, реферат, курсова, диплом
ФорматWord Doc
Тип документуРеферат
Продивилось2147
Скачало230
Опис
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

Польський закон про воєводське самоврядування 1922 р.:

 

історичні передумови та правова характеристика

 

Політична ситуація в Європі після Першої світової війни виявилась вкрай

несприятливою для українського народу. Втрата українцями національної

державності, поразка визвольних змагань, дали змогу сусіднім державам

анексувати значну частину українських земель. Українська нація, що так і

не встигла сформуватися, опинилася під загрозою насильницької

асиміляції, українські етнічні території потрапили під владу іноземних

держав. Внутрішня роз’єднаність українського народу, відсутність

самостійної цілісної держави стали причиною того, що долю українців

вирішували чужоземні країни, часто необізнані з політичним та

економічним становищем України.

 

Особлива увага державами-переможницями приділялась етнічним українським

землям, які в історичній літературі отримали назву Західної України, що

включили Східну Галичину, Західну Волинь, Полісся і Холмщину. Ці

території попередньо належали Російській та Австро-Угорській імперіям.

Належність Полісся і Волині до Польщі не викликали правових заперечень

ні з боку країн Антанти, ні з боку Радянської Росії. Інакше виглядав

статус Східної Галичини: з українського пункту бачення вона перебувала

під польською окупацією, а в еміграції у Відні існував уряд

Західноукраїнської Народної Республіки.

 

Створюючи ілюзію зацікавленості, країни Антанти тривалий час

обговорювали питання про статус Східної Галичини в різноманітних

комісіях, місіях і радах Паризької мирної конференції. Проблемою номер

один було припинення польсько-української війни, що розпочалася збройною

інтервенцією польських військ проти українського народу. За підходами до

проблеми незалежної України Антанта поділилася на дві групи країн:

Англія, Італія, Японія, істотні інтереси яких не вимагали відбудови

Росії, і Франція та США, метою яких було відновлення федеративної Росії

[2, 26]. Саме представники другої групи наполягали на передачі

українських земель під владу Польщі. При цьому вони ігнорували виступи

українських представників у західних країнах про природне право

українського народу на самовизначення.

 

За рішенням Паризької мирної конференції від 25 червня 1919 р. Польща

вважалася формально лише військовим окупантом Західної України. Для

заспокоєння світової громадськості й, передусім, українського народу у

постанові було відзначено, що у Східній Галичині встановлюється цивільне

управління під мандатом Антанти, яка і має забезпечити – “наскільки це

можливо” – автономію цієї території, політичні, релігійні й особисті

свободи громадян. Передбачалося, що цей мандат буде діяти аж до моменту

самовизначення населення Східної Галичини щодо її політичної

незалежності” [5, 80]. Польща одержала повноваження на окупацію всієї

Галичини та уведення цивільної адміністрації на цій території з умовою

забезпечення автономії Галичини, політичної, релігійної та особистої

свободи населення.

 

Це рішення Найвища Рада опісля доповнила ще постановою від 11-го липня

1919 р. такого змісту: “Польське державне правління буде уповноважене

-----> Page:

0 [1] [2] [3] [4] [5] [6] [7] [8]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ