Тема: Інвестиції.
Поняття і класифікація інвестицій.
Поняття і структура реальних інвестицій (капітальних вкладень).
Планування і фінансування капітальних вкладень.
Економічна ефективність інвестицій:
а) загальна (економічна) ефективність;
б) порівняльна (відносна) ефективність;
в) економічна ефективність реконструкції;
г) врахування фактору часу в підвищенні ефективності капітальних
вкладень;
д) визначення ефективності інвестицій методом розрахунку бухгалтерської
рентабельності інвестицій (ROI) і за періодом окупності (РР).
1. В умовах ринкового способу господарювання забезпечення ефективної
діяльності п-в визначається їх виваженою інвестиційною діяльністю.
Інвесторами можуть бути як юридичні, так і фізичні особи. Інвестиції (І)
– це довгострокове вкладення капіталу в підприємницьку діяльність з
метою отримання прибутку.
Інвестиції класифікують на:
за об’єктом вкладення:
реальні І
капітальні вкладення інновації нематеріальні активи
фінансові І
депозити облігації акції
за характером участі в інвестуванні:
прямі І
непрямі І
за періодом інвестування:
короткотермінові
довготермінові
за формою власності:
державні
приватні
за місцем розташування:
всередині країни
за межами країни
за причиною виникнення:
первинні
похідні
за функціональною спрямованістю і значенням в інвестиційному процесі:
валові
чисті
Фінансові І передбачають вкладення капіталу для придбання цінних
паперів, що випускаються державою чи п-вами (акції, облігації) з метою
одержання прибутку.
Акції можуть бути іменними і на пред’явника. Акції на пред’явника вільно
продаються на фондовому ринку, і будь-які бажаючі можуть їх придбати. За
іменними акціями дані про їх власника вносяться у книгу реєстрації
акціонерних товариств, що значно ускладнює можливості їх продажу. Акції
також є звичайні (розмір дивіденду, який виплачується по цих акціях,
залежить від ефективності діяльності п-ва (прибутку) і привілейовані
(дивіденд по них є фіксованим і не залежить від прибутку п-ва).
Облігацією є цінний папір, який засвідчує внесення її власником певної
суми грошових коштів і підтверджує зобов’язання емітента повернути
власнику облігації в певний термін її номінальну вартість з виплатою
фіксованого %.
Депозит – це грошові або інші види активів, розміщені на збереження у
фінансово-кредитних закладах.
Реальні (або виробничі) І – це вкладення капіталу з метою забезпечення
відтворення ОФ (нове будівництво, реконструкція, розширення і технічне
переоснащення п-в). Ці І ще називають капітальними вкладеннями (КВ).
Прямі І передбачають вкладення капіталу за кордоном, величина яких не
менша 10% вартості проекту.
Портфельні І – це вкладення капіталу за кордоном величиною до 10%
вартості проекту.
Пряме інвестування здійснюють інвестори, які беруть безпосередню участь
у виборі об’єктів інвестування та вкладанні в них коштів (майна,
активів). Непрямі І здійснюють інвестиційні чи фінансові посередники.
Причинами виникнення первинних І є зовнішні фактори (досягнення НТП,
розширення зовнішніх ринків, демографічні зміни, пов’язані із приростом
населення, політичні катаклізми). Похідні І – це створення капіталу
внаслідок збільшення рівня споживацьких витрат.
Валові І – це загальний обсяг інвестування в даному періоді.
Чисті І – це сума валових І без суми амортизаційних відрахувань у
певному періоді.
2. Капітальні вкладення (КВ) – це вкладення на просте (капітальний
ремонт) і розширене відтворення (нове будівництво, реконструкція,
технічне переоснащення ОФ п-в).
Розрізняють валові і чисті КВ. Валові – це засоби, які направляються на
просте і розширене відтворення виробничих фондів п-в. Чисті – це засоби,
які направляються лише на розширене відтворення ОФ п-в.
Структура КВ – це співвідношення між КВ, що направляються на різні цілі.
Є такі види структури КВ:
технологічна
відтворювальна
галузева
регіональна.
Всі витрати капіталу на відтворення виробничих фондів поділяються на:
витрати на будівельно-монтажні роботи
витрати на придбання обладнання
інші витрати (на проектно-пошукові роботи, утримання дирекції,
підготовку кадрів…)
Співвідношення між цими видами витрат характеризує технологічну
структуру КВ – це співвідношення між КВ, які направляються за різними
призначеннями: будівельно-монтажні роботи – приблизно 40%, придбання
обладнання – 50%, інші витрати – 10%.
Прогресивнішою є така технологічна структура, в якій частка витрат на
придбання обладнання зростає.
Відтворювальна структура КВ включає їх розподіл на просте і розширене
відтворення, а також співвідношення КВ між формами розширеного
відтворення.
При простому відтворенні відтворюються лише паспортні характеристики ОФ.
Прогресивною вважається така відтворювальна структура, яка забезпечує
співвідношення між простим і розширеним відтворенням 1:4 (20%:80%).
Враховуючи той факт, що реконструкцію і технічне переозброєння
здійснюють швидше, ніж нове будівництво, прогресивною слід вважати таку
відтворювальну структуру, яка передбачає співвідношення КВ у
реконструкції до вкладень у нове будівництво як 2:1, тобто витрати на
нове будівництво і розширення, реконструкцію і технічне переоснащення
співвідносяться таким чином: нове будівництво – 1/3, все решту – 2/3.
Галузева структура КВ відображає співвідношення між КВ, що направляються
в різні галузі. Прогресивною галузевою структурою слід вважати таку, яка
забезпечує належний розвиток економіки в цілому, направлення КВ в
галузі, які визначають науково-технічний розвиток (машинобудування,
енергетика…).
Регіональна структура КВ відображає співвідношення між КВ, які
направляються в різні економічні райони країни.
3. Планування КВ здійснюється в 2 етапи:
розраховується необхідний обсяг КВ на розрахунковий період;
визначаються конкретні джерела фінансування даного проекту.
Обчислення необхідного обсягу КВ залежить від ситуації на ринку та п-ві.
Якщо попит на продукцію, яка виготовляється п-вом повністю задоволений,
то збільшення обсягів в-ва є недоцільним, тому на п-ві необхідно
здійснити лише просте відтворення ОФ: застаріла техніка повинна
замінюватися новою в міру потреб. Кошти на придбання нового обладнання
визначаються добутком ціни і кількості. Якщо ж продукція має зростаючий
попит на ринку, то є необхідність у нарощуванні обсягів в-ва шляхом
введення в дію додаткових виробничих потужностей. Виникає необхідність у
здійсненні розширеного відтворення ОФ, що дасть змогу збільшити
виробничу потужність п-ва.
Основною формою планування КВ є річні і багаторічні плани, оскільки
капітальне будівництво – процес тривалий. В цих планах містяться:
завдання для кожної будови по введенні в дію основних потужностей і ОФ,
і обсяг КВ з розбивкою по роках відповідно до тривалості будівництва.
Річні плани визначаються на основі 5-річного плану і конкретного плану
роботи на рік, уточнюючи його завдання з урахуванням ходу виконання
плану. Основними показниками плану КВ є обсяг КВ, введення в дію
виробничих потужностей і ОФ, титульні списки. Обсяг КВ планується на
основі існуючих нормативів, проектів і кошторисів із врахуванням завдань
по зниженню собівартості будівельних робіт.
Введення в дію виробничих потужностей і ОФ розраховується в натуральному
і грошовому виразі. Схематично план введення в дію виробничих
потужностей і ОФ в грошовому виразі розробляється таким чином:
Вихідні дані для розрахунку:
обсяг КВ – 8 млрд. грн.
вхідна виробнича потужність – 55 млрд. грн.
виробнича програма (запланований обсяг випуску продукції) – 48 млрд.
грн.
коефіцієнт використання ВП – 0,8
визначимо середньорічну ВП, що забезпечує виконання виробничої програми:
48/0,8=60 млрд. грн.
визначимо вихідну ВП, яка забезпечує середньорічну потужність при
вхідній потужності 55 млрд. грн.:
ВПс.р.=(ВПвх+ВПвих)/2;
ВПвих=2*ВПс.р. – ВПвх=2*60 – 55=65 млрд. грн.
визначимо введення в дію ОФ і ВП, введені в дію:
ВПвв=ВПвих – ВПвх=65 – 55=10 млрд. грн.
по введеній в дію ВП і ОФ складають 3 завдання:
нове будівництво (3 млрд. грн.)
реконструкція діючих об’єктів (5 млрд. грн.)
внутрішні резерви (2 млрд. грн.).
Перші 2 завдання здійснюють за рахунок запланованих КВ – 8 млрд. грн., а
решту 2 млрд. грн. приросту ВП повинні бути забезпечені за рахунок
внутрішніх резервів, наприклад, шляхом переведення п-ва на 2 чи 3-змінну
роботу, що підвищує потужність без додаткових КВ.
Титульні списки – це перелік п-в, які будуються чи реконструюються і
включені в план капітального будівництва.
В титульних списках відображається характеристика кожного об’єкту
будівництва (назва і місцезнаходження), роки будівництва (початок і
закінчення), проектна потужність, план будівельно-монтажних і підрядних
робіт, кошторисна вартість, річні обсяги КВ, виконання обсягів робіт на
початок планового періоду.
Титульні списки розробляються окремо для перехідних об’єктів і
новобудов. Для включення в титульні списки обов’язковою умовою є
наявність затвердженої технічної документації, робочих креслень,
матеріалів і замовлень на обладнання. Включення об’єкту в титульні
списки є одночасно і дозволом на його фінансування.
Фінансування капітального будівництва здійснюється як за рахунок
централізованих джерел (державні бюджети) так і децентралізованих
(амортизаційні відрахування, прибуток, внутрішні ресурси – виручка від
реалізації невикористаних ОФ, дохід від реалізації сукупної продукції).
4.а) Основним показником, на основі якого судять про економічну
ефективність КВ, є коефіцієнт економічної ефективності. Цей показник
використовується для визначення економічної ефективності КВ по НГ в
цілому, по галузях НГ, окремих п-вах, будовах тощо.
Критерієм ефективності КВ по НГ в цілому є:
Енг=?НД/КВ
приріст національного доходу капітальні вкладення, що
викликали цей
приріст
показник ефективності КВ по галузях НГ:
Ег=?П/КВ
приріст прибутку
ефективність КВ по окремих об’єктах:
Еп=(Ц – С)/КВ
ціна собівартість
Ц – С=прибуток
Після визначення коефіцієнту ефективності КВ проводять його порівняння з
нормативним коефіцієнтом, який встановлюється Міністерством Економіки на
певний період (приблизно 0,15). Якщо ефективність > нормативної
ефективності, то вкладення капіталу вважається доцільним.
Крім того, визначають термін окупності даних КВ:
Ток=1/Е; Е=1/Ток
Ток норм.=6,7
Отже, термін окупності КВ є оберненою величиною до коефіцієнту
ефективності.
Для обгрунтування доцільності КВ розрахований термін окупності
порівнюють з нормативним. Якщо термін окупності ? нормативного терміну
окупності, то КВ є ефективними, якщо ні, то неефективними. Про абсолютну
ефективність КВ судять на основі коефіцієнту економічної ефективності і
терміну окупності.
б) Показник відносної ефективності КВ використовується при співставленні
різних варіантів капітального будівництва. Він дозволяє вибрати найбільш
ефективний варіант із декількох запропонованих. Показником порівняльної
ефективності КВ є мінімум приведених витрат. Приведені витрати – це сума
поточних витрат (собівартості) і одноразових (капітальних) витрат,
приведених до 1-го періоду часу за допомогою коефіцієнту економічної
ефективності або терміну окупності.
Пі=Сі+Ен*КВ
Пі=Сі*Ток н+КВ
собівартість річного випуску продукції
Різниця приведених витрат по 2-ох варіантах КВ характеризує величину
економії, яку одержить НГ в результаті вибору більш ефективного варіанту
будівництва. Цей ефект одержується в основному за рахунок нижчої
собівартості продукції в більш ефективному варіанті. Це зниження
собівартості досягається додатковими КВ.
Термін окупності додаткових КВ можна визначити:
Ток=(КВ2 – КВ1)/(С1 – С2) – по 1-му і 2-му варіанту
в) При вирішенні завдання збільшення випуску продукції вирішується
питання, що вигідніше: проектувати нове будівництво чи проводити
реконструкцію діючого п-ва. Проведення реконструкції має ряд переваг:
істотно скорочується термін окупності КВ;
знижується трудомісткість в-ва нової продукції;
коротші терміни освоєння.
При розрахунку ефективності слід пам’ятати, що можливо:
КВ в реконструкцію > КВ в нове будівництво, а собівартість одиниці
продукції на реконструйованому п-ві нижча;
КВ на реконструкцію
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
