.

Розвиток шкільництва в Україні (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 1892
Скачать документ

Українські учительські товариства, що діяли в кінці ХІХ – на початку ХХ
століття в Галичині та Буковині зіграли неабияку роль у національному
відродженні українців тих коронних крать держави, де вони жили, а також
сприяли згуртуванню педагогів задля вирішення найважливіших фахових
питань, які стали серед освітянами того часу. Завдяки їхній діяльності
вдалося створити розгалужену мережу українських навчальних закладів,
видати немало періодичних видань та книг, вирішити значну частину
матеріальних та правових проблем педагогів, підняти політичну свідомість
освітян.

Розвиток шкільництва в Австро-Угорщині мав важливе значення для
українців держави, адже саме від нього залежало чи вдасться їм зберегти
власні традиції, мову та збільшити число національної інтелігенції.
Загалом держава не приділяла належної уваги розвитку української освіти.
Чимало дітей були позбавлені одного із своїх найважливіших прав –
здобути освіту рідною мовою. Діяльність і динаміка зростання чисельності
українських початкових та середніх шкіл, учительських семінарій не
додавали оптимізму та надії на те, що держава зробить необхідні кроки на
шляху вирішення наболілої проблеми. Складні умови праці педагогів,
рівень їхньої професійної підготовки, погане матеріальне забезпечення,
відсутність авторитету у політичних колах суспільства поглиблювали
незавидний стан усієї системи освіти держави, а особливо української,
яка розвивалася в умовах бездержавності. Основний закон держави та ряд
загальнодержавних правових документів, прийняті в 60-х роках ХІХ ст.,
були важливою передумовою для вирішення освітніх питань. Проте певна
декларативність та відсутність механізму введення в дію цих законодавчих
актів вимагали від громадян держави проявити наполегливість у
забезпеченні собі права на повноцінну освіту. Саме це зумовило провідних
діячів українського національному руху створити професійні вчительські
об’єднання, які б стали на захист української школи та її педагогів.
Велика кількість невирішених проблем, що стояли перед українськими
освітянами краю зумовили широкий простір для діяльності вчительських
товариств.

Стати на захист українського шкільництва і ефективно виконувати це
складне завдання могли тільки по-справжньому сильні та згуртовані
об’єднання вчителів. Тому було створено правові документи, які чітко
регламентувала діяльність, як центральних органів вчительських
організацій так і їхніх філій, що дозволяло залучити до роботи вчителів
у найвіддаленіших куточках Галичини та Буковини, а також інших
інституцій, які були створені при товариствах, аби урізноманітнювати
їхню роботу. Загалом зібрання всіх учасників вчительських організацій чи
їхніх представників, членів філій, а також масові заходи неформального
характеру (відзначення ювілею створення того чи іншого товариства,
вшанування визначених осіб української історії та інші), співпраця із
іншими організаціями та політичними партіями Австро-Угорщини допомогли
знайти єдині шляхи для вирішення наболілих проблем, підвищити
загальнокультурний професійний рівень педагогів, посприяти зростанню
їхньої політичної свідомості, дозволили зробити популярними і
зрозумілими вчительські ідеї серед широких верств населення.

У своїй діяльності українські педагогічні товариства вибрали чотири
приоритетні напрями діяльності, які співпадали із найважливішими
проблемами української освіти та її вчителів. Першим напрямком роботи
була організація вчительськими товариствами власних початкових шкіл,
учительських семінарій, класичних та реальних гімназій, інтернатів та
різноманітних курсів. Поштовхом для такої діяльності стало те, що
держава не приділяла належної уваги тому, щоб українці мали достатню
кількість вищезгаданих закладів. Хвилювало членів вчительських товариств
і те, що у вже існуючих україномовних закладах освіти діти та молодь не
мали інколи належних умов для навчання (як правило вони були
переповнені), а також те, що національному вихованню в державних
навчальних закладах не приділялося значної уваги. Тому було створено
власні навчальні заклади, де навчання рідною мовою поєднувалося із
вихованням як на загальносвітових, та і на національних цінностях. Була
частина навчальних закладів, створених за ініціативою та коштами жителів
того чи іншого села чи міста, яким педагогічні товариства надали тільки
методичну допомогу при організації навчального процесу, допомогли знайти
кваліфіковані кадри. Те, що більшість навчальних закладів, які були
власністю вчительських товариств мали статус державних говорило про те,
що навчальний процес там було організовано зразково, інакше б їм не було
надано такого статусу, згідно тодішнього законодавства.

Не обійшли своєю увагою педагогічні товариства і й створення інтернатів
у тих містах, де навчалися українські діти, адже це дозволяло створити
їм належні умови для цього, бо тут піклувалися не лише про їхнє житло,
харчування а й надавали допомогу у виконанні домашніх завдань,
допомагали із користю для себе використовувати вільний час. Для частини
дітей було зменшено плату за перебування в інтернатах, так само як і за
навчання у школах педагогічних товариств, оскільки їх батьки не мали
можливості заплатити повну плату.

Курси, створені вчительськими організаціями, допомогли всім бажаючим
здобути додаткові знання за незначну плату.

Слід сказати, що учительські організації вирішували ряд проблем
пов’язаних із організацією навчального процесу, співпрацюючи із органами
державної влади.

Другий напрямок роботи складала видавнича діяльність вчительських
організацій. Чи не найважливішу увагу педагогічні організації приділили
своїм періодичним органам, де вони не тільки інформували читачів про
свою діяльність, але й привертали увагу громадськості до проблем
українського шкільництва. Журнали, що було видано для дітей ставили собі
за мету розширити їхні знання про навколишній світ, познайомити молодь з
найкращими надбаннями української культури. Так само необхідними були:
методична література для вчителів, підручники, книжки
науково-популярного змісту як для дітей, так для дорослих. Така
література, видана українською мовою була важливою для українського
шкільництва, оскільки дозволяла зробити ефективним навчальний процес.
Педагогічними товариствами проводилася значна робота в тому напрямку,
аби всі видані ними книги відповідали вимогам тодішньої школи і мали
високий художній, науковий та естетичний рівень. Було зроблено немало,
щоб книги та періодика видані педагогічними товариствами знайшли своїх
читачів. Певну роль в цій роботі відіграло створення бібліотек
вчительськими товариствами.

Третім важливим напрямком роботи педагогічних об’єднань стала боротьба
за поліпшення матеріального становища вчителів. Діяльність спрямована на
забезпечення собі та своїм сім’ям гідного життєвого рівня тривала досить
довго і принесла конкретні результати не відразу. Головна причина такого
стану речей полягала в тому, що фінансове становище як Галичини так і
Буковини було досить складними. Але педагоги в своїх діях проявили
рішучість і змусили політиків різного рівня рахуватися зі своїми
потребами. Події Першої світової війни не дозволили педагогам Галичини в
повній мірі скористатися плодами цієї боротьби. Буковинські педагоги
були в кращому становищі, оскільки вже в 1909 р. одержали закон про
врегулювання вчительської платні, який задовольняв переважну більшість
педагогів краю і суттєво покращував матеріальне становище освітян. Дуже
важливим позитивним явищем, що супроводжувало боротьбу вчителів за
економічні права стало об’єднання педагогів, що представляли різні
національності та товариств навколо своїх фахових проблем. У великій
мірі саме тому ця боротьба виявилася вдалою.

Діяльність спрямована на захист та реалізацію політичних прав учителів
склала четвертий напрямок роботи педагогічних організацій. Вагомим
результатом роботи було те, що поступово вчительство стало вагомою
суспільною силою з якою рахувалися як окремі політики так і серйозні
політичні партії, які мали вагомий вплив на ситуацію в державі. Вчителі
як освідчена і національно свідома частина української громадськості під
час виборчих компаній проявили активну політичну позицію відстоюючи
інтереси всього українського народу. Їхня пропагандична робота серед
сільського населення позитивно впливала на суспільну свідомість цієї
частини лекторату. Така діяльність освітян чітко спрямовувалася
відповідними керівними органами вчительських організацій. Педагоги, що
представляли учительські товариства зуміли реалізувати і своє пасивне
виборче право. Представники від буковинських освітян приймали участь у
роботі Австрійського парламенту та Буковинського сейму. Педагоги
Галичини в передвоєнний період тільки вели підготовчі дії аби одержати
депутатські мандати і представники від цих учительських товариств не
брали участі в роботі законодавчих органів. Також педагогам Галичини не
вдалося в такій мірі захистити свої політичні права від посягань влади
на них, як це було зроблено в Буковині.

Діяльність вчительських товариств в Галичині та на Буковині мала як
багато спільних ознак так і відмінностей, причина яких в першу чергу
полягала в розстановці політичних сил в цих короних краях
Австро-Угорщини. В Галичині та Буковині діяли окремі товариства, що
займалися проблемами початкової школи, захистом фахових проблем народних
вчителів, а також розвитком українського середнього шкільництва.
Незважаючи на те, що основні документи (статути) товариств, що працювали
на однаковому поприщі в Галичині та Буковині були дуже подібними, інколи
навіть деякі їхні положення співпадали, діяльність їхня однаковою не
була.

Педагогічні товариства Галичини працювали в умовах гострої конфронтації
в краї, яка була між польською владою і українським населенням і тому
їхня робота набрала більш інтенсивного характеру. Дуже часто учительські
організації змушені були власними силами створювати навчальні заклади
різного типу, видавати підручники і книги рідною мовою так як конкретних
кроків і у цьому плані від представників державної влади не було (її як
правило уособлювали особи польської національності) добитися було важко.
Довготривала боротьба за поліпшення матеріального становища педагогів
учительськими товариствами, а також відсутність їхніх представників у
законодавчих органах яскраво демонструвала це. Саме тому керівним
органам вчительських організацій в Галичині вдалося залучити до своїх
рядів більшу кількість педагогів, вони працювали в них набагато
активніше і взагалі розмах діяльності товариств тут був ширший. В першу
чергу це можна пояснити тим, що державна влада в Галичині не проявила
належної турботи про розвиток української освіти, проте, незважаючи на
широкомасштабну діяльність педагогічних організацій краю, незаперечним є
той факт, що загальний рівень української початкової та середньої освіти
тут залишився набагато нижчий протягом всього досліджуваного періоду,
ніж на Буковині.

Діяльність українських учительських товариств Буковини проходила в дещо
інших умовах. В краї були кращі можливості для того, щоб скористатися
демократичними положеннями австрійської конституції для представників
різних національностей, що мешкали на Буковині. Тому українські
педагогічні об’єднання зверталися до органів державної влади з приводу
проблем, що стояли перед шкільництвом краю і дуже часто така співпраця
приносила конкретні результати. Завдяки активній позиції вчительських
товариств вдалося суттєво збільшити кількість початкових, отримати край
необхідні середні навчальні заклади та вирішити ряд інших важливих
проблем. Так само як і в Галичині буковинські товариства займалися
відкриттям власних навчальних закладів, а також видавничою діяльністю.
Проте робота в цьому напрямку була не надто активною, оскільки реальний
стан українського шкільництва не настільки гостро потребував її, як це
було у сусідній Галичині. Політика компромісів та поступок з боку
крайової влади яскраво проявилася в той час, коли йшла боротьба за
підвищення вчительської платні, а також вирішували інші важливі
питання. Отже, меншу чисельність та активність вчительських товариств
Буковини можна пояснити як меншою кількістю педагогів в краї ніж у
Галичині, так і рівнем розвитку освіти, яка вимагала меншої уваги з боку
громадських об’єднань.

Загалом можна зробити висновок, що учительські товариства Галичини і
Буковини внесли вагомий внесок у розвиток освіти цих коронних країв.
Їхня діяльність доповнювала дії державної влади, спрямовані на її
покращення. Одним із найвагоміших здобутків українських вчительських
товариств Галичини та Буковини в кінці ХІХ -початку ХХ ст. були:
залучення вчителів та людей інших професій до активної громадської
роботи, спрямованої на розвиток національного шкільництва; організація
філій товариств у невеликих містах і селах; вступ до учительських
організацій найвпливовіших діячів українського національного руху;
створення різноманітних просвітньо-виховних, економічних, юридичних та
політичних інституцій при товариствах, де їх учасники могли проявити
свої здібності та одержати реальну допомогу від такої діяльності;
організація недержавних навчальних закладі, де навчання проводилося
українською мовою, а також співпраця з владою аби створити державні
освітні заклади для українців; видання значної кількості періодики та
книг, які в першу чергу сприяли розвиткові національного шкільництва;
прийняття законодавчих актів, які суттєво покращували рівень життя
педагогів; вміння залучати до політичної боротьби педагогів та
представників інших верств населення; спроби якомога ширше реалізувати
свої права.

Проте, в роботі вчительських організацій було ряд суттєвих недоліків,
серед яких в першу чергу слід звернути увагу на такі: інертність значної
частини педагогів та представників інших професій, яких важко було
залучити до роботи у товариствах; відсутність ефективної діяльності в
філіях учительських організацій; незначний об’єм роботи, якщо
порівнювати його із іншими подібними товариствами Австро-Угорщини ; не
вдалося зібрати достатню кількість коштів для того, щоб виконати
поставлені перед собою завдання, що стосуються видавничої діяльності;
складною справою було зробити із вчителя політично свідомого громадянина
держави готового захистити свої права, використовуючи конституційні
методи боротьби.

Результати діяльності українських вчительських товариств в кінці ХІХ –
початку ХХ ст. свідчать про те, що вони немало зробили для покращення
загального рівня освіти в Галичині і Буковини та вирішення професійних
проблем педагогів. Були й невирішені проблеми у педагогів в краю до
боротьби за розв’язання яких вони мали бажання взятися. Був і певний
позитивний досвід. Проте перша світова війна перешкодила цим планам.
Після її закінчення товариства відновили свою роботу, яка тривала до
1939 р., поки західноукраїнські землі не ввійшли до складу радянської
України.

PAGE

PAGE 1

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020