Реферат
на тему:
“Україна в період гетьмана
Івана Виговського” Смерть Хмельницького застала українців у нещасливий
момент. Напівсформоване українське суспільство, яке оточували
хижаки-сусіди й роздирали внутрішні проблеми, охоче прийняло його
провід. Але для наступників Хмельницького, які не мали його популярності
й престижу, виявилося набагато важче здобути широку підтримку. Вже перше
питання — про гетьманського наступника — не вдалося вирішити без
ускладнень. Намагаючись заснувати на Україні династію козацьких
правителів, Хмельницький влаштував так, щоб після нього гетьманом обрали
його сина Юрія. Проте незабаром 16-річний хлопчина (як і старшина) сам
переконався, що не готовий правити в такий переламний момент. Тому в
1657 р. гетьманом обрали одного з найближчих прибічників Хмельницького —
генерального писаря Війська Запорозького Івана Виговського.
Виговський був одним із найрозумніших і найосвіченіших козацьких
ватажків. Він походив із православного шляхетського роду Київщини і
вчився у славетній Могилянській колегії. У 1648 р., перебуваючи на
службі у польському війську, він потрапив у полон під Жовтими Водами.
Оцінивши його освіченість та досвід, Хмельницький відпустив його на
волю. Виговський приєднався до козаків і незабаром був призначений
генеральним писарем. Новий гетьман швидко виявив свою прихильність до
старшини. У зовнішніх стосунках він схилявся до заснування незалежного
українського князівства. Проте Україна була надто слабкою для того, щоб
зробити такий крок, тому Виговський зосередився на пошуках противаги
московським впливам на Україні. З цією метою він зміцнює зв’язки з
Польщею.
Якщо верхи козацтва і духовенства підтримували зближення з Польщею, то
проти цього активно виступали народні маси, що з підозрою ставилися до
всякого порозуміння між козацькою старшиною та польською шляхтою. До
затятих ворогів такого зближення належали запорожці на чолі з Яковом
Барабашем, а також козаки Полтавського полку під проводом Мартина
Пушкаря — полковника, що мріяв стати гетьманом. У той час як Виговський
сподівався розіграти проти царя польську карту, московити, вмить
відчувши загострення соціальних суперечностей в українському
суспільстві, стали підбурювати народ проти гетьмана. Наприкінці 1657 р.
проти нього повстала велика кількість рядових козаків, і в червні 1658
р. дві ворогуючі козацькі армії зіткнулися у кривавій битві. Переможцем
із неї вийшов Виговський. Пушкар разом із 15 тис. повстанців загинув на
полі бою, а Барабаша пізніше схопили і стратили. Це стало пірровою
перемогою для гетьмана — українці заплатили за братовбивчу боротьбу
ціною близько 50 тис. життів.
Розуміючи неминучість розриву з Москвою, Виговський активізував зусилля,
щоб налагодити порозуміння з поляками. Велику допомогу йому подавав
український аристократ Юрій Немирич, який довгий час навчався в Європі й
підтримував ідею суверенного «Руського» князівства, незалежність якого
спиралася б на міжнародні гарантії, як у Голландії чи Швейцарії. Але
Виговський, що готувався до війни з Московським царством, не мав
достатньої сили, щоб наполягати на визнанні поляками незалежності
України. У 1658 р. після тривалих дискусій українські та польські посли
досягли компромісного рішення, відомого як Гадяцький трактат.
За цією угодою Київщина, Брацлавщина та Чернігівщина утворювали Руське
князівство, що поряд із Польщею та Литвою ставало третім рівноправним
членом Речі Посполитої. Новоствореному князівству надавалася широка
автономія. Гетьман відповідав лише перед королем і мав власне військо,
суди, скарбницю та монетний двір. Польським військам заборонялося
вступати на територію князівства без запрошення гетьмана. Гарантувалися
традиційні права козацтва, і щороку за рекомендацією гетьмана сотня
козаків мала прийматися до шляхетського стану. Поляки пішли на важливі
поступки в релігійних питаннях: на території князівства скасовувалася
Берестейська унія, а православні діставали в Речі Посполитій рівні з
католиками права. Нарешті, на Україні планувалося заснувати два
університети, а також стільки шкіл та друкарень, «скільки буде
потрібно».
Іван Виговський
Хоч Гадяцька угода викликає серед істориків захоплення своїми
потенційними наслідками для історії України, Польщі та Росії, її
реальний вплив був мізерним, оскільки вона лишилася невиконаною. Ще
навіть до її підписання Україну окупувало величезне, майже 150-тисячне
московське військо під командуванням князя Олексія Трубецького. Спішно
зібравши сили та з’єднавшись із своїми союзниками — поляками та
кримськими татарами, Виговський рушив на північний схід назустріч
загарбникам. 29 червня 1658 р. під Конотопом царське військо зазнало
однієї з найстрашніших у своїй історії поразок. Російський історик
Сергій Соловйов так описував її наслідки: «Цвіт московської кавалерії
загинув за один день, і московський цар більше ніколи не зможе зібрати
таку чудову армію, цар Олексій Михайлович з’явився перед своїм народом у
жалобному вбранні і Москву охопила паніка… Ходили поголоски, що цар
збирався перебратися до Ярославля за Волгою і що Виговський наступає
прямо на Москву». Проте гетьман не зміг скористатися своєю блискучою
перемогою. На Україні продовжували перебувати московські залоги; напад
запорожців на Крим змусив союзників Виговського — татар — повернутися
додому; на Полтавщині знову спалахнули заворушення. Кілька
промосковських полковників звинуватили гетьмана в тому, що «він продає
Україну полякам», і повстали. Це було останнім ударом. У жовтні 1659 р.,
не маючи змоги продовжувати війну з Москвою, Виговський відмовляється
від гетьманства й тікає до Польщі.
Тепер перевага перейшла на бік Москви. Сподіваючись, що ім’я батька
допоможе згладити внутрішні конфлікти, старшина обирає гетьманом
18-річного Юрія Хмельницького. Трубецькой, що повернувся на Україну з
новим військом, настояв на тому, щоб молодий гетьман прибув до його
табору для перегляду угоди між його батьком і царем. Підкорившись цим
вимогам, Юрій допустився першої з довгої низки політичних помилок.
Переляканий силою російського війська й погрозами Трубецького, Юрій
повірив підробленому тексту Переяславської угоди 1654 р. і у 1659 р.
підписав новий і дуже невигідний варіант документу. За Переяславським
пактом 1659 р. російські залоги розташовувалися не лише у Києві, а й в
усіх найбільших містах. Більше того, козакам заборонялося вести війни і
вступати у зовнішні зносини без дозволу царя. Не дозволялося їм також
без схвалення Москви обирати гетьманів, генеральну старшину і
полковників. Так, молодий Юрій пішов на поступки, які ще п’ять років
тому ЙОГО батько навіть не розглядав би. Для Москви ж цей пакт став
великим кроком уперед в її постійних намаганнях міцніше ухопитися за
Україну.
У 1660 р. між Москвою та Польщею знову вибухнула війна за владу над
Україною. Коли царські війська потрапили в оточення до поляків під
Чудновом на Волині, Юрій зі старшиною не поспішали допомагати їм.
Натомість молодий гетьман вступив у переговори з поляками, й коли
росіяни зазнали нової страшної поразки під Чудновом, Юрій погодився на
повернення України до складу Речі Посполитої. В цей момент і без того
хаотична ситуація ускладнилася ще більше. На Правобережжі, де
отаборилися Хмельницький з поляками, влада гетьмана лишалася незмінною,
проте на Лівобережжі, що перебувало під контролем царя, козаки виступили
проти Хмельницького, обравши наказним гетьманом Якова Сомка. Окупована
польськими та російськими військами, розірвана на шматки соціальними
конфліктами й чварами між політичними фракціями, Козацька Україна
розділилася на дві окремі частини, кожна на чолі з власним гетьманом.
Доба Руїни сягнула тепер свого апогею.
У січні 1663 р. пригнічений власною неспроможністю опанувати становище,
що швидко погіршувалося, Хмельницький складає гетьманську булаву і йде в
монастир. Влада його наступника Павла Тетері обмежувалася лише
Правобережжям. Переконаний прибічник пропольської політики, Тетеря
походив із знатного роду, дістав добру освіту і обіймав цілий ряд
важливих посад при Хмельницькому батькові. Але на відміну від
попередників він відмовився формувати незалежну козацьку політику і в
основному підпорядковувався полякам. Разом із ними він захопив
Лівобережжя, спонукаючи короля Яна Казимира продовжувати наступ аж до
Москви. Коли наступ провалився, Тетеря з поляками повернувся на
Правобережжя, щоб придушити виступи проти шляхти, що відбувалися тут.
Прагнучи помститися на землях, які стали колискою повстання 1648 р.,
поляки повсюдно палили, грабували, мордували. Польський магнат Стефан
Чарнецький навіть наказав розкопати могилу Богдана Хмельницького й
розкидати його останки.
На вимогу Тетері поляки заарештували й стратили Виговського як його
потенційного суперника.
Використана література:
Субтельний О. Історія України. – Л., 1994.
Дорошенко П. Історія України. – К., 1992.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
