Реферат на тему:
А.П.Чехов і його твори “Палата №6”, “Іонич”
А. Чехов – видатний російський прозаїк і драматург. Він підняв на
недосяжну висоту жанр оповідання-новели і сказав нове слово у
драматургії.
В 1884 році виходить перший збірник оповідань Антона Павловича Чехова,
позитивно оцінений критикою,- “Сказки Мельпомены”, в який ввійшли шість
оповідань з життя людей театру.
1884 рік видався надзвичайно вдалим для Чехова. Закінчуючи університет,
він уже був автором таких чудових творів, як “Хирургия”, “Хамелеон”,
“Жалобная книга”, “Смерть чиновника”, “Толстый и тонкий”, які пізніше
будуть рахуватися програмними в його творчості. Всі вони виросли з
невеликих історій, анекдотів, смішних сценок і по суті перетворилися в
сатиричне викриття сучасної Чехову дійсності. Його оповідання – новели –
це епічні твори, в яких ставляться великі морально-психологічні
проблеми. Чехов у своїх творах – майстер художньої деталі.
1886 рік став переломним у творчості Чехова. Випустивши в світ книгу
“Строкаті оповідання”, він немовби підбив підсумок зробленому, щоб
перейти на новий, вищий щабель творчого розвитку.
В своїй літературній діяльності Антон Павлович не забував про те, що він
лікар. Лікарі стають головними героями його творів, та й психологію
своїх персона жів він описує з чисто медицинською ретельністю. Навіть
незнайомим з біографією Чехова читачам стане зрозуміло, що письменник
створивший такі твори, як “Палата № 6”, “Случай из практики”, “Скучная
история”, “Припадок”,- лікар за пофесією. Інші оповідання письменника-
“Чорний монах”, “Людина у футлярі”, “Іонич”, “Дама з собачкою”,- також
стали шедеврами, в яких ми бачимо глибокий аналіз дійсності, даний у
викінчених художніх образах. Письменник відмовляється від моральної
проповіді, глибоко досліджуючи натомість життєві явища.
Медицинська практика, без сумніву, розширила й життєвий досвід
письменника: адже до нього йшли люди не тільки з різними захворюваннями,
але й з різними долями. Тому немає нічого дивного в тому, що в
чеховських творах зустрічаються різних характерів і соціальних верств.
Проте критики часто звинувачували Чехова в тому, що в своїх оповіданнях
він зображує похмурий і сірий світ, в якому немає місця “живій людині”,
ніби цей світ бачиться очима хворого. Проте письменник за своєю
вдачею був веселою і життєрадісною людиною. Він був прив’язаний до
своєї сім’ї, любив сестру і братів.
Палата №6. Оповідання і повісті 90-х років, спрямовані проти жорстокого
і вульгарного життя. Ця розповідь написана після повернення Чехова з о.
Сахалін. Образ в’язниці переслідує письменника і палата №6 – це
в’язниця.
“Усюди – палата №6. Це Росія” (Лєсков). Повість починається з опису
флігеля лікарні, там розташовані душевно-хворі. Тяжке враження
складається після опису флігеля, а ще більше збільшується з опису палати
і сторожем Микитою.
Хворі схожі на арештантів, лікарня на в’язницю, де все перемішалося
і важко відрізнити нормальну людину від божевільного. Єдина людина
здатна тверезо міркувати це душевнохворий І.Д. Громов. Доктор Рагін
говорить, відвідуючи його в страшній палаті: “Якби ви знали друг мій, як
мені набридли загальне бездарність, бездумність, тупість і з якою
радістю я кожний раз розмовляю з вами. Ви розумна людина і я
насолоджуюся вами”.
Життя серед нормальних людей, звела його з розуму, і він занедужав
манією переслідування, дуже розповсюджене захворювання того часу. Громов
попадає в той заклад, де хворих не лікують, а мордують.
Громов болісно реагує на зло, несправедливість, беззаконня. Він не
перестає протестувати, обурюватися, і не утрачає віри в те, що чи рано
пізно правда нарешті восторжествує.
Інакше дивиться на життя доктор Рагінь. “При всякій обстановці ми
можемо знайти заспокоєння в самому собі”. Відштовхуючись від цієї ідеї
Рагель не втручається в справи лікарні, не намагається змінити положення
хворих: “ У своїй нечесності винуватий не я а час”.
Чехов повстає проти насильного погляду на життя, зручного для тих,
хто сам не страждає. Вустами Громова автор засуджує Рагіна: “Нас
тримають тут за ґратами, гноять, мордують, але це прекрасно і розумно,
тому що між цією палатою і теплим кабінетом немає ніякої різниці.
“Муки нехтуєте, а мабуть прищеми вам палець дверима, закричите в усе
горло”.
Лише перед смертю Врагель зрозумів правду Громова, правду тих, хто
не хоче, не може миритися з насильством. Коли в палаті №6 Микита б’є
його, ця подія висвітлює пронизливим світлом неправда його життя і його
філософського світогляду. Настає пробудження совісті, появи почуття
провини, у голові його мигнув страшний, нестерпний біль, що таку ж точно
біль повинні були випробувати роками ці люди. Рагін умер не від побоїв
Микити, а від боріння совісті, яка прокинулася.
“Іонич”
У оповіданні «Іонич» А.П.Чехов показує поступову деградацію
людини, яка перетворюється під впливом середовища з молодого
енергійного лікаря в жирного, апатичного обивателя.
У місто С. приїжджає Дмитро Іонович Старцев – молодий земський
лікар, який захоплений роботою, прагненням допомогти людям, зробити щось
неабияке. Робота складає для нього сенс життя, заради неї він
відмовляється від розваг. Однак йому радять бувати у «самій освіченій у
місті родині» Туркиних, що насправді була цілком посередньою, але з
потугами на оригінальність. Старцев починає бувати в Туркіних,
закохується в їхню дочку Катерину Іванівну і навіть намагається
доглядати за нею. Примітно, що коли доктор поїхав робити пропозицію
Катерині Іванівні, по дорозі міркував, скільки дадуть приданого.
Катерина, уявивши себе талановитою піаністкою, відмовляє Старцеву, і він
горював цілих три(!) дні.
Проходить час. Дмитро Іонович обзавівся практикою, поповнів,
по-старому ніде не буває – але вже не через служіння медицині, а через
її прибутковість. Коли ж, через чотири роки, Катерина приїжджає
погостювати і, зустрівши Старцева, захоплено викликує про те, як чудово
допомагати страждальцям, Іонич думає про те, з яким задоволенням він
виймає щовечора гроші з кишені. І вогник, що ледь зажеврівся в його
душі, знову згас.
Іонич перетворився в товстого, дратівливого, ледачого душею
обивателя, власника маєтку і двох будинків у місті. І ніхто і ніщо
більше його не цікавить, крім грошей. «А добре, що я тоді не женився!» –
думає Іонич.
«Середовище заїло» – так пояснювали на початку століття подібні
метаморфози. Але ж Дмитро Старців був недурною людиною й усвідомлював,
що з ним відбувається – і тем глибше трясовина обивательщини, у яку він
занурювався. Винен сам Іонич, значить у ньому споконвічно сидів ледачий
обиватель, а те, що було в ньому гарного, зростаючого, світлого, не
змогло пробитися через цю лінь і щиросердечну непевність.
* * *
Отже, як бачимо, А.П.Чехов був майстром не тільки слова, але й душі
людської, досліджував її тонкі сторони і намагався поділитися своїми
спостереженнями з читачем. За що йому всі ми повинні дякувати.
Л і т е р а т у р а:
Російська література.. М., “Наука”, 1985.
Російська література. М., “Просвіта”, 1989.
Зарубіжна література. Т., “Навчальна книга”, 2000.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
