.

Політична і громадська діяльність Михайла Грушевського (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 1331
Скачать документ

РЕФЕРАТ НА ТЕМУ

„Політична і громадська діяльність Михайла Грушевського”

ПЛАН

Суперечки з норманістами.

Теорії про традиції Великого князівства Литовського.

Роль Богдана Хмельницького.

Культура міста.

Політика партії.

Смерть історика.

Антинорманських поглядів уперто трималися такі два провідних
українських учених, як Михайло Грушевський та Микола Костомаров. У 30-х
роках радянські вчені почали контрнаступ, оголосивши норманську теорію
політичне шкідливою, бо в ній заперечується здатність слов’янських
народів створити незалежну державу. При цьому наголошувалося на
тенденційності Нестора-Літописця, монаха, який у XI ст. написав «Повість
временних літ», вказувалося на багато внутрішніх суперечностей у його
розповіді й на те, що дані археологічних розкопок не підтверджують
широкомасштабної присутності варягів у Київській Русі. Виходячи з цього
вони робили висновок, що Київську Русь заснували східні слов’яни.

Значною мірою ці дебати набули лінгвістичного за своєю суттю характеру й
торкаються етимології слова «Русь». Норманісти доводять, що воно
походить від слова ruotsi — фінської назви шведів, яка в свою чергу
виводиться з давньо шведського слова rodr (грести). Оскільки фінни
підтримували тісні й тривалі зв’язки як із шведами, так і зі слов’янами,
припускають, що свою назву для перших вони почали застосовувати й до
останніх. У антинорманській концепції слово «Русь» пов’язується з
назвами річок Рось і Русна в Центральній Україні. Інша гіпотеза
припускає можливість існування зв’язку між цим словом і назвою кочового
племені роксоланів, яка походить від іранського rhos, що значить
«світло». Оскільки ці гіпотези мають серйозні недоліки, жодна з них не
дістала загальної підтримки. Що стосується самого слова «Русь», то, як
виявляється, ним спочатку називали варягів, потім землі полян у
Центральній Україні, а згодом — ту політичну єдність, що стала зватися
Київською Руссю. (Слово «Україна» вперше з’являється в літописах у 1187
р. і спочатку вживається як географічне позначення Київського
порубіжжя).

Деякі Історики підкреслюють комерційну спрямованість економіки Київської
Русі. Інші, на противагу їм, доводять, що її основу становило
землеробство. Цієї ж думки тримаються видатні українські дослідники
Михайло Грушевський, Дмитро Багалій та Ярослав Пастернак, а також
провідні радянські фахівці з цього питання. Вони вважають, що оскільки
слов’яни традиційно були людом землеробським, то малоймовірно, що у
Київську добу вони раптом змінили спосіб життя. Додатковим
підтвердженням цієї гіпотези є часті згадки про землеробську діяльність
на Русі у літописах, аграрна орієнтованість календаря та міфології
давніх слов’ян і, що найпереконливіше,— археологічні знахідки.

За оцінками сучасних учених, 13—15 % населення Русі мешкало у міських
осередках. Як засвідчують літописи, у країні налічувалося близько 240
міст і селищ. Проте цілком імовірно, що десь 150 із них фактично являли
собою укріплені поселення напівземлеробського люду. Серед майже 90
великих селищ і міст найбільшим був, поза всяким сумнівом, Київ. До
монголо-татарської навали чисельність його мешканців становила близько
35—40 тис. (Лондон досяг таких цифр лише через 100 років). Для
порівняння, такі важливі центри, як Чернігів та Переяслав,
Володимир-Волинський, Львів і Галич, налічували не більше 4—5 тис.
жителів кожен. Населення цих міст переважно складалося з дрібних
торговців та ремісників, оскільки великого поширення набули ремесла.
Так, у Києві було представлено від 40 до /60 різних ремесел,
найважливішими серед них були теслярство, ковальство, гончарство та
кожум’яцтво.

У XIX ст. із поглибленням національної свідомості українців зросло
невдоволення ч тим, що росіяни монополізували «славу Києва». У 1906 р.
найвагоміший аргумент проти традиційної схеми російської історії висунув
славетний український історик Михайло Грушевський. Як послідовний
демократ, Грушевський піддав сумніву правомірність вивчення історії як
насамперед процесу творення держави. Для нього стрижнем історії був
досвід, накопичений певною етнічною спільністю, котра населяє землі
своїх предків. Він припускав (а це його припущення підтверджують ряд
недавніх радянських досліджень з археології), що починаючи з племені
антів VI ст. до XX ст. велику частину України займали народності, які у
своїй основі належали до одного етнічного типу. Якщо населення й справді
полишало Центральну Україну через наскоки монголо-татар (а на думку
Грушевського, спустошення та міграції, спричинені ними, були менших
масштабів), то з відновленням відносного спокою воно знову поверталося.
За твердженням Грушевського, який аж ніяк не поділяв норманської теорії,
українці є прямими нащадками полян — племені, яке відіграло провідну
роль у розвитку Києва. Власне, тому саме цей їхній досвід і займає
найважливіше місце в історії України.

Грушевський вважає, що приписувати Київській добі центральне місце в
російському минулому — значило б не тільки применшувати унікальні
поляно-українські здобутки, але й обтяжувати російську історію штучним,
якщо не перебільшеним, додатком, що стояв би на заваді пошуків її
справжнього коріння.

До 1350-х років Альгердас поширив свою владу на дрібні князівства,
розташовані на лівому березі Дніпра, а у 1362 р. його військо зайняло
Київ. У 1363 р. литовці рушили на Поділля, завдавши нищівної поразки
Золотій Орді. В той час, підпорядкувавши велику частину Білорусії та
України (приблизно половину земель Київської Русі), Велике князівство
Литовське стало найбільшим в Європі.

Грушевський доводив, що Велике князівство Литовське зберегло традиції
Київської Русі більшою мірою, ніж Московія. Інші українські історики
навіть твердили, що по суті воно стало відновленою руською державою, а
не чужоземним формуванням, що поглинуло Україну.

У XX ст. Михайло Грушевський висловлював сумніви щодо наявності у
Хмельницького чітко окреслених цілей, доводячи, що вчинки гетьмана
визначалися скоріше обставинами, а не навпаки. Проте більшість видатних
українських істориків на чолі з Вячеславом Липинським дійшли висновку,
що гетьман намагався закласти підвалини української державності свідомо
та послідовно й що без цих спроб відродження української держави у
новітні часи було б неможливим. Радянські історики одностайно схвалюють
дії Хмельницького, хоч і з інших причин. Вони підкреслюють його роль як
провідника повстання пригноблених мас і — особливо — здійснене ним
об’єднання (чи, за їхньою термінологією, возз’єднання) України та
Московії.

Оскільки для відкриття гімназій потрібна була згода уряду, поляки та
українці боролися за кожну школу на політичному рівні. До 1914 р.
українцям удалося примусити уряд відкрити ще чотири гімназії,
фінансованих державою. За той же період поляки відстояли для себе в
кілька разів більше середніх і ремісничих шкіл. Усвідомлюючи, що уряд не
задовольнить їхніх потреб, українці звернулися до громади й завдяки
приватним внескам заснували ще вісім гімназій. Щоб допомогти студентам,
особливо тим, котрі приїжджали із сіл, при гімназіях та університетах
відкривали численні гуртожитки, утримувані приватним коштом.

Ще з більшою рішучістю поляки прагнули зберегти «польськість» освіти у
Львівському університеті. Щоправда, час від часу їм доводилося йти на
поступки. Так, у 1894 р. під тиском Відня вони неохоче погодилися на
запровадження для українців ще однієї професорської посади (з історії),
не підозрюючи, що це єдине призначення за своїми наслідками
дорівнюватиме багатьом. Оскільки в Галичині не було кваліфікованих
кандидатів, зайняти нову посаду запросили 28-річного учня Антоновича —
Михайла Грушевського з Києва. З приїздом Грушевського до Львова в
українській науці відкрилася нова ера.

Цей найвизначніший з усіх українських істориків починає видавати свою
фундаментальну «Історію України-Руси», поставивши собі виразну мету дати
історичне обґрунтування ідеї української державності. Майже без усякої
сторонньої допомоги Грушевський реорганізовує Наукове товариство ім. Т.
Г. Шевченка у справжню академію наук. Незабаром товариство об’єднало
майже всіх провідних східно- і західноукраїнських, а також багатьох
славетних європейських учених. До 1913 р., крім численних інших
публікацій, воно видало 120 томів своїх «Записок», що користувалися
великим авторитетом. Його багата бібліотека й численні підсекції
слугували школою підготовки нового покоління обдарованих учених.

Коли у 1916 р. загальновизнаний провідник українців Михайло Грушевський
повернувся до Києва, його заарештували й вислали на північ Росії.
Царський міністр закордонних справ Сергій Сазонов з неприхованим
задоволенням казав: «Тепер настав слушний момент, щоб раз і назавжди
позбутися українського руху». Однак після катастрофічних втрат у 1915 р.
самовпевненість царського уряду дещо підупала, й він трохи пом’якшив
тон. У Російській імперії знову обережно починали працювати українські
кооперативи, книгарні, наукові товариства, а також кілька газет.
Відновила свою координаційну діяльність напівтаємна українська політична
організація ТУП, тобто Товариство українських прогресистів, поширюючи
агітацію за конституційне правління в імперії та автономію для України.

Більшість видатних учених України не належали до більшовиків, а деякі
навіть відкрито підтримували український націоналізм, радянський уряд не
мав іншого вибору, як сформувати з них серцевину Академії. З переходом у
середині 1920-х років до політики українізації українські комуністи, що
керували міністерством освіти, зробили спробу переконати багатьох
провідних учених, які під час громадянської війни виїхали за кордон,
повернутися на батьківщину. Завдяки цьому в 1924 р. повернувся до Києва
патріарх української науки (і політичний опонент комуністів) Михайло
Грушевський, який став новим членом Академії та розпочав систематичне
дослідження української історії. Так само зробили й багато інших учених,
які проживали за кордоном чи -в Західній Україні. Тому водночас із
швидким зростанням престижу Академії вона лишалася твердинею
«буржуазно-націоналістичних» тенденційні.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

О.Субтельний „Історія України”

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020