Реферат на тему:
Вплив появи ЕОМ на процеси управління.
В другій половині 60-х років великі продуктивні ЕОМ були застосовані в
діяльності організацій, що дозволило змістити акценти в інформаційних
технологіях з оформлення документів на обробку змісту певної інформації.
Це стало початком формування “електронної“ чи “комп’ютерної“ технології.
Як відомо, інформація технологія управління повинна містити щонайменше
три базових компоненти обробки інформації: облік, аналіз і прийняття
рішення. Проте значного ефекту в той час за рахунок впровадження
інформаційних технологій досягнуто не було. Це обумовлювалось тим, що
безпосередній користувач інформації був віддаленим від засобів вводу,
обробки та виводу інформації. З появою персональних комп’ютерів, засоби
спілкування з користувачем інформації, образно говорячи, “прийшли” на
робочі місця користувачів. Це дозволило раціоналізувати повсякденну
діяльність працівників управління. В результаті цього з одного боку на
нижніх рівнях управління суттєво зміцнюється весь фундамент управління
за рахунок посилення горизонтальних зв’язків, з іншого боку зменшується
навантаження на верхні рівні управління, що дозволяє зосередити увагу
останніх на вирішенні стратегічних довготермінових задач. Зростання
можливостей інформаційних технологій дозволяє все ширше використовувати
їх нові можливості з метою підвищення праці менеджерів всіх ланок.
Засоби організаційної техніки.
Призначення організаційної техніки.
Найбільш ефективний шлях скорочення трудових затрат управлінського
персоналу полягає у впровадженні в практику ділової діяльності
інформаційних технологій. Використання технічних засобів спрямовується
на досягнення найбільшої повноти інформації, її достовірності,
максимальної зручності у використанні з точки зору форми представлення,
оперативності, якості. Матеріальною основою інформаційних технологій є
засоби комп’ютерної та організаційної техніки. Засоби організаційної
техніки повинні максимально механізувати або автоматизувати (в
залежності від типу технічних засобів) практично всі процедури
технологічного процесу обробки документів. Підтримка процесів управління
супроводжуючими документами здійснюється шляхом ведення діловодства і
пов’язується з створенням, збереженням, передачею та використанням
великих масивів документованої інформації, що вимагає великих трудових
затрат. Основна частина операцій обробки документації носить технічний і
формально-логічний характер, хоча в останній час в деяких випадках
застосовуються засоби з елементами штучного інтелекту.
Носії інформації
До них відносяться несвітлочутливі носії інформації на паперовій основі;
носії для репрографічних процесів (термопапір, діазопапір, фотоплівка,
калька, папір багатошаровий для електроіскрового копіювання та інші);
мікроносії візуальної інформації; звуконосії; відеоносії; магнітні носії
для запису кодованої інформації; машинні перфоносії для запису кодованої
інформації.
Засоби підготовки документів.
До цього класу засобів відносяться ручні письмові засоби; друкарські
машинки; диктофонна техніка; друкарські пристрої персональних
комп’ютерів і графопобудовувачі; спеціалізовані програмні продукти для
персональних комп’ютерів.
Найпоширенішими є ручні письмові засоби (ручки, олівці та інші).
Останнім часом для запису інформації широко використовуються диктофони.
Диктофонами називають пристрої для запису та відтворення усної мови.
Вони використовуються для підготовки листів, приказів, доповідних
записок, відтворення ходу зборів, нарад, засідань, доповідей, лекцій і
т.п. Відтворення запису може здійснюватися з сповільненням, що дозволяє
якісніше проводити розшифровку інформації.
Принтер – це периферійний друкуючий пристрій персонального комп’ютера,
який дозволяє отримувати тверду копію даних. Принтери бувають трьох
видів: матричні, струменеві та лазерні. Принтер володіє обновлюваною
пам’яттю (буфером) в яку заноситься черговий блок інформації. Як
правило, у більшості сучасних моделей використовується поточковий спосіб
перенесення букв та інших графічних об’єктів з пам’яті комп’ютера на
папір, плівку чи проміжний твердий носій зображення. Матричні принтери є
найдешевшими і мають найменшу вартістю друку. Друковані символи
складаються з точок. В процесі друку маленькі голки друкуючої головки
притискається до фарбуючої стрічки, яка залишає слід (точку) на папері.
Найчастіше зустрічаються матричні принтери 9-ти та 24-рьох голкові.
Недоліками матричних принтерів є те, що вони створюють значний шум при
роботі, у більшості відсутня можливість кольорового друку, та крім того
якість друку падає через зношування стрічки. Якість друку струменевих
принтерів коливається між якістю матричного та лазерного – все залежить
від конструктивних можливостей. Струменеві принтери наносять слід на
твердий носій капельками чорнил, які спрямовано розбризкують на
сторінку. Лазерні принтери найдорожчі, але, в той же час, найякісніші.
Їх робота подібна до роботи фотокопіювальних апаратів. Зображення
“записується “ на світлочутливий барабан за допомогою лазера. Після чого
лист паперу пропускається через фарбуючу суміш (тонер) у вигляді
дрібного порошку. “Засвічені ділянки вибирають фарбуючу суміш, котра
пізніше вплавляється в папір під впливом тепла. Переваги струменевих та
лазерних принтерів полягає в тому, що вони працюють з мінімальним шумом
та високою швидкістю. Недоліком є те, що вони достатньо дорогі та їхні
механізми вимагають обережного поводження у використанні. Крім того
лазерні принтери вимагають якісного паперу.
Засоби репрографії і оперативної поліграфії.
До них відносяться засоби фотокопіювання; засоби діазокопіювання; засоби
електрофотографічного копіювання; засоби термографічного копіювання;
машини електронно-іскрового копіювання; засоби різографічного копіювання
(дуплікатор); засоби мікрографії; машини для гектографічного
(спиртового) друку; машини для трафаретного (ротаційного) друку;
обладнання для оперативного офсетного друку.
Засоби репрографії та оперативної поліграфії – це сукупність машин, що
призначені для копіювання та тиражування документів. В процесі
копіювання приймають участь оригінал, копія та посередник (проміжний
носій, що використовується для передачі зображення з оригіналу на
копію). Взаємне розміщення, фізико-хімічні властивості копіювального
матеріалу, оригінал, посередник, світлочутливий чи інший сприймаючий
шар, на який проводиться репродукціювання, а також джерело світла
характеризують спосіб копіювання.
Під час світлокопіювання в апаратурі використовується прозорий оригінал
(калька) і світло (діазо) копіювальний папір чи плівка, чутливі до
ультрафіолетових променів. Основна перевага світлокопіювання полягає в
дешевизні копій, отриманні позитивного зображення без проміжного
негативу і високій роздільній здатності діазоматеріалів. Але отримані
копії з часом вицвітають і не можуть використовуватися.
Фотокопіювання (технічна фотографія) – процес отримання копій на
чутливих до впливу світла матеріалах, що використовують галоїдні
з’єднання срібла, дозволяє працювати з оригіналами із штриховим та
тоновим зображенням і використовується для копіювання текстових та
графічних документів. Фотокопіювання дозволяє отримувати високоякісні
копії. Але широке застосування обмежується високою вартістю і складністю
обробки матеріалів – проявлення, закріплення, які вимагають застосування
рідких хімікатів у затемнених приміщеннях. Ці фактори обмежують
використання фотокопіювальних процесів в офісній діяльності.
Термографічне копіювання – процес отримання копій, що базується на
використанні термочутливих шарів, що змінюють свої фізичні властивості
під впливом інфрачервоних променів, які проходять чи відбиваються від
поверхні оригіналу. Термокопіювальний спосіб виготовлення копій – один з
найпростіших. За допомогою термокопіювальних апаратів прямим чи
опосередкованим методом можна отримати копію з листових документів з
текстовою чи графічною інформацією. Термографічне копіювання володіє
деякими перевагами у порівнянні з іншими методами в оперативності
роботи, компактності та дешевизні апаратури. Але невисока якість
отримуваних копій і відносно велика вартість спеціального
термореактивного і термокопіювального паперу обмежує сферу його
застосування.
Електрофотографічне (електрографічне) копіювання – це процес отримання
копій, що базується на використанні ефекту фотопровідності високоомних
напівпровідникових матеріалів, нанесених на матеріал копії чи
посередника, і їх здатності втримувати за допомогою електростатичних сил
барвник. Під електрографією в даний час розуміють два способи отримання
фотозображень на спеціальних поверхнях, електричні властивості яких
змінюються у відповідності з кількістю світлової енергії, що ними
сприймається. У першому випадку – непереносимого копіювання –
використовують спеціальний чутливий до світла фотопровідниковий папір,
покритий шаром діелектрика, що містить дрібні частки напівпровідника
(наприклад, окису цинку), що нанесений на паперову основу. Оригінал
копійованого документу експонується (фотографується) на поверхню
світлочутливого шару, який заряджений до високого електричного
потенціалу. Під дією світла електричний заряд стікає з освітлених
ділянок. Далі папір “проявляється“ за допомогою порошку – барвника, який
закріплюється до темних місць, які зберігають високий потенціал. В
іншому випадку переносного копіювання використовуються проміжні носії
різної форми покриті шаром фотопровідника, який виконує роль
посередника, на якому формується зображення оригіналу, що копіюється.
Цей шар заряджається, коли на нього проектується зображення оригіналу.
Далі проводять проявлення фарбуючого порошку – тонеру. На поверхню
посередника з наліпленим до темних місць експонованого зображення
тонером накладають листи звичайного паперу, на якій віддруковується
барвник, тобто проводиться перенесення зображення. Відбиток
“закріплюється “ розігрівом – і копія готова. Цей спосіб копіювання
називають також ксерографією. Найпопулярнішими копіювальними апаратами
цього типу є продукція компанії XEROX Corp.
Електрофотографічна апаратура дозволяє отримати найкращу після
фотографії якість копій на звичайному чи фотонапівпровідниковому папері.
Можливе отримання копій на обох сторонах листа, кольорове копіювання. На
електрофотографічній апаратурі можна отримувати копії з мікрофільмів.
Електрофотографічні способи копіювання і апаратура отримали найбільше
поширення в світі. До основних її переваг відносяться: висока якість
копій на звичайному папері, висока продуктивність роботи та дешевизна
копій, можливість виконання додаткових операцій по обробці копій.
Недоліки: відносно висока вартість і складність апаратури, висока
вартість витратних матеріалів (картриджів), особливо для персональних
копірів. Недоліком апаратури безпосереднього копіювання є необхідність
застосування спеціального електрофотографічного паперу, що обмежує сферу
її застосування.
Електронно-іскрове копіювання грунтується на принципі поелементного
зчитування зображення оригіналу фотоелектричним пристроєм, перетворення
сигналу і відтворення зображення електротермічним способом на матеріалі
копії. Цей метод базується на випалюванні з допомогою іскрового заряду
поверхні спеціального багатошарового чи іншого матеріалу в місцях, які
відповідають зображенню. Основне призначення цього способу репрографії –
це виготовлення трафаретних форм для процесів оперативної поліграфії
(ротаційного друку).
Мікрографія – це процес виготовлення фотографічним способом з оригіналів
документів сильно зменшених їх копій – мікроформ, що отримуються на
носіях інформації, що містять одне або декілька зображень з кратністю
зменшення від 7 до 150. Основну частину процесів у фільмографії складає
мікрофільмування. Воно є високоефективним засобом копіювання інформації
на фотоматеріали. Отримані мініатюрні копії зручні для збереження та
використання, хоча і вимагають при читанні збільшувальної апаратури.
Різографія – це метод отримання зображення, яке об’єднує в собі переваги
трафаретного друку (економічність, продуктивність, надійність) з
сучасною цифровою обробкою (висока якість представлення даних). Різограф
є “золотою серединою“ між типографським друком і звичайними
копіювальними апаратами, що працюють по принципу електрофотографії.
Процес копіювання на різографі умовно можна розбити на два етапи:
підготовка робочої матриці і власне друк. Перший етап полягає в тому, що
спочатку оригінал зображення зчитується сканером різографу, після чого
отримана цифрова інформація, оброблена вбудованим мікропроцесором,
використовується термоголовкою чи лазерним пристроєм для створення
трафарету на спеціальному носії – майстер – плівці. У відповідності зі
зчитаним сканером зображенням пропалюються дрібні отвори у відмотаному
куску майстер – плівки. Після цього трафарет натягується і закріплюється
на розкатному барабані і просякає барвником. Перший етап триває 17-30
секунд і завершується виготовленням першого контрольного відтиску.
Другий етап полягає в тому, що на папір наноситься спеціальний
пастоподібний барвник, що виготовляється на основі гліцерину і
знаходиться в спеціальних герметичних тубах. Туба з барвником
знаходиться всередині барабану, що фарбує. Фарба продавлюється скрізь
барабан в отвори в трафареті та попадає на папір, що знаходиться під
барабаном, що обертається. Швидкість виготовлення копій лежить в межах
від 60 до 130 копій на хвилину. Різографія передбачає створення і
багатоколірного друку, який послідовно здійснюється на різографі кожною
фарбою окремо.
До засобів оперативної поліграфії відносять гектографи, ротатори, малі
офсетні машини, що працюють на основі спрощеної поліграфічній
технології. Суть поліграфічного процесу полягає в багатократному
переносі фарбуючого шару з печатної форми на сприймаючу поверхню. В
результаті цього формується зображення, яке з визначеним рівнем точності
дублює оригінал. Різні методи багатократного отримання однакових
зображень поліграфічними засобами об’єднуються під загальною назвою –
друкарські процеси.
До основних процесів оперативного тиражування, що застосовуються в
копіювально-розмножувальних службах закладів, організацій, та
підприємств, відносяться гектографічний та офсетний, що є різновидами
плоского друку (спосіб друку, при якому елементи, що друкуються, та
прогалини між ними розміщені практично в одній площині і володіють
здатністю вибірково змочуватися фарбою).
Спосіб гектографічного друку включає в себе операції по виготовленню
друкованої форми, нанесенню на неї гектографічної фарби і отримання
відтисків в гектографічному розмножувальному апараті шляхом перенесення
частини фарбуючого шару з гектографічної форми на папір, попередньо
зволожений розчинником (спиртом).
На відміну від класичних способів плоского друку при трафаретному друці
зображення формується на спеціальній поверхні (печатній формі), а вже
звідти передається на поверхню, що сприймає зображення. При трафаретному
друці зображення формується в глибині формного матеріалу. Це друк не з
форми, а крізь форму. Для цього способу потрібно підготувати форму для
друку таким чином, щоб елементи, що друкуються, пропускали фарбу, а ті
що не друкуються – затримували. Трафаретний спосіб тиражування на
ротаторах використовується лише для однофарбного друку текстових та
графічних документів з форм друку, виготовлених машинописним,
електронно-іскровим чи термокопіювальним способами.
При офсетному друку друковані та недруковані елементи мають різні
фізико-хімічні властивості (друковані сприймають фарбу, недруковані
відштовхують) в результаті чого фарба утримується лише на елементах, що
друкуються. Офсетні способи використовуються для виготовлення
високоякісних багатоколірних відтисків текстового та графічного
матеріалу, що використовується в управлінській науково-технічної,
рекламної та іншої діяльності. .
Засоби обробки документів
До цього класу відносяться фальцювальні, бігувальні, перфоруючі і ріжучі
машини (фольдери); листовідбірні та сортувальні пристрої; скріплююче і
склеююче обладнання; конвертовідкриваючі і ріжучі пристрої; машини для
нанесення захисних покриттів на документ (ламінатори і лакофарбувальні
станки); адресувальні, штемпелювальні і франкірувальні (для нанесення на
конверт знаків поштової оплати) машини; машини для знищення документів
(шредери); агреговані лінії для обробки кореспонденції.
Таке обладнання часто агрегується для виконання комплексу функцій.
Зокрема агрегована машина для фальціювання, біговання (тобто,
видавлювання канавки на листах паперу), перфорування і різки називається
фольдером, а машина для виконання операцій штемпелювання і нанесення на
конверт знаків поштової оплати – франкінгмашина.
Засоби електрозв’язку.
До засобів електрозв’язку відносяться засоби і системи телефонного і
телеграфного зв’язку, факсимільної передачі інформації, комп’ютерних
мереж та інші.
Телефонний зв’язок за допомогою телефонних апаратів забезпечує достатньо
ефективну та відносно недорогу форму діалогу. З кожним роком
розширюються експлуатаційні характеристики апарату, підвищуються
зручність користування та можливості під’єднання додаткових приладів.
Впровадження квазіелектронних і електронних автоматичних станцій з
програмним забезпеченням, створення цифрових та волоконно-оптичних
систем зв’язку, довідково-інформаційних систем, зв’язок з якими
здійснюється по автоматично комутаційній телефонній лінії, призвели до
корінних перетворень телефонних апаратів. Сьогодні в телефонних апаратах
широко застосовуються спеціалізовані інтегральні схеми а також
мікропроцесорні системи, які забезпечують широкий спектр додаткових
можливостей і перетворюють телефонний апарат в багатофункціональний
абонентський телефонний пристрій.
Телефонні апарати загального використання призначені для під’єднання до
автоматичних телефонних станцій. З початку 80-х років в багатьох країнах
почали широко використовувати стільниковий (мобільний) телефон, який на
відміну від радіотелефону забезпечував продовження розмови при
переміщенні по території від одного стільника (зони, що обслуговується
одною базовою станцією) до іншого. Ряд провідних фірм розпочали випуск
декількох видів радіотелефонів: мобільні, транспортабельні, персональні,
портативні. Мобільні радіотелефони, які встановлюються в автомобілях,
історично були найпершими засобами радіотелефонного зв’язку.
Транспортабельні володіють характеристиками мобільних, та крім того
дозволяють абонентам вести переговори на деякій віддалі від автомобіля.
Портативні радіотелефони легко розміщаються в дипломаті. Сучасні
персональні радіотелефони малогабаритні та легко поміщаються в кишені.
Сьогодні інтенсивно розвивається факсимільний зв’язок, який забезпечує
метод передачі на віддаль графічної та букво-цифрової інформації, а
також рукописних повідомлень з відтворенням на приймачі в формі,
аналогічній переданій. В більшості випадків для передачі факсимільного
зв’язку використовується звичайна телефонна мережа. Типовий факсимільний
апарат містить телефон, пристрій зчитування та відтворення зображення,
та ряд додаткових пристроїв. В багатьох випадках використовується
факс-модем, який дозволяє передати функції факса комп’ютеру. Програмна
підтримка факс-модему звичайно передбачає з’єднання та набір заданого
номеру абонента, архівування повідомлень, створення каталогів, розсилка
по списку адресатів, відправлення в заданий час, автовідповідь.
Останнім часом досить популярною стала система персонального оповіщення.
Пейджер – це компактний радіоприймач, який працює в діапазоні
ультракоротких хвиль та приймає закодовані в певному форматі текстові та
цифрові повідомлення. Зв’язок здійснюється наступним чином: ви дзвоните
в бюро, називаєте абонентський номер потрібного абонента та диктуєте
повідомлення. Набраний оператором текст поступає на центральний термінал
та базовий передавач і передається в ефір. Абонент в зоні прийому
отримує повідомлення на протязі декількох секунд. На відміну від
стільникового, цей зв’язок односторонній.
Поряд з телефонними успішно використовуються телеграфні мережі. Серед
найвідоміших можна навести міжнародну телеграфну мережу для передачі
повідомлень між підприємствами та організаціями у всьому світі (TELEX –
teleprinter exchange service). Ця мережа охоплює телексні вузли,
спеціальні лінії зв’язку та кінцеві абонентські пристрої – телетайпи,
параметри яких стандартизовані.
Засоби збереження, пошуку і транспортування документів.
До них відносяться первинні засоби збереження документів (папки і т.д.)
та вторинні засоби збереження документів (шафи, стелажі і т.д.);
картотеки і картотечне обладнання; візочки для транспортування
документів; ліфтове обладнання; транспортери і конвеєри; пневматична
пошта; обладнання для збереження носіїв інформації. Ці засоби
використовуюся для оптимальної обробки фізичних носіїв інформації та
забезпечення їх ощадного використання.
Банківська організаційна техніка.
До цього класу відносяться машини для підрахунку купюр; детектори валют;
машини для упаковки банкнот; банкомати. Технологія обробки готівки в
сучасному банку передбачає щонайменше чотири етапи: прийом, облік,
обробка готівки, пакування грошей для тривалого зберігання (каса,
перерахунок) обмін і (або) розмін іноземної валюти (обмінний пункт),
видача грошей клієнтам банку (каса видачі). Перші етапи передбачають
перевірку достовірності банкнот. На всіх перерахованих етапах виникають
наступні задачі: зменшення затрат праці, зменшення ризику помилок чи
зловживань зі сторони персоналу, полегшення контролю за переміщенням
грошей, систематизація відомостей про поступлення та витрати готівки та
інші. Вирішення цих завдань може базуватися лише на використанні
високоефективної техніки.
Список літератури.
Автоматизированные информационные технологии в экономике. Под. ред.
Г.А.Титоренко – М. Компьютер ЮНИТИ, 1998, – 336 с.
Бердтис А. Структуры данних. – М.: Статистика, 1974, – 408 с.
Блек Ю. Сети ЭВМ : протоколы, стандарты, интерфейсы. -М.: Мир, 1980.
Бойко В.В., Савинков В.М. Проектирование баз данных информационных
систем. -М.: Финансы и статистика, 1992.
Бойков.В., Савинков В.М. Проектирование баз данных информационных
систем. М. Мир 1997.
Боэм Б.У. Инженерное программирование для проектирования программного
обеспечения. -М.: Радио і связь, 1985, -512с.
Брябрин В.М. Программное обеспечение персональных ЭВМ. – М.: Наука,
1988.
Васильев В.Н. Организация, управление и экономика гибкого
интегрированного производства в машиностроении. – М.: Машиностроение,
1986. –312 с.
Вершинин О.В. Компьютер для менеджера. – М.: Высшая школа, 1990.
Вычислительные машины, системы и сети/ Под ред. А.П.Пятибратова. – М.:
Финансы и статистика, 1991.
Герасименко В.А. Защита информации в автоматизированных системах
обработки данных. – В 2-х кн. – М.: Энергоатомиздат, 1994.
Гершгорин Л.Г. Что такое АРМ бухгалтера. – М.: Финансы и статистика,
1988.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
