Реферат
на тему:
“Характеристика базових категорій керівництва: впливу влади і лідерства”
План
1. ПОНЯТТЯ ПРО ВЛАДУ ТА КЕРІВНИЦТВО, ЇХ ВПЛИВ НА ДІЯЛЬНІСТЬ
2. ХАРАКТЕРИСТИКА ГОЛОВНИХ СТИЛІВ ВПЛИВУ
3. СХОЖОСТІ ТА РОЗБІЖНОСТІ ВПЛИВІВ ВЛАДИ, ЛІДЕРСТВА ТА КЕРІВНИЦТВА
Поняття про владу та керівництво,
їх вплив на діяльність
До базових категорій керівництва звичайно відносять такі як лідерство
та владу.
Лідерство — це процес впливу на групу людей, щоб спричинити їх за собою
для спільної реалізації управлінських рішень по досягненню визначених
цілей.
Сучасний лідер обов’язково стратег.
Лідерство зв’язане з тією частиною керування організацією, що
відбувається в області керування персоналом, формування волі
менеджерів, стратегії, реалізації наміченого і збереження досягнутого.
Розрізняють наступні види лідерства:
— Лідерство на основі влади, сили (посади). Присутні: відносини
нерівності, тиск на підлеглих, орієнтація на досягнення цілей лідерства.
Перевага примусової влади над владою авторитету. Проблема наявності
послідовників.
— Поведінкова концепція лідерства. Лідерське поводження — це дії по
координації роботи групи (розподіл обов’язків, мотивація, критика).
— Лідерство на основі техніки групової роботи. Лідером визнається той,
у кого є програма для всієї групи, хто знає як і досягти результату при
мінімальних витратах ресурсів. Найбільше ефективно діючий член групи
стає лідером.
— Лідерство як вплив. Лідер — той, хто робить найбільше важливий вплив
на інші. Це лідерство завдяки міжособистісному чи впливу комунікаціям.
— Лідерство через переконання. Лідерство за рахунок впливу на людей
переконанням.
— Лідерство як досягнення згоди. Лідер досягає повиновения, поваги і
лояльності співробітників шляхом досягнення між ними згоди; максимальне
співробітництво при мінімальних протиріччях.
— Лідерство як центр усієї діяльності групи. Лідер завжди є ядром групи.
Неформальне лідерство не визнається.
Основні якості лідера:
— володіння інтелектом і знаннями;
— вражаюча зовнішність;
— чесність;
— володіння здоровим глуздом (лідер не повинний бути догматиком);
— ініціативність найвищою мірою;
— високий ступінь впевненості в собі;
— висока працездатність.
Якості лідера повинні відповідати наступним характеристикам:
— повинні сполучатися з характером діяльності;
— повинні сполучатися з конкретними задачами, що реалізують підлеглі
— повинні сполучатися із середовищем, зовнішніми умовами, у яких працює
керівник;
— повинні сполучатися з внутрішнім середовищем організації, з
персоналом.
2. Характеристика головних стилів впливу
Стиль лідера — манера поводження керівника до підлеглих. Розрізняють
кілька манер:
— Автократичний стиль (особистої влади). Заснований на примусі, погрозі,
страху, твердій регламентації правил поведінки співробітників,
персоналу. Заснований на тім, що людина ледачий, його треба поганяти
(концепція Х).
— Демократичний стиль. Спирається на концепцію В, тобто людина — істота
свідоме, любить працювати. Характерна децентралізація повноважень,
активна участь
усіх у прийнятті управлінських рішень, широка воля дій при виконанні
завдань,
відкритість і довіра.
— Ліберальний стиль. Максимальна воля виконавців, їхній самоконтроль,
мінімальна участь керівника в діяльності виконавця.
Розрізняють ще також наступні види стилів:
— експлуататорсько-експлуатаційний стиль (спрямований на роботу);
— прихильний-автократичний;
— консультаційно-демократичний (повна довіра до підлеглих) і ін.
Протягом усієї історії розвитку суспільства точаться суперечки навколо
визначення суті і природи керівництва. При цьому слід враховувати і ту
обставину, що більшість людей підсвідомо переконана – керувати вони
вміють якнайкраще (навіть не володіючи теоретичними знаннями чи
практичним досвідом) на відміну від будь-якої іншої галузі чи виду
діяльності.
Чи керівником треба народитися, чи керівні здібності та якості можна
культивувати або набути з досвідом, чи можна зарадити у виборі керівного
стилю? Ці питання – одні з найбільш дискусійних в дослідженні
управління. Розглянемо погляди на ці та інші проблеми в історичному
аспекті та наведемо кілька сучасних теорій і підходів.
Керівництво можна визначити “як процес використання влади задля
досягнення впливу на людей”.
Влада – це можливість реально вплинути на поведінку інших людей, тобто
влада – це знаряддя впливу. В свою чергу, вплив – це будь-яка поведінка
однієї людини чи групи осіб, що активно діє на поведінку, відчуття,
стосунки інших людей.
Проте влада не єдина основа керівництва і такий підхід притаманний лише
авторитаризму і застосовується по відношенню до формальної
організаційної структури.
Інше визначення розглядає адміністративне керівництво як “процес
управління та впливу на спільну діяльність членів групи”.
Як бачимо, тут вже запроваджуються елементи керівництва:
1) керівництво передбачає наявність підлеглих;
2) існує певний розподіл влади, впливу чи управління керівника
підлеглими;
3) керівники вказують, що і як слід робити.
Проте це визначення стосується лише адміністративного керівництва. Тому
постає питання: менеджери і керівники – це люди, що виконують аналогічні
дії або однакові функції чи між ними існує певна розбіжність? Згідно з
Мургедом і Гріффіном “управління спирається на формальну можливість
впади впливати на людей, тим часом як керівництво є використанням
непримусового впливу з тим, щоб координувати й узгоджувати діяльність
членів групи для досягнення мети”.
У стосунках між керівником та підлеглими в процесі використання влади
існує пряма пропорційна залежність (так званий баланс влади): влада
керівника над підлеглими тим більша, ніж вища залежність підлеглих від
керівника, і навпаки. Ця залежність може набувати різних форм прояву –
прямо чи опосередковано підлеглі залежать від управлінських рішень
керівника (у питаннях ресурсного забезпечення, розподілу та отримання
винагород, послуг, інформації тощо). В свою чергу, підлеглі впливають на
керівника, адже це вони реалізують на практиці всі його рішення,
вказівки, накази та розпорядження, і саме виконання дорученої роботи
залежить від них.
Щоб керувати, необхідно мати для цього досить підстав, тобто володіти
інструментами впливу, а щоб впливати – слід мати основу влади (аби
змусити підлеглих підкорятись розпорядженням). Здоровий глузд підказує,
що для реалізації влади необхідно дещо мати під своїм контролем. Це
“дещо” повинно бути суттєвим для виконавця і на його основі створюється
залежність від керівника. Залежність – це ситуація, при якій виконавець
змушений діяти саме так, як того бажає керівник.
Інструментом впливу на діяльність підлеглих виступає можливість
керівника вплинути на рівень задоволення їх активних потреб (згадаємо
класифікацію потреб Маслоу). Всі форми впливу та влади спонукають людей
виконувати бажання іншої людини, задовольняючи тим самим активні
потреби. Люди очікують та передбачають наслідки тієї чи іншої поведінки.
3. Схожості та розбіжності
впливів влади, лідерства та керівництва
Донедавна переважала думка, що між поняттями “керівництво”, “лідерство”
та “влада” немає суттєвої відмінності, оскільки особа, яка наділена
повноваженнями здійснювати керуючі функції, автоматично вважається
лідером колективу і має владу над підлеглими. Однак на практиці ці три
складові управлінського впливу не обов’язково зосереджені в одних руках.
Якщо керівництво полягає у праві особи давати офіційні доручення і
розпорядження підлеглим і вимагати їх виконання, то реальна влада
залежить від особистих якостей і ситуації, у якій перебуває керівник.
Відмінності між статусом лідера і формального керівника випливають з
особливостей ролі та функцій, які ними виконуються. Керівництво
передбачає монополію на прийняття рішень і контроль за ходом їх
виконання. Лідер не узурпує право приймати рішення, а, навпаки, запрошує
до цього кожного співробітника. В результаті змінюється статус кожного
працівника. Якщо керівник протистоїть групі підлеглих, виступає як
зовнішня сила, то лідер перетворює колектив у єдину команду.
Феномен лідерства грунтується на авторитеті керівника. Розрізняють
формальний, особистий і повний авторитет.
Формальний авторитет керівника випливає з його прав як посадової особи
розпоряджатися підлеглими, цілеспрямовувати, мотивувати і контролювати
їх працю та поведінку.
Особистий авторитет керівника грунтується на його особистих якостях як
людини (наприклад, толерантність, товариськість, компетентність,
здоровий глузд, логічність дій та ін.).
Повний авторитет керівника, або авторитет лідера, виявляється при
поєднанні формального та особистого авторитету особи, яка обіймає
керівну посаду.132
Розподіл влади відбувається між членами групи за рішенням її керівника
(лідера). Цей процес має назву делегування або децентралізації.
Влада – інструмент соціального управління, який здійснює цілеспрямований
вплив на людську поведінку, призводить до виникнення, зміни чи
припинення людських стосунків та взаємозв’язків між складовими
соціоекономічної системи. Влада – право наказувати, вимагати виконання,
приймати рішення, розподілювати ресурси, діяти | як організатор,
керівник та контролер водночас.
Баланс між владою та обов’язками називається принципом паритету.
Розподіляючи владу між підлеглими, керівник залишає за собою функції
координатора, тобто він може при необхідності втручатися у розвиток
ситуації і коригувати діяльність персоналу. Необхідність координації
зумовлена принципом одноособового керівництва Анрі Файоля, який образно
зазначав; “Тіло з двома головами у суспільстві, як і в живій природі –
це монстр, який приречений на вимирання.”
Здатність лідера здійснювати вплив визначається рівнем керівного
потенціалу, реалізовувати який керівник зобов’язаний у певних ситуаціях.
Джерела керівної сили лідера полягають у тому, що обіймаючи посаду, він
отримує певні права і повноваження, а також у набутому досвіді,
авторитеті і професійних досягненнях.
Влада може набувати різноманітних форм. У співпраці четверо
американських дослідників – Джон Френч, Бертрам Рейвен, Пол Херсі та
В.І.Натемайєр розробили зручну класифікацію підстав ‘влади. Згідно з їх
висновками існує сім основних форм влади:
Влада, що заснована на примусі, штрафних санкціях та загрозі покарань.
Влада, що заснована на винагородах.
Експертна влада.
Еталонна влада (харизматичний вплив).
Законна або традиційна влада.
Влада, заснована на участі.
Інформаційна влада.
Сила примусу: в її основі лежать побоювання підлеглих, різні за
походженням (страх втратити роботу, потрапити у “чорний список”, бути
покараним). Керівник намагається подавляти, знешкоджувати тих
співробітників, які від нього залежать, але в майбутньому можуть
набирати вагомості і статусу, тим самим послаблюючи його позицію.
Сила винагороди буде тим відчутнішою, чим чіткіше простежується зв’язок
між стараннями, наполегливістю, самовідданістю і досягненням результатів
з однієї сторони, та позитивною реакцією лідера (визнання, преміювання,
ставлення у приклад, службова кар’єра) – з іншої.
Влада спеціаліста (експертна) передбачає унікальний досвід, високу
кваліфікацію, спеціальні глибокі знання та фахові практичні навички. Дії
та вчинки такого керівника сприймаються підлеглими як “істина в останній
інстанції”, на віру, без перевірки, як закон, обов’язковий до виконання.
Його слово не підлягає сумніву, він вирішує спори, вказує правильний
шлях.
Референтна (еталонна) влада базується на власних магнетичних якостях
лідера, які прагнуть копіювати його послідовники. Керівник, що володіє
харизматичним впливом сприймається підлеглими як взірець, людина, яка
уособлює ті риси і якості, котрими прагнуть володіти решта членів
колективу. Кожний з них прагне завоювати його симпатію, звернути на себе
увагу, виконати свою роботу максимально якісно.
Легітимна (законна) влада випливає із статусу керівника в організації.
Керівна посада передбачає здійснення більшості управлінських функцій, а
підлеглий вважає цілком природнім підкорятися наказам і вказівкам.
Законна влада – це невід’ємний атрибут формального лідера. Він володіє
нею завжди, навіть при наявності більш впливової особи, статус якої не
підтверджено офіційною посадою.
Сила взаємодії з підлеглими вимагає таланту перекладати частину своїх
функцій на плечі підлеглих, помічників. Визначити цю частину, тобто
скласти перелік обов’язків, які вимагають особистого виконання, і таких,
що можуть виконуватися іншими, досить складно. Проте це дозволить
зосередитися на головному, почати дійсно керувати, а не метушитися,
прагнучи встигнути зробити все самостійно.
Інформаційна влада випливає із знання керівником усіх найдрібніших
аспектів діяльності підрозділу чи організації. Така цілісна картина дає
змогу управляти колективом, бачити хибні дії підлеглих та їх досягнен
ня. Ті працівники, яким потрібна конкретна додаткова інформація, змушені
звертатися по неї до лідера як до першоджерела, виконувати його
доручення в обмін на володіння знаннями про предмет, що їх цікавить.
Використана література:
Базюк І.С. Основи менеджменту. – К., 2000.
Менеджмент. Підручник. – Харків, 2001.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
