.

Діюча система оподаткування підприємств (диплом)

Язык: украинский
Формат: дипломна
Тип документа: Word Doc
849 22853
Скачать документ

Дипломна робота

на тему:

Дiюча система оподаткування пiдприємств

План

TOC \o “1-2” \n \h \z HYPERLINK \l “_Toc532283546” Вступ

HYPERLINK \l “_Toc532283547” 1. Теоретичні та організаційно-правові
засади системи оподаткування підприємств в Україні

HYPERLINK \l “_Toc532283548” 1.1. Теоретико-методологічні засади
системи оподаткування в Україні

HYPERLINK \l “_Toc532283549” 1.2. Генезис системи оподаткування
України

HYPERLINK \l “_Toc532283550” 1.3. Податки і податкове регулювання
фінансово-господарської діяльності підприємств

HYPERLINK \l “_Toc532283551” 2. Аналіз діючої системи оподаткування
підприємств (на прикладі УМГ “Прикарпаттрансгаз”)

HYPERLINK \l “_Toc532283552” 2.1. Склад, структура податків та
динаміка рівня оподаткування підприємств

HYPERLINK \l “_Toc532283553” 2.2. Корпоративний податковий менеджмент

HYPERLINK \l “_Toc532283554” 2.3. Оцінка ефективності та оптимізації
системи оподаткування підприємств

HYPERLINK \l “_Toc532283555” 3. Порівняльний аналіз корпоративного
оподаткування в контексті міжнародного досвіду

HYPERLINK \l “_Toc532283556” Висновки

Зміст

TOC \o “1-2” \h \z HYPERLINK \l “_Toc532283580” Вступ PAGEREF
_Toc532283580 \h 4

HYPERLINK \l “_Toc532283581” 1. Теоретичні та організаційно-правові
засади системи оподаткування підприємств в Україні PAGEREF
_Toc532283581 \h 7

HYPERLINK \l “_Toc532283582” 1.1. Теоретико-методологічні засади
системи оподаткування в Україні PAGEREF _Toc532283582 \h 7

HYPERLINK \l “_Toc532283583” 1.2. Генезис системи оподаткування
України PAGEREF _Toc532283583 \h 16

HYPERLINK \l “_Toc532283584” 1.3. Податки і податкове регулювання
фінансово-господарської діяльності підприємств PAGEREF _Toc532283584
\h 21

HYPERLINK \l “_Toc532283585” 2. Аналіз діючої системи оподаткування
підприємств (на прикладі УМГ “Прикарпаттрансгаз”) PAGEREF
_Toc532283585 \h 33

HYPERLINK \l “_Toc532283586” 2.1. Склад, структура податків та
динаміка рівня оподаткування підприємств PAGEREF _Toc532283586 \h 33

HYPERLINK \l “_Toc532283587” 2.2. Корпоративний податковий менеджмент
PAGEREF _Toc532283587 \h 60

HYPERLINK \l “_Toc532283588” 2.3. Оцінка ефективності та оптимізації
системи оподаткування підприємств PAGEREF _Toc532283588 \h 69

HYPERLINK \l “_Toc532283589” 3. Порівняльний аналіз корпоративного
оподаткування в контексті міжнародного досвіду PAGEREF _Toc532283589
\h 79

HYPERLINK \l “_Toc532283590” Висновки PAGEREF _Toc532283590 \h 92

HYPERLINK \l “_Toc532283591″ Список використаної літератури PAGEREF
_Toc532283591 \h 96

Вступ

При створенні незалежної України 1991 році передбачалося, що всі
подальші процеси будівництва держави будуть спрямовані на утворення
України, як багатої і авторитетної країни.

Особливою проблемою залишається перехід до суто економічних відносин
товаровиробників з державою, подолання економічно необґрунтованого
втручання державних відомств у діяльність підприємств і організацій.
Поряд із цим не менш вважливою проблемою для вітчизняних підприємств є
відсутність стабільної податкової системи. Постійні зміни та доповнення
до податкового законодавства призводять до невиконання прогнозних
показників виробничо-господарської діяльності підприємств та їх кінцевих
результатів – прибутку, рентабельності, окупності капітальних вкладень
тощо. Це створює фактор невизначеності в організації підприємницької
діяльності. Крім того, не можна заперечувати, що для окремих підприємств
сума податків, що сплачується відповідно до діючого законодавства,
обтяжлива і створює передумови для подорожчання продукції, звужує при
цьому ринок її збуту.

Надмірне збільшення податкового навантаження може привести до руйнування
ринкового механізму, депресії та соціально-економічної дестабілізації.
Суб’єкти підприємницької діяльності вирішують питання щодо зниження
податкового навантаження самостійно неофіційними шляхами, виводячи свої
відносини з іншими суб’єктами за межі офіційної економіки. За рахунок
цього, вони мають змогу зменшити свої витрати, знижувати ціни на свою
продукцію, активізувати попит на неї.

Характерною особливістю діючої податкової системи є і те, що крім
великої кількості та суттєвих за величиною податків, в Україні
формуються численні державні бюджетні та позабюджетні фонди цільового
призначення, що значно ускладнює систему оподаткування та обтяжує
платників податків.

Звідси можна зробити висновок, що вивчення проблем податкової системи,
усунення або пом’якшення її недоліків – що спрямоване на покращення
економічної діяльності кожного підприємства зокрема та держави в цілому
– це і є основне завдання даної дипломної роботи.

Предмет дослідження – це податкові платежі до бюджету, оцінка
ефективності податкових платежів та їх менеджмент.

Об’єкт дослідження – система оподаткування підприємств в Україні,
податкове адміністрування та менеджмент, шляхи оптимізації податкових
платежів на рівні підприємства.

Мета роботи полягає у комплексному дослідження існуючої теорії та
практики оподаткування підприємств, виявленні переваг та недоліків засад
вітчизняного корпоративного оподаткування в порівнянні з зарубіжним.

Методологічною основи для написання роботи послужили:

Закони України.

Постанови Верховної Ради України.

Декрети Кабінету Міністрів України.

Робота складається з трьох розділів:

Перший розділ роботи покликаний створити основу для аналізу податкової
системи України, її генезису та взаємозв’язок податкових платежів
підприємства з нею.

У наступному розділі проаналізовано систему оподаткування підприємств,
яка діє на даний момент. Метою даного розділу стало не тільки
законодавче обґрунтування системи збору податків та обов’язкових
платежів, а й її практичне застосування у повсякденній діяльності
підприємства. Також приділено увагу питанням корпоративного податкового
менеджменту як основної ланки фінансового менеджменту.

Третій, заключний, розділ є спробою окреслити основні напрями
вдосконалення системи оподаткування підприємств, покращення їх
фінансового стану на прикладі зарубіжних країн. При цьому основна увага
приділена аналізу податкової системи в Франції.

Дипломна робота складається з трьох розділів, вступу, висновків, списку
використаної літератури, 6 таблиць, двох графіків та діаграми. Основний
текст роботи висвітлено на 98 сторінках тексту.

1. Теоретичні та організаційно-правові засади системи оподаткування
підприємств в Україні

1.1. Теоретико-методологічні засади системи оподаткування в Україні

Податки є необхідною ланкою економічних відносин в суспільстві з моменту
виникнення держави. Податкова система – основа фінансово-кредитного
механізму управління та один із найважливіших важелів впливу на
економіку. В Україні конституційно закріплено обов’язок сплачувати
податки і збори в порядку і розмірах встановлених законом, та визначено,
що система оподаткування встановлюється виключно шляхом прийняття
відповідних законів.

Податкове законодавство в Україні сформоване на основі нормативної бази,
успадкованої від командно-адміністративної системи. Основи української
національної податкової політики розроблялись під тиском обставин без
належного податкового обґрунтування та аналізу макро і мікроекономічних
наслідків запровадження різних податків і розміру їх ставок, без
урахування світового та історичного досвіду формування і розвитку
податкових систем. Більшість рішень щодо формування податкової системи в
Україні приймалось відповідно до особистих знань, інтуїції чи інтересів
керівництва держави та їх організаційних структур.

Відсутність науково обґрунтованих підходів до формування національної
податкової системи та до аналізу наслідків від її впровадження робили і
роблять систему оподаткування не ефективним антикризовим засобом, а
однією із основних причин загострення економічної кризи.

Проблема побудови ефективної податкової системи – одна із найбільш
актуальних в процесі становлення в Україні ринкових відносин та
інтегрування української економіки в світовий ринок, її вирішення
повинно здійснюватися шляхом вивчення, аналізу і творчого осмислення як
існуючої в Україні законодавчої бази, так і накопиченого в світі досвіду
в сфері оподаткування.

Чинному законодавству України притаманно включення його до бюджетного
права, що і виділяє у податковому регулюванні фіскальні функції.
Розповсюджена ідея про те, що податки – це лише засіб наповнення
державного бюджету або, інакше, джерело коштів, необхідних для
функціонування держави безпідставна і обмежена. В дійсності податки
суттєво впливають на діяльність господарюючих суб’єктів, податкова
система виконує функцію структурування економіки, створює і посилює одні
зв’язки або послаблює інші. Недоцільно акцентувати увагу лише на
наповненні бюджету з податкових джерел, ігноруючи при цьому те, яким
чином процедура його наповнення впливає на економічні процеси. Мова
повинна йти про розробку такої податкової системи, яка б забезпечувала
або, хоча б, не стримувала розвиток економіки.

Існуюча податкова система не тільки не заохочує, а в ряді випадків прямо
перешкоджає зусиллям підприємств щодо розвитку виробництва і підвищення
його рентабельності. Вона часто не відповідає цілям економічної, у тому
числі промислової політики держави.

Податки не люблять платити всі, і це характерно для будь-якої країни.
Але в Україні багато хто не сплачує податки тому, що вони великі за
обсягом, несправедливі та їх сума не відповідає тій користі, що
отримується від держави. Закони, що регламентували податкову систему в
Україні, весь час змінювалися з метою їх погодження з процесами, які
мали місце у житті суспільства за відсутності єдиної податкової
політики.

Закони про нові податки, збори та обов’язкові платежі приймаються
відповідно до поточних потреб у фінансуванні доходної частини бюджету
(зазначимо, що в Україні встановлено 24 загальнодержавних і 16 місцевих
податків і зборів, обов’язкових платежів). За таких умов суб’єкти
господарювання та фізичні особи опиняються в критичному становищі –
більшість громадян в державі просто не в змозі встигнути за змінами,
вони не знають, що саме, коли і за яким механізмом вони повинні
сплачувати.

В процесі реформування податкової системи України чинні норми та
положення, що регулюють процес оподаткування, повинні бути перероблені у
відповідності до обраних пріоритетів та напрямків розвитку податкової
системи, привести їх до впорядкованої, єдиної, логічно узгодженої
системи.

Проведення податкової реформи в Україні повинно ґрунтуватися на таких
засадах реформування системи оподаткування:

1) загальне спрощення правової бази оподаткування, забезпечення
зрозумілості норм основного законодавчого акту з оподаткування ;

2) уніфікація підходів і методів визначення елементів за всіма
податками (зборами) та вимог до ведення обліку нарахування податків
(зборів);

3) зменшення кількості податків та скасування податків (зборів,
обов’язкових платежів), витрати на адміністрування яких перевищують
доходи від їх стягнення;

4) зниження рівня податкового навантаження на суб’єктів оподаткування та
зрівняння податкового тиску на різні категорії платників податків;

5) зменшення ставок податків (зборів) з одночасним збільшенням
податкової бази, що означає максимальне розширення кола платників
податків (зборів) та скасування безпідставних податкових пільг;

6) збільшення розміру суми неоподаткованого мінімуму доходів фізичних
осіб;

7) застосування замість податкових пільг системи цільових бюджетних
дотацій, направлених на підтримку найменш захищених верств населення та
на розвиток пріоритетних галузей господарства та регіонів України;

8) підтримка розвитку та поширення малого підприємництва шляхом
запровадження спеціальних режимів оподаткування суб’єктів малого
підприємництва;

9) стимулювання здійснення реінвестицій, а також направлення коштів на
інноваційну діяльність, проведення фундаментальних і прикладних наукових
досліджень та впровадження нововведень;

10) урахування міжнародних аспектів (оподаткування доходів нерезидентів
та іноземних доходів резидентів, дія міжнародних угод у сфері
оподаткування) та досвіду побудови податкових систем в розвинутих
країнах.

Зміни податкової системи, проведення яких передбачається під час
здійснення податкової реформи в Україні, направлені на вирішення
наступних завдань реформування податкової системи України :

1. Побудова стабільної, зрозумілої та прозорої податкової системи,
встановлення правових механізмів взаємодії всіх її елементів у рамках
єдиного податкового простору.

З метою забезпечення стабільності податкового законодавства після
закінчення проведення податкової реформи передбачається встановлення 5
-річного мораторію на внесення змін до законодавчих актів з питань
оподаткування.

Зрозумілість норм та положень податкового законодавства України – це
необхідна передумова його життєздатності та прийняття до застосування
всіма суб’єктами відносин, що виникають в процесі оподаткування, повинні
викладатися із використанням загальноприйнятої та широковживаної
лексики.

Спрощення податкової системи досягається зменшенням загальної кількості
податків і зборів, зокрема шляхом об’єднання тих податків і зборів
одного рівня, які мають однакову податкову базу, а також скасування
неефективних та безпідставних податків з незначними частками в бюджетних
доходах.

2. Формування єдиної податкової правової бази.

Єдність податкової системи та законодавчої бази оподаткування
забезпечується повним охопленням всіх питань з оподаткування в одному
законодавчому акті, яким встановлюється вичерпний перелік податків та
зборів, що справляються на загальнодержавному і місцевому рівнях, та
визначають конкретні ставки загальнодержавних та граничні ставки
місцевих податків та зборів. Таким законодавчим актом прямої дії повинен
стати Податковий кодекс України. Право встановлення загальнодержавних і
місцевих податків і зборів необхідно закріпити за одним органом
законодавчої влади – Верховною Радою України.

3. Створення раціональної податкової системи, яка забезпечить
збалансованість загальнодержавних і приватних інтересів, буде сприяти
розвитку підприємництва та нарощуванню національного багатства України.

Проблема наповнення доходної частини бюджету не повинна прямо
відбиватися на рівні податкового навантаження. Зростання обсягів
податкових надходжень повинно забезпечуватись за рахунок прискорення
оборотності капіталу та підвищення ділової активності суб’єктів
господарювання. Сприяти цьому необхідно шляхом реалізації регулюючої
функції податків. Під час побудови податкової системи передбачається
раціональне співвідношення прямих та непрямих податків, кожний з яких
має свої вади та позитивні риси.

4. Встановлення рівних умов оподаткування всіх категорій платників
податків та скасування пільг оподаткування.

Положення податкового законодавства повинні однаково поширюватись на всі
категорії платників податків незалежно від їх приналежності до тієї чи
іншої галузі промисловості чи сфери діяльності. Стимулювання
підприємницької діяльності шляхом застосування податкових пільг та
надання їх певним категоріям, окремим” підприємствам чи фінансовим
групам поза системою загальнодержавних пріоритетів недоцільне і сприяє
розвитку тіньової економіки та створює основи для корупції. Тому одним
із завдань реформування податкової системи є скасування безпідставних та
невиправданих пільг оподаткування.

5. Забезпечення гарантій соціального захисту щодо малозабезпечених
верств населення.

Доходи, які не перевищують рівня межі малозабезпеченості, не повинні
оподатковуватись, адже вони є незначними, і витрати на їх
адміністрування перевищують бюджетні надходження від їх оподаткування.
Тому необхідною передумовою запровадження дійового механізму соціального
оподаткування доходів фізичних осіб вважається підвищення рівня
неоподатковуваного мінімуму до офіційної межі малозабезпеченості, яка
встановлюється Верховною Радою України.

6. Створення умов для здійснення підприємствами переоснащення основних
фондів та оновлення матеріально-технічної бази.

В податковому законодавстві закладаються положення, згідно з якими до
витрат, на які зменшується валовий дохід при визначенні об’єкту
оподаткування за податком на прибуток, будуть відноситись кошти,
направлені підприємством на проведення інноваційної діяльності, зокрема
витрати на науково-дослідні та дослідно-конструкторські розробки,
фундаментальні та прикладні дослідження та впровадження нововведень.

7. Забезпечення умов розвитку суб’єктів малого підприємництва.

З метою створення сприятливого середовища для розвитку та поширення
діяльності малих підприємств в податковому законодавстві передбачається
застосування особливих режимів оподаткування цих категорій платників
податків. При цьому як один з можливих варіантів особливого режиму
оподаткування суб’єктів малого підприємництва виступатиме застосування
податку з продаж певних категорій платників податків. Це дасть змогу
зменшити витрати на адміністрування сплати податків суб’єктам малого
підприємництва та зменшить їх податковий тягар.

8. Розробка нового механізму податкового адміністрування та
вдосконалення системи відповідальності за податкові правопорушення.

Для побудови ефективної системи стягнення податків та гарантії прав і
законних інтересів платників податків (зборів) вирішення справ про
виконання податкових зобов’язань та стягнення несплачених сум податків,
пені та штрафних санкцій має проводитись лише у судовому порядку.

Правове регулювання податкових відносин базується на таких принципах
оподаткування :

1) принцип економічної обґрунтованості – встановлення податків та зборів
відповідно до фінансових можливостей платників з урахуванням
необхідності досягнення збалансованості витрат та доходів бюджету;

2) принцип стабільності – незмінності видів податків та правил їх
нарахування і стягнення протягом тривалого періоду;

3) принцип передбачуваності – соціально-економічної обґрунтованості змін
податкового законодавства;

4) принцип антиінфляційної спрямованості податків – запобігання інфляції
шляхом оптимальних податкових вилучень;

5) принцип рівності – рівного обов’язку платників податків при рівних
умовах оцінки та розмірах, доходів;

6) принцип стимулювання – формування економічної та правової
зацікавленості у здійсненні певної діяльності, виходячи з умов
оподаткування та отримання більш високих доходів;

7) принцип економічності – співмірності витрат, пов’язаних зі стягненням
податків, з доходами, одержаними від їх збору.

Одним з ключових моментів проведення реформи системи оподаткування в
Україні має стати прийняття Податкового кодексу України, в якому б
врегулювалися усі відносини, пов’язані з оподаткуванням в Україні, та
визначилися правові основи, принципи побудови і функціонування
податкової системи. Податковий кодекс України повинен виконувати такі
функції :

1) встановлення системи податків та зборів, які стягуються на всій
території України;

2) визначення порядку встановлення, зміни та скасування податків та
зборів;

3) встановлення прав та обов’язків платників податків та зборів,
податкових органів та інших учасників правовідносин, які регулюються
податковим законодавством;

4) встановлення підстав виникнення, зміни, припинення та порядку
виконання обов’язків щодо сплати податків (зборів);

5) визначення форм та методів податкового контролю;

6) встановлення порядку та умови притягнення до відповідальності за
порушення податкового законодавства платників податків та посадових осіб
податкових органів;

7) встановлення порядку оскарження дій (бездіяльності) податкових
органів та їх посадових осіб.

Отже підведемо деякі підсумки. Система оподаткування повинна
ґрунтуватись на наукових принципах, повинно проводитись реформування
системи оподаткування. Чіткість формулювання завдань податкової системи
та функцій Податкового кодексу дозволить структурувати
теоретико-методологічні засади податкової системи.

1.2. Генезис системи оподаткування України

Серед численних економічних проблем, які постали перед Україною у період
переходу її від командно-адміністративної до ринкової форми ведення
господарства, чільне місце посідає створення ефективної системи
оподаткування юридичних і фізичних осіб. У цьому зацікавлена як держава,
податкові органи, так і платники податків.

Тому особливої актуальності набувають дослідження теоретичних,
методологічних і прагматичних підвалин податкової політики та формування
податкової системи в державі.

Слід зазначити, що податкова система України пройшла певний шлях свого
становлення і нині перебуває на етапі вдосконалення. Недосконалість
системи оподаткування в Україні визнається багатьма
вченими-фінансистами. Так, професор О.Д. Василик зауважує: “Нинішня
податкова система виявилася неадекватною до умов перехідної економіки,
створила значні податкові навантаження на суб’єктів господарювання,
призвела до невиправданого вилучення обігових коштів підприємств,
виникнення додаткової потреби в кредитних ресурсах [16, с. 122].

Умовно становлення податкової системи України можна поділити на такі
етапи:

1)1992-1994рр. Період, нерегульований законодавчими актами, оскільки
залишаються чинними нормативні акти колишнього Союзу, які не
відповідають вимогам національної податкової системи.

2) 1994-1997рр.У податковій сфері приймається ціла низка законів.

Надмірна кількість податкових пільг зумовила необгрунтований
перерозподіл ВВН, створила неоднакові економічні умови для
господарювання. Все це призвело до утворення значного неофіційного
сектору економіки, ухилень від оподаткування, затримки податкових
надходжень.3)1997-2000рр.Ведеться підготовка Податкового кодексу, бо
закони у сфері оподаткування з часу їх прийняття містять надто багато
поправок і змін, а також неточностей. Спостерігається різке скорочення
податкових пільг, а також активізація тіньового сектора економіки.

4)2000р. і до сьогодні. Розроблено проект Податкового кодексу, хоча він
до сих пір не прийнятий. Податкова система України знаходиться у
найкращому стані за все десятиліття. Проте тут є ряд проблем.
Звертаючись до засад управління податками, визначених свого часу А.
Смітом, таких, як визначеність, простота та зручність для платників
податків і установ, які їх стягують, дешевизна і мінімум податкового
тягаря на платників, можна зауважити, що ці принципи не завжди ефективно
працюють у вітчизняній системі оподаткування. Так, варто пригадати
еволюцію податку на додану вартість і податку на прибуток підприємств,
часті зміни розмірів ставок мита й акцизного збору, досить високі тарифи
відрахувань у державні цільові фонди соціального спрямування. Не можна
назвати простими і доступними для розуміння законодавчі акти щодо цих
податків у тому вигляді, в якому вони існують сьогодні

Ще однією вадою нинішньої еиетеми оподаткування є безпрецедентна
багаторазовість оподаткування оплати праці, яка призводить до
спотворення співвідношення у структурі виробленої вартості між окремими
її частинами: фондом заміщення, оплатою праці й чистим доходом.

Світовий та вітчизняний досвід переконує, що не існує і не може існувати
податкової політики, котра задовольняла б усіх платників податків і
державу в цілому одночасно. Тому держава, розглядаючи фіскальну функцію
податків, повинна враховувати також, що на величину податкових
надходжень впливає і таке явище, як ухилення від сплати податків.

Саме відсутність традицій сплати податків в Україні ще довго
даватиметься взнаки, і це одна із причин того, що прогресивне податкове
законодавство в Україні дає менший ефект, ніж у тих же розвинутих
європейських країнах.Слід зазначити, що інституційні зміни — найважчі та
най триваліші, і якщо не врахувати цього фактору, то законодавство можна
змінювати щодня, а ефект буде той самий. Відсутність усталених
інститутів податкової системи призводить до нестабільності податкового
законодавства. Уряд і законодавці змушені шукати такий варіант
податкового законодавства, який, з одного боку, враховував би досвід
економічно розвинутих країн, а з другого — відповідав би традиціям і
звичкам платників податків.

Як свідчить практика, неможливо побудувати ефективну податкову систему,
не сформувавши платника податку як елемент податкової системи, як
суспільний інститут. Для цього потрібно проводити всебічну організаційну
і просвітницьку роботу з платниками податків, урегульовувати і
вдосконалювати інформаційні потоки між платниками податків та органами
контролю за їх сплатою, а також враховувати соціально-культурні й
психологічні особливості громадян країни, усталені традиції при
прийнятті рішень у галузі оподаткування.

Однак готовність платити податки у демократичних суспільствах вища саме
тому, що платник має достатньо інформації для того, щоб бачити напрями
використання бюджетних коштів. Тоді він може порівняти суму своїх сплат
до бюджету із вигодами, які отримує він або оточуючі його. Тільки так
платник податку оцінює ефективність податків.

Тому, формуючи податкову політику, вдосконалюючи податкове
законодавство, потрібно дотримуватися принципу соціальної
справедливості. Між величиною рівня оподаткування та розміром повернення
раніше сплачених податків існує певна залежність. Причому збільшення
норми оподаткування в державі приводить до абсолютного зростання розміру
трансфертних платежів із бюджету,

Враховуючи досвід проведення податкових реформ у СІЛА та інших
розвинених країнах, можна запропонувати такі заходи удосконалення
системи оподаткування в Україні:— основним податковим платежам необхідно
надати більшої еластичності в плані диференціації ставок податків,
скорочення пільгового оподаткування, гармонізації податків на споживання
з податками на особисті доходи і прибутки підприємств. Мається на увазі,
що податки повинні доповнювати один одного з метою досягнення
рівномірного податкового навантаження, оптимального перерозподілу коштів
між окремими соціальними групами і територіями;

— кардинальних змін заслуговує чинний в Україні порядок справляння
податків на споживання; тут ідеться передусім про податок на додану
вартість, із якого майже 50% платників мають пільги, що деформує
вартісні пропорції в доходах громадян і може мати негативні соціальні
наслідки. На нашу думку, необхідно диференціювати ставки ПДВ у розрізі
товарних груп;

— податок на прибуток підприємств недостатньою мірою виконує регулятивні
функції, для їх підвищення необхідно диференціювати ставки залежно від
розміру отриманого підприємством прибутку, маючи на увазі, що ступінь
диференціації не повинен бути надто великим;

— з огляду на світовий досвід потребує вдосконалення амортизаційна
політика в Україні: передбачене законодавством оподаткування
капітального доходу від індексації вартості основних фондів, недостатньо
диференційована шкала норм прискореної амортизації для основних фондів
третьої групи, застосування понижувального коефіцієнта амортизаційних
відрахувань, спроби узаконити перерахування до бюджету частини
амортизації — все це значно дестимулює реальні інвестиції;

— потребує також удосконалення оподаткування доходів фізичних осіб;

— моніторинги, проведені зарубіжними й українськими вченими, свідчать,
що 70% платників податків відмовляються збільшувати свої доходи, якщо
гранична ставка оподаткування особистих доходів перевищує 30%, а тому
якраз такою вона повинна бути в Україні;20

— досвід розвинених країн переконує, що пільги найчастіше надаються на
умовах податкового кредиту. Виходячи з цього можна запропонувати
впорядкування податкових пільг в Україні: пільги не повинні бути
особистими (надаватися окремим платникам), вони повинні мати цільовий
характер. Суми, отримані підприємствами від вирахувань із податкової
бази, а також зменшення податкового зобов’язання мають розглядатися як
субсидії і використовуватися на законодавче встановлені цілі.

Система податків та зборів України – це сукупність передбачених
податковим законодавством України загальнодержавних та місцевих податків
і зборів, принципів, форм і методів їх встановлення, зміни, скасування,
обчислення та сплати. Система податків і зборів в Україні встановлюється
виключно податковим кодексом України.

1.3. Податки і податкове регулювання фінансово-господарської діяльності
підприємств

Податкова система будь-якої країни ставить собі за мету: по-перше,
акумулювати фінансові ресурси в руках держави для того, щоб виконати
свої обов’язки перед суспільством щодо забезпечення соціальних умов
життя населення, утримання органів державного управління, армії, флоту і
для створення резервів на покриття витрат, викликаних надзвичайними
подіями; по-друге, стимулювати розвиток економіки держави за рахунок
розширеного відтворення. Ця мета може справдитися у тому разі, якщо
суб’єкти підприємницької діяльності здійснять податкові відрахування і
платежі до бюджетів усіх рівнів у потрібному обсязі, а частина
нерозподіленого прибутку залишиться у їхньому розпорядженні. Саме за
рахунок цієї останньої частини дозволяється поповнити статутний капітал
підприємства, його додатковий і резервний капітал, виділяти кошти на
капітальні й фінансові інвестиції і здійснювати інші операції,
спрямовані на зміцнення і розширення своєї матеріально-технічної та
економічної бази. Отже, система оподаткування має бути стабільною і
передбачати вигоди для платників при дотриманні правил податкової
дисципліни.

Діяльність окремого підприємства спрямована на одержання прибутку,
величина якого залежить від обраної стратегії підприємства.

Створення прибутку підприємства досягається за рахунок сполучення в його
діяльності статичних і динамічних складових. Отриманий у результаті
прибуток розподіляється на споживання та інвестиції, які, в свою чергу,
розцінюються як можливість у майбутньому одержати більший прибуток.

Статичне забезпечення роботи підприємства — це всі наявні в його
розпорядженні ресурси, використовуючи які, можна отримувати прибуток. До
них належать відносно незмінні фактори (ресурси): майно підприємства,
обмеження, зумовлені чинним законодавством, а також соціальною і
політичною реальністю, можливості використання природних ресурсів,
переваги становища в інфраструктурі, професіоналізм робітників, назва
(ім’я) підприємства тощо. Статична складова часто збігається з
капіталом, і її грошовий вираз зазвичай дорівнює ринковій вартості
підприємства.

Динамічне забезпечення діяльності підприємства — це засоби, які
перетворюють можливості виробляти прибуток (статичну складову) в
дійсність. До них належать ресурси, які безперервно оновлюються або
витрачаються для створення прибутку: матеріальні й грошові потоки.
Будучи об’єднані зі статичною складовою, ці потоки дають змогу виробляти
і реалізовувати продукцію, а в результаті отримувати прибуток.

Якщо статична складова може не змінюватися, то величина динамічної
складової залежить від інтервалу часу, на якому вона вимірюється, тобто
стан — це запас, а процес — це потік. Величина динамічної складової у
розрахунку за рік змінюється і може вимірюватися вартістю матеріальних і
величиною фінансових потоків.

Однак, крім статичної і динамічної складових, в структурі економічної
діяльності підприємства можна виділити цільову складову або потоки
чистого прибутку, отриманого в результаті діяльності підприємства, які
споживаються та інвестуються. Обидві частки прибутку, як і динамічна
складова, є потоками, але це потоки особливого роду. Потік прибутку, що
споживається, являє собою мету економічної діяльності, заради якої існує
і функціонує підприємство. Потік прибутку, що інвестується, збільшує
статичну складову підприємства (капітал), а це, в свою чергу, спрямовано
на збільшення прибутку, що споживатиметься у майбутньому. Таким чином,
обидві частки прибутку якісно відрізняються від інших фінансових
потоків, а тому виділяються з динаміки в окремий структурний елемент.

Структура економічної діяльності підприємства свідчить, яким чином
розподіляється отримана виручка. Вона спрямовується на відновлення
статичної складової, як правило, у вигляді амортизаційних відрахувань,
забезпечення динамічної складової (оплата праці й матеріальні витрати)
та частки, спрямованої на виплату податків та інших відрахувань
(процентів за кредит, повернення кредиту, оренда тощо). Частина виручки,
що залишається, є прибутком підприємства і розподіляється загалом на три
частини — прибуток, що споживається (мета діяльності підприємства),
прибуток, що інвестується (йде на збільшення статичної складової) і
податок на прибуток.

Викладена вище структурна філософія діяльності підприємства дає змогу
класифікувати податки за їхнім походженням. Кожній складовій структури —
статичній, динамічній і цільовій (прибуток) властивий набір економічних
показників, які повинні бути базою для нарахування кожного з податків,
тобто кожному з податків відповідає оподатковуваний елемент структури,
який може бути базою оподаткування. З іншого боку, кожний із податків
залежить від того економічного показника, на який він нараховується, і
чим більша величина показника, тим більший виплачується податок, а тому
завжди у підприємства існує прагнення цей економічний показник якомога
зменшити.

Крім того, розглянута структура дає змогу виявити, що вплив кожного з
податків на економіку підприємства визначається тим елементом
економічної структури, на величину якого він нараховується. Отже,
походження і вплив податків пов’язані зі структурою економічної
діяльності підприємства, а тому її природно покласти в основу
класифікації податків. Тому доцільно в основу системи податків в Україні
включати податки на статичну і динамічну складову діяльності
підприємства і податки на результати діяльності (див. рис.).

Відповідно до цієї структури податки розподіляються на три групи:
податки на статику, податки на динаміку, податки на мету діяльності
(прибуток). Податки, якими оподатковуються грошові виплати населенню,
об’єднані в окрему групу нарахувань на фонд споживання. До податків на
статику можна віднести податок на майно, плату за землю, рентні платежі
та інші платежі, пов’язані зі спроможністю підприємства виробляти
прибуток. Основний вплив цих податків на економіку підприємства полягає
в стимулюванні ліквідації виробничих фондів, які не приносять прибутку.
Щоб ця функція податків на статику здійснювалася найефективніше, їхні
ставки повинні бути різноманітні для різних типів статичних податків та
різних моментів часу. Крім того, вони повинні періодично уточнюватися
відповідно до економічних умов, які змінюються.

Рисунок 1. Запропонована система податків, виходячи зі структури
діяльності підприємства [40, с.56].

Якщо ставки податків на статику надмірно низькі, то вони не стимулюють
ліквідації неефективних виробничих фондів (особливо на державних
підприємствах). Занадто високі ставки податків на статику призводять до
того, що підприємству стає невигідно мати не тільки наявні, а й
ефективно працюючі виробничі фонди. Це спричинює розпродаж фондів і
гальмує економічну діяльність, в якій вони використовуються, що в
кінцевому підсумку призводить до дефіциту товарів і послуг і зростання
цін на них.

До податків на динаміку можна віднести податок на додану вартість,
акцизний збір, нарахування на заробітну плату, інші податки. Цими
податками оподатковуються грошові потоки, які одержуються і виплачуються
підприємством. Податком на додану вартість на практиці оподатковується
різниця між виторгом і матеріальними витратами. Акцизним збором — оборот
від реалізації високорентабельних і монопольних товарів. А нарахуваннями
на заробітну плату — фонд оплати праці, або потік оплати праці.

Вплив кожного з цих податків на економіку підприємства пов’язаний із тим
грошовим потоком, який ними оподатковується.

Податок на додану вартість регулює зростання цін. Якщо ставка цього
податку невелика, то він орієнтує підприємців збільшувати прибуток не
стільки за рахунок зростання цін, скільки за рахунок підвищення
ефективності виробництва і збільшення обороту. Якщо ставка податку на
додану вартість велика, то він гальмує динаміку виробництва,
ефективність останнього падає, а це може призвести до
загальноекономічної кризи.

Акцизним збором оподатковуються, як правило, товари, що не належать до
предметів першої необхідності та рівень рентабельності яких досить
високий. тому високі ставки цього податку можуть стримувати виробництво
і споживання товарів, шкідливих для здоров’я нації.

Нарахування на заробітну плату обмежують не тільки зростання фонду
споживання, а й економічно впливають на підприємства шляхом додаткового
вилучення фінансових ресурсів. Однак, якщо значна частина населення
непрацездатна і не має заощаджень, то обійтися без цих нарахувань важко.

До податків на результати діяльності відноситься податок на прибуток.
Цей податок впливає на майбутнє підприємства. З метою ефективного
управління механізмом формування прибутку підприємств доцільно ввести
окремий податок на прибуток, який спрямовуватиметься на інвестування і
окремий на споживання.

Податок на прибуток, що використовується на інвестування, визначає
розмір частки нагромаджень і завдяки цьому формує майбутні можливості
підприємства одержувати прибуток. Чим вища ставка цього податку, тим
менша частка прибутку спрямовуватиметься на розвиток підприємства.
Занадто високий рівень цього податку призведе підприємство до застою.
Отже, рівень цього податку повинен бути невисоким.

Податок на прибуток, що споживається, діє на кожне підприємство як
стимул підприємницької діяльності. Зростання ставки цього податку до
певної межі впливає тільки на рівень споживання підприємців. Однак, якщо
ставка переважає порогову величину, яка дорівнює величині банківського
відсотка на депозит, то підприємство банкрутує. Різний пороговий рівень
ставки податку на прибуток, що споживається, для різних підприємств може
впливати на кількість і різноманітність чинних у національній економіці
підприємств, а значить, і на спроможність економіки задовольняти потреби
суспільства.

Ставки податку на прибуток, що споживається, і величина нарахувань на
заробітну плату повинні бути взаємопов’язані, інакше грошові виплати

Чинна система оподаткування передбачає досить складні розрахунки щодо
визначення розміру податкових відрахувань. Це викликано різноманітністю
податкових ставок і баз, до яких ці ставки застосовуються. Причому бази
для обчислення податків — це обсяг реалізації, сума надходження
товарно-матеріальних цінностей, розмір оподатковуваного прибутку, дохід
тощо. Як результат — допускаються помилки при визначенні бази
оподаткування, при розрахунку розміру податку, порушуються строки
платежу, застосовуються відповідні санкції і часто відхід підприємців до
тіньової економіки.

Відсутність стабільності у податковій системі призводить до недовіри і
скептицизму з приводу її удосконалення. У цьому зв’язку частина
керівників підприємства краще себе почуває при недосконалій системі,
оскільки ухиляння від податків будь-якими способами часто обходиться їм
дешевше, ніж дотримання законодавства.

Про недосконалість податкової системи знає і держава. Саме з цієї
причини останніми роками Верховною Радою, Кабінетом Міністрів України
було видано кілька тисяч нормативних документів, які регламентують
податкову систему. На жаль, ці численні документи її не спростили, а ще
більше ускладнили. Полеміка стосовно проекту удосконалення оподаткування
в Україні й розробки Податкового кодексу, що розгорнулася у Верховній
Раді України, поки що ні до чого не привела.

Затверджені у 1997 році Закони України “Про податок на додану вартість”
і “Про оподаткування прибутку підприємств” додали головного болю
працівникам бухгалтерської служби. Якщо раніше наукова думка
спеціалістів була спрямована на спрощення обліку й звітності, то ці два
закони сприяли зростанню трудомісткості облікових робіт приблизно у 2 —
2,5 разу за рахунок обробки додаткових документів і складання реєстрів,
котрі раніше не складалися. Це податкова накладна, книги купівлі й
продажу товарів, журнали для обліку касових операцій тощо [17, с.120].

Виходячи з викладеного, щжоб податкова система запрацювала, необхідно
фіскальний підхід до її побудови замінити стимулюючим. Для цього
рекомендуємо всіх суб’єктів підприємницької діяльності розділити на 3
групи — малі, середні й великі підприємства.

До першої групи слід віднести підприємства з чисельністю працівників до
10 чоловік і повністю звільнити їх від оподаткування. Діяльність таких
підприємств визначається викупленим патентом і ліцензіями, вартість яких
має диференціюватися індивідуальними особливостями, місцем розташування
тощо і визначатися податковими органами. Вартість патенту і ліцензій
прирівнюється до податку. Отже, такі підприємства перевіряються лише на
предмет наявності у них перелічених і викуплених документів.

Працівники обліку таких підприємств звільняються від численних
розрахунків щодо обчислення податків. Підприємець має продумати
доцільність відкриття такого підприємства і здійснення видів діяльності.
Природно, вартість патенту і ліцензій повинна стимулювати діяльність
таких підприємств.

Друга група — це підприємства з чисельністю працівників до 50 чоловік.
Для таких підприємств слід, на нашу думку, ввести єдиний фіксований
податок в абсолютній сумі терміном на 1 рік із розбивкою за місяцями.
Його можна переглядати лише через рік. Суму фіксованого податку
визначають податкові органи спільно з представниками обласної (міської)
адміністрації, враховуючи місце розташування підприємства, вид
діяльності, асортимент продукції, що виробляється, обсяг реалізованих
товарів і ряд інших ознак. Розмір такого податку має бути оптимальним:
він повинен відповідати інтересам суспільства і стимулювати діяльність
підприємства, оскільки нерозподілена частка прибутку після фіксованого
платежу повністю залишається у розпорядженні підприємства.

Введення фіксованого податку звільнить працівників бухгалтерії від
додаткових витрат часу на виконання податкового законодавства, від
численних податкових перевірок. Перевірці будуть підлягати лише
підприємства, котрі з різних причин не розраховувалися з бюджетом
фіксованим платежем. Підприємства даної групи не повинні звільнятися від
патенту і ліцензії на право тієї чи іншої діяльності.

Зарубіжний і вітчизняний досвід переконує, що перевірка підприємств 1-ї
і 2-ї груп при значній кількості податків коштує державі дорожче, ніж
сума податків, що стягуються, пені, штрафів. Крім того, податкова
адміністрація фізично не справляється з якісною перевіркою правильності
обчислення податків і своєчасності їх перерахування. Інші форми контролю
діяльності підприємства при фіксованому податку зберігаються. Йдеться
про дотримання правил протипожежної безпеки, захист прав споживачів, про
екологічний контроль тощо. Після закінчення року сума фіксованого
податку може бути змінена у відповідності з обставинами, що виникли [8,
с. 39].

Третя група підприємств — це більш великі суб’єкти підприємницької
діяльності. Кількість податків для таких підприємств має залежати від
характеру їхньої діяльності, профільності та інших особливостей, бути
обмеженою і бути предметом пильної уваги податкових органів. Обмежена
кількість прямих і непрямих податків сприятиме кваліфікованішій
перевірці і знизить трудовитрати облікового апарату щодо обчислення і
перерахування податків. Причому база для обчислення податків має бути
більш-менш постійною, та її, крім того, було б важко приховувати. Такими
базами для обчислення прямих і непрямих податків можуть бути розмір
земельної площі, що займає підприємство, чисельність працюючих, вартість
основних фондів тощо. Ці показники не піддаються різким коливанням,
отже, і сума податкових відрахувань буде більш-менш постійною. Така
система непрямого оподаткування сприятиме ефективному використанню
землі, основних фондів, зростанню продуктивності праці, що дасть змогу
збільшити нерозподілену частку прибутку. Чинна ж система обчислення
прямих і непрямих податків залежно від обсягу реалізації продукції
(товарів, робіт, послуг), суми отриманого прибутку, нарахованої
заробітної плати доволі боляче б’є по оплаті праці працівників і часто
зовсім не залишає прибутку у розпорядженні підприємства після його
розподілу. Остання пропозиція дещо знизить і соціальне напруження.

Для вирішення зазначених питань у цій статті використано методику впливу
податків на обсяг виробництва.

На графіку 1 крива С — функція національного споживання. Крива С + І
враховує інвестиції. Ця крива сукупних видатків показує рівень бажаних
видатків споживачів і підприємств відповідно до кожного рівня обсягу
національного виробництва. В цьому випадку економіка перебуває у
рівновазі в точці (В). в якій крива (С + І) перетинає лінію, проведену
під кутом 45″. Нові інвестиції переміщують точку рівноваги з точки А в
точку В, тобто в бік збільшення валового національного продукту (ВНП).

Крива С + 1 + V відображає макроекономічну рівновагу в тому випадку,
коли в аналізі враховуються урядові видатки й податки. За умови
незмінних податків облік урядових видатків на товари і послуги дає нову
рівновагу в точці С, де крива С + І + V перетинається з лінією, що
проведена під кутом 45 .

Коли інвестиція та урядові видатки залишаються незмінними, зменшення
податків збільшує рівноважний обсяг національного виробництва. Новий
рівень рівноваги ВНП і сукупних видатків переміщується в точку Е, тобто
в бік збільшення ВНП.

Графік 1. Вплив національного споживання, інвестицій, урядових видатків
і зменшення податків на ВНП [14, с.35].

Рівноважний рівень національного виробництва визначається перетином
кривих із лінією, проведеною під кутом 45°. Зменшення податків збільшує
використаний дохід, і новий рівень рівноваги ВНП переміщується праворуч
і вгору (точки О, Е).

У будь-якій точці на лінії, що проведена піл кутом 45″, сукупний рівень
споживання (точка А) плюс інвестиційні видатки (точка В), плюс урядові
видатки (точка С), плюс зростання споживання від зменшення податків
(точка Е), виміряні за вертикальною віссю, точно дорівнюють сукупному
обсягу ВНП, виміряному за горизонтальною віссю.

В нашій дипломній роботі залежність надходжень до бюджетів різних рівнів
(К) від ставки оподаткування (r) та розвитку бази оподаткування (Q) з
допомогою теорії еластичності. Під еластичністю розуміємо відношення
відсоткової зміни величини бази оподаткування товарів (Q) до відсотка
зміни ставки оподаткування (r).

Графік 2 Еластичність оподаткування [14, с. 38]

Реагування надходжень до бюджетів різних рівнів (R) залежно від ставки
оподаткування (r) та розвитку податкової бази (Q) (за інших однакових
умов).

Із графіка 2 видно, що база оподаткування (Q) активно реагує на зміну
норми оподаткування (r). Кожна точка на кривій становить конкретну
величину розвитку податкової бази залежно від норми оподаткування та
показує всі можливі варіанти співвідношень (r) і (Q). Отриману криву
назвемо кривою оподаткування. Вона нахилена вниз і вправо, тобто ця
залежність зворотна і від’ємна.

Оскільки відсоток бази оподаткування більший за відповідну норму
оподаткування, зменшення (r) викликає зростання надходження податків до
бюджетів різних рівнів (R). Надходження податків до бюджетів різних
рівнів (R) — це норма оподаткування, помножена на кількість товарів, то
оподатковуються (Q). На графіку 2 сума податків, то одержуються
бюджетами різних рівнів (R), зображена площиною прямокутника під кривою
оподаткування, причому висота прямокутника — величина ставки
оподаткування (r), а ширина — кількість товарів (Q). Початкова рівновага
позначена точкою А. Зменшення ставки оподаткування веде до розвитку бази
оподаткування (зростання випуску продукції (Q)), що зображено
переміщенням за кривою оподаткування з точки А в точку В. Зіставлення
площин прямокутників R2(OQ2 Вг2,) > R1(ОQ1Ar1) під кривою оподаткування
говорить про збільшення надходжень податків після зменшення ставки
оподаткування (r2Q1). В умовах переходу до ринкових відносин
відрахування в бюджети різних рівнів (R) збільшуються в міру розвитку
бази оподаткування (Q) при зменшенні ставки оподаткування (r) за інших
однакових умов.

Отже, відсутність стабільності у податковій системі призводить до
недовіри і скептицизму з приводу її удосконалення. У цьому зв’язку
частина керівників підприємства краще себе почуває при недосконалій
системі, оскільки ухиляння від податків будь-якими способами часто
обходиться їм дешевше, ніж дотримання законодавства. Виходячи з цього,
щоб податкова система запрацювала, необхідно фіскальний підхід до її
побудови замінити стимулюючим. Для цього рекомендуємо всіх суб’єктів
підприємницької діяльності розділити на 3 групи — малі, середні й великі
підприємства.

2. Аналіз діючої системи оподаткування підприємств (на прикладі УМГ
“Прикарпаттрансгаз”)

2.1. Склад, структура податків та динаміка рівня оподаткування
підприємств

Для повнішого аналізу діяльності підприємства у частині сплати податків
та зборів, в першу чергу, необхідно охарактеризувати фінансовий стан
підприємства. Він являє собою сукупність показників, які визначають
конкретну здатність підприємства, його потенціал у діловій співпраці,
ступінь гарантії економічних інтересів самого підприємства і його
партнерів.

Фінансовий стан підприємства залежить від виробничих і комерційних
результатів діяльності, рівня фінансової роботи з організації і
використання фінансових ресурсів. Чим вищі показники виробництва і
реалізації, нижча собівартість, чим вища рентабельність і більший
прибуток, тим кращий фінансовий стан, що дає можливість в повному обсязі
виконувати всі заплановані господарські заходи, здійснювати оплату
зобов’язань і проводити розширення виробництва. Обов’язковою умовою при
цьому є фінансова незалежність від зовнішніх джерел фінансування своєї
діяльності, можливості у необхідні строки оплачувати свої фінансові
зобов’язання, тобто платоспроможність.

Фінансовий стан УМГ “Прикарпаттрансгаз” характеризується такими
показниками:

– прибуток;

– рентабельність активів (капіталу);

– рентабельність реалізації продукції;

– рентабельність реалізації.

Дані таблиці, показують, що основна частина валового прибутку формується
за рахунок прибутку від основної діяльності і складає в 2001 році
-97,66 % до валового прибутку (табл.1)

Таблиця 1

Основні показники фінансового стану УМГ „Прикарпаттрансгаз”

Назва показника 2001р. Питома вага в валовому прибутку 2000р. Питома
вага в валовому прибутку Відхилення

1. Прибуток (збиток) від реалізації товарів р. 050 194855,4 97,66
202422,7 92,45 -7567,3

2.Прибуток (збиток) від іншої реалізації р. 060 391,1 0,20 13123,4 5,99
-12732,3

3. Прибуток (збиток) від позареалізацій-них (доходів і витат)р.085
4272,5 2,14 3409,7 1,56 862,8

4.Валовоий прибуток, р. 100 199519 100,00 218955,8 100,00 -19436,8

Результат від іншої реалізації (матеріалів, основних фондів, оренди
майна, продукції тепличного господарства, торгівлі) досить незначний і
складає – 0,2 % до валового прибутку.

Отже, валовий прибуток склав – 199519 т.грн. В порівнянні з 2000 р. він
зменшився на 13546 тис.грн., оскільки не здійснювалась реалізація газу,
що призвело до зменшення виручки від реалізації.

Показники рентабельності визначають фінансові результати стосовно
отриманого доходу:

Рентабельність активів (капіталу), що показує скільки прибутку отримано
на 1 грн. свого майна, відповідно склала :

2001 рік

Ракт. = Прибуток бал./ Актив пібс. балансу

Ракт. = 199519 тис.грн. / 2244649,0 = 0,0888

2000 рік

Ракт. = 218955,8 тис.грн. / 2305302,5 тис.грн. = 0,0949

Це означає, що на 1 грн. вартості активів підприємства припадає прибутку
0,09

Рентабельність реалізованої продукції – відношення валового прибутку до
собівартості реалізованої продукції.

2001 рік

Рреал. = 199519 тис.грн. / 492116,7 тис.грн. – 0,41

2000 рік

Рреал. = 218955,8 тис.грн. / 572705,7 тис.грн. = 0,38

Рівень показника рентабельності реалізації склав у 2000 році – 0,38 ,
на 1 грн. виручки від реалізації, у 2001 році – 0,41, що є більшим на
0,03.

Рентабельність продукції – відношення валового прибутку до виручки від
реалізації склала:

2001 рік

Рреал. = 199519 тис.грн./716719,2 тис.грн. = 0,2784.

2000 рік

Рреал = 218955,8 тис.грн. / 815242,3 тис.грн. = 0,2686.

Отже, рівень показника рентабельності реалізації збільшився на
0,02. Основна особливість діяльності підприємства – вплив сезонності на
обсяги поставок газу. Відповідно, основним завданням підприємства є
забезпечення максимально можливої рівномірності та постійності
постачання газу та газоконденсату, що безпосередньо впливає на структуру
та динаміку роботи підприємства, на застосування відповідних прийомів і
методів аналізу діяльності підприємства.

Основні показники фінансово-господарської діяльності УМГ
“Прикарпат-трансгаз” приведені в таблиці:

Таблиця 2

Основні показники фінансово-господарської діяльності.

Назава поаказника

факт, 2000р. факт, 2001р. % виконання

1 .Виручка від реалізації, всього 970496,4 815242,3 84,0

в т.ч. від видобутку газу 37835,0 39319,0 103,9

від транспорту газу 930526,0 773641,1 83,1

від реалізації газу

на АГНКС 2135,4 2282,2 106,9

2. Затрати на виробництво 582085,4 572705,7 98,4

в т.ч. по видобутку газу 4344,3 5010,6 115,3

по транспорту газу 574796,3 565035,5 98,3

по АГНКС 2944,8 2659,6 90,3

3. Результат від реалізації 348473,4 202422,7 58,1

в т.ч. від видобутку газу 13004,1 25023,4 192,4

від транспорту газу 336565,9 178289,1 53,0

від реалізації газу

на АГНКС -1096,6 -889,8 81,1

Від підрядної діяльності одержано прибуток за 2001 рік в сумі
238,0тис.грн. що на 208,1тис.грн. більше, ніж у минулому році.

Одержано збитки від тепличного господарства на суму 638,6 тис.грн., що
на 355,4 тис.грн. більше, ніж в 2000 році.

Також, було одержано збитки по базі відпочинку “Карпати” за 2000 рік на
суму 568,9 тис.грн..

За результатами фінансово-господарської діяльності в 2000 році ДП
“Прикарпаттрансгаз” отримало валового прибутку на суму 204520,0
тис.грн., належна до сплати в бюджет сума податку на прибуток склала
63614,7 тис.грн..

Підприємство здійснило відрахування у фонди по основних напрямках:

1) На виробничий розвиток звітного року використано прибутку на суму
103797,7 тис. грн., минулих років – на суму 25186,0 тис. грн.:

– на фінансування капітального будівництва – 17259,8 тис. грн.;

– на капітальний ремонт основних фондів, вартість якого пішла на
збільшення цих фондів – 7926,2 тис. грн..

2) На соціальний розвиток використано прибутку на суму 10044 тис.
грн..

На заохочення – 8659,3 тис. грн..

Нерозподілений прибуток за звітний період склав 5137,8 тис. грн.,
капітальне будівництво фінансувалося за рахунок прибутку (94034,0 тис.
грн.), коштів інших організацій (476,5 тис. грн.), бюджетних коштів
(3479,5 тис. грн.) та прибутку минулих років (17259,8 тис. грн.).

ДП “Прикарпаттрансгаз” в 2000 році здійснював транспортування,
постачання та реалізацію газу споживачам, видобуток та зберігання газу в
підземних сховищах.

Оплата здійснювалась взаємозаліками, валютними та грошовими коштами, за
вексельною формою розрахунків. Так, за транзит російського газу
поступило грошовими коштами лише 5%, а 95%- бартером або переуступками
боргу. Саме така форма розрахунків призвела до зростання заборгованості
перед бюджетом і кредиторами підприємства. Станом на 01.01.00 року
недоїмка до бюджету склала 48263,2 тис. грн., в тому числі:

– по податку на прибуток до місцевого бюджету- 11609,2 тис. грн.;

– по податку на прибуток до Державного бюджету- 1463,8 тис. грн.;

– по ПДВ – 15447,5 тис. грн.;

– по різниці в ціні на газ – 2424,2 тис. грн.;

– по рентній платі за газ- 1182,7 тис. грн.;

– по відрахуваннях за геологорозвідувальні роботи – 2416,8 тис. грн.;

– по інших платежах-1117,7 тис. грн.;

по економічних санкціях-12601,3 тис. грн..

Для покращення фінансово-господарської діяльності та фінансового стану
підприємства необхідно:

1) вжити дійових заходів на зменшення дебіторської заборгованості,
використовуючи важелі економічного та правового впливу;

2) під час проведення розрахунків за надані послуги і спожитий газ не
допускати уступок на вимоги по переведенню боргу, оскільки це не
призводить до покращення фінансового стану підприємства. Робота як
комплексних, так і тематичних перевірок була направлена на вивчення
“вузьких місць” фінансово-господарської діяльності підвідомчих
організацій, а також по популяризації позитивних результатів діяльності
інших підрозділів. Особлива увага була приділена своєчасності і повноті
розрахунків з бюджетом, правильності витрачання коштів згідно цільового
призначення, дотриманню встановленого банком ліміту залишку грошових
коштів в касах підрозділів, стану дебіторської та кредиторської
заборгованості, термінам їх виникнення, а також проведення відповідної
роботи по встановленню претензій до недобросовісних платників.

Видані відповідні накази і розроблені заходи, спрямовані на ліквідацію
виявлених порушень і недоліків, на покращення роботи кожного з
підрозділів підприємства.

Згідно Положення про, порядок нарахування сплати до Державного бюджету
України рентної плати за природний газ, затвердженого наказом
Міністерства фінансів України від 20 лютого 1998 року №39, внесення
такої плати до бюджету здійснюється, виходячи із обсягів реалізованого
газу власного видобутку. Рентну плату можуть вносити безпосередньо філії
нафтогазодобувних підприємств та інші відокремлені підрозділи, які мають
поточні рахунки. Сума плати визначається, виходячи з фактично оплачених
споживачами об’ємів газу і ставок рентної плати. Якщо газ добувається на
родовищах з виснаженими запасами – суму плати визначають, залежно від
обсягів видобутої сировини (в межах тих базових об’ємів, які
враховуються в щомісячних розрахунках і визначаються як 1/12 річних
базових об’ємів, затверджених Кабінетом Міністрів України).

Рентна плата вноситься до Державного бюджету щодекадне авансовими
платежами, виходячи із фактично оплаченого споживачами природного газу
за минулу декаду, 15 і 25 числа поточного місяця – власне, за першу і
другу декаду, 5-того числа наступного місяця – за решту днів звітного
місяця. В розрахунок по рентній платі за природний газ, що добувається
на території України, також включаються його об’єми, відпущені за
товарообмінними (бартерними) операціями. Платники зобов’язані
представляти податковим органам за своїм місцезнаходженням розрахунки по
рентній платі за нафту і природний газ (окремо) щомісячно до 20-го числа
місяця, наступного за звітним. Кінцева сплата в Державний бюджет сум
рентної плати проводиться платником до 25-го числа місяця, наступного за
звітним. Суми рентної плати, що не були внесені у встановлений строк,
сплачуються до бюджету з нарахуванням пені, яка, згідно статті 4 Декрету
Кабінету Міністрів України “Про стягнення не внесених в строк податків і
неподаткових платежів” від 21 січня 1993 року №8-93, нараховується із
суми недоїмки з розрахунку 120% річної облікової ставки НБУ від суми
недоплати, розрахованої за кожний день прострочки платежу, починаючи з
наступного дня після настання строку оплати і по день оплати включно.

В Україні в ціні реалізації газу затрати на його видобування і
транспортування разом з прибутком підприємств займають менш як 50%.
Решта – це усілякі вилучення до держбюджету, причому значна їх частина
(особливо рентні та близькі до них за економічною природою платежі) не
мають переконливих тлумачень. Принципова відмінність ціноутворення в
газовидобуванні від практики інших галузей промисловості полягає у
визначальному впливі на внутрішню ціну природного газу та її структуру
трьох факторів – рівня світової ціни на імпортований газ, великих
рентних платежів державі за видобування газу та штучного заниження
поточних виробничих витрат шляхом покриття їх частини за рахунок
прибутку підприємства.

Насамперед, надмірно високою є рентабельність газовидобування
(відношення прибутку до виробничих затрат) – 256%. У 1997 році по
газовій промисловості вона становила 110 %, що є значно вищим від
рентабельності продукції по промисловості в цілому (5,7%). Неважко
здогадатися, що в основі цих відмінностей не лежать ні природні, ні
організаційно-економічні, ні технічні умови виробництва, ні якість
роботи трудових колективів, ні її інтенсивність. Вирішальною мірою такі
відмінності зумовлені особливостями обліку поточних затрат у
газовидобуванні, які ведуть до їх заниження і штучного “розбухання”
валового прибутку підприємств.

Ще один недолік ціноутворення – встановлення внутрішньої ціни реалізації
(для вітчизняних споживачів) на рівні ціни імпортованого газу (з
урахуванням транспортного тарифу). Інакше кажучи, рівень ціни газу
визначається не за витратами виробництва і незалежно від співвідношення
попиту і пропозиції в умовах вільної конкуренції (як у ринковій
економіці): у нас він відповідає надмірно високій ціні імпортованого з
Росії газу. Тому після визначення собівартості газовидобування,
встановлення валового прибутку (за надто великим нормативом
рентабельності), сплати транспортного тарифу, вилучення до бюджету ПДВ і
рентних платежів за затвердженими нормативами між цією сумою і ціною
реалізації газу все одно утворюється чималий “зазор” (24% від обсягу
його реалізації), який під назвою “відрахування різниці в цінах на газ
до бюджету” привласнюється державою.

Економічна природа двох елементів ціни – “рентних платежів” і
“відрахувань різниці в цінах” – збігається або є дуже близькою. В обох
випадках це частина ціни товару, яку вилучає держава за правом власника
природного ресурсу, тобто, по суті, це різновид ренти. Відмінності
спостерігаються тільки в методі обрахунку: “рентні платежі”
нараховуються за спеціальними, заздалегідь встановленими нормативами,
тоді як “відрахування різниці в ціні” – величина мінлива і слабо
передбачувана, залежна від верхньої межі ціни імпорту, собівартості
продукції і прибутку підприємства.

Відзначені деформації в ціні газу, що стали наслідком ігнорування в
процесі ціноутворення важливих природних, економічних і технічних
умов газовидобування і розподілу чистого доходу, наполегливо вимагають
перегляду структури ціни газу і принципів її формування з урахуванням
саме цих обставин. Треба вивчити теорію і практику формування виробничих
затрат, а також обчислення чистого доходу і прибутку газовидобувних
підприємств.

Основною проблемою є обґрунтування необхідності та порядку розрахунку
диференціальної ренти. Як відомо, згідно з економічною теорією, ця рента
характеризується такими елементами: по-перше, її джерелом слугує
надлишкова додаткова вартість, створена більш продуктивною працею
працівників підприємств, які перебувають у більш сприятливих природних
умовах виробництва порівняно з підприємствами, “обділеними” природою;
по-друге, причина сталості та постійності її одержання полягає в
обмеженій кількості родовищ з кращими природними умовами видобування та
в необхідності експлуатувати гірші родовища; по-третє, підставою для її
привласнення державою слугує державна монополія на родовища корисних
копалин як на об’єкт господарства; по-четверте, її величина визначається
різницею між суспільною та індивідуальною цінами газовидобування.

Нині рентні платежі встановлюються на однаковому рівні – у вигляді
стабільної суми в складі ціни реалізації продукції. Так, у 1997 році
вони досягали 13,7 дол. США за 1000 куб.м природного газу, а в 1998році
– відповідно, 4,3 дол. США (величина рентних відрахувань зменшилась,
головним чином, у зв’язку із зростанням собівартості газу майже у 2
рази).

Всупереч подібній практиці, величина ренти повинна коренитися у
виробничих умовах конкретного підприємства, а також залежати від
природних і економічних особливостей. Звідси напрошуються два
методологічних положення принципової важливості:

– рента (принаймні її частина) має бути особливою для кожного окремо
взятого підприємства (а не єдиною для всіх), тобто диференціальною;

– необхідно розрізняти і розчленовувати диференціальну ренту на частину,
що залежить від природних умов видобування (рента І), і частину, що
залежить від так званої “економічної родючості родовища” (рента II).

Диференціальна рента II виникає як результат підвищеної (економічної)
родючості родовищ газу, викликаної або додатковими капіталовкладеннями
(виробничими затратами), більш ефективними порівняно з вкладеннями при
найгірших природних умовах, або більш інтенсивною та результативною
роботою трудового колективу, що і призводить до виробництва додаткового
прибутку, який дорівнює різниці між фактичною ціною підприємства на
реалізований газ і величиною суспільної ціни виробництва газу по
підприємству. Ця рента привласнюється державою і дорівнює лише тій
частині одержаного з економічних

причин додаткового прибутку, що відповідає її частці у загальній масі
інвестицій, вкладених у родовище протягом попередніх років. Частина
додаткового прибутку, пропорційна частці власних коштів підприємства,
витрачених на розвиток виробництва, надходить у його розпорядження і
використовується на технічне оснащення родовища. В Україні видобувне
підприємство сплачує “абсолютну ренту”, яка, згідно “теорії ренти”
К.Маркса, не залежить від природного фактора, причиною її виникнення є
монополія приватної власності на землю (надра), її величина визначається
різницею між ринковою ціною видобутого з надр продукту і суспільною
ціною його виробництва. У сучасних умовах гіпертрофоване “роздування”
ціни газу порівняно із затратами на його видобування, транспортування і
реалізацію не має коріння в особливостях виробничої сфери. Його причину
слід шукати у сфері обігу, так як у видобувній галузі відсутня основна
умова виникнення абсолютної ренти – утворення надлишку вартості (ціни
продажу) газу над суспільною ціною його видобування, який зумовлюється
нижчою озброєністю живої праці засобами виробництва в одному виробничому
циклі.

Величина рентних платежів, які включаються до оптової ціни, не повинна
перевищувати суми диференціальних рент І і II, величини яких, у свою
чергу, визначені природними факторами і виробничими умовами (зараз
перевищують утричі).

Управління магістральних газопроводів “Прикарпаттрансгаз” при
розрахунках з бюджетом (див. табл.) сплачує такі види податків та
обов’язкових платежів :

– податок на прибуток підприємства;

– податок на додану вартість ;

– плата за воду ;

– збір за забруднення навколишнього середовища;

– плата за землю;

– податок з власників транспортних засобів;

– збір на обов’язкове соціальне страхування;

– збір на обов’язкове Державне пенсійне страхування;

– комунальний податок;

– готельний та курортний збори;

– плата за спецвикористання природних ресурсів;

– рентна плата за природний газ.

Податок на прибуток на підприємстві УМГ “Пиркарпаттрансгаз”.

Цей податок введено в дію Законом України “Про оподаткування прибутку
підприємства” від 22.05.1997 року.

Платниками податку є суб’єкти підприємницької діяльності, бюджетні
організації в частині здійснення госпрозрахункової діяльності, банки
(крім НБУ), які є юридичними особами, які здійснюють діяльність,
спрямовану на отримання прибутку як на території України, так і за її
межами. Також, платниками такого податку є філії, відділення та інші
відокремлені підрозділи платників податку, що не мають статусу юридичної
особи, розташовані на території іншій, ніж платник, територіальної
громади.

Сума податку на прибуток філії за відповідний звітний період
визначається розрахункове, виходячи із загальної суми податку,
нарахованого платником податку, розділеного пропорційно питомій вазі
суми валових витрат філії та амортизаційних відрахувань, нарахованих по
основних фондах такого платника податку, які розташовані за
місцезнаходженням філії, у загальній сумі валових витрат та
амортизаційних відрахувань цього платника податку.

Ставка податку на прибуток становить 30%, об’єкт оподаткування –
прибуток підприємства. Необхідно зазначити, що якщо платник податку має
збитки, дозволяється зменшення оподаткованого прибутку на суму збитків.

Особливість цього податку в західних державах полягає в тому, що вони, з
одного боку, стабілізують економіку на рівні всієї країни, а з другого –
регулюють ефективність діяльності окремого підприємства. Ця група
податків значно більше, ніж будь-яка інша, переобтяжена завданнями
нефіскального характеру. Прибуткові податки – це головні “делегати”
держави в господарській системі. Вони впливають на прибутковість
господарювання, загальну ефективність економіки, реальні грошові
доходи населення. Вони ж використовуються, як коригувальний
фіскальний інструмент антимонополістичної політики та засіб
стимулювання капіталоутворень і капіталовкладень. Прибуток визначається
шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду на
суму валових витрат і амортизації.

Сукупний валовий доход підприємства у 2000 році склав 828073,1 тис. грн
(за наростаючим підсумком з початку звітного року), у 2001
році-755665,6 тис. грн., що на 72407,5 тис. грн. менше, ніж у 2000
році. Основними видами доходів є:

-доходи від продажу товарів (робіт, послуг);

-доходи від операцій з цінними паперами, валютними цінностями та
борговими зобов’язаннями;

-доходи від операцій з основними фондами, нематеріальними активами та
капітальний доход, пов’язаний з видобутком корисних копалин ;

-доходи від здійснення операцій лізингу ;

-інші види доходів.

Необхідно також зазначити, що у 2000 році (4-й квартал) підприємству
була надана безповоротна фінансова допомога на суму 2024,7 тис. грн.

Загальна сума валових витрат у 2000 році склала 573429,8 тис. грн., у
2001 році – 471901,7 тис. грн., що на 101528,1 тис. грн. менше, ніж у
попередньому році. Основну питому вагу у витратній частині займають
витрати, пов’язані з придбанням матеріальних активів, виконанням робіт,
наданням послуг для їх подальшого використання у власній господарській
діяльності.

Амортизаційні відрахування у 2000 році склали 42891,3 тис. грн., у
2001-на 13969,9 тис. грн. більше (тобто 56861,2 тис. грн.). Прибуток, що
підлягає оподаткуванню за ставкою 30% до перенесення збитків на наступні
податкові квартали, склав:

-у 2000 році-211752,0 тис. грн.;

-у 2001 році-226902,7 тис. грн. .

Сума податку, що підлягає нарахуванню за особовим рахунком платника,
розраховують так:

1) обчислюють 30% від суми прибутку, що підлягає оподаткуванню;

2) за рахунок зниження амортизації-в результаті отримаємо податкове
зобов’язання;

3) від суми податкового зобов’язання віднімають суму зменшення
нарахованого податку. Результат – податок, який повинно сплатити
підприємство до Державного та місцевого бюджетів.

2000 рік:

30% від 211752,0 – 63525,6 тис. грн.;

6525,6 – 2144,1 = 61381,5 тис. грн.;

61381,5 – 34460,0 = 26921,4 тис. грн.- сума податку на прибуток.

2001 рік:

30% від 226902,7 = 68070,8 тис. грн.;

68070,8 – 2943,3 = 65127,5 тис. грн.;

3) 65127,5 – 58867,4 + 5704,1 = 11964,2 тис. грн.(5704,1 – сума податку,
що підлягає зменшенню за особовим рахунком платника).

Податок на додану вартість.

У загальній системі податків та обов’язкових платежів податок на додану
вартість посідає особливе місце. Цей податок, що охоплює найбільшу
кількість суб’єктів господарювання, є одним з основних джерел наповнення
Державного бюджету України.

Платником ПДВ є особа, обсяг оподатковуваних операцій з продажу товарів
(робіт, послуг) якої протягом будь-якого періоду з останніх 12 місяців
(календарних) перевищував 1200 неоподаткованих мінімумів доходів
громадян, а також особа, яка ввозить (пересилає) товари на митну
територію України; особа, яка на митній території України надає послуги,
пов’язані з транзитом пасажирів або вантажів через митну територію
України [4].

Об’єктом оподаткування є операції платників податку з продажу товарів
(робіт, послуг) на митній території України, ввезення товарів на митну
територію України та вивезення за її межі.

База оподаткування операцій з продажу товарів (робіт, послуг)
визначається, виходячи з їх договірної (контрактної) вартості,
визначеної за вільними або регульованими цінами (тарифами) з урахуванням
акцизного збору, ввізного мита, інших податків та зборів (обов’язкових
платежів), за винятком ПДВ, що включається в ціну товарів (робіт,
послуг) згідно із законами України з питань оподаткування, об’єкти
оподаткування оподатковуються за ставкою 20% бази оподаткування.

Контроль за нарахуванням і внесенням податку до бюджету здійснюють
податкові органи, а за справлянням і перерахуванням податку до бюджету
під час ввезення (пересилання) товарів на митну територію
України – митні органи в порядку, узгодженому з центральним податковим
органом України. Порядок внесення ПДВ до бюджету при ввезенні
(пересиланні) товарів на митну територію України встановлюється
Кабінетом Міністрів України.

На УМГ “Прикарпаттрансгаз” обсяг операцій, що оподатковуються за ставкою
20% (включаючи транзитні послуги згідно з абзацом 3 пп.6.2.4, надання
послуг згідно останнього абзацу пп.6.2.2, та абзацом другим пп.6.2.4
статті 6 Закону України “Про податок на додану вартість”) склав: у 2000
році- 46211385грн. (ПДВ- = 9262277 грн.), у 2001 році – 24093400
грн.(ПДВ= 4818680 грн.).У грудні 1999 року підприємство проводило
коригування суми ПДВ на основі даних попередніх звітних періодів: було
переплачено 459972 грн.. Сума податкового зобов’язання, відповідно,
становила:

9262277- 459972- 8802305 грн.

Сума ПДВ, сплачена митним органам за імпортовані товари, вартість яких
включається до складу валових витрат виробництва (обігу) та основні
фонди і нематеріальні активи, склала:

-обсяги придбання без урахування ПДВ: 153505 грн.;

-дозволений податковий кредит: 30701 грн.(дорівнює сумі ПДВ);

Всього податкового кредиту підприємство отримало на суму 2006685
грн.(частина 2 “Податкової декларації з ПДВ”).

Згідно розділу 3 “Декларації…”, чиста сума зобов’язань по ПДВ у 2000
році склала 10808990 грн., такою ж була сума ПДВ, що підлягала сплаті у
цьому звітному періоді без авансових відшкодувань, згідно особового
рахунку платника.

В 2001 році підприємство здійснило експортних операцій, які
оподатковуються за нульовою ставкою, на суму 34227917 грн., загальний
обсяг продажу становив 58321317 грн.; обсяг податкових зобов’язань-
4818680 грн., що майже в 2 рази менше, ніж у 2000 році. Сума
податкового кредиту склала 8984089 грн., а сума ПДВ, що підлягала
відшкодуванню в звітному періоді без авансових відшкодувань – 4165409
грн..

Так як платником здійснювалися операції, оподатковувані за нульовою
ставкою, і одночасно визначена сума ПДВ до відшкодування, – розрахунок
суми бюджетного відшкодування здійснюється в “додатку 3 до податкової
декларації по ПДВ”.

Для розрахунку суми ПДВ, що відшкодовується шляхом зменшення податкових
зобов’язань платника протягом трьох наступних періодів, треба:

1) Знайти частку обсягу продажу товарів (робіт, послуг), що
оподатковуються за нульовою ставкою в звітному періоді до загального
обсягу оподатковуваних операцій за звітний період; в нашому випадку:

34227917:58321067 х100%= 59%

2) Знаходимо суму бюджетного відшкодування, яка може бути відшкодована
платнику протягом місяця, що настає після подання податкової декларації
за звітний період: це добуток загальної суми ПДВ, задекларованої до
відшкодування за звітний період і попереднього результату:

4165409 х 59 %: 100 %= 2457591 грн..

3) Сума ПДВ, що відшкодовується, дорівнює різниці між задекларованою
сумою ПДВ і тою, яка може, бути відшкодована:

4165409- 2457591- 1707818 грн..

У відмітці платника про порядок здійснення відшкодування вказується
відсоток здійснення: у нашому випадку по ПДВ здійснено 100%
відшкодування (дод.№4). Необхідно зазначити, що з 1 січня 2000 року
вступив в силу Закон України “Про внесення змін до ЗУ “Про податок на
додану вартість””, який відчутно змінив порядок оподаткування деяких
підприємств.

Законом виключені п.п.6.2.5., 6.2.7. пункт 6.2. статті б ЗУ “Про ПДВ”;
це означає, що починаючи з 1.01.2000 року для підприємств, що здійснюють
операції з продажу вугілля і продуктів його збагачення, вугільних і
торф’яних брикетів, електроенергії, природного газу, імпортованого в
Україну, відмінена нульова ставка оподаткування ПДВ; оподаткування цих
операцій повинно здійснюватись на загальних підставах, тобто за ставкою
20% . З цього можна зробити висновок, що продажна ціна на дані види
енергоносіїв повинна зрости одразу на 20%, що, в свою чергу може
відобразитися на цінах споживчого ринку.

Податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і
механізмів.

Основними документами, згідно яких справляється цей податок, є Закон
України “Про внесення змін до “Закону України про податок з власників
транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів ” від 18
лютого 1997 року та Закон України “Про бюджетну систему” . Відрахування
податку здійснюється за відповідними ставками з кожного сантиметра
довжини, або кожного кіловата потужності двигуна залежно від типу
транспортного засобу. У 1998 році УМГ “Прикарпаттрансгаз” придбало
автомобіль ГАЗ-33021 (вантажівка), і, відповідно, сплатило податок із
розрахунку 2450 см (довжина автомобіля) х 0,45 ЄВРО (ставка податку) =
11,03 ЄВРО або 43,99 грн. (за тодішнім курсом НБУ 1 ЄВРО дорівнював 3,99
грн.).

У 2001 році підприємство сплатило податок з власників транспортних
засобів за 5 автомобілів: ГАЗ-33023, ГАЗ-32213 (3 шт.), МАЗ 6303. Суму
податку можна обрахувати за схемою:

(2445 см х 0,45 ЄВРО) + (2445 см х 0,45 х 3) + (14860 см х 0,45) = 46,4
+ 139,2 + +282,04 = 467,66 гривень.

Плата за воду.

Платниками збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за
користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту є
підприємства, установи і організації незалежно від форм власності, а
також громадяни – суб’єкти підприємницької діяльності, які
використовують водні ресурси та користуються водами для потреб
гідроенергетики і водного транспорту. Філії, представництва, відділення
та інші відокремлені підрозділи платників зборів, які мають банківські
рахунки, ведуть окремий бухгалтерський облік своєї діяльності, сплачують
збори за своїм місцезнаходженням.

Водокористувачі, що здійснюють забір води з водного об’єкта або
використовують у встановленому законодавством порядку воду, отриману від
інших водокористувачів, повинні мати дозвіл на спеціальне
водокористування або договори на поставку води. Їм також затверджуються
ліміти використання водних ресурсів.

Водокористувачі самостійно обчислюють збір за використання водних
ресурсів щоквартально з наростаючим підсумком з початку року, виходячи з
обсягів фактично використаної води ( підземної, поверхневої отриманої
від інших водокористувачів) з урахуванням обсягу витрат води в їх
системах водопостачання, установлених лімітів, нормативів збору та
коефіцієнтів.

Водокористувачі відповідно до наказу Державного комітету статистики
України від 30 вересня 1997 року №230 “Про затвердження форм державної
статистичної звітності “№2-ТП (водгосп)”, зареєстрованого мінюстом
України 16.10.1999 року №480/2284, складають статистичний звіт про
використання води. Копії статистичної звітності подаються
водокористувачами органам державної податкової служби одночасно з
подачею форм розрахунків збору за спеціальне використання водних
ресурсів та збору для потреб гідроенергетики. На підставі цих даних
державна податкова служба перевіряє фактичні обсяги використаної води,
джерело водопостачання, ліміти використання води, її втрати в системах
водопостачання.

Даний збір у розмірі 80% зараховується до Державного бюджету України,
20% – до бюджетів територіальних громад за їх місцезнаходженням або
місцезнаходженням філій.

У 2000 році підприємство використало 5321 куб.м. води (з урахуванням
втрат), що на 1867 куб.м. менше, ніж встановлено лімітом використання
(7188 куб.м.).

Норматив плати за 1 куб.м води складав 0,0216 коп/куб.м, сума плати за
використану воду склала: ,

5321 х 0,0216 = 114,93 грн., із них 80% (9І,94 грн.)- сплачено до
Державного бюджету, 20% (22,99 грн.)- до місцевого бюджету.

У 2001 році норматив збору було підвищено: з 0,0216 коп/куб.м до 0,0302
коп/куб.м. Сума збору склала:

5316 х 0,0302 == 160,54 грн.(відповідно, до Державного бюджету
України-128,43 грн., до місцевого бюджету – 32,11 грн.).

Збір за забруднення навколишнього природного середовища.

Даний збір проводиться за інструкцією про порядок обчислення та сплати
збору за забруднення навколишнього середовища, що розроблена на основі
законів України “Про охорону навколишнього природного середовища”, “Про
підприємництво”, “Про державну податкову службу в Україні”, “Про
відходи” на виконання Постанови Кабінету Міністрів України від 1 березня
1999 року №303 “Про затвердження порядку встановлення нормативів збору
за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього
збору. збір справляється за:

– викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин стаціонарними і
пересувними джерелами забруднення;

– скиди забруднюючих речовин безпосередньо у водні об’єкти;

розміщення відходів;

Платниками збору є суб’єкти підприємницької діяльності незалежно від
форм власності, включаючи їх об’єднання, філії, відділені та інші
відокремлені підрозділи, що не мають статусу юридичної особи, бюджетні,
громадські та інші підприємства, установи, організації, інші платники.

Суми збору обчислюються аналогічно сумам збору за використання водних
ресурсів. Збір сплачується платниками щоквартально до 20-го числа
місяця, наступного за звітним кварталом. Платники перераховують збір за
забруднення навколишнього природного середовища двома платіжними
дорученнями:

30% – до Державного бюджету, 70% – до місцевих бюджетів. Збір
розподіляється між фондами охорони навколишнього природного середовища в
складі відповідних бюджетів у розмірах, встановлених законодавством:

20% – до місцевих фондів, що утворюються у складі сільських, селищних,
міських, бюджетів, на рахунки що відкриваються на ім”я відповідних
фінансових органів за відповідним кодом бюджетної класифікації.

50% – до місцевих фондів охорони навколишнього природного середовища
обласних бюджетів на окремі рахунки, що відкриваються на ім”я обласних
фінансових управлінь за відповідним кодом бюджетної класифікації.

30% – до Державного фонду охорони навколишнього природного середовища,
що

утворюються у складі Державного бюджету України, на окремі рахунки які
відкриваються на ім’я територіальних органів Державного казначейства за
відповідним кодом бюджетної класифікації.

Контроль за правильністю обчислення збору, дотримання лімітів викидів,
скидів та розміщення відходів здійснюється органами Мінекобезпеки.

Контроль за своєчасністю та повнотою сплати збору здійснюється органами
державної податкової служби на підставі документальних перевірок.
Необхідно також зазначити, що сплата даного збору не звільняє платників
від відшкодування збитків, заподіяних через порушення природоохоронного
законодавства.

У 2000 році УМГ “Прикарпаттрансгаз” сплачувало збір за забруднення
навколишнього природного середовища пересувними джерелами та за
розміщення відходів.

1) Пересувні джерела: збір обраховується в розрізі видів пального,
шляхом добутку базового нормативу плати (грн./т), річного обсягу
використання пального (т) і територіального коефіцієнта.

а) Дизельне паливо: 0,3 х 42,160 х 1,5= 18,970;

б) бензин: 0,4 х 79,875 х 1,5= 47,920.

2) Розміщення відходів: збір обраховується, як добуток суми виплат в
межах ліміту (ліміт помножити на базовий норматив плати) і
територіального коефіцієнта:

а) Мул, миття автомашин:

– 6 х 0,5 =3;

– 3 х 3 = 9 грн..

б) відходи шин:

– 0,28 х 0,2= 0,056;

0,056х3= 0,168 грн..

Загальна сума плати становитиме 9,17 грн..

На протязі 2000 року на об’єктах підприємства в області організації
роботи по охороні навколишнього природного середовища було проведено ряд
змін, які направлені на забезпечення більш точного обліку впорядкування
нормативної документації, дотримання норм і правил екологічної безпеки
виробництва, а саме:

1) В усіх підрозділах наказами призначено відповідальних осіб за охорону
навколишнього середовища, прийнято на роботу двох молодих
спеціалістів-екологів.

2) Запроваджено ведення первинного обліку на місцях по контролю за
викидами в атмосферне середовище, по обліку утворення та розміщення
відходів, використання води за встановленими нормами.

3) Статистична звітність та платежі до бюджетів різних рівнів
(Державного, обласного, районного) здійснюються самостійно кожним
підрозділом.

У 2001 році на всіх газоперекачувальних агрегатах були проведені заміри
по викидах в атмосферу, придбано 10 приладів (газоаналізаторів) для
контролю за вихлопними газами автотранспорту.

Всі об’єкти мали дозволи і ліміти на викиди забруднюючих речовин в
атмосферу, дозволи на спеціальне водокористування, дозволи та ліміти на
утворення і розміщення відходів. Контролюючими органами екобезпеки та
санстанції проводились неодноразові перевірки стану природоохоронної
роботи в підрозділах, видавались відповідні приписи за виявлені
недоліки, більшість яких усунено в міру можливостей підприємства. Так,
наприклад, в приписах по Богородчанському Управлінню підземного
зберігання газу вказано на необхідність визначення лабораторного
контролю за станом підземних вод (контролю забруднення), але для цього
необхідно розробити проект буріння спостережних свердловин, визначити їх
необхідну кількість, періодичність контролю, список контрольованих
речовин, що вимагає певного часу та коштів.

Під час перевірок було накладено адміністративні стягнення (штрафи) за
порушення вимог екобезпеки. Посилено вимоги до екологічної безпеки
виробництва, особливо в області поводження з відходами. Прийняття цілого
пакету питань з цього приводу вимагає від підрозділів укладання
договорів на прийом та утилізацію абсолютно всіх відходів, що
утворюються, та відповідних коштів як плати за утилізацію.

Плата за землю.

Будь-яке нерухоме майно нерозривно пов’язане із земельною ділянкою, на
якій воно розташоване. Тому, маючи у власності об’єкт нерухомості або
користуючись і володіючи ним на праві оренди, необхідно знати, що при
цьому одночасно використовуються земельна ділянка, на якій розташований
об’єкт нерухомості, а згідно статті 36 Земельного кодексу використання
землі в Україні є платним. Власники землі і землекористувачі щорічно
сплачують плату за землю у вигляді плати за землю або орендної плати,
які визначаються залежно від якості і місця знаходження земельної
ділянки виходячи кадастрової оцінки земель.

Закон “Про плату за землю” передбачає, що Верховна Рада Автономної
Республіки Крим, обласні, міські, селищні і сільські Ради можуть
встановлювати пільги щодо плати за землю: часткове звільнення на певний
термін, зменшення суми земельного податку лише за рахунок коштів, що
зараховуються на спеціальні бюджетні рахунки відповідних бюджетів.

Відповідно до особливостей функціонування УМГ “Прикарпаттрансгаз”
необхідно зазначити: якщо підприємства, установи та організації, що
користуються пільгами щодо земельного податку, мають у підпорядкуванні
госпрозрахункові підприємства або здають у тимчасове користування
(оренду) земельні ділянки, окремі будови або їх частини, податок за
земельні ділянки, зайняті цими підприємствами або будовами (їх
частинами), переданими у тимчасове користування, сплачується в
установлених розмірах на загальних підставах. Оскільки плата за землю в
повному обсязі зараховується до бюджетів Автономної Республіки Крим,
областей, міст Києва і Севастополя, то місцева влада повинна мати певні
повноваження в цій сфері. Відповідно до підпункту “3” пункту 5 статті 18
“Положення про обласні, Київську і Севастопольські міські державні
адміністрації” затвердженого Указом Президента України від 21.08.1995
року №760/95, до повноважень адміністрації належить затвердження в
установленому порядку ставок земельного податку. Відповідно до частини 4
статті 7 Закону України “Про плату за землю” ставки земельного податку
на земельні ділянки (за винятком сільськогосподарських угідь)
диференціюються і затверджуються відповідними Радами виходячи із
середніх ставок податку, функціонального використання і місця розміщення
земельної ділянки, але не вище ніж у 2 рази від середніх ставок податку
з урахуванням коефіцієнтів, що застосовуються для курортних населених
пунктів, в містах Києві, Сімферополі, Севастополі та інших містах
обласного підпорядкування.

Плата за землю сплачується рівними частинами власниками землі і
землекористувачами – виробниками сільськогосподарської і рибної
продукції і громадянами до 15 серпня і 15 листопада, іншими платниками –
щоквартально до 15-го числа місяця, що наступає за звітним кварталом.
Надмірно сплачені суми підлягають поверненню платникові за його
письмовою заявою та за його бажанням зараховуються у сплату податку за
наступний рік.

УМГ”Прикарпаттрансгаз” знаходиться на земельній ділянці, яка взята в
оренду.

Розмір, умови і термін внесення орендної плати за землю встановлюються
за згодою сторін в договорі оренди між орендодавцем (власником) і
орендарем (ст.19 Закону “Про плату за землю”).

Розрахунок земельного податку, що сплачується Управлінням магістральних
газопроводів “Прикарпаттрансгаз” проводиться в розрізі плати за оренду
земельної ділянки, на якій розміщене управління та плати за користування
надрами для видобування корисних копалин.

Розрахунок плати за землю проводиться за такою формулою: площу земельної
ділянки множать на ставку податку.

У 2000 році загальна площа земельної ділянки УМГ “Прикарпаттрансгаз”
становила 2,55 га, із них 0,75 га – під житловим фондом, 1,8 га – для
інших потреб (гаражі, автостоянки тощо).

Загальна сума податку, що підлягала сплаті до бюджету, дорівнювала
11083,72 гривень.

У 2001 році загальна площа зменшилася до 2,27 га, а сума сплаченого до
бюджету податку зросла до 11534,7 гривень, що зумовлено деяким
підвищенням ставок податку.

Розрахунок плати за користування надрами для видобування корисних
копалин, виходячи з обсягів видобутих корисних копалин (для нафти,
газоконденсату, природного газу, підземних вод (мінеральних, термальних,
промислових), ропи, мінеральних грязей та мулу, проводиться за такою
схемою: обсяг видобутих корисних копалин (тис.куб.м) множать на базовий
норматив плати.

У 2000 році сума плати становила: 494 тис.куб.м х 0,67= 330,98 грн..

УМГ “Прикарпаттрансгаз” проводить відрахування за геологорозвідувальні
роботи, виконані за рахунок Державного бюджету України (стосовно
видобутих корисних копалин, які реалізуються у не переробленому
вигляді)- природний газ. Для розрахунку даного показника необхідно
визначити:

1) Ціну реалізації (Ц.Р., грн) за одиницю (без ПДВ, рентної плати, плати
за користування надрами):

2) Ц.Р.= відношенню виручки від реалізації мінеральної сировини (з
урахуванням бартеру) до обсягу реалізованої мінеральної сировини
(включаючи бартер).

2000 рік: Ц.Р.= 10008130,80 : 73562= 136,05 грн./тис.куб.м/тн.;

2001 рік: Ц.Р.= 10210279,83 : 64634= 157,97 грн./тис.куб.м/тн..

Вартість видобутої мінеральної сировини (В.М.С.)= добутку обсягу
видобутку та ціни реалізації за одиницю:

2000 рік: 48312 х 136,05= 6572847,6 грн.;

2001 рік: 65484 х 157,97= 10344507,48 грн.. Норматив відрахувань
становить 9%:

2000 рік: 6572847,6 х 9%= 591556,3 грн.;

2001 рік: 10344507„48 х 9%= 931005,67 грн.

Комунальний податок.

Об’єктом оподаткування є річний фонд оплати праці, розрахований виходячи
з розміру неоподаткованого мінімуму доходів громадян та
середньоспискової чисельності працівників.

Ставка – 10% неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (МНДГ=17 грн.)
Розрахунок комунального податку:

1) Оподатковуваний фонд оплати праці (ОФОП) за звітний період (грн.)
дорівнює добутку середньоспискової чисельності працюючих за звітний
період, неоподатковуваного мінімуму доходів громадян і на 3 (використано
розрахунок даного податку за 4-й квартал 1998 та 1999 років):

2000 рік: ОФОП= 282 х 17 х 3= 14382 грн.;

2001 рік: ОФОП== 294 х 17 х 3== 14994 грн..

2) Знаходимо 7% (ставка комунального податку) від оподатковуваного фонду
оплати праці за мінусом фактично сплачених авансових платежів за звітний
період (грн.):

2000 рік: 14382 грн.х 7%= 1006,74 грн.;

2001 рік: 14994 грн.х 7%= 1049,58 грн.;

Готельний збір – сплачується з добової вартості найманого житла (без
додаткових послуг), та обчислюється за ставкою 15% (20%) виручки від
послуг за проживання у готелі.

2000 рік (4 квартал): 20% від 24040 грн.= 4808 грн.- підлягає сплаті по
строку.

2001 рік (4 квартал): 15% від 48037 грн.= 7206 грн..З цієї суми 4077
грн. перераховується до бюджету з початку звітного періоду, а 3129 грн.-
підлягає сплаті по строку.

Відрахування від плати за транзит.

Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 19 травня 1999 року №
842 визначено порядок і механізм обчислення та сплати до Державного
бюджету України відрахувань від плати за транзити трубопровідним
транспортом через територію України нафти, природного газу, аміаку та за
перевалку в портах транзитних нафти і мазуту, передбачених статтею 11
Закону України “Про державний бюджет України на 2000 рік”.

Суб’єкти підприємницької діяльності, які здійснюють транспортування
трубопровідним транспортом, зокрема УМГ “Прикарпаттрансгаз” вносять
відрахування від плати за транзит природного газу в розмірі,
еквівалентному 0,29 долара США за 1000 м3 газу на кожні 100 км.
відстані. Внесення цих платежів здійснюється щодекади виходячи з обсягів
природного газу, транспортованого через територію України.

Платником даного відрахування по транзиту природного газу є Національна
акціонерна компанія “Нафтогаз України”. Відрахування вносяться
авансовими платежами 15,25 числа поточного місяця, 5 числа наступного
місяця у перерахунку на національну валюту України за валютним обмінним
курсом НБУ на день, що передує строку сплати платежу. У разі, коли цей
день збігається з вихідним (святковим ) днем, під час обчислення суми
відрахувань приймається курс долара на день, що наступає за вихідним
днем, і відповідно переноситься термін сплати платежу.

Відрахування від плати за транзит природного газу зараховуються до
Державного бюджету України. Платники даного відрахування щомісяця до 20
числа наступного за звітним місяцем подають податковим органам за місцем
знаходження розрахунки відрахувань за формою, що додається.

У разі, коли обчислені у місячному розрахунку суми відрахувань від плати
за транзит природного газу будуть більшими, ніж суми, сплачені
авансовими платежами щодекади, доплата проводиться платником до 25 числа
місяця, наступного за звітним.

Контроль за правильністю обчислення і своєчасністю внесення даного
відрахування до Держбюджету здійснюють державні податкові інспекції.

Отже, підприємство є великим платником податків. Наприклад сума податку
на прибуток сплачена ним у 2001 році склала 11964,2 тис. Грн., проти
26921,4 тис. Грн. сплачених у 2000 році. А сума податкового зобов’язання
з ПДВ в 2001 році становила 8802305 грн.. Таблиця 2

Зведена таблиця деяких податкових сплачених платежів УМГ
Прикарпаттрансгаз”

Назва платежу Сума платежу, тис. Грн..

2000 2001

Податок на прибуток

ПДВ

Плата за землю

Відрахування за геологорозвідувальні роботи

Комунальний податок

Готельний збір 26921,4

9262,3

11,08

591,6

1,01

4,8 11964,2

24093,4

11,5

931

1,05

3,1

2.2. Корпоративний податковий менеджмент

Податкова система України, що зазнає еволюційних змін при переході до
ринку, істотно впливає на функціонування і ділову активність
підприємницьких структур. Недотримання принципу економічної
обґрунтованості податкових реформ, посилення нестабільності умов
господарювання, прагнення дії миттєвого поповнення бюджету призвели до
надмірного податкового навантаження на виробників. Дохід, який держава
одержує суто фіскальними методами, менш значущий порівняно з економічним
збитком, що завдається суб’єктам ринкових відносин. Для корпоративних
промислових підприємств ситуація погіршується специфікою економічних
умов: розірванням господарських зв’язків, падінням виробництва, важким
фінансовим станом [24, с.87].

Такі обставини зумовлюють необхідність управління податками на
мікроекономічному рівні. Важливо, щоб у стратегії підприємства був
присутній набір легальних чинників успіху, які дають змогу адекватно
оцінити рівень податкової нестабільності й безпосередньо управляти ним
при прийнятті рішень. Від того, наскільки ефективно корпоративне
підприємство розв’яже податкові проблеми при формуванні стратегії свого
розвитку, залежать можливості не тільки його економічного зростання, а й
суспільного виробництва в цілому.

Адаптація підприємств до змін податкового середовища потребує системного
урахування багатьох факторів: державних нормативів, ринкових механізмів
перерозподілу податкового навантаження, кваліфікованої внутрішньої
організації процесу регулювання оподаткування, впровадження оптимальних
моделей і методів управління податками.

В світлі цього важливою є адаптація підприємств, в тому числі і газової
промисловості до нових умов господарювання.

Управління газовою промисловістю склалося в роки централізованого
планування в країні, що дозволяло до певної міри контролювати і керувати
єдиним виробничо-господарським комплексом. Нові економічні механізми,
виникнення яких зумовлено переходом до ринкових відносин, породжують
нові вимоги до організації цього процесу.

З переходом до ринкових умов господарювання картина можливостей
успішного управління газовою промисловістю стала різко змінюватися.
Змінюються форми власності, з’являються достатньо відокремлені в
організаційно-правовому відношенні підприємства галузі, що беруть участь
в єдиному техніко-технологічному процесі газопостачання, різко
збільшується дефіцит грошових коштів, що направляються на виробничий
розвиток, зароджується конкуренція на ринках реалізації газу,
з’являються перші признаки зниження добутку газу та його транспортування
в дальнє і ближнє зарубіжжя.

В цих умовах до основних задач управління відносяться:

1) створення цілісної системи управління, яка б забезпечувала повну
взаємодію елементів та ланок управління на різних рівнях;

2) підвищення точності і об’єктивності управлінських рішень для
зменшення небезпеки ризиків у виробничо-господарській діяльності галузі;

3) гарантованість результатів розрахунків економічної ефективності з
урахуванням кооперації робіт організацій і підприємств з різними формами
власності;

4) суттєве підвищення ефективності мікроприємств науково-технічного
розвитку та інвестиційних проектів, пов’язаних із розвитком галузі;

5) підготовка управлінських рішень на різних рівнях управління, які б
забезпечували у будь-яких ситуаціях цілісність компанії і надійність
газопостачання споживачів.

В умовах фінансової кризи, інфляції, збільшення державного боргу, емісії
грошей для покриття дефіциту Державного бюджету, систематичної і
довготривалої затримки виплат зарплат і пенсій науково обґрунтована
фінансова політика держави набирає особливо важливого значення.

В Україні має місце катастрофічне зниження економічної ефективності
функціонування господарського комплексу, яке є основною причиною
зменшення грошових надходжень до Державного бюджету. Тому надзвичайно
важливе місце у фінансовій політиці держави повинна посісти інвестиційна
політика. Інвестиції держави повинні спрямовуватися, насамперед, на
розвиток тих галузей, котрі мають найважливіше значення і забезпечують
економічну незалежність нашої країни, галузей і підприємств, які досягли
високого рівня науково-технічного прогресу і уже в найближчій
перспективі зможуть вийти на світовий ринок та забезпечувати значні
валютні надходження, підприємств, які суттєво можуть поліпшити
функціонально-територіальну структуру господарського комплексу України
та модернізацію базових галузей економіки.

Однак найбільший пріоритет повинен бути наданий паливно-енергетичному
комплексу, оскільки від нього в найбільшій мірі залежить ефективність
функціонування всього господарства України. Маючи дуже малу
енергоресурсну базу, він у той же час має найбільш енергомістку
економіку в світі. Тому проекти енергозбереження,
пошуково-розвідувальних робіт, нових розробок корисних копалин нафти,
природного газу і вугілля повинні фінансуватися у першу чергу.

Основним засобом такого фінансування є сплата до бюджету належних форм
платежів (рентна плата за природній газ, плата за спеціальне
використання природних ресурсів та інші) саме газовидобувниками та газо
транспортерами.

До них відносять управління магістральних газопроводів
“Прикарпаттрансгаз” створене шляхом реорганізації дочірнього
підприємства акціонерного товариства “Укргазпром”.

Управління магістральних газопроводів “Прикарпаттрансгаз” є філією
дочірної компанії “Укртрансгаз” Національної акціонерної компанії
“Нафтогаз України”, створеної на виконання Постанови Кабінету Міністрів
України від 24 липня 1998 року № 1173 “Про розмежування функцій з
видобування, транспортування, зберігання і реалізації природного газу”.

Управління діє на основі Положення про філію без права юридичної особи,
до складу якого входять наступні відділення : Богородчанське, Долинське,
Закарпатське, Одеське, Хустське лінійне виробниче управління
магістральних газопроводів, Богородчанське виробниче управління
підземного зберігання газу, Богородчанське тепличне господарство,
Відділення робітничого постачання, Долинська пересувна механізована
колона, база відпочинку “Карпати”, а також інші структурні підрозділи.

Враховуючи специфіку діяльності УМГ “Прикарпаттрансгаз” складовою
частиною процесу корпоративного управління підприємством повинен бути
податковий менеджмент, направлений на мінімізацію податкових платежів
шляхом використання всіх особливостей податкового законодавства і обліку
всіх можливих податкових пільг. У процесі податкового корпоративного
менеджменту необхідно розглядати (нарівні з окремими податками, які
повинні виплачуватися підприємством), цілісну систему податкових
зобов’язань, що складається з взаємопов’язаних і впливаючих один на одну
податків і платежів. Тільки узагальнивши окремі податкові платежі в їх
взаємозв’язку в один сукупний податковий платіж, прослідивши динаміку
його розмірів на підприємстві, можна виробити рекомендації, які
дозволять добитися позитивних результатів в подоланні кризової
фінансової ситуації [12, с.292].

Результати податкового менеджменту оцінюються не тільки сумами зменшених
податків і можливих штрафних санкцій за податкові помилки і порушення,
але і з точки зору зменшення можливого збитку і витрат, які були б
неминучі при веденні господарської діяльності без урахування існуючих
особливостей оподаткування.

Елементами реалізації податкового планування на УМГ “Прикарпаттрансгаз”
є:

1.Складання податкового календаря, призначеного для чіткого
прогнозування і контролю правильності числення і дотримання термінів
сплати до бюджету необхідних податків, а також представлення звітності
без затримок, манливих за собою штрафні санкції.

2. Формування стратегії оптимізації податкових зобов’язань з чітким
планом реалізації цієї стратегії.

3. Чіткий контроль за виконанням податкових і інших зобов’язань,
недопущення дебіторської заборгованості за господарськими договорами за
відвантажену продукцію (товари, роботи, послуги) на термін понад 4
місяців.

4. Дотримання задовільного стану бухгалтерського обліку і звітності, що
дозволяє отримувати оперативну інформацію про господарську діяльність, в
тому числі і для цілей адекватного податкового менеджменту.

Податковий менеджмент – процес творчий, і вимагає суворо індивідуального
підходу, однак в цьому процесі важливо виділити ряд укрупнених
послідовних етапів, кожний з яких, в свою чергу, складається з цілого
набору взаємопов’язаних процедур [12, с.293].

Етапи податкового менеджменту на УМГ “Прикарпаттранснгаз”

1. На першому етапі податкового менеджменту, здійснюється формулювання
його цілей і задач, окреслювання сфери виробництва і звертання, в
зв’язку з чим відразу ж вирішується питання про те, чи потрібно
використати ті податкові пільги, які надані законодавством для малих
підприємств, що здійснюють свою діяльність в сфері матеріального
виробництва. Так, наприклад, якщо передбачається діяльність по
виробництву товарів народного споживання, то потрібно на першому ж етапі
ухвалити рішення про обмеження чисельного і якісного складу засновників,
а також кількості передбачуваних працюючих до меж, встановлених Законом
України “Про державну підтримку підприємницької діяльності”.

2. На другому етапі вирішується питання про найбільш вигідне, з
податкової точки зору, місце розташування підприємства і його
структурних підрозділів, маючи на увазі не тільки країни і регіони з
пільговим режимом оподаткування, але і регіони України з особливостями
місцевого оподаткування (вільні економічні зони).

3. Питання про вибір однієї з існуючих організаційно-правових форм
юридичної особи або форми підприємництва без утворення юридичної особи
(акціонерне товариство або індивідуальне підприємництво фізичних осіб),
вирішується на 3 етапі

4. Четвертий етап аналізує всі надані податковим законодавством пільги
по кожному з податків на предмет їх використання в комерційній
діяльності. За результатами аналізу складається план дій відносно
здійснення пільг по вибраних податках, який є складовою частиною
загального податкового менеджменту.

5. На п’ятому етапі проводиться аналіз всіх можливих форм операцій, що
плануються в комерційній діяльності (купівля-продаж, посередницька
діяльність, оренда і т. п.), з точки зору мінімізації сукупних
податкових платежів і отримання максимального прибутку.

6. Питання про раціональне розміщення активів і прибутку підприємства,
виплату дивідендів по акціях, маючи на увазі не тільки передбачувану
прибутковість інвестицій, але і податки, що сплачуються при отриманні
цього прибутку вирішується на шостому етап.

Таким чином, якщо перші три етапи податкового менеджменту мають місце
лише один раз – до реєстрації підприємства, то етапи 4-6 відносяться до
поточного, повсякденного податкового менеджменту. При цьому,
повсякденний контроль охоплює застосування податкових пільг по кожній
операції [12, с.294].

Податковий менеджмент взаємопов’язаний з підприємницькою діяльністю
господарюючого суб’єкта і повинен здійснюватися в ході господарської
діяльності на всіх її рівнях і етапах як неодмінний і безпосередній її
елемент.

У процесі податкового менеджменту використовується сукупність методів
стратегічних, пов’язаних з комплексною оцінкою довгострокових податкових
наслідків господарських рішень, що приймаються;

• тактичних, направлених на оптимізацію розмірів і термінів окремих
податкових платежів.

До стратегічних методів податкового менеджменту відносяться передусім:

• вибір організаційно-правової форми підприємства (АТ, ТзОВ),
чисельності і якісного складу його засновників;

• планування чисельності і якісного складу працюючих в залежності від
виду діяльності з метою використання можливих податкових пільг;

• використання “offshore” і компаній, звільнених від податку на
прибуток;

• вибір ефективних, з точки зору податкового менеджменту, елементів
облікової політики підприємства;

• вибір оптимальних, з точки зору податкових наслідків, форм комерційних
операцій і їх правильне юридичне оформлення. У складі групи тактичних
методів необхідно виділити наступні, найбільш ефективні;

• мінімізація об’єкта оподаткування (без урахування податкових пільг);

• використання пільг, пов’язаних з виключенням з оподатковуваної бази
певних елементів об’єкта податку;

• використання пільг, пов’язаних з пониженням податкової ставки.

Реалізація даних методів здійснюється передусім в процесі планування
діяльності підприємства і висновку господарських договорів шляхом
аналізу їх потенційних податкових наслідків і вибору найбільш
ефективного варіанта. Разом з тим, в залежності від вигляду податку, що
оптимізується тактика податкового менеджменту має свої особливості. Так,
метод планування податку на прибуток включає:

• планування складу витрат, що включаються в собівартість продукції;

• правильне документальне оформлення всіх витрат, що включаються в
собівартість продукції;

• планування розміру витрат, що нормуються;

• планування складу і розміру позареалізаційних прибутків і витрат;

• планування податкових пільг;

Метод оптимізації сум податку на додану вартість (ПДВ) заснований на
наступних компонентах;

• планування складу витрат і розміру витрат, що нормуються, що
включається в собівартість продукції;

• правильне оформлення розрахунків по ПДВ;

• планування потоків ПДВ [12, с.296].

Оптимізація податків, оподатковуваною базою яких є виручка від
реалізації продукції (податок на користувачів автошляхів, податок на
зміст житлового фонду і об’єктів соціально-культурної сфери),
здійснюється методами, направленими на зменшення валового прибутку, що
враховується для цілей оподаткування.

У процесі корпоративного управління може здійснюватися реорганізація
підприємства шляхом перетворення його в іншу організаційно-правову
форму, виділення структурних підрозділів йди філіали як самостійні
юридичні особи і т. д. У процесі здійснення реорганізаційний процедур
необхідно оцінити податкові наслідки вибору тієї або іншої
організаційно-правової форми, чисельності і якісного складу засновників,
а також чисельності і якісного складу працюючих.

Створення дочірніх підприємств в офшорних зонах дозволяє компанії
мінімізувати податкові платежі за рахунок внутрішнього регулювання цін
при висновку контрактів між окремими – підприємствами міжнаціональних
концернів, а також шляхом юридичного оформлення операцій через
підприємства, розташовані в офшорних зонах.

Внутрішнє регулювання цін в рамках міжнаціональних концернів дозволяє
мінімізувати суми податкових платежів.

При взаємодії в процесі виробництва або торговій діяльності ряду
підприємств, належному одному концерну (акціонерному товариству), значні
можливості мінімізації податкових платежів відкриваються у разі
реєстрації одного або декількох підприємств в офшорній зоні. Оскільки
транснаціональна компанія може сама встановлювати ціни на товари і
послуги, що надаються в рамках концерну одним підприємством іншому,
визначення цін практично буде залежати від того, в якій країні будуть
виплачуватися податки і де це оподаткування найбільш вигідно з точки
зору інтересів компанії загалом. Наприклад, українське підприємство “А”,
що випускає товари народного споживання, приймає рішення виробляти
комплектуючі в дочірньому підприємстві “Б”, що знаходиться в офшорній
зоні. Купуючи дані комплектуючі по високій ціні, підприємство “А” має
мінімальний прибуток, а підприємство “Б” – максимальну. При цьому в
рамках компанії загалом залишковий прибуток буде максимальним.

Отож, адаптація підприємств до змін податкового середовища потребує
системного урахування багатьох факторів: державних нормативів, ринкових
механізмів перерозподілу податкового навантаження, кваліфікованої
внутрішньої організації процесу регулювання оподаткування, впровадження
оптимальних моделей і методів управління податками. Для цього на кожному
підприємстві за прикладом УМГ “Прикарпаттрансгаз” повинні створюватись
відділи податкового менеджменту. Вони повинні вирішувати завдання
зазначені вище.

2.3. Оцінка ефективності та оптимізації системи оподаткування
підприємств

Оцінка ефективності розробленої податкової політики підприємства
здійснюється в процесі порівняння альтернативних її варіантів за
допомогою системи відповідних показників. В зв’язку з недостатністю
даних ми пропонуємо імітаційну модель.

Складаємо таблицю, яка відображатиме суму податкових платежів
підприємства.

Таблиця 4

Фінансові результати діяльності підприємства.

Показник Сума грн..

Валовий дохід від реалізації продукції, робіт, послуг 1213480

ПДВ 242696

Акцизний збір 109213,2

Чистий дохід 861570,8

Собівартість реалізованої продукції 451795,67

Валовий прибуток 409771,13

Податок на прибуток 122631,34

Інші податкові платежі 20438,56

Чистий прибуток 266701,23

Податкові платежі, всього 494979,1

Основними з оцінних показників є:

а) коефіцієнт ефективності оподаткування. Він дозволяє отримати найбільш
узагальнену характеристику вибраної податкової політики УМГ
“Прикарпаттрансгаз” показуючи як співвідносяться між собою показники
чистого операційного прибутку і загальної суми податкових платежів.
Розрахунок цього показника здійснюється по наступній формулі:

де Ен — коефіцієнт ефективності оподаткування операційної діяльності
підприємства;

ЧПо — сума чистого операційного прибутку підприємства;

ОНо —загальна сума планових податкових платежів;

Розрахуємо коефіцієнт ефективності оподаткування:

Ен = 266701,23 / 494979,1 = 0,54

Значення даного коефіцієнту показує, що на 1 гривню прибутку припадає 54
колійки податків.

б) коефіцієнт податкоємності реалізації продукції. Цей показник дозволяє
визначити загальну суму податкових платежів, що доводяться на одиницю
обсягу реалізованої продукції. Розрахунок цього показника здійснюється
по формулі:

де КНЕр—коефіцієнт податкоємності реалізації продукції підприємства;

ОНо —загальна сума податкових платежів;

ОРп — загальний об’єм реалізації продукції підприємства у звітному
періоді [7, с.202];

Коефіцієнт податковості реалізованої продукції становить:

КНЕг = 494979,1 / 1213480 = 0,41

Він нам говорить про те, що 0,47 грн. податків міститься в 1 гривні
податкових платежів.

в) коефіцієнт оподаткування операційних прибутків. Цей показник дозволяє
судити про рівень оподаткування операційних прибутків підприємства УМГ
“Прикарпаттрансгаз” відповідними видами податків і зборів, що входять в
ціну продукції. Розрахунок цього показника здійснюється по наступній
формулі:

де До КНод—коефіцієнт оподаткування операційних прибутків;

Нц —загальна сума планових податкових платежів, що входять в ціну
продукції (сума податку на додану вартість, акцизного збору і ін.);

ОРо—загальний об’єм реалізації продукції підприємством у звітному
періоді.

Коефіцієнт оподаткування операційних прибутків становить:

КНод = (242696 + 109213,2) / 1213480 = 0,29.

Отже в ціні продукції знаходиться 29 % податків.

г) коефіцієнт оподаткування операційного прибутку. Цей показник
характеризує рівень податків, – що сплачуються за рахунок валового
операційного прибутку УМГ “Прикарпаттрансгаз”. Розрахунок цього
показника здійснюється по наступній формулі:

де КНоп—коефіцієнт оподаткування операційного прибутку;

Нп —загальна сума податкових платежів, здійснюваних за рахунок валового
операційного прибутку;

ВПо— загальна сума планового валового операційного прибутку
підприємства;

Коефіцієнт оподаткування операційного прибутку характеризує рівень
податків, що сплачуються з валового прибутку:

КНо = (122631,34 + 20438,56) / 409771,13 = 0,35

Характеризоване підприємництво податкових пільг не отримує, тому
коефіцієнт пільгового оподаткування не розраховується.

д) коефіцієнт пільгового оподаткування операційної діяльності. Цей
показник дозволяє визначити, наскільки ефективно підприємство
використовує надані законодавством пільги по податках, пов’язаних з його
операційною діяльністю (цей коефіцієнт дозволяє судити і про
ефективність використання пільг по окремих видах податків). Принципова
формула розрахунку цього показника має наступний вигляд:

де Кдн – коефіцієнт пільгового оподаткування операційної діяльності;

(НЛо – загальна сума податкових пільг, що використовуються підприємством
в процесі здійснення операційної діяльності;

ОНо – загальна сума податковий податкових платежів.

За допомогою вищенаведеної системи показників оцінюються альтернативні
варіанти розробленої податкової політики підприємства, порівняння яких
дозволяє обрати для реалізації найбільш ефективний її варіант.

Оптимізація податкових платежів є найважливішою складовою частиною
системи операційної діяльності підприємства і формування його податкової
політики на майбутній період. розробка методичних принципів такого
менеджменту є одним з важливих етапів розробки податкової і приведені на
малюнку.

Рис.2. Зміст і послідовність процесу оптимізації податкової політики на
УМГ “Прикарпаттрансгаз” [7, с.205]

1. Визначення основних видів податків, що сплачуються підприємством в
процесі здійснення операційної діяльності за рахунок різних джерел,
засновується на аналізі складу податкових платежів в предплановом
періоді. Основною метою цього етапуоптимізації є встановлення питомої
ваги основних видів податкових платежів в загальній сумі їх виплат за
рахунок окремих джерел.

За результатами угрупування визначаються основні види податків кожної
групи, що включаються в плановий їх розрахунок (інші менш істотні
податкові платежі об’єднуються в групу інших по кожному з джерел, що
розглядаються ).

2. Розрахунок середньозважений ставок сплати податків за рахунок різних
джерел. Середньозважений ставки податкових платежів визначаються в
розрізі кожного з трьох джерел їх сплати. Для їх розрахунку
використовуються показники операційних валових прибутків, що плануються
і суми податкових платежів, обчислене на період по відповідній базі
оподаткування (підакцизним товарам, фонду оплати труда і т.п.). Такий
розрахунок ведеться лише по основних видах податків. Принципова формула,
по якій ведеться розрахунок середньозважений ставок оподаткування
операційних прибутків, витрат і прибутку має наступний вигляд:

де ССН—середньозважена ставка оподаткування операційних прибутків, в
плановому періоді (по основних видах податків), %;

H1 — Нn—суми основних податкових виплат за рахунок відповідного джерела,
розраховані по показниках встановленої бази оподаткування;

ИНп—сума відповідного джерела сплати податків (відповідно операційних
прибутків. [7, с.208].

Середньозважена ставка сплати податків за рахунок операційних прибутків:

ССН = 20438,56 + 122631,34 / 409771,13 = 0,35

3. Розрахунок оптимальних сум податків, що сплачуються за рахунок різних
джерел, здійснюється в розрізі кожного з цих джерел. Цей розрахунок
здійснюється по наступних формулах:

де Нп — загальна сума податків, що планується до сплати за рахунок
відповідно операційного прибутку, операційних витрат і операційного
прибутку;

ССНп — середньозважений ставка оподаткування відповідно операційного
прибутку, розрахована на плановий період по основних видах податків, %;

ОПп — сума відповідно операційного прибутку, що планується;

УПп — питома вага інших видів податків, що сплачуються за рахунок
відповідно операційного прибутку, (він визначений в процесі першого
етапу планових розрахунків), %.

Розрахуємо оптимальну суму податків, яка сплачується з операційного
прибутку:

НП = ((20438,56 + 122631,34) * 0,35) / 100 – 29

4. Розрахунок загальної планової суми податків, що сплачуються в процесі
здійснення операційної діяльності. Цей розрахунок здійснюється по
формулі:

ОНо = Нп

де ОНо —загальна планова сума податків, що сплачуються в процесі
здійснення операційної діяльності;

Нп —сума податків, що плануються до сплати за рахунок операційного
прибутку [7, с.208].

Отже, сума фактично сплачених підприємством прибутків перевищує
оптимальну на 72542,43 грн.

Після здійснення цього етапу податкової оптимізації проводиться
розрахунок ефективності податкової політики підприємства в плановому
періоді, показники якої порівнюються з аналогічними показниками
передпланового періоду.

5. Розробка податкового календаря. Він являє собою графік здійснення
конкретних видів податкових платежів підприємства в майбутньому періоді.
Розробка такого графіка дозволяє мінімізувати витрати УМГ
“Прикарпаттрансгаз” по обслуговуванню податкових платежів і пов’язати ці
платежі з планом надходження і витрачання грошових коштів.

Податковий календар складається звичайно на майбутній квартал в розрізі
окремих місяців. У ньому вказуються розміри і дати сплати як авансових,
так і розрахункових сум на кожний вигляд податків, зборів і інших
обов’язкових платежів виходячи з показників оперативних планів
господарської діяльності.

При невеликих об’ємах операційної діяльності податковий календар як
самостійний оперативний план не складається, а його показники
включаються в загальний платіжний календар підприємства на майбутній
період.

Як правило, коли мова заходить про оптимізацію оподаткування,
передбачається вироблення рекомендацій по зниженню податкових платежів.
Однак зменшення податкових платежів в процесі корпоративного управління
не самоціль для підприємства, а спосіб поліпшення фінансового становища,
підвищення інвестиційної привабливості, збільшення вільного прибутку.

Тому в процесі податкової оптимізації необхідно не тільки визначити
шляхи мінімізації оподаткування, але і оцінити наслідки цих рішень з
точки зору тактики і стратегії розвитку підприємства. Іноді сьогоднішня
економія може обернутися завтра значно більш істотними втратами в
фінансовому становищі, виробничому потенціалі або іміджі підприємства.

Розглянемо фінансові наслідки одного з популярних пропозицій по зниженню
сум податків. Передбачимо, що УМГ “Прикарпаттрансгаз” придбав
автотранспорт вартістю 200 млн. грн. При цьому пропонується з метою
зменшення податків з підприємства покупця сплатити продавцю, наприклад,
100 тис. грн. як продажну вартість автотранспорту, а інші 100 тис. грн.
– як консультаційні послуги або в будь-якій іншій формі, що дозволяє
віднести їх на собівартість. Тоді можна знизити відразу три податки:

• на прибуток (оскільки внаслідок збільшення собівартості знижується
прибуток від реалізації, а отже, при інших рівних умовах – і
оподатковуваний прибуток);

• на майно (оскільки балансова вартість оподатковуваного податком майна
буде вдвічі менше, ніж у випадку, якби все 200 млн. грн. були
відображені в балансі на як вартість купленого автотранспорту);

• на придбання автотранспортних коштів (по тій же причині) [7, с.302].

Названі податки внаслідок такого переміщення, частини вартості
автотранспорту в поточні витрати дійсно знизяться. Але чи приведе це до
покращення фінансового становища УМГ “Прикарпаттрансгаз”? При цьому
потрібно мати на увазі, що кожний з трьох податків має власне джерело
виплат.

Податок на прибуток платиться, природно, з прибутку; податок на майно
відноситься на фінансові результати діяльності підприємства, тобто
зменшує валовоий прибуток; а податок на придбання автотранспортних
коштів включається в їх первинну вартість, що збільшує пільгу по податку
на прибуток, пов’язаний з фінансуванням капітальних вкладень, тому його
зниження веде до зростання податку на прибуток.

Крім того, оскільки сума податку на придбання автотранспортних коштів
списується на собівартість продукцію разом з амортизаційними
відрахуваннями основних коштів, зниження суми даного податку веде до
зростання прибутки, а отже, і податку на прибуток. Ці залежності роблять
не так очевидними зниження податків, як це представляється на перший
погляд.

Таким чином, можна зробити наступні висновки по процедурах податкового,
планування в процесі корпоративного управління УМГ «Прикарпаттрансгаз».

1. Зменшення податкових платежів” в процесі корпоративного управління
підприємством — не самоціль для підприємства, а спосіб поліпшення його
фінансового становища і підвищення інвестиційної привабливості. Тому
знижувати податки в рамках діючого законодавства має сенс тільки в тому
випадку, якщо розрахунки показують, що це дає приріст вільного прибутку.

2. Зменшення податків в ряді випадків досягається ціною погіршення
фінансового надбання підприємств Тому будь-який спосіб зниження
податкових платежів повинен бути оцінений з точки зору фінансових
наслідків для підприємства [7, с.346].

3. Фінансові наслідки застосування однакових способів зменшення податків
неоднакові не тільки для різних підприємств, але і для умов роботи
одного до того ж підприємства в різні строки. Тому необхідні конкретні
розрахунки прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства, і
вільне прибутки внаслідок застосування тої чи іншої рекомендації по
зниженню податків. Розрахунки повинні передувати застосуванню
рекомендації,

4. Зменшення податку на прибуток шляхом використання чистого прибутку на
пільгові цілі економічно обґрунтоване тільки у випадку, якщо це
приводить до зростання валового прибутку в подальші періоди.

3. Порівняльний аналіз корпоративного оподаткування в контексті
міжнародного досвіду

Економічні трансформації в країні та її економічне оздоровлення
неможливі без формування дієздатної податкової системи. На сьогодні
система оподаткування акумулює в собі інтереси різних соціальних груп,
представників різних видів діяльності, а загалом — платників податків і
держави. Від и ефективності, стабільності, прозорості та інших
принципів, визначених ще А. Смітом, а сьогодні регламентованих Законом
України “Про систему оподаткування”, залежать можливості економічного
розвитку держави, економічна та інвестиційна активність платників.

Теоретичним підґрунтям регулювання економічної діяльності платників (в
нашому випадку корпорацій) та забезпечення дохідної частини бюджету є
податкова концепція А. Лаффера, який у середині 70-х років обґрунтував
пряму залежність між прогресивністю оподаткування та доходами бюджету.
Він довів, що податкові надходження є одночасно продуктом і податкової
ставки, і податкової бази [23, с.72].

Якщо ставка податку дорівнюватиме нулю, то всі підприємства, в тому
числі корпоративні, працюватимуть, але ніяких надходжень до бюджету не
буде. Якщо ставка дорівнюватиме 100%, то підприємці не матимуть стимулів
до виробництва оподатковуваного товару. Спровоковане таким чином
зменшення виробництва може призвести до того, що жодне з N підприємств
не буде працювати, тобто бюджетні надходження знову будуть нульовими.
Крива Лаффера показує, що підвищення податків до певного рівня сприяє
зростанню доходів бюджету, таким чином, воно не підриває стимулів до
економічної діяльності та інвестиційної активності приватного сектору.
За цією межею починається зворотний процес, оскільки податки, які
стягуються на основі високих ставок, призводять до значного падіння
бюджетних надходжень. Податки у цьому разі пригнічують підприємницьку
ініціативу, нагромадження та інвестиції скорочуються.

Якою б високою не була фіскальна функція податків, що досягла критичного
рівня через великий дефіцит бюджету, вона не повинна обмежувати розвитку
інших своїх функцій: регулювальної та стимуляційної. Оскільки завдання
полягає не просто в тому, щоб зібрати якомога більше податків, а в тому,
щоб при цьому розширювалася база податків, ефективно розвивалися
підприємства у сфері виробництва та обігу. За всіх умов форми і ставки
оподаткування не повинні призводити до того, щоб доходи платників
податків, які залишаються в їх розпорядженні після сплати податків, були
нижчими від критичного рівня.

Україна не може утвердитися як економічно розвинута держава без
формування належної і дієздатної податкової системи. Практика засвідчує,
що теорія бездефіцитного бюджету (БДТаблиця 5 Тривалість економічного життя нерухомих активів [23, с.75] Елементи нерухомих активів Тривалість Комерційні споруди від 25 до 50 років Виробничі споруди 20 років Матеріали і устаткування від 5 до 10 років Засоби пересування від 3 до 5 років Вантажний транспорт від 3 до 4 років Інформаційне програмне забезпечення 12 місяців ІІ. Податок на додану вартість Платниками цього податку є підприємства в тому числі корпоративні, які займаються купівлею-продажем і мають річний оборот FF 500000, та підприємства, що надають послуги і мають оборот FF 175000 за рік. На 01.01. 2000 року встановлені такі ставки ПДВ у Франції: 1. Нормальна (базова) ставка — 20,6%. 2. Знижена ставка — 5,5%: продукти харчування, книги, громадський транспорт, операції з нерухомим майном. 3. Особлива ставка — 2,1%: на видання преси, медикаменти, препарати крові та ін. Встановлюються також спеціальні ставки для Корсики та окремих департаментів. Податок на додану вартість сплачується щомісячно з 15 по 24 число місяця залежно від юридичної форми діяльності. У 2000 році ставка ПДВ становила 20,6%, проте передбачалося її зниження до 19,6%. Статистичні дані засвідчують, що ПДВ є одним із найвагоміших структурних елементів податкових надходжень до державного бюджету. Його частка в надходженнях непрямих податків до бюджету становила: 1983 року — 44,4%, 1990 року - 44,8%, 1998 року - 45,6%, 1999 року - 44,4% [23, с.76] Реєстраційний податок справляється при оформленні документів, перш за все це передача прав власності на майно, створення, злиття компанії, збільшення її капіталу. Перехід права участі в управлінні акціонерним товариством оподатковується так: для акцій — податок 10% встановлюється на FF 20000 переходу права власності; для частини акціонерного капіталу — 4,8%. Зміна комерційних фондів оподатковується залежно від ціни (до FF 150000 — не оподатковується). Передача прав на нерухомість: Нерухомість Ставка(%) Професійна нерухомість 4.89 Податок комун (департаментів) від 2,225 до 4,89 До інших елементів системи оподаткування у Франції належать професійний податок, соціальні внески, податки на солідарну відповідальність майном та інші. Більшість країн Європейського союзу (12 із 15) — унітарні країни. Організація територіальних органів структуризована досить контрастно. Так, дві країни характеризуються однорівневою територіальною структурою — це комуни. Шість країн мають дворівневу структуру: Данія, Португалія, Греція (до 1994 року мала тільки один рівень), Швеція (губернії і комуни), Нідерланди, Об'єднане Королівство. Чотири країни мають трирівневу територіальну структуру: Іспанія, Франція, Ірландія, Італія. Як вже зазначалося, Франція має трирівневу територіальну організацію: комуни (36559), департаменти (96), регіони (22). Один із регіонів — Корсика — має власний статут. Децентралізація у Франції набула поширення із прийняттям у березні 1982 року закону "Про права і свободи комун, департаментів, регіонів". Французькі комуни, як правило, незначних розмірів і з невеликою кількістю населення, що засвідчують дані таблиці 6. Таблиця 6 Розподіл комун в Франції за розмірами [23, с.77] Число жителів Число комун У% Менше 5000 34820 95,2 Від 5000 до 10000 898 2,5 Від 10000 до 50000 738 2,0 Від 50000 до 100000 67 0,2 Більше 100000 36 0,1 Всього 36559 100 Вагомим інструментом впливу на розвиток економіки регіону є фіскальна політика місцевих органів самоврядування, які мають право встановлювати місцеві податки і збори, надавати пільги із сплати податків, що надходять до місцевих бюджетів. Фіскальна політика у багатьох країнах — важливий інструмент впливу на розміщення продуктивних сил, на розвиток відсталих територій, залучення інвестицій, впровадження нових технологій. Поряд із зростанням ролі місцевих податків (про це свідчать дані рис. 2), доцільно поширити їх використання у ролі інструмента регулювання господарських процесів у регіоні — місцеве податкове регулювання може стимулювати розвиток корпоративних підприємств, які сприяють економічному розвиткові регіону. Податкові надходження у Франції розподіляються між двома основними ланками: державним бюджетом та місцевим бюджетом. Джерела податкових надходжень до бюджетів місцевих органів самоврядування Франції різняться залежно від територіальних одиниць, проте найвживаніші місцеві податки представлені в таблиці 4. На сьогодні фінансова діяльність органів місцевого самоврядування Франції характеризується помірним зростанням податкових ставок, зменшенням заборгованості й зростанням витрат на управління. Безумовно, місцеві органи самоврядування мають певну автономію у вирішенні фінансових питань, проте цим т діяльність не обмежується, вони дедалі частіше порушують тему посилення децентралізації. У Франції внаслідок децентралізації регіонам і департаментам було надано нові компетенції у сфері соціальної допомоги, дорожнього господарства і управління навчальними закладами. З 1993 року по 1996 рік спостерігалося зниження інвестиційних витрат, проте вже в 1997 році воно зупинилося, а в 1998-му мало місце зростання. Щодо функціональних витрат, то на них у 2000 році припадало близько четвертої частини всіх видатків. Розширення міжнародного співробітництва, переміщення капіталу, товарів, послуг неминуче породжують багатомірність (подвійність) оподаткування. Подвійне оподаткування корпорацій характеризує таку ситуацію, коли відбувається як горизонтальне, так і вертикальне накладання одних податків на інші, а це неминуче супроводжується негативними економічними наслідками. За умови зміцнення міжнародного економічного співробітництва та глобалізації економіки розв'язання проблеми подвійного оподаткування стає складовою міждержавної фіскальної координації. Діаграма .1. Частка місцевих податків у ВВП в кражах — членах ЄС y-2001 році (%) [23, с.78] Більшість країн розв’язують проблеми подвійного оподаткування корпорацій шляхом укладання міжнародних податкових угод, які не тільки дають змогу уникнути подвійного оподаткування, а й забезпечують захист вітчизняних суб'єктів господарювання, що проводять зовнішньоекономічні операції, викриття фіскальних злочинів у країні. Серед країн — членів ЄС Франція посідає друге місце після Великобританії за кількістю укладених податкових угод, що засвідчує масштабність її інтеграції в міжнародні відносини. До регіонів, які викликають у Франції найбільший інтерес, належать розвинуті країни Європи, США, Японія. Далі йдуть країни Азії та Африки. Практично не викликають зацікавленості країни Центральної та Східної Європи. Враховуючи те, що Японія є унітарною державою, податкова система тут є дворівневою, тобто є загальнодержавні і місцеві податки. Система оподаткування, яка діє сьогодні була створена в результаті податкової реформи проведеної в квітні 1989 р. До особливостей проведення реформи можна віднести побудову діючої системи вирівнювання оподаткування процесів отримання доходів та процесів споживання. Поступове збільшування частки товарів споживчого характеру сприяє цьому. Характеризуючи податкову систему , можна відмітити, що вона носить централізований характер, оскільки 2/3 доходів зведеного бюджету припадає на поступлення загальнодержавних податків. Місцеві бюджети формуються в основному за рахунок відрахувань від загальнодержавних податків. Загальнодержавні податки включають в себе 25 обов'язкових платежів, що надходять до бюджетів різних рівнів. Є велика кількість місцевих податків, проте виділяють 30 базових місцевих податків. Проте, не дивлячись на різноманіття податків, їх групують в З основні групи: 1. Прямі податки прибуткової групи. 2. Майнові податки. 3. Споживчі податки (прямі і непрямі). Виключенням з цієї класифікації є окремі місцеві податки: 1. Підприємницький податок нараховується на прибуток, що оподатковується та стягується по трьох ставках, величина кожної з них може дещо відрізнятись в залежності від префектури. Так для Токіо він встановлений в межах від 6 до 12,6 % прибутку в залежності від статутного капіталу компанії та величини самого прибутку. 2. Корпоративний муніципальний податок представляє собою сукупність 2 податків: префектурного і міського, або (як у випадку з Токіо) міського і районного. Податкові ставки можуть відрізнятись в залежності від місця, але максимальна ставка для префектурного (для Токіо - міського) податку - 6 %, міського (районного) - 4,7 % (розраховується від суми загальнодержавного податку). 3. Вирівнювальний податок представляє собою суму, що підлягає сплаті і яка є фіксованою, величина якої (від 50 тис. до 3750 тис. єн) визначається по відповідній таблиці, залежить від розміру капіталу юридичної особи та числа працюючих на ньому і розподіляється між містом і префектурою у відношенні 4 до 1. Таким чином, максимально можливий розмір всіх прямих податків, які повинно сплачувати підприємство в 1990 р. може скласти менше 58 % від об'єму річного прибутку, не враховуючи сплати фіксованої суми вирівнюваного податку. Очікується, що ефективна ставка всіх видів корпоративних податків у сукупності складає біля 51,6 % (у 1990 р. фінансовому році -48,9 % проти 31,6 % в США, 24,3 % у Великобританії). У зв'язку із інтернаціоналізацією господарства, ростом міжнародного поділу праці, розподілом транснаціональних монополій, зміною структури міжнародної торгівлі роль митних зборів як джерела доходів після П світової війни постійно зменшується. Рівень митних зборів на більшість сільськогосподарських товарів в Японії до середини 80-х років складала 20 % і більше. Місцеве оподаткування є складовою частиною системи оподаткування розвинутих країн. Вся система фінансування виробничої і соціальної сфери, підготовка і перепідготовка кадрів, комунальне житлово-побутове обслуговування здійснюється через місцеві органи влади. Соціальне забезпечення включає різні види грошових виплат (пенсій, допомог, та ін.) і надання пільгових послуг непрацеспроможним і безробітним. В залежності від джерел фінансування соціальне забезпечення поділяється на соціальне страхування - забезпечення непрацездатних за рахунок бюджетних коштів і на виробниче страхування - за рахунок коштів, фондів, створених на виробництвах для виплати пенсій. Корпоративний податок чи податок на прибуток компаній в Великобританії був введений в 1965р. Цей податок замінив раніше діючу систему оподаткування юридичних осіб, яка полягала в обкладанні компаній нарівні з фізичними особами і крім того стягувався 15 %-ний податок на прибуток. На зміну класичної системи корпоративного податку, що діяла в Великобританії з 1965 по 1973рр., прийшла т.зв. "імпугаційна" система стягування корпоративного податку. Корпоративний податок застосовується до всіх прибутків компаній-резидентів, отриманих ними на протязі податкового року. В поняття "компанія" англійське законодавство включає: корпоративні органи і некорпоративні асоціації, виключаючи товариства (вони оподатковуються як фізичні особи). Резидентською компанією вважається корпоративний орган, якщо йог о діяльність здійснюється і контролюється в даній країні, тобто в цій країні знаходиться керівний орган компанії. Ставка податку встановлюється бюджетом країни - 33 %. Обкладання здійснюється виходячи з розрахункових періодів, що не перевищують 12 місяців. ; - .. "Імпугацінній" системі притаманні 5 основних ознак: • компанія сплачує корпоративний податок зі всіх її прибутків (розподілених та нерозподілених) по єдиній ставці; • корпоративний податок не стягується з дивідендів безпосередньо в самій компанії; • якщо компанія виплачує дивіденди, то вона повинна провести попередній платіж на розрахунок податку на прибуток "тобто "авансовий корпоративний податок ", вирахуваний шляхом віднесення ставки податку до суми прибутку, що підлягає розподілу серед акціонерів; • резиденту Великобританії, який отримує дивіденди, дозволяється проводити нарахування на суму авансового платежу при сплаті прибуткового податку; • після закінчення розрахункового періоду сплачений компанією "авансовий корпоративний податок" вираховується з загальної суми зобов’язань на рахунок сплати корпоративного податку. Неризидентська компанія, що проводить торгівлю в Великобританїї через своє відділення обкладається корпоративним податком: а) доходу від торгівлі, що виникає через відділення; b) доходу від власності чи права власності, що використовується ним відділенням; с) приросту капіталу від активів цього віддалення. Компанія, що не вважається неризедентською також сплачує податок на прибуток з будь-якого доходу, що створюється в Великобританії і не підлягає обкладанню податком на приріст капіталу. Нерезидентська компанія на відміну від резидентської не обкладається авансовим корпоративним податком з прибутку, що розподіляється. Ще одним податком, який сплачують корпорації є податок на нерухоме майно (цим податком обкладається і нерухоме майно фізичних осіб). Податковою базою є річна чиста вартість майна. Періодично проводиться переоцінка вартості майна з метою максимального наближення її суми до тієї, яку можна було б отримати, здавши дане майно в оренду. В Англії та Уельсі оподатковувана вартість майна являла собою вартість оренди при умові визначенні її на відкритому ринку, при цьому наймач повинен за свій рахунок ремонтувати, утримувати та страхувати нерухомість. Діючі сьогодні в ФРН положення про корпораційний податок введено у відповіді гості з податковою реформою 1977 р., а також з наступними змінами і доповненнями. Цей податок стягується з фактично отриманого прибутку, що підлягає оподаткуванню, і розподіляється між федеральними і земельними бюджетами.. В загальних податках зведеного бюджету питома вага цього податку складає на протязі вже багатьох років в середньому 6 %,що не заважає йому відігравати значну роль в регулюванні виробничо-фінансової діяльності великих і середніх компаній ФРН, яким в рамках законодавства належить статус корпорацій (акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальності і ін.), оскільки в їх податкових зобов'язаннях, займає одне з провідних місць. В ФРН встановлені 2 базові (основні) ставки корпораційного податку на прибуток, що підлягає оподаткуванню. Якщо прибуток не розподіляється, то ставка податку становить 50 %, а на прибуток, що розподіляється у вигляді дивідендів - 36 %. Оскільки прибуток, що розподіляється включається в власний прибуток акціонерів, які також підлягають оподаткуванню прибутковим податком, виникає ситуація подвійного оподаткування цієї частини прибутку підприємств. В зв'язку з цим слід підкреслити, що в ФРН і інших країнах ЄС система податку на прибуток підприємств виключає подвійне оподаткування прибутку, що розподіляється. Це досягається з допомогою т. зв. системи заліку, при якій податок на прибуток, що розподіляється, сплачений компанією, враховується при оподаткуванні доходів акціонерів через податок на доход. В зв'язку з податковою реформою в межах країн членів ЄС базова ставка корпораційного податку знижена в 1990 р. з 56 до 50 %. При цьому податок на прибуток, що розподіляється, в розмірі 36 % залишився незмінним. Інтеграція національної економіки в систему світогосподарських зв'язків зумовила те, що Україна також зіткнулася з проблемою подвійного оподаткування і активно використовує в своїй податковій політиці міжнародні податкові угоди. Станом на 01.01.2000 року наша держава мала більше тридцяти чинних загальних і низку спеціальних міжнародних податкових угод, що цілком відповідало рівню провідних країн із розвинутою економікою. Щодо Франції, то Україна використовує згідно із Законом України "Про правонаступництво України" договір колишнього СРСР про уникнення подвійного оподаткування. Однак, зважаючи на динамізм розвитку економічних відносин, доцільно переглянути такі договори відповідно до реалій розвитку країни. Україна прагне до інтеграції в Європу і тому має докласти всіх зусиль для виконання тих вимог, які ставляться до країн — членів ЄС. Вважаємо, що певні зрушення вже закладені в проекті Податкового кодексу України. Наслідком його прийняття буде загальне спрощення правової бази оподаткування, уніфікація підходів і методів визначення елементів за всіма податками (зборами), зниження рівня податкового навантаження на суб'єктів оподаткування, врахування міжнародних аспектів (оподаткування доходів нерезидентів та іноземних доходів резидентів, дія міжнародних угод у сфері оподаткування). Сформувати цілком прозору податкову систему в Україні видається нам зовсім нереальним, але використати всі можливі напрями її вдосконалення — цілком ймовірно. Висновки Перспективи фінансової політики України залежать від уміння і бажання її уряду на практиці реалізувати задекларовану програму дії на кожний конкретний період. Суть програми має відображати потенційні можливості держави у відповідному періоді. Але успіхи втілення в життя усіх позицій програми залежать, у першу чергу, від ефективності функціонування окремих складових фінансової політики: податкової, бюджетної, грошової, валютної. У цьому разі розкривається роль податкової політики у розвитку національного господарювання. Аналіз зарубіжного досвіду організації податкової системи в сфері оподаткування підприємств дав змогу виділити такі принципи: — сума сплаченого податку завжди мас дорівнювати вартості отримуваних від держави благ і послуг; — усі податки повинні мати цільове призначення; — знеособлений податок зумовлює мого непродуктивне використання з боку уряду; — платники податків мають бути поінформовані урядом про використання сплачених ними податків: — нові податки вводяться тільки на покриття відповідних витрат, а не для ліквідації бюджетного дефіциту; — об'єктом оподаткування може бути тільки дохід, а не його джерело і не розмір витрат; — податок має бути пропорційний доходові; — прогресія оподаткування залежно від зростання доходу не повинна перевищувати розумного оптимуму, що дорівнює третині доходу; — умови оподаткування мають бути простими і зрозумілими платникові; — податок треба стягувати у зручний для платника час і прийнятним для нього методом; — стягування податків повинно бути дешевим. Податкова система має бути гнучкою, оптимально пов’язувати інтереси держави з інтересами товаровиробників, рядових платників податків, суттєво впливати на забезпеченість підприємств обіговими коштами. Податкове законодавство не стимулює підприємства до поповнення власних обігових коштів, ефективного їхнього використання. У цьому зв'язку, на нашу думку, важливими шляхами впливу податкової політики на стимулювання підвищення рівня забезпеченості підприємств обіговими коштами є: — обов'язкове спрямування частини прибутку підприємства на поповнення обігових коштів; — оптимізація узгоджених строків сплати податків і часу отримання доходів; — звільнення від оподаткування частини прибутку, яка спрямовується на поповнення власних обігових коштів. Щодо перспектив податкової політики у перехідній економіці нині наявні дві основні точки зору. Згідно з першою точкою зору треба стримуватися від різких змін у податковій системі, дати підприємствам звикнути до чинних правил. За цей час слід прийняти Податковий кодекс, відлагодити податкові механізми і процедури, сформувати жорстку систему податкового контролю і на цій основі у подальшому перейти до загального зниження податкових ставок. Прихильники другої точки зору вважають, що за чинних податкових ставок подолати економічну кризу неможливо. Необхідно максимально зменшити податковий тягар і передусім на виробників. На нашу думку, перший шлях надто консервативний і повільний, потрібні рішучі й водночас гнучкі рішення та дії у рамках єдиної довготривалої податкової політики. Для розробки наукової податкової стратегії важливо: 1) сприяти стимулюванню виробництва та інвестицій; 2) не поспішати з оподаткуванням чистого прибутку (для цього ще немає необхідних умов); 3) звільнити від оподаткування мінімально необхідні доходи громадян за рахунок установлення неоподатковуваного мінімуму на рівні, достатньому для проживання працівника і його сім'ї; 4) припинити орієнтацію податкової політики України на пряме копіювання зарубіжних ринково розвинутих податкових систем без урахування національних особливостей. Податкова техніка — це способи стягнення податків і здійснення податкового контролю. Усі способи повинні бути дешевими, ефективними і зручними для життя й діяльності платника податків. Отже, в Україні нагальною є проблема створення єдиного правового поля у сфері податкових відносин. У першу чергу треба прийняти Податковий кодекс, який стане основою, передумовою здійснення податкової реформи. Наступним кроком після прийняття Податкового кодексу буде встановлення мораторію на внесення будь-яких змін до основних складових податкової системи: — переліку податків і зборів; — принципів нарахування; — заборони безспірного стягнення коштів із рахунків платників; — встановлення додаткових пільг з оподаткування тощо. Нині можна виділити п'ять основних загальних напрямів розвитку податкової системи, яка проводиться останнім десятиліттям у європейських країнах і має регулювальне значення: — зниження податкових ставок при одночасному скороченні податкових пільг із метою стимулювання економіки і забезпечення ефективного розподілу ресурсів; — зменшення прогресивності й перехід до помірного пропорційного оподаткування доходів; — підвищення ролі непрямих податків; — регулювання зовнішніх ефектів, наприклад, стимулювання споживання екологічно чистих видів палива; — стимулювання розвитку окремих пріоритетних секторів економіки, зокрема малого бізнесу, внутріфірмових досліджень і розробок тощо. Необхідність реформування податкової системи, що склалася в цей час в Україні представляється очевидною. Однак, беручи до уваги, що основні податки (ПДВ, податок на прибуток підприємств, ресурсні податки), що формують українську податкову систему, в більшій мірі виконують свою основну функцію, що такі податки випробувані як в розвинених, так і країнах, що розвиваються і різних економічних системах, а також враховуючи певну адаптованість платників податків і податкових органів до цих податків, пропонується не кардинальна зміна діючої податкової системи, а її еволюційне перетворення, усунення недоліків, що є, ліквідація перекосів всередині податкової системи. Проведений аналіз показує, що висока питома вага коштів, що вилучаються не дозволяє виробнику працювати ефективніше, розширювати випуск продукції, нарощувати прибутки і вкладати їх в розвиток виробництва, направляти на поліпшення соціальної інфраструктури суспільства. Значна частина обов'язкових вилучень переноситься на собівартість, тим самим збільшуючи ціну товару, що утрудняє його збут і зменшує прибуток підприємства, одночасно знижуючи можливість реалізації продукції в умовах конкуренції. список використаної літератури Закон України "Про бюджетну систему". Закон України "Про обов"язкове державне страхування". Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 18.11.1997р. Закон України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 р. №168/97-В.Р. Закон України "Про систему оподаткування". Азаров М.Я. Все про податки: Довідник. – К.: Експорт-Про, 2000. – 492с. Антикризисное управление: Учеб.пос. для техн. вузов / Под ред. Э.С. Минаэва и В.П. Панагушина. – М.:«Издательство «Приор», 1998. – 432с. Бабич Л., Барсук Р. "Податкове реформування в Україні: напрями вдосконалення" // Економіка України, №8/1998 рік. Безгубенко Л.М. Синергійні елементи і ефекти податкового менеджменту // Фінанси України, 2001. - №10. – с.97-105. Білик М. Д. "У правління фінансами державних підприємств" - К.: Знання, 2000 рік. Бланк И.А. Управление прибылью . –К.: «Ника-Центр», 1998. – 544с. Бланк И.А. Управление формированием капитала. – К.: Ника-Центр, Эльга, 2000. – 512с. Бланк И.А. финансовый менеджмент: Учеб. курс. – К.: Ника-Центр Эльга, 1999. – 526с. Бурлакова Л. В. "Система налогообложения" - К.: "Льібидь", 1997 год. Бюджетний і податковий огляд України: 3-ій, 4-тий квартали 1999 року" - К., 2000 рік. Василик О. Д. "Державні фінанси України" - К.: "Вища школа", 1997 рік. Воронкова О. М. "Трансформація системи оподаткування в Україні" // Фінанси України, №1/2000, с.118. Галуза С., Артемов В. "Рентні відносини і ціноутворення в газовидобувній промисловості" // Економіка України, №6/2000 рік, с.42. Гроховецький С. "Реформування податкової системи в Україні" // ЧАС, 28 травня 1999 року, №21. Д’яконова 1.1. "Податки та податкова політика України" - К.: "Либідь", 1998рік. Данилюк М. О., Орлова В. К. "Напрямки поліпшення фінансового стану нафтогазовидобувної промисловості України" //Фінанси України, №1/2000 рік, с.39. Дикань Л.В., Воїнова Т.С. "Деякі аспекти оподаткування в Україні" // Фінанси України, №4/2000 рік, с.109. Іващук І.О. Сучасне європейське оподаткування. // Фінанси України. – 2001. - №10. – с.72-79. Загородній А.Г. Податкове планування в системі фінансового менеджменту підприємства // Фінанси України, 2001. - №8. – с.131-136. Загородній А.Г. та інші: Фінансовий словник - Львів: "Центр Європи", 1997рік. Ковалев А.И., Привялов В.П. "Анализ финансового состояния предприятия" -М.: "Центр зкономики й маркетинга", 1995 год. Ковалев В.В. "Фінансовий анализ" М.: "Финансьі й статистика", 1998 год. Ковальчук К.Ф. Податковий менеджмент на промисловому підприємстві // Фінанси України,. – 2001. - №5. – с.87-95. Костіна Н.І. "Фінансове прогнозування" - К.: "Знання", 1997 рік. Лапішко М.Л. "Основи фінансово-статистичного аналізу економічних процесів" - Львів: "Світ", 1995 рік. Льовочкін С. "Податкова структура в Україні та шляхи її вдосконалення" //Економіка України, №8/2000 рік. Мазурова И.И., Романовский М.В. "Вариантьі прогнозирования й анализа финансовой устойчивости организации" Санкт-Петербург, издательство Университета, 1995 год. Мец В.О. "Економічний аналіз фінансових результатів та фінансового стану підприємства" К.: КНЕУ, 2000 рік. Налоги. Учебное пособие / Под ред. В.В. Буровского. – Днепропетровск: «Прогрес», 1998. – 611с. Оганян Г. "Енергоносії - головний біль України" //Економіка України, №11/2000 рік, с.56. Поддєрьогіна А.М. "Фінанси підприємств" - К.: КНЕУ, 1998 рік. Сенчуков В. "Оптимальна система оподаткування", //Економіка України, №3/2000 рік, с.55. Соколовська А.М. "Податковий кодекс як фактор фінансової стабілізації" //Фінанси України, №1/2000 рік, с.53. Ткачук Я.М. Податкове середовище як фактор інвестиційного розвитку малих підприємств // Фінанси України. – 2001. - №2. – 24-30. Турчинов О.В. "Реформування і оптимізація системи оподаткування в Україні" - К.: Національний інститут економічних програм, 1995 рік. Холт Р.Н. "Основи финансового менеджмента - М.: "Дело", 1993 год. Шим Дж.К., Сигел Дж.Г. "Финансовьій менеджмент", - М.: "Филинь", 1996 г. Щербак В. Світові моделі оподаткування // Економіка України, 2001. - №5. – с.21-27. PAGE PAGE 2 Основні етапи оптимізації податкової політики на УМГ "Прикарпаттрансгаз" Визначення основних видів податків, що сплачуються підприємством в процесі здійснення операційної діяльності за рахунок різних джерел Розрахунок середньозважений ставок сплати податків за рахунок різних джерел Розрахунок оптимальних сум податків, що сплачуються за рахунок різних джерел Розрахунок загальної планової суми податків, що сплачуються в процесі здійснення операційної діяльності Розробка податкового календаря

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020