.

Гомеопатія (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
286 5782
Скачать документ

Реферат

на тему:

ГОМЕОПАТІЯ

Гомеопатія – це науковий цілісний метод індивідуальної терапії.
Гомеопатичне лікування метою якого є стимуляція організму до
самовилікування шляхом впливу на клітинному енерго-інформаційному рівні
надто малих доз речовин, здатних у великих дозах викликати подібні
симптоми у здоровому організмі. Вплив на внутрішні процеси саморегуляції
організму з допомогою ліків, підібраних строго індивідуально із
врахуванням реакції конкретного хворого. Крім безумовної ефективності
впливу, гомеопатичні ліки мають ряд переваг перед синтетичними
фармацевтичними препаратами: не викликають звикання і фармакологічної
залежності, так як не включаються в обмінні процеси організму; не
виявляють алергічної дії на організм внаслідок застосування надзвичайно
малих доз діючої речовини; можливість виникнення побічних ефектів
зведена до мінімуму. Гомеопатичні ліки відновлюють енергетичний баланс і
активують його природні захисні сили, не накопичуються в організмі, не
викликають звикання і залежність, практично виключено виникнення
побічних ефектів.

Гомеопатія – це цілісне доповнення до традиційної, або алопатичної,
медицини. Гомеопатія спирається на свою власну систему лікування
організму, лікувати весь організм, а не окрему його хворобу. Вилікування
настає при використанні надзвичайно малої кількості тієї ж самої
речовини, яка у великих дозах здатна викликати симптоми даного
захворювання у здорової людини. Якщо дати хворому невелику дозу
сильнодіючої речовини, почнеться стимулювання природного відгуку
організму – те, що Ганеман називав жагою до вилікування або життєвою
силою, – і наступить самовилікування.

Гомеопатія – це м’яке та ефективне мистецтво зцілення; мистецтво, яке
використовує науково обгрунтовану та емпірично перевірену методику.
Шляхом впливу на енергетику пацієнта, гомеопатичні препарати ніжно
заставляють організм відновлювати його здоровий стан. Кожний
гомеопатичний препарат призначають окремо в мінімальній кількості для
стимулювання відгуку організму. Це дозволяє проводити лікування без
ускладнень і скрупульозно спостерігати за результатами.

При традиційному лікуванні відбувається атака на симптоми, які, з точки
зору гомеопатів, являються тільки свідком боротьби організму з хворобою.
На жаль, багато традиційних (алопатичних) препаратів також проявляють
шкідливий ефект на організм, викликаючи нові ятрогенні симптоми (побічні
ефекти), які потім потрібно знімати іншими препаратами. Це не рідкість
для хронічних хворих пацієнтів.

Простота використання гомеопатичних засобів, діти та дорослі, яким важко
ковтати таблетки, будуть раді знати, що гомеопатичні препарати надто
маленькі, розчиняються під язиком і до того ж не мають неприємного
смаку.

Мета традиційної (алопатичної) медицини – впливати на симптоми.
Традиційна медицина вважає, що організму постійно загрожує вторгнення
бактерій і вірусів, які ставлять під загрозу здоров’я і добре
самопочуття. Потрібно перемогти мікроби, щоб зм’ягчити симптоми
захворювання і очистити організм від таких “окупантів”, любим шляхом
видалення, змінюючи на зворотні або пригнічуючи симптоми.

Здоров’я з точки зору алопатії – це відсутність симптомів захворювання,
але досягнення такого результату може полягати у тривалому застосуванні
протидіючих препаратів, які часто піддають хворого небажаному ризику,
викликаючи побічні ефекти. Здоров’я з точки зору гомеопатії – це добре
збалансований організм, який здатний скинути стрес, коли він
проявляється, будь то стрес фізичний, психічний, емоційний або
викликаний навколишньою обстановкою; тобто тільки тоді можна
підтримувати стан здоров’я та рівноваги.

Класичний гомеопатичний метод включає в себе ретельну оцінку стану
пацієнта – а саме пацієнта, а не хвороби.

Гомеопатичні препарати можна порівнювати з каплею миючого засобу в
об’ємі масляної воді, яка миттєво дає реакцію по всій поверхні. Препарат
стимулює зціляючи відгук аналогічним ефективним способом, а не при
повторюючому використанні великих доз, щоб перемогти або згладити
симптоми хвороби. В препараті може майже не бути слідів висхідної
речовини, якщо вона була розчинена і пройшла струшування, яке
приводиться для того, щоб препарат став гомеопатично ефективним.
Гомеопатія в цілому безпечна, якщо точно притримуватись її принців:
необхідний один добре підібраний препарат і мінімум його сили, що
ініціювати ефект вилікування.

Переводячи “Materia Medica” шотландського лікаря, доктора Каллена,
Ганеман був заінтригований формуліровкою, даною для пояснення
ефективності хініну – екстракту із кори хінного дерева, використовуваний
при лікуванні малярії. Каллен заявляв про свою впевненість в тому, що
ефективність ліків залежить від в’яжучих властивостей – запевнення, в
якому Ганеман сумнівався, оскільки він знав інші вяжучі препарати, які
не проявляли подібної лікувальної дії на малярію. Слідуючи інтуїції,
Ганеман почав експериментувати на собі, періодично приймаючи дози
хінного дерева і записуючи всі відчуття, які він відчував. Приймаючи
кору хінного дерева, коли він був здоровий, Ганеман виявив, що вона може
викликати такі ж симптоми, як якщо би він страждав від малярії, і
симптоми зникали, як тільки він припиняв приймати лікарські засоби.

Шляхом наукових експериментів без ризику для себе Ганеман міг
сформулювати “закон подібності”, який до сих пір залишається фундаментом
сучасної гомеопатії: нехай подібне лікується подібним.

Потенціювання вказує на силу ліків – це активізуюча підготовка
гомеопатичного препарату, описує наскільки материнська тинктура стає
більш гомеопатично ефективною в процесі сукуссії – багаторазового
розчинення і струшування. Ганеман із експериментів на собі і на
дослідниках, а також при лікуванні хворих вияснив, що матеріальні дози
лікарської субстанції, яку він використовував, викликали такі неприємні
симптоми у дослідників і побічні ефекти у хворих, що він став поступово
зменшувати дозу. Він збільшив розведення і ввів метод струшування
розведеної субстанції, заключив із досліду, що ліки, які
використовуються в розведенні, більш ефективні, ніж в матеріальних
дозах.

Тритурація (розтирання в порошок) – нерозчинні речовини, які не
піддаються розчиненню в спирті або дистильованій воді, роблять
розчинними, подрібнюючи їх при допомозі ступки та пестика.

Метод струшування Ганеман назвав сукуссією, а результат розведення плюс
сукуссія – потенція. В минулому застосування цих дуже малих доз
викликало недовіру і насмішки в адресу гомеопатії, але в наш час, час
електронної мікроскопії стає навпаки.

Ганеман використовував дві шкали розведення – десятинну та сотенну. Його
метод полягає в слідуючому. Взяв первинну субстанцію, він готовив її
міцний розчин у воді або спирті. Потім розчин фільтрував, фільтрат
називався “матрична або материнська тинктура”. На кожному етапі
розведення використовували новий чистий скляний посуд та піпетка. Одну
каплю матричної тинктури поміщали в першу склянку, куди добавляли 9 або
99 капель чистого спирту. Склянку закривали пробкою і потім енергійно
струшували десятикратно, сильним ударом по долоні другої руки.

Потім із цієї склянки в другу брали каплю розчину, добавляли 9 або 99
капель спирту, і струшували, або сукуссія, повторялася. Цей процес
тривав, поки не отримували потрібної потенції.

Шкала, по якій добавлялось 9 капель спирту, позначали римською цифрою Х
і відома як десятинна. Там, де добавлялось 99 капель спирту, шкала
позначалась римською цифрою С і відома як сотенна. Десятинні потенції
називаються низькими, як і нижчі потенції сотенної шкали. Останні можуть
бути дуже високими, до СМ-потенції, і від 30с і вище відомі як високі. В
наш час сукуссія проводиться механічно. Ганеман використовував свій
мануальний метод аж до отримання 30с потенції.

Модальність (стан) – це різність і зміна симптомів, те, що впливає на
симптоми в кращу або в гіршу сторону. Вони дуже важливі для зв’язку
симптомів з гомеопатичними ліками і мають відношення до обставин і умов,
які посилюють або послаблюють їх. Наприклад на біль можуть впливати: а)
температура, свіже повітря, погода, пора року і інше.; б) рух, дотик,
шум, положення тіла, прийом їжі, сон; в) час доби і інше.

Фармація описує спосіб приготування із висхідної материнської тинктури,
основи препарату. Якщо висхідна речовина розчинна, її занурюють в чистий
спирт або двічі дистильовану воду. Нерозчинний сирий матеріал спочатку
подрібнюють (розтирають у ступці пестиком) перед тим, як всипати в спирт
або дистильовану воду. Після відповідного часу суміш фільтрують,
залишаючи тільки спирт або воду, яка піддавалась впливу присутньою
речовиною. Отримана в результаті тинктура є ефективним препаратом, хоча
і не настільки міцним, яким він стане після динамізації (посилення дії).
На відміну від алопатичних препаратів, які стають менш ефективними при
розчиненні, чим більше розчинена гомеопатична речовина, тим більш
сильною стають її лікувальні властивості, особливо після динамізації.
Материнську тинктуру або настойку, як правильніше назвати суміш
дистильованої води або спирту з матеріалом, потім продовжують розчиняти
дальше згідно вимогам фармацевта.

Десятична шкала розведення. При десятикратному розчині одна капля
материнської тинктури добавляється до десяти капель розчинника (спирт
або дистильована вода). Отриманий в результаті розчин позначають ІХ (або
ІD, або просто І). Проводячи таким способом розчинення у відношенні одна
капля до десяти, кожний раз починаючи з однієї каплі попереднього
розчину, сучасні фармацевти отримують розчини від 2Х, 3Х до 6Х, 30Х і
так далі. (Таким чином, розчин 2Х отримуємо шляхом додавання однієї
каплі настойки до девяти капель розчинника, потім одна капля, взята із
підданого струшуванню препарату, добавляється до девяти капель
розчинника). Чим більше число раз відбувалось розчинення, тим більш
сильним вважається препарат. “Менше – значить більше”, це стосується
слідів матеріала-джерела,тому препарат 6Х містить 1 частину материнської
тинктури в 1 000 000 частинах спирту або води. Коли капля розчиняється у
відношенні 30Х і більше, молекул материнської тинктури у розчині не
залишається.

Сотенна шкала розведення. Стократний розчин дає ще більш сильний
препарат із-за збільшення числа розчинів і процесів струшування. Щоб
отримати стократний розчин, фармацевт добавляє одну каплю материнської
тинктури до 99 каплям розчинника, продовжуючи добавляти від однієї до
сотні, про що говорить її назва. Ці розчини позначають від 1С, 2С до
200С і більше. Препарат силою більше 30С не може призначати
некваліфікований гомеопат, поскільки такий препарат може викликати
симптоми, з якими він асоціюється, навіть якщо він не є препаратом для
даного стану. Препарати високої сили робляться тільки для використання
експертами. Вони можуть досягати сили 5М (розчинення пять тисяч раз) або
СМ (сто тисяч розчинів). Ці високі потеніали звично позначаються просто
числами 100, 200, 100 000 і так далі. Їх інколи записують, наприклад
так: 100С, 200С, СМ.

Струшування. Випробовуючи отримані препарати Ганеман виявив, що при
розчиненні препарату існує межа його ефективності. Як наслідок була
досягнута точка, після якої людина не відчуває ніякої реакції, і тим
самим не можна було очікувати ніякого лікувального ефекту, якщо дати
такий препарат хворому. Ганеман використав свій досвід перекладання
трактатів по алхімії та хімії, по-скільки він вирішив активно струшувати
розчинений препарат і виявив, зробивши це, що ефективність препарату
суттєво зросла. Більш того, токсичні погіршення і реакції, які він
старався звести до мінімуму, при розчиненні висхідного матеріалу суттєво
зменшувались або зовсім зникали. Активне струшування та постукування
посудини з розчином препарату, назване вібрацією, зараз являється
стандартом для отримання препарату любої сили. Процес струшування
розчиненої речовини динамічно збільшує її енергію, так, що ризик
токсичних побічних ефектів мінімізується, а препарат стає більш сильним.
Чим більше число розчинів та процесів динамізації, тим сильніший
препарат. Динамізація означає, що материнська тинктура стає гомеопатично
більш ефективною в процесі струшування, а потенціал представляє собою
силу отриманого в результаті препарату. Коли процес розчинення і
струшування виконане декілька разів, необхідне для даного потенціалу,
додається декілька капель в інертний носій, як правило таблетки або
шарики із лактози, які приймають всередину.

Важливим питанням, яке потребує вирішення внаслідок широкого
застосування гомеопатичних ліків, є розробка сучасних технологій їх
виготовлення, методик стандартизації та контролю якості препаратів і
сировини для їх виготовлення, розробка науково-технічної інформації на
матричні настоянки та субстанції.

Основоположником гомеопатії (від грецького homoios – подібний, pathos –
хвороба) нетрадиційного напрямку в медицині в цілому і фармакології,
зокрема, увесь світ визнає німецького вченого і лікаря Ганемана.
Принципові положення даного вчення викладені Ганеманом у
науково-практичних працях “Новий спосіб для дослідження лікувальних
властивостй ліків”, “Органон лікувального мистецтва”, “Чисте
лікознавство”. Першим і основним принципом гомеопатії є “закон
подібності”, який полягає в тому, що лікарські засоби в малих дозах
ефективні при тих же захворюваннях, які викликають дані речовини у
великих дозах. Закон відкритий Ганеманом і названий “similia similibus
curantur” (подібне подібним виліковується”). Цей закон став відправною
точкою практичної гомеопатичної терапії, тобто лікування захворювань
шляхом застосування речовин, що діють подібно.

У Ганемана виникла думка: чи не є то загальнотерапевтичним законом, що
одна і та ж речовина, яка викликає певне захворювання у здорової людини,
виліковує у хворого подібне захворювання? Після багаторічного
експерименту на собі, своїх учнях, хворих і здорових людей, Ганеман
прийшов висновку, що це так. Він назвав відкритий ним принцип терапії
“Законом подібності”і встановив правило: подібне виліковується подібним.
Зібравши всі дані лікарських захворювань – їх патогенези, і порівнявши
із такими ж точними записами проявів у даного хворого з так званим
симптомокомплексом його хвороби, Ганеман знаходив відповідний лікарський
засіб і часто домагався одужання. Але інколи спостерігалося й
загострення хвороби. Тоді Ганеману прийшло на думку зменшувати дозу
ліків. Експеримент виявився вдалим дозу ж інколи приводилося зменшувати
значно. Звідси, такий необхідний наслідок – відкриття явища
терапевтичної активності мікродоз лікарських речовин. Так застосування
мікродоз лікарських речовин з лікувальною метою стало третьою основою
лікувальної системи.

Таким чином були встановлені три принципи лікування Ганемана:

1. Принцип подібності.

2. Випробування дії лікарських речовин на здорових людях.

3. Визнання терапевтичної активності мікродоз лікарських речовин.

Ці три положення визнані всіма лікарями-гомеопатами і не можуть зустріти
в наш час зауваженнь із боку інших лікарів.

Сучасні гомеопати вважають, що дієта необхідна, на чому наполягав і
Ганеман, фізіотерапія – корисна, інколи потрібна і вакцинація. Інакше
кажучи, кожен метод повинен застосовуватися у свій час і на своєму
місці.

Отже, сучасна гомеотерапія не може замінити всю терапію, і навіть стати
одним із методів багатогалузевої терапії, причому, зрозуміло, не може
ігнорувати й патологію.

Другий принцип Ганемана про необхідність дослідження дії лікарських
засобів на здорових людях має одне джерело із сучасною настановою:
“лікувати хворого, а не хворобу”, тобто лікувати людину в цілому, а тому
повинен бути врахований і використаний сучасною фармакологією і
терапією. Що ж до принципу подібності, то ще Гіппократ вказував, що
деякі хвороби виліковуються за принципом подібності, інші – за принципом
протилежності, тобто кожен метод повинен бути на своєму місці.

Мета гомеопатичного лікування – стимуляція організму до самозцілення
шляхом впливу на клітинному енергоінформаційному рівні надзвичайно малих
кількостей речовини, яка здатна у великих дозах викликати подібні
симптоми у здоровому організмі. Мікродози лікарської речовини не
потребують подрібнення, оскільки вона й так дрібна; без утруднень
форсуючи всі бар’єри, вона доходить за призначенням завдяки своїй
тканинній специфічності. Це ще одна із можливостей гомеотерапії –
проникати туди, куди макродози не можуть проникнути. Очевидно, і дія
мікродоз стає більш безпосередньою, незмінною на шляхах потрапляння. Щоб
допомогти позбутися хвороби, лікар повинен лікувати людину в цілому, а,
лікуючи окремі органи, завжди думати про цілий організм. Жоден орган не
функціонує сам по собі. Він зв’язаний кров’ю, лімфою, нервовою системою
і перебуває у постійному кореляційному зв’язку з усіма іншими органами.

У 1790 р. Ганеман переклав “Лікознавство” Куллена, в якому зіткнувся з
протиріччями в описах антилихоманкової дії кори хінного дерева. Він
вирішив випробувати на собі цей препарат, щоб вивчити його дію.
Прийнявши велику дозу хіни, він тогож дня відчув усі симптоми
пропасниці. Позбувшись захворювання, Ганеман заповзявся знайти відповідь
на питання: “Як хіна відтворила в мені переміжну пропасницю; в мені,
який почував себе здоровим? І вона ж відганяє лихоманку у хворих, які
страждають нею! Чи немає тут співвідношення між причиною і наслідком?”

Подальша перевірка цієї здогадки на практиці змусила Ганемана провести
дослідження на собі і добровольцях. Він випробував дію 101 речовини.
З’ясувалося, що чим менша доза препарату, подібного захворювання,
бралася для лікування, тим швидше й ніжніше відбувалось одужання. Тому
остаточно закон “Подібне лікується подібним” набрав такого вигляду:
“Хвороби виліковуються малими дозами тих препаратів, які у великих дозах
викликають у здорових людей подібну хворобу”.

Через 100 років берлінський хірург і вчений, професор Август Бір,
застосовуючи препарати офіцинальної медицини, в результаті 30-річної
наукової практики також прийшов до відкриття гомеопатичного принципу і
став на сторону Ганемана. У 1925 р. Бір виклав правила гомеопатичного
лікування в такій послідовності.

1. У кожному випадку необхідно лікувати хворобу не за назвою, а за її
симптомокомплексом.

2. Хворий організм реагує на менші дози препарату сильніше, ніж
здоровий, і хворий орган реагує сильніше, ніж здоровий організм.

3. Дози повинні бути малими, щоб реакція організму на них була ледь
помітною.

4. Другу дозу можна давати тільки тоді, коли минуть явища, викликані
першою дозою.

5. Малі дози не можна давати часто і тривало, оскільки тоді їх дія буде
рівносильна одноразовому прийому великої дози, що паралізує реакцію.

6. Призначення одного засобу може збудити реактивну здатність організму
по відношенню до іншого. Наприклад, під впливом “Суль-фур” (сірка)
організм стає чутливим до “Феррум” (залізо).

7. Ліки краще доходять до органу в найдрібнішому і розчиненому вигляді,
ніж у великому (концентрованому).

8. На будь-яке грубе втручання організм реагує лихоманкою і запаленням
(первинна реакція).

9. Збуджена ліками діяльність органу сприяє прискоренню природних
процесів одужання, тобто самозцілення (вторинна реакція).

10. Малі дози діють на найбільш подразнену аналогічними хворобливими
симптомами і збуджену частину організму. Великі дози викликають небажані
шкідливі реакції, яких організм не потребує.

11. Таким чином, хвороби виліковуються шляхом призначення невеликих доз
тих речовин, які у великих дозах викликають аналогічні захворювання у
здорових людей.

12. Підсилення лікувальної дії препаратів за допомогою розтирання або
збовтування називається потенціюванням (динамізацією).

13. Вірно підібрані гомеопатичні препарати проявляють повну дію в усіх
розтираннях і розведеннях.

14. Симптоми первинної реакції (тобто підсилення симптомів хвороби), які
настають після застосування препарату, вказують, що він вибраний
правильно і діє добре.

15. При гострих захворюваннях, коли симптоми розвиваються швидко,
потрібні дози великі (тобто препарат у низьких поділах) і часто (кожні
15 хвилин на протязі шести годин), а при хронічних захворюваннях навпаки
– дози малі (високі потенції), і прийоми дуже рідкі (від 2 разів на день
до 1 разу на тиждень або місяць).

16. Деякі препарати діють найкраще, або точніше в низьких або тільки у
високих поділах, тому до них і не застосовують попереднє правило.

17. Необхідно уникати одночасного призначення декількох препаратів, а
дотримуватися черги, очікуючи закінчення дії кожного.

18. Призначати препарати потрібно строго індивідуально.

Основна вимога гомеопатичного лікування – дотримуватись дієти.

Після того, як дослідженням на здоровій людині визначено характер
хворобливої дії певної речовини на організм (на основі суб’єктивних
ознак, як, наприклад, різкий біль, запаморочення, слабість, та інші, а
також об’єктивних спостережень на зразок аритмії, підвищення
артеріального тиску, підвищення температури тіла, кривавий пронос),
тобто встановлений патогенез цієї речовини, приступають до її
динамізації (або потенціювання), аби перетворити речовину в ліки для
хворого, який страждає від хвороби з аналогічними симптомами.

Гомеопатія стимулює імунобіологічні сили організму, це є загальним для
всіх, хто практикує дану терапію. З’явилася теорія, яка розглядає
гомеопатичне лікування як інформаційний вплив, під дією якого
кібернетичні системи саморегуляції організму самостійно відновлюють
порушену рівновагу.

Гомеопатичне лікування полягає не в прямій дії на етіологічні фактори і
патогенез захворювання, а шляхом впливу сукупності властивостей хворого,
що визначають індивідуальність організму. Окрім, безумовно, ефективного
впливу, гомеопатичні засоби мають ряд переваг перед синтетичними: не
викликають звикання і фармакологічної залежності, оскільки не
включаються в обмінні процеси організму; не мають алергічного впливу на
організм внаслідок застосування надзвичайно малих доз діючих речовин;
можливість виникнення побічних ефектів зведена до мінімуму.

Гомеопатичне лікування одного й того ж патологічного процесу в різних
хворих може відрізнятися, оскільки в першу чергу відповідає не
морфологічному субстрату захворювання, а особливостям організму. Ці
кардинальні відмінності визначають принципи призначення лікарських
засобів: в алопатії – протистояти дії пошкоджувальних факторів і
відповідним їм симптомам захворювання, в гомеопатії – стимулювати
комплекс ознак, що визначають конституційні особливості організму, в
тому числі його реакції на пошкоджувальний фактор. Тому гомеопатичний
засіб у фізіологічних умовах (у здорової людини певної конституції)
повинен викликати появу тих же ознак, (патогенез ліків), які
спостерігаються у хворої людини, тобто вони повинні бути подібними.

Згідно уявлень гомеопатів, симптоми захворювання, яке проявляється в
міру прогресування, відповідають індивідуальним особливостям реагування
організму на розвиток патології і зв’язані з формуванням захисних
реакцій, направлених на підтримку компенсації або вилікування. У міру
розвитку і важкості захворювання ознаки його зміщаються з поверхні в
глибину організму і пошкоджують при цьому різні органи і тканини. У свою
чергу процес вилікування розвивається у зворотному напрямку: зсередини –
назовні і зверху – вниз.

З часу Ганемана, який встановив, що хінна кора має протималярійну дію і
здатна сама по собі відтворити симптоми малярії, такий парадоксальний (з
точки зору алопатії) вплив лікарських препаратів служить важливим
обгрунтуванням гомеопатичного підходу до терапії.

Численним різним препаратам властивий двофазний характер
фармакологічного ефекту за типом “стимуляція – пригнічення” однієї і
тієї ж біологічної функції залежно від дози. В наш час доведено, що таке
явище являє собою загальний механізм реагування біологічних систем.
Протилежна направленість ефекту, яка залежить від дози, властива не
тільки лікарським препаратам, багато з яких є біологічноактивними
речовини, їх синтетичним аналогам або антагоністам, але й зумовлені
іншими факторами навколишнього середовища.

Відкриття двофазного характеру дії різних природних факторів на
організм, здійснене Ганеманом майже два сторіччя тому у зв’язку з
необхідністю обгрунтувати фундаментальні положення гомеопатії, сьогодні
слугує всім біологічним наукам.

Ганеман пояснив, що в результаті взаємодії лікарської речовини й
організму в останньому відбуваються реакції двох типів:

1) “першочергова дія” – це ефекти, які визначаються лікарським
препаратом і реакцією на нього “життєвих сил”, які “відіграють спочатку
просто страждальну роль нібити мимоволі відтворюючи і виносячи прояви
зовнішньої сили” (ліків).

2) сума реакцій організму, що формується у відповідь на дію лікарського
засобу (“зберігальна сила організму, здатна протидіяти іншому впливу”).
Існує принципова різниця між реакціями першого і другого типів. Вона
залежать від сили впливу. “Первинні” симптоми виступають на перший план
під впливом порівняно високих доз препаратів, “вторинні” – при дії малих
доз. Обидві групи симптомів мають протилежний характер і включають
стимуляцію або пригнічення однієї і тієї ж функції організму. Причому
при дії великих доз спостерігається перевага “первинних” симптомів яка
пригнічує дію “вторинних”, і, навпаки, малі дози сприяють реалізації
“вторинних” симптомів, тоді як “первинні” відсутні.

Лікарі-алопати основний критерій розглядають перший тип реакцій, тобто
“первинні” симптоми. За проявом цих реакцій визначають фармакологічну
характеристику препарату і його належність до тієї чи іншої групи
лікарських речовин: жарознижувальні, гіпотензивні, антиангінальні та
інші. На основі цього алопати підбирають препарати за їх відповідністю
окремим етапам захворювання (патогенезу) або його симптомам.

Підхід гомеопатів до лікування інший, заснований на постулаті: якщо
первинні симптоми, визначені дією великих доз ліків і встановлені на
здорових людях, відповідають проявам патології і властиві особі хворого,
то малі дози цього препарату, які обумовлюють протилежний ефект
(“вторинні” симптоми) будуть викликати нормалізацію стану і одужання.
Тому прояви тих особливостей індивідуума, які характерні для властивого
йому лікувального патогенезу і, відповідно, гомеопатичного препарату,
нагадують симптоми побічної дії алопатичних препаратів, ознаки їх
кумуляції або передозування. Цю закономірність можна виявити при аналізі
дії лікарських речовин, однаково застосовуваних як в алопатії, так і в
гомеопатії.

Для отримання гомеопатичних форм лікарських препаратів одну частину
висхідного матеріалу змішують з дев’ятьма частинами розбавлювальної маси
(спирт для рідин і молочний цукор для твердих речовин) і збовтують (або
розтирають) на протязі 20 хвилин. Отримують перше десятинне розведення
(розтирання), яке позначають знаком “х-1”. Із першого десятинного
розведення ліків беруть одну частину і змішують її з дев’ятьма частинами
розбавлювальної маси. Після збовтування (розтирання), як показано,
отримують друге десятинне розведення, або “х-2”. Потім так само
послідовно отримують третє десятинне розведення, або “х-3”, а потім
“х-4”, “х-5” і т.д. Так готуються потенції з ліків за десятинною шкалою.
Потенціювання робиться і за сотенною шкалою, коли наступне розведення
містить діючої речовини у 100 раз менше, ніж попереднє. В такому випадку
ступінь розведення позначається просто цифрою при назві ліків,
наприклад: “Аконіт 3”.

Гомеопатія має ряд переваг перед офіцинальною (так званою класичною)
медициною – алопатією (від грецького allos – інакший, pathos –
страждання). Алопати – противники гомеопатії.

Переваги гомеопатичного лікування такі:

а) можливість підбирати індивідуально-специфічні засоби для кожного
випадку захворювання;

б) можливість передбачати хід вилікування;

в) можливість терміново доставити ліки для будь-якої нової невідомої до
цих пір хвороби, як тільки-но перший випадок захворювання виявить
характерні симптоми цієї хвороби;

г) можливість без обмежень збагачувати арсенал лікаря новими
препаратами, не виводячи із вживання всі старі провірені законом
подібності лікарські засоби.

Успіхи фармацевтичної хімії, генної інженерії, біотехнології, які
забезпечують промислове виробництво різних лікарських препаратів, дають
можливість для направленої дії. Реконструюючи і підтримуючи окремі
процеси людського організму за допомогою сучасних фармакологічних
засобів, можна, впливаючи на пошкоджений механізм, відновити його
роботу. Таким чином можна компенсувати недостатню продукцію окремих
гормонів або ферментів (наприклад, введення інсуліну при цукровому
діабеті), допомогти організму боротися з інфекцією (застосовуючи
антибіотики та інші препарати), впливаючи на вікові порушення обміну в
тканинах.

Гомеопатія означає “лікувати подібним”, тоді як “алопатія” означає
“лікувати протилежним”. Гомеопатія не замінює офіціальну медицину, а
доповнює її. У багатьох випадках лікар може призначати одночасно
гомеопатичне лікування із звичайним медикаментозним.

Гомеопатія не є панацеєю, так само як, і алопатія, але раціональна їх
комбінація часто приносить велику користь при лікуванні багатьох
розповсюджених захворювань, часто за випадків, де звичайні ліки не
ефективні.

Гомеопатичне лікування дає позитивні результати за рахунок стимуляції
природних захисних сил організму при гострих і хронічних захворюваннях.
Воно особливо ефективне у дітей, а також при лікуванні захворювань, які
виникли в результаті стресу і душевних переживань. Прискорити одужання
допомагає також те, що гомеопати більшою мірою, ніж алопати, приділяють
увагу симптомам, зв’язаним з особливостями темпераменту конкретного
хворого і чисто індивідуальними проявами захворювання.

У рамках медицини гомеопатію можна визначити як регуляційну терапію.

Основними принципами гомеопатичного лікування є:

а) окресання індивідуальної картини захворювання;

б) порівняння симптомів від дії ліків з індивідуальною картиною хвороби
(принцип подібності);

в) застосування нескінченно малих доз ліків, які викликають достатню
силу лікувальної реакції в організмі.

Симптоми хвороби порівнюються з симптомами впливу ліків на здорову
людину. “Подібне виліковується подібним” (“Similis similibus curantur”).
Подібні з симптомами хвороби ліки називають “симіле” – нескінченно малі
дози ліків зберігають лікувальну дію, майже не викликаючи побічних явищ;
щоб “подібний” засіб володів лікувальним ефектом, його потрібно
приготувати шляхом комбінації серійних розведень і енергійного
збовтування; чим вище розведення, тим більшою активністю наділений засіб
(принцип потенціювання).

Принцип алопатичної медицини – протилежне виліковується протилежним,
коли від лихоманки дають жарознижувальні засоби, а від бактерій –
антибіотики, призводить до блокування реакції організму на хворобливий
агент, людина отримує рівновагу, досягнуту штучним шляхом. Тому
складаються умови для хронічних захворювань.

У гомеопатії лікар виходить із подібності між картиною хвороби і
картиною ліків, що не пригнічує, а стимулює внутрішні природні сили
організму у боротьбі з хворобою.

Рідкі лікарські форми готуються із висхідної настоянки шляхом розведення
індиферентною речовиною (вода, спирт, молочний цукор). Розведення
проводиться або у співвідношенні “Д” (десятинна шкала), або “С” (сотенна
шкала). Ганеман спочатку працював з сотенною шкалою.

Приготування ліків за десятиннною шкалою проводиться так.

Перше десятинне розведення повинне містити 1/10 частину лікарської
речовини. Кожне наступне розведення готується із однієї частини
попереднього розведення і 9 вагових частин індиферентної речовини
(спирт, вода, цукор). Приготування розведень ліків за сотенною шкалою
проводиться за таким правилом. Перше сотенне розведення повинно містити
1/100 частину лікарської речовини. Кожне наступне розведення готується
із однієї частини попереднього розведення і 99 вагових частин
індиферентної речовини.

Таким чином, у гомеопатії використовуються два способи позначення
степеня розведення ліків:

1. Десятинна (децимальна) шкала позначається буквою “Д” або цифрою Х; у
ній висхідне розведення складає 1:10, а кожне наступне вище від
попереднього у 10 разів.

2. Сотенна (центисимальна) шкала позначається буквою “С” або ж
вказується арабською цифрою номер розведення, в ній кожне розведення
вище попереднього у 100 разів.

Гомеопатія не застосовується в тих випадках, коли не має закону
подібності , а саме:

1. Коли збуджувальна причина хвороби присутня і перебуває у дії.

2. Коли після вилучення причини хвороби (шляхом механічних, хімічних,
антипаразитарних або гігієнічних втручань) зникає й сама хвороба.

3. Коли хвороба виникає від руйнування тканин, які організм уже не може
в подальшому відновити.

4. Коли сила реакції організму на лікарський подразник мала.

5. Коли схожість з природною хворобою не може бути відтворено у
здоровому організмі шляхом яких-небудь лікарських засобів.

Таким чином, сфера застосування гомеопатії обмежується такими хворобами,
які можуть бути відтворені з допомогою ліків у здоровому організмі
людини. Щодо можливих лікарських засобів, які можуть впливати на
здоровий організм, то закон подібності не стосується тих речовин, які:

а) зумисне вводяться з метою хімічної або біологічної дії на організм;

б) застосовуються лише для механічних цілей;

в) необхідні для розвитку здорового організму;

г) застосовуються для безпосереднього видалення або знищення паразитів,
які потрапляють у тіло людини.

Таким чином, гомеопатичними ліками можуть бути лише ті засоби, які діють
не завдяки своїм грубо хімічним, механічним або гігієнічним
властивостям, а здатні динамічно викликати у здоровому організмі
хворобливий стан, подібний до того, що спостерігається у хворого.
Гомеопатія лікує хвору людину, тобто індивідуальну хворобу, а не її
загальну назву. Вибір ліків робиться на основі закону подібності.

Маючи перед собою картину хвороби (хворого), тобто сукупність
хворобливих симптомів (об’єктивних і суб’єктивних), із групи ліків
вибирають ті, які мають у своєму патогенезі всі ці симптоми, або,
можливо, більше їх число. При цьому встановлюють не подібність
механічних сум симптомів хвороби і симптомів ліків (зовнішньо подібних),
а подібність органічно цілого даного комплексу симптомів у хворого і
такого ж – у лікарського засобу (внутрішньоподібного). Тому головним
симптомам ліків надають великого значення. Крім того, при виборі ліків
обов’язково враховуються дані досліду, який стосується причин
захворювання, складу тіла і віку хворого, характеру протікання хвороби
та інше.

При гомеопатичному лікуванні допомагає не величина доз, а лікувальна дія
правильно підібраного засобу. Дози повинні бути малими, оскільки більша
доза подібно діючих ліків підсилить хворобу (викличе первинну реакцію).
Коли після одного або декількох прийомів ліків настає покращення,
необхідно призупинити прийом на той час, поки покращення прогресує. Якщо
через 4 години за гострих і 6 днів – за хронічних випадків не
спостерігається зрушень у жодну з сторін, то це означає, що лікарський
засіб не відповідає хворобі і необхідно вибрати такий, який більше
підходить.

При гострих захворюваннях, які супроводжуються бурхливим і швидким
розвитком симптомів, застосовують низькі ділення і часті прийоми. Чим
важча і небезпечніша хвороба, тим частіше повторюють прийоми ліків.

При хронічних захворюваннях потрібно застосовувати ліки високих поділів
(3:30) по 1 – 3 прийоми на день (залежно від важкості хвороби) на
протязі 6 – 8 днів. Як тільки настануть покращення або зміна симптомів,
необхідно зробити перерву у прийомах до тих пір, поки триватиме
покращення або поки видозмінені симптоми зникнуть. Як правило ця перерва
триває не менше 6 днів.

Таким чином, вчення Ганемана дає науці інструмент найбільш точного і
глибокого впливу на індивідуальні характеристики людської конституції,
пояснює, як на практиці реалізувати потенційні можливості, закладені в
природі організму, і, впливаючи таким шляхом, підсилити рівень здоров’я
населення. Однак можна з упевненістю сказати, що плідні ідеї, закладені
у вченні Ганемана, ще далеко не розкриті.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020