.

Україна в першій світовій війні (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 9625
Скачать документ

УКРАЇНА В ПЕРШІЙ СВІТОВІЙ ВІЙНІ

Першу світову війну ретельно вивчають на уроках Всесвітньої історії. Ця
війна розпочалася в серпні 1914 p., завершилась в листопаді 1918 р. В
ній брали участь 36 держав світу. На фронтах Першої світової війни
загинуло понад 10 млн. чоловік.

Як було розв’язано Першу світову війну

Між європейськими державами існували гострі територіальні суперечності.

Наприкінці XIX — на початку XX ст. склалися два ворогуючих союзи держав
— Антанта і Троїстий союз.

До Троїстого союзу (створений в 1882 р.) увійшли Австро-Угорщина (ця
держава виникла наприкінці XIX ст.), Німеччина, Італія.

В Антанту (створена в 1904-1907 pp.) увійшли. Росія, Англія, Франція.

Основною метою Антанти і Троїстого союзу був територіальний перерозподіл
світу.

В липні 1914 р між Сербією і Австро-Угорщиною розпочалась війна Росія —
союзник Сербії — обіцяла підтримати останню. Німеччина використала це як
привід, аби оголосити війну Росії (що відбулося 1 серпня) 3 серпня
Німеччина оголосила війну Франції. 4 серпня Англія оголосила війну
Німеччині. Австро-сербська війна незабаром перетворилась на світову.

Українські землі в стратегічних планах ворогуючих держав набули
важливого значення. Напередодні Першої світової війни вони знаходились у
складі Австро-Угорської і Російської імперій.

Воєнні дії на території України в 1914 р.

Російські війська Південно-Західного фронту в серпні-вересні здійснили
наступ в Галичині і Північній Буковині (Галиційська битва), зайняли
Східну Галичину І Північну Буковину з їх центрами—Львовом і Чернівцями.

Австрійські війська зазнали тяжких втрат (400 тис. вбитими, 380 гармат).

В боях відзначилися мужністю і відвагою українські січові стрільці, які
захищали Ужоцький перевал Карпатських гір, міста Борислав, Дрогобич,
Стрий.

Мирне населення Галичини і Буковини не чинило опору російським військам
і часто зустрічало їх хлібом-сіллю Настрій людей почав змінюватися, коли
на цих землях було створено Галицько-Буковинське губернаторство на чолі
з графом Бобринським і генералом Треповим. Почалися репресії: арешти,
закриття громадських організацій, переслідування українофілів. Вводилися
обмеження на використання української мови. Було заарештовано і вивезено
до Суздаля митрополита греко-католицької церкви Андрія Шептицького. Цю
політику царату щодо українців відомий російський громадсько-політичний
діяч, депутат Державної думи П.МІлюков назвав “європейським скандалом”.

Австро-Угорщина проводила ще більш жорстоку політику на українських
землях. Чинилися розправи без суду та слідства, тільки за підозрою в
державній зраді, співчутті до Росії.

Воєнні дії на території України в 1915-1917 pp.

Зруйнувавши фортецю Перемишль, російська армія вийшла на основні
перевали Карпат (весна 1915 p.).

Почалися запеклі бої (в них брав участь і легіон УСС) за гору Маківка. В
травні 1915 р. російські війська захопили гору.

В червні 1915р. розпочався загальний відступ російських військ. Восени
1915 р. російські війська закріпилися на лінії Кам’янець-Подільський
—Тернопіль—Дубно.

Навесні 1916 р. з цього ж району розпочалася наступальна операція, що
набула назву Брусиловського прориву (за прізвищем головнокомандуючого
фронтом генерала О.Брусилова). У ході цього наступу російські війська
знову увійшли до Чернівців, Коломиї, Луцьку, Бродів. На цьому значні
наступальні операції на теренах України припинилися.

У ході воєнних дій 1914-1916 pp. легіон УСС значно скоротився через
втрати. В 1916 р. полк УСС, що виконував бойове завдання під Тернополем,
був оточений переважаючими силами противника Лише 150 бійців вийшли з
оточення; їх було відправлено на Волинь, де вони почали працювати, в
основному вчителями.

В роки Першої світової війни українська інтелігенція очолювала різні
громадські товариства і комітети допомоги постраждалим від війни. На
територіях України, що знаходились під владою Росії, діяли “Союз міст”
(Міський союз), “Земський союз”, “Товариство допомоги населенню Півдня
Росії, що постраждало від воєнних дій”.

Поповнення кількісного складу Центральної Ради

Серед 882 депутатів ЦР були члени всіх партій, громадських організацій,
представників міст і губерній, селян, солдат, робітників, вчителів,
буржуазії, обраних на різних з’їздах і конференціях. Мільйони громадян
України брали участь у виборах членів ЦР.

Все це давало підстави вважати Центральну Раду представницьким органом
влади в Україні (парламентом). Але на такому статусі ЦР восени 1917 р.
наполягала тільки УНП.

Головою ЦР на Українському Національному Конгресі було обрано М. Гру
шевського (квітень 1917 р.)

М.Грушевський — відомий політичний діяч, історик, автор наукових праць з
історії України.

З 1914 р. за громадську діяльність перебував у засланні згідно з
рішенням царського уряду Повернувся із заслання в березні 1917 р.

Структура вищих органів влади в Україні (перша половина 1917 р.)

Хоча ЦР і мала значну підтримку з боку населення України, в 1917 р. на
владу претендували і інші політичні сили. В березні-квітні в Україні
почались масові виступи селян, робітників, солдат. На місцях почали
створюватися органи влади, що не підпорядковувались ЦР, — Ради
робітничих, солдатських, селянських депутатів. Численні ради знаходились
під впливом РСДРП(б), яку очолював В.Ульянов (Ленін). Ситуація
складалася таким чином, що ЦР повинна була формувати українську армію.

Як формувалась українська армія в квітні-травні 1917 р.

• УНП домагається прийняття рішення про формування української армії.

• В квітні стихійно на київському призовному пункті формуються
український полк, що одержує ім’я Богдана Хмельницького, підрозділи
Вільного козацтва.

• М.Міхновський створює і очолює “Український військовий клуб імені
П.Полуботка”, що приступив до організації українських полків.

• ЦР не схвалює діяльності М.МІхновського І скликає з’їзд представників
всіх військових організацій, на з’їзді прийнято рішення створити
Військовий Генеральний комітет (травень 1917 p.).

• Військовий Генеральний комітет очолює С.Петлюра. Завдання комітету —
сформувати українську армію за узгодженням з російським Генеральним
штабом.

С.Петлюра — відомий український політичний діяч. Член УСДРП, голова
Головної контрольної комісії Загальноросійського земського союзу по
Західному фронту

Відносини між ЦР І Тимчасовим урядом (ТУ) складалися напружено. В
квітні-травні відбулися переговори М. Гру шевського і голови ТУ О
Керенського. Головне питання переговорів — про владу в Україні —
вирішене не було. ЦР пропонувала передати питання про долю України на
розгляд міжнародної конференції, а до цього встановити в Україні владу
крайового комісару від ЦР, а при Тимчасовому уряді створити міністерство
у справах України. ТУ було також передано вимоги Українського
національного конгресу (що зібрався у квітні 1917 р. в Києві) щодо
надання автономії України. Але чітких відповідей на ці пропозиції
М.Грушевський не отримав. Безрезультатно закінчилися й переговори
української делегації на чолі з В Винниченком і ТУ, що проходили у
травні. В червні в Києві відбувся Другий Всеукраїнський військовий
з’їзд. З’їзд висунув вимогу надати автономні права Україні. ЦР 10 червня
виголосила на цьому з’їзді документ, що набув назву Перший Універсал
(всього універсалів ЦР було чотири).

Зміст Першого Універсалу

• Вимога надати Україні автономію у складі Росії.

• Виголошувалось право створити свої органи влади, закони.

• Засуджувалась політика ТУ на переговорах з М.Грушевським і
В.Винниченком.

• Вищим органом влади в Україні виголошувалась ЦР.

• Заклик до населення створювати підпорядковані ЦР органи влади на
місцях.

• Необхідність створення української державної скарбниці за рахунок
податків з населення.

• Висловлювалось сподівання, що Всеросійські Установчі Збори схвалять
автономію України.

Універсал закінчувався патріотичним закликом: “Народе Український. У
твоїх руках доля твоя. В цей трудний час всесвітнього безладдя й розпаду
докажи своєю одностайністю й державним розумом, що ти… можеш гордо й
достойно стати поруч з кожним організованим, державним народом, як
рівний з рівним”.

ТУ засудив Перший Універсал як документ “злочинний”, “сепаратистський”.
З політичних партій Росії лише РСДРП(б) визнала вимоги України
законними. Але все ж наприкінці червня в Київ прибула делегація ТУ. За
кілька днів переговорів їй вдалося примусити ЦР піти на поступки,
відмовившись від низки положень Першого Універсалу.

”Тимчасова інструкція” викликала в ЦР невдоволення і протести з боку
“самостійників”, але більшість депутатів поставилася до цього документу
нейтрально.

Вже в серпні 1917 р. ставало дедалі зрозумілим, що ЦР втрачає свій
політичний авторитет, вплив на український загал. Кількість прорахунків
в діяльності ЦР катастрофічне збільшувалась.

Прорахунки Української Центральної Ради

Непослідовно відстоювала права українського народу на незалежність,
схилялась до компромісів з ТУ, що вело до втрати авторитету.

Не змогла поліпшити матеріальне становище людей, відновити роботу
промисловості, яка знаходилась у глибокому кризовому стані внаслідок
війни.

Не провела аграрну реформу, яку вимагали широкі верстви селянства.

Не створила регулярну армію, достатню по чисельності і боєздатності.

ТУ також був неспроможним вирішити болючі питання Російської імперії:
припинення війни; проведення низки назрілих реформ; відновлення
промисловості і сільського господарства; скликання Установчих зборів.

В серпні 1917 р. в Росії посилилась економічна і політична криза.
РСДРП(б) закликала до повалення ТУ, встановлення влади робітників і
селян. РСДРП(б) започаткувала створення загонів самооборони на
підприємствах великих міст—Червоної гвардії. Червоногвардійці
перетворилися на серйозну силу, тому що були озброєні і навчені В цих
умовах крупна буржуазія і частина генералітету вирішили здійснити
державний заколот, скасувати демократичні свободи, надані народу після
усунення монархії, і встановити диктатуру.

Заколот готувався в Могильові у Ставці Верховного Головнокомандувача
збройними силами Росії генерала Л.Г.Корнілова. Незважаючи на ретельну
підготовку, заколот було придушено наприкінці серпня військами, вірними
ТУ, силами самооборони, Червоною гвардією.

Події корніловського заколоту в Україні

Головнокомандувач Л.Г.Корнілов віддав накази у Київський та Одеський
військові округи з вимогою направити у Петроград надійні військові
частини для здійснення заколоту.

З ініціативи Рад робітничих, солдатських депутатів були створені
комітети для боротьби із заколотом. В цій роботі взяли участь всі
українські партії.

Комітети організували арешти генералів—учасників заколоту (наприклад,
генерала Денікіна — командувача Південно-Західного фронту; генерала
Оболешева, який мав очолити заколот в Україні).

Загони самооборони і Червоної гвардії не пропускали війська заколотників
через територію України на Петроград.

Донський генерал Калєдін не зміг виступити на допомогу Корнілову, тому
що його козацькі полки було блоковано в Донбасі.

Придушення заколоту мало важливі наслідки як для України, так і для
Росії в цілому. У ході боротьби з корніловщиною підвищився авторитет
більшовиків, численні Ради більшовизувались, зросла кількість
червоногвардійців. З’явилася перспектива переходу влади до більшовиків.

У вересні 1917 p. в Петрограді була скликана “Демократична нарада” В її
роботі взяли участь представники політичних партій, громадських
організацій. Центральна Рада відправила на нараду свою делегацію, що
виступила з пропозицією (платформою) від імені ЦР.

Платформа Центральної Ради на “Демократичній нараді”

• Надання всіх земель у розпорядження земельних комітетів обраних
селянами.

• Введення державного контролю за промисловістю і торгівлею.

• Укладання миру, вихід Із Першої світової війни.

• Негайне скликання Всеросійських Установчих зборів

• Визнання права нації на створення незалежної держави

• Визнання вищою владою в Україні ЦР і Генерального секретаріату ЦР.

Демократична нарада платформу ЦР не схвалила Нею було обрано
Предпарламент — дорадчий орган при ТУ. На цьому Демократична нарада
завершила свою роботу.

ЦР намагалася відстояти свою платформу на скликаному нею в Києві
(вересень 1917 р.) З’їзді народів Росії. Головне рішення
з’їзду—федеративний пере-устрій Росії. ТУ зустрів це рішення з обуренням
і віддав розпорядження про арешт Генерального секретаріату Але зробити
цього не встигли 25 жовтня 1917 р. у Петрограді розпочалось збройне
повстання під проводом більшовиків ТУ було скинуто, створено
більшовицький уряд—Раду Народних Комісарів (РНК), головою якої став
В.Ленін.

ЦР поставилась до заколоту у Петрограді з засудженням, всіляко
перешкоджаючи встановленню більшовистської (радянської) влади в Україні.
Особливо запеклою була боротьба між ЦР і більшовиками у Вінниці і Києві.
В жовтні-листопаді 1917р тут відбулися значні збройні зіткнення На
початку листопада ЦР контролювала всю Україну, крім деяких районів
Донбасу. 7 листопада 1917 р. ЦР виступила з Третім Універсалом.

Зміст Третього Універсалу

Проголошувалось створення Української Народної Республіки як
федеративної республіки у складі Росії.

Висловлювалось побажання, аби вся Російська Республіка стала федерацією
вільних і рівноправних народів.

Визначалось, що до Установчих зборів України влада в державі належить ЦР
і Генеральному Секретаріату України.

УНР створювалась з дев’яти українських губерній, в тому числі Донбасу,
Харківщини, Херсонщини, Таврії (без Криму).

Скасовувалось поміщицьке землеволодіння.

Встановлювався державний контроль над промисловістю і торгівлею.

Гарантувалося негайне проведення мирних переговорів з метою виведення
України зі стану війни (Першої світової).

Проголошувалась необхідність судової реформи. Запроваджувався 8-годинний
робочий день.

Проголошувався демократичний характер УНР, в якій будуть гарантовані
свободи слова, друку, віросповідання, союзів, мітингів, національні
права всіх націй, що мешкають в Україні.

Третій Універсал було обговорено на засіданні Раднаркому. В грудні 1917
р. уряд Радянської Росії надіслав до Києва документ “Маніфест до
українського народу з ультимативними вимогами до Центральної Ради”.

Зміст “Маніфесту”

Раднарком визнавав УНР. Раднарком не визнавав влади ЦР.

Раднарком вимагав від ЦР не пропускати через Україну на Дон війська на
допомогу генералові Калєдіну, який очолив боротьбу з Раднаркомом.

Раднарком вимагав припинити роззброєння червоногвардійців.

ЦР не висловила бажання виконувати ультиматум Раднаркому. Раднарком
відправив до Києва делегацію для переговорів з ЦР, але це не владнало
конфлікт між ними. 5 грудня 1917 р. Раднарком постановив: “Вважати Раду
в стані війни з Росією”. Були терміново підготовлені військові частини,
які 8 грудня увійшли до Харкова (наступ було розпочато з Бєлгорода).

Встановлення радянської влади в Україні

Грудень 1917 р.

Після запеклих боїв, 30 січня 1918 р. ЦР виїхала з Києва. Влада перейшла
до Народного секретаріату. Київ стає столицею Радянської України.

Встановлення радянської влади в Україні розкололо суспільство на
непримиренні сторони — супротивників і прибічників. Січневі бої 1918 р.
набули характеру громадянської війни. Громадянська війна — це завжди
національна трагедія.

Однією з перших жертв цієї війни стали студенти,
гімназисти-старшокласники, що захищали станцію Крути від радянських
військ, їх було 500 чоловік, але в живих залишилися одиниці.

300 чоловік загинуло на повсталому проти ЦР заводі “Арсенал” в ході
придушення цього повстання військами ЦР.

В січні 1918 р. громадянська війна тільки розпочиналась. На час її
закінчення в 1920 р. кількість загиблих на полях битв, від холоду,
голоду і хвороб складе декілька мільйонів чоловік.

ТЕМА 3. УКРАЇНА В БОРОТЬБІ ЗА ЗБЕРЕЖЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ НЕЗАЛЕЖНОСТІ
(1918—1920 pp.)

18 лютого (тут І далі дати подаються за новим стилем) 1918 р німецькі
війська перейшли у наступ по всьому фронту від Балтійського моря до
Карпат В наступі брали участь 450 тис німецьких та авст-ро-угорських
військ

1 березня Київ було окуповано німцями, 7 березня в Київ повернувся уряд
ЦР Однак незабаром між ЦР І німецько-австрійською адміністрацією виник
конфлікт

Причини і наслідки конфлікту ЦР і німецько-австрійської адміністрації

ЦР наполягала на проведенні виборів в Установчі збори, німецьке та
австро-угорське командування заважало цьому

ЦР продовжувала обіцяти народу здійснити реформи, виголошені Третім
Універсалом Окупаційна влада спираючись на поміщиків І буржуазію не
збиралася надавати ЦР таку можливість

Всупереч волі ЦР поміщикам поверталася земля, робочий день на
підприємствах подовжувався, погіршувалися умови праці

Всупереч волі ЦР Україну було поділено на дві частини Австро-Угорщина
окупувала Подільську, Херсонську, Катеринославську та Волинську губернії
Німеччина — решту Почалися грабунки, репресії проти населення

Німеччина та Австро-Угорщина сприяли державному перевороту в Україні,
внаслідок якого ЦР було розігнано, а на чолі держави став гетьман Павло
Скоропадський (квітень 1918 р )

Павло Скоропадський — представник старовинного роду козацької старшини,
великий землевласник, ад’ютант Миколи II, авторитетний генерал Влітку
1917 р на з’їзді в Чигирині Скоропадського було обрано почесним отаманом
Вільного Козацтва України П Скоропадський розпустив ЦР, скасував УНР
Нова назва країни — Українська Держава — підтверджувала найгірші
побоювання щодо можливості ліквідації республіканської форми правління

Серйозним випробуванням для Директорії стала проблема захисту
Західноукраїнської Народної республіки (ЗУНР)

Як виникла ЗУНР

В ході революції в Австро-Угорщині на її теренах виникла ще одна
держава— Польща. Польща претендувала на землі Східної Галичини. 1
листопада польські війська почали окупацію Львова, це означало, що
починається війна між ЗУНР і Польщею. Уряд ЗУНР і ГІ президент
Є.Петрушевич звернулися до УНР по допомогу.

УНР і ЗУНР

• В листопаді 1918 р. уряд ЗУНР звернувся до уряду УНР з пропозицією
з’єднати ЗУНР і УНР в єдину державу.

• Уряди УНР та ЗУНР підписали попередній договір про об’єднання (злуку)
1 грудня 1918 р. в Фастові.

• 22 січня 1919 р. Трудовий конгрес схвалив Декларацію про об’єднання
УНР і ЗУНР в єдину державу. В Києві відбулися урочистості, присвячені
об’єднанню УНР і ЗУНР.

Об’єднання ЗУНР і УНР відбулося в умовах війни з Польщею і громадянської
війни в УНР. В ЗУНР були створені збройні сили — Українська Галицька
Армія (УГА), яка повинна була відстояти незалежність держави. Військову
допомогу ЗУНР пообіцяв уряд УНР.

Війна Польщі з ЗУНР (1918-1919 pp.)

Причини війни • Територіальні претензії Польщі до ЗУНР

• Окупація поляками частини території ЗУНР

Хід війни • Війна почалась 5 листопада 1918 р.

• Польська армія захопила Львів, Перемишль, десять повітів ЗУНР з 59.

• В квітні 1919 р військову допомогу Польщі надала Франція. • Польська
армія провела наступ, відкинула частини УГА до р. Збруч.

• В червні 1919 р. УГА провела наступальну операцію, що отримала назву
Чортківської офензиви. УГА примушує 100-тисячну польську армію
відступити.

• Але в липні поляки знову відкинули 25-тисячну армію УГА до Збручу.

Наслідки війни • Польща окупувала всю Східну Галичину.

Окупація Польщею Східної Галичини означала фактичну загибель ЗУНР. Уряд
ЗУНР було евакуйовано зі Львова в Тернопіль, а потім у Станіслав. Але
навіть в умовах окупації і бойових дій уряду ЗУНР вдалося створити
ефективну систему управління і розпочати аграрну реформу.

Система управління ЗУНР

• Народна Рада — вищий законодавчий орган влади ЗУНР

• Президент ЗУНР, голова Народної Ради (Є.Петрушевич).

• Уряд ЗУНР — Тимчасовий Державний Секретаріат.

• Органи місцевого самоврядування.

Аграрна реформа ЗУНР

• Маєтки великих землевласників (переважно поляків) експроприювались
(переходили у власність держави).

• Передбачалося наділити землею малоземельних і безземельних селян. В
квітні 1919 р до цієї роботи приступила спеціальна комісія

В 1919-1920 pp. —держави-переможці у Першій світовій війні скликали у
Парижі конференцію з метою підготовки і підписання мирних договорів. Ця
конференція вирішила і долю ЗУНР: було визнано право Польщі на окупацію
Східної Галичини, право Чехословаччини — на Закарпаття, Румунії — на
Буковину

Причини поразки ЗУНР

• ЗУНР опинилася в міжнародній ізоляції без військової і дипломатичної
підтримки країн Європи

• УНР, що сама воювала на кількох фронтах у 1918-1919 pp., не змогла
захистити територію ЗУНР від окупації Польщею.

• ЗУНР не створила через економічні труднощі достатню по чисельності і
озброєнню армію, здатну захистити суверенітет держави та її територію.

В січні 1919 р. Тимчасовий Робітничо-селянський уряд України оприлюднив
Маніфест, в якому оголошувалось про відновлення радянської влади. На цей
час армія Директорії залишила Харків, І туди переїхав радянський уряд
Згідно з Маніфестом Україна набула назву — Українська Соціалістична
Радянська Республіка (УСРР)*. Зразком для внутрішньої І зовнішньої
політики УСРР стала РРФСР — Радянська Росія.

Варшавська угода була таємним документом, що не підлягав ратифікації
(затвердженню законодавчими органами) Найближчі соратники С.Петлюри —
В.Винниченко, М.Грушевський та інші — засудили підписання Варшавської
угоди, бо вона мала принципові вади.

Принципові вади Варшавської угоди

УНР опинялась в залежному від Польщі становищі.

Суперечила договору про “злуку” (об’єднання УНР і ЗУНР).

Створювала умови для “законного” скасування ЗУНР.

В межах Польщі залишалися українські землі: Холмщина, Підляшшя, Посян’є,
Лемківщина, Західна Волинь, Східна Галичина, частина Полісся.

В квітні 1920 р. наступом польсько-українських військ на територію
України і Білорусії почалась радянсько-польська війна.

Наступ польсько-українських військ в Україні

25 квітня 1920 р. армії Польщі і УНР почали наступ на Київ і
Правобережну Україну

Мета наступу — оточити і знищити радянські армії Південно-західного
фронту.

Чисельність армії УНР складала 15 тис. чол., Польщі — 40 тис.

На бік Польщі перейшли дві бригади УГА.

Війська Пілсудського захопили Житомир, Бердичів, Коростень і 7 травня
1920 р. увійшли до Києва. Потім вони переправились на лівий берег Дніпра
і продовжили наступ.

Населення зустріло польську окупацію вороже.

Радянські армії Південно-західного фронту отримали поповнення за рахунок
боєздатних частин, що були перекинуті з інших фронтів (Кавказького,
Туркестанського, з-під Перекопу та ін.). В травні 1920 р. спільний
наступ польської армії і військ УНР було зупинено.

УСРР і РРФСР об’єднали збройні сили І у травні 1920 р. розпочали
контрнаступ.

Наступ військ Врангеля

• В червні 1920 р армія Врангеля (що називала себе Руською армією)
намагається прорватися з Криму, розбивши 13-ту радянську армію, що
блокувала вихід з Кримського півострова на материк

• У запеклих боях в районі Перекопу, Чонгарських укріплень Каховки армії
Врангеля вдається вийти на лінію Херсон—Нікополь—Бердянськ

• В липні—серпні 1920 р армія Врангеля веде бої за Олександрівськ місто
кілька разів переходить з рук у руки Просунутися вглиб України
врангелівським військам не вдалося

В жовтні з району Каховки почався наступ радянських військ 7 листопада
1920 р, з величезними втратами Червона Армія увірвалася в Крим Уціліла
частина армії Врангеля евакуювалася до Туреччини

Армія Махна в листопаді 1920 р. — серпні 1921 р.

• Армія Махна, що уклала угоду з більшовиками, бере участь в розгромі
військ Врангеля в Криму.

• Наприкінці листопада Раднарком приймає рішення знищити армію Махна як
ненадійного союзника.

• Частини Червоної Армії оточують армію Махна в Криму (в районі
Євпаторії) і груп махновців на чолі з Махно, що знаходились у Гуляйполі
(листопад 1920 p.).

• Махновці проривають оточення з великими втратами.

• В районі Томаківки армія Махна зазнає нищівної поразки.

• Невеличкий загін під проводом Махна продовжував бойові дії. Але в
серпні 1921 р. Махно змушений був відступити в Румунію і здався
румунській владі.

Нестор Махно спочатку жив у Польщі, потім у Франції. Він помер у Парижі
в 1934 p., залишивши два томи спогадів про громадянську війну в Україні.

Червоний терор в Криму

Наприкінці 1920 р. реввоєнрада Південного фронту починає проводити
масові репресії проти офіцерів врангелівської армії, військових
фахівців, що залишилися на батьківщині.

На початку 1921 р. почалися розстріли мирного населення і біженців з
різних районів колишньої Російської імперії.

Біженці і жителі Криму каралися або за приналежність до заможних верств
населення, інтелігенції, буржуазії, або за сприяння евакуації військ
Врангеля.

Кількість жертв терору достеменно не встановлена (напевне, вона
становила кілька десятків тисяч чоловік).

Після знищення армій Врангеля і Махна громадянська війна в Україні, в
основному, завершилась перемогою радянської армії. Громадянська війна
призвела до загибелі мільйонів людей, до руйнування промисловості і
сільського господарства країни.

Культура України в 1917-1920 pp.

Умови розвитку культури

• Складна політична ситуація, пов’язана з громадянською війною.

• Господарська розруха, нестача коштів на розвиток культури.

• Загибель та еміграція багатьох діячів науки і культури в 1917-1920 pp.

Своєрідність культурного процесу

• Боротьба двох напрямів в культурі — національної культури, заснованої
на традиціях XIX ст., і нової, пролетарської, що виникла в період
революції і громадянської війни при сприянні радянської влади.

• Приплив у всі сфери культури представників робітників і селян, які
часто не мали достатньої освіти.

• Перетворення культури в арену політичної боротьби, а потім в засіб
утвердження нових, соціалістичних відносин.

Незважаючи на складність історичної ситуації 1917-1920 pp., українська
культура саме за цей період має численні досягнення. Центральна рада,
Гетьманщина, Директорія, більшовики докладали зусиль до розвитку
культури, виходячи зі свого розуміння першочергових завдань в цій сфері.

Статус УСРР у складі СРСР

(У відповідності з Конституцією СРСР і УСРР)

• УСРР — союзна республіка у складі СРСР з обмеженим суверенітетом і
формальним правом виходу зі складу СРСР.

• Уряд України керує сільським господарством, внутрішніми справами,
правосуддям, освітою, соціальним забезпеченням, охороною здоров’я.

• Союзний уряд вирішує питання міжнародних відносин, армії, флоту,
зовнішньої торгівлі, транспорту, засобів зв’язку

• Союзно-республіканські наркомати мали право вирішувати питання
фінансів, продовольства, промисловості, робочої сили.

Обмеження суверенітету викликало невдоволення серед різних політичних
сил і населення.

Однак до 1925 р. відкритих виступів як проти перебування України у
складі СРСР, так і проти обмежень її суверенітету, не було. Ця обставина
пояснюється двома причинами. По-перше, вже в 1923 р. розпочалась
політика українізації По-друге, саме в складі СРСР Україна вперше з
часів Гетьманщини територіально визначилась, отримала чіткі кордони,
державні органи влади

Політика українізації (в 20-ті роки)

• На керівні посади призначалися переважно українці (це явище набуло
назву коренізації).

• Офіційною мовою в Україні стає українська.

• Зростає кількість українських шкіл.

• Значна увага приділяється розвитку української культури.

В 1924 р. після тяжкої хвороби помер голова Раднаркому РРФСР В.Ленін.

Після його смерті в керівництві країною кілька років точилася гостра
політична боротьба. Вона була завершена приходом до керівництва країною
Сталіна (Йосип Джугашвілі).

Сталін був супротивником українізації; в 1933 р. політику українізації
було згорнуто.

Головним ідеологом інтегрального націоналізму стає Дмитро Донцов —
емігрант зі Східної України, колишній соціаліст.

Основні ідеологічні положення інтегрального націоналізму

Нація — абсолютна цінність.

Вища мета — незалежність держави.

Мета виправдовує всі засоби.

Політичні партії, класи повинні поєднатися заради Вищої мети (ідея
соборності, тобто єдності).

Майбутню державу повинен очолити вождь, керманич з необмеженою владою.

Соціально-економічні питання —другорядні; скоріш за все держава буде
аграрною, з розвинутою кооперацією і капіталістичною промисловістю.

Необхідно діяти, відкинувши жодні політичні дискусії.

Інтегральний націоналізм стає ідеологією двох українських партій —
організації українських націоналістів і Радикальної націоналістичної
організації.

Інші партії не схвалили нової ідеології.

Політичні партії і організації Західної України

Назва Дата утворення Лідери Основні цілі

УНДО (Українське національно-демократичне об’єднання) легальна 1925р.

Д.Левицький

Незалежність України, демократичні реформи

КПЗУ (Комуністична партія Західної України) нелегальна 1919-1923 pp.
В.Затонський Об’єднання з Радянською Україною, соціалістичні реформи.

Засоби досягнення мети — революційні.

ОУН (Організація українських націоналістів) нелегальна 1929р.

Є.Коновалець

Незалежна українська держава з багатоукладною економікою. Визнавалися
різноманітні засоби досягнення мети, в тому числі терор.

Українські політичні партії Буковини

Назва Дата створення Основні цілі

УНП (Українська національна партія) легальна 1927р. Ліберальні реформи,
компроміс з владою

РНО (Радикальна націоналістична організація) нелегальна 1929р. Втілення
в життя ідей інтегрального націоналізму

Організація “Визволення” легальна 1935р. Об’єднання з Радянською
Україною.

В Закарпатті українських партій не було. Політичні угруповання і
організації українців входили до складу близьких за програмами і цілями
чехословацьких партій — аграрної, народної, соціал-демократичної,
комуністичної.

В 1938 р. Закарпаттю було надано право на автономію. Частина території
Чехословаччини в цей час була окупована фашистською Німеччиною.

Політична боротьба в Закарпатті в 30-ті роки

• Політична боротьба в Закарпатті точилася в основному між русофілами,
українофілами і прибічниками русинства.

• Русофіли вважали, що карпатоукраїнці є руськими; прибічники русинства
намагалися довести, що карпатоукраїнці в XX ст. перетворилися на націю,
відмінну від української, — русинів.

• В політичній боротьбі перемогу набули українофіли, їх лідер А.Волошин
став ініціатором утворення в 1939 р. Українського національного
об’єднання (УНО) — організації, що мала на меті добитися суверенітету
Закарпаття.

• УНО стає Ініціатором утворення Карпатської Січі — воєнізованої
організації.

А.Волошин, що був головою автономної адміністрації, очолив боротьбу за
повний суверенітет Закарпаття (Закарпатської України). Але здійснити цю
мету не вдалося, незважаючи на те, що 15 березня 1939 р. сейм
Карпатської України виголосив її незалежною державою.

14 березня фашистська Угорщина при підтримці Німеччини розпочала
окупацію Карпатської України.

Карпатська Січ чинила героїчний опір загарбниками, відстоюючи
незалежність української держави. Але європейські країни (в тому числі і
СРСР) не надали їй підтримки. Закарпаття було повністю окуповано
Угорщиною. А.Волошин, обраний президентом Карпатської України, а також
уряд, який він очолював, змушені були емігрувати.

Основні події історії України в 1914-1938 pp.

1914р. Почалась Перша світова війна. На території України розгортаються
бойові Дії.

1916р. Західна Україна окупована австро-німецькими військами.

1917 p., березень Влада в Україні переходить до Центральної Ради.

1918 p., січень В Україні встановлено радянську владу, починається
громадянська війна.

1918 p., лютий –березень Відновлено владу ЦР. На територію України
введено німецькі та австро-угорські війська, що підтримали ЦР. ЦР
підписує Брест-Литовський мирний договір.

1918 p., квітень Влада в Україні переходить до гетьмана —
П.Скоропадського.

1918 p., листопад Створення Директорії

1918 p., грудень Директорія підіймає повстання проти гетьмана.
П.Скоропадський зрікається влади. Підписано договір про злуку УНР та
ЗУНР.

1919 p., січень Директорія оголошує війну Радянській Росії. Урочисте
проголошення злуки ЗУНР і УНР

1919 p., лютий Війська Директорії зазнали кількох поразок. Директорія
залишає Київ (переїздіть у Вінницю).

1919 p., червень Починається окупація України армією Денікіна.

1919 p., грудень Червона Армія завдає поразки Денікіну. Починається
відновлення радянської влади.

1920 p., квітень Розпочалася радянсько-польська війна.

1921 p., березень Підписано Ризький мирний договір. Почалось
впровадження нової економічної політики (непу).

1921-22 pp. Голод на Півдні України

1922р. Створено СРСР.

1925р. Прийнято Конституцію УСРР.

1928р. Розпочалась радянська модернізація

1932-33 pp. Голодомор в Україні. Масові репресії в УСРР і
західноукраїнських землях.

1938р. Створення на теренах Закарпаття незалежної української держави —
Карпатської України. Окупація Карпатської України Німеччиною та
Угорщиною.

ТЕМА 1 УКРАЇНА ПІД ЧАС ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

Друга світова війна — найтрагічніша подія XX сторіччя. В ній брали
участь понад 60 держав, на теренах яких мешкало 80 % населення Землі.
Жертвами цього найбільшого військового конфлікту стали 65-67 млн.
чоловік. В ході війни були знищені колосальні матеріальні й культурні
цінності.

Друга світова війна розпочалась 1 вересня 1939 р. нападом Німеччини на
Польщу. У влади в Німеччині знаходилась фашистська
націонал-соціалістська партія, що не приховувала своїх цілей —
захоплення «життєвого простору» для вищої, арійської раси, до якої, за
твердженнями фашистів, належали німці, знищення цілого ряду народів
Європи.

Фюрер (керманич, вождь, проводир) Німеччини Адольф Гітлер закликав
солдат вермахту* нещадно знищувати нижчі раси, беззаперечно виконувати
накази в ім’я світлого майбутнього великої Німеччини.

У Другій світовій війні Німеччину підтримували Італія, Румунія,
Угорщина, Фінляндія**.

В середині вересня 1939 р. німецькі війська окупували значну частину
Польщі, підійшли до Західної України, що входила до складу цієї держави.
СРСР ще 23 серпня 1939 р. підписав з Німеччиною пакт про ненапад (пакт
Молотова-Ріббентропа). Додатково до пакту було підписано таємний
протокол.

Зміст таємного протоколу до пакту Молотова-Ріббентропа

• Передбачалося розмежування сфер інтересів Німеччини і СРСР.

• Сфера інтересів Німеччини — Західна Європа.

• Сфера інтересів СРСР — Західна Україна, Західна Білорусія, Бессарабія,
Литва, Латвія, Естонія.

• Німеччина і СРСР зобов’язувались не перешкоджати одне одному в сферах
своїх інтересів.

• СРСР зобов’язався постачати в Німеччину військово-стратегічні
матеріали і продовольство.

Головний наслідок таємного протоколу для України — безперешкодне
введення частин Червоної Армії* на територію Західної України у вересні
1939 p., Північної Буковини і Бессарабії в червні 1940 р. Введення
Червоної Армії супроводжувалось приєднанням цих територій до СРСР.

Процедура приєднання західноукраїнських земель, Північної Буковини і
Бессарабії до СРСР

В жовтні 1939 р. було обрано делегатів Народних зборів Західної України.
Вибори проводились на безальтернативних засадах під суворим контролем
нової влади.

Народні збори Західної України звернулися до Верховної Ради СРСР з
проханням про включення Західної України до складу СРСР і об’єднання з
УРСР. Верховна Рада СРСР прийняла щодо цього відповідний закон, який
задовольняв прохання Народних зборів.

На новій радянській території було утворено шість областей Львівську,
Станіславську (пізніше Івано-Франківська), Волинську, Тернопільську,
Рівненську, Дрогобицьку.

В червні 1940 р. радянський уряд звернувся з ультиматумом до Румунії, у
якому була вимога передати СРСР Північну Буковину і Бессарабію. Румунія
задовольнила цю вимогу.

В серпні 1940 р. Верховна Рада СРСР прийняла закон про включення до
складу УРСР Північної Буковини і частини Бессарабії, де переважало
українське населення.

Невдовзі після приєднання Західної України, Північної Буковини і
Бессарабії до СРСР тут почалася радянізація — політика, спрямована на
встановлення радянської влади і проведення соціалістичних реформ.

Політика радянізації нових областей СРСР

• Формуються радянські органи влади.

• Забороняються всі партії і громадські організації, крім комуністичної
партії.

• Здійснюється націоналізація промисловості і прискорена
індустріалізація.

• Здійснюється колективізація сільського господарства.

• Починаються репресії: арешти, заслання, розстріли, депортації
(примусове виселення з рідних осель у віддалені регіони СРСР).

• Вводяться безкоштовні медична допомога, освіта, соціальне
забезпечення; вживаються заходи з ліквідації неписьменності.

22 червня 1941 p. без оголошення війни Німеччина вчинила напад на СРСР.
Почалася війна, що увійшла в історію як Велика Вітчизняна. В перші дні
Великої Вітчизняної війни на територію України увірвалося угруповання
армій «Південь» — війська німців та їх союзників.

Бойові дії на території України з червня 1941 р. по червень 1942 р

В перші дні війни розгорнулися запеклі танкові бої в районі
Луцьк-Броди-Рівне-Дубно.

На початку липня війська Червоної Армії зазнали серйозних втрат як
особового складу (солдат, офіцерів), так і техніки (майже всіх танків,
літаків). Розпочався неорганізований відступ, німці та їх союзники
просунулись вглиб радянської території на 300-600 км. Частину України
було захоплено.

В липні 1941 р. вирішальні бої точилися на Житомирському, Київському,
Уманському і Одеському напрямках.

Незважаючи на мужність і героїзм, радянські війська, що зазнавали важких
втрат, залишили Умань, підірвали греблю Дніпрогесу, відійшли на лівий
берег Дніпра, незабаром залишили Дніпропетровськ (серпень 1941 p.). У
вересні 1941 p., після 72-денної оборони було здано Київ, в жовтні —
Одесу, яка оборонялася 73 дні. Стримати наступ німецько-фашистських
військ не вдалося, 25 жовтня гітлерівці захопили Харків, в листопаді —
Крим. В 50 км від Ростова-на-Дону радянським військам вдалося
протриматися до літа 1942 р. До червня 1942 р. продовжувалась оборона
Севастополя. Спроба радянських військ в січні 1942 р. визволити Крим
скінчилася поразкою. Не вдалося в травні 1942 р. визволити Харків.

22 липня 1942 р. радянські війська залишили м. Свердловськ
(Ворошиловоградська, а нині Луганська область). Всю територію України
було окуповано.

Причини, масштаби і наслідки голоду 1946-1947 pp.

В 1946 р. на значній території України була посуха.

План хлібозаготівлі в зв’язку з цим зменшено не було, держава фактично
вивезла все зерно з колгоспів та радгоспів, прагнучи виконати план.

Підсобні господарства селян були розорені війною.

Керівництво країни продовжувало вивозити хліб за кордон, незважаючи на
голод, що розпочався. Голодуючим не надавали допомоги до березня 1947 р.

В 1946-1947 pp. голодувало кілька мільйонів жителів сільської
місцевості, з них біля 1 млн. померло від голоду.

В тих районах, де голоду не було, становище населення було дещо краще.
Не вистачало найнеобхідніших товарів: взуття, одягу, продовольства.

У частини населення погіршилось матеріальне становище в зв’язку з
грошовою реформою, що була проведена в 1947 р.

Грошова реформа 1947 р.

• Гроші, накопичені населенням в ощадкасах в розмірах до 3 тис.
карбованців, обмінювалися в пропорції 1:1.

• Суми заощаджень, що перевищували 3 тис. карбованців, обмінювались
так: від 3 до 10 тис. карбованців зі скороченням заощаджень на 1/3; від
10 тис. карбованців і вище—зі скороченням на 2/3.

• Обмін грошей, що зберігалися у населення вдома, здійснювався з
розрахунку 1:10.

В селах відділень Ощадбанку не було, тому гроші у селян обмінювали з
розрахунку 1:10. Грошова реформа фактично призвела до вилучення грошей у
значної частини населення.

До 1947 р. діяла карткова система на продукти харчування; після її
скасування ціни зросли майже в три рази.

Тяжкими були і умови праці. Як і раніше, численні види продукції
випускались під відкритим небом, значна частина устаткування знаходилась
в аварійному стані, цехи і установи не опалювались.

В містах невід’ємною рисою побуту повоєнного часу були «комуналки»,
бараки, напівпідвали.

Такими, якщо коротко казати, були умови, в яких проходила відбудова
поруйнованої війною країни.

В 1945-1947 pp. внаслідок підписання договорів з Польщею,
Чехословаччиною, Румунією було завершено об’єднання всіх українських
земель.

Завершення об’єднання українських земель

Радянсько-польський договір (серпень 1945 р.) Польща визнала входження
до складу України західних областей, що відійшли від Польщі в 1939-1940
pp.

Радянсько-чехословацький договір (червень 1945р.) Чехословаччина визнала
факт входження Закарпатської України до складу Радянської України.

Радянсько-румунський договір (1947 р.) Встановлено кордон з Румунією

На територіях, що увійшли до складу України, поряд з промисловим
будівництвом, відбудовою сіл і міст здійснювалась політика радянізації,
розпочата ще в 1939-1940 pp.

Радянізація західних областей України (1945-1950 pp.)

Для реалізації політики радянізації в Західну Україну були направлені
працівники партійного апарату, правоохоронних органів, державної
безпеки, культури, освіти з інших районів СРСР.

Створюються партійні, комсомольські, профспілкові організації, що були
фундаментом радянської влади.

Відновлюється колективізація, розпочата ще в 1939 р. Використовуючи
примусові методи, влада здійснює суцільну колективізацію до 1950 р.

В 1946-1948 pp. були проведені масові депортації західних українців.

Заборонено греко-католицьку церкву.

Здійснювалися репресії.

В умовах радянізації боротьба ОУН-УПА проти сталінського режиму, за
незалежність української держави, активізувалась. Чисельність ОУН-УПА
перевищила 100 тис. чоловік.

Боротьба ОУН-УПА в 1944-1952 pp.

У 1944-1947 pp. ОУН-УПА веде збррйну боротьбу з радянською владою.

З метою придушення збройної боротьби ОУН-УПА в Західну Україну були
направлені загони МВС-МДБ, війська, винищувальні загони і групи
самозахисту з місцевих активістів.

Керує збройною боротьбою ОУН-УПА Роман Шухевич (псевдонім Тарас
Чупринка).

В 1948 р. частини підрозділів УПА зазнали поразки, перейшли на територію
Польщі, потім в західну зону Німеччини.

В 1950 p. P. Шухевича з загоном було оточено поблизу Львова силами
МВС-МДБ. Шухевич загинув, загін було знищено.

В 1952 р. ОУН-УПА припинила існування як масова організація.

В повоєнний період Україна бере активну участь в міжнародній політиці
як одна з держав-засновників ООН (Організації Об’єднаних Націй).
Миролюбна політика України отримала визнання в світовому співтоваристві.
Делегація України брала участь в Паризькій конференції 1946-1947 pp.,
Дунайській конференції 1948 р. Ці конференції завершили процес
повоєнного врегулювання, під час їх проведення було підписано мирні
договори з союзниками нацистської Німеччини, визначено кордони
європейських держав.

5 березня 1953 р. помер Й. Сталін. СРСР вступив в період боротьби за
владу, в яку було втягнуто керівництво України. Одним з претендентів на
роль нового диктатора був Л. Берія, який очолював органи держбезпеки.
Але в липні 1953 р. на Пленумі ЦК КПРС Берію було звинувачено в
антидержавницькій діяльності, заарештовано і незабаром страчено. Цю
акцію здійснював М. Хрущов — секретар ЦК КПРС, при підтримці міністра
оборони Г. Жукова, деяких членів ЦК КПРС.

Незабаром М. Хрущова було обрано Першим секретарем ЦК КПРС, а його
прибічник М. Булганін став Головою Ради міністрів. М. Хрущов стає
ініціатором проведення нової політики, яка пізніше набула назву
«хрущовської відлиги» На думку М. Хрущова (яку поділяли його прибічники
— керівники країни), система, створена в СРСР, є справедливою та
історично виправданою, здатною до прогресу. Але при цьому наголошувалося
на необхідності позбавитися репресивних перекручень, сталіністських
методів керівництва, тобто провести десталінізацію.

Початок десталінізації в Україні

Союзним республікам надавалися більш широкі права в економічній і
культурній сферах.

Почалася реабілітація (повне виправдання засуджених без вини людей)
репресованих в 30-ті роки відомих радянських, партійних, військових
діячів, науковців.

З таборів ГУЛАГу в Україну повернулися ті, хто був репресований за
дрібні “провини” — анекдоти про радянську владу та Й. Сталіна.

Було припинено масові репресії.

На шпальтах газет поступово зникло ім’я Й. Сталіна, все частіше
з’являлися матеріали, що засуджували сталінський режим.

Десталінізація в першій половині 50-х років носила суперечливий
характер, вона торкнулася лише деяких проблем минулого, критика
сталінізму була обережною.

Українським письменникам вдалося працювати на високому художньому рівні
– Трилогія О.Гончара «Прапороносці»; роман М.Стельмаха «На нашій землі»;
«Київські оповідання» Ю.Яновського; гумористичні оповідання О.Вишні та
багато ін.

У відповідності з постановою ЦК КП(б)У переглядається репертуар театрів
– Обов’язковою стає перевага у репертуарах театрів спектаклів на сучасні
теми.

– Від театральних діячів вимагають оспівувати успіхи в соціалістичному
будівництві.

Кіномистецтво – Основною продукцією кінематографа стають
революційно-патріотичні фільми.

Розгорнулась боротьба з «космополітами»* – З 1948 р. почались гоніння
на літературних і театральних критиків, євреїв за національністю, яких
було звинувачено у космополітизмі, антипатріотизмі, низькопоклонстві
перед Заходом.

– В 1950 р. було ліквідовано Кабінет єврейської історії АН УРСР,
заарештовані його провідні співробітники.

– Заарештовано 18 єврейських письменників у зв’язку з так званою
«справою Єврейського антифашист-ського комітету».

Смерть Й.Сталіна (березень 1953 р.) поклала початок політичній
«відлизі», перед українською культурою, культурами всіх народів СРСР
відкрилась можливість відродження і дійсного розквіту.

При всій історичній значущості процес десталінізації відбувався як
процес ліквідації найбільш негативних проявів тоталітарного режиму і не
торкався його суті. Вже наприкінці 50-х років десталінізація
уповільнилась, численні проблеми суспільства, пов’язані з наслідками
сталінізму, не були вирішені. Так, наприклад:

– Не було засуджено депортацію селян в роки колективізації, масові
виселення жителів Західної України.

– Не отримали дозволу на повернення в рідні оселі депортовані з півдня
України татари, німці, інші етнічні групи, хоча сам факт виселення був
визнаний незаконним.

– Не переглянуті справи жертв політичних процесів 20-30-х років.

– Не створені умови додержання прав людини (свобода слова, мітингів,
зборів, віросповідання).

– М. Хрущов, інші керівники країни, які на словах засуджували сталінізм,
в практичній діяльності часто використовували сталінські методи.

Причини непослідовності керівництва СРСР при проведенні політики
десталінізації

Більшість керівників країни, в тому числі і М. Хрущов, були причетні до
репресій і поділяли відповідальність за трагічні події 1925-1950 pp.

Соціалістична держава з планово-директивною економікою і однопартійною
системою не могла функціонувати на демократичних засадах.

Політика десталінізації викликала активну протидію, консолідацію
супротивників нового курсу. (Наприклад, проти десталінізації виступали
Перші секретарі ЦК КПУ О. Кириченко, М. Подгорний). Робилися спроби
шляхом змови усунути М. Хрущова від влади (наприклад, в 1957р.).

В умовах «холодної війни» СРСР не був підтриманий провідними
капіталістичними державами.

М. Хрущов — ініціатор десталінізації — був людиною суперечливою і
непослідовною, надзвичайно емоційною, амбіціозною, схильною до
адміністративного вирішення проблем, здатною на пусті обіцянки

В жовтні 1964 р. рішенням Пленуму ЦК КПРС М. Хрущова було усунуто з
посади Першого секретаря ЦК КПРС і Голови Ради Міністрів СРСР (останню
посаду він обіймав з 1957 p.). Першим секретарем було обрано Л.
Брежнєва. Докладніше про діяльність М. Хрущова розповідається у
підручнику з Всесвітньої історії.

М. Хрущов, відправлений на пенсію, напише книгу спогадів, яка пізніше
вийде з друку під назвою «Пенсионер союзного значення».

Непослідовність в політиці десталінізації викликала опір і з боку її
прибічників, що прагнули до її поглиблення. Наприкінці 50-х — на початку
60-х років з’являється рух інакомислячих — дисидентів.

Дисиденти відкрито висловлювали свої погляди, піддавали критиці політику
КПРС і радянського уряду В Україні дисиденти висловлювались за незалежну
українську державу, проти колоніальної політики центру. Дисидентство —
мирна боротьба, мета якої — переконати загал, суспільство в необхідності
демократичних змін.

Економічні успіхи, що були досягнуті наприкінці 50-х — на початку 60-х
років, стали основою впевненості керівництва країни в тому, що в
найближчий час в СРСР буде побудовано матеріально-технічну базу
комунізму. Ця впевненість відбилась в Програмі КПРС, що була прийнята
XXII з’їздом КПРС в 1961р.

Символами цього часу стали визначні досягнення СРСР в освоєнні космосу —
запуск першого в світі штучного супутника Землі 4 жовтня 1957 р. і політ
в космічний простір першої в світі людини— громадянина СРСР Юрія
Олексійовича Гагаріна 12 квітня 1961 р.

Але, як засвідчив подальший розвиток подій, закріпити економічне
зростання не вдалося. Уряд, ЦК КПРС розпочали пошук шляхів реформування
економіки, які б не чіпали її командно-адміністративної суті. Таке
реформування, як висвітили подальші події, вело лише до тимчасового
поліпшення стану справ.

Заходи КПРС і уряду в сфері економіки (кінець 50-х — перша половина 60-х
років)

Дата Зміст Мета

1957 р. Заміна галузевих міністерств територіальними органами управління
— радами народного господарства (раднаргоспами) Децентралізація
управління економікою

1958р. Реорганізація МТС (машинно-тракторних станцій), внаслідок якої
колгоспи, радгоспи зобов’язалися викупати техніку у держави (МТС), а
ремонтувати в РТС (ремонтно-тракторних станціях) Надання колгоспам
більшої господарської самостійності

1959-1965 pp. Укрупнювання колгоспів, ліквідація малих селищ, хуторів як
економічно безперспективних Поліпшення умов праці і побуту селян,
створення більш рентабельних господарств.

Обмеження індивідуальної трудової діяльності селян, зменшення
присадибних ділянок Поліпшення ставлення селян до праці в колгоспах і
радгоспах

Впровадження в широких масштабах на полях колгоспів і радгоспів
кукурудзи (за досвідом США). Збільшення кількості зерна і корму для
тварин.

1962 р. Створення в Москві державних комітетів, відповідальних за
впровадження нової техніки. Прискорення створення і впровадження нової
техніки.

1963р. Створення Вищої Ради Народного Господарства СРСР Вдосконалення
управління економікою.

Література

Початок нового українського відродження – З’являються твори, що
звільнилися від ідеологічних догм, з критичним осмисленням життя.

– Широкого суспільного резонансу набули твори О.Твардовського,
В.Дудінцева, А.Вознесенського — російських письменників, чия творчість
істотно вплинула на духовне життя суспільства.

– Яскравими діячами українського відродження стали: О Довженко (повість
“Зачарована Десна”), Г.Тютюнник (роман “Вир”), В.Симоненко (“Земне
тяжіння” та Ін.), Л.Костенко (“Проміння землі”, “Мандрівне серце”),
О.Гончар (“Тронка”) та багато інших.

Мистецтво

Відродження у мистецтві – Поява нового покоління художників
(В.Закрецький, А.Горська, П.Заливаха, В.Кушнір, Г.Севрук).

– Створення талановитих музичних творів (Третя симфонія Б.Лятошинського,
опери Г.Майбороди, Ю.Мейтуса та багато інших).

– Створення нових кінофільмів (сценарії кінофільмів О.Довженка
“Антарктида”, “Зачарована Десна”, “Поема про море”; С.Параджанова “Тіні
забутих предків”; В.Денисенко “Сон” та ін.).

Радикальні реформи

Утворення в економіці різних форм власності (державної, приватної,
кооперативної, акціонерної тощо) і умов для розгортання підприємницької
діяльності.

Розвиток ринкових відносин, які б будувались на чесній конкуренції
виробників товарів. Демократизація політичної системи, методів
керівництва, всього суспільства.

Перерозподіл частини функцій центральної влади на користь
республіканської, обласної, міської ланок.

Зміна позиції КПРС у суспільстві, ліквідація контролю КПРС над органами
влади і управління, створення багатопартійної політичної системи.

Основні сфери прояву кризи радянської системи

Криза будь-якої політичної системи — явище складне, форми її прояву —
численні і строкаті. За допомогою таблиць, в яких відображене головне,
істотне, розглянемо, як проявилася криза в кожній сфері. В таблицях —
два стовпчики: перший — «кризові явища», в другому — «заходи керівництва
країни», що здійснювалися з метою виходу з кризи. Опрацьовуючи таблиці,
зверніть увагу на таку обставину: незважаючи на значну кількість
антикризових заходів, вони не вели до радикальних змін, тому що були
неякісні.

Як видно з наведеної вище таблиці, керівництво країни намагалося
здолати кризу в економіці. Але очікуваних наслідків вжиті заходи не
дали. Більш того, незабаром відбулось повернення до адміністративних
заходів. Численні керівники різних рівнів вперто не бажали відмовлятися
від існуючого стану речей, демонстрували консерватизм і не бачили нових
явищ в технології, науці, світовому досвіді Не вдалося приборкати
тіньову економіку, побороти безгосподарність Не виконувалась Продовольча
програма. Технічно відсталою, енерговитратною, неконкурентноспроможною
лишалася промисловість, низькими — дисципліна і якість праці.

Кризовим був стан і в інших сферах життя.

Політико-ідеологічна криза радянської системи

Кризові явища Заходи щодо усунення кризових явищ

• Керівництво КПРС змушено відмовитись від тези про побудову комунізму
до 1980 р.

• Падає авторитет КПРС, керівників партійного апарату всіх ланок.

• В суспільстві стрімко зростає розчарування в соціалістичній
ідеології, починається критика її засад (світоглядних, економічних,
політичних тощо) з боку дисидентів, правозихисників, діячів культури.

• Незважаючи на «залізну завісу» розповсюджується Інформація про
досягнення розвинутих капіталістичних країн.

• Відбувається боротьба в керівництві країною і партією, до влади
приходять прибічники неосталінізму*. • Ідеологами КПРС висувається
теорія, що констатує побудову в СРСР розвинутого соціалізму —
перехідного етапу до комунізму.

• Конституційне закріплю-ється керівна роль КПРС в радянському
суспільстві (стаття 6 Конституції СРСР 1977 р. і Конституції УРСР 1978
p.).

• Керівництво КПРС вимагає поліпшити ідеологічну роботу, здійснюються
репресії проти «інакомислячих».

•В засобах масової інформації пропагуються переваги і успіхи соціалізму,
піддаються критиці вади капіталізму.

Репресії проти дисидентів

Форми переслідування дисидентів Видатні діячі дисидентського руху, що
постраждали від переслідувань

• Арешти і засудження на тривалі строки позбавлення волі в таборах
суворого або особливого режиму на Уралі чи в Мордовії

• Влаштування в психіатричні заклади особливого типу (найбільшою була
Дніпропетровська клініка, перетворена на постійно діючу психіатричну
в’язницю).

• Звільнення з роботи, виключення з лав КПРС, виклик в Комітет державної
безпеки (КДБ). І. Світличний, В. Стус, І. Дзюба, В. Чорновіл, Є.
Сверстюк, М. Осадчий, І. Калинець, В. Мороз, С. Хмара, М Руденко, О.
Тихий, Л. Лук’яненко та ін.

П. Григоренко, Л. Плющ, М. Плахотнюк, В. Рубан, І. Тереля, М. Ковтуненко
та багато Інших.

До кінця 80-х років дисидентський рух було придушено.

Значення дисидентського руху

Дисиденти спромоглися оприлюднити факти справжнього стану речей у
багатьох сферах суспільного життя України.

Дисиденти поставили за мету вихід України зі складу СРСР.

Дисидентський рух сприяв формуванню суспільної свідомості, заснованої на
демократичних цінностях; виховував у широких верствах населення
готовність боротися за свободу і демократію.

Всі ці заходи здійснювалися на початковому етапі 1985-1987 pp. В
подальшому саме життя наполегливо вказувало на те, що без поглиблення
реформ неможливо подолати кризу. Політика реформ, яку проводив М.
Горбачов, набула назву «перебудови».

Політика керівництва України в період «перебудови»

Перший секретар ЦК КП України В. Щербицький, вище партійне керівництво
країни знаходилось на консервативних позиціях, але внаслідок історичних
традицій вони виконували рішення центральних органів партії

В керівництві КПУ не було творчого ставлення до перебудови, що
розпочалася в квітні 1985 р. Все нове, демократичне надходило з центру
Авторитет КПУ стрімко знижувався.

КПУ не змогла правильно оцінити тенденції суспільного розвитку (до
демократії, національного суверенітету)

Партійне керівництво не змогло вирішити найгостріші проблеми, що стояли
перед республікою (перш за все економічні, відродження національної
культури тощо).

КПУ не змогла підтвердити свій статус керівної політичної сили в нових
умовах.

Наприкінці 80-х років після численних спроб поліпшити стан справ в
економіці керівництво як в цілому СРСР, так і України, було змушене
визнати, що економічна ситуація погіршилась; розпочалася руйнація
народного господарства.

Погіршення економічної ситуації в Україні наприкінці 80-х pp.

Прискорення науково-технічного прогресу не було здійснене. Структурна
перебудова промисловості не відбулась. Основні виробничі фонди
підприємств були спрацьовані майже на 60 %. Не було розгорнуто
виробництво якісних товарів народного споживання.

Почастішали зриви планового постачання, поглиблювався розрив економічних
зв’язків як між окремими підприємствами, так І союзними республіками.

Не поліпшилось керування економікою

Не змогли ефективно запрацювати нові підприємства, створені на засадах
інших форм власності орендні, кооперативні, приватні, змішані, з участю
іноземного капіталу.

Послаблення контролю за діяльністю підприємств почало відігравати
руйнівну роль, особливо тому, що ринковий механізм регулювання економіки
не було започатковано.

Підприємства почали переходити на випуск тільки тієї продукції, що
давала надприбуток, економічно необґрунтовано підвищували ціни на товари
та послуги.

Не відбувалися позитивні зміни і в сільському господарстві. В 1989 р.
керівництво СРСР визнало можливість нових форм господарства—фермерських,
орендних, кооперативних колективів. Але колгоспно-радгоспне керівництво
було проти впровадження цих форм господарювання; крім того, об’єктивні
умови також не спряли цьому (відсутність коштів, дієвого захисту з боку
законів тощо).

З 1988 р. прискорилась інфляція (знецінювання грошей). З 1990 р. грошове
регулювання економіки замінюється натуральним обміном (бартером).

Національний доход України скоротився на 1,5 %.

Політику перебудови було розповсюджено на всі сфери життя радянського
суспільства. Значно вплинула на подальший хід подій політична реформа,
мета якої полягала в демократизації політичної системи, зміцненні влади
рад, створенні правової соціалістичної держави. Політична реформа була
проголошена на XIX партконференції КПРС в 1988 р.

В 1989-1990 pp. створюються десятки нових громадських об’єднань, як в
СРСР в цілому, так і в союзних республіках.

Нові громадські об’єднання в Україні

Народний рух України за перебудову

«Товариство української мови ім. Т.Г. Шевченка»

Українське історико-просвітницьке товариство «Меморіал»

Екологічна організація «Зелений світ»

Спілка офіцерів України (СОУ)

Українська студентська спілка (УСС)

Спілка незалежної української молоді (СНУМ)

Крім громадських організацій, формуються і політичні партії.

Початок формування багатопартійності в Україні

Умови для формування багатопартійності в Україні були підготовлені
такими подіями: усуненням від обов’язків першого секретаря ЦК КПУ В.
Щербицького;

виключенням з Конституції СРСР статті 6, яка юридичне закріплювала
керівну роль КПРС в радянському суспільстві (це рішення було прийняте на
лютневому (1990 р.) Пленумі ЦК КПРС, а потім підтверджене III з’їздом
народних депутатів).

З 1990 р в Україні могли офіційно створюватися інші політичні партії.
Заборонялося існування лише тих партій, що ставили собі за мету зміну
конституційного ладу, вчиняли замах на цілісність держави, пропагували,
розпалювали національну, расову ворожнечу.

За короткий час в Україні було створено кілька десятків партій різного
спрямування.

В кінці 1990 — на початку 1991 р. внутрішнє становище СРСР
загострюється. Лідери КПРС виступали з гаслами покінчити з сепаратизмом
у республіках, терміново підписати союзний договір. Договір про
утворення СРСР, що був підписаний в 1922 p., застарів за давністю часу і
потребував переоформлення, особливо в зв’язку з прийняттям Декларацій
про суверенітет всіма республіками СРСР.

17 березня 1991 р. відбувся Всесоюзний референдум. В бюлетень було
внесено одне питання: «Чи вважаєте Ви необхідним збереження Союзу
Радянських Соціалістичних Республік як оновленої федерації* рівноправних
суверенних республік, в якій в повній мірі будуть гарантовані права і
свободи будь-якої національності?». КПРС розгорнула агітацію за оновлену
федерацію. В ній взяла участь і КПУ, хоча в цілому ставлення до
референдуму усередині партії було неоднозначним. Голова Верховної Ради
України Л. Кравчук (В, Івашка було переведено на роботу до ЦК КПРС в
липні 1990 p.), наприклад, називав референдум «надуманим», таким, що не
відповідав Декларації про державний суверенітет України. Його точку зору
поділяли й інші.

Незважаючи на це, було вирішено референдум в Україні провести (6
республік СРСР відмовились від проведення референдуму). Одночасно з
проведенням референдуму відбулося опитування населення України. Жителям
України було запропоноване питання: «Чи згодні Ви з тим, що Україна
повинна бути у складі Союзу Радянських Соціалістичних Республік на
засадах Декларації про державний суверенітет України?». В
Тернопільській, Івано-Франківській, Львівській областях було проведено
регіональний референдум, на якому було запропоновано дати відповідь на
питання: «Чи бажаєте Ви, аби Україна стала незалежною державою, що
самостійно вирішує питання внутрішньої і зовнішньої політики, забезпечує
рівні права громадянам незалежно від їх національної або релігійної
приналежності?» Опозиційні партії агітували за республіканське
опитування і проти загальносоюзного референдуму, на якому мешканців
України вони закликали сказати «ні».

Підсумки Всесоюзного референдуму, республіканського опитування і
регіонального референдуму

Референдум (За СРСР як оновлену федерацію суверенних республік) 70,5 %

Опитування

(За Україну у складі СРСР на засадах Декларації про державний
суверенітет) 80,2 %

Регіональний референдум (За незалежну Україну) 88 %

Підсумки березневого голосування населення України виявилися
суперечливими. Люди не усвідомлювали, що одночасно вони голосували за
принципово різний державний устрій, коли в двох перших випадках
висловились «так». Але в цілому було зрозуміло, що ідея незалежності
України стає популярною. Ця обставина вплинула на роботу Верховної Ради
України, яка прийняла низку постанов, що зміцнювали суверенітет України
(перехід підприємств вугільної промисловості у власність України, про
митницю, про введення власної валюти тощо). Але на проведення ринкових
реформ Верховна Рада України ще не наважувалась.

Політичні партії і організації активно впливали на процес формування
органів державної влади, висловлювали свою точку зору, активно
роз’яснювали населенню свої погляди на проблеми державного будівництва.

У 1991-1994 pp. виникають нові політичні партії України; цей процес
віддзеркалював перегрупування політичних сил у суспільстві.

Напрямки перегрупування політичних сил в Україні після набуття
незалежності

Частина членів Руху, колишніх керівників забороненої КПУ на чолі з
Президентом Л. Кравчуком об’єдналися у «партію влади», створили Конгрес
національно-демократичних сил.

Рух розколовся на Всеукраїнський Рух (лідер Л. Скорик), що підтримував
Президента і уряд, і Народний Рух (на чолі з В. Чорновілом) —
опозиційний до існуючої влади.

Республіканська, демократична, соціал-демократична партії, частина Руху,
яку очолив В. Чорновіл, перетворилися на опозицію, яка піддавала критиці
Президента, уряд.

Нові політичні партії в Україні*

Соціалістична партія України (СПУ) Створена в 1991 р.

Лідер: О. Мороз

Комуністична партія України (КПУ) Створена в 1993 р.

Лідер: П. Симоненко

Ліва

Ліва

Селянська (аграрна) партія Створена в 1994 р.

Лідер: С. Довгань

Ліберальна партія України Створена в 1991 р. Лідер: І. Меркулов

Ліва

Центристська

Трудовий конгрес України Створений в 1993 р. Лідер: О. Матвієнко

Українська партія солідар-ності і соціальної справедли-вості

Створена в 1993 р.

Лідер: Є. Латунін

Центристська

Центристська

Конгрес українських націоналіс-тів (КУН)

Створений в 1992 р. на базі ОУН

Лідер: С. Стецько

Соціал-націоналістична партія України (СНПУ)

Створена в 1993 р.

Права

Права

Важливим напрямком процесу становлення будь-якої незалежної держави є
створення власної конкурентноспроможної, здатної забезпечити потреби
країни і гідний рівень життя громадян економки.

Труднощі у створенні національної економіки (1991-1994 pp.)

Згідно з Декларацією про державний суверенітет, економічна політика
України набула самостійності. Загальносоюзні багатства підлягали
розподілу між республіками колишнього СРСР. Розподіл відбувся
несправедливо. Наприклад, золотий, алмазний фонди, Держбанк СРСР стали
власністю Росії.

Головним принципом створення національної економіки України стали
соціальне орієнтовані ринкові реформи*.

Головні перешкоди на шляху таких реформ стара партійна та державна
номенклатура, криміналізація економіки, некомпетентність керівництва, а
також певна неготовність до нових економічних умов всього суспільства,
яке звикло до соціалістичних стереотипів

В 1992 р Кабінет Міністрів Російської Федерації на чолі з Є Гайдаром
зняв контроль за цін утворенням Ціни значно зросли спочатку в Роси, а
потім і в економічно пов’язаній з нею Україні. Розпочалась невпинна
Інфляція, банкрутство підприємств, вивіз дешевих товарів з межі України.

Відсутність належного митного контролю сприяла розкраданню країни: з
України в величезних масштабах вивозилась цінна сировина.

Держава, яка розпочала ринкові реформи, послабила (або навіть втратила)
контроль за державними підприємствами, колгоспами, радгоспами, що
створювало ідеальні умови для розкрадання державної власності.

Швидко створити капіталістичний сектор у промисловості і сільському
господарстві не вдалося.

Не принесла бажаних наслідків і приватизація**, бо вона торкнулася
дрібних промислових об’єктів, частка яких в промисловості України була
незначною.

Розпочалася руйнація економічних зв’язків з республіками колишнього
СРСР, не виконувались угоди про постачання сировини, устаткування
Внаслідок цього зупинялися підприємства.

Виникли труднощі з розрахуванням за отримані з Росії газ і нафту.
Розпочалась енергетична криза

Стихійно, без контролю держави, розширилась мережа комерційних банків
(230). В банківській сфері розпочались зловживання.

Національний банк не зміг здолати інфляцію. Фінансова сфера країни
опинилася в глибокій кризі.

Внаслідок катастрофічного стану в економіці набагато впав життєвий
рівень значної частини населення: збільшилось безробіття; хронічними
стали невиплати заробітної платні, її рівень абсолютно не відповідав
цінам і прожитковому мінімуму; погано фінансувалася система охорони
здоров’я, освіта, вся соціальна сфера.

Але об’єктивне висвітлення становища, що склалося в економіці України,
засвідчує, що в цей надзвичайно важкий період мали місце І певні
досягнення.

Досягнення України у проведенні ринкових реформ

Вдалося законодавчо і практично сформувати багатоукладність народного
господарства Крім державної, почали функціонувати такі форми власності:
державно-асоціативна (частину внеску у виробництво здійснює держава,
частину — трудовий колектив, що є власником поряд з державою);
асоціативна (всі працівники є власниками акцій підприємства),
асоціативна відкритого типу (акції розповсюджуються серед працівників
підприємства і інших громадян); орендна; індивідуальна (приватна);
спільна з участю іноземного капіталу.

Почали створюватися фермерські (Індивідуальні) господарства на селі.
Досвід засвідчив, що саме в таких господарствах була вище продуктивність
праці, краще, аніж в колгоспах і радгоспах, якість продукції

Було введено національну валюту — гривню (1996 p.); вдалося підтримувати
її відносно твердий курс.

Багато підприємств, що подолали кризу, вийшли на новий рівень
виробництва, почали освоювати світовий ринок «Мотор-Січ» (Запоріжжя);
Сумське науково-виробниче об’єднання ім. Фрунзе; об’єднання «Азовсталь»
(Маріуполь), Київські науково-виробничі об’єднання їм. Артема та їм.
Антонова; завод «Комунар» (Запоріжжя), Львівський автобусний завод,
Південтяжмаш (Дніпропетровськ); Донецьке об’єднання «Норд»;
Миколаївський суднобудівний завод; завод ім. Малишева (Харків) та ін.

Вдалося створити достаток промислових товарів і продуктів харчування
(але при низькому рівні зарплатні і як наслідок — споживання).

Поліпшилось ставлення працівників до виконання своїх безпосередніх
обов’язків, якість обслуговування.

Велике значення для України мало становлення її на міжнародній арені як
незалежної держави. Тут також були як прорахунки, так і досягнення.

Становлення суверенної України на міжнародній арені (1991-1995 pp.)

Україна стала рівноправним суб’єктом міжнародних відносин: 150 країн
світу визнали її як незалежну державу, понад 100 країн світу встановили
з Україною дипломатичні відносини.

Україна вибудовує міжнародні відносини з іншими країнами і міжнародними
організаціями виходячи з національних інтересів, виступає за
стабільність, мир, співпрацю.

Пріоритетами зовнішньої політики України стали: участь в
загальноєвропейському процесі, співпраця в рамках СНД, Європейського
співтовариства, НАТО. Було активізовано роботу в ООН і інших міжнародних
організаціях.

В 1992 році Україна стала членом Європейського банку реконструкції та
розвитку, Міжнародного валютного фонду, Міжнародного банку реконструкції
та розвитку, в 1995 р. — Ради Європи*.

Україна змогла успішно розвивати взаємовідносини з Францією, Англією,
Німеччиною, США, Канадою, Австралією, Іраном, Ізраїлем, Польщею,
Словаччиною, Чехією, Угорщиною, Китаєм, країнами Латинської Америки.

Складними і суперечливими (до 1997 р.) залишалися відносини з Росією
через невирішеність проблем розподілу Чорноморського флоту між Україною
і Росією, статусу міста Севастополя.

Недостатньо розвивалась економічна співпраця з країнами світу. Україна
не змогла залучити необхідних для підйому економіки інвестицій** з
розвинутих країн в достатньому обсязі.

Україна не змогла встановити широку співпрацю з Європейським союзом
внаслідок слабкого розвитку ринкових структур в нашій країні. В 1992 р.
Президент України Л. Кравчук і голова Комісії Європейських Співтовариств
Жак Делор сформулювали умови співпраці в галузі енергетики, науки,
техніки, сільського господарства.

Україна заявила про своє прагнення до набуття без’ядерного статусу***,
втіливши в життя положення трьох документів — Договору про стратегічні
наступальні озброєння (1991 p.), Лісабонський протокол до нього (1992
p.), Договір про нерозповсюдження ядерної зброї. Це зміцнило авторитет
України на міжнародній арені.

28 червня 1996 p. Верховна Рада прийняла нову Конституцію України.
Ухваленню Конституції передувала запекла політична боротьба у Верховній
Раді між демократичними і консервативними силами.

Конституція України — Основний Закон держави

Конституція України складається з 161 статті, що об’єднуються у 15
розділів. Починається Конституція преамбулою, де викладена мета
прийняття Конституції.

Конституцію України було складено у відповідності до кращих зразків
міжнародного права, спрямованого на захист демократії і свободи
громадян.

Конституція закріпила статус України як суверенної, незалежної,
демократичної, правової держави. Форма держави — республіка, джерело
влади — народ; державна влада здійснюється на засадах розподілу на
законодавчу, виконавчу, судову. Державна мова — українська. Державні
символи — Державний Прапор України, Державний Герб України, Державний
Гімн України.

Конституція визначає:

– права, свободи, обов’язки людини і громадянина.

– порядок проведення виборів органів влади;

– функції всіх гілок влади (законодавчої— Верховної Ради України;
виконавчої— Кабінету Міністрів України та інших органів; судової—системи
судів, Прокуратури, Конституційного суду);

– правовий статус Президента України, порядок його обрання;

– територіальний устрій України як унітарної держави;

– правовий статус Автономної Республіки Крим;

– права та обов’язки органів місцевого самоврядування;

– порядок внесення змін в Конституцію України.

В 1997 р. вдалося нормалізувати відносини України і Росії. Президенти Л.
Кучма та Б. Єльцин підписали Договір про дружбу, співпрацю і партнерство
між Україною і Російською Федерацією. Укладанню цього договору
передувала низка угод, зокрема щодо Чорноморського флоту.

Угоди щодо Чорноморського флоту

Досягнення в літературі і мистецтві

Високого рівня досягла творчість багатьох діячів літератури і мистецтва
(В.Голобородько,

І. Світличний — поети; І.Чендей, О. Лупій — письменники; А.Антонюк,
Ю.Герц — художники та

багато інших).

Відроджуються раніше заборонені види народного мистецтва, наприклад,
писанкарство (виготовлення писанок).

Набув розвитку новаторський стиль в літературі і мистецтві (група
молодих письменників, що оприлюднила свої твори у нових українських
часописах «Хортиця», «Степ», «Холодний Яр»; художник Г.Синиця;
композитори М.Гозенпуд, Г.Таранов та багато інших).

Основні події історії України (1939-2000 pp.)

1939 р. Початок Другої світової війни. Вступ Червоної Армії на територію
Західної України. Включення Західної України до складу СРСР і
возз’єднання з УРСР.

1940 р. Вступ Червоної Армії на територію Північної Буковини і
Бессарабії. Включення до складу СРСР Північної Буковини і частини
Бессарабії, входження цих територій до складу УРСР.

1941р. (червень-листопад)

Напад Німеччини на СРСР. Проголошення війни, що розпочалася, Великою
Вітчизняною. Оборонні бої, відступ Червоної Армії. Встановлення
окупаційного режиму. Початок руху Опору.

1943р., серпень Початок вигнання фашистських окупантів з території
України.

1944-1 945 pp. Остаточне вигнання окупантів з території України.
Завершення Великої Вітчизняної і Другої світової війн

1946-1947 pp. Голод в Україні. Початок повоєнної відбудови народного
господарства.

1956-1964 pp. Десталінізація в Україні

1965-1985 pp. Загострення кризи радянської системи.

1990 р. Альтернативні вибори до Верховної Ради УРСР. Прийняття Верховною
Радою УРСР Декларації про державний суверенітет.

1991 p.

Спроба державного заколоту в СРСР. Оголошення Верховною Радою України
Акта незалежності України. Обрання першого Президента України
(Л.Кравчука).

1994 р. Президентом України обрано Л. Кучму.

1996 р., 28 червня Прийняття Конституції України.

1998 р. Вибори до Верховної Ради України.

1999 р. Вибори Президента України (на другий строк обрано Л. Кучму).

* Назва УСРР проіснувала до 1936 р. Конституція СРСР 1936 р. і
Конституція УРСР визначила іншу послідовність понять: спочатку
“радянська”, потім “соціалістична”.

* Вермахт — найменування збройних сил фашистської Німеччини.

** Докладніше події Другої світової війни висвітлюються у курсі
Всесвітньої історії.

* Назва Червона Армія існувала до 1946 p., потім було офіційно введено
назву Радянська Армія

* Космополіт — людина, що дотримується ідеології байдужого ставлення до
своєї батьківщини, народу, національної культури, надає беззастережну
перевагу загальнолюдським цінностям (космополітизм).

* Неосталінізм — сталінізм, частково реалізований в нових, сучасних
умовах; відновити сталінізм у повному обсязі (з масовими репресіями,
повною ізоляцією суспільства від зовнішніх впливів тощо) не вдалося.

* Федерація — форма союзної держави, що складається з
територій-суб’єктів, які мають обмежений суверенітет.

* Кількість політичних партій в Україні стрімко зросла і навесні 2000 р.
досягла 97.

* Соціально орієнтовані ринкові реформи — це зміни, мета яких полягає в
такому:

• створення ринкової економіки;

• захист тих верств населення, становище яких погіршилося внаслідок
реформ, а також пенсіонерів, інвалідів, дітей, багатодітних сімей,
малозабезпечених громадян;

• підвищення рівня життя людей внаслідок реформ.

** Приватизація — передача державної або комунальної власності
безкоштовно чи за гроші в приватну власність.

* Докладніше про ці організації дізнаєтесь з курсу Всесвітньої історії.

** Інвестиції— капітал (іноземний), що вкладається в розвиток іншої
країни на взаємовигідних умовах.

*** Без’ядерний статус, на думку Уряду України, передбачає тверді
міжнародні гарантії безпеки, територіальної цілісності нашої держави.
Тільки на таких умовах Україна обіцяла приєднатися до Договору про
нерозповсюдження ядерної зброї. В 1994 р. Україна, США, Великобританія,
Росія підписали Меморандум про гарантії безпеки України, а Україна
приєдналася до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї.

Квітень 1917 р.

150 представників від партій, обраних Українським Національним Конгресом
(з’їзд депутатів від губерній України)

+

700 представників від військового, селянського, робітничого З’їздів

Травень 1917 р.

882 депутати

Осінь 1917 р.

Центральна Рада — вищий орган влади

Генеральний секретаріат (з 8 секретарів на чолі з В.Винниченком)-уряд,
виконавчий орган влади

Мала Рада (з 30 чол.) — законодавчий орган влади з правами, обмеженими
рішеннями ЦР

Губернські, міські, повітові ради, підпорядковані ЦР

Криза радянської системи

Економіка

Міжнародні відносини

Ідеологія

Культура

Соціальні відносини

Російська Федерація

Україна

Визнає цілісність території України, приналежність Севастополя.

Погоджується на відшкодування витрат на базування російських військ на
території України (головна база Севастополь) і компенсацію вартості
переданих Росії кораблів, суден, плавзасобів.

Надає в оренду Росії земельні ділянки і розташовані на них об’єкти
берегової інфраструктури, а також акваторію бухти в м. Севастополі і
Феодосійському порту для базування російського флоту.

Визнає право власності України на майно колишнього Чорноморського флоту
СРСР.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020