.

Фінансова система держави (курсова)

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
504 6205
Скачать документ

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни „Макроекономіка”

на тему:

„Фінансова система держави”

План

ВСТУП

1. ФІНАНСИ ЯК ЕКОНОМІЧНА КАТЕГОРІЯ :ЗМІСТ, СТРУК-ТУРА ТА ФУНКЦІЇ

2. ПОНЯТТЯ ПРО ФІНАНСОВУ СИСТЕМУ УКРАЇНИ,

ЇЇ СКЛАДОВІ

3. ФІНАНСОВА СИСТЕМА, БЮДЖЕТ, БЮДЖЕТНИЙ ДЕФІЦИТ І ДЕРЖАВНИЙ БОРГ

4. ГРОШІ, ГРОШОВА СИСТЕМА ТА ПОДАТКОВА СИСТЕМА

5. ПРОБЛЕМИ ФІНАНСОВОЇ СТАБІЛІЗАЦІЇ В УКРАЇНІ

ВИСНОВОК

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ:

ВСТУП

З проголошенням політичної і економічної незалежності України встало
питання про створення національної фінансово-кредитної системи. Справа в
тому, що фінансова і кредитна системи, які функціонували в Україні на
той час, виражали економічні відносини колишньої радянської політичної і
господарської системи, а їх центральні установи знаходилися за межами
української держави.

Не можна було здійснювати ні політичні, ні економічні перетворення,
забезпечити національний політичний і господарський суверенітет без
формування і розвитку національної фінансової, грошової і кредитної
системи.

Економіка, складовими частинами якої є трудовою, науковий і
техніко-виробничий і природно-ресурсний потенціал, формується як єдиний
господарський механізм здебільшого фінансовою системою.

Без постійного фінансового живлення складових частин економічної системи
наступає їх недієздатність з відповідними негативними наслідками. Тому
фінансова система виступає чинником інтеграції всіх чинників економічної
системи їх високоефективного функціонування і акумулятором грошових
ресурсів для здійснення повторного циклу виробництва на цьому ж або
вищому рівні.

Для здійснення своїх функцій інтегрування економічної системи фінансова
система повинна задовольняти інтереси всіх суб’єктів виробництва,
підтримуючи на належному рівні дієздатності всі свої структурні і
динамічні параметри.

Головною ланкою фінансової системи є бюджетна система, яка організаційно
залежить від форми державного устрою і, як правило, складається з
державного та місцевих бюджетів. Відношення між державним і місцевими
бюджетами будуються на основі єдності бюджетної системи і фінансової
політики держави.

В даній роботі ставлю перед собою мету дослідити фінансову систему
України з точки зору її становлення, аналізу головних складових та
існуючих проблем.

1. ФІНАНСИ ЯК ЕКОНОМІЧНА КАТЕГОРІЯ:ЗМІСТ, СТРУКТУРА ТА ФУНКЦІЇ

Фінанси — це сукупність економічних відносин, що пов’язані з утворенням,
розподілом і використанням грошових коштів у народному господарстві

Фінанси це економічна категорія, що відображає економічні відносини в
процесі створення і використання фондів грошових коштів. Фінанси є
неминучим атрибутом, як організації підприємницької діяльності, так і
держави. Необхідність фінансів зумовлена об’єктивністю товарного
виробництва, дією законів виробництва і законів обміну, національними
інтересами держави і суспільства. У межах суспільства і держави фінанси,
як і економічна система загалом, набувають національних ознак. Вони
виражають сукупність національних відносин, за допомогою яких здійснюють
розподіл валового суспільного продукту і національного прибутку для
утворення і використання грошових фондів на розширене відтворення сфери
виробництва, соціальної інфраструктури і підйому рівня життя людей.

Фінанси є основою формування і дії економічного і соціального механізму,
тобто механізму функціонування виробництва і соціального розвитку.

За допомогою фінансів відбувається процес «з’єднання» робочої сили,
коштів труда і предметів труда в єдиний виробничий механізм, в якому
реалізовуються економічні стимули і інтереси людини, колективу і
держави, створюються матеріальні передумови задоволення соціальних
потреб суспільства.

Рушення фінансів «приводить» в дію робочу силу і її труд, матеріальні і
сировинні ресурси, готові продукти виробництва, послуги, забезпечує
зростання інтелектуального потенціалу і добробут суспільства загалом і
кожної людини зокрема. Фінансові механізми «здійснюють» кругообіг
придбаного капіталу і його нарощування. Рушення фінансів в економіці
подібно рушенню крові в живому організмі і функції їх зводяться до
живлення своїх систем.

До сфери фінансів належать такі грошові відносини, які, по-перше,
виражають відносини між суспільством в особі держави, з одного боку, і
підприємствами і організаціями — з іншого, а також грошові відносини
підприємств і організацій між собою; по-друге, грошові відносини, які
знаходяться під контролем центрального (в Україні — Національного) банку

Суб’єктами фінансових відносин є держава, підприємство, його структурні
підрозділи, державні органи різних рівнів управління, громадські
організації, члени суспільства.

Види фінансових відносин характеризують зміст грошових відносин між
суб’єктами. Часто вони набувають форм платежів, відрахувань до фондів,
розподілу доходів, різноманітних податків, пільг тощо. Система суб’єктів
і видів фінансових відносин в Україні досить складна (табл. 1).

Фінансова система в кожній країні має свої особливості. Вони
визначаються економічними відносинами, що панують у країні, зміни в яких
негайно відбиваються на фінансах.

Розрізняють розподільчу, регулюючу, контролюючу і стимулюючу функції
фінансів.

Розподільча функція характеризує розподіл фінансових ресурсів між
регіонами, галузями, різними напрямами видатків підприємств і
організацій. За допомогою цієї функції здійснюється розподіл валового
внутрішнього продукту, національного доходу, грошової виручки
підприємств і організацій.

Регулююча функція в основному діє тоді, коли треба внести відповідні
зміни до розподілу грошових ресурсів. В одному випадку регулююча функція
має характер коригування розподілу доходів. Припустімо, надання
додаткових коштів регіонам для усунення наслідків стихійних лих,
виправлення прорахунків, що виникли в процесі виконання бюджетних
надходжень або видатків, подолання диспропорціональності в розвитку
економіки, ліквідація відставання окремих галузей, забезпечення
необхідних пріоритетів економічного розвитку. В інших випадках
регулювання здійснюється для забезпечення стабілізації економіки,
усунення кризових явищ.

Система фінансових відносин в Україні

Таблиця 1

Суб’єкт фінансових відносин

Вид фінансових відносин

1

Між державою і підприємством

Платежі до державного бюджету

Відрахування до різних фондів державного, регіонального та галузевого
рівня

Фінансова підтримка державних підприємств і організацій з державного
бюджету

2

Між підприємствами

Платіжні зобов’язання постачальників і покупців

Штрафні санкції та неустойки за порушення договірної дисципліни

Фінансова винагорода за виконання особливих вимог замовника

3

Між підприємством і його структурними підрозділами, між підприємством і
його працівниками

Обслуговування господарських зв’язків Матеріальна винагорода
працівникам

4

Між державними органами різних рівнів управління

Розподіл диференціальної ренти Фінансування природничо-охоронних
заходів тощо

Фінансування регіонів, територіально-виробничих комплексів

5

Між державою і кооперативними, приватними підприємствами та
організаціями

Система оподаткування, економічні пільги

6

Між державою і організаціями та установами

Бюджетне фінансування, система оподаткування

7

Між державою і населенням

Пенсії, допомоги, стипендії, виплати з суспільних фондів споживання

8

Між державою і населенням

Податки з населення, лотереї, вклади до Ощадного банку, споживчий
кредит тощо

Контролююча функція полягає в тому, що за допомогою фінансів можна
перевірити стан розвитку народного господарства, ефективність діяльності
підприємств, використання грошових ресурсів.

Контролююча функція фінансів дає можливість забезпечувати господарську
діяльність в межах економічної доцільності та існуючих вимог правового
законодавства.

Стимулююча функція фінансів сьогодні ще не дістала визнання серед певної
частини економістів. Сутність цієї функції полягає в тому, що
надходження фінансових ресурсів регіонам має певною мірою залежати від
рівня господарювання регіону. Надмірна централізація вилучення грошових
ресурсів нашою державою з регіонів призвела до того, що регіон майже
втратив економічну ініціативу в розвитку господарства. Немає стимулів до
створення власних доходів. Між тим стимулююча функція фінансів має
сприяти підвищенню економічної ефективності господарювання,
раціональному використанню резервів виробництва.

2. ПОНЯТТЯ ПРО ФІНАНСОВУ СИСТЕМУ УКРАЇНИ,

ЇЇ СКЛАДОВІ

Економіка, складовими частинами якої є трудовою, науковий і
техніко-виробничий і природно-ресурсний потенціал, формується як єдиний
господарський механізм здебільшого фінансовою системою.

Без постійного фінансового живлення складових частин економічної системи
наступає їх недієздатність з відповідними негативними наслідками. Тому
фінансова система виступає чинником інтеграції всіх чинників економічної
системи їх високоефективного функціонування і акумулятором грошових
ресурсів для здійснення повторного циклу виробництва на цьому ж або
вищому рівні. Для здійснення своїх функцій інтегрування економічної
системи фінансова система повинна задовольняти інтереси всіх суб’єктів
виробництва, підтримуючи на належному рівні дієздатності всі свої
структурні і динамічні параметри.

За формами організації фінанси мають три рівні:

• фінанси загальнодержавні;

• фінанси підприємств і їх галузей;

• фінанси населення.

Фінанси держави і підприємств забезпечують виконання функцій державою і
підприємством або керівництвом галузі.

Загальнодержавні фінанси:

державний бюджет;

бюджет державного соціального страхування;

фонд коштів державного майнового, приватного майнового і особистого
страхування;

фонд коштів державного кредиту;

Фінанси підприємств і галузей національної економіки:

фінанси державних підприємств і галузей національної економіки;

фінанси кооперативних підприємств;

фінанси приватних підприємств;

фінанси громадських організацій.

Кожна ланка національної фінансової системи має свої специфічні завдання
і свою сферу функціонування. Матеріальною основою фінансів є національне
виробництво.

Основою загальнодержавних фінансів є бюджет, тобто виражений в грошових
сумах розклад майбутніх прибутків і витрат держави, який складають
щорічно. Соціально-економічну природу бюджету держави, його роль в
економічному і політичному житті країни структуру прибутків і витрат
визначає характер державного суспільного устрій.

Система фінансів в Україні тільки з 90-х рр. почала формуватися як
національна. До того часу вона була складовою частиною централізованої
фінансової системи колишньої радянської держави і залежала від його
фінансової політики.

Характер фінансової системи в той час відображав характер самої системи
господарювання і був витратним і неефективним. Екстенсивні методи
господарювання, відсутність стимулів до високоефективного труда
приводили до збитковості підприємств в промисловості і господарств в
агропромисловому комплексі. Такі підприємства постійно субсидувалися з
бюджету за рахунок більш ефективних підприємств, що підривало будь-який
інтерес до добросовісного відношення і продуктивного труда. Регіональні
бюджети і фонди розвитку підприємств формували по нормативах, певними
центральними відомствами. Ними ж регламентували і використання цих
фінансових ресурсів. Фінансова система формувала споживчу психологію
виробників, відчужувала від підприємницької ініціативи, від уміння
ризикувати під час створення нових виробництв, від потреби цінити кошти,
ресурси, розраховувати витрати на виробництво.

Незалежній Україні доводиться створювати якісно нову фінансову систему,
яка б була позбавлена всіх негативних меж попередньої, яка б стимулювала
високоефективний труд, ліквідувала будь-яку форму експлуатації людини,
яка стала б знаряддям перебудови демократичного соціально справедливого
суспільства, підйому життєвого рівня народу. Необхідність національної
фінансової системи обумовлює державна самостійність України і переклад
економіки на ринкові відносини. Українська національна фінансова система
повинна створити таку сукупність економічних відносин, за допомогою яких
можна здійснювати планомірний розподіл сукупного суспільного продукту і
національного прибутку для утворення і використання грошових фондів на
інвестування розширеного і високоефективного виробництва, сфери послуг і
задоволення соціальних потреб народу

Перехід економіки України до ринкового типу і перші кроки до створення
національної фінансової системи показують, що держава орієнтується на
посилення економічної незалежності, підприємницької діяльності і на
активну участь в міжнародних фінансово-торгових розрахунках.

Бюджетна система складається з двох частин:

• прибуткової;

• витратної

Перша частина забезпечує акумуляцію коштів через систему податків, інша
– розподіл акумульованих коштів на виробничі, соціальні і державні
потреби.

Інструментом формування прибуткової частини бюджету є система податків.
Податки це обов’язкові платежі, що нормуються до державного або
місцевого бюджету, які вносять окремих осіб, підприємства, організації і
установу. Податки розділяють на прямі і непрямі. До прямих податків
належать податки з прибутку (прибутковий податок), спадщини, землі,
будівель і тому подібне. До непрямих – мито, податок на додану вартість,
акцизи і інші.

Податкова система є основою формування державного бюджету і податкової
політики. Саме ради формування державного бюджету держава здійснює
політику оподаткування і використання накопичених коштів на різноманітні
суспільні потреби.

Податкова політика має велике значення для фінансової системи загалом,
оскільки від її гнучкості залежить вплив фінансової системи на
виробництво, зокрема на стимулювання виробництва. Для збалансування
економічної системи найкращої є така система оподаткування, в якій
відносно зростає частка прямих податків і меншає частка непрямих.

У наш час прибуткова частина бюджету України сформована такою системою
податків (прямі податки):

• платежі підприємств і організацій з прибутку (прибутку),

• прибутки від зовнішньої торгівлі, податки з населення, прибутковий
податок, на прибутки

від підприємницької діяльності і інші види прибуткового податку;

Непрямі податки:

• податок на додану вартість (НДС);

• акцизний збір;

• державне мито, місцеві податки і прибутки;

• відрахування на геологорозвідувальні роботи;

• надходження в Фонд ліквідації наслідків чорнобильської катастрофи,

• надходження від реалізації державних позик

Основні надходження до бюджету України забезпечили непрямі податки –
61,3 %, а прямі становили 38,7 %. Сама велика маса податкових надходжень
доводиться на ПДВ – 43,8 % всіх суми прямих і непрямих податків, менша
на платежі підприємств 25,1 % і на податки з населення 12,8 %.
Оскільки платниками ПДВ і акцизів через ціни на споживчому ринку є
населення, то по сумі прямих і непрямих податків населення оплачує майже
60 % прибутки до бюджету держави.

Цей податковий тягар на населення викликаний хронічним спадом
виробництва і малоефективною податковою політикою держави відносно
зупинки спаду і нарощування темпів виробництва.

Витратну частину бюджету визначають, як вже було відмічено, суспільні і
державні потреби можуть формувати в різних співвідношеннях таку
структуру витрат:

• на народне господарство;

• на соціально-культурні заходи і науку,

на управління;

• на оборону,

• інші.

Провідне місце у фінансовій системі належить державному бюджету.

Бюджет є головним фінансовим планом створення і використання фонду
грошових коштів держави.

У державному бюджеті зосереджується значна частина національного доходу
країни.

Бюджетна система України складається з державного бюджету України,
бюджетів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя.

З переходом до ринкової економіки докорінно змінилася структура
доходної частини бюджету України. Раніше вона складалась з таких
платежів, як податок з обороту, плата за фонди, відрахування від
прибутків, частка податків у бюджеті була незначною (8-9 відсотків),
Сьогодні більшу частину доходів бюджету становлять податки з юридичних і
фізичних суб’єктів, тобто з підприємств та окремих громадян.

Видатки державного бюджету спрямовуються на розвиток народного
господарства, фінансування соціально-культурної сфери, забезпечення
обороноздатності держави, утримання органів державного управління, у

Дефіцит бюджету— це та сума, на яку в цьому році видатки бюджету
перевищують його доходи

Причин бюджетного дефіциту багато. Серед них: падіння суспільного
виробництва; зростання його граничних витрат, масовий випуск «порожніх»
грошей; невиправдано роздуті соціальні програми, які не забезпечені
фінансовими ресурсами; зростання витрат на фінансування
воєнно-промислового комплексу; значні витрати на оборот «тіньового»
капіталу; величезні непродуктивні видатки, приписки, крадіжки, втрати
виробничої продукції тощо.

Для того щоб ліквідувати дефіцит бюджету, треба неухильно провадити
лінію на випередження зростання доходів порівняно з видатками держави. У
нашій країні ця лінія здійснюється за такими напрямами:

• збільшення обсягів виробництва, зниження собівартості продукції;

• збільшення грошових надходжень завдяки випереджаючому зростанню
виробництва товарів народного споживання;

• подальше скорочення видатків на оборону і управління;

• обмеження зростання централізованих інвестицій у виробничу сферу;

• ліквідація збитковості у народному господарстві;

• проведення активної політики в галузі ресурсозберігання, посилення
боротьби з втратами, непродуктивними видатками і понаднормативними
запасами у народному господарстві.

3. ФІНАНСОВА СИСТЕМА , БЮДЖЕТ, БЮДЖЕТНИЙ ДЕФІЦИТ І БЮДЖЕТНИЙ БОРГ

Головною ланкою фінансової системи є бюджетна система, яка організаційно
залежить від форми державного устрою і, як правило, складається з
державного та місцевих бюджетів. Відношення між державним і місцевими
бюджетами будуються на основі єдності бюджетної системи і фінансової
політики держави.

Зміни в економіці, керівництві господарством держави і зміни у структурі
й функціях державної влади та управління стосуються і бюджетної системи,
змінюють співвідношення між різними ланками бюджетів, змінюють їх обсяг
і внутрішню структуру.

Структура бюджетної системи визначається Конституцією. В ній та в Законі
про бюджетні права закріплюються права держави та місцевих органів влади
і управління на затвердження своїх бюджетів, на диференціювання доходів
і видатків між різними ланками бюджетної системи, порядок їх складання,
розгляду та затвердження.

Нові економічні відносини, які запроваджуються в Україні, потребують
змін і в бюджетній системі. Щодо вирішення цієї проблеми існують різні
підходи:

зберегти бюджетну систему і бюджетний устрій до виходу з економічної
кризи, щоб мобілізувати використання фінансів у державі з метою
подолання кризових явищ за рахунок розвитку пріоритетних напрямів
виробництва, стабілізації національної валюти;

при збереженні централізованої бюджетної системи надати право місцевим
органам влади і управління розпоряджатися коштами, що надходять від
комунальної власності підприємств через податки, регулюючи бюджети за
рахунок загальнодержавних податків та доходів;

надати самостійність місцевим бюджетам, консолідувавши у бюджеті України
всі бюджети, що становлять бюджетну систему.

Розглядаючи питання стосовно збереження бюджетної системи та бюджетного
устрою, треба зазначити, що в умовах переходу до ринкової економіки
продовжують зберігатися затратні функції держави, супроводжувані спадом
виробництва, інфляційними процесами і зменшенням доходів. Нестача коштів
на фінансування соціально-культурної сфери, будівництво, оборону та інші
заходи у державному бюджеті поповнюється за рахунок кредитів
Національного банку та шляхом централізованого розподілу коштів між
ланками бюджетної системи, що, безперечно, є позитивним моментом.
Негативним є те, що централізований порядок складання, розгляду,
затвердження і виконання бюджетів, які входять до бюджетної системи
України, породжує в органах влади і всіх ланках управління споживацьке
ставлення до них і не стимулює їх діяльність на вишукування додаткових
коштів у господарствах областей, міст і районів. Саме місцеві органи
влади й управління повинні розробляти відповідні заходи щодо поліпшення
економічного стану своїх сіл, селищ, районів, міст і областей та
вишукування можливостей додаткового залучення коштів в їх бюджети на
підтримку діючих установ охорони здоров’я, освіти, культури та
фінансування інших заходів, передбачених бюджетами. Адже якщо держава
мобілізує кошти для фінансування пріоритетних напрямів економічного
розвитку, вона не може достатньо забезпечувати позики, субвенції і
субсидії місцевим бюджетам, і останні змушені будуть скорочувати видатки
саме за рахунок мережі установ культури, освіти, охорони здоров’я, що
дуже небезпечно.

Реформування спонукає органи місцевої влади і управління до розробки
невідкладних заходів щодо пошуку засобів для фінансування
інфраструктури. З Державного бюджету місцевим органам влади та їх
бюджетам виділяється мінімум допомоги.

Прийняття консолідованого бюджету, до складу якого входять усі види
бюджетів бюджетної системи, пов’язане зі значним навантаженням на
місцеві органи влади і управління, вимагає від них повної
відповідальності за виконання бюджету. Позитивним у консолідуючій схемі
бюджету є те, що бюджетна система спирається на економічно і юридичне
врегульовану сукупність Державного бюджету України, республіканського
бюджету Автономної Республіки Крим, обласних, міських, районних,
селищних та сільських бюджетів. При цьому передбачається повна
самостійність місцевих бюджетів і всіх їхніх ланок, зумовлена наявністю
власних та закріплених доходних джерел і правом визначення напрямів їх
використання. Негативним моментом є те, що в умовах постійного
скорочення виробництва і доходів повна самостійність місцевих рад при
формуванні бюджетів ще більше поглиблює кризові явища в економіці
регіонів.

Як бачимо, бюджет є формою планомірного накопичення і використання
коштів для забезпечення функцій, здійснюваних органами державної влади,
регіонального та місцевого самоврядування. Планомірне накопичення коштів
відбувається у галузях виробництва, а тому підприємства усіх форм
власності є ведучою ланкою в утворенні фінансів держави, оскільки
фінанси підприємств опосередковують грошові відносини, що виникають при
створенні і використанні грошових доходів для формування основних і
обігових фондів, розрахунків з державою через систему податків та
обслуговування кругообігу коштів підприємств і зміну форм вартості у
процесі цього кругообігу. Якщо фінанси підприємств обслуговують процес
виробництва суспільного продукту, його розподіл всередині підприємств і
нагромадження капіталу для розширеного відтворення та розрахунків з
державою через податкову систему, то загальнодержавні фінанси
використовуються для розподілу і перерозподілу з метою задоволення
потреб загальнодержавного споживання через державний та місцеві бюджети
й численні централізовані позабюджетні фонди: соціального страхування,
пенсійний фонд тощо.

Таким чином, фінансову систему України утворюють:

1) фінанси підприємств усіх форм власності, відрахування до бюджету та
різних фондів;

2) державний і місцевий бюджети, або консолідований бюджет;

3) централізовані державні та інші фонди;

4) фондовий ринок.

В умовах переходу до ринкової економіки активно вживається у фінансову
систему фінансовий ринок.

З утворенням незалежної України жодного року до складу державного
бюджету не входив державний фонд соціального страхування, що
використовується для виплати допомоги при тимчасовій непрацездатності,
для оплати путівок до санаторію, допомоги дітям та ін.

Відповідно до чинного законодавства на Пенсійний фонд України, як
централізований державний фонд, покладається завдання забезпечення
фінансування витратна виплату пенсій громадянам, яким виповнилась
необхідна для призначення пенсій кількість років, на виплату допомоги на
дітей, соціальну підтримку пенсіонерів та інші заходи.

Особливої уваги заслуговує фондовий ринок, який цілеспрямовано
розвивається і з плином часу стане важливим елементом фінансової
системи.

Контролювати процеси становлення ринку цінних паперів та фондової біржі
має Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, яка видає
ліцензійна продаж цінних паперів, реєструє нові випуски в обіг цінних
паперів, виконує нагляд за роботою фондової біржі та рийку цінних
паперів — як біржового, так позабіржового.

Розширення мережі об’єктів приватизації дає могутній поштовх розвиткові
ринку цінних паперів. Сьогодні в Україні мало інвесторів. Чітко
проглядається недостатня кількість зарубіжних інвестицій. Однак інтерес
західних інвесторів до України зросте, якщо вони зможуть своїм капіталом
брати участь у приватизації. Широкого розвитку набув ринок банківського
та міжбанківського кредиту, активізувалась діяльність валютної біржі.

Реформування фінансової системи України потребує і структурної
перебудови системи управління Міністерства фінансів. Ї така перебудова
здійснюється, створена нова структурна одиниця — Державне Казначейство.
4. ГРОШІ , ГРОШОВА СИСТЕМА ТА ПОДАТКОВА СИСТЕМА

Як свідчить одна древньоримська максима, «лише гроші приводять все в
нашому світі в рух». Ця думка може бути і не безперечна, але, проте,
навряд чи хто-небудь буде заперечувати значення грошей для економіки.
Гроші це невід’ємна частина нашого повсякденного життя, одне з
найважливіших чинників, що визначають не тільки благополуччя окремої
людини або сім’ї, але і здоров’я, і процвітання будь-якої економічної
системи.

Грошова система форма організації грошового обігу в країні, що
склалася історично і закріплена національним законодавством. Грошові
системи сформувалися в XVI XVII ст., хоч окремі їх елементи з’явилися в
більш ранній період. У грошових системах по мірі їх розвитку відбувалися
істотні зміни.

Ринок неможливий без грошей і грошового обігу. Останнє являє собою
рушення грошей, опосередкованих оборот товарів, послуг. Грошовий обіг
обслуговує купівлю-продаж товарів і послуг, а також рушення фінансового
ринку. У США 3/5 платіжного обороту доводиться на фінансові операції.
Такий зв’язок грошового обігу з фінансами служить основою для деяких
економістів визначати грошовий обіг як регульовану законодавчу систему
фінансів в країні. Тип грошової системи залежить від того, в якій формі
функціонують гроші. Існують різні системи грошового обігу, які склалися
історично і закріплені законодавче кожною державою.

Найважливішими елементами грошової системи є:

національна грошова одиниця міра грошей, прийнята в країні за одиницю,
в якій виражаються ціни товарів і послуг (рубель, долар, франк і інші);

масштаб цін вагова кількість грошового металу, прийнята в країні в
якість грошової одиниці і її складових частин;

система емісії грошей – установи, що випускають гроші і цінні папери;
законодавче закріплений порядок випуску грошей в обіг; емісійна система
в розвинених країнах означає випуск банківських квитків центральним
банком, а казначейських квитків і монет казначейством відповідно до
законодавче встановленого емісійного права.

форми грошей матеріалізована в певному типі загального еквівалента
мінова вартість, яка спроможний забезпечити стійкість звертання товарів
і є законними платіжними коштами в готівковому обороті;

валютний паритет співвідношення з іншими валютами;

інститути грошової системи державні і недержавні установи, регулюючі
грошовий обіг.

У залежності від вигляду грошей, що звертаються виділяються два типи
систем грошового обігу:

1. система обігу металевих грошей, коли звертаються повноцінні золоті і
срібні монети, а кредитні гроші вільно обмінюються на грошовий метал
(злитки або монети);

2. система обігу кредитних і паперових грошей, коли золото витіснене із
звертання і тому кредитні і паперові гроші можуть бути обмінені на
золото.

Сучасний грошовий обіг являє собою сукупність грошових коштів, зовні
виступаючих в двох формах: готівкової і безготівкової. По об’єму готівка
значно поступається грошовим коштам, що знаходяться на банківських
рахунках: банкноти і розмінна монета в сучасних умовах складають лише
біля 10% всіх грошових коштів.

Історія свідчить про існування таких різновидів грошових систем як
біметалізм, що базується на використанні як гроші двох металів золота
і срібла (XVI – XIX віку), і монометалізм, що використовує в звертанні
лише один метал золото, а паперові гроші вільно обмінюються на цей
метал.

Монометалізм історично існував у вигляді трьох стандартів:
золотомонетного (вільне звертання золотих монет); золотозлиткового
(передбачалася можливість обміну знаків вартості на золото лише по
пред’явленню суми, відповідної ціні стандартного злитка);
золотодевізного (коли банкноти дозволялося обмінювати на іноземну валюту
девізи, размінну на золото).

Світова економічна криза 1929-1933 рр. поклала кінець епосі
монометалізма. На його місце приходить система нерозмірних кредитних
грошей, яка характеризується наступним:

демонетизація золота;

скасування золотого змісту банкнот;

значне розширення безготівкового обороту;

пануюче положення кредитних грошей;

посилення емісії грошей з метою кредитування приватного підприємництва і
держави;

державне регулювання грошового обігу.

Розрізнюють також грошову систему з твердим забезпеченням і вільний
грошовий обіг. Така відмінність пов’язана з регулюванням дефіциту
грошової маси в звертанні. У системах з твердим забезпеченням недостача
грошей законодавче забезпечує положення про норми покриття. У той же час
існує небезпека недостатнього постачання народного господарства грошима
(дефляція), якщо в економіці, що розвивається грошова маса не може бути
збільшена через недостачу золотих запасів в центральному банку. При
вільному грошовому обігу завжди існує небезпека надмірного збільшення
грошової маси (інфляції), так як не існує ніяких законодавчих положень
про покриття грошей, що знаходяться в звертанні.

У сучасній вітчизняній економічній літературі існують і інші підходи до
класифікації грошових систем. Так, Л.Г. Прусова вважає, що тип грошової
системи визначається змістом її елементів і їх взаємодією, які
обумовлюють тенденції розвитку і закономірності функціонування грошової
системи. Це дозволяє виділити наступні типи грошових систем:

Неринкова грошова система відрізняється наявністю значних обмежень в
функціонуванні грошей (талони, картки і , використовуються
адміністративні методи регулювання грошового обігу.

Грошова система ринкового типу характеризується вільним
функціонуванням грошей. Зберігаються тільки деякі обмеження проведення
грошових операцій на рівні банків як елемента грошової системи.

Відкрита грошова система в ній відсутні обмеження на проведення
валютних операцій юридичними і фізичними особами.

Грошова система закритого типу – передбачає використання валютних
обмежень, які обумовлюють ізоляцію національної економіки від світової.

Саморегулююча система система металевих грошових знаків (монометалізм,
біметалізм).

Характерними рисами сучасних грошових систем є:

скасування офіційного золотого змісту, забезпечення і розміну банкнот
на золото;

перехід до нерозмінних на золото кредитних грошей, які перероджуються
в паперові гроші;

випуск грошей в обіг не тільки в порядку банківського кредитування
господарства, але і в значній мірі для покриття витрат держави (в
основному випуск державних цінних паперів);

переважання в грошовому обігу безготівкового обороту;

посилення державного регулювання грошового обігу.

Становлення національної грошової одиниці, грошової системи, як і
фінансової системи, по-справжньому почалося з 90-х м. м., хоч
товарно-грошові відносини на території сьогоднішньої України розвивалися
паралельно з товарно-грошовими процесами Європи і Азії. Цьому сприяли
внутрінаціональний і міжнаціональний розподіл праці, розвиток
відповідних економічних і торгових зв’язків.

Національні гроші є не тільки засобом товарообмінних процесів, платежів,
накопичення, але і обов’язковим атрибутом національно-державної системи.
У національній грошовій одиниці виражається стан системи виробництва,
труда, розподілу, обміну, стан держави, управління і тому подібне. Як
функціонує держава, як воно впливає на систему виробництва, так і
національна грошова одиниця виражає себе в звертанні.

Сучасні гроші в Україні мають свою предісторію. У Київській Русі в обігу
були так звані кунні гроші хутра або шкіри хутрових тварин куниці і
білки. У XI-XII ст. з розвитком торгових відносин в князівській Україні
розвивається виготовлення металевих грошей в формі срібних злитків
гривні. Відомі київська гривня – шестикутний злиток і чернігівська
гривня – ромбоподібний злиток. Обидві гривні містили по 196 грамів
срібла, яке дорівнювало 7,5 кунніх грошей. У XII ст. з’являється золота
гривня, в якій містилося 4,4 грами золота, яке дорівнювало 50 куннім
грошам. У кінці XIII ст. з’явився срібний злиток, який дорівнював
половині срібної гривні, він отримав назву карбованець. З розпадом
Київської Русі припинилося звертання національних грошових знаків.

У другий раз національні гроші з’являються з відродженням української
державності на початку XX ст. Перші українські паперові гроші були
випущені 24 грудня 1917 року як кредитні квитки вартістю 100 карбованців
на суму 53250 тисяч карбованців.

У березні 1918 Центральна Рада ухвалила закон про гривню як грошову
одиницю Української Народної Республіки, про карбування монет і випуск
державних кредитних квитків. Дві гривні дорівнювали одному карбованцю, а
одна гривня 100 крокам. За час правління Центральної Ради було випущене
українських паперових грошей на суму 115626300 карбованців.

Після проголошення Акту про незалежність в Україні всі ще були в
звертанні російські рублі. У Бішкеке (Киргизстан) сталася зустріч глав
держав СНД, на якій розглядався проект угоди про єдину грошову систему,
грошово-кредитно-валютну політику держав, які зберегли рубель як
законний платіжний засіб. Україна не схвалила угоди. Справа в тому, що
по ряду причин, в тому числі об’єктивного характеру, наприклад, через
високу вартість енергоносіїв, економіка України загалом втратила
конкурентоздатність в межах СНД. Про це свідчить хоч би той факт, що в
Україні рівень середніх цін був вище в порівнянні з іншими державами.
Якщо Україна залишилася б в рублевий зоні, перед нею поставили б вимогу
припинити будь-які самостійні кроки в сфері бюджетної, грошово-кредитної
політики і оплати труда і на першому етапі підпорядкували б справу
емісійно-кредитного регулювання Центральному банку Росії, на другому
міждержавному емісійному банку, який здійснював би регулювання єдиної
грошової системи. Це означало б, що жодній позики своїм підприємствам
Україна протягом 1992-1993 рр. вже не змогла б видати, і як наслідок
розорення маси підприємств металургійною, вугільною і інших галузей
промисловості, тобто всіх тих, які мають рівень витрат вище, ніж в інших
республіках СНД.

Керівництву України стало зрозуміло, що альтернативи виходу з рублевий
зони не було. Підписання угоди про єдину грошову систему призвело б до
надзвичайно важких наслідків для економіки України, спричинило б
подальше зниження і без того дуже низького життєвого рівня, різко
загострило б соціально-політичне положення.

10 січня 1992 року в Україні почалася грошова реформа, в готівковому
звертанні з’явилася перехідна національна валюта український
карбованець (купон). Його завданням було захистити споживчий ринок
України від напливу російських рублів з Росії і інших країн СНД. У
міждержавних розрахунках в кордонах СНД продовжували використати
російський рубель, який негативно впливав на економіку України.
Функціонування російського рубля паралельно з купоном продовжувалося до
12 листопада 1992 року. З цього дня спеціальним Указом Президента
України функціонування рубля в грошовому обігу було припинено. Так
завершився перший етап грошової реформи.

Однак позитивний потенціал купоно-карбованця себе практично вичерпав.
Крім того, тимчасова грошова одиниця не може виконувати одну з
найважливіших функцій ринкового господарства функцію накопичення. А
без реалізації цієї функції не можна подолати кризу виробництва,
зупинити інфляцію, вирішити складні питання приватизації, проблеми
платіжного балансу.

Через затримку з введенням в обіг власної грошової одиниці знижувався і
міжнародний престиж України.

25 серпня 1996 року Президент України підписав Указ «Про грошову реформу
в Україні», по якому:

1) з 2 вересня 1996 року в обіг вводиться національна валюта України
гривня і її сота частина – копійка;

2) в обіг були випущені банкноти вартістю 1, 2, 5, 10, 20, 50 і 100
гривень і розмінна монета номінальною вартістю 1, 2, 5, 10, 25 і 50
копійок. Емісія українських карбованців була припинена;

3) українські карбованці підлягали обміну на гривні (банкноти і розмінну
монету) по курсу 100 000 карбованців за 1 гривню, суми до 100 млн.
українських карбованців обмінювалися на гривні готівкою, а більше за 100
млн. крб. зараховувалися на внески в банках з правом їх вільного
використання в гривнях;

4) з 2 по 16 вересня 1996 року на території в готівковому звертанні
функціонували гривня і український карбованець, який поступово вилучався
із звертання;

5) з 24.00 16 вересня 1996 року функціонування українського карбованця в
готівковому звертанні припинилося.

Єдиним законним засобом платежу на території України стала гривня, таким
чином, починається формування сучасної грошової системи України.

З введенням в Україні в обіг національної грошової одиниці гривні
починається період формування власної грошової системи. Грошова система
це форма організації грошового обігу, встановлена державним
законодавством. Вона передбачає рушення готівки і здійснення
безготівкових розрахунків в процесі звертання товарів, виробництва і
надання послуг, здійснення різних платежів і тому подібне. Україні
доводилося національну грошову систему створювати з самого початку,
оскільки та, що до цього існувала, не була національною. Національна
грошова система включає:

назва грошової одиниці;

міру цін;

види державних грошових знаків;

порядок емісії грошей;

регламентацію безготівкового звертання;

державні органи по регулюванню грошового обігу.

Особливе місце в грошовій системі займає Національний банк України
(НБУ). Він виконує ряд специфічних функцій:

є емісійним центром країни, тобто в його обов’язку входять підготовка
заходів і випуск державних банкнот;

служить офіційним сховищем (скарбницею) золотовалютних ресурсів і інших
скарбів країни;

виступає «банком банків», тобто здійснює операції тільки з банками, які
входять в національну кредитну систему;

представляє інтереси України в міжнародних валютно-фінансових
організаціях;

є центром регулювання кредитногрошової сфери;

виконує обов’язки «банку уряду».

На відміну від інших банківських інститутів НБУ не ставить прибутковість
метою своєї діяльності, він прагне до стабільності кредитногрошової
сфери. НБУ є автономним державним інститутом, юридичною особою, він
підлеглий законодавчому органу України і працює згідно з власним
статутом.

Кожна грошова система починається з назви грошової одиниці. У Україні
карбованець став грошовою одиницею перехідного періоду і знаходився в
співвідношенні 1:1 до російського рубля. На той час золото і срібло в
практиці світового господарювання було зняте як основу забезпечення маси
паперових грошей і гарантії їх як стабільної міри цін. Вартість грошей
і стійкість їх курсу визначали вже чинники ринкового механізму, як
національної економіки, так і світовий. У умовах ринку найкращим
показником стійкості і дієвості грошової одиниці є високоефективний і
якісний труд, втілений в форму маси товарів різного асортименту і
високої якості. Україна на той час не мала не тільки сформованого
ринкового механізму, але і високоефективного виробництва. Більш того
виробництво знаходилося в стані хронічного спаду, криза його
заглиблювалася недостатністю власних енергетичних ресурсів, які Україна
вимушена була купувати в Росії. Росія, в свою чергу, переводила продаж
енергоносіїв на рівень світових цін, що ускладнювало введення
національної грошової одиниці, оскільки курс її до російського рубля
постійно падав.

Внаслідок економічної кризи, відсутності стимулів до високоефективного
виробництва досягнути високої якості труда було практично неможливо, а
значить і неможливо створювати міцну національну грошову одиницю і
грошову систему загалом.

Після виходу з рублевий зони на карбованець, як тимчасову грошову
одиницю, покладали всі функції грошей, крім світових. Цим актом долалися
труднощі, які виникли після розриву купонного і рублевого звертання.
Український карбованець почали використати і в безготівкових розрахунках
і вільно обмінювати в банках на гроші країн СНД. Крім того, введення
українського карбованця передбачало поновлення на торгово-економічній
основі вже розірваних технологічних зв’язків підприємств України з
підприємствами інших республік, встановивши його паритет відносно інших
грошей. Встановленням курсу українського карбованця відповідно до його
купівельної спроможності відсікався багатоміліардний оборот
спекулятивних капіталів, які паразитували на використанні з різною метою
єдиної грошової одиниці рубля в Україні і інших державах СНД.

Введення гривні повинне було початися після здійснення необхідних
заходів відносно стабілізації економіки і поглиблення економічних
реформ, коли український карбованець прийняв на себе всі перші удари
грошової реформи.

Сьогодні однієї з головних напрямів діяльності НБ України і всієї
банківської системи є робота з готівкою. Головними задачами її є
проведення єдиної політики держави в галузі касових і емісійних операцій
в установах НБ України, комерційних банків, методологічний напрям і
аналіз організації касової роботи в банках, забезпечення готівкою потреб
грошового обігу, організація інкасація, збереження і перевезення
цінностей. НБУ займається дизайном грошових знаків, їх виготовленням,
використанням грошей в звертанні, а також вилученням зношених паперових
грошей для подальшої їх утилізації.

З метою регулювання готівкових операцій створені законодавча і
нормативна бази. У 1994-1995 роках розроблені і затверджені Правлінням
НБУ такі нормативні документи: Інструкція «По організації
емісійно-касової роботи в установах банків України», «Об організації
роботи по готівковому звертанню установами банків України», «Порядок
ведення касових операцій в народному господарстві України». Разом з
Мінфіном, Мінекономіки і Мінюстицією України були розроблені проекти
Указів Президента України, направлені на скорочення готівкового
звертання, встановлення фінансових санкцій за порушення діючих правил
ведення операцій з готівкою. Правління НБ України затвердило Програму
комплексної автоматизації грошового обігу в Україні, яка направлена на
введення сучасних банківських технологій.

22 березня 1994 року відбулося відкриття Банкнотної фабрики НБ України.
У світі з’явилося 68-ое підприємство по виготовленню паперових грошей.
Найбільш сучасне обладнання і новітні технології, які має Банкнотна
фабрика, створені за допомогою 77 іноземних фірм з 11 країн світу.
Відтепер всі українські банкноти друкуються тільки на Банкнотній
фабриці, що зекономило нашій державі більше за 10 млрд. доларів.

Другий етап грошової реформи, тобто введення в обіг національної
грошової одиниці гривні, що почався 2 вересня 1996 р., свідчив про
створення повноцінної національної фінансово-грошової системи.

5. ПРОБЛЕМИ ФІНАНСОВОЇ СТАБІЛІЗАЦІЇ В УКРАЇНІ

Центральною проблемою теперішнього часу і майбутнього фінансової
стабілізації в Україні залишається інфляція. Негативні соціальні і
економічні наслідки інфляції змушують уряди різних країн провести
політику, направлену на зміцнення національної валюти. Значна увага
завжди приділялася державою регулюванню грошової маси. Антиінфляційна
політика нараховує багатий асортимент самих різних грошово-кредитних,
бюджетних заходів, податкових заходів, програм стабілізації і дій по
регулюванню і розподілу прибутків.

Оцінюючи характер антиінфляційної політики, можна виділити в ній три
загальних підходи. У рамках першого (що пропонується прихильниками
сучасного Кейнсіанства) передбачається активна бюджетна політика –
маневрування державними витратами і податками з метою впливу на
платоспроможний попит: держава обмежує свої витрати і підвищує податки.
У результаті скорочується попит, знижуються темпи інфляції. Однак
одночасно може статися спад інвестицій і виробництва, що може привести
до застою і навіть до явищ, зворотних спочатку поставлених цілей,
розвинутися безробіття.

Бюджетна політика проводиться і для розширення попиту в умовах спаду.
При недостатньому попиті здійснюються програми державних
капіталовкладень і інших витрат (навіть в умовах значного бюджетного
дефіциту), знижуються податки. Вважається, що таким чином розширяється
попит на споживчі товари і послуги.

Однак стимулювання попиту бюджетними коштами, як показав досвід багатьох
країн в 60-70е роки, може посилювати інфляцію. До того ж великий
бюджетний дефіцит обмежує урядові можливості маневрувати податками і
витратами.

Другий підхід рекомендується авторами-прихильниками монетаризму в
економічній теорії. На перший план висувається грошово-кредитне
регулювання, непрямо і гнучко що впливає на економічну ситуацію. Цей
вигляд регулювання проводиться непідконтрольним уряду центральним
банком, який визначає емісію, змінює кількість грошей в звертанні і
ставки позикового процента. Прихильники цього підходу вважають, що
державу повинно провести дефляціонні заходи для обмеження
платоспроможного попиту, оскільки стимулювання економічного зростання і
штучна підтримка зайнятості шляхом зниження природного рівня безробіття
веде до втрати контролю над інфляцією.

Намагаючись приборкувати інфляцію, що вийшла з-під контролю, уряди
багатьох країн, починаючи з 60-х років, проводили так звану політику цін
і прибутків, головна задача якої по суті зводиться до обмеження
заробітної плати – третій метод. Оскільки ця політика означає
адміністративну, а не ринкову стратегію боротьби з інфляцією, вона не
завжди досягає оголошеної мети.

Необхідно зазначити, що комбінація різних способів придушення інфляції
залежить від конкретних економічних умов тієї або іншої країни.
Становлення ринку в Україні, зокрема, в значній мірі, залежить від
інтенсивності інфляційних процесів. Боротьба ж з цим був методами
тотального або значного адміністративного контролю над цінами і
прибутками, як це практикувалося раніше, без усунення їх причин,
негативно позначається на розвитку ринкових відносин і стабільності
економіки.

Введення державного замовлення, інвестування промисловості і сільського
господарства (за рахунок бюджетного дефіциту), встановленню жорсткого
курсу валюти і взагалі твердих цін на всі товари – подібні заходи
практикуються і зараз в Україні. У будь-якому випадку, це наочний
приклад неефективного державного регулювання.

Необхідні серйозні і комплексні антиінфляційні заходи. Складність
ситуації полягає в тому, що антиінфляційну політику в Україні зараз не
можна все-таки звести до тільки непрямих економічних важелів. Справа в
тому, що в Україні, нарівні із загальними закономірностями,
найважливішою причиною інфляції можна вважати унікальну
диспропорціональність в економіці, що виникла як наслідок
командно-адміністративної системи. Радянській економіці були властиві
тривалий розвиток в режимі військового часу, і, як наслідок, надмірна
частка військових витрат в ВНП, найвища міра монополізації виробництва,
розподілу і грошово-кредитної системи і інші особливості.

Очевидно, що порушення народногосподарських пропорцій неможливо усунути
без певної структурної політики держави, здійснюваної навіть прямими
адміністративними заходами, зокрема, скороченням військового
виробництва і витрат, а також раціоналізацією виробничих
капіталовкладень, рясним фінансуванням за рахунок акціонерних і
приватних капіталів, широким залученням іноземних інвестицій і
скороченням бюджетного фінансування. Необхідно зламати монополістичну
структуру економіки. Все це важливо доповнювати заходами, які обмежать
грошову масу, усунуть дефіцит державного бюджету, стабілізують
співвідношення валют, а також створенням умов для здорової конкуренції.
У такому випадку успіх буде досягнутий.

ВИСНОВОК

Будівництво незалежної держави неможливе без створення власної
фінансово-грошової системи. При ведучій ролі Національного банку України
в напрямі демонополізації виробництва з метою поліпшення існуючих
економічних відносин сформована широка мережа банківських установ.
Введена національна грошова одиниця. Однак демонополізація фінансової
системи, небачено швидке розширення мережі комерційних банків
відбувалося стихійно, без належної законодавчої бази і надійного
контролю з боку держави. У результаті сфера банківської діяльності
створила умови для численних зловживань. Постійний випуск не
підкріплених реальними товарами грошей (емісія) протягом останніх років
набував некерованого характеру і призводив до гіперінфляції. Силові
методи монетарної політики 1996-99 рр. в умовах постійного спаду
виробництва призводив до кризи неплатежів, хронічних невиплат заробітних
плат і пенсій.

Показником кризи системи державних фінансів стала деформація податкової
системи. Колосальна кількість і розміри платежів в кінцевому результаті
приводили, з одного боку, до штучного згортання виробничої і комерційної
діяльності, а з іншої до тінівізації економіки. Велика кількість
комерційних структур всіляко ухилялися від сплати податків, приховували
прибутки. Не допомагало і формування багатотисячної армії податкових
інспекторів, обов’язкове введення касових апаратів.

Фінансова сфера держави продовжує знаходитися в кризовому стані. Його
подолання можливе тільки при умові цілого комплексу ринкових реформ,
покликаних забезпечити входження України до складу розвинених держав
світу.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ:

Василик О.Д В-Теорія фінансів:Підручник:-К.:НІОС.-2001.-416с.

Панчишин Степан.Либідь,2002.-616с –Макроекономіка:Навч.посібник. Вид.
2-ге,-К

Мочерний С.В.”Політекономія “ Навч.посібник.Вид.1-ше,2002.-532с.

Вісник НБУ№2 .2002.

PAGE

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020