РЕФЕРАТ
“Сучасне музичне
мистецтво у світі”
Сучасне музичне мистецтво має різні форми прояву. Найсучаснішими з них
є такі:
Хаус (House)
У середині 80-х у Чикаго виник новий вид танцювальної музики – хаус.
Назва походить від клуба Warehouse (склад). Саме там чикагські ді-джеї
вперше спробували змішувати сингли групи Kraftwerk зі звуком кардинально
нового для того часу пристрою за назвою драма-машина. Вони зверталися до
традицій андеграунда і кращі сучасні треки все ще звучать трохи
“андеграундно”, можливо також через якість запису. Корені цієї музики –
диско. Характерним є ритм дискотеки, свингове звучання, заводні мелодії
і загальний настрій радості і веселощів. Одним словом – музика для
щасливих.
Класичний хаус простий: біт – чотири чверті: 1 2 3 4 і не занадто
швидкий темп (120 ударів у хвилину), що відповідає серцебиттю
танцюриста. Багато хто думають, що барабанні семпли, використовувані в
класику від MFSB “Love is the message” – це фундамент хауса. Також
широко використовується розвеселий вокал у дусі соул.
Гараж (Garage)
У той час як чикагські ді-джеї експериментували з драмою-машиною
нью-йоркські ді-джеї в стінах клуба Paradise Garage під керівництвом
Larry Levan родили інше, що не уступає в популярності на танцполе хаусу
напрямок – гараж /Garage/ (за назвою клуба). Великий внесок у справу
будівництва гаража внесли також музиканти з Нью-Джерсі. Надворі стояла
середина вісімдесятих.
Що таке гараж – це насамперед вокал у дусі соул, а потім біт. Гараж –
це глибока клубна музика з коренями в ритм-н-блюзі. Послухайте
примадонну британського відділення гаража – Ultra Nate і ви відчуєте що
таке гараж.
Дип Хаус (Deep House)
“Глибокий хаус” – стиль, що з’явився на стику “старого” чикагського
хауса і госпела. Переповнений мелодіями, побудованими на старих (і всіма
улюблених) акордних прогресіях, зіграних примарним звуком електрооргана.
Дип Хаус – це насамперед хаус, а вуж потім – глибоке звучання
інструментів.
Ейсід Хаус (Acid House)
Друге чикагське покоління експериментувало з більш психоделічним звуком
трохи прискореного синтезатора Roland TB303. Цей інструмент є культовим,
саме йому ейсід хаус зобов’язаний своїм незвичайно теплим, “фанковим”
звучанням. Ейсід-хаус – це поп-музика майбутнього, швидка,
по-справжньому різка і радісна.
Відрізняється від інших хаусов більш високим темпом і відсутністю
вокалу. Ймовірно “Ейсид гімном” є кислотні треки від Phuture.
У самому кінці вісімдесятих цей стиль іде в глибокий андеграунд, щоб
створити нові стилі – дуже швидкий хардкор, дип ейсид, що присипляє
свідомість (але не ноги) транс і габбу – дуже швидку похідну хардкора
(за 200 ударів у хвилину).
Транс (Trance)
Це щось середнє між амбієнтом і ейсід-хаусом. Транс значно безпечніше
для барабанних перетинок, чим будь-яке техно, але під нього можна
відмінно танцювати. Ціль цієї музики – перенести тебе в інший світи за
допомогою руху. Пластичний і чіткий, дуже “космічний”, транс рідко
переборює оцінку “150 bpm” (150 ударів у хвилину).
Прогресив (Progressive)
Прогресив – це різновид хауса. Повна назва – Progressive House.
З’явилася ця музика в останні роки. Характеризується наявністю
симпатичної заводної мелодії і стабільним бітом у 120 – 130 bpm.
Чому прогресивний – не знає ніхто, просто так один з музичних журналів
спробувався виділити це звучання. Ймовірно прогресивність полягає в
поверненні до традицій стабільного біта і мелодійності хауса.
Як би те ні було прогресив сьогодні напевно сама популярна в нас на
танцполі музика, втім і сама комерційна. Прогресив – стиль більшості
танцювальних проектів популярних європейських виконавців – Quicksilver,
Sash, Red5, Brooklyn Bounce і ін. Особливо можна виділити італійське
трактування прогресивності – так називаний Dream House, воно ж
Середземноморський Прогресив /Mediterranean Progressive/, представлений
Gigi d’Agostino, Robert Miles і ін.
Техно (Techno)
Термін техно використовується для великої кількості видів електронної
музики. Особливий, нетанцювальний аспект може бути знайдений в окремому
напрямку техно – ембиент, на треках лейбла WARP. Інший вид багатьох
стилів – детройтське техно.
Подібно хаусу, оригінальне техно характерно чотирма чвертями 1 2 3 4.
Воно трохи швидше чим хаус (126-130 BPM) і не завжди містить
диско-удари. Мінімальне техно -просто ритм і мало-мало звуку. Техно –
крайність танцювальної музики, що має ті ж самі ритмічні основи, що й
інші види хауса, але використовує більш інтенсивний синтезаторние
семпли. Існує безліч варіацій на цю тему. Важкі версії, відомі як рейв і
транс, більш швидкі версії – габба (Голландський жанр).
Детройтское техно (Detroit Techno)
Близько 1987 року в Детройті – місті Motown і P-funk – були створені
футуристичні напрямки музики. DJ грали свою власну музику в клубах. Тоді
це була різна музика; тепер вона звучить схоже. Експерти говорять, що це
– сплав американського P-funk і європейської синтезаторної музики (New
Order і Kraftwerk).
Фірмовим інгредієнтом детройтського техно є “голий” фанковий звук
аналогового синтезатора, і, що саме головне, що ухає, що довбає ритм.
Ніяких вокальних партій і підспівок. Однак, революційна річ у
детройтським техно – це накладення ритмів, майже поліморфічне. Хоча це –
не формальна поліритмія як в африканській племінній барабанній музиці:
детройтське техно – більш проста музика і часто використовує третини
замість чвертей.
Три герої детройтського техно – це Juan Atkins, Kevin Saunderson і
Derrick May. Останній з них найбільш ортодоксальний і героїчний. Derrick
May написав, наприклад, The Dance. Швидкі тарілки, нормальної швидкості
барабан (брейк-бит), а також струнні і ритмічна тонова лінія. Ведучий
ритм зіштовхується з іншими як у ренесансній поліритмії.
Juan Atkins усе ще робить музику, комбінуючи її з ритмом джангла. Kevin
Saunderson був найбільш популярним у створенні музики на грані хауса.
Хардкор (Hardcore)
Це страшної швидкості музика. Удари молотком по голові зі швидкістю від
150 до 220 ударів у хвилину. Знавці говорять, що якщо слухати таку
музику досить довго, виникає відчуття, що світ перетворився у величезну
бензопилу.
Хардкор – це просте прискорення техно плюс фрагменти відомих пісень, що
у результаті звучать так, начебто хтось переключив швидкість програвача
з 33-х на 45 оборотів у хвилину. Іноді здається, що це просто старий
добрий speed-metal, але з техно-бітом як підкладку. Але це тільки
здається…
Тріп-хоп (Trip-hop)
Тріп-хоп відноситься до нетанцювальної електронної музики – під час
підстави цього стилю (1994) люди називали його танцем на стільці. Дуже
повільна, часом депресивна музика, ламаний ритм і дуже похмурі тексти –
так звучить група Portishead, слухаючи яку легше всего одержати
представлення про цей стиль.
Тому що темп був повільним (нижче 120 ударів у хвилину) було сказано, що
це на підходить для танцполя. Той хто чув Bristol Sound, погодиться з
цим; але якщо ви зараховуєте Chemical Brothers до трип-хопу, те це
зовсім не вірно. Chemical Brothers – краща танцювальна музика.
Брістоль саунд (Bristol Sound)
Спеціальне згадування заслуговує трип-хоп із Брістоля: Massive Attack,
Portishead і Tricky. Massive Attack були першими в трип-хопе в 1991
році: уповільнений біт, заснований на хип-хопе, комбінованим з регги і
відмінним
звучанням. Популярним хитом була Unfinished Sympathy від Massive Attack.
Біг-біт / Танець Сирен
(Big beats / Siren Dance)
Загальна річ цієї музики – спеціальне використання електроніки, що
створює типовий звук. І дуже важкий. Звучання “Jimi Hendrix”, подібне до
сирени, об’єднане з важким брейк-бітом. Це комбінація фанка хіп-хопа,
моці долі і свінгу хауса. Краще танцювати чим слухати: ніяких сирен на
стільці, сирени на танцполі. Сирена – тривожний сигнал у тумані, а також
звабна жінка. Танець Сирени – великий шум. У журналах, звичайно
називається биг-битом чи хімічним бітом.
Хімічний біт (Chemical beats)
Спочатку послухайте Leave Home – гімну біг-біта від засновників:
Chemical Brothers (чи як я їх називаю Братья Менделєєв). Ви чуєте
могутню басову лінію, відмінну і від техно і від джангла, і брейк-бит 1
2 33 4 з акцентом на першій бавовні. Цей біт штовхає вас до танцю;
просто слухати треба щось інше. Ритми – більш-менш тріп-хопові у
використанні брейк-біта, що відбувається з хіп-хопа, James Brown і Meat
Beat Manifesto. Цей трек – відправна крапка нового жанру.
Джангл / Драм-н-басс
(Jungle / Drum’n’bass)
Шалено швидка музика з моторошно складним ритмом і сильно покрученою
лінією басових інструментів. Чому “джунглі”? Ця музика побудована на
ритмі, а самий складний ритм, як відомо, водиться в Африці.
Джангл з’явився в Лондоні. Він також називається драм-н-бассом, тому що
барабан і бас дуже характерні для цій музиці. Послухайте Timeless від
Goldie – класичний трек 1995 року: 21 хвилина музики.
Барабан і бас узагалі часто використовується в танцювальній музиці, долі
і поп-музиці. Так що назва ймовірна занадто загальне, для того, щоб
іменувати цей трохи зарозумілий стиль. Також мається третій елемент, що
є характерним для драм-н-баса – це струнні.
Три інградієнта джангла.
По-перше, струнні (не скрипки, а деякий тривалий електронний звук, що
містить також духові інструменти). Слухайте L.T.J Bukem: він додав цим
вступним звукам трохи пасторальний характер. Це повітряно,
ориентированно в простір.
Далі – басова лінія. Вона сильно відрізняється від прямого баса хауса.
Почувається вплив регги. Басова лінія пливе. Вона не качається, як у
важкому клубному хаусі (габба чи хардрок), а саме пливе.
Третій і найбільш явний елемент – барабан. Це – швидкий брейк-бит.
Барабани відрізняються від хауса і швидкістю і семплом. Хаус – 120
ударів у хвилину, джангл – набагато швидше. Семпл хауса – 1 2 3 4, у той
час як брейк-бит джангла – щось начебто 1 2 33 4. Маються додаткові
удари між 3 і 4. У більшості треків, мається тільки один ритм; якщо
мається більше, те голосний і швидкий брейк-бит джангла перекриває інші.
І усі разом протягом не менш семи хвилин. Додамо лементи птахів. Також
характерний один момент тиші, після якого звук знову продовжується. Це
стає захоплюючим як тільки ви звикнете (що може зажадати деякого часу).
Ембіент (Ambient)
По-англійськи це слово значить щось начебто “омиваючий, що обтікає з
усіх боків”. Ембіентна музика те саме що заколисливому газ. Тихий
шелест, писки, подихи, гудки далеких тепловозів і змахи крил кажанів.
Ніяких барабанів і співу. Додай сюди небагато Pink Floydовского “Dark
Side Of The Moon”, приправленого всілякими сучасними звуковими ефектами
й обробками. Для танців не підходить. Це електронна експериментальна
музика, ідеальна для прослуховування будинку.
Габба (Gabber)
Габба – це музичний стиль, що став дуже популярним в останні п’ять років
у Голландії. Габба – це один з безлічі стилів, що відбуває з того самого
звуку, батьківщиною якого є Детройт. Більшість таких стилів засновано на
оригінальному звучанні. Наприклад меллоу, хардкор, хардтранс і т.д.
Габба – найважчий з них. З глибоким басом, що ухає в дуже великому
темпі, дуже часті удари і повторювані семплі. Це одна з найшвидших музик
у світі на сьогодні (більш 200bpm). Безліч людей приходить на грандіозні
вечірки насолодитися музикою і зустрітися з іншими аматорами габбі, і не
тільки в Голландії. Найбільший організатор – “ID&T” проводить щорічно
безліч габба-акцій у Західній Європі. Хочете габбу – приїжджайте в
Європу.
Список використаної літератури:
Історія сучасної музики. – К., 1999.
Музична енциклопедія. В 2-х книгах. – М., 2000.
Молодіжна субкультура. – М., 2002.
Культура сучасності. – К., 2000.
Українська енциклопедія. – К., 2002.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
