РЕФЕРАТ
на тему:
“Історія міста Луцьк”
I
Початки міста Луцька. Луцьк під владою українських князів. Удільні князі
Луцька. Татарська навала. Загальний стан міста за княжої доби.
На Волині над рікою Стиром розкинулось славне своїм минулим місто Луцьк.
Про те, звідки воно одержало свою назву, є багато здогадів і переказів.
Одні твердять, що Луцьк заложив якийсь Лука; інші назву Луцьк виводять
від ріки Стира, що біля міста закреслює лук, — але найправдоподобнішим,
здається, буде походження її від слов’янського племені Лучан, що колись
замешкували цю околицю. За княжих часів Луцьк називали Лучськ або
Лучеськ і щойно за литовських часів назва його одержала теперішню свою
форму.
Початки Луцька губляться в далекій темряві віків. З огляду на природне
захисне положення місцевости, яку оточували багна й ліси, людська оселя
була тут вже дуже давно, про що свідчать чисельні нахідки в Луцьку
доісторичних річей. Лежучи на торговельному шляху зо сходу на захід,
Луцьк вже на світанку історичних часів виростає з невеликого
прасловянського городища в досить велике місто. На існування Луцька в
половині Х віку вказує назва Лучан у візантійській хрониці Констянтина
Порфірорідного. Польський історик з XV віку Длугош каже, що в 1000 р.
Володимир Великий заложив у Луцьку замок. На сторінках наших літописів
вперше виступає Луцьк у 1085 р., коли то Ярополк, князь во
лодимиро-волинський, воюючи з Всеволодом київ ським, втік до Польщи,
залишаючи свою родину в Луцьку. Князь Всеволод післав до Луцька Во
лодимира Мономаха, що заняв це місто й захопив тут Ярополкову жінку,
військо та все його майно. Луцьк у цьому часі ще не мав своїх власних
кня зів, а підлягав володимирським князям або разом з цілою Волиню
належав до Київського князів ства. Першим удільним князем у Луцьку був
Да вид Святославович (в чернецтві Микола Свя тоша). Одначе недовго він
княжив у свойому уділі. В 1097 р. між ним і Давидом Ігоровичем, кн. во
лодимирським, дійшло до зудару й кн. Давид Ігорович при помочі Половців
позбавив Давида Святославовича його Луцького уділу. Від того часу про
Луцьк не чуємо майже пів століття. Щойно в 1149 р. Луцьк знову виступає
на сторінках історії. Велася тоді війна між князями київським і
суздальським. Князь Юрій Суздальський хвилево переміг, позбавив кн.
Ізяслява Мсти славича великокняжого столу в Києві й за де який час рушив
на Волинь. Головним завданням він поставив собі тут—здобуття Луцька.
Шести тижнева облога цього міста не пішла Юрієві доб ре. Луччани під
проводом Ізяславового брата Володимира боронилися дуже хоробро. На
вороже військо сипалися з міських мурів хмари стріл і каміння. В однім
бої малощо не згинув син Юрія— Андрій. Оточений зо всіх сторін
Луччанами, він врятувався лише завдяки свому коневі, що відніс його від
юрби й сам, дуже сильно поранений, впав мертвим. Кн. Андрій поховав його
з честю над Стиром. Хоча Луччани оборонили своє місто від суз дальських
орд, одначе кн. Юрій не залишає дум ки про його здобуття. В 1154 році,
коли княжив у Луцьку Мстислав Ізяславич, батько Романа Великого, за
намовою Юрія облягають Луцьк князі Ярослав Галицький й Володимир
Володимир – ський. В часі облоги кн. Мстислав втік на чужи ну шукати
помочі й оборону цього міста дору чив свому братові Ярославові, що гідно
виконав наложене на нього завдання. Кн. Мстислав, тому що наступного
року ст«в володимирським князем, залишив Луцьк надалі в руках Ярослава
Ізяславовича. Луцьк за цього князя (1155-1180) дуже розрісся та
збагатів. Кн. Ярослав був першим удільним князем Луцька, що княжив у
ньому довго й тому особ ливо звертав увагу на культурно-релігійне жит тя
свого уділу—будував церкви й закладав шко ли. Село Ярославнчі
(лубенського пов.) вважають за його літню резиденцію. По смерти Ярослава
(1180) луцьке князівство було поділене на чотири частини: кн. Всеволод
дістав Луцьк, Інгвар—До рогобуж, Мстислав Німий—Пересопницю і Ізяслав
мабуть, Шумськ. Про кн. Всеволода знаємо тільки те, що в 1183 р. він
брав участь в поході українських кня зів на Половців. Його наступником в
Луцьку був кн. Інгвар, а після нього Мстислав Німий, який вмираючи
(1225) віддав свого сина Івана й свою землю лід опіку кн. Данила
Галицького.
По смерти кн. Івана (1227) Луцьк захопив кн. Ярослав Інгваревич, але він
княжив у ньому недовго. Того-ж таки року, як каже літописець .сідяще же
Ярославу в Лоучьску іха Данило в Жидичин кланятися і молитися св.
Николї”… В Жядичині кн. Данило Галицький зустрівся з луцькими боярами,
що були незадоволені з кн. Ярослава й просили Данила взяти Луцьк під
свою владу. Тоді кн. Данило, зібравши дружину в Володимирі, прибув під
Луцьк, що гостинно відчинив йому свої ворота, і прилучив його до земель
свого брата Василька Володимирського. Від того моменту Луцьк аж до 1271
року не має своїх князів. В часі татарської навали в 1240-41 р.р. ціла
Україна зазнала сумної долі, що не минула також і Луцьк. Що сталося тоді
з Луцьком, не знаємо; зберіглися лише описи пізніших нападів на нього
татарів. Взнмі 1259 року один з татарських ватажків Куремса облягав
Луцьк, який, як каже лістопис, був „не утвержені і не уряжені” і тільки
захисне положення міста рятує його. Збіглося тоді до Луцька дуже багато
околичних мешканців. Розлив ріки робив його неприступним, але Куремса
намагався таки здобути місто. Перескоджуе цьому сама природа: сильна
буря ламає прилади до кидання каміння на місто, і Куремса змушений
вертатися в степи. Два роки пізніше приходить на Волинь з великою силою
новий татарський ватажок Бурундай та наказує Василькові знищити кілька
замків, у тому числі й луцькій; Василько це домагання виконав. Князь
Василько Володимирський перед самою смертю (1271) віддає луцьку волость
кн. Мстиславові, синові Данила Галицького. Земля, що підлягала йому,
була дуже обширна. Кн. Мстислав Данилович володіє Луцьком, Дубном,
Берестям, Белзом і іншими містами. В 1288 р. прибуває до Луцька просити
помочі один з польських князів Конрад і застає кн. Мстислава „в нікоєм
місті іменем Гаї”, (тепер передмістя Луцька—Двірець). Як оповідає
літописець, було це дуже гарне місце „устроєно розличними хороми” і мало
церкву «предивно красотою сияющу”. З оповідання галицько-волинського
літопису (під 1288 р.) про жертви Володимира Васильковича, кн.
володимирського, різним церквам, довідуємося про існування в Луцьку
епископії. Заложена вона була правдоподібно давніше, можливо навіть ще
за Ярослава Луцького або його синів; катедральною церквою була церква
св. Івана Богослова в замку. Після смерти Володимира Васильковича (1289)
володимирський стіл заняв Мстислав Луцький. Луцьк довший час знову не
мав своїх князів. Щойно після смерти Юрія І Львовича кн. володимирського
в 1308 р. луцьку волость дістав молодший його син Лев, що вмер біля 1323
року й був останнім князем Луцька з українського роду.
Княжий Луцьк, як столиця удільних князів, був великим та багатим.
Безумовно його предмістя не сягали, як про це кажуть перекази, аж до сіл
Жидичина й Крупи, що віддалені від Луцька на 8—10 кільометрів, але були
не менші за теперішні. Сама назва Луцька в літописах „Лучеськ Великий на
Стирі” вказує на великі розміри міста. Щодо значення, то був він тоді
другим по Володимирі містом на Волині.
Замок луцьких князів, що стояв на місці те перішнього замку Любарта,
був, мабуть, досить укріпленим, а в самому місті було багато мурова них
будинків. Особливо про велич та багатство княжого Луцька свідчить велика
кількість цер ков. Число їх трудно встановити. Перекази ка жуть, що було
їх разом з манастирями більше як двадцять. В старих актах маємо згадки
про слі дуючі княжі церкви: в замку була катедральна церква св. Івана
Богослова, заложена десь в XI або XII столітті; на місці, де тепер
протестант ська кірха була мурована церква св. Катерини з Х віку, біля
якої в Стирі хрещено Луччан за Володимира Великого. Біля сучасної
вязниці була церква св. Димитрія, заснована кн. Мстиславом Мономаховичем
перед 1132 роком. Недалеко По кровської церкви збудовано в XII столітті
церкву св. Миколи, патрона міста Луцька. Біля неї сто яла церква св.
Якова. Недалеко теперішньої ка толицької курії красувалася церква св.
Трійці. На місці братської церкви були церкви св. Лазаря з шпиталем і
св. Духа.
Багато також церков за княжої доби стояло від теперішнього собору до
Василіянського мосту. В першій пол. XIII віку десь коло прав. собору кн.
Василько Романович заложив мужеський манастир з церквою св. Василія. Між
вул. 3 мая і міським садом стояла церква Воскресення. Там, де міститься
Українська Гімназія на так званій колись .Святій Горі” в початках XII
віку Мстислав Мономахович заложив Пречистенськин жіночий манастир. На
місці, де тепер „Іверська Каплиця”, було дві церкви—св. Михайла й
Рождества Божої Матері. На горці, де стоїть тепер Пятницька каплиця,
була церква св. Параскеви (Пятницька). Крім того були ше тоді в Луцьку
церкви: св. Днастасія,Преображенська й інші, що їх місце тепер трудно
віднайти через брак відповідніх даних. На жаль, крім переказів та
історичних звісток, не збереглося від княжого Луцька нічого.
Спричинилися до цього пожежі, напади чужинців, а особливо наша
байдужість та політика пізніших володарів Луцька, які свідомо стирали з
лиця землі сліди давно минулих часів.
II
Перехід Луцька під владу литовських князів. Любарт і його боротьба з
Польщею. Витовт. Зїзд монархів у Луцьку. Свитригайло—останній князь
Луцька. Упадок Луцька після смерти Свитригайла.
Після смерти останнього князя Луцька з українського роду, бачимо це
місто в руках литовського князя Любарта, що прийняв православну віру, і
як думають, був одружений з донькою кн. Льва.
Луцьк — столиця кн. Любарта і тим самим Волині—тепер цілковито відсуває
Володимир на другий плян. Кн. Любарт розбудовує місто і, передбачуючи
важку боротьбу з Польщею за володіння цією землею, будує тут в пол. XIV
віку сильний замок, що частинко зберігся до наших днів. Вже від самого
моменгу заложення луцький замок грає величезну ролю. В 1349 році
Казимир, король польський, по занятті Галичини прибуває на Волинь та
несподіваним нападом П займає. Один тільки Луцьк, завдяки укріпленому
замкові, ие піддався; навпаки, звідси наступного року кн. Любарт починає
протинаступ, наслідком якого Волинь знову опинилася під його владою.
Боротьба Казимира з Любартом продовжувалася зо змінним щастям аж до
самої смерти цього короля. В 1366 році Любарт дійшов із своїм військом
до Люблина, зібрав велику здобуч та вернувся з нею в Луцьк. Для
українського населення Волині цей князь не був чужинцем. Податливий для
української культури Любарт вповні пристосувався до волинських обставин,
звязав свої ідеї з ідеями й змаганнями українського населення Волині та
ціле життя боронив прав цього краю. Тому на Волині дивилися на нього, як
на свого князя, й підтримували його, як підтримували своїх князів з
династії Ігоря, Мстислава або Романа. Любарт вмер коло 1384 року, а ного
місце заступив син його Федір, якого в 1387 році на підставі
польсько-литовської унії король Ягайло усунув з Волині, даючи її згодом
Витовтові вел. князеві литовському. Луцьк за Витовта (1388-1430) був
другою Після Вильна столицею Литви. Витовт добудовує замок Любарта та
опікується містом, яке завдячує йому цілий ряд будівель. Цей князь
спроваджує до Луцька жидів, караїмів і татарів та надає їм широкі права.
Спеціяльною опікою оточує Витовт, як неофіт—католик, католицьку церкву.
Разом з Ягайлом фундує в Луцьку манастир о.о. Домініканів, католицьку
катедру св. Трійці й в 1428 р. переносить католицьку єпископську катедру
з Володимира до Луцька. Щоправда, Витовт також не забуває про українське
населення і будує церкви, а в 1427 році випрошує в Ягайла грамоту, що
нею він зобовязався берегти прав місцевого православного населення.
Пізніше (1432) Ягайло надів Луцьку магдебурські права. Ціле своє життя
Витовт змагав до розірвання польське —литовської унії. Ця боротьба
набірала різних форм і виникла знову на знаменитому зїзді монархів у
Луцьку — найбільшому тоді дипльоматичному зїзді в Европі, що почався в
січні 1429 року й тривав сім тижнів. Присутні були на нім німецький
цісар Жигимонт, король Яг«й-ло й Витовт з своїми панами, Василь кн.
московський, представники хрестоносців, Ерик король данський, посли від
Івана Палеолога, хани перекопський, татарський й інші. Назустріч
цісареві вийшов Витовт аж за Забороль, Ягайло зустрів його на Омелянику,
звідти відпровадило його духовенство до замку. Всі передмістя Луцька
були заняті гостями, що в дійсности більше бавилися, як радили. Наради в
пруській, гуситській та волоській справі не дали майже жадних наслідків.
Дещо більше зроблено в справі коронації Витовта на литовського короля,
бо, не зважаючи на протести польських панів, Ягайло під впливом
Жигимонта погодився на цю коронацію, але несподівана смерть Витовта в
1430 р. перекреслила пляни литовських самостійників.
Після смерти Витовта українське та литовське боярство вибрало великим
князем Литви Свитригайла, який, хоча й католик, був прихильним до
українського населення, що бачило у ньому свого союзника. В 1431 році
між Свитригайлом і Польщею дійшло до непорозуміння в справі Поділля,
наслідком чого була війна, в якій Луцьк відограв першорядну ролю. Над
Стиром біля Луцька прийшло вперше до поважної битви 31 липня. Хоча кн.
Свитригайло уступив, одначе в Луцьку поляки зустріли завзятий опір. Саме
місто вони спалили, луцький замок обставили незвичайними воєнними
машинами й сильно обстрілювали. Але луцький воєвода Юрша, військо якого
складалося з 4000 осіб, відбив усі приступи, хвилеве перемиря використав
на те, щоб поправити замкові укріплення, і боронився так цілий місяць.
Особливо сильний приступ повели поляки на замок 13 серпня. Але він також
не повівся. Боротьба була дуже завзята, проте ніщо не могло зломати
опору оборонців Луцька. Між іншим в часі облоги в замку покарано смертю
пятьох домініканів, яких обвинувачували в шпигунстві на користь Ягайла.
Довга й безуспішна облога Луцька спричинилася до того, що в польському
таборі було загальне невдоволення й упадок духа, крім того в ньому від
спеки почали гинути коні. Тому Ягайло мусів іти на згоду і для 5 вересня
1431 р. підписав перемиря на два роки.
Князь Свитригайло мав ще другого противника в особі литовського кн.
Жигимонта, що в 1432 році позбавив Свитригайла великокняжої литовської
корони, а після робить заходи, щоб ще прилучити до себе Волинь. На цьому
тлі приходить між ними до частих суперечок, в які, між іншим, зручно
втручалися поляки. В кінці кінців луцькі бояри, бачучи безвихідне
положення Свитригайла, й маючи до вибору лише підданство короні або
Литві, вибрали останнє (1439). Наступного року, після вбивства
Жигимонта, Свитригайло, що майже рік перебував як вигнанець на Угорщині,
знову зявляється на Волинь і Луцьк вітає свого улюбленого князя з
великою радістю. Свитригайло, резидуючи в Луцьку, титулував себе великим
князем і оточувався громадою достойників і князів. Крім них за
Свитригайлз зустрічаємо в Луцьку раду, що мала на нього великий вплив.
Він в у порозумінню з цією радою перед смертю в луцькому замку (10
лютого 1452 р.) віддав ключи міста старості луцькому Немірі і князям
Михайлові й Іванові Чарторийським та наказав їм передати Луцьк Литві.
Після того Луцьк вже не мав своїх князів. Резидували тут від того часу
волинські намісники, а від 1475 року маршалки волинської землі, якими
були тільки українці. Після смерти Свитригайла Луцьк сильно підупав.
Причиною цього передусім були татарські наїзди. На весні 1453 р. татари
знищили частинне місто й вивели звідси в ясир кілька тисяч осіб. В 1494
році пожежа й татари майже цілковито знищили місто. З тої причини в 1497
році Луцьк вдруге дістає магдебурське право від лит. кн. Олександра.
Грамота ця, писана по латині, крім надання Луцьку різних прав, зобовязуе
міщан брати участь в обороні мурів, а коли б загрожувала більша
небезпека, то разом із шля>тс ю боронити замку. Проте різні нещастя не
дозволяють місту піднестися. В 1508 році ротмистр Лука Муровець відбиває
під мурами міста велику ватагу татар. В 1540 році Луцьк знову нищить
пожежа, в часі якої в замку згоріли всі старі акти й документи. З огляду
на зубожіння міста, король Жигмонт Август в 1552 році грамотою, писаною
старою українською мовою, звільняє луцьке населення майже від усіх
оплат. В другій половині XVI в. Луцьк, завдяки спокійним часом, стає
знову багатим. Цвіте в ньому торговля й промисл. Крім звичайних
ремісників були тут: золотильники, шаблярі, слюсарі, кушнірі, мулярі. В
Луцьку відбувалися тоді великі ярмарки на сукно, шкіри, золотарні вироби
й вино. Населення міста складалося переважно з Українців. За литовських
часів жили тут і вірмени, литвини, жиди, караїми, татари, поляки. На
острові мешкали самі християне; далі, в сторону теперішнього собору
населення було мішане, на Вільці й в сторону Жидичина жили жиди, на
Омелянику—караїми. Цілий Луцьк крім Яровиці був обведений тоді валом і
частоколом та мав кілька оборонних веж.
III
Луцьк під Польщею. Церковні події. Братство. Військо Хмельницького в
Луцьку. Боротьба православних з унією. Упадок Луць ка в XVII столітті.
Після Люблинської унії (1569), коли цілу Волинь прилучено до Польщі,
Луцьк стає столицею новоутвореного воєвідства Волинського., а тому також
досить важним адміністраційним центром, де скупчується багато різних
урядів. Між іншим 1575 року Стефан Баторий установив у Луцьку судовий
трибунал для Волинського, Київського й Брацлавського воєвідств, але ця
установа існувала тут лише кілька літ. В Луцьку також відбуваються
волинські соймики й всякі зїзди. Підчас одного з’їзду-восени 1595 року
прийшов під Луцьк Наливайко. Налякана польська шляхта не думала про
оборону, виїхала на чолі з біскупом і згодилася заплатити Наливайкові
контрибуцію; але Наливайко не вдоволився нею і пограбував передмістя.
В самому кінці XVI віку Луцьк починає ві догравати значну ролю в
українському церковно му житті. В тих часах у Луцьку було ще чотири
манастирі св. Василія й Пречистенський в місті, Черчецький біля села
Черчець і Спаський на Крас ному та біля 15 церков, як св. Анастасія,
Воскре сення, Вознесення на Яровиці, св. Михайла, св. Івана—катедральна
в замку, Покровська.Пятииць ка, Рождественська, св. Духа, св. Симеона і
Троїць ка. Луцька православна єпископія була дуже ба гата, бо володіла 4
місточками, 2 замками й 34 селами. Серед луцьких владик, що мали титул
єпископів луцьких і острозьких та екзархів усієї Руси, найбільш відомий
Кирило Терлецький, один з ініціяторів церковної унії з Римом. Цей
владика ще відомий тим, що провадив завзяту боротьбу з ченцями
Жидичинського манастиря, найбільшого тоді на Волині.
З моментом народження унії починається сильна католицька акція на
Волині. В 1604 році прибувають до Луцька єзуїти, що її спровадив сюди
луцький біскуп Шишковський, й згодом закладають тут свої школи, при яких
навіть відбувалися вищі курси науки. В 1614 році єзуїти для конкуренції
з Братською школою заложили українську школу. Одначе та школа серед
українців 5ула дуже непопулярна й її мусили з браку учнів зліквідувати.
Оживлення релігійного життя, як наслідок тодішніх церковних і політичних
подій, не оминуло також православних українців у Луцьку. Вже в 1600 році
чуємо про існування тут якогось православного братства. В 1617 році це
братство остаточно зорганізувалося. Першим ктитором Луцького братства
був ігумен черчецького манастиря Герасим Микулич, а основоположниками
його були місцева українська цпяхта, місцеве духовенство і міщіне. З
перших членів братства найбільше відомі: Лаврентій Древинський—чашник
Волинський, Михайло Гулевич—Воютинський— підсудок Луцький, Хведір
Святополк кн. Четвертинський, Юрій кн. Пузина, о. Іван Гораїнович
Черчецький, ієромонах Ісаакій Борискович, о. Іван Федорович,
ієромонах Паїсій Мостицький та інші. Членами його були також славетні
особи, як митро полит Київський Петро Могила, гетьман Іван Виговський,
Марина Мазепина—гетьманова мати. Кон-стянтин Вовк—запорозький полковник.
В 1619 році король Жигимонт III дає братству грамоту, на підставі якої
братство будує церкву з шпиталем і притулком, В 1620 році єрусалимський
патриарх Теофан дав братству грамоту з правом ставропігії, що звільняло
цю організацію зпід єпископської юрисдикції. В 1623 р.
константинопільський патриарх Кирило Лука рис підтверджує цю грамоту й
благословляє братство. Користаючи в таких привилеїв, воно розвиває
широку діяльність. При братстві крім шпиталя й притулка існує також
школа, статут якої був взірцем для інших братських шкіл на Україні.
В цій школі вчили граматики, реторики, дія-лєктики, аритметики; з
предметів церковних були: читання, церковний спів, святе письмо й наука
про святих. То^, хто бажав вступити до братської ніколи, мусів за 3 дні
запізнатися з усіма її порядками й дати до шкільної каси 4 гроша. Статут
братської школи порушував багато справ, а його приписи спричинилися до
того, що ця школа за більш як 100 літ свого існування, завдяки
взірцевому порядкові й високо поставленій науці, дала українському
суспільству багато осіб, що відограли в його житті важну ролю. Крім того
братство мало свою друкарню, що часово була також при черчецькому
манастирі. В 1628 році в братській друкарні іероманах Павло Маткович
видрукував книжки для Служби Божої, які тепер є бібліографічною
рідкістю.
Католики, яким братство було луже немиле, часто гальмували працю цієї
організації. Нераз ченці братського манастиря Й самі братчики скаржаться
до гродського суду, що різні особи нападають на них і на церкву та
“чинять насилія і безчинства”. Особливо рік 1634 записався в історії
братства кривавою подією. 24 травня на Боже Тіло учні місцевої
єзуїтської колегії напали на манастир цього братства, побили й
покілічили палками та камінням ченців, вчителів, учнів, що вчилися в
братській школі; не пожаліли й калік, що жили в притулку, в церкві вони
знищили дорогі килими, а з церковної каси забрали біля 150 зол.
Після смерти короля Жигимонта III в 1632 р. 13 червня на соймику в
Луцьку біля 200 осіб української волинської шляхти гостро виступили в
обороні прав православної церкви. Новий король Владислав IV того ж року
видав “статті замирення”, на підставі яких відновлювалася православна
єпископська катедра в Луцьку, що від 1595 року перебувала в руках
уніятських владик. Рік опісля висвячено на луцького православного
єпископа Афанасія Пузину, що зайняв Луцьку катедру щойно по смерти
уніятського владики Почаповського в 1636 році. Єпископ Пузина являється
одним з найбільших оборонців православної віри, за ініціятивою якого
щороку зїзджалося до Луцька православне духовенство з цілої Волині на
синоди, що звичайно відбувалися 9 жовтня в день Івана Богослова (храмове
свято луцької катедри). Опис такого зїзду був видрукований 1638 року в
Кремянці під заголовком: „Синод ведлєзвичаю доречного”…
В першій пол. XVII ст„ завдяки переважаючій кількости українців у
Луцьку, міські уряди займали ще українці, а урядовою мовою на підставі
ухвал люблииської унії була тодішня українська мова. В місті були тоді
цехи: кравецький, ковальський, різницький, шевський, кушнірський,
мулярський і рибацький. Тому що польське міщанство було малочисельне,
українці в цих цехах відогравали першорядну ролю. Слід також зазначити,
що в 30—40 роках XVII століття був намісником луць кого старости Іван
Виговський, пізніший гетьман. Побідний похід Богдана Хмельницького в
1648 році не оминув Луцька. Полковник Колодка зай має місто, що його без
бою залишило польське військо, й вирізує тут багато шляхти та жидів.
Наступного року схвильоване околичне населення .нападає на місто й
частинне його нищить. Не зважаючи на упадок українсього політичного й
національного життя на Волині в кінці XVII віку, коли наш політичний
центр перенісся над Дніпро- Славуту, луцьке братство, одиноке по Волині,
ще проявляє живу діяльність. Коли в 1680 році ко роль Ян III Собіський
заїніціував собор у Львові в справі приняття унії усіма православними,
луць ке братство через своїх представників кн. Вацла ва Четвертинського,
Данила Братковського та Андрія Гулевича вплинуло на короля й не допус
тило до собору. Особливо немилим був тодішньо му урядові Данило
Братковський, що його за участь у Палієвому повстанні покарано смертю в
Луцьку 1702 року. Не зважаючи на таку працю братства, луцький владика
Діонисій Жабокрицький в 1709 році приймає унію, а луцька православні ка
тедра після деякої боротьби в 1711 році перехо дить до уніятів. В звязку
з тією подією число членів брат ства зменшується й воно само, десь біля
1730 ро ку після приняття останніми братчиками унії, пе рестав існувати.
Усі будинки й майно братства пе рейшло тоді до о.о. Василіян, що далі
продовжували благодійну й культурну працю цієї організації. Резиденцією
луцьких уніятьких владик між іншим був також Жидичинський манастир, при
якому аж до кінця XVIII віку містився луцький уніатський духовний
семинар. Віки XVII і XVIII це час повільного упадку міста Луцька. До
цього найбільш спричинюються пожежі й часті епідемії, коли люди тисячами
вмирали на різні хвороби. В українському житті Луцька також наступає
упадок. Від другої половини XVII століття наша шляхта польонізується. В
урядах мову українську й українців—урядовців замінюють мова польська й
урядовці—поляки. Наприкінці XVIII віку було в Луцьку тільки чотири
церкви: катедральна св. Івана в замку, Василіянська (братська), св.
Димитрія і Покровська; але вже аж вісім манастирів—костелів: Домініканів
(де тепер курія римо-кат. єпископів), Езуїтів (тепер кат. катедра), св.
Трійці (напроти костела Езуїтів), Боніфратрів (на вул. Караїмській),
Тринітарів (Суд Окружний), Бригідок (вязниця), Кармелитів (де тепер
кірха) і Бернардинів (теперішній православний собор). В 1781 році Луцьк
впав жертвою страшної пожежи. Згоріли тоді греко-католицька катедра в
замку й римо-католицька та більш як 400 домів. До якого упадку дійшов
Луцьк при кінці XVIII століття свідчить факт, що було тоді в місті
всього 597 домів, з яких тільки 50 належало християнам, рештою володіли
жиди й караїми. Кінець цього віку в історії Луцька найкраще характеризує
народне прислівя: „У тому Луцьку все не по людську: навколо вода, а в
середині біда”.
IV
Луцьк під Росією. Світова війна. Луцьк у відродженій Українській
Державі.
Під російською владою перебував Луцьк від 1795 до 1918 року. За цей час
він був повітовим містом волинської губернії. Протягом XIX віку
остаточно зникають руїни старого міста. В 1827 році зліквідовано луцьку
уніятську епископію й церкви замінено на православні. В сорокових роках
минулого століття перебував якийсь час у Луцьку Панько Куліш, що
займався тут педагогічною діяльністю. В першій половині XIX віку в
Луцьку часто відбувалися військові ревії, на яких були присутні
російські царі. В 1870 році збудовано навколо Луцька три форти звані
Михайлогородом, але саме місто тоді ще слабо забудовувалося.
Підноситься Луцьк щойно в девятьдесятих роках минулого століття й
печатках цього віку, коли був получений залізницею з Киверцями й разом з
Рівним і Дубном творив трикутник твердинь. В часі світової війни заияли
австрійці Луцьк 29 серпня 1915 року й володіли тим з малою перервою до 6
червня 1916 р.»коли російська армія Брусілова перервала, фронт між
Оликою й Луцьком. За окупації Луцька австрійцями працювали тут
Українські Січові Стрільці, але прифронтова околиця та масова евакуація
місцевого українського населення, перешкоджували їх культурно-освітній
праці. Після російської революції над Луцьком уперше замаяли
жовто-блакитні прапори. Український національний рух, придавлений
царською рукою, прокидається щойно з подувом свободи. В квітні 1917 року
повстає в Луцьку перше наше Т-во «Українська Громада”, і то членами його
бу ли переважно українці військові зо Східньої Укра їни. За гетмана в
серпні 1918 року тут заложена •була „Просвіта, членами якої була вже
також місцева інтелігенція. Дня 22 грудня 1918 року прибуває до Луць ка
невеликий відділ війська от. Петлюри й луцький полк цілковито переходить
на його сторону. Луцьк за Директорії починає приймати справжній вигляд
українського міста. В печатках 1919 року Луцька Міська Управа випускає
солідно й гарно виконані гроші з українськими написами вартости б, 10 й
20 гривень. В травні 1919 року зближаються до Луцька поляки. Ще дня 12
травня Луцька сіра дивізія святкує роковини свого формування. Була
урочис та нарада, відправлено Службу Божу, після якої отаман дивізії
Абаза сказав промову. Козаки вкри ли її гучними окликами “Слава
Україні”. Одначе вже 16 травня 1919 року молоде українське війсь ко
змушене було відступити Луцьк, після кількаденного бою, значнішим силам
поляків.
V
Історичні памятники в Луцьку. Замок Любарта. Церкви. Костел. Синагога.
Кенаса.
ЗАМОК ЛЮБАРТА. Найстаршим і найдорожчим для нас памятником старого
Луцька, що пригадує нам ревну оборону нашими прадідами рідної землі, є
замок заложений Любартом в половині XIV століття. Замок колись складався
з двох частин: замку горішнього й долішнього. Властивим замком був замок
горішній, що його зовнішні мури збереглися дотепер. Сама будова замку
тривала досить довго,—викінчували його Витовт і Свитригайло, а кермували
нею відомі фахівці. Замок Любарта побудований з цегли й каміння в
готицькому стилі на взір замків хрестоносців, був за Любарта й пару
віків пізніш найбільшим і одним з найсильніших замків Волині, якого не
могла здобути жадна сила. Колись цілий замок оточували рови з водою, а
до замку провадив зводжений міст, що ще збільшувало неприступність
замку. Проте часті облоги, пожежі й байдужість—володарів замку після
смерти кн. Свитригайла спричинилися до того, що вже в XVI столітті замок
був частинно знищений. Цілковитої руїни зазнав він у кінці XVIII ст„ а в
пол. XIX ст. російський уряд навіть думав його розібрати.
Одначе великі руїни замку перетривалн сотні літ і зараз чарують кожного,
що їх оглядає, своєю масивністю й красою та нагадують нам не про одну
подію, яка відбулася в його мурах. Мури горішнього замку заввишки в 10,5
метра оточують подвіря, якого форма зближена до трикутника та яка має
230 метрів завдовжки, й опіраються на три вежі: головна вїздна вежа—
Любарта; друга від Стиру—вежа Свитригайла (обі вежі мають 28 метрів
височини). Третя— Владича—найнижча, має 13, 5 метра. Колись між вежами
Любарта й Свитригайла. стояла княжа палата, а коли вона згоріла, в 1789′
році к». Чарторийський на її місці вибудував дім, що його бачимо ще
тепер. Ближче до середини замку стояла українська катедра св. Івана
Богослова, якої заложення сягає XII або XIII віків. В XIV столітті кн.
Любарт побудував на її місці нову муровану церкву—катедру. Цю катедру,
що її частинно знищила пожежа в 1781 році. розібрав російський уряд в
1840 році, а цеглу ужив на фундаменти військового шпиталю на Красному).
Біля неї стояла палата луцьких владик, на місці якої стоїть тепер дім у
клясичному стилі. В підземеллях катедри св. Івана Богослова були гроби
луцьких українських князів, Любарта його синів і всіх українських
владик. Тепер тільки хрест означує місце цієї святині, що колись в
українському релігійному житті Луцька відограла велику ролю. З
долішнього замку або т. зв. пригородка залишилися де-не-де лише рештки
мурів. Мур цього замку в XVI віці починався від вежи Свитригайла,
оточував теперішню вязниию й звідти повертав на захід, оточуючи костел,
а далі за дзінницею католицької катедри повертав V сторону горішнього
замку й лучився з вежою Любарта. Долішній замок мав 7 веж. Всі ці вежі,
як рівнож більшість мурів пригородка розібрано ще в першій половині
минулого століття. З старих церков Луцька збереглися лише дві. Найстарша
це церква св. Покрови. Один з актів XVII віку каже про неї, шо вона була
“за святоє памяти короля Витольда фундована”. В 1583 році вона була вже
старою й вимагала направи. Коли ж ця церква цілковито обернулася в
руїну, луцький владика Афанасій Пузина її відбудував (1637), Опісля
володіли нею уніяти, що відправляли в ній до 1797 року. За російських
часів від 1803 до 1880 року містився в ній православний собор. Тепер ця
церква є парафіяльною, 3 старих памяток вона мав: образ Божої Матері у
візантійському стилі, якому нараховують більш як 400 літ, євангелію з
1644 року, друковану в Вильні, та індульгенцію папи Пія VI, що за
уніятських часів дарував їй право відпустів. Теперішня Чесно-Хресна
Церква це лише частина колишньої братської церкви, яку „потом і
сльозами* збудувало луцьке братство в двадцятих роках XVII віку. Була це
колись дуже велика мурована церква з трьома банями, в яких були
намальовані герби князів Святополк—Четвертинських, Пузин, Гулевичів та
інших, що частинне фундували цю церкву й знайшли біля неї або під нею
місце свого вічного відпочинку. Особливо багато спричинився до багатства
цієї святині грек Олександер Мозеллі, що в 1647 році пожертвував на
закінчення манастирських будинків 3000 золотих та дохід з своїх сіл
Жабча й Колодежна. Біля 1730 року, по принятті братчиками унії, братська
церква перейшла до о.о. Василіян, яким російська влада забрала її в 1795
році й переробила на православний собор. В 1803 році згорів на
Василіянській церкві дах, а сама церква через недбайливість впала в
руїну. В 1864 році православне духовенство продало ці руїни за 541
рублів жидові Сороці, що встиг розібрати їх до вівтарної частини.
Київський генерал—губернатор Анненков, що перебував того року в Луцьку,
заборони» далі провадити цю ганебну роботу й в 1890 році відбудовано
заходами місцевого церковного братства із збережних руїн невеличку
церкву.
Православний собор перероблено в 1867 році з католицького манастиря
Бернардинів. На місці церкви св. Димитрія біля сучасної вязниці стоїть
тепер хрест. На місці церкви св. Параскеви стоїть тепер каплиця
Пятницька, а на місці церкви св. Михайла -каплиця Іверська. По інших
церквах старого Луцьке не зберіглося нічого. За церквою св. Покрови над
Стиром стоять руїни вірменської церкви св. Стефана, що походять десь з
XVI віку. Від XVII віку ця церква була вірмено—католицька. Число вірмен
у Луцьку щораз меншало, а в 1820 році не було вже ні одного. В тому році
російський уряд замкнув її. В 1845 році вона згоріла. Збереглися до
наших часів лише мури. Із старих костелів Луцька зберігся лише один
костел Єзуїтів. Будинок в стилі ренесансу або раннього барона з двома
вежами зпереду й великою баньою посередині. Будову цього костела почато
в 1606 році. По пожежі 1781 року костел частинно перероблено й
перенесено сюди римо-католицьку катедру. Напроти костела стоїть
дзвіниця, що належала колись до старої катедри, яка стояла за нею.
Цікавим памятником луцької архитектури з першої половини XVII віку є
жидівська синагога, що стоїть над Стиром по дорозі на передмістя
Гнидаву. Синагога ця служила для оборони, тому має грубі мури й оборону
вежу. Недалеко синагоги також над Стиром находяться караїмська кенаса,
збудована в XVII або XVIII віках.
Свідком великих боїв, що велися в світовій війні біля Луцька, є великий
цвинтар з могилами жовнірів російської й австрійської армій—на північний
схід від міста. Наші визвольні змагання залишили нам на православному
кладовищі могилу двох летунів Української Повітряної Фльоти, що трагічно
згинули в Луцьку на початку травня 1919 року, та кілька могил старшин і
козаків Української Армії.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
