UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75855
останнє поновлення: 2016-12-09
за 7 днів додано 12

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваДержавний устрій після ліквідації української державності
Автор
РозділІсторія, теорія держави і права, реферат, курсова
ФорматWord Doc
Тип документуРеферат
Продивилось1091
Скачало233
Опис
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

Державний устрій після ліквідації української державності

 

(перша половина XIX ст.)

 

У XVIII ст. російський царат свідомо і цілеспрямовано знищив одне з

найцінніших завоювань українського народу — його національну державу. На

початку XIX ст. Україна увійшла в новий період свого існування. Все, що

діялося з Україною та її народом у цей час, усі їх біди, в кінцевому

рахунку визначалося відсутністю у народу нації, власної держави. Тому

цей період слушно одержав назву бездержавності.

 

Місце Української держави заступила Російська імперія з її могутнім

централізованим бюрократичним апаратом. Усі українські землі відтепер

були підпорядковані центральним та місцевим органам влади і управління

Росії.

 

Центральні органи. На чолі Росії стояв цар, імператор — самодержавний

монарх. Він користувався необмеженою владою.

 

Зміцненню влади царя сприяла так звана "собственная его величества

канцелярия". У другій чверті XIX ст. її вплив на державні справи завдяки

близькості до особи імператора і розгалуженню її апарату був дуже

великим. Перше відділення канцелярії контролювало міністрів, а її третє

відділення — обіймала політична поліція. Воно було утворено у 1826 p.,

після повстання декабристів, для боротьби з революцією, вільнодумством і

спиралося на жандармський корпус. 3 1810 р. при особі імператора

знаходився дорадчий орган — Державна рада. Компетенцію її не було чітко

визначено.

 

На 1811 p. завершилася реформа центрального галузевого управління.

Замість колегій були утворені міністерства. На чолі міністерства стояв

єдиноначальник — міністр. Він безпосередньо підпорядковувався царю.

Діяльність міністерств координував Комітет міністрів — дорадчий орган.

На його засіданнях головував імператор. Рішення Комітету міністрів

вступали в силу лише з санкції імператора.

 

Колись могутній Сенат перетворився у вищу апеляційну інстанцію для судів

губерній.

 

Місцеві органи. На місцях владу вершили довірені особи царя —

губернатори та генерал-губернатори. Цар призначав їх з числа вищих

чиновників, знатних дворян.

 

Губернатор був представником вищої урядової влади і очолював губернію,

здійснював владу адміністративну та поліцейську. Він спирався на

губернське управління, яке складалося з віце-губернатора, радників,

прокурора. В губернії також функціонували губернські галузеві установи

(казенна палата, рекрутське присутствіє, з 1840 p. — палата державних

маєтностей та ін.). Це були органи відповідних міністерств на місцях,

але вони також підлягали губернатору. У своїй діяльності губернатор

спирався на станові дворянські збори.

 

Генерал-губернатор очолював декілька губерній. Він наділявся

надзвичайними повноваженнями — поєднувавши владу цивільну і військову.

 

У повіті влада належала земському суду (до 1837 p. він мав назву —

нижчий земський суд) на чолі з капітаном-ісправником. Земський суд був

одночасно адміністративно-поліцейською установою і судовим органом.

 

Кількість міст, які користувалися самоврядуванням за магдебурзьким

правом, поступово зменшується. У 1835 p. було скасовано самоврядування у

-----> Page:

0 [1] [2] [3]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ