Реферат
Тема. Сім’я як мала соціальна група
В сучасній зарубіжній літературі дедалі більше науковців фіксує
перенесення акцентів з розгляду сім’ї як соціального інституту у площину
соціологічного аналізу сім’ї як малої соціальної групи. Німецький
соціолог Х.Тірелл характеризує «розчинення» сім’ї в суспільстві та зміни
її функціональних кордонів як процес деінституалізації сучасної сім’ї. У
розвинутих країнах він зумовлений багатьма причинами. Втрата
економічного значення сім’ї (коли всі її члени займалися спільною працею
на власному клаптику землі чи виробництвом якогось продукту чи товару)
призвела до того, що підставою шлюбу поступово стає інтимна сфера.
Засобом з’єднання у сім’ю стають не стільки економічні передумови,
потреби і економічна залежність, скільки фактор кохання. Нині сім’я і
шлюб орієнтуються переважно на емоційні відносини та інтереси.
Відбувається подальша приватизація життя людей та ізоляція сім’ї від
суспільства, заснована на еволюції традиційних цінностей (обов’язок
поступається місцем сучасним індивідуалістичним цінностям або вартостям
самореалізації і самоствердження). Більшість сучасної молоді розвинутих
країн вважає основною цінністю будь-яких парних відносин любов, визнання
і розуміння; на перший план висувається партнерство.
Майже всі західні дослідники погоджуються, що з усіх традиційних засад
побудови сім’ї та її ролі у суспільстві нині збереглася тільки одна —
турбота про нащадків. Лише у ставленні до дітей та їх соціалізації
(тобто підготовці до вступу в доросле соціальне життя) на Заході ще
зберігається значення сім’ї як соціального інституту. Сім’я дістає
переважаючу орієнтацію на дитину і, що найбільш важливо, усвідомлення
цієї орієнтації. Історико-культурні дослідження засвідчують, що зі
зростанням темпів індустріалізації тої чи іншої країни з дитиною
пов’язують в більшій мірі психологічні, аніж матеріальні цінності.
Одночасно змінюються й рольові позиції батьків: на зміну піклуванню про
матеріальне забезпечення дитини приходить нова потреба: можливість
розкриття себе в дитині.
Отже, і в нашій, і в інших країнах сьогодні відбуваються схожі процеси
еволюції сім’ї та’її місця і ролі в суспільстві. Ця подібність зумовлена
переходом посткомуністичних країн від тоталітарних до демократичних форм
соціально-політичного устрою, від «закритого» до «відкритого» типу
суспільств. Сім’я все більше унезалежнюється від держави і суспільства в
цілому. Ставлення держави до сім’ї поступово перестає бути суто
споживацьким та інструменталістським. Держава позбавляється функцій
контролю і застосування каральних санкцій по відношенню до сімей та їх
членів, перш за все підлітків і неповнолітніх. На перший план виступає
забезпечення державою сприятливих умов для утворення та існування сімей,
особливо молодих, і відображення цих процесів в державній сімейній
політиці (відповідному законодавстві та конкретних заходах типу
пільгового кредитування, пайової допомоги у будівництві житла, випуску
спеціальних груп недорогих товарів для молодих сімей та їх дітей тощо).
Хоча увага дослідників-соціологів до сім’ї як соціального інституту
відчутно зменшується, все ж у даний час існують достатні передумови для
постановки питання про інтеграцію двох парадигм. Вона може здійснюватись
в межах уявлень про сім’ю як соціальну систему. Якщо розглядати сім’ю як
систему в усій її багатоманітності і складності, то стане зрозумілим
наявність різних дослідницьких підходів, бо навіть одні й ті ж
властивості системи відображаються в різних термінах і значеннях.
Системний підхід нині широко використовується як в усій соціології, так
і в її окремих напрямках і галузях. Його застосування в соціологічному
ана- ‘ лізі сім’ї докладніше розглядатиметься у наступних питаннях теми.
Загальновизнаним в сучасній соціологічній думці є положення про зміни,
які торкаються сім’ї, на протязі всіх часів її існування. В західній
соціології існує спеціальний напрямок — історична соціологія, яка
займається порівняльним аналізом еволюції сім’ї в історичній
перспективі. Один з її представників, Дж.Голдторп, вважає, що сім’ю і
сімейне життя слід розглядати в динаміці, а не у статиці. Він вирізняє
декілька етапів розвитку сім’ї в англосаксонському середовищі:
сім’я у дохристиянському суспільстві (з домінацією парної сім’ї, пізніх
шлюбів, великою кількістю одиноких людей);
• сім’я в християнському суспільстві (з великим впливом церкви на
сімейне життя і шлюб, забороною шлюбів між кровними родичами, з
добровільним вступом до шлюбу, практичною неможливістю розлучень,
забороною абортів тощо);
• сім’я в індустріальному суспільстві (з початком в кінці XVIII ст.
промислового перевороту відбувається перша революція в сімейному житті:
зниження віку вступу до шлюбу, збільшення народжуваності, широке
розповсюдження жіночої праці, дозвіл розлучень за судовим рішенням і
т.ін.).
Сучасний етап розвитку західного суспільства приніс другу революцію в
сімейному житті, яка не лише докорінним чином змінила сім’ю і сімейні
стосунки, але, на думку багатьох дослідників, поставила під сумнів саме
існування сім’ї. Це зумовлене цілою низкою обставин економічного і
культурного характеру. Соціологи називають серед них:
• зростання економічної незалежності жінок та їх активне включення в
трудову діяльність (а це викликає прагнення жінок до більшої
самостійності, перегляду традиційної структури сімейних відносин, до
змін традиційних функцій сім’ї, рівноправ’я з чоловіками у прийнятті
рішень, у контролі над видатками та майном сім’ї тощо. Недарма
німецькому філософу Ф.Ніцше належать слова: «Коли чоловік і жінка
стануть рівноправними, сім’я загине»);
• утворення двох центрів життя — праці і дому (раніше професійна
діяльність і домашнє господарство існували в єдності, в межах однієї
сім’ї);
• еволюція поглядів на сексуальну мораль (або сексуальна революція з
послабленням соціального контролю, зростанням анонімності сексуальної
поведінки, збереженням секретності позашлюбних зв’язків, діяльністю
широкої мережі засобів масової інформації, які проголошують вільне
статеве кохання ледве не основним мірилом рівня цивілізованості сучасних
мужчин і жінок, зміною загального ставлення суспільства до сексуальної
поведінки в бік пом’якшення традиційних уявлень про дозволене і
недозволене тощо);
• винахід надійних контрацептивних засобів проти запліднення (вперше в
історії людства за допомогою таких засобів вдалося відокремити
сексуальність від зачаття).
Ці та інші причини викликали появу різного роду тенденцій розвитку
сучасної сім’ї, які нині широко розповсюджені як у розвинутих західних,
так і у посткомуністичних країнах. До них належать:
• зростання розлучень (абсолютне і відносне);
• зростання кількості неповних сімей і дітей, народжених поза шлюбом;
• зменшення середньої тривалості шлюбу;
• відтермінування часу вступу до шлюбу;
• проживання подружніх пар без оформлення шлюбу;
• зменшення розмірів сім’ї і народжуваності дітей з наступним
постарінням населення та навіть його депопуляцією;
• збільшення кількості одиноких людей, які не беруть шлюб;
• зменшення кількості повторних шлюбів тощо.
Всі ці тенденції властиві (хоч і у меншій мірі) і для розвитку сучасної
сім’ї в Україні. Нині тут налічується близько 17 млн. сімей, але
середньорічна кількість зареєстрованих шлюбів постійно зменшується (з
462 тис. у 1969 р. до 428 тис. у 1993 p.). Зменшення чисельності шлюбів
відбувається на Тлі ще двох негативних процесів. По-перше, зростає
депопуляція населення України (з 1991 р. кількість померлих перевищує
кількість народжених у середньому за рік; якщо у 1959 р. індекс
природнього приросту становив 13,4 чол. на 1000 чол., то у 1993 р. він
набуває від’ємного значення і становить — 3,4). По-друге, збільшується
кількість розлучень: якщо у 1959 р. на 1000 чол. припадало 11,6 шлюбів і
1,2 розлучення, то у 1992 р. ці показники становили відповідно 7,6 і
4,3. Або, в інших вимірах, у 1993 р. було укладено 428 тис.шлюбів і
зафіксовано 219 тис.розлучень. З розрахунку на 100 шлюбів кількість
розлучень складала: у 1950 р. – 3, 1960 – 10, 1970 – 27, 1980 – 34, 1990
– 38.
в середовищі західних соціологів переважають думки щодо кризи і загибелі
сім’ї. Багато з них вважає, що сім’я досягла стану глибокого розкладу і
що цей процес є незво-ротнім. Однак Н.Смелзер зазначає, що серед
західних дослідників є чимало таких, які, не закриваючи очі на певні
негативні тенденції, висловлюють більш оптимістичні сподівання. Вони, як
вказує Смелзер, позитивно ставляться до розпаду нуклеарної сім’ї і
очікують, що виникатимуть нові форми сім’ї і шлюбу, які сприятимуть
створенню більш відповідного оточуючого середовища і збільшенню
можливостей самовияву і самовиразу всіх членів сім’ї. Інші соціологи
вказують на вже існуючі нові форми сім’ї, які здаються незвичними і
навіть шокуючими, але здобувають дедалі більшого розповсюдження у
західному світі: шлюбні контракти на певний відтинок часу, шлюб з
трирічним випробувальним терміном (без народження дітей), груповий шлюб,
полігінія, «серійна моногамія» (тобто багаторазовий вступ до шлюбу),
«консенсуальний шлюб» (тобто шлюб за згодою сторін, але без його
реєстрації), «візитні союзи» (тобто роздільне проживання подружжя із
зустрічами на короткий час — час нанесення візиту), шлюб між особами
однієї статі, сімейне життя в комуні (типу ізраїльських кібутців або
сімейних комун в американському суспільстві).
Таким чином, щодо стану і перспектив розвитку сім’ї в західних країнах
існують досить відмінні точки зору, втілені у два різні гасла. Перше —
«Прощавай, сім’є!», друге — «Чутки про смерть сім’ї надто перебільшені»
(парафраз відомого вислову Марка Твена, який прочитав у газеті некролог
про самого себе^.
Вітчизняні соціологи також не схильні надто драматизувати стан сучасної
сім’ї і розглядати її майбутнє лише у похмурій перспективі. Вони,
звичайно, як і їх західні колеги, стурбовані наростанням негативних
тенденцій і явищ у становищі сім’ї та внутрішньосімейних стосунках,
багато в чому зумовлених кризовим станом українського суспільства. Проте
і вони зазначають появу позитивних змін, як от розширення свободи вибору
для мужчин і жінок, утвердження рівності положення і відносин, зростання
рівноправ’я у сім’ях, більші можливості контактів між поколіннями, на
загал більша орієнтація на сім’ю. На думку О.Якуби, численні опитування
свідчать про те, що дедалі більша кількість людей в нашому суспільстві
розглядає сім’ю як вищу цінність. Звідси й оптимістичні прогнози частини
соціологів щодо розвитку сім’ї в XXI столітті як вільного союзу,
заснованого на коханні, співробітництві, спільному веденні домашнього
господарства і вихованні дітей.
Таким чином, сім’я як одна з найстаріших біосоціальних спільнот нині
зазнає велетенських змін. Ці зміни носять глобальний універсальний
характер і пов’язані з руйнацією традиційних цінностей і форм сімейного
життя і шлюбу. Однак це не означає загибелі сім’ї як такої: нові часи
відкривають нові, незнані раніше обрії у стосунках чоловіка, жінки і
дитини. Роль соціології полягає саме в тому, що вона здатна вчасно
помітити нові явища, дослідити їх, виявити тенденції і перспективи,
нагромадити соціологічну інформацію для-вироблення виваженої державної
сімейної політики, дієвої у масштабах всієї країни. Для вітчизняної
соціології це — одне з нових і важливих завдань.
ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА
1. Краткий словарь по социологии. — М.: 1988.
2. Мацковский М.С. Социология семьи: Проблемы теории, методологии и
методики. — М.: 1989.
3. Піча В.М. Соціологія сім’ї. — Львів: 1995.
4. Смелзер Н. Социология. — М.: 1994.
5. Современная западная социология: Словарь. — М.: 1990.
6. Социология: Наука об обществе. — Харьков: 1996.
7. США: Проблемы семьи (Реферативный сборник). — М.: 1990.
8. Эволюция семьи в современном обществе: Реферативный сборник. — М.:
1989.
9. Якуба Е.А. Социология. — Харьков: 1995.
PAGE
PAGE 2
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
