Основні риси сучасних податкових систем розвинутих країн
Удосконалювати податкову систему України слід з урахуванням позитивного
досвіду розвинутих зарубіжних країн. Зрозуміло, при цьому необхідно
виходити із конкретних історичних та економічних особливостей України.
Адже податкова стабілізація, як відомо, є важливим чинником економічної
стабілізації країни.
Формування податкової системи України потребує вивчення досвіду
розвинутих країн, податкові системи яких мають багатолітню історію. Наш
власний досвід надзвичайно обмежений, оскільки в умовах
адміністративно-командного соціалізму відносини між державою і
підприємствами базувалися на прямому вилученні значної частини їхніх
доходів до бюджету у вигляді відрахувань від прибутку, різного роду
платежів.
Вивчення світового досвіду супроводжується порівнянням податкової
системи України з податковими системами розвинутих країн, яке стає
підставою для визначення шляхів удосконалення податкової системи
України.
У світовій практиці державного регулювання економіки податкова система
стоїть в одному ряді з такими інструментами, як бюджетне фінансування
прийнятих пріоритетів і вплив через кредитну політику на грошовий обіг і
господарську кон’юнктуру в цілому. І якщо фінансовий механізм є головним
елементом економічних методів управління, оскільки саме він визначає
мотивацію господарської діяльності, то податкова система – його несуча
конструкція.
Щоб визначити адекватну сучасному етапові розвитку України модель
податкової системи, треба розглянути загальні закономірності формування
податкових систем, що відбивають причинно-наслідкові зв’язки між певними
параметрами соціально-економічного, культурного розвитку країни та
характеристиками її податкової системи. Критерієм адекватності буде
відповідність характеристик податкової системи цим причинно-наслідковим
зв’язкам.
Аби встановити закономірності, треба розглянути основні риси сучасних
податкових систем розвинутих країн, їхню еволюцію та її причини.
1. Сучасним податковим системам властива вагома частка податкових
надходжень бюджетів в ВНП. Наприкінці 90-х років вона становила: у США –
30%, Японії – 31%, Англії – 37%, Канаді – 37%, Німеччині – 38%, Італії –
40%, Франції – 44%, Бельгії – 46,1%, Нідерландах – 48%, Норвегії –
48,3%, Данії – 52%, Швеції – 61%.
Так, найменші масштаби перерозподілу державою ВНП характерні для
американського варіанта ліберальної ринкової економіки та японської
моделі. У США це зумовлено використанням податкової політики як засобу
державного регулювання економічних процесів, перш за все як засобу
створення умов, сприятливих для діяльності промислових компаній, що
потребує низького рівня податкового тягаря в країні. В Японії невелика
частка податків у ВНП є наслідком того, що податкова політика як метод
державного регулювання відіграє другорядну роль. Провідна роль належить
іншим методам – державному програмуванню, прямій державній підтримці
певних галузей і підприємств (цільові субсидії і т. ін.).
Найвища частка податкових надходжень у ВНП характерна для шведського
варіанта моделі функціональної соціалізації з властивим їй державним
втручанням передусім не у виробництво, а у відносини розподілу, що
зумовлює необхідність акумуляції в руках держави значної частки ВНП з її
подальшим використанням на соціальні цілі.
2. Важливою характеристикою сучасних податкових систем розвинутих країн
є їхня структура, дослідження якої почнемо з аналізу співвідношення
прямих та непрямих податків. Це співвідношення має певні особливості в
різних країнах. Так, у США, Японії, Канаді, Англії переважають прямі
податки. У Франції – непрямі, 56,6%: податки на споживання, акцизи,
внески підприємців у фонди соціального страхування. Німеччина, Італія
мають досить урівноважену структуру податків (частка непрямих податків у
Німеччині – 45,2%, в Італії – 48,9%).
Переважання на початку і в середині ХХ ст. непрямих податків зумовлене
низьким рівнем доходів більшості населення, що об’єктивно обмежувало
масштаби прямих податкових надходжень, а також відносною простотою
збирання непрямих податків, адже форма прямого оподаткування потребує
складного механізму обліку платників, об’єкта оподаткування, механізму
стягнення податків.
Найрельєфніше розглянуті закономірності проявляються в країнах, що
розвиваються, для яких характерне переважання в оподаткуванні непрямих
податків із високою питомою вагою мита й акцизів.
Очевидним є зв’язок між співвідношенням прямих та непрямих податків і
рівнем податкової культури. Адже саме податкова культура, що впливає на
ефективність збирання податків, масштаби ухилення від сплати, разом з
іншими чинниками створює сприятливі умови для підвищення ролі прямих
податків.
Зміна співвідношення між прямими і непрямими податками на користь перших
стала також наслідком зростання орієнтованості західних суспільств на
соціальний компроміс, що зумовило підпорядкування податкових систем
принципу соціальної справедливості.
Що ж до використання непрямих податків у сучасних розвинутих країнах, то
вони зумовлені іншими причинами, зокрема, традиціями використання цих
податків. Наприклад, у Німеччині, Франції непрямі податки традиційно
відіграють значну роль.
Однією з важливих причин розвитку непрямих податків в країнах ЄС стала,
поряд з історичними традиціями, наполегливо впроваджувана політика
уніфікації податкових систем країн співтовариства. Політика уніфікації
була проголошена з самого початку інтеграційних процесів у Західній
Європі. В наш час результатом цієї політики стало наближення методів
вилучення непрямих податків, тоді як у сфері прямого оподаткування
окремим країнам надається більша самостійність.
Значні масштаби непрямого оподаткування у Франції, Італії, Німеччині
окрім вищезазначеної причини, зумовлені також особливостями
соціально-економічної політики урядів цих країн, спрямованої, з одного
боку на стимулювання за допомогою податків від господарської діяльності,
що потребує застосування широкого спектра податкових пільг для
корпорацій (тоді як, наприклад, у США податкова реформа 1986 р.
скасувала більшість пільг), які зменшують надходження від податку на
прибутки до бюджету (в Німеччині частка цього податку – 4,7%, у Франції
– 5,4%).
Розвиток непрямого оподаткування пов’язується також з ідеями, що
висловлюються, зокрема, німецькими вченими, згідно з якими
“…оподаткування споживання становить меншу небезпеку для економічного
зростання, ніж оподаткування особистих доходів і прибутку підприємств”.
Значна роль непрямих податків у багатьох західних країнах викликана
також їхньою високою фіскальною ефективністю і використанням цих
податків для збалансування місцевих бюджетів (зокрема в Німеччині).
Можливість останнього зумовлена тим, що споживання є більш-менш
рівномірним у територіальному розрізі, тому непрямі податки забезпечують
рівномірніші надходження до місцевих бюджетів.
3. Наступним важливим аспектом структури податкових систем розвинутих
країн є структура прямих податків, яка характеризується певними
закономірностями, а саме – залежністю співвідношення між податком на
прибуток корпорацій і особистим прибутковим податком від структури
національного доходу. В країнах з розвинутою ринковою економікою у
створеному національному доході переважають індивідуальні доходи. Тому
частка особистого прибуткового податку значно вища. Податок на прибуток
корпорацій не має великого фіскального значення. Його питома вага у
податкових надходженнях більшості розвинутих країн порівняно низька.
Винятком можна вважати лише Японію, де податки на прибуток, що
отримуються на всіх бюджетних рівнях і під різною назвою, становлять
21,5% і відрізняються від частки особистого прибуткового податку всього
на 5,3 процентного пункту.
Така роль податку на прибуток корпорацій у більшості розвинутих країн,
окрім зазначеної причини, що створює можливість зменшення питомої ваги
цього податку в податкових надходженнях, зумовлена ще й іншими
причинами. Зокрема визнанням західною теорією та практикою жорсткого
взаємозв’язку між розміром податку на прибуток і його впливом на
виробничі стимули. Вважається, що обкладання прибутку податком, що
перевищує 50% його величини, негативно впливає на стимули до
приватнопідприємницької виробничої діяльності.
Таким чином, активне використання в практиці державного регулювання саме
податкових важелів, і зокрема податку на прибуток, а також розуміння
характеру регулюючого впливу цього податку на господарську діяльність
створили необхідність зменшення його частки в структурі податкових
надходжень. Однією з причин більш високої питомої ваги податків на
прибуток у Японії є менше значення податкових методів державного
регулювання, про що вже йшлося, і використання цього податку переважно у
його фіскальній функції.
Якщо розглянути структуру прямих податків розвинутих країн в історичному
аспекті, то можна помітити її відмінність від сучасної структури. Так у
США напередодні Другої світової війни частка податку на прибуток
корпорацій становила майже половину податкових доходів федерального
бюджету, тенденція до її зменшення стала набирати сили в післявоєнний
період: 1955 р. – 30%, 1969 р. – 20%, 1975 р. – 15%, 1980 р. – 13,3%,
1983 р. – 6,3%.
Цю відмінність можна пояснити як більш низьким рівнем індивідуальних
доходів громадян, що дало менші надходження від особистого прибуткового
податку в бюджет, так і особливостями податкової політики, концептуальну
основу якої становила кейнсіанська теорія “ефективного попиту”.
Прихильники цієї теорії головним інструментом фіскальної політики
вважали не податки, а державні витрати. Тому фіскальна політика, що
проводилася урядом США та багатьох інших країн, поєднувала дефіцитне
(інфляційне) бюджетне фінансування з високим прогресивним
оподаткуванням.
4. Структура непрямих податків розвинутих країн характеризується
закономірним зменшенням питомої ваги специфічних і збільшенням питомої
ваги універсальних акцизів. Так, середня частка специфічних акцизів у
сукупних податкових надходженнях країн ОЕСР скоротилася з 20,2% у 1985
р. до 12,4% у 1998 р., а відповідний показник по універсальних акцизах
зріс із 13,5% до 15,6%. Ця тенденція стала наслідком як політики ЄЕС,
спрямованої на поширення використання універсального акцизу у формі ПДВ,
так і об’єктивними перевагами цього податку: його високою фіскальною
ефективністю, зумовленою ширшою базою оподаткування, з одного боку, і
високою еластичністю споживання підакцизних товарів щодо цін і доходів
споживачів, з другого боку, нейтральністю ПДВ щодо ринкового механізму
ціноутворення.
Наведені приклади свідчать про те, яке велике значення мають у
зарубіжних країнах проблеми урегульованості взаємовідносин платника
податку з податковими органами, що, насамкінець, є головним фактором
ефективності всієї системи оподаткування.
Таким чином, підсумовуючи результати аналізу формування податкових
систем у різних країнах та визначаючи їхнє значення для України, можна
дійти основного висновку, що проблема вдосконалення податкових систем
постала не лише перед країнами з перехідною економікою, а й перед
розвинутими державами. Вона об’єктивна й визначається необхідністю
державного втручання в процес формування виробничих відносин і зміни
тенденцій економічного розвитку.
Те, що податкові системи різних країн складалися під впливом різних
економічних, політичних та соціальних умов, пояснює їхню недосконалість.
Це, в свою чергу, зумовлює ту обставину, що в різних країнах ведеться
постійний пошук оптимальних варіантів у галузі оподаткування. На думку
багатьох економістів Західної Європи, податкова система оптимальна, якщо
наслідує такі принципи: а) витрати держави на утримання податкової
системи та витрати платника, пов’язані з процедурою сплати, повинні бути
максимально низькими; б) податковий тягар не можна доводити до такого
рівня, коли він починає зменшувати економічну активність платника; в)
оподаткування не повинно бути перешкодою ні для внутрішньої раціональної
організації виробництва, ні для його зовнішньої раціональної орієнтації
на структуру попиту споживачів; г) процес отримання податків треба
організувати таким чином, аби він більшою мірою завдяки накопиченню
фінансових ресурсів сприяв реалізації політики кон’юнктури та
зайнятості; д) цей процес повинен впливати на розподіл доходів у
напрямку забезпечення більшої справедливості; е) при визначенні
податкової платоспроможності приватних осіб слід вимагати надання лише
мінімуму даних, які торкаються особистого життя громадян.
Наведений перелік переконує, що ці загальні вимоги значною мірою
повторюють фундаментальні принципи, які мають бути основою для побудови
податкової системи будь-якої цивілізованої держави. Тому основним
напрямом підвищення ефективності податкових систем як основи для їх
вдосконалення може бути активніше втілення фундаментальних принципів
оподаткування, що є надбанням багатьох поколінь вчених і практиків. І
хоча ці заходи специфічні щодо окремих країн, які вирізняються
прихильністю до тієї чи іншої економічної теорії та власною
інтерпретацією положень, у цілому вони спрямовані на досягнення
справедливості й ефективності оподаткування. На сьогодні в країнах із
розвинутою ринковою економікою податкова система дійсно повинна впливати
на стабілізацію економічного циклу, стимулювання економічного зростання,
обмеження інфляції та безробіття.
Для країни з перехідною економікою реалізація фундаментальних принципів
при побудові податкової системи – надзвичайно складне завдання. Важко
втілювати навіть ті завдання, що постали на початкових етапах переходу
до ринкових умов господарювання, – усунення фіскального ухилу, надання
цільової функції кожному з податків та пов’язаної з цим форми контролю
платника за використанням сплаченого ним податку. І нині практичні
заходи в сфері оподаткування – це, в основному, засоби оперативного
ускладнення ситуації. За цих умов робота податкових органів на системній
основі надто ускладнена. Теоретична концепція свідомого регулювання
економічних процесів, важливим інструментом якого є податки, значною
мірою робота майбутнього. Та все ж завдяки досягненню тимчасових
компромісів перспективним напрямком розвитку оподаткування в країнах із
перехідною економікою слід вважати спрямованість у побудові національної
податкової системи з дотриманням основних принципів. Вони повинні
використовуватися і як основні критерії для оцінки ефективності
податкової системи.
Основне протиріччя при формуванні податкових систем полягає в
неузгодженості потреб у податкових надходженнях із можливостями їхнього
отримання.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
