UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75843
останнє поновлення: 2016-12-04
за 7 днів додано 10

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваІсторія мого села на протязі ХХ ст.(реферат)
Автор
РозділІсторія України, реферат, курсова, диплом
ФорматWord Doc
Тип документуРеферат
Продивилось2616
Скачало310
Опис
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

 

 

Наукова робота

 

на тему:

 

Історія мого села на протязі ХХ ст.

 

Виконав

 

студент

 

групи Ю-21

 

Мусько С.

 

Перевірив:

 

Кучер М.В.

 

Назву село Бутин носить давно – давно. В архівних документах вперше

згадується в кінці 14ст. Перші поселенці оселилися в долині недалеко

річки “Горинь”. Долина носила назву “Братилля”. Для побудови поселення

частина лісу була зрубана. Зруб – означає “бут”, від чого і пішла назва

Бутин.

 

Село Бутин знаходиться на захід від селища Вишнівець, на лівому

березі річки Горинь. Відноситься до Збаразького району, Тернопільська

область. Село віддалене від селища Вишнівець на 5 км., а від Збаража на

32 км., Тернополя 64км. Місцевість села Бутин гориста, лише на північ

від села простягається рівнина на декілька кілометрів. Старі люди

пам’ятають місце старої корчми, що стояла на горбі перед селом. Повз

корчму проходив шлях із Вишнівця на захід.Вся місцевість села покрита

листяними лісами (дуби, граби)..

 

Після відмінення кріпосного права жителям села Бутин були

наділені наділи за 3-4 км від села. Всі кращі землі належали поміщикові.

І так було аж до Першої Світової війни.

 

В 20-22роках вся поміщицька земля була наділена польським

панам, які тут поселилися і жили до 1940 року. вся територія села Бутин

нараховувала до 1000 га землі. Жителі села мали у своєму користуванні

300 га землі, решта 2/3 всього грунту належало панам. Церкві належало

орної землі, лісу і сінокосу до 50 га. В селі школи не було, була лише

церква і корчма. Коли у Бутині з’явилася церква – невідомо. Але з

документів знаємо, що десь у 17ст. Можливо, це й була та церква Святого

Михайла, що, за переказами, стояла в урочищі старий Цвинтарец. Кажуть,

що церкву спеціально спорудили в долині, аби лихі турки-ординці не

бачили її. На тому місці тепер город, буяє трава, як і згадка –

огороджена половинами старого хреста, на якому годі відчитати напис.

Звичайно, біля давньої церкви був і цвинтар. А неподалік того цвинтаря,

також з лівого боку Гориня, є ще й холерний. За однією з версій, церкву

саме й перенесли в інше місце після тієї страшної пошесті. З джерел

відомо, що тиф, чума чи холера скосили населення Збаражщини десь у

1860-і роки.

 

Школу було організовано в 1922-1923 роках для дітей

осадників, там же і навчалися деякі діти селян. Більша частина була

неграмотною. Школа розміщалася у панському будинку.

 

З приходом радянської влади на Західну Україну землю було

розприділено між селянами (біля 600 га). Був організований клуб,

розширено класні приміщення. Матеріальний і культурний рівень села почав

зростати. Було організовано сільську Раду.

 

Під час німецької окупації осадніки втекли; більше не

повернулися. Земля вся перейшла до селян. Та багато молоді було забрано

-----> Page:

0 [1] [2]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ