Античні міста-держави

Античні міста-держави

Численні осілі та кочові племена, що населяли Північне Причорномор’я,
вступаючи у торгові, воєнно-політичні відносини з античними державами
Середземномор’я, тією чи іншою мірою зазнали впливу античної
рабовласницької цивілізації. Причому найважливішу роль у цих відносинах
відіграли грецька колонізація причорноморських земель і утворення тут
грецьких міст-колоній. Переселенці з Стародавньої Греції стали
південними сусідами скіфів та сарматів. Вони вступали у взаємовідносини
як з грізними степовиками, так і з землеробами українського Полісся та
Лісостепу .

Колонізація приносила значні прибутки. Через грецькі міста-колонії у
метрополію надходили хліб, сировина, раби, забезпечувався збут продукції
власного ремесла. Слід зазначити, що ці міста-держави стали необхідною
складовою частиною всього історичного процесу в Північному
Причорномор’ї. Вони мали великий вплив на скіфські та інші племена,
встановлювали з ними тісні економічні зв’язки. Крім того, існування
таких міст на Північному березі Чорного моря було могутнім стимулом для
прискорення процесу соціально-економічного розвитку племен, що їх
оточували.

Перше поселення грецьких колоністів з’явилося ще у VII ст. до н.е. на
невеликому острові Березань біля гирла Дніпро-Бузького лиману .

У VI ст. до н.е. вже було засновано ряд міст: на березі Бузького лиману
— Ольвія, у східному Криму — Феодосія, Пантікапей (на місці сучасної
Керчі). Пізніше (в останній чверті 1 ст. до н.е.) виникають Херсонес
(поблизу Севастополя), Тіра (м. Бєлгород-Дністровський) та багато інших
.

Свого розквіту грецькі міста-держави досягають у V—IV ст. до н.е., після
чого починається їх занепад. Він був зумовлений рядом факторів: появою у
Причорномор’ї нових великих племінних об’єднань, пересуванням кочових
племен, загостренням внутрішніх класових суперечностей у містах-колоніях
та ін. Залежність від Римської імперії, що розпочалася з І ст. до н.е.,
не могла істотно змінити це становище, оскільки римляни розглядали ці
міста лише як джерело одержання продуктів і рабів, як передаточні пункти
у торгових і дипломатичних зносинах з “варварським світом”, а тому
процес романізації незначною мірою зачепив грецьке населення античних
міст-держав Північного Причорномор’я .

У III ст. н.е. міста-колонії на території Північного Причорномор’я
вступають у період загального економічного та соціально-політичного
розкладу, що призвів через сто з лишнім років до їх остаточної загибелі.
Найсильнішого удару міста зазнали від навали готських і гуннських
племен. У IV ст. припиняє своє існування як місто-держава Ольвія.
Херсонес, хоч і вцілів, але потрапив під владу Візантійської імперії.
Відомий як місто Корсунь, він був знищений золотоординськими
завойовниками в середині XV ст. Така ж участь спіткала Пантікапей і
Феодосію.

Грецькі міста-колонії Північного Причорномор’я були рабовласницькими
полісами, які за своєю суттю мало чим відрізнялися віл метрополії.

Важливе місце в економічному житті Ольвії, Херсонесу та інших міст
займало землеробство і скотарство. Наприклад, Ольвія мала свою
сільськогосподарську територію — хору, на якій її мешканці могли
вирощувати хліб і городину, пасти худобу. Хліборобством і скотарством
займалися також мешканці поселень, що оточували Ольвію. У прибережних
районах було значно розвинуте рибальство, хоч воно і не носило товарного
характеру . Херсонес з самого початку розвивався як центр
сільськогосподарського виробництва. Жителі міста володіли значним
сільськогосподарським районом. Західне узбережжя Криму, яке херсонесці
називали “рівниною”, було житницею Херсонесу, що поставляла місту зерно.
Територія на крайньому південному заході Криму, що називається тепер
Гераклійським півостровом, була поділена на велику кількість наділів —
клерів розміром від 17 до 26 гектарів. Кожний клер являв собою земельний
наділ з укріпленою садибою, що складалася з будинку, різних
господарських будівель, цистерни для води. Садиба була огороджена
стіною. Головним заняттям власників клерів було виноградарство, але до
складу клерів входили також сади, пасовиська і поля. Такі клери легко
поділялися на 3 або 4 менші ділянки, які здавалися в оренду, і тому в
Херсонесі переважало саме дрібне землеволодіння .

Значну роль відігравало ремісниче виробництво. Так, великих успіхів
досягли ольвійські майстри у виготовленні металевих виробів, відлитих із
бронзи або міді, дзеркал, прикрас, статуеток, які часто виконувались у
“скіфському звіриному стилі”. Розвивалися в Ольвії керамічне
виробництво, ювелірне, деревообробне, ткацьке та інші ремесла.
Металургійні, ювелірні, текстильні підприємства працювали у Херсонесі.
Вироблялася різноманітна кераміка. Херсо-неські ремісничі вироби
збувалися не тільки у самому місті, а й за його межами — у скіфських
поселеннях Криму. По ріках Південної України багато з цих товарів
розходилися вглиб суходолу .

Причорноморські міські центри вели жваву заморську торгівлю Основною
статтею у торговому балансі (за винятком Херсонесу) був вивіз хліба.
Крім того, купці продавали у Грецію, а потім в Рим худобу, шкіри.
Експортувалися сіль, риба, рибні продукти . Поширеним товаром були
також раби. У свою чергу, ці міста ввозили із Греції вино і оливкову
олію, різні металеві вироби, тканини, мармур і вироби з нього, предмети
розкоші та мистецтва.

Грецькі міста мали високу культуру. Тут споруджувалися кам’яні будинки,
театри, оздоблені скульптурою, розписом і мозаїкою. На вулицях стояли
кам’яні стовпи з висіченими на них офіційними текстами.

Класове розшарування на рабовласників і рабів проявлялося досить
виразно.

Панівний клас складався з судновласників, купців, господарів ремісничих
майстерень, землевласників, лихварів та ін.

Було також багато вільних землеробів, ремісників, дрібних торговців. У
ремісничому виробництві Херсонесу переважали, наприклад, дрібні та
середні майстерні. Тому не можна недооцінювати тут роль дрібних
виробників, що складали значну частину населення .

Вільними повноправними громадянами були тільки чоловіки — уроженці
міста. Лише вони користувалися політичними правами, могли обіймати
державні посади. Набуваючи повноліття і політичних прав у повному
обсязі, мешканець Херсонесу приймав присягу, в якій говорилося: “Я буду
однодумним про врятування і волю держави і громадян… Я не буду скидати
демократичного ладу… Якщо я узнаю про якусь змову, що існує або
зароджується, я доведу про це до відома посадових осіб” . Чужоземці,
навіть ті, що постійно мешкали тут, політичних прав не мали. Однак в
окремих випадках за зроблену місту значну послугу їм могли бути надані
права повноправних громадян.

З часом склад міського населення поступово змінювався: у містах
з’являлося все більше майстрів або багатих громадян з “варварського
світу”.

Основну масу експлуатованих становили раби. Джерелами рабства були
військовий полон, народження від рабині, купівля на невільничих ринках
або у сусідніх племен. Праця рабів використовувалася у ремісничому
виробництві, на розробках солі, у домашньому господарстві, а частково і
в сільському господарстві. Так, раби працювали на клерах Херсонесу, де
кам’янистий грунт Герак-лійського півострова вимагав дуже великих затрат
праці для створення сприятливих умов для землеробства. До того ж раби
становили значну частину експорту.

Державний лад грецьких міст Причорномор’я будувався на тих же засадах,
що і політичний устрій античних полісів Греції. За формою правління ці
міста були демократичними або аристократичними республіками. Причому,
якщо у V—1I ст. до н.е. тут псрсважаь демократичний елемент і вирішальна
роль у політичному житті належала демосу, то, починаючи з І ст. до н.е.,
основні посади і фактичне управління опиняються у руках невеликої групи
аристократичних сімей, влада зосереджується у нової рабовласницької
аристократії, демократична республіка замінюється аристократичною .

Вищим органом державної влади у містах Північного Причорномор’я були
народні збори, які, наприклад у Ольвії, скорочено називалися “Народ” .
У роботі цих зборів брали участь лише повноправні громадяни міста (як
правило, греки), які досягли 25 років. Раби, чужоземці, жінки були
усунуті від управління. Практично це були збори міської общини
повноправних вільних громадян. Саме такими були збори ольвіополітів —
екклесія.

„iaOaE???§§§§§EEEE?

|

|

|

зборах вирішувалися усі найважливіші питання внутрішньої та зовнішньої
політики: регулювання морської торгівлі, прийняття у громадянство,
нормування грошової системи, укладання зовнішньополітичних угод і
договорів, звільнення іноземних купців від мита, нагородження грамотами
громадян, які мали відповідні заслуги перед містом, та ін. До
компетенції народних зборів входили також вибори посадових осіб і
контроль за їхньою діяльністю.

Значну роль в управлінні відігравала також Рада міста, яка була постійно
діючим органом влади. Обиралася вона народними зборами і являла собою
виконавчу владу. Рада міста готувала рішення народних зборів, перевіряла
кандидатури на виборні посади, контролювала діяльність виборних
посадових осіб. Керував роботою цього органу голова Ради, великим
впливом користувався її секретар. Обиралися вони на один рік.

У Херсонесі законодавчий процес мав такий вигляд. Проект декрету
розробляла спеціальна комісія, до складу якої входили три номофілаки і
діойкет (“той, хто стояв на чолі управління”). Підготовлений таким чином
декрет передавався до Ради, а потім надходив до народних зборів.
Характерно, що на розгляд Ради і народних зборів пропонувалося вже
готове рішення, яке приймалося без будь-яких змін і доповнень . У
результаті декрет видавався від імені “Ради і народу” .

Третьою ланкою міського управління були виборні колегії — магістратури
або окремі посадові особи-магістрати. Обрані з числа повноправних
громадян магістрати очолювали окремі галузі управління. Вони займалися
фінансами, роботою судових установ, військовими справами. Найбільш
впливовою серед міських магістратур була колегій архонтів. Вона
складалася з п’яти-шести чоловік, очолював її перший архонт. Колегія
архонтів керувала усіма іншими колегіями, могла скликати у разі
необхідності народні збори. Магістратом з справ культу був базілевс,
ім’ям якого позначався рік. Питаннями оборони відала авторитетна колегія
з шести стратегів. Щоправда, військами міста командував перший архонт.
Правовими питаннями займалася колегія продиків — юридичних радників.

Агораноми та астіноми наглядали за порядком в місті, станом шляхів і
громадських будівель, перевіряли правильність мір і ваги. У Херсонесі
вони, крім цього, контролювали керамічне виробництво, ставили тавро на
всі вироби з кераміки. До екстраординарних магістратів можна віднести
епімелетів, які стежили за вжиттям термінових заходів, виконували
спеціальні державні завдання .

Особлива увага приділялася фінансовим справам, у тому числі регулюванню
грошового обігу. Наприклад, у Херсонесі така впливова посадова особа, як
діойкет, була найвищим фінансовим магі-^ стратом, що контролював
державні доходи і витрати. Крім того, існували нижчестоящі фінансові
магістрати — скарбники.

Основу державного бюджету Ольвії становили єдина система ввізних і
вивізних мит на товари, а також різні види податків. Збирання їх
звичайно віддавалося на відкуп. Всіма грошовими надходженнями у міську
казну займалися спеціальні колегії “семи” і “дев’яти”. Значною статтею
доходів у містах Північного Причорномор’я, особливо в останні століття
до нової ери, були пожертвування багатих громадян, які вносили гроші у
міську казну, безплатно забезпечували місто хлібом у неврожайні роки.
Народні збори і Рада міста нагороджували таких громадян почесним
декретом, золотим вінком або статуєю. Подібних почестей міг удостоїтися
й іноземець, який зробив місту велику послугу. Йому надавалися торгові
привілеї та права громадянства.

В античних містах-державах функціонував суд. Так, в Ольвії суд складався
з декількох відділів, кожний з яких відав певним колом питань. У
судочинстві брали участь судді, обвинувачені, свідки.

У перших століттях нашої ери міста-держави Північного Причорномор’я
змогли зберегти колишню полісну структуру управління. Спроби вчинити
державний переворот, як це було, наприклад у Херсонесі в IV ст. до н.е.
і І ст. н.е., закінчилися невдачею. І все ж певні зміни відбувалися:
здійснювалася аристократизація міського управління, вищі адміністративні
посади передавалися невеликій групі аристократичних сімей тощо. Так, у
Херсонесі/ під тиском римських властей відбувалося скорочення кількості
1 магістратур, заміщення вищих магістратур римськими громадянами з числа
місцевих жителів, зосередження влади в руках першого архонта .

Про посилання аристократизації державного ладу свідчить і така
немаловажна обставина: в Ольвії приблизно до середини 111 ст. до н.е.
найважливіші закони створювалися у формі псефісмів, які пропонувалися
приватними особами. Псефісми поділялися на дві категорії — проксенічні
та почесні. Починаючи з середини III ст. до н.е., усі проксенії
висуваються приватними особами, а почесні декрети — різними колегіями
магістратів, окремими чи їх сукупністю: архонтами, архонтами і колегією
“семи”, комісією сінедрів. Таким чином, приблизно з середини III ст. до
н.е. прерогатива вносити у Раду та далі в народні збори проекти
відповідних постанов (почесних декретів, законів та ін.) відбирається
ольвійськими колегіями магістратів у приватних осіб, за останніми ж
резервується лише право виступати ініціаторами пропозицій зі скромних
проксенічних псефісмів .

В основу права міст Північного Причорномор’я було покладено правову
систему афінської рабовласницької демократії. Разом з тим на правовий
розвиток міст певним чином впливали звичаї і традиції місцевих племен,
які перебували у сфері впливу цих міст-держав або проживали по сусідству
з ними.

Основними джерелами права у зв’язку з цим були закони народних зборів,
декрети рад міст, розпорядження колегій посадових осіб, а також місцеві
звичаї.

Правовій регламентації підлягали майнові відносини. Існувала приватна
власність на жилий будинок, рухоме майно, худобу тощо. Земля могла
знаходитися як у приватній власності, так і в державній. У Херсонесі,
наприклад, клери належали приватним особам, але змогли бути і власністю
держави. Про це свідчить херсонеський напис, де йдеться про розпродаж
державою земельних ділянок. Поряд з приватними рабами були також й
міські раби. У Херсонесі практикувався відпуск на волю у формі посвяти
раба якомусь божеству. Причому храм або релігійна громада ставали ніби
покровителями вільновідпущеника. В Ольвії у 331 р. до н.е., коли місто
було оточене військами Запріона, одного з воєначальників Олександра
Македонського, міська влада була змушена піти на такий надзвичайний
захід, як відпуск рабів на волю.

Розвинутим було зобов’язальне право. Жвава зовнішня торгівля, роль
купецтва в економічному житті міст — зумовили появу таких договорів, як
позики, дарування, поклажі та ін. Багатий ольвіополіт Протоген був
удостоєний почесного декрету за те, що позичав Ольвії великі суми
грошей, коли місто перебувало у важкому становищі. Як правило, більшість
важливих угод купівлі-продажу здійснювалася при свідках, у державних
установах, у присутності чиновників, відкупщиків податків на торговельні
угоди. У Херсонесі, наприклад, якщо така угода здійснювалася у
приватному порядку, на ринку або на вулиці, продавець заявляв про це
агораномам, вказував розмір одержаної суми і разом з покупцем сплачував
податок .

Відома була і оренда землі. Поширеною вона була в Херсонесі, де
громадяни легко здавали в оренду свої земельні ділянки. Практикувалася
тут і наймана праця.

Щодо злочинів і покарань, то згідно з такою епіграфічною пам’яткою як
Херсонеська присяга, на першому місці у праві грецьких міст стояли
злочини державного характеру. До нихможна віднести: змову, спроби
повалення демократичного ладу, розголошення державної таємниці. Суворому
покаранню піддавався кожний, хто зраджував ворогам місто або його
володіння, замишляв щось проти Херсонсса або його громадян. Захищалася,
зрозуміло, і приватна власність.

До вільних людей застосовувалися такі покарання, як смертна кара,
штрафи, конфіскація майна. Фізичне знищення повсталих рабів свідчило про
те, що панування рабовласницького ладу оберігалося тут, як і в
метрополії, найжорстокішими покараннями.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter