Органи управління народним господарством

Економічна політика мала вирішальне значення для долі соціалістичної
держави. Наприкінці 1917 — на початку 1918 pp. радянська влада не мала
ні досвіду управління виробництвом, ні кадрів для цього, вона могла лише
організувати робітничий контроль над виробництвом. Функції контролю на
окремих підприємствах покладалися на спеціальні кадрові комісії або
безпосередньо на фабзавкоми. Створювалися територіальні ради робітничого
контролю. Як і в радянській Росії, в Україні створювалися також ради
народного господарства, наприклад Південна обласна рада народного
господарства в Донецько-криворізькому басейні. Проте скільки-небудь
значної роботи до весни 1918 p. ці органи здійснити не встигли.

У системі державних органів України наприкінці 1918 — на початку 1919
pp. значне місце відводилося тим її ланкам, які були призначені для
керівництва процесом становлення соціалістичного способу виробництва. У
ході визволення республіки від іноземних окупантів і перемоги над
національно-демократичними силами господарські органи довелося
створювати, по суті, на пустому місці. В січні 1919 p. Президія ВРНГ
РСФРР з метою надання допомоги Україні у відновленні народного
господарства затвердила спеціальну комісію ВРНГ при Тимчасовому
робітничо-селянському уряді. Члени цієї комісії склали основне ядро
відділу народного господарства України, головою якого став Е.Квірінг.
Раднаргосп України зосередив управління всією промисловістю республіки в
своїх руках. Централізація управління народним господарством та
застосування адміністративно-командних методів стали більшовицьким
засобом боротьби з господарською розрухою. Найбільш важливі промислові
підприємства і навіть цілі галузі промисловості були підпорядковані
главкам та центрам Раднаргоспу України безпосередньо, інші —
губраднаргоспам.

Господарська розруха, успадкована від імперіалістичної війни, подальше
загострення громадянської війни внесли нові корективи в структуру
органів управління економікою. 8 березня 1919 р. Раднар-ком України
прийняв запропоновані Раднаркомом РСФРР принципи об’єднання
Укрраднаргоспу з ВРНГ. У розвиток угоди Раднарко-мів РСФРР та УСРР про
об’єднання Укрраднаргоспу з ВРНГ Президія ВРНГ 25 березня 1919 р,
ухвалила рішення про встановлення єдиної економічної політики УСРР та
РСФРР. Воно було оформлене у вигляді спільної постанови ВРНГ та
Укрраднаргоспу.

Створювалися перш за все загальні для обох республік виробничі органи
ВРНГ: відділи, главки та центри. Вони безпосередньо встановлювали
виробничі плани багаточисельних підприємств, в тому числі в Україні, які
їм підпорядковувалися; складали та затверджували плани
матеріально-технічного постачання і розподілу продукції таких
підприємств. Підприємства все одержували від главка або центру за
нарядами і всю продукцію здавали главку або центру теж за нарядами. Таке
адміністративне посилення централізації в управлінні народним
господарством було засобом забезпечення в цих умовах керівництва
націоналізованою промисловістю.

Усі товарні фонди обох республік об’єдналися, і розподіл товарів
здійснювався за єдиними нормами Комісією використання при ВРНГ, до
складу якої входив також представник від УСРР.

Наприкінці 1919 p. після розгрому Денікіна довелося ще раз заново
створити всю систему управління народним господарством. За рішенням
Президії ВРНГ, прийнятим 18 грудня за згодою радянських властей України,
при Всеукрревкомі для керівництва господарськими органами України було
створено комісію на чолі з В.Чубарем. Уже на початку січня 1920 p. ця
комісія розпочала роботу як Організаційне бюро з відновлення
промисловості УСРР (Промбюро).

Майже одночасно з утворенням Промбюро в районі Південно-Західного фронту
на підставі спільної постанови Раднаркому РСФРР та Всеукрревкому від 11
січня 1920 p. було створено, спочатку з конкретним цільовим завданням
(керівництво Українською трудармією), раду Української трудармії — новий
господарський орган в Україні, який підпорядковувався Раді робітничої та
селянської оборони РСФРР, а згодом — Раді праці та оборони. Послідовно
проводилася лінія на встановлення контролю над економікою України з боку
центральних органів влади РСФРР.

1 грудня 1920 p. Промбюро УСРР було перетворено в Українську раду
народного господарства, У зв’язку з рішеннями IX з’їзду РКП(б) з
господарських питань потребувалося деяке уточнення також правового
становища Української ради трудармії.

Нове Положення про Українську Раду трудової армії встановило, що головою
Укррадтрударма є голова Раднаркому УСРР. Членами Укррадтрударма
призначалися представники ВРНГ, наркомів продовольства, землеробства, з
військових справ, шляхів сполучення, праці, Всеросійської центральної
ради профспілок, надзвичайного уповноваженого з постачання армії та
флоту, реввійськрад Південного і Південно-Західного фронтів.
Укррадтрударм здійснював функції загальноекономічного республіканського
центру.

Організація низового управління націоналізованими промисловими
підприємствами протягом періоду воєнного комунізму також змінювалася.
Прийняте на І Всеросійському з’їзді раднаргоспів З червня 1918 p.
Положення про управління націоналізованими підприємствами передбачало
призначення двох третин складу фабрично-заводського управління
раднаргоспами. При цьому професіональним об’єднанням (обласним або
республіканському) надавалась можливість висунути половину кандидатів
для призначення до колегії заводоуправління. Третину його складали
спеціалісти з числа технічних службовців.

Управління промисловими підприємствами організовувалося за принципом
класового підходу до комплектування органів управління. Воно базувалося
на принципі колегіальності, який на перших порах надавав змогу
робітникам набувати навичок господарського управління і створював умови
для контролю за діяльністю буржуазних спеціалістів. Колегіальність в
обговоренні питань управління підприємством поєднувалася з
відповідальністю окремих членів колегіальних управлінь за виконання
доручених ділянок роботи.

На початку 1920 р. до порядку утворення заводоуправлінь в Україні були
внесені деякі зміни. Посилилась роль державних господарських органів у
конструюванні правлінь підприємств, причому принцип виборності значною
мірою замінювався принципом підбору кандидатів. Намітилася тенденція до
зменшення числа членів колегій заводоуправлінь. Особливо підкреслювалася
особиста відповідальність окремих членів заводоуправлінь.

Загальну директиву партії та радянській державі про встановлення єдиного
начала в управлінні промисловістю дав ЇХ з’їзд РКП(б).

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter