UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75843
останнє поновлення: 2016-12-04
за 7 днів додано 10

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваДжерела й канали інформації між українською еміграцією та УРСР у 20-30-х рр. (реферат)
Автор
РозділІсторія України, реферат, курсова, диплом
ФорматWord Doc
Тип документуРеферат
Продивилось1457
Скачало331
Опис
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

Джерела й канали інформації між українською еміграцією

 

та УРСР у 20-х – на початку 30-х років

 

Міжвоєнна українська політична еміграція стала закономірним наслідком

поразки визвольної боротьби 1917-1920 рр. Вона включала десятки тисяч

людей, які територіально представляли всі українські землі, а соціально

всі основні тодішні класи і групи населення України. Але політичний

характер української еміграціїї визначала передусім та її частина, яка

на батьківщині належала до інтелігенції і безпосередньо, або через

політичні партії й установи, прилучалася до державотворчої діяльності.

 

Головними країнами перебування українських емігрантів після рееміграції

початку 20-х років стали Чехословаччина, Польща, Франція та Німеччина.

“Периферійні” осідки знаходилися на території Румунії, Австрії,

Югославії, Туреччини тощо.

 

Українська еміграція не була єдиною ні за територіально-етнічним

походженням (наддніпрянці, галичани, кубанці), ні за політичною

орієнтацією (створені ще в Україні партії з традиційними чи

модифікованими назвами і програмами і нові, засновані уже за кордоном,

дослідники поділяють на чотири політичні течії: ліберально-демократичну,

соціалістичну, монархістську та націоналістичну) [1].

 

Разом з тим, спільним надбанням усіх українських емігрантів стала

“самостійницька ідея, утверджена збройною боротьбою, що тривала до 1921

року” [2], а також ідея соборності всіх українських земель. Цей фактор,

а також наддніпрянське походження переважної більшості партійних

організацій, які діяли серед міжвоєнної української еміграції, зумовили

особливу увагу до подій у підрадянській (або, як її називали українці за

кордоном, “матірній”) Україні.

 

Необхідною умовою адекватної оцінки становища в УСРР була наявність

достовірної інформації про процеси, які там відбувалися. У свою чергу,

стан справ в українському еміграційному середовищі постійно був у центрі

уваги керівних кіл радянської України; цікавив він також і

національно-свідомі елементи українського суспільства, які посилювалися

на хвилі українізації.

 

На формування позитивного образу радянської дійсності й на розклад

української еміграції були спрямовані офіційні, строго дозовані

коментарі, повідомлення, статистичні матеріали, які поширювалися через

інформаційні агенства й потім тиражувалися пресою країн осідку

емігрантів. Пожвавлення на тлі українізації контактів між науковими й

культурними інституціями сприяло розповсюдженню пропагандистської

літератури. Активну діяльність розгорнули радник Повпредства СРСР у

Варшаві Ю.М. Коцюбинський та консул у Львові Г.Ф.Лапчинський.

 

Але через “залізну заслону”, яка існувала практично від початку

більшовицької влади” [3], офіційна інформація не була достовірною і не

користувалася довірою в емігрантів. У гості до консула Лапчинського, як

тоді глумливо говорили – “на ікру”, вчащали переважно представники

галицької наукової та мистецької інтелігенції, яка пройнялася

симпатіями до радянської влади, так званим “совєтофільством”. Політичних

емігрантів серед “ікроїдів” не було [4].

-----> Page:

0 [1] [2] [3] [4] [5]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ