Контрольна робота
з дисципліни: Кон’юнктура світових ринків.
Зміст
Стор.
1. Фактори і умови формування та розвитку кон’юнктури світових ринків.
………………………………………………………………
………………………………… 3
2. Охарактеризуйте кон’юнктуру світового ринку послуг.
……………… 9
Література
………………………………………………………………
…………………………. 14
1. Фактори і умови формування та розвитку кон’юнктури світових ринків.
Термін “кон’юнктура” походить від латинського слова “conjungo”, що
означає “з’єдную”, “зв’язую”. Поняття “кон’юнктура товарного ринку” та
“загальногосподарська кон’юнктура” найчастіше використовують, коли
йдеться про характеристику конкретної ситуації, що склалася на даний
момент або за певний проміжок часу на товарному ринку або в народному
господарстві країни.
Характеристика ринкової ситуації включає, як правило, таке: ступінь
збалансованості ринку (співвідношення попиту і пропозиції), що
сформувалася, намітилась або змінилась; тенденції його розвитку; силу й
розмах конкурентної боротьби; рівень усталеності або змінюваності його
основних параметрів; масштаби ринкових операцій і ступінь ділової
активності; рівень комерційного ризику; положення ринку у визначеній
точці економічного або сезонного циклу.
Кон’юнктура ринку характеризується трьома найважливішими принципово
відмінними рисами:
варіабельністю;
циклічністю;
динамічністю.
Вивчення кон’юнктури ринку може бути як загальним, інтегрованим, так і
спеціальним, тобто диференційованим за конкретними ринками. Розрізняють
кон’юнктуру ринку товарів і послуг у світових масштабах, у масштабах
країни й окремих регіонів. Дана робота присвячена кон’юнктурним
дослідженням на світових товарних ринках і має на меті висвітлити саме
їх специфічні ознаки.
Дослідження кон’юнктури світових товарних ринків включає всебічний
аналіз різноманітних факторів, які впливають на стан і розвиток світових
товарних ринків. Для кількісної оцінки змін та визначення тенденцій у
розвитку кон’юнктури під впливом цих факторів використовується
відповідна система показників кон’юнктури. Дослідження умов виробництва
і споживання товару, змін попиту і пропозиції відбувається у певній
послідовності з використанням відповідних прийомів і правил, які будуть
розглянуті нижче.
Кон’юнктура світового господарства або окремої галузі та товарного ринку
в кожний конкретний момент часу визначається великою кількістю
сукупності факторів, причин і умов розвитку господарства. Розвиток
кон’юнктури визначається впливом:
економічних;
політичних;
військових;
науково-технічних;
природнокліматичних;
психологічних (чуток, паніки, очікувань) та інших факторів.
Уся сукупність кон’юнктуроутворюючих факторів структурується на:
а) постійно діючі та тимчасові, випадкові, стихійні;
б) фактори стимулюючі та фактори, які стримують розвиток економіки;
в) фактори циклічні та нециклічні.
На нашу думку, важливе значення для з’ясування стану та перспектив
розвитку кон’юнктури має аналіз циклічних та нециклічних факторів, тому
зупинимось на них детальніше.
Ринкові цикли можуть мати різну протяжність і послідовність. У межах
одного циклу звичайно простежуються сезонні зміни, інтенсивність яких
оцінюється коефіцієнтами варіації. Характер і сила ринкових циклів
розрізняються для окремих товарів і по-різному виявляються у різних
кліматичних і економічних зонах.
До циклічних факторів належать усі процеси та причини, які складають
основу механізму циклу відтворення. Ці фактори постійно діючі. До них
належать:
процес оновлення основного капіталу;
попит на товари широкого вжитку (стан сфери обігу);
активність розвитку грошово-кредитної сфери.
У процесі дослідження потрібно встановити активність та характер ДІЇ
циклічних факторів, здійснити визначення на основі наявних оцінок і
результатів аналізу фази циклу, в якій знаходиться економіка у даний
конкретний момент часу, визначити строки переходу циклу в наступну фазу.
Група нециклічних факторів структурується на дві підгрупи: сукупність
постійно діючих (НТП, рівень монополізації, державне регулювання,
інфляція) та тимчасово діючих (сезонність, соціальні та політичні кризи,
стихійні лиха) факторів.
Розглянемо напрями та характер впливу цих факторів більш детально.
Науково-технічний прогрес (НТП) спричиняє якісний кидок у розвитку
продуктивних сил, що:
а) прискорює процес оновлення основного капіталу в традицій
них галузях економіки. Внаслідок цього підвищеною увагою на ринку
користуються засоби праці, які характеризуються енерго- та
матеріалозберігаючим ефектом, малим терміном окупності;
б) стимулює бурхливий розвиток нових галузей промисловості
(аерокосмічної, лазерної, біотехнічної тощо). Ці галузі на ринку
пред’являють зростаючий попит на різні засоби виробництва.
Відмітимо, що на кон’юнктуру товарних ринків НТП впливає по-різному:
на ринках нових, прогресивних виробів спостерігається випереджаюче
(порівняно з ринками традиційних товарів) перевищення попиту над
пропозицією;
кон’юнктура ринку морально застарілих товарів, навпаки, суттєво
погіршується.
Рівень монополізації, концентрації та конкуренції виробництва впливає на
стан кон’юнктури товарних ринків прямо та опосередковано:
прямо – через пряме регулювання виробництва та цін монополіями внаслідок
недостатньої конкуренції;
опосередковано – шляхом зв’язків монополістів зі своїми зарубіжними
філіями. Адже, як правило, монопольне становище на ринку мають великі
компанії, часто транснаціональні (ТНК). А всередині кожної ТНК існує
особливий, штучно створений ринок – внутрішньокорпораційний. Штучно
сформовані пропорції цін, обсягів попи
ту, які встановлюються у взаємній торгівлі між філіями однієї
корпорації, впливають на відповідні пропорції у національних масштабах
Кон’юнктура світових ринків знаходиться під впливом цих особливим
внутрішньофірмових ринків.
Держави внаслідок використання більшою чи меншою мірою нижченаведених
інструментів регулювання економічних процесів спроможні сприяти зниженню
витрат виробництва приватних підприємств, що, у свою чергу, підвищує їх
конкурентоспроможність на світових товарних ринках:
шляхом прямого чи опосередкованого регулювання цін внутрішнього ринку;
або шляхом бюджетного субсидування експорту та імпорту (пряме
субсидування експорту; зниження або відміна тарифів на певні види
імпорту).
Найбільш розповсюджений перший вид регулювання, тобто підтримка державою
певного гарантованого рівня цін. Це може бути, наприклад, зниження цін
на продукцію і послуги державних підприємств, які обслуговують приватні
підприємства. Крім того, таке регулювання може здійснюватись шляхом
надання виробникам субсидій з бюджету у випадку зниження ринкових цін
нижче гарантованого мінімуму. Наприклад, спеціальна урядова корпорація з
гарантування цін у США приймає в заставу у фермерів сільськогосподарську
продукцію. Якщо в період дії застави (зазвичай до 12 місяців) ціни на
ринку перевищать рівень застави, фермер може викупити свій товар і
продати його на ринку. Якщо ж ринкові ціни нижчі від заставних ставок,
товар не викуповується і переходить у власність корпорації.
Вплив держави на ціни промислових виробів здійснюється і опосередковано
за допомогою таких заходів, як:
фінансування науково-дослідних робіт;
бюджетне фінансування експорту;
протекціоністська митна політика.
Інфляція суперечливо впливає на кон’юнктуру товарних ринків: напрями
впливу і ступінь впливу залежать від темпів інфляції.
Інфляція, яка розвивається відносно невисокими темпами, так звана
“повзуча” (2-4 % на рік), стимулює попит, у результаті чого кон’юнктура
одержує стимули для пожвавлення (ефект “втечі від грошей”, прагнення
перевести їх у товарну форму). Логіка дуже проста: якщо не придбати ці
матеріали сьогодні, завтра за них потрібно буде заплатити більше. Така
політика носить назву “інфляційна психологія”. Тобто інфляція певною
мірою стимулює економічне зростання.
Але коли темпи інфляції перевищують 10 %, інфляція перетворюється на
фактор загрози для економіки. Зниження купівельної спроможності
населення підриває попит, порушується функціонування кредитної системи.
Сезонність періодично впливає на кон’юнктуру багатьох товарних ринків:
на ринки продуктів сільського господарства, рибальства, лісового
господарства, на ринки товарів деяких сезонних галузей промисловості –
цукрової, консервної, будівельної, виноробної. Наприклад, пропозиція
сільськогосподарської продукції буде більшою після збирання врожаю;
обсяг будівельних робіт розширюється у літні місяці і скорочується в
зимові тощо.
На деякі галузі економіки сезонність впливає опосередковано – через
зв’язок із сезонними галузями сільського господарства і промисловості
або у зв’язку з сезонністю споживання даного товару. Так, під впливом
сезонності виробництва багатьох видів сільгосппродукції відбуваються
різні коливання вантажообігу залізниць (збільшуються у період збирання
врожаю і скорочуються в зимові місяці). Сезонність у виробництві
автомобілів є наслідком сезонності попиту. Найбільший попит на
автомобілі спостерігається у весняно-літні місяці (у країнах з
континентальним кліматом). У США, наприклад, на березень-сер-пень
припадає 2/3 продажі всіх автомобілів за рік. Відповідно найбільший
попит на пальне також припадає на літні місяці.
Сезонним характером робіт у сільському господарстві також пояснюється
періодичне підвищення і зниження попиту на ринку сільськогосподарських
машин.
Прикладом сезонних коливань може бути також збільшення обороту
роздрібної торгівлі у святкові дні.
Такі сезонні коливання не можуть суттєво і на довгий період змінити
динаміку розвитку, вони дають лише тимчасові відхилення, приблизно
однакові з року в рік.
Після закінчення розгляду кон’юнктуроутворюючих факторів потрібно завжди
уважно аналізувати, що лежить в основі зміни ціни – довготривалий фактор
чи причина, яка впливатиме на ціну протягом незначного періоду, після
чого ціни знову повернуться до попереднього рівня. Прикладом таких
короткочасних змін можуть бути сезонні коливання. Важливо для кожного
товару знати періоди та величину цих коливань для того, щоб короткочасні
сезонні зміни ціни не прийняти за серйозне зрушення циклічного
характеру. Стихійні лиха – снігові заноси, землетруси, засухи, лісові
пожежі тощо призводять до більш або менш відчутних порушень діяльності
суспільства або окремих галузей економіки, знищення матеріальних
цінностей. Цей фактор також впливає на розвиток товарної кон’юнктури.
Наприклад, після землетрусів зазвичай відбувається підвищення попиту на
будівельні матеріали. А після приморозків, від яких страждають
сільськогосподарські насадження, підвищуються ціни на сільгосппродукцію.
Досить значні короткострокові зміни цін спостерігаються при вимушених
продажах або вимушених покупках, які мають бути здійснені у найкоротші
терміни. До таких операцій можна віднести, наприклад, продаж наплаву.
Особливо значним буває зниження цін при вимушених продажах товарів, що
швидко псуються, – винограду, цитрусових тощо.
Можливий і інший випадок – вимушена закупівля за завищеними цінами.
Наприклад, покупець, передбачаючи, що ціни знизяться, різко скоротив
закупівлю сировини. Але зниження цін не відбулось, усі наявні запаси
вичерпані, і потрібно, щоб не спинилося виробництво, закупити партію
сировини за будь-якою ціною, оскільки збитки від зупинки підприємства
будуть ще вищими, особливо в галузях з безперервним технологічним
процесом.
Основна складність дослідження кон’юнктури полягає не в тому, щоб чітко
визначити коло факторів і елементів її формування. Найважливішим
завданням будь-якого дослідження кон’юнктури, від успіху розв’язання
якого залежить не тільки глибина охоплення і ґрунтовність аналізу, але й
точність та правильність прогнозу її розвитку, є:
визначення значення, сили впливу окремих факторів на формування
кон’юнктури;
виявлення провідних факторів, які визначають кон’юнктуру в
кожний окремий момент і на найближчу перспективу.
А для розв’язання цих завдань необхідно знати та вміти оперувати
показниками розвитку кон’юнктури.
Показники – це кількісні характеристики, які дозволяють оцінити зміни,
які відбуваються на ринку, і визначити тенденції у розвитку кон’юнктури,
тобто скласти прогноз. Показники, що виступають у ролі індикаторів
кон’юнктури, залежно від поставлених цілей аналізу й особливостей
розвитку ринку, можуть бути як абсолютними, так і відносними величинами.
У статистичній літературі наявні дані, які характеризують рух
загальногосподарської і товарної кон’юнктури. До системи показників
важливо відібрати дані, що найбільш точно й оперативно характеризують
основні зміни у процесі відтворення.
У процесі дослідження кон’юнктури головну роль відіграють ціни.
По-перше, це пояснюється тим, що ціни є акумулюючим показником
кон’юнктури. Вони відображають рух багатьох інших показників, що
характеризують розвиток кон’юнктури. По-друге, це найважливіший
показник, і вивчення всіх інших індикаторів носить допоміжний характер.
Відзначимо, що система показників повинна відбивати різні види
диференціації ринкових цін: асортиментний, територіальний, за часом,
різними субринками. Оцінка рівня цін, крім констатації стану цін на
момент або за відрізок часу і диференціації рівня цін (“високий”,
“низький”), включає характеристику структури ціни і закономірностей
поводження ринкових цін: взаємний вплив рівнів цін різних товарів, рівня
цін і якості товару, залежність цін від різних чинників, коливання цін у
просторі й часі.
Важливим завданням аналізу цін є вивчення структури ціни, зв’язку
структурних елементів. Пропорції між елементами ціни складаються під
впливом ринкових закономірностей, залежать’7 від кон’юнктури ринку,
одночасно регулюються державою через податкову політику й
адміністративне регулювання цін. При дослідженні коливань цін у динаміці
визначається тенденція їхньої зміни в часі. Наведемо нижче найтиповіші
тенденції поводження цін.
Залежно від співвідношення попиту і пропозиції динаміка цін
характеризується підвищенням цін при переході від фази депресії до фази
пожвавлення та їх зниженням у кризових умовах. У фазі підйому в зв’язку
з довготривалим перевищенням попиту над пропозицією ціни максимальні.
2. Охарактеризуйте кон’юнктуру світового ринку послуг.
Міжнародна торгівля послугами є комплексом різнорідних видів економічної
діяльності. Історично економісти намагалися з’ясувати сутність послуг та
їхню роль, виходячи з різних аспектів. Часто послуга визначалась як щось
невідчутне, невидиме, те, що не є предметом торгівлі, або як категорія,
котру неможливо пояснити і котра охоплює майже все, в той час як товари
— відчутні, видимі, постійні і ними можна торгувати (див табл. 7.5).
Таблиця 7.5
Якісні відмінності товарів і послуг
Товари Послуги
Відчутні Невідчутні
Видимі Невидимі
Підлягають збереженню Не підлягають збереженню
Експорт товару означає вивіз його з митної території за кордон без
зобов’язання про ввіз назад Експорт послуг означає надання послуги
іноземцеві, тобто нерезиденту, навіть якщо він перебуває на митній
території країни
Але за такого визначення поняття «послуга» виникає низка проблем:
по-перше, є товари, які також невідчутні й невидимі (наприклад,
електронні програми); по-друге, це визначення не робить різниці між
ефектом послуги і процесом її виробництва; послуга може бути і видимою
(наприклад, вистава), але її ефект тимчасовий; по-третє, це визначення
наголошує на фізичних відмінностях, проте не висвітлює економічні
аспекти послуг і того, як вони виробляються і продаються. Деякі
економісти доводять, що адекватне визначення послуги має відрізняти
процес виробництва послуги і послугу як продукт. Виходячи з цього
економіст Гілл (1977) запропонував своє визначення послуги: послуга —це
зміна умов належності особи або товару будь-якому економічному
суб’єктові, яка випливає з діяльності іншого економічного суб’єкта зі
згоди першого.
Гілл вирізнив два важливі аспекги послуг:
• вони не можуть передаватися далі;
• надання послуг потребує діяльності однієї особи для іншої.
Проте обмін не є необхідною умовою для послуг. Елемент необхідної
взаємодії між продавцем га покупцем намагався пояснити Герш (1989).
Оскільки однією з умов послуги є «фактор одночасності», Герш визначає
послугу як угоду (трансакцію з позитивним фактором одночасності). Що ж
до товарів, то вони характеризуються нульовим фактором одночасності. Він
також припустив, що на міжнародному ринку послуги мають відносно нижчий
фактор одночасності, ніж послуги, якими не торгують.
Чи можливо розділити процес виробництва послуг і реалізацію послуг?
Товар може існувати в рамках його фізичних можливостей незалежно від
клієнта або покупця. Про послуги не можна сказати те саме. Якби це було
ймовірним, то права власності на них могли би передаватися від одного
суб’єкта економічної діяльності до іншого.
Виходячи з цього Ніколайдес (1989) запропонував альтернативне
визначення, що охоплює як фактичні відмінності, так і характеристики
операцій з послугами: послуга — це трансакція, яка є не просто
переданням прав власності на об’єкт (відчутний чи ні), вона охоплює
також низку завдань, які виконуються виробником для споживача Виконання
цих завдань потребує контакту між ними, виробництво й реалізація послуг
не можуть відокремлюватися одне від одного
Запропоноване визначення показує деякі загальні риси торгівлі товарами і
послугами. Багато товарів виробляються і реалізуються за допомогою
трансакцій, які схожі на трансакції послуг, де клієнт висуває специфічні
вимоги виробникові. Яскравим прикладом є товари, зроблені на замовлення,
які можна продати після встановлення особистих контактів.
Класифікація послуг становить досить серйозну проблему, що розв’язується
в різний спосіб. Наприклад, у країнах ОЕСР і публікаціях ЮНКТАД послуги
поділені на п’ять категорій:
1) фінансові;
2) інформаційні (комунікаційні);
3) професійні (виробничі);
4) туристичні;
5) соціальні.
На практиці сьогодні широко використовується класифікація послуг,
запропонована МВФ:
1) морські перевезення;
2) інші види транспорту;
3) подорожі;
4) інші приватні послуги;
5) інші офіційні послуги.
Ринок послуг — це розгалужена система вузькоспеціалізованих ринків,
зокрема ринку транспортних послуг, комунікацій, комунального
обслуговування, громадського харчування, туристично-рекреаційних послуг.
Готельний бізнес, рекламні й консалтингові послуги, страхові та
фінансові послуги, агентські та брокерські послуги, адвокатські послуги,
ріелтерські послуги, франчайзинг, торгівля ліцензіями і патентами,
«ноу-хау», промисловими зразками та корисними моделями, інжиніринг,
лізингові послуги тощо так само формують комплекс послуг, які
пропонуються на згаданому ринку. Міжнародна статистика свідчить про те,
що ринок послуг є одним із найбільш швидко зростаючих секторів світового
ринку.
Значення ринку послуг за останні десятиліття дуже зросло — як у
внутрішній економіці, так і у світовій. Сектор послуг у розвинутих
країнах сягнув щонайменше половини отриманих прибутків. Загальний обсяг
ринку послуг у 1997 р. склав 1,310 трлн. дол., що дорівнювало 20 %
світового експорту. Торгівля послугами розвивається більш швидкими
темпами, ніж зовнішня торгівля загалом: якщо ринок послуг зріс удвоє за
період з кінця 80-х — початку 90-х років до 1997 р., тобто 7—8 років, то
таке ж двократне збільшення світового експорту відбулось за останні 15
років. На це існує багато причин: різке зниження транспортних витрат
збільшило ступінь мобільності виробників і споживачів послуг, нові форми
й засоби супутникового зв’язку та відеотехніки в ряді випадків дають
змогу взагалі відмовитися від особистого спілкування продавця і покупця.
Обсяг, напрями та структура міжнародної торгівлі ліцензіями чималою
мірою визначаються прискореним розвитком наукових досліджень і розробок
у розвинутих країнах, розширенням їх зовнішньоекономічної й фінансової
експансії. Загальна сума надходжень розвинутих країн від продажу
ліцензій зросла з 1,2 млрд. дол. у 1960 р. до 3,5 млрд. дол. у 1970 р.,
12,5 млрд. дол. у 1980 р., 15,2 млрд. дол. у 1985 р. і 35 млрд. дол. у
1995 р. Міжнародна ліцензійна торгівля здійснюється здебільшого між
промислове розвинутими країнами. На їхню частку припадає 99 % світового
експорту і 85 % світового імпорту ліцензій. Цікаво, що продають ліцензії
37 країн, а купує — 71.
Домінуючі позиції в експорті ліцензій займають США, на які припадає
найбільша у світі частина видатків на НДДКР. Надходження у США від
продажу ліцензій становлять 56 % світового обсягу платежів за
ліцензійними угодами.
Друге місце після США за експортом ліцензій належить Швейцарії, третє
місце посідає Англія, четверте — Італія. Найбільші імпортери ліцензій —
Японія й Італія, а також Німеччина та Франція.
Міжнародна ліцензійна торгівля охоплює в основному продукцію
прогресивних галузей промисловості: хімічної, електротехнічної,
включаючи електроніку, машинобудування. Ці галузі промисловості
поглинають основну частку видатків на наукові дослідження в розвинутих
країнах.
Оскільки міжнародна ліцензійна торгівля найактивніше розвивається між
спорідненими фірмами — материнськими і дочірніми компаніями, що
знаходяться в різних країнах, її зміст і спрямованість значною мірою
визначаються інтересами найбільших ТНК. Так, на частку
внутрішньокорпораційних надходжень припадає понад 60 % усіх ліцензійних
надходжень розвинутих країн. Наприклад, у США надходження від продажу
ліцензій спорідненим компаніям становлять приблизно 80 % їхнього
загального обсягу, в Англії — 50 %.
Розмір ринку послуг, відображений статистикою міжнародних
спеціалізованих установ, значно занижений через складність обрахунку
всіх туристів, осіб, що працюють за кордоном, фінансових і страхових
операцій, прибуток від яких миттєво реінвестується, тощо.
Що стосується географічного розподілу торгівлі послугами, то лідерами
тут є вісім найбільш розвинутих країн, на які припадає до 70 % світового
експорту послуг і понад 50 % їх імпорту.
До речі, на чотири з цих країн, а саме США, Велику Британію, Німеччину і
Францію, припадає 44 % усього світового експорту послуг. Майже
абсолютними споживачами на ринку послуг є країни, що розвиваються, за
винятком хіба що кількох «нових індустріальних країн», або ринків, що
виникають (emerging markets), таких як Південна Корея (експортує
інжинірингові, консалтингові та будівельні послуги), Мексика (туризм),
Сінгапур (фінансові та банківські послуги). Безліч малих острівних країн
спеціалізуються на туристичному та готельному бізнесі, що виступає мало
не єдиним джерелом їхнього існування.
За останній час Нова Зеландія й Австралія значно збільшили торгівлю
послугами. В Новій Зеландії з 1985 по 1997 р. обсяг послуг зріс майже на
80 %, в Австралії — на 70 %. Це пов’язано насамперед із поширенням
туризму, а саме зі скасуванням обмежень у повітряних перевезеннях і
створенням туристичних центрів. Франція на сьогоднішній день набула ваги
як продавець фінансових і фрахтових послуг, а Швеція — у сфері послуг
технічного, управлінського й консультативного характеру. На відміну від
них експорт послуг США, Великою Британією і Норвегією збільшився
незначно. Велика Британія, США втратили більшу частину монополії, що її
вони колись мали в галузі фінансових і фрахтових послуг, тоді як Японія
та Німеччина стають дедалі вагомішими постачальниками таких послуг.
Норвегія пережила нафтовий бум, тож головна увага приділялася тут
нафтодобувній індустрії та галузям її обслуговування.
Таблиця 7.6
Структура світової торгівлі послугами
Обсяг, млрд дол. Частка, % Щорічні процентні зміни
1998 1990 1998 1993 1994 1995 1996 1997 1998
Експорт
Комерційні послуги 1320 100,0 100,0 1 9 14 7 4 0
транспорт 310 28,3 23,3 0 10 13 2 2 -2
туризм 430 33,7 32,5 1 8 14 8 0 0
інші комерційні послуги 580 38,0 44,2 1 10 15 9 8 1
Імпорт
Комерційні послуги 1305 100,0 100,0 1 9 15 5 — —
транспорт — 31,7 29,7 0 10 15 1 — —
туризм — 31,3 30,8 -2 8 14 4 — —
інші
комерційні послуги — 37,0 39,5 4 8 16 8 — —
Джерело: Джерело: World Trade Organization. Annual Report 1998. Vol. II.
Р. 66.
У структурі світової торгівлі потугами лідирують послуги, що належать до
категорії «інші приватні послуги». Експорт їх становив у 1985 р. 126
млрд дол., у 1990 р. — 255 млрд., у 1992 — 305 млрд. дол. (40 % усієї
торгівлі послугами в країнах ОЕСР). У 1997 р. частка цієї категорії
послуг у світовій торгівлі дорівнювала 55 %.
У загальному обсязі торгівлі країн, що розвиваються, приватні послуги є
найбільшими у відсотковому плані. Ці країни імпортують високопрофесійні
послуги (консультативні та управлінські), а експортують —
некваліфіковану працю. Імпорт «приватних послуг» на 25 % перевищує
експорт цих послуг країнами, що розвиваються. Єдиний розділ, за яким ця
група країн має позитивне сальдо, —туризм.
Велику вагу у структурі ринку послуг мають туристичні й транспортні
послуги, на які припадає приблизно 25 % світової торгівлі послугами.
Японії належить найбільший у світі торговельний флот, далі йдуть такі
країни, як Велика Британія, Ліберія, Німеччина та Норвегія. Щодо
Норвегії, то судноплавство становить 50 % експорту послуг цієї країни.
Безперечними лідерами у сфері сухопутного транспортування, перевезень і
туризму є США, Велика Британія та Франція. За рахунок туризму формуються
50 % прибутків від експортних операцій Канади, Італії та Швейцарії.
Країни Центральної та Східної Європи і СНД мають великий потенціал для
розбудови потужного сектора послуг, передусім у галузях сухопутного
транспорту, судноплавства, рекреаційних послуг, туристичного та
готельного бізнесу. Але через брак коштів на переобладнання
матеріально-технічної бази та створення нових основних фондів у цих
сферах, не кажучи вже про тиск та обмеження щодо послуг, пропонованих
згаданими країнами, експортна виручка від сектора послуг зовсім
незначна, якщо зважити на потенціал цих країн.
Міжнародне регулювання торгівлі послугами відбувається на рівні
двосторонніх угод (наприклад, про транспортне сполучення, перевезення та
комунікації), багатосторонніх угод у межах об’єднань країн (ЄС) або на
рівні міжнародних організацій, передусім ГАТТ/СОТ.
Література:
Ляшенко Г.П. Лазерник Л.Л. „Кон’юнктурні дослідження на світових ринках”
Ірпінь – 2003 рік.
Т.М. Циганкова; Л.П. Петрашко; Т.В. Кальченко “Міжнародна торгівля”
Київ – 2001 рік.
PAGE
PAGE 10
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
