.

Економічна сутність податків та їхнє призначення (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
198 1831
Скачать документ

Економічна сутність податків та їхнє призначення

За економічною сутністю податки є обов’язковими платежами, що
вилучаються державою з доходів юридичних чи фізичних осіб до
відповідного бюджету для фінансування витрат держави передбачених її
конституцією та іншими законодавчими актами. Це одна із форм
вирівнювання доходів юридичних і фізичних осіб з метою досягнення
соціальної справедливості й економічного розвитку. Вилучаючи частину
доходів підприємців і громадян, держава гарантує їх ефективніше
використання для задоволення потреб суспільства в цілому і досягнення на
цій основі зростання його добробуту. На перший погляд, податки виражають
односторонні відносини держави з підприємцями та населенням під час їх
сплати. Однак це лише поверховий підхід до вивчення цих явищ і процесів.
На ділі податки дають змогу мати зворотний зв’язок із платниками завдяки
фінансуванню відповідних витрат. Цьому процесові приділяється велика
увага з боку фінансової науки, і в ньому виявляється економічна сутність
функцій держави та її реалізація.

За наявних умов недостатньо розглядати податки загалом. У кожній державі
є багато податків і зборів, що забезпечують мобілізацію коштів в її
розпорядження. Вся сукупність податків, зборів, відрахувань і платежів в
державі становить її податкову систему. Податкова система кожної держави
має свою структуру, тобто класифікацію податків залежно від різних
ознак. Структура податкової системи визначається, здебільшого, рівнем
економічного розвитку держави, а також політичними силами, що
перебувають при владі.

У класичному плані всі податки поділяються на державні й місцеві, прямі
й опосередковані (непрямі), податки з юридичних і податки з фізичних
осіб, натуральні й грошові, звичайні і надзвичайні. Податки, які
надходять до державного бюджету, називаються державними. Вони
встановлюються законами держави або декретами уряду. Місцеві податки та
збори теж встановлюються законами держави, але місцеві органи влади
мають повні права щодо обкладання цими податками. Вони можуть
диференціювати ставки податків у межах ставки, визначеної законом,
надавати додаткових пільг окремим платникам, змінювати строки сплати.

Залежно від об’єкта оподаткування, податки поділяються на прямі і
непрямі або опосередковані. Коли об’єктом оподаткування є прибуток,
земля, капітал або дохід юридичної чи фізичної особи, то це податок
прямий, він залежить від величини певної власності. Прикладом цього
можуть бути податки на прибуток підприємств, доходи громадян, на землю,
майно тощо.

При непрямому оподаткуванні об’єктом є не дохід, а витрата. Податок,
вірніше його величина, включається в ціну товару і сплачується при
купівлі товару. Величина цього податку не пов’язана з доходами платника.
Тому непрямі податки вважаються найнесправедливішими, фіскальними, хоча
і мають певні переваги. Найхарактернішими прикладами непрямого
оподаткування є податок на додану вартість, акцизний збір, мито.

На ранніх етапах розвитку суспільства податки мали натуральну форму.
Вона може застосовуватися і за надзвичайних умов – під час війни, в
період кризи в економіці, коли в країні функціонує нестабільна
національна грошова одиниця. Певного часу можуть вводитись надзвичайні
податки, що зумовлюються війною або стихійним лихом. Прикладом можуть
бути воєнні податки або відрахування до Фонду Чорнобиля.

При введенні податки наділяються певними функціями або призначенням.
Кожний податок виконує передусім фіскальну функцію, тобто забезпечує
надходження коштів до бюджету. Однак таке спрощене усвідомлення ролі
податків не має достатніх підстав, бо запровадження будь-якого податку
потребує чіткого визначення об’єкта чи суб’єкта оподаткування, строків
сплати, переліку пільг, що надаються при оподаткуванні тощо.

При визначенні цих параметрів податку закладається його стимулюючий
вплив на економічні процеси, що цей податок зумовлюють. Тому є всі
підстави стверджувати, що податки виконують стимулюючу функцію. Майже не
буває податків, які б цих функцій не виконували. Все залежить від того,
який закладено механізм їхньої реалізації. Надмірне перевантаження
податку пільговим оподаткуванням із метою стимулювання тих чи інших
видів виробництв або споживання товарів, виконання робіт, надання послуг
часто, замість стимулювання, призводить до протилежного – до зростання
тінізації економіки.

Надання податкам стимулюючих функцій – досить складне та в економічному
сенсі відповідальне завдання. Воно потребує глибоких наукових досліджень
і всебічного обгрунтування. Суть питання в тому, що стимулюючі функції
можуть бути закладені завдяки зміні або диференціації ставок податків,
або ж повному звільненню від їх сплати. У цьому разі здійснюється
перерозподіл валового внутрішнього продукту через фінансову систему від
одних суб’єктів оподаткування на користь інших.

Отже, цей перерозподіл має не лише економічний, а й соціальний характер.
Він може призвести до порушень важливих економічних пропорцій у
виробництві та споживанні матеріальних благ і послуг. Усе це пов’язано з
правами та свободами людини, її економічним і соціальним становищем. Як
підтверджує світовий досвід, надання податкам стимуляційних і
регуляційних функцій потребує тривалого опрацювання порядку їх
обчислення, сплати, надання пільг. Фіскальна й стимуляційна роль
податків стає зрозумілішою при розгляді порядку обчислення й сплати
деяких видів податків. Найхарактернішим щодо цього є податок на прибуток
підприємницьких структур. Він запроваджений у всіх країнах і є одним із
найдавніших платежів.

Якщо розглянути основні принципи оподаткування прибутку, то, звичайно, в
окремих країнах є відмінності, але спільним є те, що податок сплачується
за результатами фінансового року відповідно до поданої декларації.
Прибуток визначається як різниця між валовими доходами та валовими
витратами.

Валові доходи є зведеним показником. Вони включають доходи від
реалізації товарів і послуг, фінансових операцій, одержані рентні
платежі та роялті, доходи, одержані за рахунок приросту капіталу (від
реалізації цінних паперів), інші доходи.

До валових витрат відносять заробітну плату робітників і службовців,
витрати на ремонт обладнання та будівель, витрати на придбання сировини,
комплектуючих деталей, електроенергії та інше, витрати на
науково-дослідні роботи, сплачені рентні платежі та роялті, проценти за
кредит, внески до різних фондів, включно з добровільними внесками,
виплати до пенсійного та фонду соціального страхування, амортизаційні
відрахування, інші витрати.

У багатьох країнах порядок визначення валових доходів і валових витрат
використовується як стимуляційний і регуляційний фактор. Так, у США до
числа валових витрат включаються спеціальні витрати, до яких належать
суми одержаних дивідендів та інші. У Швеції з валового доходу
вираховуються пенсії колишнім робітникам, премії страховим компаніям за
пенсії робітникам підприємства, відрахування у фонди трудящих. У
більшості країн із валового доходу вираховуються податки, сплачені
органам місцевого самоврядування, оплата послуг юристів,
економістів-радників, які запрошуються, внески добродійним товариствам,
пожертвування закладам освіти, лікарням, будинкам інвалідів та
престарілих, церковним парафіям, науково-дослідним установам,
університетам тощо.

Нині чинний порядок оподаткування прибутку підприємств дає значні
підстави для застосування стимуляційних функцій податку на всіх етапах
податкового процесу. Найактивніше ці можливості використовуються при
визначенні прибутку, що підлягає оподаткуванню.

Із прибутку підприємства перед оподаткуванням вираховуються штрафи,
грошові компенсації засновникам, витрати на проїзд власників фірм, суми,
пов’язані з амортизаційними пільгами тощо. У деяких випадках прибуток
для оподаткування може збільшуватися. Так, у Великобританії до
оподаткованого прибутку додаються витрати з утримання штатів компаній
або закордонних клієнтів.

У багатьох країнах податок сплачується за єдиною ставкою, але є
приклади, коли прибуток поділяється на дві частини. Одна з них – це
прибуток, що розподіляється серед засновників, інша – це прибуток, що не
розподіляється. За заниженою ставкою оподатковується прибуток, що
розподіляється. Впровадження нарізного оподаткування прибутку, на думку
законодавців, усуває подвійне оподаткування. Так, у ФРН нерозподільний
прибуток оподатковується за ставкою 55 відсотків, а прибуток, що
розподіляється, – за ставкою 30 відсотків. Такий підхід стимулює до
збільшення доходів акціонерів.

Досить широкого застосування набула амортизаційна пільга, тобто надання
права прискореної амортизації. Амортизаційні пільги стали важливим
засобом державного регулювання науково-технічного прогресу, впровадження
нових технологій, оновлення основного капіталу. Надаючи права
прискореної амортизації за тими чи іншими видами основних фондів,
держава тимчасово втрачає доходи, проте у підприємства накопичуються
ресурси для модернізації та технічного переоснащення виробництва, що у
кінцевому підсумку забезпечує його розширення, збільшення прибутків і,
відповідно, доходів бюджету.

У деяких країнах, насамперед, у ФРН, набула поширення практика
звільнення від оподаткування прибутку, який відраховується до резервних
фондів. Законом про акціонерні товариства у ФРН правлінням на власний
розсуд дозволяється формувати резервні фонди для покриття
непередбачуваних витрат і збитків, фінансових зобов’язань. Прибуток, що
спрямовується до резервних фондів, звільняється від оподаткування. Як
стверджують спеціалісти, висока конкурентоспроможність корпорацій ФРН на
світових ринках пояснюється значними пільгами і, зокрема, формуванням
резервних неоподатковуваних фондів.

Слід звернути увагу на такий стимуляційний фактор, як податкові кредити.
Суть їх полягає в тому, що корпорації, які сплачують податок на
прибуток, мають право залишати в своєму розпорядженні частину податку та
використовувати його на фінансування певних економічних і соціальних
завдань, визначених законодавством, тобто податкові кредити набувають
цільового характеру. Як правило, податкові кредити мають інвестиційне
спрямування, а також стимулювання зайнятості.

Характерним є той факт, що в більшості країн ставка податку на прибуток
корпорацій диференціюється залежно від галузі економіки (легка
промисловість, машинобудування, хімічна промисловість).

Податок на додану вартість (ПДВ). Податком обкладається споживання
товарів і послуг. Це одна з найхарактерніших форм непрямого
оподаткування. Величина ПДВ залежить не від величини доходу платника, а
від обсягу його споживання. Непрямі податки з’явилися наприкінці XVIII
століття, коли розвиток податкових форм відбувався одночасно в двох
напрямках – непрямого й опосередкованого оподаткування.

Непряме оподаткування одразу ж було піддано нищівній критиці, воно
трактувалося як податки на бідних. Особливе занепокоєння непрямі податки
викликали серед марксистів, соціалістів та представників інших
соціал-демократичних течій. Проте розвиток фіскальної практики, а також
теорії оподаткування підтвердив, що непряме оподаткування виникло й
розвивалося як явище об’єктивне, зумовлене розвитком суспільного життя,
оскільки забезпечити постійно зростаючі державні видатки лише за рахунок
прямих податків стало неможливим.

Об’єктивну необхідність оподаткування обгрунтували в своїх працях кращі
представники економічної теорії та фінансової науки – Д.Мілль,
А.Маршалль, А.Пігу, М.Фрідмен, І.Фішер та інші. Тут слід зазначити, що
непрямі податки мають низку істотних переваг і насамперед у забезпеченні
доходів бюджету. Непрямі податки сплачує багато платників за місцем
створення нової вартості, ці податки різняться простотою обрахування;
широка база оподаткування сприяє зростанню доходів бюджету, вилученню
податку на всіх етапах руху товарів, сприяє рівномірному розподілові
податкового тягаря між усіма суб’єктами підприємницької діяльності;
застосування нульової ставки на експортні товари сприяє збільшенню
обсягу експорту та підвищенню конкурентоспроможності вітчизняних товарів
на світовому ринку.

Усі ці переваги непрямого оподаткування сприяли тому, що розвиток усієї
системи оподаткування здійснюється як оптимальне співвідношення прямих і
непрямих податків залежно від економічних умов розвитку кожної держави.

Податок на додану вартість за своєю суттю є універсальним акцизом, його
починали застосовувати як податок з обороту. Проте податок з обороту
може успішно функціонувати при тоталітарній системі, коли держава
централізовано встановлює ціни всі товари. За умов ринку спрацьовує
кумулятивний ефект, тобто на кожній стадії руху товарів нараховується
податок.

Усе це зумовило пошук нових варіантів непрямого оподаткування і в 70-80
роках ХХ століття було обгрунтовано доцільність оподаткування лише
доданої вартості. Така система оподаткування зберігає переваги податку з
обороту щодо оподаткування всіх етапів руху товарів, але водночас усуває
його головну ваду – кумулятивний (каскадний) ефект.

Об’єктом оподаткування ПДВ є додана вартість, тобто вартість, створена
на даному конкретному етапі руху товару. За економічною суттю, доданою
вартістю є частина валового внутрішнього продукту, створеного
(виробленого) певною господарською одиницею.

Суб’єктами податку на додану вартість є фізичні та юридичні особи, які
займаються підприємницькою діяльністю у сфері виробництва, торгівлі та
послуг. Фактично платником ПДВ є споживач незалежно від того, чи це
юридична, чи фізична особа.

На сьогодні податок на додану вартість набув широкого застосування. Він
є важливою складовою податкових систем у понад 40 країнах світу, в тому
числі в 17 європейських країнах. Ставки податку встановлюються в
процентах, які коливаються від 12% у Люксембурзі та Іспанії, до 22% у
Данії і 25% в Ірландії. Кількість ставок досить різна від однієї (в
Данії) до семи (у Франції). Найнижча ставка – 2,1% у Франції на
продовольчі товари, і найвища – 33,3% щодо товарів, які є предметами
розкоші.

Розрахунок величини податку на додану вартість до сплати здійснюється
декількома способами. За одним із них ставка податку множиться на
величини заробітної плати й прибутку. Це прямий статистичний метод. За
іншим методом ставка множиться на валовий дохід і одержаний результат
зменшується на суму податку, обрахованого множенням величини ставки на
витрати. Цей метод називають непрямим або методом податкового кредиту.
Він був прийнятий країнами ЄС і має широке застосування в оподаткуванні.

Слід окремо сказати про пільги з податку на додану вартість. Вони
застосовуються в двох формах – шляхом запровадження нульової ставки й
звільнення від оподаткування продажу деяких видів товарів та послуг.
Нульова ставка надає право продавцеві оподатковуваного товару чи послуги
на повну компенсацію тих сум податку, які включались у підрахунок
матеріальних поставок і вартісних надходжень.

На думку багатьох зарубіжних вчених, податок на додану вартість, за
своєю суттю, є еволюцією і досить успішною в непрямому оподаткуванні.
Він демонструє переваги успішнішого, ніж за допомогою інших податків,
розв’язання проблем галузевого й територіального розміщення фінансових
ресурсів, уникнення подвійного оподаткування, зменшення кількості
податкових пільг. Цей податок кореспондує положення фінансової науки про
“податковий нейтралітет” як умову щодо стимулювання господарства, а
також прийняття рішень на рівні підприємств. ПДВ має внутрішній
“вбудований” механізм взаємної перевірки платниками податкових
зобов’язань. На відміну від податку з обороту за брутто – ціною в
будь-якій ланці (виробництво, оптова чи роздрібна торгівля) – ПДВ не
заохочує вертикальної інтеграції компаній. Він не завдає дискримінації
платникам залежно від їхньої ролі та місця в господарському процесі. ПДВ
нейтральний щодо переміщення товарів і послуг, розміщення ресурсів. ПДВ
значно впливає на рівень цін, але його можна повернути й проти
інфляційних процесів, оскільки ПДВ дає змогу автоматично вилучити
кон’юнктурний прибуток, породжений інфляцією, й тим карає ті
підприємства, які невиправдано завищують ціни.

У науковій літературі тривають дискусії з приводу застосування пільг при
оподаткуванні податком на додану вартість. У більшості країн світу і
надто в країнах ЄС пільги поширюються на такі товари й послуги: продукти
харчування, ліки та медичне обслуговування, витрати на освіту, купівлю
та найм житла, одяг, книги й газети, розваги та спорт, музеї, державний
розпродаж товарів і послуг, фінансові послуги, державні товари, витрати
на мистецтво. Нині пільги при оподаткуванні ПДВ запроваджуються у 26
країнах світу, які залучили ПДВ до своїх податкових систем, приблизно за
200 позиціями, з них лише близько 30 нульових ставок.

Легко помітити, що перелік пільгових благ продиктований бажанням досягти
соціальної справедливості. Проте в фінансовій літературі постійно триває
полеміка щодо визначення оптимального складу товарів і послуг, які можна
назвати товарами й послугами широкого споживання.

За законами держав Спільного ринку – це послуги пошти, лікарень, установ
освіти й культури, некомерційні радіо і телебачення, які також
претендують на пільги. Деякі проблеми виникають при оподаткуванні малого
бізнесу. Це пов’язано, в основному, з відсутністю достовірних
бухгалтерських даних для вирахування податку. Для подолання цих
труднощів Європейським співтовариством для малого бізнесу широко
застосовується неоподатковуваний мінімум.

Маються певні труднощі при застосуванні ПДВ у сільському господарстві,
надто щодо фермерства. У 1958 р. частина країн Європи домовилась шляхом
підписання відповідного договору про неоподаткування ПДВ оборотів із
реалізації продукції фермерськими господарствами.

Слід зазначити, що у західних державах пошана до фермерства має
фіскальний вимір. Він проявляється у максимальному звільненні від
оподаткування та від офіційної звітності перед державою. Це, звичайно,
не стосується великих високотоварних господарств. Проте можна
стверджувати, що всюди аграрний бізнес, як правило, користується
пільговим оподаткуванням.

Загалом, є підстави дійти висновку, що досвід застосування ПДВ у країнах
Європи засвідчив його життєздатність і успішне функціонування в ринкових
системах. Водночас очевидним є те, що найперша проблема запровадження
ПДВ – це підготовка суспільної думки, освітня робота з платниками та
професійна перепідготовка персоналу податкових органів. Такі заходи
конче необхідні, бо суспільство не очікує нічого доброго від жодного
нового податку. Не дивно, якщо політики сприймуть ПДВ як шори для
ринкових сил і фактор небажаного розростання державного сектора.
Платників хвилюватимуть незнайомі вимоги фіску, а все населення
сприйматиме ПДВ як сигнал до загального підвищення цін. Тож необхідна
повна гласність щодо намірів про внесення змін до податкової системи та
роз’яснювальна кампанія, аби забезпечити свідоме ставлення та перебороти
побоювання щодо запровадження ПДВ.

У деяких країнах до агітаційно-роз’яснювальної роботи із впровадження
будь-якого податку долучались приватні фірми, і це давало позитивний
результат. Впровадження ПДВ в Україні й досі потребує вирішення питань,
пов’язаних з обліком та реєстрацією платників, визначенням критеріїв
оподаткування окремих видів товарів, робіт та послуг, засобів
виробництва продукції за договірними цінами та проданою в кредит.

Одним із видів непрямого оподаткування є специфічні акцизи, які є
найактивнішими інструментами державного регулювання кількісних
параметрів споживання певного переліку товарів, тютюнових та горілчаних
виробів, контролювання доходів монополістів при виробництві деяких
товарів, захисту власних виробників та перерозподілу доходів споживачів
при купівлі предметів розкоші (ювелірні вироби, дорогі автомобілі).

Специфічні акцизи в більшості країн мають назву “акцизного збору”. Вони
включаються в ціну товару й оплачуються покупцями, виробниками або
імпортерами товарів. Податок нараховується один раз на точно визначеному
законом етапі руху товарів від виробництва до споживання.

Ставки акцизного збору, як правило, встановлюються в процентах до
оптової ціни товару. Водночас останніми роками спостерігається певна
незручність щодо обчислення акцизу та неточності при визначенні величини
податку. Тому все більшого поширення набуває метод впровадження ставок у
твердих сумах з одиниці товару. Це дає змогу ефективніше впливати на
процес виробництва та реалізацію підакцизних товарів.

Світовий досвід застосування в оподаткуванні специфічних акцизів
підтверджує, що треба дуже обережно підходити до визначення ставок
акцизних зборів. Високі ставки зумовлюють зростання тіньового обороту,
ухилення від оподаткування та появу великої кількості неякісної
фальсифікованої продукції. Боротьба з цим явищем не дає позитивних
результатів і, що найголовніше, потребує великих затрат із боку держави,
які іноді перевищують доходи від акцизного збору.

Є підстави стверджувати, що впровадження акцизного збору потребує
продуманих загальнодержавних заходів із контролю за виробництвом та
імпортом підакцизних товарів, встановлення державної монополії на
виробництво деяких із них, підвищення відповідальності за ухилення від
оподаткування. Водночас треба зазначити, що в більшості країн світу
після проведення податкових реформ у 70-80 роках ХХ століття частка
специфічних акцизів у доходах бюджету зменшилася.

Це зумовлено тим, що стали поширюватися універсальні акцизи, збільшилася
база оподаткування щодо особистого прибуткового податку, в податкових
надходженнях швидкими темпами зростала частка податків на соціальне
страхування. Загалом, специфічні акцизи ще довго використовуватимуться в
податкових системах.

Пряме особисте оподаткування. Зростання матеріального добробуту
населення в другій половині ХХ століття в більшості країн світу дало
змогу зробити особисте оподаткування масовим. На сьогодні майже 80
відсотків надходжень від прибуткового податку з громадян припадає на
населення з трудовими доходами, основу яких становить заробітна плата.
Протягом останніх 40 років є чіткою тенденція до зростання частки
особистого прибуткового податку в доходах бюджетів усіх країн
Європейського союзу. Особистий прибутковий податок становить від 5 до 27
відсотків від ВВП у країнах із розвинутою ринковою економікою.

Питома вага особистого прибуткового податку в заробітній платі
робітників і службовців економічно розвинутих країн становить від 2
відсотків в Японії до 36 відсотків у Данії та Швеції. Причому є досить
стійкою тенденція до зростання питомої ваги податку в заробітній платі
зі збільшенням обсягів ВВП на душу населення.

У фінансовій літературі тривалий час дискутувалося питання про те, що
високі податки із заробітної плати зменшують економічну зацікавленість у
збільшенні заробітку. Це підтверджують численні опитування, проведені
зарубіжними науковими центрами. Так, у Великобританії та ФРН більшість
платників податку вважає за краще не збільшувати свій робочий день для
додаткового заробітку при зростанні податкової ставки понад 30
відсотків.

Усе це дало підставу, з огляду на кейнсіанські постулати, стверджувати,
що особисте прибуткове оподаткування стало гальмом для економічного
розвитку. Під такими гаслами й здійснювалися податкові реформи 70-80-х
років у більшості європейських країн і в США. Організаційно ці реформи
мали за мету універсалізацію і спрощення податкових систем, створення
умов для обмеження ухилення від сплати податків, упорядкування й значне
скорочення податкових пільг.

З точки зору макроекономіки податкові реформи були спрямовані на
зменшення обсягів перерозподілу фінансових ресурсів за допомогою
податкової системи, збільшення особистих нагромаджень громадян і
використання їхніх заощаджень для економічного зростання.

Реформування прибуткового податку, який сплачують громадяни, проходило з
використанням положень неокласичних концепцій, адже уряди більшості
країн мали на меті нейтралізувати вплив податку на розвиток економіки.
Це була протидія тому, що останніми десятиліттями обсяги особистого
оподаткування збільшувалися як за рахунок збільшення кількості
платників, так і завдяки підвищенню податкових ставок. Це зумовило
застосування різноманітних пільг, як правило, до платників податків з
високими доходами, що спотворювало регуляційні функції держави,
негативно позначалося на споживанні.

Тому при проведенні податкових реформ спостерігається чітка тенденція
щодо скорочення граничних ставок особистого прибуткового оподаткування.
Найбільших показників досягнуто в США, де загальне скорочення штатних і
місцевих податків становить 22 процентних пункти, у Великобританії – 20,
Японії – 23, Австралії – 11. Найвищі ставки особистого прибуткового
податку – у Швеції й Данії. Додамо, що на сьогодні у США податки в
середньому становлять 25 відсотків від доходу сім’ї.

У наукових колах Заходу не припиняються дискусії щодо доцільності
принципу прогресивності оподаткування. Нині податкові системи країн
Європи з розвинутою ринковою економікою будуються на відносно невеликій
прогресії в оподаткуванні. Однаковою мірою це стосується і США.

Велика прогресія в оподаткуванні більшістю спеціалістів у цій сфері
вважається недоцільною і як такою, що негативно позначається на
економічній активності. За останні десятиліття кількість ставок
особистого прибуткового оподаткування скоротилася в країнах “великої
сімки” майже вдвічі. Дуже суттєвим є зниження максимальної ставки. Так,
у Великобританії вона знизилась з 83 до 40 відсотків у 1990 році, що, як
стверджують фахівці, стало основною причиною інвестиційної активності. В
Японії максимальна ставка була знижена із 70 до 50 відсотків, що теж
було визнано японськими вченими податковою революцією.

Загалом, можна дійти висновку, що розвиток особистого прибуткового
оподаткування йде шляхом його лібералізації, стимулювання особистих
заощаджень і споживання.

Податки на соціальне страхування. У другій половині ХХ століття з’явився
і став швидкими темпами розвиватися новий вид податків – так звані
цільові податки для фінансування системи соціального страхування. Це
пов’язано насамперед з тим, що в країнах з ринковою економікою
підвищилась соціальна спрямованість їхнього розвитку, стало приділятися
більше уваги соціальним гарантіям населенню з метою побудови моделі
економіки суспільного добробуту.

На сьогодні так звані податки соціальної спрямованості мають досить
високу питому вагу в ВВП і в загальній сумі податкових надходжень до
бюджетів держави. У країнах Західної Європи в 1997 році вони становили
від 11,5 до 14,2 відсотка від ВВП і від 25 до 30,1 відсотка від
загальної суми податкових надходжень до бюджетів.

Звичайно, в деяких країнах податки на соціальне страхування невеликі
(Данія, Фінляндія) – 1-3 відсотка від ВВП. У цих країнах фінансування
витрат на соціальне страхування, тобто виплата пенсій і допомоги,
здійснюється за рахунок загальних податкових надходжень. Тому в цих
країнах і ставки податків дещо вищі. Тенденція до зростання цільового
оподаткування є досить переконливою. У наукових колах Заходу
аргументовано дійшли висновку про те, що зростання обсягів виробництва
валового внутрішнього продукту в країнах із ринковою економікою дає
змогу збільшити витрати на соціальне страхування і значно підвищити
добробут населення. Розвиток соціального страхування сприяє підвищенню
продуктивності праці та створює фінансові передумови щодо підвищення
життєвого рівня народу, економічного зростання в державі.

Слід зазначити, що податок на соціальне страхування сплачують підприємці
та працездатне населення. Причому підприємці вносять понад 60 відсотків
від загальної суми, що надходить до бюджету. У заробітній платі
працюючих податок на соціальне страхування в країнах ЄС становить понад
12 відсотків. Це досить суттєве податкове навантаження на доходи
працюючих і тому постійно точиться боротьба за зменшення податкового
тягаря. Вчені-фінансисти здійснюють пошук гнучкішого й справедливішого
оподаткування. Вносяться пропозиції з введення неоподатковуваного
мінімуму, надання пільг при оподаткуванні тощо.

Деякі вчені Західної Європи пропонують зовсім скасувати податок на
соціальне страхування, збільшивши ставки наявних податків. Основний
їхній аргумент полягає в тому, що податок на соціальне страхування
збільшує вартість робочої сили, що спричиняє безробіття, а безробіття
потребує додаткових коштів на виплату допомоги.

Широко дискутується також ідея створення системи фінансування
соціального страхування, яка б стимулювала зайнятість. Тут основним
аргументом є теза про те, що соціальне страхування поряд з освітою,
безпекою, охороною здоров’я слід розглядати як об’єктивний елемент життя
людини. Тож можна дійти висновку, що система соціального страхування має
фінансуватися за рахунок загальної суми вилучених податків, а не за
рахунок цільового податку. Це, звичайно, не дуже переконливі аргументи,
які майже нічого не міняють у загальній системі оподаткування.

Заслуговує на увагу пропозиція голландських вчених Л.Боша та Р. ван ден
Ноорда, які замість податку на соціальне страхування пропонують ввести
податок на чисту вартість, тобто на заробітну плату й прибуток
підприємця. Це, на їхню думку, зменшує навантаження на фонд оплати
праці, розширює податкову базу, робить податок нейтральнішим щодо
зростання цін.

Пошук шляхів удосконалення вирахування й сплати податку на соціальне
страхування актуальний і для України. В Україні цей податок має назву
“відрахування до Пенсійного фонду”, “відрахування до Фонду соціального
страхування”, які збільшують податкове навантаження на фонд оплати праці
та зумовлюють усі, пов’язані з цим, негативні наслідки в економіці
держави.

Місцеві податки. Місцеві податки поширилися у другій половині ХХ
століття. Це пов’язано з розвитком демократичних засад у суспільстві.
Центральні органи влади як під тиском демократичних сил, так і з огляду
на доцільність та ефективність вирішення низки питань економічного й
соціального життя населення на місцевому рівні стали передавати й
законодавчо закріплювати за місцевими органами влади функції державного
управління. Це потребувало передачі місцевим органам влади певних
обсягів фінансових ресурсів для виконання цих функцій.

Усе це зумовило появу місцевих податків як найреальнішої форми
мобілізації фінансових ресурсів на місцевому рівні. На сьогодні місцеві
податки є важливою структурною ланкою податкових систем більшості країн.
За їхньою допомогою мобілізуються кошти для фінансування
соціально-культурних заходів, а також витрат, пов’язаних із розвитком
місцевого господарства та інших заходів місцевого значення.

Місцеві податки запроваджуються законами держави, але відповідно до
законодавства вони можуть вводитись постановами та рішеннями місцевих
представницьких органів або місцевими адміністраціями залежно від того,
які повноваження у сфері оподаткування надаються законодавством держави
цим місцевим органам влади.

Місцеві податки сплачуються юридичними та фізичними особами, які
одержують доходи, володіють майном на даній території або землею,
займаються певним видом діяльності або використовують майно, що
перебуває в розпорядженні місцевого самоврядування. Співвідношення між
місцевими й державними податками в різних країнах складається
по-різному. Це зумовлено рівнем розвитку місцевого самоврядування,
економічним становищем у державі, традиціями суспільного життя. Так,
якщо в Канаді налічується не більше десяти місцевих податків, то у
Франції їх понад 50, в Італії більш як 70, у Бельгії – понад 100.
Місцеві податки різноманітніші – майнові, подушні, поземельні тощо.

Найпоширеніші майнові податки, де об’єктом оподаткування є вартість
нерухомого майна – землі, житлових будинків, гаражів, худоби, машин,
обладнання, акцій державних облігацій. Майнові податки в більшості
наукових джерел називають податками на власність. Майно, що
оподатковується, має свою оцінку. Методи оцінки майна встановлюються
місцевими органами влади. У більшості країн світу місцеві органи влади
мають визначені законом широкі права зі встановлення ставок місцевих
податків, надання пільг.

У багатьох країнах, насамперед у США, Швейцарії, Швеції, ФРН, до числа
місцевих належать місцевий особистий прибутковий податок. Він становить
майже третину й більше доходів місцевих бюджетів. Цим податком
оподатковується, як правило, заробітна плата. Причому місцевий
прибутковий податок може справлятися й за наявності державного
прибуткового податку. У ФРН до числа місцевих податків належить
промисловий, де об’єктом оподаткування є дохід від заняття промислом і
капітал, тобто виробниче майно.

У деяких країнах, наприклад у Франції, до місцевих податків належать
певні нетрадиційні форми оподаткування. Це податок на житло й податок на
професію. Об’єктом оподаткування податку на житло є житлові приміщення,
будинки, вілли, квартири, підсобні приміщення, гаражі. За цим податком є
велика кількість пільг. Податок на професію сплачують юридичні й фізичні
особи, що займаються торгово-промисловою діяльністю, а також особи
вільних професій.

Досить поширеними є місцеві цільові податки – на збирання харчових
відходів, прибирання вулиць, будівництво та ремонт доріг. Проте вони не
мають суттєвого фіскального значення. У доходах бюджетів вони становлять
не більш як 1-2 відсотки. Є ще й певний перелік непрямих податків,
найпоширеніші серед яких податки на тютюн, бензин, споживання
електроенергії, газу, пива. У США вагоме місце посідає податок із
продажу. Він забезпечує майже третину доходів місцевих бюджетів. Ставка
цього податку становить 3-7,5 відсотка від роздрібної ціни товарів.

Спеціальну групу складають місцеві податки, які встановлюються у
вигляді надбавок до ставки державних податків. Ці податки вперше
з’явились у Франції у формі “додаткових сантимів”, які додавалися до
основної ставки державного податку й надходили до місцевого бюджету.
Найпоширенішими є надбавки до податку на додану вартість, податку на
прибуток корпорацій. З проведенням податкових реформ у 70-80-х роках
кількість цих податків поступово зменшується.

До складу місцевих належать податки, які можна назвати різними зборами
й надходженнями. Фіскальне значення цієї групи невелике. Вона включає
податки на собак, верхових коней, видовища, балкони, полювання, на
гувернанток, на проведення зборів, мітингів, збір за паркування
автомобілів, суден, розміщення реклами тощо. У деяких країнах при
проведенні податкових реформ більшість зазначених податків скасовується,
особливо таких архаїчних, як податки на собак, полювання, балкони тощо.

Загалом можна дійти висновку, що еволюція місцевих податків пройшла
певний шлях і на сьогодні вони є значним фінансовим підгрунтям для
місцевого самоврядування. У податкових системах країн із ринковою
економікою місцеві податки вдало доповнюють державні податки, є досить
гнучкими за своєю суттю, сприяють розширенню загальної податкової бази
та зменшенню податкового навантаження на платників.

Безумовно, місцеві податки відіграють значну роль у забезпеченні
фінансування соціальної інфраструктури, розвитку комунального
господарства, наданні безплатних благ і послуг населенню. Є підстави
стверджувати, що на сьогодні це об’єктивно необхідний елемент фінансової
системи держави.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020