UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75838
останнє поновлення: 2016-12-03
за 7 днів додано 10

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваЕтнічність історично-етнографічних регіонів України (пошукова р-та)
Автор
РозділІсторія України, реферат, курсова, диплом
ФорматWord Doc
Тип документуРеферат
Продивилось7284
Скачало321
Опис
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

ЕТНІЧНІСТЬ ІСТОРИЧНО-ЕТНОГРАФІЧНИХ РЕГІОНІВ УКРАЇНИ

 

 

 

Природа регіональних утворень

 

Період Київської Русі завершив процес формування єдиної етнічної

спільності східних слов'ян, що здобула назву давньоруської. Зовнішнім

оформленням її етнокультурного та політичного єднання стало виникнення

держави — Київської Русі, її населення було поліетнічним і етнографічне

складним за структурою: адже воно включало не тільки різноетнічні

вкраплення в цілому та іншоетнічні субстрати у складі слов'янського

населення (зокрема балтські, іранські, романські, угро-фінські тощо), а

й територіально-племінні компоненти.

 

Починаючи з XI ст. головним компонентом етнічності населення

Руси-України стають етнотериторіальні утворення — історично-етнографічні

регіони та їхні складові: етнічні та етнографічні землі. Кожне з

територіальних утворень складалося за своєрідних умов та у різні

періоди, від XI до XVIII ст. Про перші з таких утворень згадували ще

давньоруські літописи, відокремлюючи із загальної спільності Рустію,

Галицьку землю, Надбужжя, Холмщину (Забужжя), Підляшшя (Підлісся),

Перемишлянщину, Надросся, Переяславщину, Київщину, Надпоріжжя,

Підкарпатську Русь. Згодом, з XII—XIII ст., історичні документи фіксують

й інші землі та міжземельні утворення: Червону Русь, Покуття, Поділля,

Волинь, Чернігівщину, Полісся, а у пізніші часи, з XIV—XVI ст. —

Запоріжжя, Бессарабію, Північне Причорномор'я, Берестейщину, а відтак, у

XVII—XVIII ст. — Донщину, Гетьманщину, Задунайську Січ, Слобожанщину,

Новоросію, Таврію, Кубанщину.

 

Процес формування регіональної етнічності поділяється на три основних

етапи. Перший охоплює VI—X ст. і пов'язаний із етноплемінними

утвореннями, що виявилося, зокрема, у їх самоназвах. Останні свідчать

про усвідомлення людьми їхньої причетності до окремих племен, племінних

союзів або субетнічних утворень у складі окремих племен. Адже населення

ранньосередньовічного періоду називало себе полянами, деревлянами,

сіверянами, дулібами, волинянами, бужанами, уличами, тиверцями, білими

хорватами, русами. Спільною їхньою назвою наприкінці першого періоду

стає етнонім «русь (русичи, руські люди)».

 

Другий етап відбувається у XI—XIV ст. з процесом дроблення держави на

окремі етнотериторіальні частини, головною одиницею серед яких була

земля. Вона являла собою територіально-політичне утворення, що на

першому етапі залишалося залежним від центральної київської влади, а в

міру здобуття «княжого столу» набувала більшої самостійності й навіть

незалежності. Однією з перших і головних таких земель стала Київщина, що

зароджувалася на етнічному грунті Русі, а відтак і Галичина,

Чернігівщина, Сіверщина, частково Переяславщина, Підкарпатська Русь,

Холмщина, Перемишлянщина, Берестейщина, Підляшшя, Волинь, Поділля,

Надбужжя.

 

Здобуття окремими територіальними утвореннями статусу землі фіксувалося

офіційними документами — грамотами, що означало їх відносну

самостійність. Тривалість такої самостійності відбивалася на

етнокультурних особливостях населення землі, спричинившись до поступової

-----> Page:

0 [1] [2] [3] [4] [5] [6] [7] [8] [9] [10] [11] [12] [13] [14] [15] [16] [17] [18] [19] [20] [21] [22] [23] [24] [25] [26] [27]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ