UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75834
останнє поновлення: 2016-11-29
за 7 днів додано 10

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваВічна загадка любові (за оповіданням Григора Тютюнника «Зав\'язь») (реферат)
Авторdimich
РозділЛітература українська, література України
ФорматWord Doc
Тип документуРеферат
Продивилось2826
Скачало211
Опис
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

ВІЧНА ЗАГАДКА ЛЮБОВІ

 

(за оповіданням Григора Тютюнника «Зав'язь»)

 

Про кохання написано за багато віків стільки, що, здається, нічого

нового вже й не скажеш. Але людина тільки тоді по-справжньому розуміє це

почуття, коли воно стає її власним. Отже, одна любов, помножена на

тисячі тисяч людських характерів і доль, дає невичерпний матеріал

письменникові і завжди цікава читачеві.

 

Григір Тютюнник теж писав про любов, але якось особливо, неповторно і

щиро, невіддільно від правди життя. Під його пером зав'язь перших

юнацьких почуттів розпускається і переростає у справжнє кохання.

 

Уже від самої назви оповідання «Зав'язь» віє чимось свіжим, весняним,

багатообіцяючим. Приваблює й манера оповіді від першої особи.

 

Микола закоханий. Він готується до побачення, ще не знаючи, чи

відповість дівчина на його почуття. Одягає нову сорочку, намагається

якось пригладити неслухняний вихор на голові, пахтить одеколоном

носовика. І відбивається від нападів діда Лавріна, який, чи підсміюючи

над онуком, чи застерігаючи, чи ревнуючи (адже, очевидно, хлопець — то

вся його сім'я), говорить, що в онукової обранниці характер непростий:

«...бо то дівка з тієї куряви, що чорти на дорогах крутять!» Юнакові й

приємно говорити на цю тему, він навіть пишається, що в дівчини «міцний

характер», незручно (вперше ж!) та досадно — затримують.

 

Миколка йде на край вулиці, бачить «маленьку білу постать», розуміє, що

то його жде Соня. Радість, гордість, хвилювання та боязкість одночасно

охоплюють його: «Мені здається, що я ширшаю в плечах, твердішаю в ході і

ось-ось підлечу. А от голосу — не стає...» Він «белькоче», за власним

висловом, «шепеляво й противно», задає недоладне питання. Дівчина

розуміє його стан, підбадьорливо бере під руку і пропонує подивитися

сніг у проваллі.

 

Микола й Соня лізуть «з кручі в чорну холодну прірву, підпираючи один

одного плечима». Дух романтики, пригод оволодіває ними. Очі у Соні

«якісь дивні: наче й злякані трохи, й сміються». А юнака мучить думка:

чи ж може він поцілувати дівчину? Від цієї «одчайдушної» (як йому

здавалося) думки у нього починають терпнути ноги і стають, як мотузяні.

А голова хилиться, хилиться...» Потім сам лякається: «А що,— думаю,— як

я її поцілую, а вона мене — в пику? Буває ж так. Он і в кіно

показують...» — і шия перестає гнутись, дубіє. Соню, очевидно, дратує

нерішучість хлопця (...вже й не сміється і очі примружила так

сердито...), і вона йде на немудру дівочу хитрість: «— Миколко, давай я

буду падати, а ти мене держи. Ану, чи вдержиш?» Звичайно ж, юнак готовий

гори звернути для коханої, не те що втримати. Але... нікуди від життєвої

правди не подінешся: він раптом підсковзується і з переляком та огидою

до себе (отак осоромитися!) відчуває, що зараз вони обоє впадуть у

грязюку. Соня сердито пручається, «ошпарює» свого неспритного обранця

«злим поглядом», «норовисто одвертається і мовчить». Микола одразу

згадує насмішки й застереження діда Лавріна, що снитимуться йому,

мовляв, «кислички». Це надає сміливості, й він вирішує показати

-----> Page:

0 [1] [2] [3] [4] [5] [6]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ