UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75855
останнє поновлення: 2016-12-09
за 7 днів додано 12

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваНеолібералізм: лондонська, фрейбурзька, паризька, чиказька школи (реферат)
Автор
РозділІсторія економічних вчень, економічна історія
ФорматWord Doc
Тип документуРеферат
Продивилось6271
Скачало491
Опис
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

Реферат на тему:

 

Неолібералізм: лондонська, фрейбурзька, паризька, чиказька школи

 

Неолібералізм — напрям в економічній теорії, що базується на

неокласичній методології і захищає принципи саморегулювання економіки,

вільної конкуренції та економічної свободи) Ринок розглядається як

ефективна система, що якнайбільше сприяє економічному зростанню і

забезпечує пріоритетне становище суб'єктів економічної діяльності. Роль

держави неолібералізм обмежує організацією та охороною побудованої на

класичних засадах економіки. Держава має забезпечувати умови для

конкуренції і здійснювати контроль там, де конкуренції бракує. Функції

держави щодо соціальної сфери неолібералізм розглядає у зв'язку зі

способом перерозподілу суспільних доходів, що ставиться в залежність від

успіхів економіки і сприяє її розвитку.

 

Неолібералізм репрезентований багатьма школами, що з них відомішими є

лондонська (Ф. Хайєк), чиказька (М. Фрідмен), фрей-бурзька (В. Ойкен та

Л. Ерхард), паризька (М. Алле).

 

[Англійський неолібералізм. Одним з основоположників і головних

теоретиків неолібералізму вважають Фрідріха фон Хайєка (1899—1992),

лауреата Нобелівської премії за праці з теорії грошей і кон'юнктурних

коливань, а також взаємовпливу економічних, соціальних та

інституціональних процесів. Австрієць з походження, у 20-х pp. він

навчається у Віденському університеті, після закінчення якого, отримавши

дипломи юриста й економіста, обіймає посаду директора Австрійського

центру економічних досліджень. 1931 p. виїжджає до Лондона, де засновує

власну економічну школу, спрямовану проти етатизму (ідей державництва,

державного втручання). Його перші праці «Ціни й виробництво» (1929),

«Грошова теорія і економічний цикл» (1933) зазнали нищівної критики з

боку Кейнса та Сраффи, оскільки пропагували монетарні методи управління

економікою, суперечили доктрині державного втручання. Згодом у його

працях проблеми економічного розвитку вирішуються з неокласичних та

інституціоналістських позицій. Найвідомішими з них є книжки «Дорога до

рабства» (1944), «Індивідуалізм і суспільний лад» (1948), «Прибуток,

процент і інвестиції» (1949), «Конституція свободи» (1960), «Закон,

законодавство і свобода» (1973—1979), «Роздержавлення грошей» (1976) та

багато інших. Він був людиною високоінтелігентною, освіченою —

економістом, філософом, психо-гологом, юристом. Усі аспекти його освіти

знайшли відображення в його економічній теорії, набагато випереджали

свій час.

 

Провідною складовою методології Хайєка ef'ідея «спонтанного порядку»!

Хайєк фактично відмовляється від неокласичної доктрини економічної

рівноваги, стверджуючи, що такого стану реально не існує. Хайєк замінює

її теорією «спонтанного порядку», заснованого на індивідуальній свободі.

Він виходить з того, що соціальний порядок, організація, взаємодія в

суспільстві формуються позапланове, стихійно, але у визначених

особливостями розвитку даного суспільства межах і напрямках. Історія

цивілізації— це спонтанне виникнення (в межах існуючих традицій, моралі

та права) певних утворень — від окремих господарських одиниць до свідомо

-----> Page:

0 [1] [2] [3] [4] [5] [6] [7] [8] [9] [10] [11] [12] [13] [14] [15] [16] [17] [18] [19] [20] [21] [22] [23] [24] [25] [26]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ