Реферат на тему:
“Франція”
(економіко-географічна характеристика країни)
Франція сприймається у світі як своєрідний еталон європейської
культури, демократії і поваги до людини-творця. Такий імідж країни
обумовлений тривалими зусиллями її видатних особистостей і народу
утвердити в собі та у світі ідеали свободи і рівності.
Франція межує з Бельгією, Люксембургом, Німеччиною, Швейцарією,
Італією та Іспанією. Це найбільша країна зарубіжної Європи. Її площа
вдвічі більша від території Великобританії, але становить 1/4 території
США (без Аляски). Франція займає крайню західну частину Європейського
материка. За формою її територія вписується в шестигранник (французи так
і називають свою країну – l’Hexagone – шестикутник). Морські кордони
країни мають більшу довжину, ніж сухопутні. На сході країна омивається
Атлантичним океаном, на півдні – Середземним морем, на півночі –
протокою Ла-Манш.
Офіційна назва – Французька Республіка – Republique Francaise.
Територія – 551,6 тис. кв. км.
Адміністративний поділ: 95 департаментів (departement), включаючи
особливу територіально-адміністративну одиницю Корсику , 22 області
(region), комуни (commune). Існує також поділ на З7 історичних
провінцій.
Володіння: 6 заморських департаментів: в Америці – Гваделупа,
Гвіана Французька, Мартініка (Центральна Америка), Сен-П’єр і Мікелон
(поблизу південно-східного узбережжя Ньюфаундленду); в Африці – Реюньйон
(біля південно-східного узбережжя); 5 заморських територій: в Океанії –
Нова Каледонія, Полінезія Французька, до складу якої входять острови
Суспільства, Маркізькі острови, архіпелаг Туамоту, Французькі південні
та антарктичні території; острови Уолліс і Футуна, розташовані на
екваторі, в південно-західній частині Тихого океану між Фіджі і Самоа;
острів Майотта ; Французькі південно-антарктичні території. Завдяки
цьому Франція є третьою державою світу (після США і Великобританії) за
розмірами заморських володінь.
Населення – 61,1 млн. осіб (2002 р.). Близько 4,5 мільйона з них –
іноземці: алжирці, португальці, італійці, іспанці, вірмени тощо. Щороку
приблизно 10 тис. осіб отримують французьке громадянство.
Релігія. Майже все населення країни – католики. Але з огляду на
історичні причини у Франції співіснують багато різних релігій. На
другому місці – іслам. Його сповідують вихідці з країн Північної Африки,
колишніх французьких колоній. Є також прибічники іудаїзму, православ’я,
протестантизму та англіканства.
Столиця – Париж (Paris) – 2,116 млн. жителів (1999 р.). З
передмістям – близько 10 млн. жителів.
Інші великі міста – Марсель (801 тис.), Ліон (415 тис.), Тулуза
(359 тис.), Ніцца (342 тис.), Страсбург (252 тис.), Нант (245 тис.),
Бордо (210 тис.).
Офіційна мова – французька, належить до романської групи мов.
Грошова одиниця – EURO. 1 EUR = 0.9923 USD курс на 03.07.2002
Національне свято – 14 липня – День взяття Бастилії (1789 р.).
Ландшафт – 2/3 території Франції – рівнини і пагорби.
Найбільші гірські масиви – Альпи, Піренеї і Центральний
Французький масив. Найвища точка – гора Монблан в Альпах (4807 м.).
Найбільші річки – Сена (найдовша річка країни, 1012 км), Луара,
Гаронна, Рона.
Гімн Франції – “Марсельєза”, яка була написана в Страсбурзі у 1792
році, а 14 липня проголошена національним гімном.
Девізом країни є три всім відомих слова: “Свобода, Рівність,
Братерство”.
Прапор Франції – синьо-біло-червоний. Білий колір символізує
королівську владу, а синій і червоний – кольори кокарди національної
гвардії Парижа.
Герб. Єдиного і визнаного всіма герба зараз у Франції немає. З
римських часів існує обов’язкова частина офіційного герба – лікторський
пучок, який після паризької комуни був оточений лавровим вінком, орденом
почесного легіону, гілками оливи і дуба. У двадцяті роки XX ст. герб був
дещо змінений, і є одним із символів Франції. Французи ж вважають
національним символом Маріану – символічний жіночий образ, який уособлює
Францію. Крім того, існує Великий герб Франції, в якому об’єднані
успадковані з далекого середньовіччя герби 56 французьких історичних
провінцій і територій.
Членство в міжнародних організаціях: Франція є членом ООН і
більшості спеціалізованих агентств цієї організації, ОБСЄ, ЄС, НАТО,
Організації економічного співробітництва і розвитку.
Економіка Франції
Франція – високорозвинута індустріально-аграрна країна, яка посідає
одне з провідних місць у світі за обсягами промислового виробництва.
Валовий національний продукт на душу населення – 22320 доларів на рік.
Частка у ВВП (1991, %): промисловість – 18,4, сільське
господарство – 5,7. Видобуток (1993, млн. т) кам’яного вугілля – 10,1,
нафти – 2,7, залізняку – 7, природного газу – 4,85 млрд. куб. м.
Виробництво електроенергії – 454,7 млрд. кВт.ч (193), у тому числі понад
2/3 на АЕС. Чорна (виплавка, млн. т. у 1985: чавуну – 15,5, сталі –
19,4) і кольорова (алюміній, цинк, свинець, мідь та інші) металургія.
Провідна галузь промисловості – машинобудування. Розвинуті
автобудування, суднобудування, тракторо- і авіабудування,
електротехнічна і радіоелектронна промисловість, а також хімічна
(виробництво соди, добрив, хімічних волокон, пластмас), нафтопереробна і
нафтохімічна промисловість. Експортне значення мають виробництво
текстилю, одягу, галантереї. Розвинуті харчова промисловість і
виноробство. Головна галузь сільського господарства – тваринництво.
Поголів’я (1992, млн.) великої рогатої худоби – 20,9, овець – 11,5,
свиней – 12,3; птахівництво. Посіви зернових (урожай пшениці – 32,6 млн.
т у 1992; ячмінь, кукурудза), цукрового буряка. Виноградарство,
овочівництво, плодівництво і квітництво. Морське рибальство і розведення
устриць.
Франція – один з найбільших у світі виробників хімічної і
нафтохімічної продукції (у тому числі каустичної соди, синтетичного
каучуку, пластмас, мінеральних добрив, фармацевтичних товарів та
іншого), чорних і кольорових (алюміній, свинець і цинк) металів. Великою
популярністю на світовому ринку користуються французький одяг, взуття,
ювелірні вироби, парфуми і косметика, коньяки, сири (виробляється
близько 400 сортів).
Експорт: машинобудівна продукція, у тому числі транспортне
обладнання (близько 14% вартості), автомобілі (7%), сільськогосподарські
і продовольчі товари (17%; один з провідних європейських експортерів),
хімічні товари і напівфабрикати тощо. Іноземний туризм.
Сільське господарство
Площа сільськогосподарських угідь становить 2/3 території Франції
(35,5 млн. га); все більше зменшується частка ріллі і збільшується
площа, вкрита травами, що пов’язано з посиленням тваринницької
спеціалізації сільського господарства. Рілля займає 16,8 млн. га,
багаторічні насадження – 2,2 млн. га (виноградники і сади), пасовища і
сінокоси – 13,9 млн. га, під лісом – 14,5 млн. га. Структура сільського
господарства за вартістю продукції у %: рослинництво – 43,3, у тому
числі зернові – 16,0, овочі і фрукти – 9,0, виноград (на вино) – 8,5;
тваринництво – 56,7, в тому числі виробництво м’яса – 26,1, молока –
18,6, птиці та яєць – 7,7. Рослинництво середньоєвропейского і
середземноморсько-субтропічного типів. За збиранням зернових Франція
поступається тільки США, Росії, Індії та Канаді. Основна зернова
культура – пшениця (близько 1/2 всього врожаю зерна), основний район її
виробництва – низовина на Заході країни.
Посіви цукрового буряка, як і цукрові заводи, зосереджені на
Півночі. Через зменшення продовольчого використання втрачає свою
цінність картопля. Важливе значення має виноградарство (1-е місце у
світі за збиранням винограду).
Основна частина врожаю використовується для виробництва вина,
через перевиробництво вина проводиться політика обмеження
виноградарства. Виноградники поширені майже скрізь. Головні райони
виробництва винограду і виноробства: провінції Лангедок, Шампань,
Бургундія, Турень, район м. Бордо, Гасконь.
У південних районах поширена культура оливи. Виробництво овочів і
фруктів розвинуте скрізь.
Тваринництво має м’ясомолочний напрямок, посилилося значення
свиноводства і птахівництва. За виробництвом м’яса Франція поступається
у Західній Європі тільки ФРН, а за виробництвом молока посідає 1-е
місце.
Рибальство
Головний район лову – Атлантичний океан. Улов риби – 806 тис. т
(1974). Головні риболовецькі порти – Булонь і Лор’ян, Ла-Рошель.
Устричний промисел (близько 70% світового збору устриць).
Транспорт
Транспортна мережа має радіальну конфігурацію з єдиним центром –
Парижем. Приблизна частка окремих видів транспорту у внутрішньому
вантажообороті (т/км, в %): залізничного – 34,9, автомобільного – 36,7,
внутрішнього водного – 6,9, морського каботажу – 3,9, трубопровідного –
17,6 (1972).
Франція посідає одне з перших місць у світі за довжиною автошляхів
і величиною автопарку. Найважливіша автострада –
Лілль-Париж-Ліон-Марсель. Довжина внутрішніх водних шляхів – 7,2 тис. км
(у т. ч. 4,7 тис. км каналів).
Головні водні магістралі – Сена (яка через Уазу і Північний канал
пов’язана з Північним районом, а через Марну і канал Марна-Рейн – з
Лотарингією та Ельзасом) і каналізована р. Мозель (шлях для експорту
лотарингзької руди і металу, а також імпорту вугілля і коксу); на ці
шляхи припадає понад 4/5 перевезень.
Зовнішні економічні зв’язки
Обсяги зовнішньоторговельного обороту Франції за роки після 2-ї
світової війни істотно збільшилися; за розмірами експорту й імпорту
Франція поступається лише США, ФРН і Японії. В експорті частка Франції
становить понад 6,9%, імпорті – понад 6,7%.
Основні статті імпорту: машини та обладнання, нафта, кам’яне
вугілля, кольорові метали, целюлоза, бавовна, вовна, деревина хвойних і
тропічних порід.
Близько 1/2 зовнішньоторговельного обороту Франції припадає на
країни ЄС; головний торговий партнер – ФРН, торгівля з якою, як і з США,
здійснюється з великим пасивом.
Економічні райони
Міжрайонні диспропорції в економічному розвитку породжують
державну проблему більш рівномірного розміщення виробництва, зокрема
питання децентралізації (наприклад, обмеження зростання Парижа) і
підвищення господарства в “критичних зонах”, які різко відстають за
рівнем і темпами розвитку, з хронічним безробіттям і притоком населення.
Для вирішення загальнодержавних територіально-господарських проблем
країна була розділена в 1956р. Генеральним комісаріатом з планування при
Раді Міністрів на 22 планових райони (від 2 до 8 департаментів у
кожному), а пізніше (в 1971-75 рр.) на базі цих районів були виділені
генеральні зони економічних досліджень і планування територій або великі
економічні райони.
Паризький район – провідний район Франції. Він виділяється
обробною промисловістю та інтенсивним сільським господарством, густою
мережею шляхів сполучення; його життя тісно пов’язане з Парижем.
Промисловість Великого Парижа дає понад 1/4 промислової продукції
Франції. Велике економічне значення мають долина нижньої Сени з рр. Руан
і Гавр – головний вихід до моря для Паризького району і найбільший у
районі після Парижа осередок промисловості.
Північний район – старий індустріальний район з різноманітною
структурою, 1-й район з текстильної промисловості і текстильного
машинобудування, виробництва обладнання для гірської промисловості, 2-й
район з виплавки чавуну, сталі і видобутку вугілля (після Східного
району); національне значення має виробництво локомотивів і вагонів,
сіркової кислоти та ряду інших хімікатів, будматеріалів, паперу, взуття,
цукру, пива. Розвинуте трикотажне і мереживне виробництво.
Основна частина шахт, електростанцій, металургійних, хімічних і
машинобудівних заводів розміщена на території вугільних басейнів (центри
– Валансьєнн, Дуе, Денен). Зросло значення Дюнкерка – порту і
промислового центру (нові великі металургійні, суднобудівні і
нафтопереробні заводи).
Східний район – головна металургійна база Франції (Лотарингія).
Важка промисловість сформувалася на основі використання місцевого
залізняку, вугілля, калійної і кам’яної солі. Металургійні заводи
розміщені в основному по берегах рр. Мозель, Орн, Фенч, Шьєр (рр.
Тіонвіль, Лонгві, Айанж та інші).
Вогези та Ельзас – головні райони бавовняної промисловості
(близько 1/2 виробництва). Вогези – великий постачальник деревини і
паперу. Найбільше місто району – Страсбург – столиця Ельзасу, порт і
промисловий центр на Рейні. У промисловості Франш-Конте –
автомобілебудування (заводи “Пежо” в Сошо – Монбельяр), виробництво
годинників, виробів точної механіки (Безансон).
Ліонський район – промисловий район, 3-й у Франції за кількістю
жителів і 2-й (після Паризького) за обсягами промислового виробництва.
Основні галузі промисловості: гідроенергетика, металургія (якісні і
спеціальні сталі, алюміній – 1-е місце у Франції.), машинобудування,
хімія (особливо промисловість органічного синтезу в околицях Ліона,
гумові заводи Клермон-Феррана), текстильна (1/2 національного
виробництва тканин з хімічного волокна), харчова, шкіряно-взуттєва,
виробництво спортивного інвентаря. Курорти на базі мінеральних джерел
(Віши, Евіан та інші); в Альпах – альпінізм і туризм, бази зимового
спорту.
Західний район – промислово-аграрний, з розвинутим тваринництвом.
У долинах рр. Луара і Шаранта багато садів і виноградників (виробництво
коньяків у районі м. Коньяк). Видобуток уранового залізняку. Рибальство
і переробка риби, устричний промисел. Промисловий потенціал району з
кінця 50-х рр. помітно збільшився в результаті державно-монополістичної
політики децентралізації і підйому аграрних районів.
Південно-Західний район – промислово-аграрний район, займає переважно
Аквітанську низовину з прилеглими до неї схилами Піренеїв і
південно-західною частиною Центрального масиву. Район має значні
сировинні ресурси; 1-е у Франції місце за видобутком газу (Лак) і нафти
(Парантіс), по лісозаготівлях (у Ландах). Розвинута авіаракетна
промисловість (Тулуза, Бордо), окремі підприємства алюмінієвої, хімічної
і харчової промисловості. У Піренеях, поблизу ГЕС, розміщені енергоємні
галузі металургійної і хімічної промисловості. У ряді департаментів
основна частина жителів зайнята в сільському господарстві.
Середземноморський район – промислово-аграрний і курортний район. З
початку 60-х рр. кількість населення швидко збільшується. Інтенсивне
високотоварне сільське господарство, що спеціалізується на виробництві
винограду, овочів і фруктів, у горах – на вівчарстві. Розвинута харчова
промисловість. Велике значення в економіці району мають курорти
(Французька Рів”єра з центрами в Ніцці і Каннах, нові курорти на берегах
Лангедока) і портово-промисловий комплекс Марселя (міста-супутники,
порти – Бер, Лавера, Фоссюр-Западов тощо) з нафтопереробною,
нафтохімічною, металургійною (Фос), судноремонтною, авіаційною, харчовою
промисловістю.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
