ГЕТЬМАН
ІВАН МАЗЕПА
(1687-1709)
Ще за гетьманування Дорошенка був гетьманом на Лівобережжі Дам’ян
Многогрішний. Він гетьманував всього 4 роки (1668 — 1672). Але й за той
час показав, що бажав добра Україні. Заводив порядок і лад, і перший
завів на Україні кінну почту. Скінчив він так, як і Дорошенко.
Московський цар Олексій IV бачив, що Дам’ян прагне до цілковитого
визволення України, тому наказав його заарештувати й заслав на Сибір, де
гетьман Многогрішний і вмер.
Подібно скінчив життя і його наступник, гетьман Іван Самійлович, що
гетьманував уже й по Дорошенкові від 1672 до 1687 року. Він також умер
на Сибірі.
І тоді вибрали гетьманом України Івана Мазепу. Це один з найславніших
гетьманів України.
Іван Мазепа народився 20 березня 1632 року в Мазепинцях на Київщині.
Походив зі старого українського роду Мазепів і вже його прадіди й діди
служили в козацькім війську. Один з них, Федір Мазепа, воював разом з
Наливайком проти Польщі, з ним попав у полон і його стратили у Варшаві
разом з Наливайком в 1597 році.
Батько Мазепи, Степан, був урядником у Білій Церкві, а що сам був
розумний та освічений чоловік, то і свого сина, Івана, виховав на
освічену людину.
Мати Мазепи називалася Марія Магдалина з роду Мокієвських, і була потім
ігуменею (начальницею) жіночого монастиря в Києві.
Спершу вчився Іван дома і, маючи дванадцять літ, складав вірші
латинською мовою (тоді це було в звичаю). Згодом учився в Полоцьку в
вищій школі і, маючи 16 літ, пішов на Січ, учитися воєнного ремесла.
Служив при козацькім війську за Хмельницького в 1648 році й тоді, будучи
ще хлопцем, хоробро бився в одній битві. За хоробрість і розум полюбили
його всі козаки, а гетьман Хмельницький радив його батькові послати
Івана ще продовжувати навчання за кордон. Іван вчився в Голандії, а
потім довший час був при дворі польського короля Яна-Казимира. Король
посилав його, з важливими листами до гетьмана Тетері і Дорошенка.
Нарешті, Іван став служити в Дорошенка. Одного разу послав його гетьман
у посольстві на Крим, до татарського хана, що був тоді в союзі з
Україною. По дорозі зловили його в степу козаки лівобережного гетьмана
Самійловича. Але Самійлович не карав Івана, а прийняв до себе на службу
й навіть іменував генеральним осавулом, бо помітив розум і спритність
Мазепи. Послав гетьман Івана в посольстві до царя московського, й там
Мазепу також полюбили, бо такого освіченого й добре вихованого чоловіка
не було тоді й при царськім дворі.
Не диво, що коли цар ув’язнив Самійловича, то сам був за тим, щоб козаки
вибрали гетьманом Івана Мазепу. Козаки вибрали його зовсім добровільно,
бо, по-перше, Мазепа був тоді найбільш освічений між старшиною, а
по-друге, всі знали, що хоча він і з царем живе в приязні, але над усе
любить Україну, то й буде їй вірно служити.
І не обманулися. Іван Мазепа, ставши гетьманом, почав щиро думати над
тим, щоб визволити Україну з-під залежности всіх сусідів. Але мусив
діяти дуже обережно. бо тоді (від 1682 до 1725 р.) панував у Росії цар
Петро І, дуже лютий і розумний тиран; він бажав з’єднати Україну з
Росією й хоча до якогось часу ще терпів на Україні окремого гетьмана,
але дуже обмежував права гетьмана й козацтва і всієї України. Цар
вимагав, щоб козаки ходили з ним на війну проти Польщі, Швеції й татар;
в нарешті загнав полки козаків аж до Петербурга, нового міста, що
заснував, і казав їм там копати канали, сушити й будувати нову столицю
Росії. Багато козаків погинуло там від стужі й поганого повітря. Недарма
то люди говорили, що Петербург побудований на козацьких кістках.
А тимчасом на Україні було ледве кілька тисяч козаків коло гетьмана, а
по всіх містах і селах стояли московські солдати; вони робили, що хотіли
й дуже знущалися над українськими селянами й міщанами. Весь народ і
козацтво стали нарікати на гетьмана Мазепу, що він цареві гак у всьому
корився. Але тільки жменька старшин знала, що Мазепа ще не може відверто
виступити проти царя. Він ждав догідної хвилі, коли на Україну вернуться
козацькі полки, що бідували на Московщині, й коли цар буде зайнятий
війною з сильнішими противниками. А тимчасом гетьман старався
упорядкувати край і піднести його освіту.
Побудував багато шкіл і церков власним коштом. Для Київської Академії
казав збудувати новий величавий будинок на три поверхи. Такої школи і в
Московщині в ті часи не було.
Коли 1700 року цар почав війну зі шведами, з славним шведським королем
Карлом ХІІ, Мазепа покладав на це великі надії і в великій таємниці
почав умовлятися через довірених посланців з королем, щоб разом ударити
на царя.
Шведський король запевнив Мазепу, що Україна буде вільною державою по
обох сторонах Дніпра, й згодився злучитися з козаками. Але трапилися між
старшиною два зрадники: Іскра і Кочубей. Вони написали листа, ще й самі
поїхали до царя й розповіли, що Мазепа змовляється зі шведами проти
Москви. Та цар ще не вірив тому, бо і спершу були доноси на Мазепу, а
Мазепа служив цареві вірно. Тому казав зв’язати Іскру і Кочубея й
відіслати їх до Мазепи. Мазепа звелів їм стяти голови.
Та скоро потім, літом 1708 року, король Карло XII рушив на Україну, й
гетьман став явно по стороні шведів. Він закликав усе козацтво й народ,
щоб ставати проти Москви. До нього пристали й запорожці. П’ятнадцять
тисяч їх прийшло під проводом Костя Гордієнка й злучилися з
гетьманськими полками.
Однак велика сила козаків була ще на півночі в Московщині. А лютий цар
зібрав величезне військо й у листопаді 1708 року рушив на Україну. 9
листопада московська орда облягла гетьманську столицю Батурин. Москалі
звернулися до залоги, щоб піддалася, та полковник Чечель відповів:
«Умремо всі, а столиці не дамо!» І довго відбивала жменька козаків усі
московські наступи, аж і тут знайшовся зрадник, Іван Ніс; він провів
москалів потайним підземним ходом до столиці, й москалі здобули столицю.
Все місто, з палатами й церквами, спалили, а всіх козаків і мешканців
вирізали. Не пощадили ні старих, ні молодих, ні жінок, ні дітей. Палата
гетьмана горіла три дні. А полковника Чечеля й козацьку старшину
помордували та поприв’язували їх трупи до плотів і пустили долі рікою
Сеймом, усім на пострах.
10 липня 1709 року розпочалася головна битва під Полтавою. Цар зібрав
сюди всі свої сили, що вп’ятеро перевищували число шведів і козаків. А
до того ще король Карло заслаб тоді від ран і не міг очолювати битву.
Сталася велика січа й царські орди розбили козаків і шведів. Король і
гетьман мусили негайно відступити за Дніпро й схоронилися на Молдавщину.
Гетьман заслаб і небав-ком потім умер в місті Варниці (тепер Молдова).
Там і донині є його домовина.
Цар наказав одразу ж карати всіх зловлених козаків, що билися на боці
Мазепи, а Мазепу виклясти по церквах, навіть по тих, що їх сам Мазепа
будував.
Отак любив гетьман Мазепа Україну і за неї життя своє віддав. Москалі
відтоді називали всіх свідомих українців «мазепинцями». Але ця назва для
всіх нас не образлива, навпаки,— почесна, бо кожний свідомий українець
славить діла Мазепи.
В 1932 році минуло якраз 300 років від народження гетьмана Мазепи. По
різних містах, по селах святкували свідомі люди врочисто цю річницю
славного гетьмана, що над усе любив Україну і хотів з’єднати до боротьби
за їх волю.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
